Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Географія

Історичний розвиток та перспективи розвитку картографії та картографування в Україні (курсова робота)

Зміст

Вступ. 3

Розділ 1. Історія картографії України. 5

1. 1. Перші дослідження з історії картографування. 5

1.2. Дослідження картографування в Україні в ХХ ст. 9

1.3. Картографування на сучасному етапі розвитку. 13

Розділ 2. Тенденції і перспективи розвитку картографії та картографування 16

2.1. Головні чинники картографічного розвитку. Характерні риси картографування 16

2.2. Негативні тенденції картографування. 21

2.3. Шляхи вдосконалення подальшого розвитку картографування в Україні 24

Висновки. 28

Список використаної літератури. 30


Вступ

Актуальність теми. Картографія, як відомо, це галузь науки, техніки, виробництва і навчальна дисципліна, яка охоплює вивчення, створення та використання різноманітних картографічних творів. Картографування - це комплекс робіт (польових і камеральних) зі створення карт.

Актуальність картографічних досліджень населення на сучасному етапі зростає в зв'язку з поглибленням кризової демографічної ситуації в Україні. Актуальним є розробка шляхів та методів створення електронних динамічних моделей проблемно-практичної орієнтації з широкими можливостями оперативної обробки і поновлення інформації.

Наукова значимість проблеми та її недостатнє вивчення і визначають актуальність теми дослідження.

Динамічні аспекти надають картам природи, населення, господарства додаткову наукову цінність, відкривають перспективу для різноманітних теоретичних узагальнень.

Метою дослідження є з'ясування характерних рис та особливостей розвитку картографування населення України. Для досягнення цієї мети у дисертації вирішується ряд задач: визначення картографування населення у системі картографування; дослідження змін у розвитку картографування населення України; аналізу досягнень у картографуванні населення.

Питання розвитку різних напрямів картографування (атласного, тематичного, топографічного та спеціального) досліджували: історію картографування – Я.Л. Жупанський, В.П.Павлова, Р І.Сосса, А.С. Харченко [19,22]; сільськогосподарського - А.П. Золовський, Т.І. Козаченко, І.Ю. Левицький [6, 11, 12]; природоохоронного - А.П. Золовський, О.Є. Маркова, Г.О. Пархоменко [7]; геолого-економічного - В.Л. Приседько; еколого-приро-доохоронного - В.А. Пересадько; природокористування - Л.Г.Руденко, Г.О.Пархоменко та ін. [10]; еколого-географічного - Л.Г. Руденко, В.А. Барановський, А.І. Бочковська, І.О. Горленкота ін.[1,17,24]; історичного - О.Є. Маркова; медико-географічного - В.О. Шевченко [23]; земельних ресурсів - В.П. Разов [15]; виробничо-територіальних комплексів - Я.І. Жупанський, О.І. Шаблій [5]; транспортного - О.Є. Маркова; туристичного - Ю.І. Прасул, В.Ф. Северинов; топографічного - Є.Д. Десятов, 0.0. Донцов, A.M. Дьогтяр, Р.І.Сосса, П.М. Шевчук та ін. [3]. Загальні питання розвитку картографування в Україні опрацьовували А.П.Золовський, І.Ю.Левицький, Л.Г. Руденко, Р.І. Сосса [8,20,21].

Об'єктом дослідження є історичний розвиток картографування.

Предмет дослідження – розвиток картографування населення України.

Хронологічні рамки дослідження зумовлені поставленими метою і завданнями.

При розгляді картографічної діяльності як суспільно-історичної системи, що розвивається і удосконалюється у часі, завжди існує потреба виявляти тенденції розвитку картографії та картографування для внесення до цього процесу необхідних коректив, а також для формування завдань і напрямів подальшого розвитку.

Наші дослідження з теми «Історичний огляд розвитку картографування населення України», узагальнення досвіду вітчизняного та зарубіжного картографування, опрацювання великого масиву літератури з картографії дозволили виявити сучасні тенденції його топографічного і тематичного напрямів.

Актуальним залишається картографічне забезпечення вищих навчальних закладів. Крім серії стінних карт, на наш погляд, до комплекту картографічних творів для вищої школи повинні входити науково-довідкові та довідкові атласи, електронні версії карт і атласів на компакт-дисках (CD-Rom), а також роздатковий матеріал для вивчення топографічних карт. Серія стінних карт має включати комплексні науково-довідкові карти світу, материків (загальногеографічні) і України.

Розділ 1. Історія картографії України 1. 1. Перші дослідження з історії картографування

Перші дослідження з історії картографування території України датуються кінцем XVІІІ - початком XІX ст. Наприкінці XVІІІ ст. польський вчений Ян Потоцький (1761-1815) видає опис італійських карт-портоланів (компасних карт) Чорного моря XІV-XV ст. Український і російський історик та археограф Д.М. Бантиш-Каменський (1788-1850) як додаток до 4-томної "Іcтopії Малої Pocії..." у 1830 р. публікує російський переклад Генеральної карти України Гійома Боплана (містилась у 2-4-му виданнях). Дослідженнями історії морських зйомок і створення карт займалися керівник Чорноморського гідрографічного депо Н. Кумат, історики, професори Рішельевського ліцею в Одесі Філіпп Брун (1804-1880) та М.Н. Мурзакевич (1806-1883).

Вагому роль у дослідженні історії географії та картографії півдня України відігравало Одеське товариство історії та старожитностей (1839-1922) - перше наукове товариство в Україні, що вивчало археологічні и історичні пам'ятки Північного Причорномор'я і створило службу їx охорони. Товариство видавало "Записки Одесского общества истории и древностей" (1844-1919, т. 1-33), у яких часто публікувались матеріали з історії географїї та картографії. Одним із засновників товариства був український і російський історик, статистик, економіст, етнограф, письменник, публіцист, член-кореспондент Петербурзької Академїі наук (з 1856) Аполлон Олександрович Скальковський (1808-1898), який досліджував і використо-вував карти України XVІІ-XVІІІ ст.

