Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Географія

Політично-економічна та туристично-географічна характеристика Росії (реферат)

Зміст

I. Природно - географічна характеристика Росії 3

II. Політичне - економічна характеристика країни. 14

III. Економічна характеристика країни. 21

IV. Коротка історична характеристика країни. 24

V. Соціальна характеристика країни. 27

VI. Характеристика культури країни. 29

VII. Туристична характеристика країни. 35

Список використаної літератури. 43


 

I. Природно - географічна характеристика Росії.

а) Географічне положення країни та опис її територій;

Російська Федерація розташована на сході Європи й півночі Азії. Сама північна крапка на материку - мис Челюскін (з Таймир), на островах - північ острова Рудольфа в архіпелазі Земля Франка Йосипа; сама південна - у Дагестані, на границі з Азербайджаном; західна - на Балтійській косі в Калінінградській затоці; східна - на о. Ратманова в Берингове протоці.

Довжина сухопутних границь 22 125,3 км, вони розділяють Росію на північно-заході з Норвегією, Фінляндією, на заході - з Польщею, Естонією, Латвією, Литвою, Білорусією. Південно-західна границя - з Україною, південна - із Грузією, Азербайджаном, Казахстаном, Китаєм, Монголією й Корейською Народно-Демократичною республікою.

Територія Росії займає 11 годинних поясів.

б) Характеристика рельєфу країни;

Більша частина Росії розташована в стабільній області верхньої твердої частини земної кори (літосфери) Євразійського континенту з мало контрастним, рівнинним, плоскогірним рельєфом. По висоті й характеру рельєфу в континентальній частині території Росії виділяються 6 великих регіонів:

· горбкувато-рівнинна європейська частина;

· низинно-рівнинна Західна Сибір;

· платообразно-плоскогірна Середня Сибір;

· гори Південного Сибіру;

· гори й рівнини Північного сходу;

· гори й рівнини Далекого Сходу.

Не вхідні в їхній склад гірські системи Уралу й Кавказу розмежовують європейську частину й Західний Сибір. На Південному Уралі перебуває один з найбільших (св. 2 км) пам'ятників природи, карстова Капова печера, де в 1959 виявлені найдавніші для палеоліту настінні зображення мамонта, коня, носорога.

У Бічному хребті Великого Кавказу розташована вища крапка Росії і Європи, гора Ельбрус, двовершиний конус погаслого вулкана (висота західної вершини - 5642 м, східної - 5621) з 50-тью льодовиками.

Приельбрусся з Більшим і Малим Азау, Іриком, Терсколом - один з найбільших центрів альпінізму й гірськолижного спорту в Росії.

У Саянах, на Південному Уралі є близько 100 унікальних гранітних стрімчаків вигадливих форм, у т.ч. у заповіднику Стовпи в Красноярськом краї - найвищий (750 м.)

в) Характеристика клімату країни;

Росія - країна з відносно холодним кліматом, зимові температури негативні. Розташована в чотирьох кліматичних поясах: арктичному, субарктичному (моря Північного Льодовитого океану, арктичні острови, північна материкова територія), помірному (більша частина території) і субтропічному (невелика ділянка Чорноморського узбережжя Кавказу). Майже повсюдно клімат континентальний, ступінь континентальності зростає в напрямку із заходу на схід у міру ослаблення впливу Атлантичного океану. У цьому ж напрямку циклони приносять основні опади. У зимовий час континентальне повітря досить холодне.

За кліматичними показниками Росія ділиться на ряд зон. (1) Російська Арктика із тривалим сонячним днем (коли сонце не опускається за обрій з початку квітня до середини вересня) і настільки ж тривалої полярної вночі (коли сонце не встає над обрієм із середини жовтня до кінця лютого). (2) Європейська частина Росії з відчутним впливом Атлантики - отут відбувається трансформація морського помірного вологого повітря в сухий континентальний, а сам клімат швидко міняється із заходу на схід. (3) Західносибірська рівнина з Алтаєм і Саянами, де посилення континентальності клімату йде з півночі на південь. (4) Східна Сибір з яскраво вираженим континентальним кліматом - холодної взимку, теплим летом; (5) Далекий Схід з типово мусонним кліматом.

Узимку над Сибіром, Середньою й Центральною Азією регулярно виникає область високого атмосферного тиску - азіатський антициклон. Найбільш холодний місяць року в Росії - січень, на берегах морів - лютий. Найнижчі температури - у Східному Сибірі (там розташований полюс холоду Євразії, середньомісячна температура січня - мінус 50° С). Абсолютний мінімум (-68° С) спостерігався у Верхоянську в 1892, де встановлений обеліск "Полюс холоду". Ріст температур спостерігається з лютого до липня-серпня, із серпня - похолодання. Великий збиток російському сільському господарству наноситься весняними й осінніми заморозками, через що майже вся територія країни ставиться до зони ризикованого землеробства.

Нинішнє загальне потепління клімату в Росії відзначено з 70-х років 20 ст. і є безпрецедентним за останні 1000 років (0,9° С за 100 років). Основні інтервали потепління: 1910-1945, 1970-і й 1990-і. 1998 - самий теплий рік 20 в. Саме інтенсивне зростання температури спостерігався в Прибайкалля й Забайкалля, причини його тлумачаться гіпотетично.

г) Характеристика водних ресурсів;

Берега Росії обмиваються 12 морями, що належать басейнам 3 океанів - Атлантичного (Балтійського, Чорне, Азовське моря), Північного Льодовитого (Баренцево, Біле, Карське, море Лаптєвих, Східносибірське, Чукотське), Тихого (Берингове, Охотського, Японське) і безстічного Каспійського моря. Довжина морських границь Росії - 38 807,5 км. Вона також має морські границі зі США і Японією.

