Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Географія

Глобальні екологічні та соціальні проблеми сучасності (реферат)

Зміст

Вступ. 3

1. Політичні аспекти глобальних проблем сучасності 4

1.1. Проблема підтримки миру. 6

1.2. Демографічна проблема. 7

1.3. Проблема подолання відсталості 9

2. Екологічна проблема. 11

3. Взаємопов'язаність і передумови вирішення глобальних проблем. 14

Висновки. 26

Список використаної літератури. 28


Вступ

Глобалістика - це система наукових знань про життєво важливі загальнолюдські проблеми.

Особливості глобальних проблем мають планетарний характер, тобто зачіпають інтереси усіх народів світу, загрожують деградацією й загибеллю усього людства, потребують невідкладних рішень та вимагають колективних зусиль, спільних дій усіх народів.

Після вивчення матеріалу студенти повинні вміти визначити предмет, структуру, категорії політичної глобалістики, розкрити політичні аспекти глобальних проблем сучасності, охарактеризувати проблему підтримки миру на планеті, розкрити специфіку демографічної проблеми та можливості її розв'язання політичними методами, а також розкрити проблему подолання відсталості і висвітлити загрозу розвитку глобальної екологічної проблеми.

Глобальні проблеми — проблеми, пов'язані з природними, природно-антропогенними, суто антропогенними (у т. ч. економічними, соціальними) явищами, що виникли в процесі розвитку сучасної цивілізації та мають загальнопланетарний характер як за масштабами та значенням, так і за способами вирішення, а тому потребують координації зусиль усього світового співтовариства.

Сировинна, енергетична, продовольча та інші проблеми для людства не нові, новим для сучасного етапу розвитку є їх глобальний характер, оскільки вони зачіпають життєво важливі інтереси всіх держав і народів, є потужним чинником взаємозалежності та цілісності світу, надаючи йому нових інтегративних рис.


1. Політичні аспекти глобальних проблем сучасності

Особливості інтеграційних процесів, що охоплюють найрізноманітніші сфери життя людей, найгостріше проявляють себе в так званих глобальних проблемах сучасності. Глобальні проблеми сучасності - це проблеми, які зачіпають життєво важливі інтереси усього людства, усіх держав, народів, кожного мешканця планети, виступають в якості об'єктивного чинника розвитку сучасної цивілізації, набувають надзвичайно гострого характеру й загрожують не тільки позитивному розвитку людства, а й загибеллю цивілізації у випадку незнаходження конструктивних шляхів їх вирішення, та потребують для свого вирішення зусиль усіх держав і народів, усієї міжнародної спільноти.

Поняття "глобальні проблеми" в сучасному його розумінні увійшло у широкий обіг наприкінці 60-х pp. XX ст., коли вчені багатьох держав розпочали дослідження змін, котрі відбуваються в глобальній системі, й можливі їх наслідки. У стислий час сформувалося нове наукове поняття - "глобалістика".

Учені-глобалісти виділяють три основні групи глобальних проблем:

1. Проблеми, пов'язані зі сферою міжнародних відносин, що відображають протиріччя і об'єктивно необхідні перетворення.

2. Глобальні проблеми, сферу виникнення та прояву яких складають взаємовідносини особи та суспільства.

3. Глобальні проблеми взаємодії людини та природи. Це проблеми незбалансованості потреб життєдіяльності людей і можливостей довкілля.

Отже, до найгостріших глобальних проблем можемо віднести:

♦ екологічну проблему;

♦ підтримання миру;

♦ освоєння космосу та світового океану;

♦ продовольчу проблему;

♦ проблему народонаселення;

♦ проблему подолання відсталості;

♦ сировинну проблему;міжнаціональну проблему та ін.

