Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Геологія

Геологія, геоморфологія і гідрографія Українських Карпат (реферат)

Українські Карпати належать до типу середньовисотних гір. Вони є часткою гірської системи Східних Карпат і розміщені між 22°1' і 26°00' східної довготи та 49°36' і 47°14' північної широти. Їх верховини простяглися на 270 км велетенською дугою, яка проходить через Закарпатську, Чернівецьку, Івано-Франківську та південну частину Львівської області. Висота і ширина гірських хребтів збільшуються з північного заходу до південного сходу. Найвищими точками в північно-західній частині Карпат є полонина Рівна (1482 м), а в південно-східній — гора Говерла (2058 м). У розподілі висот простежується така закономірність. Найвищі гірські хребти становлять осьову частину країни (В. Г. Боадарчук, 1963). Від осьової частини Карпати знижуються як на північ, так і на південь. Паралельно осьовій частині гір розміщуються численні хребти, які відокремлені долинами поздовжніх рік.

Характерною рисою геоморфології Карпат є численні тераси в річкових долинах, які складені переважно з галечників. Особливості геоморфології визначаються тектонічним рельєфом. Гірські хребти мають асиметричну будову: північно-східні схили більш стрімкі, ніж південно-західні.

За геологічною будовою Карпати ділять на дві смуги: зовнішню— північну, оточену безперервною, місцями широко розвиненою зоною крейдяного та палеогенного флішу, і внутрішню — південну, складену з вулканічних древніх осадочних і кристалічних порід. До зовнішньої (північної) смуги відноситься ланцюг Полонинських гір та Горган, які складаються з піскувато-глинистих осадочних порід. Полонинські гори мають м'які пологі схили, закруглені та плоскі вершини—рештки древнього вирівненого рельєфу, що утворився в кінці міоцену внаслідок розмиву їх водою рік. Горгани більш розчленовані. Вони складаються з хребтів з крутими схилами та осипами. В Горганах рідко зустрічаються пологі схили і плоскі вершини, характерні для східнокарпатських гір. Велика частина хребтів Горган суцільно вкрита лісами. Нижні схили їх зайняті змішаними лісами переважно з широколистяних порід — дуба скельного, граба, бука, зустрічається і смерека та ін. В середній частині схилів розташовані ялиново-смерекові ліси І—Іа бонітетів, які в верхній частині переходять в чисті ялинові деревостани. Верхня межа лісу проходить тут на висоті 1200—1400 м над рівнем моря.

До внутрішньої (південної) смуги Українських Карпат відносяться вулканічні Вигорлат-Гутинські гори, складені з метаморфізованих кристалічних сланців вулканічного походження.

Гуцульські Альпи — це дещо відокремлена гірська група з мальовничими скелями. Головний хребет Гуцульських Альп починається масивом Менчул (1368 м над рівнем моря), на другому кінці якого розташована гора Стуг (1685 м над рівнем моря). В Гуцульських Альпах переважають гострі скелясті гребені та вершини, часто зустрічаються провалля. Ці скельні форми досягають свого повного розвитку в гірській вершині Піп Іван.

Гуцульські Альпи та частина Полонинських хребтів на схід від р. Ріка становлять один східнополонинський район, який є продовженням ареала ялини Українських Карпат (В. А. Анучин, А. І. Спиридонш, 1947). Ланцюги хребтів вкриті тут густими, високої продуктивності пралісами, переважно ялиновими. Бонітет ялинників звичайно І—Іа до висоти 1150 м над рівнем моря, вище продуктивність їх поступово спадає і на висоті 1400—1500 м знижується до IV—V бонітетів.

Західна частина Полонинських хребтів від р. Уж до р. Ріка— це західнополонинський район, вкритий буковими та частково ялиновими лісами.