Найкраще досліджений в історії картографування території України період середньовіччя, що пояснюється опрацюванням істориками старих карт як історичних джерел. Слід відзначити Я.Р. Дашкевича - найбільшого знавця середньовічних карт на територію України, керівника Львівського відділення інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України. Я.Р. Дашкевич ґрунтовно дослідив картбібліографію (до кінця XVІІІ ст.), історіографію, а також зробив великий внесок у дослідження Бопланіани. За його редакцією підготовлено до друку факсимільне видання Спеціальної карти України Г. Боплана 1650 р. з науковим коментарем і покажчиком назв об'єктів, що підписані на карті.

Пам'ятки старовини, у тому числі й картографічні, досліджувало історичне товариство Нестора-літописця, яке діяло у 1873-1917 pp. у Киеві (з 1874 р. - при Київському університеті). історичне товариство Нестора-літописця у різні часи очолювали B.C. Іконников (1841-1923), В.Б. Антонович (1834-1908), М.Ф. Владимирський-Буданов (1838-1916), О.М. Лазаревський (1834-1902), які в своїх історичних дослідженнях широко використовували картографічні матеріали. Товариство видавало "Чтения в историческом обществе Нестора-летописца" (1879 - 1914, т. 1-24). Саме на засіданнях цього товариства неодноразово виступав перший украінський історик картографії Василь Ляскоронський (1856-1928).

Приват-доцент Київського університету, пізніше професор Hіжинського історико-філологічного інституту, дійсний член багатьох наукових товариств В.Г. Аяскоронський майже 30 років досліджував історичну картографію та географію України. Він опрацював картографічні фонди бібліотек Києва, знайомився з фондами бібліотек Keнігc6epra, Парижу, міст Голландії та Великої Британії. В.Г. Аяскоронський описав понад 40 рукописів і видань іноземних картографічних матеріалів XVІ-XVІІ ст. (при цьому не уникнув деяких фактичних помилок), започаткував тему персоналії великих картографів минулого (Г. Боплан, В. Гондт (Гондіус)).

Найбільший внесок у становления картознавства України зробив Венямин Кордт (1860-1934) - директор бібліотеки Київського університету, пізніше - завідувач відділом Всенародної бібліотеки України. Його фундаментальний 4-томний атлас (1899, 1906, 1910, 1931) - факсиміле середньовічних карт України та Poсії - є для нас до сих nіp неперевершеним виданням. Цінність атласу полягає не тільки у фактичному матеріалі репродукцій, а и у коментарях, якими супроводжуються карти. Вагомий вклад В. Кордта також у бопланознавство. За оцінкою Я. Дашкевича, "капітальної праці Кордта становлять золотий фонд картознавства України" (1985), с. 86).

Свій внесок до історико-картографічних досліджень України зробили поет, фиолог, історик, етнограф, археолог і педагог Я.Ф. Головацький (1814-1888); історик, археолог, етнограф і археограф В.Б. Антонович (1834-1908); історик, відомий громадський діяч, академік Всеукраїнської академії наук (з 1919 р.) Д.І. Багалій (1857-1932); видатний історик, творець національної концепції історії України, академік Всеукраїнської академії наук (з 1924 р.) і АН СРСР (з 1929 р.) М.С. Грушевський (1866-1934); історик, етнограф і фольклорист, археолог, письменник, лексикограф, академік АН УРСР (з 1929 р.) Д.і. Яворницький (1855-1940); історик, академії АН УРСР (з 1958 р.) І.П. Крип'якевич (1886-1967).

Вклад у розвиток історії картографії України зробив і відомий російський історик світової картографії Лев Багров (1881-1957), який на початку XX ст. дослідив портолани Чорного моря та видав альбом їx репродукцій. Ім'я великого вченого є серед дослідників Г. Боплана і окремих російських карт на територію України.

У 1893 р. був виданий факсимільний план Києва, укладений в 1695 р. полковником Г. Ушаковим, з науковим коментарем. У 1902 р. В.В. Іванов уклав Атлас Харківського намісництва 1787 р. з топографічним описом. У 1906 р. професор Київського університету Ю. Кулаковський репродукував портолан Чорного моря Бенінкази. Невелику добірку стародавшніх карт території України у вигляді атласу видав у Киеві 1919 р. (?) граф Михаиле Тишкевич (1857-1930).

Із сучасних репринтних видань (1987) відомий каталог виставки карт українських земель XVІІ - першої половини XVІІІ ст. із збірок Альбертського університету, Осередку української культури и освіти та приватних колекціонерів Альберти (Канада) "Земля козаків: старовинні карти України", який опублікував співробітник кафедри українських студій Торонтського університету Богдан С. Кордан. Численні кольорові карти повітів і плани міст кінця XVІІІ ст. витворені у серії публікацій описово-статистичних джерел НАН України, Археографічної коміcії та ін. ("Описи Київського намісництва 70-80-х років XVІІІ cт.", 1989; "Описи Харківського намісництва кінця XVІІІ ст.", 1991; "Описи Лівобережної України кінця XVІІІ - початку XІX ст.", 1997).


1.2. Дослідження картографування в Україні в ХХ ст.

Карти України досліджували історик, статистик і краєзнавець Лев Падалка (1859-1922), журналіст і політичний діяч Володимир Степанивський (псевдотм С. Подолянин, 1885-1957), поет і дослідник історії картографії Богдан Кравців (1904-1975), доцент Одеського університету Федір Петрунь (1894-1963), професор Національної школи живих східних мов у Парижі Ілько Борщак (1895-1959), професор Українського університету в Празі, мистецтвознавець та історик Володимир Січинський (1894-1962), професор Українського університету в Празі Серий Шелухин (1864-1938). Окремо вирізнимо дослідження Сергія Шелухіна (1921, 1936) щодо вживання та розміщення назви "Україна" на географічних італійських, французьких, голландських, англійських і німецьких картах в XVІ-XІX ст.