У науковій літературі значне різноманіття підходів до характеристики особливостей виникнення глобальних проблем. Одні дослідники пов'язують їх появу з останнім десятиліттям. Інші вважають, що їх ґенеза проходила впродовж усієї історії людства, але глобальними вони стали у XX ст. Ще одна група дослідників наголошує, що чимало глобальних проблем виникли первинно, деякі визрівали достатньо давно, але проявились виразно й на глобальному рівні лише з утвердженням в XVII-XVIII ст. капіталізму. На нашу думку, більшість проблем, які сьогодні ми пов'язуємо з глобальними проблемами сучасності, супроводжували людство впродовж усієї історії. До них, насамперед, відносяться проблеми екології, збереження миру, подолання бідності, голоду, неграмотності. Але після Другої світової війни, в результаті небачених масштабів діяльності людини, всі ці проблеми стали глобальними, виразили протиріччя цілісного сучасного світу і поставили людство перед потребою співробітництва. Можна виділити такі особливості глобальних проблем:

♦ вони мають планетарний, загальносвітовий характер, зачіпають інтереси усіх народів світу;

♦ загрожують деградацією й загибеллю усьому людству;

♦ потребують невідкладних та ефективних рішень;

♦ вимагають колективних зусиль усіх держав, спільних дій усіх народів.

Для розв'язання цих питань всесвітнього масштабу поруч із політичними вельми важливе значення набувають й науково-технічні передумови. Ефективна науково-технічна політика є важливою умовою розв'язання екологічної, сировинної, енергетичної та інших глобальних проблем[15, c. 17-19].

1.1. Проблема підтримки миру

Історія доводить, що ріст взаємодії між народами, обмін продукцією промисловості і сільськогосподарського виробництва постійно супроводжувалися гострими збройними сутичками. За період з 3500 р. до н. є. відбулося 14530 воєн; лише 292 роки людство жило в мирі. У ХУІІ ст. у війнах загинуло 3,3 млн осіб, у ХУШ - 5,5 млн осіб, у XIX - 16 млн осіб. За дві світові війни XX ст. загинуло понад 70 млн. осіб; ці війни і позначили початок перетворення проблеми війни і миру в глобальну.

XX ст. показало, наскільки досвідченим стало людство в умінні вбизати. Протягом історії розвиток виробництва нової зброї йшов повільно, але у XX ст. його можна порівняти з лавиною. Сьогодні за допомогою комп'ютеризованих систем наведення і супутникових датчиків реактивні снаряди можуть робити свою руйнівну дію з величезною точністю.

Звичайно, погляд і а війну з століттями змінювався. У XIII ст. Чингізхан казав: "Щастя полягає в тому, щоб підкорити ворогів, змусити їх схилятися перед тобою, захопити їхню власність, утішатися їхнім розпачем, знущатися над їхніми дочками і жінками". Сьогодні складно уявити світового керівника, який би заявив щось схоже; практично неможливо знайти доказів на підтримку думки про те, що війна - справедливе заняття. Великомасштабні війни вважаються "дорогою примхою", і економісти це обґрунтовують так: могутні, багаті держави світу надзвичайно користають з економічної співпраці і матеріальної вигоди, якими вони користуються в мирний час, набагато перевищують будь-які вигоди, котрі може принести війна, тому, у могутніх держав є вагома причина підтримувати мир між собою, у їх інтересах - об'єднувати сили для стримування будь-якого конфлікту між менш могутніми державами, що загрожує економічному статус-кво.

Бажання припинити війни висловлено в преамбулі до Статуту ООН, де держави-учасниці постановили "оберігати наступні покоління від лиха війни, котрі двічі за нашого життя приносили горе людству". Це лягло у основу концепції загальної безпеки, суть якої полягає в об'єднанні держав проти країни-агресора.

Проблема забезпечення безпеки займає центральне місце в глобалістиці[7, c. 63-64].

1.2. Демографічна проблема

Населення Землі зростає надзвичайно нерівномірно. За 1975-2000 pp. з 2,2 млрд приросту населення близько 90% приходиться на країни, що розвиваються.

У європейських, північно-американських державах, навпаки, смертність вища за народжуваність, корінне населенім зменшується і старіє. Основна дилема, яка постала перед керівниками держав - чи потрібно адаптувати національні економіки, соціальні програми до меншої кількості населення і більшої частки громадян похилого віку, чи варто компенсувати від'ємний природний приріст населення за рахунок еміграції.