Бук утворює тут чисті деревостани І—II бонітетів, а ялина виступає лише на найвищих частинах хребтів північної експозиції. Зустрічаються тут також явір, граб, осика, горобина, липа, дуб та інші породи. Геологічна будова Українських Карпат досить складна. Значна частина гір складається з порід флішу крейдяного та палеогенного періодів. Ці породи займають широку смугу не тільки в Закарпатській області, але й на північних схилах Карпат в межах Івано-Франківської і гірської частини Львівської областей. Смуга флішу представлена тут переважно крупно- і мілкозернистими пісковиками, а також глинистими сланцями з численними прошарками конгломератів мергелів, які мають різне забарвлення — частіше сіре, рідше жовте і червоне. Вапнякові прошарки в товщі флішу зустрічаються рідко. Глинисті сланці не утворюють скель, при вивітрюванні легко розсипаються в жорству та м'яку глину темно-сірого та коричневого кольорів. Пісковики відзначаються великою міцністю і місцями утворюють скелі (вершини г. Пікуй, Говерли і П'єтросу). На вершинах Говерли і П'єтросу пісковики з'являються на поверхні у вигляді відірваних брил, валунів та щебеню.

У верхніх шарах флішу південного схилу Карпат розвинена глибока свита магурських пісковиків, з яких складаються найбільш високі хребти і масиви: Свидівець, Чорногора та ін.

Дальше на південь від гірського скату до Притиської рівнини фліш замінюється вивергнутими породами, ефузивами третичного періоду (міоценовими), представленими андезитами (Вигорлат-Гутинський хребет). Вулканогенні породи у вигляді пологих горбів спускаються в Притиську рівнину. Виходи андезитів добре розвинені на схід від р. Боржави до Солотвина (М. Г. Попов, 1949). Схили андезитового хребта (Вигорлат- Гутинського) вкриті делювієм, вершини їх досить плоскі, а тому мало відрізняються від флішових гір. На просторах між ріками вулканічні підвищення тягнуться далі на південь. Древньо-кристалічні породи з'являються в самому південно-східному куті Закарпатської області (Рахівський кристалічний масив) з палеозойськими сланцями і гнейсами. За даними В. І. Славіна, ці породи знаходяться і під відкладами флішу, становлячи його глибинний фундамент. Рахівський кристалічний масив відрізняється ускладненою будовою гір. Взаємовплив між кристалічним ядром і осадочними породами юри та третичної ери тут дуже складний, а тому ще маловивчений.

Вапнякова зона в межах Східних Карпат представлена вузькою смугою юрських вапняків, затиснутою між флішовими горами та внутрішнім андезитовим хребтом; вона тягнеться з перервою від бувшого словацького кордону до р. Тереови у вигляді поодиноких гірок та горбів (лісництво Угля-Уголька тд ін.).

Вчені поділяють Українські Карпати на такі структурні зони.

1. Карпатський передовий прогин. Ця зона виповнена осадочними товщами мезозойського та кайнозойського періодів і має скибову структуру. Формування піротину і виповнення його осадочними відкладами стверджується наявністю великої юрської товщі в районі м. Стрия.

2. Горгано-Покутська антиклінальна зона (скибові Карпати). Північна межа її збігається з північною границею гірської країни. Головними типами тектонічних структур Горгано-Покутської антиклінальної зони є складки і насуви, або скиби. Південна межа цієї підзони проходить від м. Турка на Славсько-Вишків, Осмолоду, Рафалове, Ворохту, Жаб'є і є одночасно північною межею центрально-синклінальної зони.

3. Центральна синклінальна зона (Горгано-Полонинське міжгір'я). Південна межа цієї зони проходить через верхів'я р. Сану, верхню течію р. Стрию, верхів'я р. Репінки і Тереблі с. Лоза, верхів'я р. Чорної Тиси, Ясеня до Ворохти. За структурою Центральна Карпатська зона являє собою синклінорій.

4. Чорногоро-Полонинська внутрішня антиклінальна зона. Вона становить найвищу частину Українських Карпат. Південно-західна межа її виділяється в рельєфі зниженням, яке простягається від долини р. Турі до р. Тиси і далі на південний схід. Ця зона має виразний тектонічний рельєф.

5. Рахівський кристалічний масив. Ця зона своєю будовою різко відрізняється від інших частин Українських Карпат. Тут розповсюджені найдавніші кристалічні породи. Північна межа Рахівської кристалічної зони проходить від верхів'я р. Чорного Черемошу на Білу Тису, північніше Рахова, на середню течію Шопурки.

6. Полонинсько-Великодільське міжгір'я. Орографічна вісь цієї зони проходить з північного заходу на південний схід від м. Великий Березний на Перечин, Сваляву, до долини Боржави — Тиси, до Бичкова і далі на південний схід.