Біле море було освоєно росіянами ще в 11 ст. Найстарше російське поселення - Холмогори, звідки був родом найбільший росіянин учений М.В.Ломоносов. З кін. 15 до поч. 18 ст. море мало значення найважливішого морського шляху, що зв'язував Росію із Західною Європою. На поч. 18 ст. його транспортна роль зменшилася у зв'язку з виходом Росії до Балтики. З 20-х років 20 ст. значна частина морських перевезень Росії здійснюється через Мурманськ, незамерзаючий порт Баренцева моря. Уздовж узбережжя арктичних морів Росії проходить транспортна артерія, що з'єднує європейські й далекосхідні порти від Нової Землі до Берингове протоки. Моря Тихого океану - Берингове, Охотське і Японське - витягнулися уздовж азіатського материка. Вихід до Балтики Росія забезпечила собі перемогою в Північній війні початку 18 в., приєднавши до своєї території узбережжя з портами Ревель (Талин), Нарва, Рига, Виборг. З першої третини 18 в. головним зовнішньоторговельним портом став Петербург, головною військово-морською базою - Кронштадт.

Чорне й Азовське моря - внутріматерикові, з'єднані між собою Керченською протокою, а протоками Босфор і Дарданелли зі Середземним морем і Атлантичним океаном. Освоєння Росією цієї акваторії ставиться до кінця 17 - поч. 18 ст.

Найбільша у світі безстічна водойма - Каспійське море ("море-озеро"). У Каспій упадає сама більша російська ріка - Волга. Найбільша в Європі й п'ята по довжині у світі вона з'єднана каналами з Балтійським, Білим, Азовським і Чорним морями, а також з Москвою-рікою - головною рікою російської столиці.

По ресурсах водного стоку Росія займає 2-і місце у світі після Бразилії з її самою багатоводною рікою Амазонкою. У перерахуванні на один жителя, забезпеченість ресурсами підземного стоку, ґрунтової вологи, повним річковим стоком Росія перевершує в 4 рази середню світову.

По території Росії протікає більше 2,5 млн. рік. Сама багатоводна з них - Єнісей (по цьому показнику в Росії п'яте місце у світі). Більшість російських рік несуть свої води в Північний Льодовитий і Тихий океани.

Росія - озерний край, хоча великих озер мало. Загальне число російських озер перевищує 2,7 млн., площа їх (без Каспію) - більше 400 тис. кв. км. В азіатській частині Росії, на півдні Східного Сибіру в тектонічній западині в системі рифів, оточеної гірськими хребтами, розташоване озеро Байкал, внесене в список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Озеро Байкал перебуває на першому місці у світі по глибині (1620 м.) і обсягу прісної води (23 тис. кв. км., це 1/5 світових запасів прісної води). Площа озера - 31,5 тис. кв. км, максимальна довжина - 636 км, ширина - 48 км. Рівень води піднятий греблею Іркутської ГЕС на 0,8 м. На озері 27 островів, у нього впадають 336 рік і випливає одна ріка - Ангара. Братнє водоймище на Ангарі, утворене в 1967 греблею однойменної ГЕС (пл. 5470 кв. км., обсяг 169,3 кв. км.) використається для судноплавства й водопостачання.

На заході Росії лежить саме велике з європейських прісноводних озер, Ладожське, (площа - 17,7 тис. кв. км, довжина 219 км, ширина 83 км, глибина 230 м), воно має 660 островів; у нього впадає 35 рік, випливає ріка Нева, на якій на початку 18 ст. спорудять Санкт-Петербург, що був більше двох століть столицею Росії. В 9-12 ст. через Ладогу проходив торговельний шлях "з варяг у греки" (з Балтії в Чорне море); із сірий. 20 ст. Ладожське озеро входить у систему Волго-Балтійського й Беломоро-Балтийського водних шляхів. (Волго-Балтійський водний шлях - самий довгий у Росії, близько 1100 км - споруджений у нач.19 в., реконструйований в 1964). Під час Великої Вітчизняної війни по льоду Ладожського озера була прокладена "Дорога життя", що врятувала від голоду жителів обложеного фашистами Ленінграда.

У структурі використання води переважають виробничі потреби. Головна водна проблема Росії - забруднення рік і водойм відходами господарської діяльності, через що великі водні об'єкти країни не відповідають нормативним європейським вимогам. По Водному законодавству на господарсько-питне водопостачання використається 76% прісних підземних вод, а 24% іде на потреби промисловості й зрошення по спеціальному дозволі природоохоронних органів. Однак тільки 30% міст і населених пунктів Росії повністю забезпечено підземною питною водою. Водопостачання Москви, Петербурга й ряду інших великих міст базується на незахищені від забруднення поверхневих водах.

Крім виробничих, води Росії використаються й для лікувально-курортних потреб. Мінеральні підземні води (вуглекислі, радонові, сірководневі, азотні, кременисті) харчують понад 300 родовищ, у тому числі такі відомі як Єсентуки, Пятигорськ, Желєзноводськ, Кисловодськ (Північний Кавказ), Марципальні води (Карелія), Мацеста (Чорноморське узбережжя Кавказу), Белокуриха (на Алтаєві).

д) Характеристика тваринного та рослинного світу;

У рослинному покриві РФ представлені зони арктичних полярних пустель, тундр, бореальних (зі значними коливаннями температур) тайгових лісів, широколистих лісів, степів, пустель. Величезні площі зайняті горами (Сибір, Далекий Схід) з різної висотної поясністю рослинності. Особливу рослинність мають узбережжя рік, озер, морів. Лишайники й мохи, що приховують крихітні квіти арктичних полярних пустель на півночі, разюче відмінні від трьох - чотирьохярусних лісів у тайзі, а на півдні - від субтропічної рослинності Кавказу.