До карт бібліографії належить праця відомого географа академіка Павла Тутковського (1858-1930), яка містить картографічні видання до 1923 р. За словами самого автора, ці матеріали не претендують на всеосяжність. Картографічні видання до 1946 р. описав Н.Г. Некрасов.

Плідно досліджує карти Г. Боплана канадський вчений А. Перналь. Дослідження старих карт як специфічних джерел історичної інформації проводять Т.А. Балабушевич, Г.В. Боряк, М.Г. Вавричин, С.М. Височенко, У.Р. Кришталович, Ю.І. Лоза, Т.Ю. Люта (Гирич), O.Є. Маркова, Л.А. Пономаренко, І.І. Ровенчак, І.B. Сапожников, А.Л. Симутша та ін. 3 позищії розвитку картографічних ідей та методів проводили дослідження А.С. Харченко (1908-1985), Е.С. Гаврилова (1917-1988), Я.І. Жупанський, В.П. Павлова, Л.Г. Руденко, 0.І. Шаблій, В.О. Шевченко та інші вчені. Доцент Київського національного університету ім. Тараса Шевченка В.П. Павлова дослідила стан картографування території України з XVІ до першої половини XX ст., при цьому найдетальніше - топографічну вивченість території України з XVІІІ ст. до 1917 р., а для західноукраїнських земель - до 1939 р. історія розвитку географії в Україні опрацьована професором Ярославом Жупанським, завідувачем кафедрою географії та картографії Украіни Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича. Я. Жупанський дослідив загальний розвиток топографічного і тематичного картографування України в XVІІ-XX ст., уклав покажчик "Географія України в датах" (у тому числі картографічні видання), а також докладно вивчив історію топографічного и тематичного картографування території Чернівецької обл. (до кінця 1940-х років). Огляд розвитку вторинної картографії в Західній Україні з першої половини XІX ст. до 1939 р. здійснив І.П. Крип'якевич. Розвиток української картографії 1930-1940-х років досліджував О.А. Купчинський. Дослідження перших українських тематичних карт проводять львів'яни І.І. Ровенчак, А.Л. Симутша, С.М. Височенко.

За короткий період державного відродження України в 1918-1919 рр.для картографічного забезпечення держави було створено Головну геодезичну управу у складі Військового Міністерства. Головна геодезична управа перевидала низку карт, що раніше були укладені Військово-топографічною службою Росії (найвідоміша десятиверстна Спеціальна карта України є стереотипним виданням відповідних аркушів Спеціальної десятиверстної карти Європейської Росії І.П. Стрельбицького) Розпочалось укладання топографічної карти України масштабу 1:1 000 000, назріла проблема оновлення застарілих триверстних військово-топографічних карт. Планувалось створення Корпусу українських геодезистів як загальнодержавного картографічного органу. Проте історичний розвиток подій в Україні не дозволив реалізувати ці задуми.

Українські національно-визвольні змагання в 1917-1920 рр. змінили політичну карту території України. На центральних українських землях в грудні1919 р. остаточно встановились Українська РСР. Галичина, Холмщина, Підляшшя, Волинь з 1919 р. опинились під Польщею. Територія Буковини з листопада 1918 р. відійшла до Румунії, а Закарпаття з 1919 р. - до Чехословаччини.

До середини 30-х рр. топографічне картографування в СРСР проводилось в старих верстових масштабних рядах. Проте з 20-х рр. поступово вводяться метричні ряди масштабів топокарт, які остаточно були затверджені в1934 р. (1:10 000, 1:25 000, 1:50 000, 1:100 000, 1:200 000, 1:500 000, 1:1 000 000). У 1928 р. було прийнято рішення про введення в СРСР єдиної системи прямокутних координат Гаусса-Крюгера. Західноукраїнські землі спочатку були покриті польськими топографічними картами масштабу 1:100 000, створеними на основі австрійських, німецьких і російських карт. Також як тимчасові були створені карти масштабів 1:300 000 і 1:750 000. З 1931 р. почалось укладання нового типу карти масштабу 1:100 000, якою була покрита вся територія Західної України. У цей час удосконалюються методи топографічної зйомки, значне поширення одержує аерофотознімання, яка почала використовуватись ще в роки першої світової війни.

Хоча у 20-і - 30-і рр. виходить друком багато тематичних карт і атласів, проте для довоєнного періоду картографування території України відзначимо дві головні обставини. Перша - картографічна діяльність Степана Рудницького, який розробив методологічні основи української картографії, обґрунтував методику створення географічних карт (передусім навчальних), розробив основи транскрипції географічних назв українською мовою. Велике значення для організації картографічних досліджень і видавничої справи в Україні мала організація та діяльність Українського науково-дослідного інституту географії і картографії, який очолював С. Рудницький. Проте і вчений, і діяльність інституту були розчавлені невблаганними колесами сталінських репресій.

Другою визначною обставиною цього періоду було видання у 1937 р. "Атласу України й сумежних країв" за редакцією професора Володимира Кубійовича. Фундаментальний науково-довідковий атлас давав комплексну характеристику України в її етнічних межах (природа, населення, господарство, історія), незважаючи на перебування тоді українських земель у складах сусідніх держав. Видання атласу було визначною подією української картографії. Хоча пізніше В. Кубійович видав цілу низку картографічних творів, проте атлас України залишився найбільш значним його доробком на ниві картографії.

Післявоєнний період характеризувався подальшим розвитком топографічного і тематичного картографування. Удосконалюються методи і технології створення топографічних карт. Топографічне картографування здійснювалось централізовано Головним управлінням геодезії та картографії за єдиними інструкціями. Математичною основою топографічних карт стала система координат 1942 р. на основі референц-еліпсоїда Ф. Красовського. Для висот була прийнята Балтійська система висот 1946 р. Послідовно територія України була забезпечена топографічними картами масштабів 1:1 000 000, 1:500 000, 1:200 000, 1:100 000, 1:50 000, 1:25 000 і 1:10 000, а міста - топографічними планами масштабів 1:10 000, 1:5 000 і 1:2 000.