Реально багатші держави не можуть припинити потік емігрантів з менш багатих держав і отримати роботу в політично стабільних державах Західної Європи та Північної Америки прагнуть сотні мільйонів осіб. Міграційні потоки в напрямку до Західної Європи та Північної Америки щороку зростають бо:

1) з кожним роком збільшується розрив в рівні життя між найрозвинутішими й найбіднішими державами;

2) у розвинутих державах одержують перемогу правозахисники, в результаті чого керівництво цих країн не може повністю заборонити в'їзд емігрантів;

3) високий природний приріст населення в багатьох країнах "четвертого світу";

4) в основі масових міграцій населення можуть лежати й міжетнічні, міжконфесійні протиріччя.

Уже нинішній рівень міграції жителів Азії в країни Євросоюзу та Північної Америки викликає стурбованість у політиків. Чимало роботодавців, економістів закликають уряди своїх країн збільшити квоти на надання легальної роботи емігрантам, натомість профспілки відстоюють протилежну точку зору, а крайні праві організації все частіше здійснюють терористичні акти проти емігрантів.

Чимало нелегальних емігрантів з Азії - торговці наркотиками, зброєю, людьми, члени терористичних організацій. Збільшення кількості нелегальних емігрантів призводить до росту рівня злочинності. Тому еміграційна політика сьогодні стає пріоритет-ним напрямком державного управління. Один із найважливіших сучасних напрямків європейської еміграційної політики - технічне та кадрове укріплення кордонів Євросоюзу з метою недопущення потоків нелегалів та імпорту злочинності.

Демографічна криза чітко проявляється й в Україні. Так, упродовж останнього десятиліття XX ст. в Україні рівень смертності перевищує рівень народжуваності.

За прогнозами експертів - демографів ООН демографічні тенденції призведуть до зниження чисельності жителів України до 44 млн. осіб уже до початку 2010 р. Зменшення частки дітей та молоді автоматично призводить до зменшення потреб у виховних, освітніх, розважальних та інших організаціях та закладах, які орієнтуються у своїй діяльності на дітей та молодь. Природно, зменшуються і потреби у відповідних кадрах, а це в основному - жінки з вищою освітою: вчителі, лікарі та ін.

Демографічна депресія загрожує підвищенням середнього віку працюючих, а це означає зниження здатності кадрів та підвищення і зміни кваліфікації. Збільшення в структурі населення частки осіб старшого працюючого і пенсійного віку лягає важкою ношею на економіку країни.

Населення України зменшується не тільки внаслідок зменшення народжуваності і росту смертності, але й в результаті еміграції, що різко зросла з початку 90-х років. Окрім виїзду на постійне місце проживання велетенських масштабів досягла нелегальна трудова еміграція в Росію, Польщу, Італію, Іспанію. За даними соціологічних опитувань, кожен п'ятий респондент готовий виїхати на роботу за кордон на кілька років, а кожен десятий - готовий залишити Україну назавжди[3, c. 115-117].

1.3. Проблема подолання відсталості

Демографічна проблема безпосередньо пов'язана із проблемою відсталості. Економіки країн, які розвиваються, сильно відстають від рівня виробництва розвинутих держав, і скоротити цей розрив поки ще не вдається. Держави з низьким рівнем доходів складають близько 40% всіх держав і зосереджені в "чорній" Африці, Південно-Східній і Центральній Азії. В країнах з високим рівнем доходів, які складають близько 10% всіх держав, ВНП на душу населення складає 9386 доларів.

Неграмотність дорослих в країнах з низьким рівнем доходів понад 40%, а питома вага студентів вищих навчальних закладів становить лише 3%. Гостра житлова проблема: s населення країн, які розвиваються, живуть в антисанітарних умовах, 250 млн осіб мешкає в нетрях, 1,5 млрд осіб не отримують медичної допомоги. Близько 2 млрд осіб не мають доступу до безпечної для здоров'я води. Недоїдають понад 500 млн осіб, а від голоду щороку помирає 30-40 млн, близько 15 млн дітей помирає щороку до п'ятого року життя, причому половина з них від голоду. З кожних 100 хворих на туберкульоз 95 живе у бідних державах.

