Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Геологія

Геоморфологічні явища в Українських Карпатах (реферат)

Вивчення сучасних геоморфологічних явищ, що змінюють морфоскульптуру Українських Карпат, дозволяє зробити деякі теоретичні та практичні висновки про особливості вертикальної морфологічної зональності цих гір.

Як відмічав L С. Щукін, гірський рельєф складається із схилів різної крутизни, висоти та форми профілю. В зв'язку з цим вертикальна морфологічна зональність у горах проявляється у морфологічній диференціації схилів на різних висотах. Вертикальна морфологічна зональність в горах (або вертикальна зональність їх схилів) включає в себе морфоскульптурні та морфоструктурні елементи. Тому розрізняють поняття морфологічної поясності та ярусності рельєфу.

Морфологічна поясність як складова частина вертикальної зональності зумовлюється зміною клімату з висотою, а також положенням гірської країни у певній кліматичній зоні.

Ярусність рельєфу — це зміни в рельєфі схилів гір, пов'язані з історією геологічного розвитку. Вона створюється в результаті чергувань періодів висхідного та низхідного розвитку. В зв'язку з цим ярусність денудаційних поверхонь вирівнювання у горах слід розглядати як явище морфоструктурного порядку. Одночасно самі поверхні вирівнювання відносяться до крупних елементів морфоскульптури.

У горах середньої висоти, переважно флішових Українських Карпатах, розташованих у помірних широтах і позбавлених нівальної (снігової) зони, головним елементом вертикальної морфологічної зональності є ярусність рельєфу. Останнє зумовлено неотектонікою, оскільки сучасний рельєф Карпат сформувався протягом неогенового та антропогенового часу.

Ярусність рельєфу включає ярусністьденудаційних (частково структурно-денудаційних) поверхонь та річкових терас. У передгір'ях ярусність об'єднує комплекс денудаційно-акумулятивних та терасово-акумулятивних поверхонь вирівнювання. Між названими поверхнями, нерідко деформованими новітніми тектонічними рухами, розміщуються різні типи схилів та уступів.

Для вертикальної морфологічної зональності Українських Карпат характерна наявність реліктів пенепленів у верхньому ярусі гір (1500—2000 м), виположених денудованих верхньотерасових схилів у середньому (700—1500 м) та чітко виявлених терасованих, а нерідко й стрімких — у нижньому (400— 700 м).

Саме до прируслової частини нижнього ярусу звичайно приурочені й відслонення флішових товщ.

Типова триярусна будова схилів Українських Карпат змінюється у межах різних морфоструктурних зон.

У свидовецько-чорногірській частині, де найбільше виявився вплив лейстоценового зледеніння, виникли круті схили також у верхньому приполонинному ярусі. Круті схили характерні і для верхнього ярусу Горган, що пояснюється більш інтенсивним вертикальним розчленуванням та структурно-літологічними особливостями.

Кліматично зумовлена морфологічна поясність в Українських Карпатах виявлена слабо у зв'язку з переважанням середньовисотного (а місцями і низькогірного) рельєфу. Ця поясність має реліктовий характер. До неї відносимо залишкові форми плейстоценового зледеніння.

Узагальнюючи досвід дослідження схилів та пов'язаних з ними геоморфологічних процесів, проф. П. Н. Цись виділив такі головні типи вертикальної морфологічної зональності схилів в Українських Карпатах.

І. Свидовецько-Чорногірський тип триярусний; верхній ярус (1500—2000 м) включає релікти полонинського пенеплену («плаї», куполоподібні та закруглені конусоподібні вершини), реліктові кари з рігелями, тектоніко-денудаційні уступи та ерозійно-гляціальні улоговини («нижні котли» Чорногори), моренні грядово-горбкуваті нагромадження у верхів'ях долин; схили площинного змиву особливо розвинуті у підполонинній частині Свидівця, що зумовлює тут і велику інтенсивність селепроявів.

Крутосхилі форми верхнього ярусу виникли внаслідок гляціальної обробки давніх водозборів, врізаних у полонинський пенеплен, де поширені стійкі пісковики верхньокрейдового флішу. Таким чином, тут переважають схили льодовиково-денудаційної обробки. Сучасні нівальні процеси виявляються у формі «снігового розподілу».

Середній ярус залісений, з переважно пологими схилами відрогів, які являють собою денудовані верхні тераси та, можливо, денудаційні поверхні, що залягають нижче. У нижній частині схили середнього ярусу утворюють опуклу поверхню і різко переходять у круті (40—45°) та терасовані схили нижнього ярусу. Це переважно схили площинного змиву. У прирусловій частині долин схили утворюють обвальні обриви.

Вітровальні ділянки переважно приурочені до схилів площинного змиву та обвально-зсувних.