Лісові ресурси Росії становлять 22% площі лісів миру й 1/4 світових запасів деревини. Основні лісоутворюючі породи й запаси деревини (по убутні від розмірів займаних площ): модрина, сосна звичайна, береза пухната й плакуча (повисла), ялина, сосна сріблиста кедрова. Хвойні й широколисті ліси, стрілецькі степи, заплавні луги, кубанські плавні здавна піддавалися впливу людини; вирубки й пожежі скоротили їхньої площі, деякі лісові й степові простори перетворені в угіддя й пасовища.

Тваринний мир Росії - це фауна помірного й холодного поясів Північної півкулі. Розподіл тварин, їхня видова розмаїтість, чисельність і екологічні зв'язки обумовлені широтною зональністю. У структурі фауни відбита її складна історія, різноманіття джерел і шляхів формування.

Видова розмаїтість має на увазі розподіл на фауни на ряд зон:

· представники Північного Льодовитого океану й високоширотних островів (білі ведмідь, чайка, нарвав, білуха),

· тундрової зони (олень, гагари, песець і ін.),

· мешканці плоскогір'їв (сніжні баран, барс, кавказький тур),

· зона тайги (бурий ведмідь, лось, росомаха, соболь, рись).

· лісу Європейської частини Росії (зубр, європейські козуля, норка, куниця)

· степи й напівпустелі (сагайдак, манул, степові ховрашки, бабак, тхір)

· тваринний мир Далекого Сходу (тигр, чорний ведмідь, бенгальський кіт, єнотовидна собака, плямистий олень).

Різноманітні мешканці далекосхідних морів і їхніх узбереж (морський котик, баклан, морська видра, кит, кашалот і ін.), а також басейнів південних морів (тюлень, акула, російський осетер, севрюга, волзький судак і ін.).

Росія займає одне із провідних місць у світі по ресурсах диких тварин (промислових риб, ссавців, мисливських звірів і птахів, водних безхребетних). Винищувальний характер промислів і зникнення природних місць перебування - причини скорочення ряду видів диких тварин і ресурсів тваринного миру. Більше 25 років у Росії вживають заходи щодо відновлення чисельності фауни, у їхньому числі - вилучення з господарського використання деяких видів тварин і занесення їх у Червону книгу.

є) Природно - охоронні території.

Особливо охоронювані природні території (ООПТ) ставляться до об'єктів загальнонаціонального надбання і являють собою ділянки землі, водної поверхні й повітряного простору над ними, де розташовуються природні комплекси й об'єкти, які мають особливе природоохоронне, наукове, культурне, естетичне, рекреаційне й оздоровче значення, які вилучені рішеннями органів державної влади повністю або частково з господарського використання й для яких установлений режим особливої охорони.

Розрізняють наступні категорії ООПТ:

· державні природні заповідники, у тому числі біосферні;

· національні парки;

· природні парки;

· державні природні заказники;

· пам'ятники природи;

· дендрологічні парки й ботанічні сади;

· лікувально-оздоровчі місцевості й курорти.

Державні природні заповідники

Державні природні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними й еколого-просвітительськими установами, що мають метою збереження й вивчення природного ходу природних процесів і явищ, генетичного фонду рослинного й тваринного миру, окремих видів і співтовариств рослин і тваринних, типових і унікальних екологічних систем. Ці заповідники є в Росії найбільш традиційною й твердою формою територіальної охорони природи, що має пріоритетне значення для збереження біологічної розмаїтості.

Усього в Російській Федерації на початок 1999 р. офіційно діяло 99 заповідників загальною площею 33 152 082 га (на 216 208 га, або майже на 0,7% більше, ніж в 1998 р.), у тому числі морської акваторії - 6 473 515 га (ріст на 342 га). Сухопутна (з урахуванням водойм) територія склала, відповідно, 26 678 567 га, що на 215 866 га, або на 0,8% перевищує рівень попереднього року.

Заповідники розташовані на території 18 з 21 республіки в складі Російської Федерації, 5 з 6 країв, 35 з 49 областей, Єврейської автономної області й 7 з 10 автономних округів.

Система російських державних природних заповідників має широке визнання у світі: 21 російський заповідник має міжнародний статус біосферних резерватів (їм видані відповідні сертифікати ЮНЕСКО), 7 перебувають під юрисдикцією Всесвітньої конвенції про збереження культурної й природної спадщини, 10 попадають під юрисдикцію Рамсарской конвенції (Конвенції про водно-болотні вгіддя, що мають міжнародне значення), 4 - Окський, Тебердинський, Центрально-Чорноземний і Костомукшський - мають дипломи Ради Європи.

Національні парки

Національні парки є природоохоронними, еколого-просвітительськими й науково-дослідними установами, території (акваторії) яких містять у собі природні комплекси й об'єкти, що мають особливу екологічну, історичну й естетичну цінність, і які призначені для використання в природоохоронних, просвітительських, наукових і культурних цілях і для регульованого туризму.

У Російській Федерації національні парки стали створюватися лише з 1983 р. (були організовані національні парки "Сочинський" і "Лосиний острів") і з'явилися нової для Росії формою територіальної охорони природи.

Усього в Російській Федерації до початку 1999 р. функціонували 34 національних парку, сумарна офіційно встановлена площа яких становила 6784,6 тис. га, а до початку 2000 р. - 35 парків загальною площею 6956 тис. га (0,4% всієї території Російської Федерації).