7. Вулканічні Карпати. Ця зона складається з окремих вулканічних груп. На північний захід від м. Ужгорода розміщений вулканічний масив Вигорлат, між р. Ужем і Латорицею-Синяк, між Свалявою і Іршавою — Великий Діл, між р. Рікою і Боржавою Хустський масив. В будові Вулканічних Карпат беруть участь вулканічні породи паліоценового віку. Серед них найбільш поширені андезити, андезито-базальти, базальти та їх туфи.

8. Закарпатська западина. В структурному відношенні ця зона охоплює всю територію на південь від Полонинсько-Великодільського міжгір'я, включаючи Верхньотисянську западину. Геоморфологічно до Закарпатської западини відносять лише територію, що лежить за Вулканічними Карпатами і має рель'єф плоскої низини.

Виходячи з поздовжньої структурно-геоморфологічної зональності Українських Карпат, П. Н. Цись (1956, 1957) виділив такі фізико-географічні (ландшафтні) області, які в свою чергу поділяються в поперечному напрямі на ландшафтні райони.

І. Область Передкарпатської височини з широколистяно-хвойними лісами відповідає Передкарпатському передовому прогину і ділиться на такі ландшафтні райони:

1. Сансько-Дністровський з залишками мішаних лісів на опідзолених чорноземах, сірих і темно-сірих опідзолених грунтах.

2. Верхньо-Дністровський зандрово-алювіальної рівнини (долини) з дерново-глеєвими лучними грунтами та островами дубово-букових і буково-смерекових лісів.

3. Передкарпатських міжрічкових височин та терасованих долин з переважним розповсюдженням дерново-середньопідзолистих грунтів, з двома поясами (дубово-букових та буково- ялинових) лісів.

4. Район Лісостепу Північного грядово-долинного Покуття та горбисто-грядового Пруто-Серетського міжріччя.

II. Область Зовнішніх Карпат (Бескидсько-Горгано-Покутська) відповідає Зовнішній антиклінальній зоні і складається з таких районів:

5. Низькогірно-улоговинного рельєфу північно-східного схилу Карпат з ялиново-буковими лісами.

6. Низькогірських хребтів Верхньо-Дністровських Бескидів з ялиново-широколистяними лісами.

7. Середньовисотних моноклінальних хребтів Сколевських Бескидів з смереково-буково-ялиновими лісами.

8. Середньовисотних Скибових (Зовнішніх) Горган з кам'янистими осипами і хвойно-широколистяними та ялиновими лісами.

9. Низько- і середньогірського рельєфу Покутсько-Буковинських Карпат з буковдоми (широколистяними) лісами.

III. Область Вододільно-Верховинська відповідає Центральній синклінальній зоні і складається з таких районів:

10. Стрийсько-Санської Верховини з перевагою низькогір'я слабоопідзолених буроземних грунтів з буковими і ялиновими лісами.

11. Воловецької Верховини з дерново-буроземними опідзоленими грунтами з буково-смерековими і ялиновими лісами.

12. Середньовисотних хребтів і гірських груп Привододільних (Внутрішніх) Горган з ялиново-смерековими лісами на буроземних середньоопідзолених грунтах.

13. Ворохта-Путилівського низькогір'я з ялиновими та ялиново-смерековими лісами на дерново-буроземних опідзолених грунтах.

14. Ясинська улоговина з терасово-низькогірним рельєфом і ялиновими лісами.

IV. Полонинсько-Чорногірська область відповідає Внутрішній антиклінальній зоні. До неї входять нижченаведені райони:

15. Середньовисотного рельєфу Полонинського хребта з поясами: дубово-буковим, буковим (з домішкою інших листяних порід і смереки), субальпійським та альпійським.

16. Район стрімчакових (скельних) гряд.

17. Альпійського та середньогірського рельєфу Свидівця, Чорногори, Гринявських гір з хвойно-широколистяним, ялиново-смерековим, субальпійським та, альпійським поясами.

V. Мармарошська область відповідає древньокристалічному ядру Внутрішньої антиклінальної зони і складається з таких районів:

18. Альпійського рельєфу і ялиново-смерекових лісів Рахівського кристалічного масиву і Чивчин.

VI. Область Вигорлат-Гутинського вулканічного хребта. Сюди входять такі райони:

19. Ужгород-Хустських вулканічних гірських груп з дубово-буковими та буковими лісами на дерново-середньопідзолистих грунтах;

20. Район Іршавської терасової улоговини.