Терасовані ділянки (нижнього ярусу відрізняються фрагментами цокольних терас, вкритих алювіальними галечниками та суглинками. Нерідко тут розвиваються зсуви. Вони приурочені до глинистого еоценового флішу луговської та шопурської світ.

Для свидовецько-чорногірського типу морфологічної зональності схилів характерний також особливий поздовжній профіль гірських селезагрозливих потоків. У верхньому ярусі, де розміщується водозбір, в основному розміщені круті схили площинного стоку та змиву. Середній та нижній ярус перетинає «канал стоку», де переважають схили площинного змиву, обвально-осипні та зсувні. Конус виносу перекриває нижні тераси. Переважання у безлісному водозбірному басейні схилів площинного стоку сприяє під час злив раптовому зростанню водних мас та посиленню ерозії у каналі стоку. Схили площинного змиву та обвально-осипні, що перетинають русло гірського потоку, живлять його уламковим матеріалом та посилюють сельові явища.

II. Горганський тип триярусний, але від свидовецько-чорногірського відрізняється меншим розвитком реліктів пенеплену. У верхньому ярусі, мало залісеному або безлісному, переважають круті (35—45°) обвально-зсувні схили асиметричних (моноклінальних) хребтів. Останні віднесені до зон пісковиків ямненської, стрийської та вигодської світ. Розвинуті гребеневі та схилові кам'яні розсипи з уламковим матеріалом розміром від 3—15 см до 0,5—5 м. Місцями розсипи повністю вкривають залісені схили.

У середньому ярусі переважають також круті, але залісені зсувні схили та схили площинного змиву.

У нижньому ярусі в улоговинах розвинуті цокольні та акумулятивні тераси (розчленовані ярами) й конуси виносу гірських потоків. Характерна також бічна ерозія рік.

У водозбірній області селезагрозливих потоків переважають обвально-зсувні схили, що зменшує швидкість надходження водних мас у їх русло. «Канал стоку» з крутим падінням перетинає залісені зсувні схили та схили площинного змиву.

Активізації сельових водно-кам'яних потоків сприяла вирубка лісів на зсувних схилах та наземна трельовка деревини.

III. Верховинський тип — двохярусний, низькогірний (600—700 м), характерний для центральної синклінальної зони, що складена товщами піщано-глинистого дрібноритмічного олігоценового флішу (менілітова та особливо кросненська світи). Верхній, пригребеневий ярус характеризується полого-опуклими та полого-схиловими грядами, вкритими товщами суглинків (потужністю 3—5 м). Схили нерідко ускладнені давніми зсувами, розчленовані балками, а місцями й ярами, які, як правило, врізані у днища давніх балок. До верхів'їв останніх приурочені також окремі діючі зсуви. Верхній ярус утворився на давньотерасовій основі або пов'язаний з антиклінальними складками. Характерні схили площинного стоку та змиву.

Нижній ярус включає комплекс добре виявлених нижніх терас (І—IV). Уступи між останніми круті, ускладнені зсувами. Ярус розчленований потоками та яружно-балковими формами. В руслах річок розвинута бічна ерозія та акумуляція галечників.

До верховинського типу ярусності, пов'язаного з зоною Кросно, приурочена й переважна частина вітровальних площ. У більшості випадків вітровальні ділянки спостерігаються на похилих схилах низькогірних хребтів і на їх полого-опуклих гребенях, де розвинутий потужний покрив глинистого делювію та елювію.

Зйомочними роботами виявлено, що геоморфологічні процеси у межах досліджуваної території знаходяться у безпосередній залежності від структурно-літологічних, орографічних та геоморфологічних особливостей, а також господарської діяльності людини.

На Ворохтинсько-Бистрицькому низькогір'ї, з м'якими обрисами рельєфу та широким розвитком нестійких кросненських відкладів, переважають процеси слабого площинного змиву та стоку. Але значна потужність розсипчастих четвертинних відкладів важкого механічного складу сприяє найбільш широкому поширенню вітровалів. З різко розчленованими крутосхилими хребтами Горган, у будові яких значну роль відіграють масивні, стійкі ясненські пісковики, пов'язані численні кам'яні розсипи та процеси обвально-зсувного типу інтенсивного площинного змиву, а також форми, які їх супроводжують.

У найбільш високій частині Свидівця, приуроченій до підвищених структур Чорногірської зони, спостерігається певна закономірність у вертикальному розподілі геоморфологічних процесів площинного стоку. Нижче вони переходять у ділянки схилів площинного змиву та обвально-зсувного зносу.

Стійкі кристалічні породи Рахівського масиву зумовили наявність скальних відслонень і крутих схилів з проявленням обвально-зсувних процесів.

Переважання глинистого флішу у межах крайового низько гір'я, Ясинської та Солотвинської улоговин створило передумову виникнення та широкого розвитку в цих районах зсувних, процесів.





Реферат на тему: Геоморфологічні явища в Українських Карпатах (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.