Сьогоднішня мережа національних парків охоплює 7 фізико-географічних регіонів, 11 областей і 27 провінцій.

Особливе місце в системі національних парків займають тих, у яких під охорону поставлені численні пам'ятники культури й історії. Це "Російська Північ", де перебувають всесвітньо відомі Кирило-Бєлозерський і Ферапонтов монастирі, "Кенозерский", де великий концентрація пам'ятників дерев'яного російського зодчества, Переславський природно-історичний і ін.

У парку "Самарська Лука" перебуває одне з найбільших поселень Волзької Болгарії (ІХ-ХІІІ ст.) - Муромське містечко, в "Сочинському" - близько 150 пам'ятників кам'яного й бронзового століть, в "Нижній Камі" - понад 80 археологічні пам'ятники, зв'язаних зі стоянками древньої людини. У національному парку "Кенозерський" зосереджені 12 дерев'яних церков, 50 каплиць, 18 пам'ятників житлової архітектури. У парку "Водлозерський" розташований унікальний пам'ятник дерев'яного зодчества XVІІІ в. - Ільїнський цвинтар.

В 1999 р. національні парки відвідали понад 1,205 млн. чоловік, включаючи 21,4 тис. іноземних туристів. До послуг відвідувачів діяли 74 готелю й 156 турбаз, 23 музею, 16 візитів-центрів, 92 лісових притулку, 76 екологічних таборів, 105 паркувань для автомашин, 947 обладнаних місць відпочинку.

Природні парки

Природні парки регіонального значення - відносно нова категорія ООПТ Росії. Вони є природоохоронними рекреаційними установами, що перебувають у веденні суб'єктів Федерації, території (акваторії) яких включають природні комплекси й об'єкти, що мають значну екологічну й естетичну цінність, і призначеними для використання в природоохоронних, просвітительських і рекреаційних цілях. Парки розташовуються на землях, наданих їм у безстрокове (постійне) користування, в окремих випадках - на землях інших користувачів, а також власників.

У цей час у число ООПТ, що мають статус природних парків, у Росії включається 30 територій.

Державні природні заказники

Державними природними заказниками є території (акваторії), що мають особливе значення для збереження або відновлення природних комплексів або їхніх компонентів і підтримки екологічного балансу. Оголошення території державним природним заказником допускається як з вилученням, так і без вилучення в користувачів, власників і власників земельних ділянок.

З 67 заказників федерального значення на кінець 2000 р. 56 перебувало у віданні й керуванні Міністерства сільського господарства Росії, 11 - Міністерства природних ресурсів Росії.

Пам'ятники природи

Пам'ятники природи - унікальні, непоправні, цінні в екологічних, наукових, культурних й естетичних відносинах природні комплекси, а також об'єкти природного й штучного походження.

Крім того, у Російській Федерації в 1998 р. налічувалося 28 пам'ятників природи федерального значення загальною площею 19,4 тис. га.

Дендрологічні парки й ботанічні сади

Дендрологічні парки й ботанічні сади є природоохоронними установами, у завдання яких входить створення спеціальних колекцій рослин з метою збереження розмаїтості й збагачення рослинного миру, а також здійснення наукової, навчальної й просвітительської діяльності. Території дендрологічних парків і ботанічних садів призначаються тільки для виконання їхніх прямих завдань, при цьому земельні ділянки передаються в безстрокове (постійне) користування або паренням, або науково-дослідним або освітнім установам, у веденні яких вони перебувають.

У Росії на початок 2000 р. налічувалося 80 ботанічних садів і дендрологічних парків, що перебувають у веденні Російської академії наук.


 

II. Політичне - економічна характеристика країни.

а) Офіційна назва країни, форма правління;

Росія (Російська федерація, РФ) - найбільша по площі країна світу (17075,4 тис. км2), демократична федеративна держава з республіканською формою правління.

б) Державні посади, органи влади;

Органи державної влади Російської Федерації:

- Президент Росії - гарант конституції, прав і воль людини й громадянина. Він вживає заходів по охороні суверенітету Російської Федерації, її незалежності й державної цілісності, забезпечує погоджене функціонування й взаємодія органів державної влади.

- Адміністрація Президента РФ

- Повноважний представник Президента Росії в Центральному федеральному окрузі

- Повноважний представник Президента Росії в Приволзькому федеральному окрузі

- Уряд Російської Федерації

- Рада Федерації

- Державна Дума

- Верховний суд РФ - є вищим судовим органом по цивільних, карних, адміністративних і інших справах, підсудним судам загальної юрисдикції, здійснює в передбачених федеральним законом процесуальних формах судовий нагляд за їхньою діяльністю й дає роз'яснення з питань судової практики.

- Конституційний суд РФ вирішує суперечки про компетенцію:

а) між федеральними органами державної влади;

б) між органами державної влади Російської Федерації й органами державної влади суб'єктів Російської Федерації;

в) між вищими державними органами суб'єктів Російської Федерації.

- Вищий арбітражний суд РФ - є вищим судовим органом з дозволу економічних суперечок і інших справ, розглянутих арбітражними судами, здійснює в передбачених федеральним законом процесуальних формах судовий нагляд за їхньою діяльністю й дає роз'яснення з питань судової практики.

в) Адміністративне - територіальний поділ, залежні території;

Відповідно до статті 5 Конституції, Російська Федерація складається з рівноправних суб'єктів. У взаєминах з федеральними органами державної влади всі суб'єкти Російської Федерації між собою рівноправні.