На ниві тематичного картографування значні роботи були виконані у рамках загальносоюзних програм по створенню геологічних, сільськогосподарських і ґрунтових карт. Особливо відзначимо різноманітні та багаточисленні видання геологічних карт - найпотужнішого напряму тематичної картографії. З кінця 50-х рр. видано цілий ряд тематичних науково-довідкових атласів. Вершиною розвитку української картографії та географії був вихід у 1978 р. "Атласу природних умов і природних ресурсів Української РСР". У 1980-1991 рр. виходить з друку низка шкільно-краєзнавчих атласів окремих областей. Традиційно видаються політико-адміністративні та загально географічні карти республіки і окремих областей. З середини 70-х рр. значний розвиток одержує випуск туристичних карт і планів міст, а з середини 80-х рр. - видання туристичних атласів регіонів і міст.


1.3. Картографування на сучасному етапі розвитку

Сьогодні можна говорити про наявність двох вітчизняних шкіл з історії картографування України: львівської та київської. Провідною школою української історичної картографії є львівська, витоки якої пов'язані з багатющими картографічними фондами львівських бібліотек та архівів і національно-свідомою позицією вчених. Львівська школа представлена дослідженнями Львівського відділення інституту української археології та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України (Я.Р. Дашкевич, М.Г. Вавричин, О.Ф. Голько), Центрального державного історичного apxівy Украіни у Львові (О.А. Купчинський, У. Кришталович), Львівської наукової біблютеки ім. В. Стефаника НАН України (М.Г. Вавричин, А.Л. Симутша, С.М. Височенко), Львівського нащонального університету ім. І. Франка (0.І. Шаблш, І.І. Ровенчак, А. Демченко), Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича (Я.І. Жупанський). Київська школа сформувалась завдяки дослідженням Київського нацюнального університету ім. Тараса Шевченка (В.П. Павлова, А.С. Харченко, В.О. Шевченко, А.М. Молочко), інституту історії НАН України (Л.А. Пономаренко, 0.Є. Маркова, Т.А. Балабушевич, Г.В. Боряк, С.Б. Хведченя), Києво-Могилянської академії (Т.Ю. Люта (Гирич)). Історично етнічні українські землі були розподілені між сусідніми державами. Тому виникає потреба досліджувати іноземні карти на територію України тих країн, які у відповідний період володіли українськими землями. Праці з історії середньовічної картографії сусідніх держав вивчав Я. Дашкевич.

У 1990-х роках видано дві монографії професора О.І. Шаблія, завідувача кафедрою економічної та соціальної географії Львівського національного університету ім. І. Франка, в яких йдеться мова про визначних українських географів і картографів Степана Рудницького та Володимира Кубійовича, що продовжують тему персоналій. Дослідження О.І. Шаблія про життєвий шлях, діяльність і творчий доробок цих вчених крім значного вкладу у розвиток істоpії української картографїї зініціювали численні дослідження, особливо картографічних творів В. Кубшовича. Діяльність С. Рудницького досліджує також доцент Львівського університету П.І. Штойко.

Виданням карт в Україні нині займаються багато організацій. Провідне місце належить державному науково-виробничому підприємству "Картографія", тематика видань якого охоплює практично всі види картографічної продукції, у т.ч. глобуси та рельєфні карти. Київська військово-картографічна фабрика спеціалізується передусім на виданні топографічних карт областей масштабу 1:200 000, а також топографічних карт масштаб 1:100 000 відкритого користування. Видавцями карт є державні підприємства "Аерогеодезія", "Східгеоінформ" та ін. Вже має свою історію приватне картографічне видавництво "Мапа", яке готує картографічні твори різного призначення. Утверджує себе на ринку ЗАТ "Інститут передових технологій". Багато організацій видають рекламну продукцію з елементами картографічного зображення.

Відомче тематичне картографування у зв'язку з обмеженими обсягами фінансування практично не проводиться.

Видання карт державною мовою поставило перед картографами завдання щодо упорядкування передачі географічних назв українською мовою. Розпочато видання топокарт державною мовою, розроблено значну кількість інструкцій з передачі географічних назв зарубіжних країн українською мовою.

Однією з перших задач служби було забезпечення загальноосвітньоїшколи картографічними посібниками. Нині школа практично забезпечена атласами з географії та історії, але залишається невирішеним питання видання стінних навчальних карт, особливо з історії, у зв'язку з відсутністю механізмів фінансування цих робіт.

Стійку тенденцію до збільшення асортименту і підвищення якості мають видання атласів і карт автошляхів та міст.

У найближчі роки основною роботою українських картографів має стати розроблення та видання Національного атласу, концепцію якого розробив Інститут географії НАН України.

Структура розділів картографування населення визначається видами карт населення й трудових ресурсів, їхніми взаємозв'язками й логічною послідовністю в комплексній характеристиці регіону. Види карт відповідають їхньому угрупованню по галузях знань, що входять у систему наук про географію населення, демографії, етнографії й економіки праці. У такий спосіб виділяються групи карт: розміщення населення й розселення (це карти мережі поселень) - детально розкривають зв'язки населення з територією; демографічних особливостей населення (структура населення, його динаміка) - дозволяють оцінити характер, інтенсивність і спрямованість демографічних процесів і доповнюють карти трудових ресурсів; етнографічних характеристик - служать обґрунтуванням характеристики трудових ресурсів, дозволяючи враховувати національні особливості населення; соціально-економічні особливості населення й трудових ресурсів - безпосередньо пов'язані з розділами, що йдуть вслід, економіки і науки. Усередині основних груп карт послідовність визначається переходом від аналітичних характеристик стану населення до показників його динаміки й далі до типологічних узагальнень або районування, тобто синтетичному відображенню.