Згідно з даними Міжнародної організації праці, у країнах, що розвиваються, кількість малолітніх працівників віком від 5 до 14 років становить 250 мільйонів.

Виділяють декілька причин, які заважають країнам "четвертого світу" подолати відсталість:

1) насамперед, потрібно мати на увазі, що це - аграрні країни. На їх частку припадає 90% селян світу, але, як це не парадоксально, вони не спроможні прокормити навіть себе, оскільки ріст населення у них перевищує приріст виробництва продовольства;

2) необхідність освоювати нові технології, розвивати промисловість, сферу послуг, що потребує участі у світовій торгівлі, а це деформує економіку цих країн;

3) використання традиційних джерел енергії, які з огляду на їх низьку ефективність не дозволяють суттєво підвищити продуктивність праці у промисловості, на транспорті, у сфері послуг, у сільському господарстві;

4) цілковита незалежність від світового ринку: прикладом цього є нафта, величезними запасами якої володіють деякі держави, але вони не можуть контролювати нафтові ринки і регулювати ситуацію на свою користь;

5) швидко росте борг розвинутим державам;

6) розвиток продуктивних сил, соціально-культурної сфери неможливий без підвищення освітнього рівня усього народу, оволодіння сучасними досягненнями науки та техніки.

Бідність і низький рівень культури неминуче тягнуть за собою неконтрольований приріст населення. Політична нестабільність, обумовлена, насамперед, низьким рівнем економіки, постійно створює небезпеку виникнення збройних конфліктів у цих регіонах. Диспропорції у світовому розвитку роблять вельми проблематичним безконфліктне співіснування різних держав і регіонів планети в найближчому майбутньому. Чимало політологів бачать високу ймовірність конфліктів між "багатою Північчю" й "бідним Півднем", а також між Сходом та Заходом, що часто асоціюються з мусульманською та християнською цивілізаціями. Інша група дослідників акцентує увагу, що протистояння, насамперед, буде проходити між західною євроамериканською та східною євразійською культурами[6, c. 25-27].

 

2. Екологічна проблема

Господарська діяльність у багатьох державах настільки розвинута, що впливає не лише на екологію своїх держав, а й за її межами. На наших очах завершується ера екстенсивного використання потенціалу біосфери, що підтверджується такими фактами:

♦ сьогодні залишилось дуже мало неосвоєних земель для ведення сільського господарства;

♦ систематично збільшується площа пустель;

♦ зменшується кількість лісів;

♦ експлуатація водних басейнів здійснюється у таких масштабах, що природа не встигає відтворити те, що забирає людина.

Очевидно, що не лише наші сучасники завдали шкоди екології, хоч їх вплив найочевидніший. Ще синантропи (бл. 300 тис. років тому ), які стали використовувати вогонь, спричинили велику шкоду природі, бо пожежі знищували значні прощі рослинності.

Міжурядова комісія щодо кліматичних змін (ІРИС) прогнозує, що за XXI ст. температура підніметься на 3,5 С Ця нібито незначна зміна може виявитись катастрофічною. У деяких регіонах посухи можуть стати довшими, в інших - дощі сильнішими, урагани - руйнівнішими... Хоч і сьогодні від повеней та голоду помирають мільйони людей, однак через глобальне потепління кількість смертей може значно збільшитись. Почастішають хвороби та смертні випадки, пов'язані із спекою. Може збільшитись частота та кількість лісових пожеж, підвищиться рівень моря.

Екологічна криза — незворотні антропогенні зміни екосистеми, глобальне порушення природної рівноваги й деградація природного середовища, яке втрачає здатність до відтворення, асиміляції та саморегулювання.