За станом на 1 січня 2007 року таких суб'єктів 86, однак, у майбутньому їхнє число буде скорочуватися, тому що вже відбулися референдуми по об'єднанню деяких суб'єктів у більші утворення, а по ще декількох суб'єктах такі референдуми плануються.

г) Політичні конфлікти в країні;

Сучасна Російська Федерація буяє різного роду політичними зіткненнями й протиборствами. Особливе місце серед них займають регіональні політичні конфлікти .

Існуюче різноманіття регіональних політичних конфліктів сучасної Росії можна типологізувати за критерієм доступу до ресурсів влади суб'єктів регіонального політичного процесу. У цьому зв'язку доцільно виділяти чотири типи політичних конфліктів.

Перший тип - це конфлікти між регіональною владою й регіональною опозицією, що представлена або не представлена в законодавчих зборах регіону й в органах виконавчої влади. Дуже часто ці конфлікти носять найбільш інтенсивний характер у період виборчих кампаній, можуть проявлятися у формі різних протиборств між партіями або політичними лідерами.

Другий тип - це конфлікти між галузями регіональної влади. Найчастіше вони виникають між законодавцями й виконавчою владою, але можлива участь у них судової влади й прокуратури.

Третій тип - це конфлікти між регіональної політичною й економічної елітами, які проявляються в більшості випадків як протиборств між органами державної влади й регіоноутворюючими підприємствами, холдингами, акціонерними товариствами (багато хто з подібних зіткнень носять яскраво виражений персоніфікований характер).

Четвертий тип - це конфлікти між органами державної влади й управління регіону й місцевим самоврядуванням. Як правило, цей тип конфліктів на практиці зводиться до протистояння губернатора (президента) і мера обласного (крайового, республіканського) центра регіону.

Дана типологія, безумовно, носить ідеальний характер. У реальній політичній практиці регіонів конфлікти різних типів перетинаються, повністю відсутні, проявляються в латентній формі й т.п.

Інституціональні умови виникнення й протікання політичних конфліктів, їхню керованість залежать звичайно від багатьох факторів: політичних традицій, менталітету населення, типу політичного режиму. Плюралістичні режими припускають, як правило, наявність процедур і фахівців з керування політичними конфліктами, готовність до компромісу більшості соціальних груп і шарів суспільства. Зокрема , свою ефективність у керуванні конфліктами демонструє політика взаємних поступок і домовленостей між правлячими й опозиційними елітами, механізми соціального партнерства, судові й досудові процедури врегулювання споровши й т.п. Для перехідних режимів характерно наявність деяких з демократичних інститутів і процедур, інакше просто неможлива їхня еволюція убік плюралізму.

Авторитарні режими надзвичайно різноманітні. Але конфлікти в політичній сфері в них, як правило, придушуються, "відміняються" або протікають у латентних формах. У таких режимах також є в наявності інститути, процедури й механізми для каналізації конфліктів, але вони носять формальний і декларативний характер.

Таким чином, ненасильницьке керування політичними конфліктами можливо лише в плюралістичних режимах, при авторитаризмі вони також керовані, але за рахунок прямого або схованого насильства з боку діючої влади, що робить даний процес винятково маніпулятивним, а іноді приховує різні політичні протиборства від широких мас населення. Класичним механізмом керування конфліктами при авторитаризмі є "пошук ворога" за межами сфери впливу режиму. Конфлікти можливі в інших регіонах, країнах, між даним режимом і іншими суб'єктами політичного процесу. Тим самим формується політичне єднання мас у боротьбі з дійсними й уявленими ворогами.

д) Столиця держави, свята, мова, державні символи;

Російська Федерація - демократична федеративна правова держава з республіканською формою правління. Глава держави - президент, що обирає на 4 роки. Президент є також Верховним головнокомандуючим Збройними силами РФ. Представницький і законодавчий орган - Федеральні збори (парламент РФ) складається із двох палат: Ради Федерації й Державної думи. Виконавчий орган влади - уряд РФ. Столиця - Москва. Офіційна мова - російська. Грошова одиниця - рубль.

Герб Російської Федерації був прийнятий в 1993 році. Він ґрунтується на гербі Російської імперії й замінив собою герб СРСР і герб РСФСР після розпаду СРСР.

У центрі зображений герб Москви - Георгій Переможець, що вражає списом змія.

Три корони персоніфікують імператорську владу, так само як і скіпетр із державою, які двоглавий орел тримає в лабетах. Два голови персоніфікують світську й церковну владу.

Зовнішній вигляд герба затверджений Федеральним конституційним законом "Про Державний герб Російської Федерації" в 2000 році. Закон допускає відтворення герба без геральдичного щита у вигляді одного двоглавого орла, а також в одноколірному варіанті.

Малюнок Державного герба Російської Федерації

Прапор Росії - державний прапор Російської Федерації, офіційний державний символ Російської Федерації. Являє собою прямокутне полотнище із трьох рівновеликих горизонтальних смуг: верхньої - білого, середньої - синього й нижньої - червоного кольору. Відношення ширини прапора до його довжини 2:3. Зовнішній вигляд прапора затверджений Федеральним конституційним законом "Про Державний прапор Російської Федерації".

Малюнок Державного прапора Російської Федерації

Гімн Росії написаний Сергієм Михалковим (1913-) на музику Олександра Александрова (1883-1946). Прийнятий в 2000.

є) Входження країни в міжнародні об'єднання, блоки.

Зовнішня політика РФ після міжнародного визнання країни як правонаступниці СРСР, збереження її членства в ООН і в Раді Безпеки ООН орієнтована на зміцнення ролі ООН у міжнародних відносинах, послідовне проходження Уставу ООН.