Розділ 2. Тенденції і перспективи розвитку картографії та картографування 2.1. Головні чинники картографічного розвитку. Характерні риси картографування

Населення - найважливіший об'єкт соціально-економічного картографування. Населення відрізняється різкою диференціацією територіального розміщення - локалізацією в місцях проживання, праці й відпочинку, насамперед у великих міських агломераціях, що диктує широке використання на дрібномасштабних картах населення значкового способу й псевдоізоліній.

У кожній із груп карт виділяються різні їхні тематичні різновиди - від загальних до вузькогалузевих карт. Розмаїтість видів і типів карт населення й завдань, розв'язуваних з їхньою допомогою, визначають численність показників і одиниць картографування. Основними є показники чисельності жителів (наприклад, по населених пунктах або територіальних одиницях) або зайнятих (по галузях господарства, по підприємствах і т.д.). Рідше використаються вартісні показники (заробітна плата, доходи населення), нормативні й інші розрахункові показники (наприклад, рівня обслуговування населення, впливу напруженості екологічної обстановки на здоров'я населення). Найбільш детальні одиниці картографування використаються для забезпечення завдань міського керування, локального планування й проектування об'єктів народногосподарського будівництва. Для цих цілей потрібна характеристика населення по дрібних територіальних одиницях, окремим населеним пунктам або їхнім частинам (аж до окремих будов).

При забезпеченні загальнодержавного планування, навпроти, цілком достатньої буде узагальнена інформація з адміністративних районів, суб'єктам України або великих економічних районів. Вибір способів зображення на картах населення багато в чому диктується завданнями використання карт і обраних одиниць картографування. Наприклад, при складанні карти щільності населення можна застосовувати картограми по адміністративних або економічних одиницях (які більше інформативні при відносно рівномірному розміщенні населення), або спосіб ареалів (контуру яких визначаються формально, наприклад, на певній відстані від границь населених пунктів, або по об'єктивних географічних критеріях). Для складання карт населення використають насамперед статистичні джерела - перепису й дані поточного обліку населення.

Помітною тенденцією сьогодення є, на наш погляд, прагнення до комплексності і системності картографування. Це простежується у всьому: у прагненні до системного охоплення територій картографування, до створення систем взаємодоповнюючих картографічних творів, до системності їх структури та комплексності змісту, до системи у розробці стандартів і створенні баз геопросторових даних і технологій.

Розвивається загальна теорія картографії і особливо такі її розділи як картознавство, ГІС-технології, використання для потреб картографії матеріалів дистанційного зондування Землі, картографічний метод дослідження.

Важливим чинником розвитку картографічної діяльності стало впровадження цифрових методів обробки зображень і геопросторової інформації, формування баз геопросторових даних. Спостерігається тісна взаємодія картографії та геоінформатики, використання геоінформаційних систем і телекомунікаційних технологій для забезпечення доступу суспільства до картографічної інформації.

Аспекти розгляду населення різними науками багато в чому визначають тематичну класифікацію карт населення - виділення груп карт розміщення населення й розселення, демографічних, етнографічних і соц. характеристик населення, трудових ресурсів і зайнятості населення в галузях господарства, умов життєдіяльності, здоров'я й захворюваності населення.

Для топографічного картографування характерно:

• розширення змісту карт, зокрема відображення меж адміністративних і господарських об'єктів нижчих рангів, ареалів радіаційного забруднення та ін.;

• моніторинг основних елементів змісту топокарт для їх оновлення;

• створення і оновлення топографічних планів населених пунктів;

• укладання і видання топографічних карт в межах адміністративних одиниць (зокрема, областей);

• топографічне картографування шельфових зон;

• розробка топографічних планів та карт спеціального призначення (наприклад, підземних комунікацій, для потреб меліорації земель);

• видання атласів топографічних (загальногеографічних) карт різних масштабів;

• картографування для потреб облаштування державних кордонів (делімітації, демаркації, редемаркації);

• зняття режимних обмежень з дрібно- і середньомасштабних топографічних карт в Україні, інших пострадянських державах та державах колишнього соціалістичного табору;

• перехід до застосування топографічних карт як основного джерела при укладанні географічних основ карт тематичних;

• панівне використання матеріалів дистанційних знімань при укладанні і оновленні топографічних карт;

• перехід до цифрових методів створення топографічних карт та планів;

• створення національних інфраструктур геопросторових даних;

• відображення топографічних планів і карт в Інтернеті.

Тенденції тематичного картографування виражаються у наступному:

• випереджувальний розвиток (порівняно з картографуванням топографічним);

• активізація регіонального картографування;

• майже повне відмовлення від карт аналітичних (з одним показником) та перехід до карт комплексних і синтетичних;

• створення, крім традиційних, інвентаризаційних карт, карт ресурсно-оцінювальних, карт динаміки, карт рекомендаційних і прогнозних;

• тяжіння до виготовлення серій карт та атласів (замість окремих карт);

• розробка фундаментальних національних атласів (як правило, кількатомних);

• створення комплексних географічних атласів країн, їх регіонів, великих міст;

• суттєве підвищення точності тематичних карт завдяки використанню для створення їх географічних основ карт топографічних;

• включення до тематичних атласів космічних та аерознімків, фотокарт, текстових описів (на початку атласу, або на початку кожного його розділу, або ще і як складову частину кожної карти);

• окреме видання космофотокарт; збільшення кількості видань довідкових і популярних атласів світу з великим масивом додаткової інформації;

• доповнення картографічних творів довідковими даними, таблицями, додатковими картами, графіками та діаграмами;

• застосування, як і при створенні топографічних карт, ГІС-технологій та матеріалів дистанційних знімань.

Простежується найактивніший розвиток таких напрямів тематичного картографування:

• геологічне, кадастрове (насамперед - земельно-кадастрове), еколого-географічне, медико-географічне;

• видання атласів і планів міст для широкого користування;

• видання адміністративних карт областей з відображенням адміністративних одиниць найнижчого рангу;

• видання стінних довідкових карт офісного типу (світу, держави, адміністративних областей, великих міст);

• картографування для навчальних та туристичних потреб;

• розробка нових для України тематичних карт (банківської справи, телекомунікаційних мереж, інвестиційної діяльності, податкової служби, митної служби) та карт спеціальних (морських навігаційних, аеронавігаційних);

• динамічний розвиток випуску електронних карт (довідково-картографічних систем) для загального користування на компакт-дисках (карти туристичні, автомобільних шляхів, атласи і плани міст).