Екологічна криза виявляється:

— у безпрецедентному за масштабами й темпами нарощуванні природотрансформаційних процесів, різкому зростанні негативного антропотехногенного впливу на довкілля;

— кількісному та якісному виснаженні природних ресурсів, зменшенні площі лісів, запасів прісної води, забрудненні океанів, розширенні зони пустель, скороченні родючих земель;

— інтенсифікації природних катаклізмів, стихійних лих, катастроф;

— глобальній зміні клімату, хімічному та радіаційному забрудненні біосфери, руйнуванні озонового шару, виникненні парникового ефекту;

— зростанні генетичних загроз популяції у результаті збільшення кількості радіоактивних відходів, формування збудників нових хвороб;

— незворотних втратах у генофонді планети у зв'язку зі зникненням багатьох видів тварин і рослин тощо.

Поглиблення інтернаціоналізації соціально-економічного розвитку посилює транскордонний характер екологічних проблем, провокуючи загрозу глобальної екологічної катастрофи. Екологічні чинники зумовлюють появу нових явищ у міжнародних економічних відносинах. Ідеться насамперед про екологічний демпінг, екологічний неоколоніалізм та екологічний протекціонізм.

Екологічний демпінг — один із проявів недобросовісної конкуренції, пов'язаний із необґрунтованим зниженням експортних цін шляхом скорочення витрат на природозберігаючі та екологічно безпечні технології.

Екологічний неоколоніалізм — екологічна експансія розвинених країн, їх спроби розв'язати власні екологічні проблеми за рахунок переміщення природонебезпечних виробництв, токсичних та радіоактивних відходів у менш розвинуті країни, інтенсивного використання світових природних багатств при консервації власних природних ресурсів, нарощування збуту за межами країни екологічно шкідливих товарів тощо.

Екологічний ("зелений") протекціонізм — політика держави, спрямована на заборону та обмеження виробництва, продажу і використання екологонебезпечної продукції та ввезення в країну технологій і товарів, які завдають шкоди навколишньому середовищу і становлять загрозу здоров'ю населення.

Підвищення рівня екологічної безпеки господарювання і подолання кризи передбачають радикальну перебудову взаємовідносин суспільства з навколишнім середовищем, екологізацію економічного розвитку й відбір пріоритетних напрямів природоохоронної діяльності[10, c, 249-252].


3. Взаємопов'язаність і передумови вирішення глобальних проблем

Найзагальнішою причиною загострення глобальних проблем є криза індустріальної цивілізації внаслідок:

— безсистемної, безконтрольної, безмежної утилізації природних ресурсів;

— низького рівня технологічної культури виробництва;

— максимізації, а не оптимізації темпів економічного зростання;

— домінування технократичного підходу, послаблення антропогенних засад;

— масштабного впливу людської діяльності на навколишнє середовище й необмеженого втручання людства у біосферу;

— швидкої урбанізації населення планети, зростання кількості мегаполісів та агломерацій, що супроводжується скороченням сільськогосподарських угідь, лісів, бурхливою автомобілізацією;

— поглиблення суперечностей між світовим економічним розвитком і соціальним прогресом.

Глобальні проблеми:

— мають всезагальний, універсальний характер, загальнопланетарний зміст і значення, принципово важливі для долі всього людства;

— безпосередньо стосуються життєвих інтересів усіх верств населення, усіх країн і народів планети, усіх або значної групи держав;

— мають взаємопов'язаний характер і суттєво впливають на всі сфери суспільного життя;

— відображають поглиблення та ускладнення світогосподарських зв'язків;

— потребують залучення колосальних технологічних, фінансових, трудових, інформаційних ресурсів, невідкладних і рішучих дій на основі колективних і скоординованих зусиль світового співтовариства;

— можуть бути успішно вирішені за умови створення адекватної моделі гармонійного розвитку людської цивілізації.

Класифікація глобальних проблем за сферами дії (рис. 1) не означає, що вони відокремлені одна від одної. Межі між сферами мають умовний характер. Так, III сфера концентрує та посилює увесь комплекс глобальних проблем.

Рис. 1. Класифікація глобальних проблем за сферами дії

I. Глобальні проблеми у сфері взаємодії природи і суспільства:

— надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо;

— раціональне природокористування і збереження навколишнього природного середовища;

— раціональне використання ресурсів Світового океану, мирне освоєння космічного простору;

— утилізація відходів життєдіяльності тощо.