У Раді Європи РФ бере участь у реалізації політичної декларації "За Велику Європу без розділових границь". Ведеться поступове відновлення відносин між РФ і НАТО, заморожене в результаті силових дій альянсу проти Югославії. Створено Рада Росії - НАТО, що розробляє програму спільних дій по нерозповсюдженню зброї масового знищення і боротьби з міжнародного тероризму.


 

III. Економічна характеристика країни.

а) Рівень економічного розвитку країни, уклад економіки країни;

Сучасна російська політика відносно трудових ресурсів орієнтована на скорочення некваліфікованої праці, перепідготовку кадрів, підвищення їхньої професійної мобільності. Трудові ресурси РФ характеризуються зростаючим рівнем їхньої освіченості (частка осіб із середнім і вищим утворенням зросла з 49% в 1992 до 55% в 2002), поступовим збільшенням осіб старшого віку, високого (у порівнянні з високорозвиненими країнами) рівня захворюваності населення, порівняно низьких тривалості життя й рівня доходів населення. По індексі розвитку людського потенціалу (довголіття, освіченість, рівень життя) РФ входить по статистиці ООН у групу країн середнього рівня, займаючи 60-і місце в списку 173 держав. У сільській місцевості в РФ зберігається надмірність робочих рук, що веде до зниження продуктивності праці й загальної рентабельності галузі в порівнянні з передовими країнами Заходу.

РФ посідає перше місце у світі по запасах газу (32% світових запасів, 30% світового видобутку); друге місце за рівнем видобутку нафти (348,8 млн. тонн і 10% частка світового видобутку); третє місце по запасах вугілля (22 вугільних басейну, 115 родовищ, у тому числі в європейській Росії - близько 15,6%; у Сибіру - 66,8%; на Далекому Сході - 12,9%; на Уралі - 4,3%). По розвіданих запасах залізних руд (близько 57 млрд. т.) РФ займає теж перше місце, по олову - друге, по свинці - третє. У той же час, займаючи лідируюче положення у світі, наприклад, по забезпеченості лісом, Росія використає його малоефективне: у Швеції, Фінляндії й США знімання деревини з 1 га лісопокритої площі в 10 разів вище, ніж у РФ.

б) Показники ВВП, рівень інфляції;

Темпи росту ВВП Росії, % до аналогічного періоду попереднього року

Рівень інфляції в Росії до кінця 2006 року, при збереженні нинішніх тенденцій в економіці, досягне 9,5-10%.

в) Головні канали експорту та імпорту;

У товарній структурі експорту в країни далекого зарубіжжя питома вага паливно-енергетичних товарів у 2006 році склав 69,3% від усього обсягу експорту в ці країни (у січні-листопаді минулого року - 67,0%), металів і виробів з них - 14,0% (14,6%), продукції хімічної промисловості - 5,0% (5,6%), лісоматеріалів і целюлозно-паперових виробів - 3,1 % (3,5%), машин і встаткування - 3,2% (3,4%)

У товарній структурі імпорту із країн далекого зарубіжжя частка машин і встаткування склала 50,8% (у 2005 році - 47,6%), продукції хімічної промисловості - 16,8% (18,1%), продовольчих товарів і сировини для їхнього виробництва - 15,6% (17,0%).

В імпорті із країн СНД виросли фізичні обсяги закупівель - в 2,7 рази, вугілля кам'яного - на 14,7%, продукції неорганічної хімії - на 3,4%, деревини й целюлозно-паперових виробів - на 16,1%, взуття - в 2 рази, труб - на 46,0%, виробів із чорних металів - на 73,3%, автомобілів легкових - на 82,8%.

г) Грошова одиниця країни, банкноти;

Рубль - грошова одиниця Росії. Регулярне карбування срібного рубля почалося в 1704 р. Чеканилися також мідні й золоті рублі. З 1843 р. рубль став випускатися у вигляді паперового білета державної скарбниці.

Грошова одиниця Росії - рубль. Рубль дорівнює 100 копійкам. В обігу перебувають банкноти 5.000, 1.000, 500, 100, 50 і 10 рублів, а також монети номіналом 50, 10, 5, 2 і 1 рубль і 50, 10, 5 і 1 копійка. Широко використаються долари США.

д) Характеристика туристичної інфраструктури країни, індустрія розваг.

Після "перебудови" туризм став у РФ самостійним видом бізнесу. Бурхливо розвивається оздоровчий і спортивний туризм в 13-ти федеральних туристських зонах (Західної, Північно-західної, Центральної, Кавказької й т.д.). Рік у рік росте приплив закордонних туристів, стримуваний лише відсутністю достатнього числа гарних готелів, які є тільки у великих містах. На Далекому Сході, Байкалі для приїжджаючих організовуються мисливські, рибальські й підводні подорожі, серед пропонованих сучасними туроператорами є й подорожі на криголамах до Північного полюса й інші екзотичні тури.


 

IV. Коротка історична характеристика країни.

а) Історичне встановлення держави;

Перші згадування про цю країну датуються приблизно 10 ст., у давньоруських пам'ятниках 10-15 ст. ці землі називалися "Руссю", "Російською землею". В 14 в. вони стали називатися Московським князівством, в 15 ст. - Московською державою або Московією, з 16 ст. - Росією.

В 1721 державу було офіційно назване Російською імперією.

До 1917 під Росією розумілася сукупність територій Російської імперії, населених як росіянами, так і іншими народами. Після 1917 у зв'язку із установленням радянської влади з'явилося поняття "Радянська Росія", яким могли йменувати й властиво Росію (і утворену на її землях РСФСР), і весь утворений в 1922 Радянський Союз.