Для загальнодержавного геологічного картографування притаманне створення багатоцільової базової геологічної основи масштабу 1:200 000 шляхом опрацювання наявних матеріалів геологічних і геофізичних знімань.

Для навчального картографування стало звичним видання серій карт для середньої школи і для вищої школи, атласів рідного краю для молодших школярів, шкільно-краєзнавчих атласів, покласних атласів з географії та історії з включенням до них і контурних карт, покласних атласів контурних карт, стінних контурних карт з можливістю нанесення на них (і змивання) потрібних елементів тематичного змісту фломастерами; видання альтернативних навчальних картографічних посібників для школярів, підготовлених різними картографічними підприємствами.

Для туристичних потреб характерне видання атласів міст; комплексних туристичних атласів, атласів юних туристів; атласів та карт автомобільних шляхів України, її регіонів, Європи; стінних та складаних карт рекреаційних територій, зокрема Криму та Карпат; атласів міст "до кожного будинку" настільного і кишенькового форматів; атласів для автомобілістів; різноманітних складаних туристичних карт (міст, околиць міст, туристичних об'єктів і маршрутів).

Триває випуск рельєфних карт (світу, Європи, України, Криму, Карпат) та глобусів (політичних, фізичних, природних зон, астрономічних, сувенірних); видаються картографічні твори загального вжитку.

Спостерігається значна активізація досліджень історії картографії України, проведення наукових конференцій, публікація низки праць (у тому числі бібліографічних покажчиків), започаткування серії "Пам'ятки картографії України", видання настінних календарів старовинних карт.

Позитивну роль відіграють соціологічні дослідження серед різних верств населення щодо виявлення їх потреб у картах і атласах та пропозицій з удосконалення змісту картографічних творів; регіональні, загальнодержавні та міжнародні виставки картографічної продукції (у рамках проведення картографічних і географічних конференцій, книжкових виставок); конкурси, ініційовані картографічними підприємствами, серед учнів та студентів на краще знання і використання карт та атласів.

2.2. Негативні тенденції картографування

До негативних тенденцій картографування в Україні слід віднести:

· зменшення накладів карт та атласів;

· помітний занепад відомчого картографування;

· суттєве відставання від науково обґрунтованих термінів оновлення топографічних карт і планів;

· відставання з впровадженням ПС-технологій;

· низьку технологічну оснащеність більшості

· розробників картографічних творів;

· недостатнє використання матеріалі в і методів

· дистанційного зондування Землі для топографічного та тематичного картографування;

· повільний розвиток оперативного картографування;

· відсутність стандартизованих і уніфікованих географічних основ тематичних карт різного ієрархічного рівня (держава, адміністративна область, великі населені пункти);

· відсутність картографічних творів для вищих навчальних закладів;

· недостатню уніфікацію зображувальних засобів для кожної галузі тематичного картографування;

· відсутність концепції створення національної інфраструктури просторових даних;

· недостатньо дійову загальнодержавну координацію розробки картографічних творів різної тематики і призначення;

· відсутність узгоджених регіональних програм топографічного і тематичного картографування;

· дублювання робіт зі створення електронних карт різними міністерствами, відомствами та службами;

· недостатній розвиток робіт із стандартизації географічних назв, відсутність каталогів і словників географічних назв, а також їх Державного реєстру (банку даних);

· недостатнє наукове забезпечення "картотворення";

· недостатню координацію між основними науковими та виробничими центрами при виборі напрямів наукових досліджень, у тому числі й дисертаційних;

· практично повну відсутність в Україні державного фінансування картографічної галузі;

· незадовільний стан організації картографічних фондів у бібліотеках, архівах, музеях.

Виявлені негативні тенденції слід розглядати як проблеми, що підлягають вирішенню у найближчій перспективі.

Очевидним фактом є те, що подальше картографування території України здійснюватиметься комплексно на системній основі на засадах ГІС-технологій. Тому першочерговим завданням є формування національної інфраструктури геопросторових даних, яка насамперед визначає основні вимоги та стандарти для створення єдиного базового набору геопросторових даних.

Разом з тим слід визначитись з основними підходами до топографічного картографування. Нині актуальним є ґрунтовне комплексне опрацювання проблем топографічного картографування (науково-методичне, організаційне, виробничо-технологічне забезпечення) з метою створення концепції забезпечення топографічною інформацією державних та інших потреб.

В основу концепції, на наш погляд, мають бути покладені:

1) застосування цифрових методів створення та оновлення топографічних карт (з використанням цифрових матеріалів дистанційного зондування з високою роздільною здатністю та цифрових методів їх фотограмметричної обробки);

2) уточнення змісту карт з урахуванням нинішніх потреб їх користувачів, зокрема військових;

3) використання просторової інформації топографічних карт як основи національної інфраструктури просторових даних;

4) оновлення топографічних карт на основі моніторингу їх елементів змісту.


2.3. Шляхи вдосконалення подальшого розвитку картографування в Україні

На початку становлення незалежності нашої держави провідними вченими-картографами були розроблені основні завдання тематичного картографування в Україні [8,13]. Окремі з цих завдань упродовж десяти років частково реалізовані або реалізуються (серія стінних комплексних карт України для середньої школи, навчальні історичні стінні карти, серії туристичних карт України та ін.), окремі з визначених завдань чекають на вирішення (створення системи атласів України, серії стінних комплексних науково-довідкових карт України, бланкових карт України стінного і атласного форматів, розвиток регіонального тематичного картографування та ін.).