II. Глобальні проблеми у сфері суспільних взаємовідносин:

— відвернення світової термоядерної війни і забезпечення стабільності мирного становища;

— подолання економічної відсталості частини регіонів і країн світу;

— попередження локальних, регіональних та міжнародних конфліктів;

— ліквідація наслідків світових та локальних криз;

— роззброєння і конверсія військового виробництва тощо.

III. Глобальні проблеми у сфері розвитку людини і забезпечення її майбутнього:

— пристосування людини до умов природного і соціального середовища, що змінюється під впливом НТР;

— подолання епідемій, тяжких захворювань (серцево-судин-них, онкологічних, СНІДу, наркоманії);

— культурно-моральні проблеми втрати довіри до соціальних інститутів, нестабільності сім'ї та послаблення зв'язку поколінь;

— боротьба з міжнародною злочинністю, наркобізнесом, тероризмом;

— проблеми демократизації та охорони прав людини[11, c. 3-4].

Саміт тисячоліття, що відбувся у вересні 2000 р. у Нью-Йорку, визначив нагальні потреби людства за такими показниками: низькі доходи; продовольче забезпечення та харчування; охорона здоров'я і смертність; стан репродуктивного здоров'я; житловий фонд — базові житлові вигоди та комунальні послуги; освіта; тендерна рівність; охорона довкілля.

Наростання антропогенного навантаження на довкілля зумовлює різке загострення екологічної ситуації в глобальному масштабі, наближає світове співтовариство до критичної межі в його взаємовідносинах з природою, яка втрачає відтворювальний та асиміляційний потенціал.

Міжнародне співробітництво у природоохоронній сфері було започатковано у 1968 р. італійським економістом А. Печчеї, який виступив з ініціативою створення Римського клубу — міжнародної організації, діяльність якої спрямовувалась на обґрунтування необхідності консолідації зусиль людства у вирішенні глобальних проблем.

У 70-ті роки XX ст. за ініціативою Римського клубу було підготовлено наукову доповідь з проблем деградації навколишнього середовища та зроблено висновок про необхідність призупинення технологічного прогресу, зростання обсягів виробництва матеріальних благ та чисельності населення (концепція "нульового зростання"). Відомий західний дослідник Дж. Форрестер у книзі "Світова динаміка" (1971) здійснив спробу проаналізувати взаємодію демографічної, індустріальної та аграрної систем. Ці дослідження були продовжені Д. Медоузом, який у 1972 р. опублікував працю "Межі зростання". Висвітливши динаміку п'яти глобальних факторів розвитку суспільства (населення, виробництва продуктів харчування, індустрії, забруднення навколишнього середовища, споживання невідтворюваних ресурсів), вчений дійшов висновку, що зростання масштабів світового промислового виробництва неминуче призведе людство до загибелі внаслідок деградації та руйнування навколишнього середовища.

У 1974 р. М. Месарович та Е. Пестель запропонували новий проект Римського клубу "Людство на роздоріжжі", у якому еволюція людського суспільства уподібнювалася до розвитку живого організму та досліджувалася на основі виявлення та аналізу взаємозв'язків та взаємозалежностей економічної, демографічної, енергетичної та інноваційної сфер. Водночас у 60— 70-ті роки XX ст. дослідники глобальних проблем акцентували увагу переважно на демографічних аспектах, що було зумовлено "демографічним вибухом", який переживали на той час країни третього світу.

80-ті роки XX ст. були пов'язані з переосмисленням шляхів вирішення глобальних проблем та формуванням концепції сталого розвитку, яка нині визнається одним із найважливіших досягнень наукової та суспільної думки кінця XX ст. У 1983 р. за ініціативою ООН була створена Світова комісія з навколишнього середовища і розвитку, яку очолила прем'єр-міністр Норвегії Гру Харлем Брундтланд. У звіті "Наше спільне майбутнє", підготовленому цією комісією у 1987 p., вперше було використано термін "сталий розвиток" — розвиток, який задовольняє потреби теперішнього покоління, не ставлячи під загрозу можливості задоволення потреб майбутніх поколінь.