Після 1991 і розпаду СРСР під "Росією" мають на увазі Російську Федерацію (проголошену 12 червня 1990).

б) Історія народів; видатні історичні події, особи;

Суворов (Олександр Васильович) - князь Італійський, граф Римникський і Священної Римської імперії, генералісимус російської армії й генерал-фельдмаршал австрійської, найбільший російський полководець (1730 - 1800).

Кутузов (Голенищев-Кутузов, ясновельможний князь Смоленський), Михайло Іларіонович - знаменитий полководець (1745 - 1813).

Олександр І, імператор всеросійський, старший син імператора Павла Петровича й Марії Федорівни , народився 12 грудня 1777 року.

Олександр ІІ, імператор всеросійський, син імператора Миколи ІІ і імператриці Олександри Федорівни

Микола ІІ - імператор Всеросійський, третій син імператора Павла І та імператриці Марії Федорівни

Петро І Олексійович Великий - перший Імператор всеросійський, народився 30 травня 1672 року від другого шлюбу пануючи Олексія Михайловича з Наталею Кирилівною Наришкіній.

г) Описати регіони історико-географічні.

Росія займає більшу частину східної Європи й північну Азію. Її територія обмивається морями Атлантичного, Північного Льодовитого й Тихого океанів. Близько 3/4 території займають рівнини й низовини. На півдні й сході країни переважають гірські області. На Камчатці й Курильські островах багато діючих вулканів. У Росії близько 120 тисяч рік, загальна довжина яких - 2,3 мільйони кілометрів. 41% території Росії покрито лісом. На півночі країни розташовані арктичні пустелі й тундра, на півдні - степу й напівпустелі. У складі Російської Федерації перебувають суб'єкти:

Республіка Адигея (Адигея), Республіка Алтай, Республіка Башкортостан, Республіка Бурятія, Республіка Дагестан, Республіка Інгушетія, Кабардино-Балкарська Республіка, Республіка Калмикія, Карачаєво-Черкеська Республіка, Республіка Карелія, Республіка Комі, Республіка Марій Ел, Республіка Мордовія, Республіка Саха (Якутія), Республіка Північна Осетія - Алания, Республіка Татарстан (Татарстан), Республіка Тива, Удмуртська Республіка, Республіка Хакасія, Чеченська Республіка, Чуваська Республіка - Чавашія; Алтайський край, Краснодарський край, Красноярський край, Приморський край, Ставропольський край, Хабаровський край; Амурська область, Архангельська область, Астраханська область, Білгородська область, Брянська область, Владимирська область, Волгоградська область, Вологодська область, Воронезька область, Іванівська область, Іркутська область, Калінінградська область, Калузька область, Камчатська область, Кемеровська область, Кіровська область, Костромська область, Курганська область, Курська область, Ленінградська область, Ліпецька область, Магаданська область, Московська область, Мурманська область, Нижегородська область, Новгородська область, Новосибірська область, Омська область, Оренбурзька область, Орловська область, Пензенська область, Пермська область, Псковська область, Ростовська область, Рязанська область, Самарська область, Саратовська область, Сахалінська область, Свердловська область, Смоленська область, Тамбовська область, Тверська область, Томська область, Тульська область, Тюменська область, Уляновська область, Челябінська область, Читинська область, Ярославська область.


 

V. Соціальна характеристика країни.

а) Демографічна та якісна характеристика населення країни;

Перші ревізії населення ставляться до 1718-1724. ДО 1745 чисельність населення не перевищувала 15,4 млн. чіл.; до 1800 - зросла до 26,7 млн., до 1850 - до 42,4 млн. до 1900 - до 71,1 млн., але до кінця 19 в. темп приросту населення становив лише 1% у рік.

Найпоширеніші родини з однією дитиною (50%) і із двома (близько 40%), що мають 3-х і більше вважаються багатодітними (10%). Середня тривалість життя в 1980-х - 70,3 роки. Після реформ 1990-х вона знизилася до 64,8 років (на 2002), у тому числі для чоловіків - до 58,4; для жінок - до 72, 4. Проголошена урядом демографічна політика поки не створює передумов для росту народжуваності.

б) Характеристика розміщення та розселення в різних частинах, наявність процесів міграції в країні;

Відповідно до розрахунків Держкомстату, чисельність наявного населення Росії на початок 2001 року склала 145184,8 тисячі чоловік і скоротилася за 2000 рік на - 740,1 тисячі. Таким чином, в 2001 році збиток населення Росії трохи скоротилася, що відбулося за рахунок збільшення на 59 тисяч чоловік міграційного приросту, при цьому природний приріст зменшився, але тільки на 30,7 тисячі.

в) Характеристика народів країни (расовий та етнічний склад населення);

У РФ проживає 148 млн. чіл. (1996), у т.ч. 160 народів. Це - росіяни (79,8%), татари (3,8%), українці (2,0%), башкири (1,2 %), чуваші (1,1%), чеченці (0,9%), вірмени (0,8%), мордва (0,6%), білоруси (0,6%).

г) Релігійна характеристика країни.

У цей час у РФ діють понад 70 релігійні конфесії. Відповідно до Конституції, релігійні об'єднання в країні відділені від держави й рівні перед законом. Всім громадянам дане право на сповідання будь-якої релігії й право бути атеїстом. Із традиційних релігій на території Росії сповідаються християнство у формі православ'я, іслам, у меншому ступені іудаїзм і буддизм.

Переважна частина релігійного населення РФ - православні, у тому числі приналежні до сект і груп православної спрямованості (старообрядники, молокани). Пережитки дохристиянських вірувань (подання про трьохчасткову структуру світобудови - небо, земля, пекло, керованих верховними богами Перуном, Велесем, Сварогом), повір'я, прикмети дожили до сучасності, але не грають ролі в духовному житті.