21. Район Березне-Липшанської міжгірної долини.

VII. Область Закарпатських рівнин відповідає Верхньотисянській (Солотвинській), Чоп-Мукачівській неогеновим западинам і складається з таких районів:

22. Терасово-низькогірного рельєфу Верхньотисянської улоговини з дубовими та буковими лісами.

23. Район Лісостепу Притисянської терасової алювіальної рівнини з дерново-глеєвими та болотними грунтами і дубовими дібровами.

24. Район Береговського вулканічного горбогір'я.

Загальна закономірність ландшафтів Українських Карпат — вертикальна поясність — проявляється неоднаково в різних геоморфологічних регіонах. Рельєф є тут не тільки вирішальним фактором вертикальної поясності, але й важливішим елементом ландшафту.

Українські Карпати прорізані густою сіткою річок і потоків, які відіграють важливу роль в економіці Івано-Франківської, Чернівецької та Закарпатської областей. Значна кількість рік використовується для сплаву лісу, гідроенергетики, промислового, сільськогосподарського та побутового водопостачання, а також для інших потреб населення. Гірські ріки, особливо Тиса, Тересва, Ріка, Теребля, Черемош, Дністер, Ломниця, Бистриця, Прут та ін., мають великі запаси гідроелектроенергії.

Потоки і ріки, які беруть свій початок в горах, мають велике падіння —в середньому 4 м на 1 км, а тому течія їх дуже швидка (2—3 м/сек).

По виході з гір долини стають ширші, течія річок уповільнюється. Головніші ріки Закарпатського схилу — Уж, Латориця, Боржава, Ріка, Теребля, Тересва і Чорна Тиса. Всі вони разом утворюють басейн верхньої Тиси, яка є одним з найбільших притоків Дунаю. Більшість річок придатні для сплаву деревини.

На північному (Галицькому) схилі Карпат течуть Стривигор, Стрий, Свіча, Ломниця, Бистриця, Прут і Серет, які майже непридатні для сплаву.

Карпатський вододіл не являє собою різко вираженої структурно-орографічної єдності. Вододільна лінія проходить не по самому високому Полонинському хребту, а по більш низькому — Вододільному. А тому ріки, збігаючи з відносно невисокого вододільного гребеня, часто прорізають найбільші височини нижче за течією. Прикладам може бути р. Чорна Тиса, яка розтинає найбільш високий масив Українських Карпат (Свидівець-Чорногора), маючи верхів'я позаду нього. Таке ж явище спостерігається на р. Тереблі та Латориці. Це свідчить про те, що вододільна лінія була, мабуть, закладена дуже рано, як тільки флішова рівнина вийшла на поверхню моря (М. Г. Попов, 1949).

Озер в Карпатах мало. Найбільше за площею і глибиною є високогірне озеро «Синевир». Загальна площа його становить 7 га, середня глибина — 15 м. На Свидівці та Чорногорі розташовано близько трьох десятків невеликих високогірних озер, найбільше з них «Несамовите озеро».

Необхідно відзначити, що всі ріки Українських Карпат відрізняються різкими коливаннями рівня води. В сухий період рівень води в них дуже незначний. Під час весняної повені або в період літніх дощів він підвищується на декілька метрів і часто призводить до катастрофічних паводків. Вода з великою швидкістю збігає з гір на рівнину, несе з собою багато піску, а також гальку та каміння. Деревно-чагарникова рослинність, лісова підстилка та пухкі верхні горизонти затримують частину атмосферних опадів, охороняють схили гір від змиву грунту та регулюють водний режим рік і водойм. З одного боку, ліс безпосередньо впливає на кількість увібраної води, зменшуючи тим самим поверхневий стік. З другого боку, створюючи умови для вбирання води грунтом, він сприяє поліпшенню умов підземного живлення рік. Від складу і повноти лісостану значно залежать швидкість стікання води та інтенсивність танення снігу, а також і характер повені та паводків. Таким чином, лісові масиви Карпат відіграють величезну водоохоронну, водорегулюючу та грунтозахисну роль. Гідрокліматичний вплив лісів Карпат поширюється далеко на схід, на центрально-черноземні області та на всю Україну.





Реферат на тему: Геологія, геоморфологія і гідрографія Українських Карпат (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.