Концепцію сталого розвитку було поглиблено на Конференції ООН з проблем навколишнього середовища і розвитку, яка відбулась у 1992 р. в Ріо-де-Жанейро. У 2002 р. в м. Йоганнесбурзі (ПАР) відбувся саміт ООН "Ріо + 10".— друга зустріч глав держав, присвячена проблемам екології та сталого розвитку. У прийнятих конференцією документах ("Порядок денний на XXI століття", "Декларація Ріо") зазначалося, що модель благоустрою розвинених країн з екологічних причин не підлягає глобальному розширенню; нагальною необхідністю є поглиблення міжнародного співробітництва щодо подолання екологічної кризи на основі рівноправної кооперації, координації зусиль усіх держав світу, екологічної розрядки, інтернаціоналізації природоохоронних коштів, передбачення, моніторингу та врахування транскордонного характеру екологічного забруднення, активного включення глобальних екологічних імперативів у практичну діяльність на всіх рівнях.

Йоганнесбурзький саміт Землі підтвердив безальтернативність моделі сталого розвитку. Водночас було зауважено, що зазначена концепція ще не переросла в модель консенсусу, досягнення якого є метою всіх учасників міжнародних економічних відносин.

Таким чином, концепція сталого розвитку, яка була прийнята на Конференції ООН з проблем навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992), обґрунтовує здатність постіндустріального світу до подальшого прогресу на основі використання власних ресурсів[13, c. 12-14].

Водночас ставлення до феномену сталого розвитку у світовому науковому товаристві є неоднозначним. До цього часу ведуться дискусії щодо точності перекладу англійського терміна "sustainable development" як "сталого розвитку". Натомість пропонуються інші варіанти, в тому числі: "розвиток, що не підриває власних передумов", "розвиток, що може підтримуватись нескінченно", "самопідтримувальний", "безперервний", "допустимий", "збалансований", "прийнятний" розвиток. Визнаючи відсутність в українській мові точного семантичного еквівалента англійського терміна, більшість дослідників використовують поняття "сталого розвитку", яке є офіційно визнаним у нашій державі. При цьому сталість економічного розвитку трактується як здатність економічної системи зберігати динамізм, стабільне збалансоване зростання у часовому, просторовому та структурному аспектах.

Згідно з концепцією сталого розвитку, необхідно і можливо здійснити послідовний перехід до такого розвитку, який забезпечуватиме збалансоване вирішення соціально-економічних завдань, проблем збереження сприятливого навколишнього середовища та природноресурсного потенціалу з метою задоволення основних життєвих потреб нинішніх і майбутніх поколінь (рис. 2).

Рис. 2. Інтегративна єдність соціо-еколого-економічного прогресу в концепції сталого розвитку

Мета сталого розвитку — перехід до господарської діяльності, зорієнтованої на досягнення соціальної справедливості та суспільного добробуту в поєднанні з екологічною безпекою шляхом введення природовідтворювальної складової як внутрішнього параметра функціонування соціально-економічної системи.

Необхідною умовою для досягнення сталого розвитку є зміна світової структури виробництва та системи суспільних цінностей, що лежить в її основі, з метою трансформації стихійної ринкової форми господарювання в соціалізовану та екологізовану.

Концепція сталого розвитку синтезує антропоцентричний і біосфероцентричний принципи та передбачає оптимальне використання в економічних і позаекономічних процесах природної складової, приведення у відповідність впливу людини на природу та здатності останньої нести антропогенне навантаження, що забезпечить спроможність майбутніх поколінь задовольняти власні потреби й сприятиме подоланню екологічної кризи.

Оскільки у центрі соціально-економічного розвитку перебуває людина та її потреби, все більшого значення на сьогодні набуває поняття "сталого людського розвитку", пов'язаного з процесом розширення можливостей індивідуального вибору в різних сферах: від гарантування економічних, соціальних та політичних прав і свобод до можливостей творчої самореалізації та вдосконалення[12, c. 154-156].

Сталий людський розвиток є тривалим у часі й означає задоволення фізичних, духовних та інших потреб людей на сталій основі, без погіршення можливостей вибору наступних поколінь.