Реалізація завдань тематичного державного та відомчого картографування значною мірою визначатиметься фінансовими можливостями. Окрім подальшого розвитку державного геологічного картографування, важливими напрямами тематичного картографування повинні стати кліматичне, грунтів, геоботанічне, ландшафтне, еколого-географічне, сільськогосподарське, медико-географічне. Серед них виокремимо, як найбільш актуальні, - картографування еколого-географічне (доцільне розроблення Державної програми екологічного картографування і надання цим картам статусу державних), грунтів, земельного фонду. Для державного тематичного картографування пропонується встановити наступні масштаби: 1:10 000, 1:50 000, 1:250 000. В останніх двох масштабах можна було б також готувати карти окремих адміністративних районів (1:50 000) і областей (1:250 000).

Серед основних завдань тематичного картографування - також укладання та видання системи атласів, першочерговим серед яких є створення фундаментального Національного атласу України відповідно до Указу Президента України від 1 серпня 2001 р.

На черзі створення довідкового комплексного атласу України для широкого вжитку, який всебічно відображав би природні, демографічні та соціально-економічні особливості й історію формування території нашої держави.

До переліку завдань атласного тематичного картографування на найближчу перспективу слід також віднести створення демографічного атласу України, необхідність розробки якого визначається складною демографічною ситуацією в державі, а також потребою глибокого аналізу результатів перепису населення 2001 р.

Важливим завданням є створення фундаментального науково-довідкового та популярного довідкового історичних атласів України. В умовах, коли багато сторінок нашої історії ще остаточно не досліджено, можливо було б доцільним, щоб першим таким виданням не обов'язково став фундаментальний академічний атлас, розробка якого потребує значного часу. Здійснення видання такого атласу в науково обґрунтованій авторській інтерпретації дозволить провести апробацію відображення складних подій нашого історичного минулого, які неоднозначно трактуються як вітчизняними істориками, так й істориками інших держав. Це, безумовно, сприятиме популяризації історії України та подальшим її дослідженням.

У майбутній системі атласів України потрібно передбачити укладання науково-довідкових атласів загальногеографічного, екологічного, природно-заповідного фонду, транспортного комплексу, окремих видів транспорту тощо.

У широкому контексті атласного картографування України очевидною є необхідність створення детального атласу світу як інформаційно-довідкового видання. Актуальність виходу такого атласу визначається також і потребою напрацювання якомога більшої бази назв географічних об'єктів зарубіжних країн українською мовою. Атлас світу сприятиме наближенню України до світового інформаційного простору.

Розроблення та видання картографічних творів для вищої школи погребує об'єднання зусиль Державної служби геодезії, картографії та кадастру, Міністерства освіти і науки, НАН України.

Сьогодні для всебічного розвитку картографії в незалежній державі актуальними стали наукові дослідження інших її розділів. Практичними потребами визначається необхідність проведення нині досліджень у таких галузях картографії як загальна теорія картографії, історія картографії, математична картографія, топографічна картографія, картографічна семіотика, картографічний дизайн, економіка та організація картографічного виробництва, видання карт, картографічне джерелознавство, картографічна інформатика, картографічна топоніміка. Потребу у таких розробках слід враховувати при виборі та плануванні наукових досліджень основними науковими та виробничими центрами (Інститутом географії НАН України, Державною службою геодезії, картографії та кадастру, Воєнно-топографічним управлінням, НДІ геодезії і картографії, університетами).

Важливим завданням стало упорядкування та унормування картографічних термінів. Існуючий державний стандарт "Картографія: Терміни та визначення" (Київ, 1993), що розроблений в період становлення української наукової термінології без належного широкого обговорення та в умовах, коли картографування в Україні проводилось традиційними методами і за традиційними технологіями, потребує доопрацювання. Актуальними є також видання картографічного енциклопедичного словника, довідника "Постаті картографії України", продовження серії наукових видань "Українська картографія: історія, стан, перспективи".

Завдання у сфері дослідження та збереження картографічної спадщини України полягають насамперед у впорядкуванні картографічних фондів бібліотек, архівів, музеїв (їх каталогізація, створення зведеного для України каталогу карт) та підготовці науково-інформаційних видань (монографій, підручника з історії картографії України, довідника про картографічний фонд України, довідника давніх карт України, бібліографії з історії картографування України). У найближчій перспективі слід прогнозувати, крім широкого впровадження методів геоінформаційного картографування, й інтенсивний розвиток нових технологій і способів, зумовлених тісною взаємодією картографії з геоінформатикою та телекомунікаційними мережами (електронне та віртуальне картографування, картографічні анімації, Інтернет-картографування, Веб-картографування, Інтернет-ПС).


Висновки

Картографування території України від найдавніших часів до ХХ ст. невіддільне від історії розвитку суспільства загалом і від розвитку засобів картографічного відображення географічного простору з його багатогранністю зокрема. Картографування українських земель відбувалось на фоні політичних змін суспільства відповідно з поступальним розвитком методів і способів створення карт й розвитком друкарської справи.

Примітивні картографічні зображення у первісному суспільстві виникли ще до появи писемності і закріплювали уявлення людей про навколишню місцевість. Найдавнішою картографічною пам'яткою на території України є рисунок на уламку бивня мамонта - доісторична "Межиріч-карта". Всього відомо близько десяти доісторичних карт, знайдених в Україні.

У середині XVII - другій половині XVIII ст. зростає потреба у картах для військової справи та господарського освоєння земель. У середині XVII ст. більша частина території України входила до складу Польського королівства. Карти українських земель XVII ст., створені польськими картографами, були детальнішими й точнішими від інших, що пояснюється високим на той час розвитком картографії, особливо військової, у Польщі. Вершиною польської військової картографії щодо картографування українських земель були карти французького військового інженера Ґ. Боплана, що перебував на службі у польського короля.