Католицизм ніколи не був державною релігією в Росії.

Протестантизм з'явився в Росії в 16 в., поширився в 18 - поч. 19 ст., коли в країні з'явилося багато переселенців з Німеччини. Вони заснували свої колонії на вільних землях Поволжя, Північного Кавказу, у Криму, на Україні й у Бессарабії.

Іслам - друга по поширеності релігія в Росії.

У сучасній РФ іудаїзм офіційно визнаний однієї із чотирьох традиційних релігій. В 2002 Конгрес єврейських релігійних організацій розробив "Основи соціальної концепції іудаїзму в Росії". В 2003 у РФ значилося близько 200 громад ортодоксального й сучасного (прогресивного) іудаїзму.

Останнім часом у РФ одержали поширення релігійні доктрини синкретичного характеру - сайентологи, мормони, віссаріоновці, кришнаїти, усього близько 100 організацій, що поєднують від 250 до 600 тис. послідовників. Закон 1997 Про волю совісті й релігійних об'єднань дозволяє їм діяти легально.


 

VI. Характеристика культури країни.

а) Характеристика мови, пісенності та невербальної форми спілкування;

Загальнодержавна мова в РФ - російська. До 1917 у язиковій політиці Росії була помітна русифікаторська спрямованість, але завдання поширення православ'я змушували царські влади відкривати школи рідною мовою.

Перші роки радянської влади відзначені великою роботою по створенню писемності для безписемних народів. У підсумку до кін. 20 ст. майже 90% неросійського населення РФ опанувало російську мову. Прагнення деяких республік (у складі РФ) перейти з російської графіки на латинську (в 1990-і роки в Чечні, Татарії) не зустрічає державної підтримки.

В останні роки мовознавці відзначають відмирання мов ряду нечисленних народів (алеути, ороки й ін.), ріст числа запозичень із російської мови в національних мовах РФ - і в сфері політичного, наукового, культурного спілкування, і в побутовій мові.

У РФ в 2000 налічувалося близько 100 мов, що входять у мовну родину індоєвропейських мов. Серед них мови безліч груп: слов'янської (російська), іранської (осетинська, татська); німецької (їдиш); індійської (циганська); алтайської (татарська, чуваська, башкирська, якутська, кумикська, тувинська, хакаська, карачаєво-балкарська, ногайська, алтайська, шорська, долганська, тафоларська, чулимська, бурятська, калмицька, мови тунгусо-маньчжурської групи); уральської (фінно-угорська, самодийська); чукотсько-камчатської (чукотська, коряцька, ітельменська, амоторська); енисейська (кетська, югська); північно-кавказької (абхазо-адигейська, дагестанська). При цьому їдиш, циганська і деяких ін. мови компактної території поширення не мають.

У РФ мають хід мови інших держав: українська, білоруська, казахська, киргизька, азербайджанська, німецька, латиська, болгарська, фінська, естонська, вірменська, грузинська, грецька і ін.

Серед письмових мов поширено кілька алфавітів.

Російський алфавіт виник в 9 ст. на основі кирилиці, глаголиці й грецького статутного листа, змінений і спрощений в 18 ст. при введенні в 1708 гражданського шрифту. В 1917-1918 у ньому зложилася сучасна російська графіка, остання язикова реформа ставиться в початку 1970-х. На основі російського алфавіту одержали писемність нивхський, нанайський, ительменський, агульский, рутульский, цахурский і інші народи.

Латинський алфавіт використається в карельській, вепській мовах. Арабський - у тюркських мовах і мовах Дагестану. Загальмонгольським алфавітом до 1924 користувалися калмики.

Хоча російська - мова загальнодержавна, у більшості республік РФ реалізований принцип двомовності (Бурятія, Інгушетія, Калмикія, Північна Осетія) або багатомовства (Дагестан, Мордовія). Всі письмові мови викладаються в школі.

б) Характеристика видів мистецтв;

Живопис. В історії російського образотворчого мистецтва чітко розрізняються два періоди, границю між якими позначили Петровские реформи. Розходження це надзвичайно глибоко й стосується самих основ художнього сприйняття миру й людини.

Література. У літературі найбільше повно й чітко виявився творчий геній російського народу. Вона відбила не тільки естетичні, моральні й духовні цінності й подання; на думку ведучих росіян філософів, література є також і нашою філософією, способом збагнення миру. Російська література стала невід'ємною частиною світової культури й одержала визнання з боку найбільших художників.

Першість літератури в культурному житті російського народу пояснюється її походженням і тим значенням, що вона придбала з моменту свого виникнення.

Архітектура. Історія російської архітектури нараховує більше тисячоріччя. Це складна історія взаємодії із зодчеством різних країн, створення й розвитку власної традиції, і потім довгих суперечок про самобутність архітектури Росії. З початку ХVІІІ століття Росія приєдналася до європейського шляху розвитку архітектури. Нова чудова столиця Санкт-Петербург одержала небувалий на Pycі регулярний план: у закруті Неви тризубець проспектів, орієнтованих на Адміралтейство, канали - лінії на Васильєвскому острові. Однак елементи регулярного плану вводилися й у Москві (Червона, Театральна, Лубянська площі), у більших і малих містах і навіть у селах. Протягом ХVІІІ століття вводилася типова забудова по "зразковим" проектах для людей різного стану. Палаци імператорів і знаті демонструють зміну стилів, більше швидку, чим на Заході.





Реферат на тему: Політично-економічна та туристично-географічна характеристика Росії (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.