З розвитком і диференціацією географічних, природничих і соціально-економічних наук започатковується тематичне картографування (геологічне,кліматичне, демографічне, етнографічне, промисловості, сільського господарства, транспорту тощо). Тематичне картографування українських земель здійснювали державні відомства та наукові установи Росії і Австро-Угорщини невтомною працею українських, російських, польських, австрійських вчених і спеціалістів. Значного розвитку досягнуло геологічне картографування. Відзначимо тут детальні геологічні зйомки Донецького кам'яновугільного басейну та видання "Геологічного атласу Галичини" масштабу 1:75 000. Із ХІХ ст. бере початок використання топографічних карт в якості географічної основи для створення геологічних карт відповідного масштабу.

Суттєвий вплив на розвиток картографії до кінця 80-х рр. мали надмірна засекреченість картографічної інформації та централізованість виконання картоукладальних і картовидавничих робіт. Створення карт на спотворенихгеографічних основах обмежувало їхні споживчі якості, а засекреченість топографічних карт зменшувала коло користувачів. У другій половині 80-х рр. відбулися певні зрушення у розсекреченні картографічної інформації.

Сучасний етап розвитку картографування характеризується інтенсивним впровадженням ГІС-технологій, цифрових методів створення карт. Розроблено цифрові карти України масштабів 1:500 000 і 1:200 000, які зпозицій сьогоднішнього дня, однак, вимагають суттєвого доопрацювання.

Справжній прорив здійснено у технології створення карт за допомогою цифрових методів. Масове впровадження технологій комп'ютерного укладання карт і ГІС-картографування дозволило зробити кардинальні зрушення у забезпеченні широких верст населення картографічною продукцією масового споживання. Розпочато випуск електронних карт і атласів.


Список використаної літератури

1. Барановський В.А. Екологічна географія і екологічна картографія. -К.: Фітосоціоцентр, 2001.- 252с.

2. Бондар А.Л. Стан та основні напрями розвитку Державної геодезичної мережі України//Вісн.геодез. та картогр.-2001. -№3.-С. 17—23.

3. Донцов О. О. Науково-прикладні аспекти удосконалення змісту та використання топографічних карт і планів у народному господарстві України: Автореф. дис. канд. геогр. наук. - К., 1997. - 27 с.

4. Дьогтяр A.M. Сучасний стан та перспективи розвитку топографічного картографування території України//Вісн. геодез. та Картогр. - 1997. --№ 1. -С. 83-88.

5. Жупанський Я. І. Виробничо-територіальні комплекси та їх картографування.-Вища школа, 1975. -147 с.

6. Золовский А.П. Комплексное картографирование экономики сельского хозяйства. - К.: Наук.думка, 1974.- 176 с.

7. ЗоловскийА.П., Маркова К.Е., Пархоменко Г. О. Картографические исследования проблемы охраны природы. - К.: Наук.думка, 1978. - 152 с.

8. ЗоловськийА.П., Левицький І.Ю., Руденко Л. Г. Картографування в Україні: історія, стан, перспективи // Укр. геогр. журнал. - 1996. - № 2. - С 21-24.

9. Карпінський Ю. О., ЛященкоА.А. Формування національної інфраструктури просторових даних - пріоритетний напрям топографо-геодезичної та картографічної діяльності // Вісн. геодез. та картогр. - 2001. -№ 3. -С. 65-74.

10. Картографические исследования природопользования: Теория и практика работ / Руденко Л.Г., Пархоменко Г.О.,Молочко А.Н. и др. - К.: Наук, думка, 1991. 212 с.

11. Козаченко Т.И. Картографическое обеспечение исследования агропромышленных комплексов.- К.: Наук, думка, 1984.- 176 с.

12. Левицкий И. Ю. Научные основы комплексного сельскохозяйственного картографирования. -М: Недра, 1975. -204с.

13. Невідкладні завдання розвитку географічної картографії в Україні / Бондар А. Л., Жупанський Я.І., Золовський А.П., Козаченко T.І., Левицький І.Ю.,Молочко A.M., Руденко Л.Г., Пархоменко Г.О. // Вісн. геодез. та картогр. - 1994. - №2. - С 93-100.

14. Основні напрями тематичного картографування в Україні / Руденко Л. Г., Козаченко, Т.І., Пархоменко Г.О., Разов В.П. / / Вісн. геодез. та картогр. - 1997. - № 1. - С. 78-82.

15. РазовВ.П. Картографирование исследования земельних ресурсов.-К.: Наук, думка, 1989. - 180с.

16. Руденко Л. Г. Картографическое обоснование территориального планирования.-К.: Наук, думка, 1984.-168 с.

17. Руденко Л. Г., Бочковська А. І. Концептуальні основи еколого-географічних досліджень та еколого-географічне картографування // Укр. геогр. журнал. - 1995. -№ 3. - С. 56-62.

18. РудеикоЛ.Г.. Чабашок B.C. Основи концепції багатоцільової ГІС України //Укр. геогр. журнал.- 1994. -№ 3. -С. 22-34.

19. Сосса Р. І. Історія картографування території України. Від найдавніших часів до 1920 р. - К.: Наук, думка, 2000. - 248 с.

20. Сосса Р.І. Картографічні твори на територію України (1945-2000 pp.): Бібліографічний покажчик. -К.: ДНВП "Картографія", 2002. - 400 с

21. Сосса Р. І. Стан та перспективи картографічного забезпечення України // Геодезія, картографія і аерофотознімання: Міжвід. наук.-техн. зб. -2001. - Вип. 61. - С 167- 173.

22. Харченко А.С. Розвиток атласного комплексного географічного картографування Української. РСР//Укр. іст.-геогр. зб. -1971. -Вип. 1. - С 49-59.

23. Шевченко В. А. Медико-географическое картографирование территории Украины. - К.: Наук, думка, 1994. - 157 с.

24. Эколого-географическое картографирование территории (опыт работ, обоснование структуры и содержания атласа)/Руденко Л.Г., Бочковская А.И., ГорленкоИ.А. и др.—К., 1992.-32 с.





Реферат на тему: Історичний розвиток та перспективи розвитку картографії та картографування в Україні (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.