Важливою проблемою практичної реалізації цих завдань є визначення інтегральних показників сталого розвитку. На сьогодні експерти ООН застосовують більше ніж 20 показників для характеристики сталості економічних, соціальних та екологічних складових, у т. ч. б показників, які стосуються інституційної складової.

Водночас більшість дослідників звертають увагу на складність та тривалість переходу людства до нової моделі соціально-економічного розвитку, заснованої на перебудові суспільної свідомості, оскільки "головна причина глобальної кризи полягає в нежиттєздатності нашої системи цінностей, самої нашої свідомості, яка визначає наше ставлення до світу".

Важливим кроком в цьому напрямку стало започаткування "ноосферної" парадигми цивілізаційного розвитку, обґрунтованої у працях відомих дослідників XX ст. П. Тейяра де Шардена, Е. Леруа та В.І. Вернадського. Останній пов'язував епоху ноосфери з часом, коли діяльність людства перетвориться на потужний геологічний фактор і воно візьме на себе відповідальність за подальшу долю біосфери Землі.

Необхідні умови забезпечення екорозвитку:

— відбір запасів відтворюваних ресурсів не повинен перевищувати їх природне відтворення;

— споживання невідтворюваних ресурсів має відбуватись лише в замкнутих циклах, а їх вичерпання — компенсуватись замінниками чи технологічними нововведеннями;

— шкідливі викиди в навколишнє середовище не повинні перевищувати можливості самовідтворення екосистеми.

Стратегічні напрями екорозвитку зображено на рис.3.

Рис. 3. Стратегічні напрями екорозвитку

Основні напрями подолання екологічної кризи:

1) науково-теоретичний: проведення фундаментальних еколого-економічних досліджень, аналіз та наукове обґрунтування критеріїв екологічної безпеки, розробка теоретико-методологічних основ еколого-економічного розвитку з обґрунтуванням відповідного понятійного апарату, системи показників та методів визначення екологонебезпечних виробництв, еколого-економічної експертизи нових проектів і природоохоронного бізнес-планування;

2) техніко-технологічний: забезпечення якісного поліпшення стану довкілля за рахунок прогресивних структурних зрушень в економіці та екологізації розвитку продуктивних сил; розробка і впровадження екологічно чистих, безвідходних, екологобезпечних та ресурсозберігаючих технологій, альтернативної енергетики;

3) економічний: інтегрування екологічних принципів у моделі ринкових реформ, розвиток і вдосконалення економічного механізму природокористування та охорони навколишнього середовища:

а) спонукання забруднювачів довкілля до обмеження екологодеструктивної діяльності шляхом упровадження платежів за викиди та погіршення якості природних ресурсів, введення екологічного податку з виробників, які застосовують екологонебезпечні технології, впровадження штрафних санкцій до порушників екологічного законодавства, стандартів якості природного середовища;

б) стимулювання природокористувачів до переходу на безвідходні, ресурсозберігаючі, екологобезпечні технології та поліпшення стану навколишнього середовища шляхом надання державних субсидій, податкових пільг, позик, пільгових кредитів, встановлення режиму прискореної амортизації природо охоронного устаткування тощо;

4) адміністративно-правовий: удосконалення чинного природоохоронного законодавства, створення правового поля раціонального природокористування та управління захистом навколишнього середовища; екологічна експертиза проектів, екологічне інспектування й ліцензування виробництва, посилення екологічної дисципліни та юридичної відповідальності підприємств за порушення природоохоронних норм, стандартів тощо.

Застосування екологічних стандартів та сертифікація продукції на відповідність вимогам екологічної безпеки відіграють важливу роль у сучасних міжнародних відносинах. Пріоритетні позиції у цій сфері займає ISO — Міжнародна організація зі стандартизації, яка безпосередньо визначає екологічні вимоги до продукції, що реалізується на світових ринках, екологічного менеджменту та аудиту. На сьогодні більшість національних систем обов'язкової та добровільної сертифікації товарів і послуг на відповідність екологічним вимогам засновані на стандартах ISO.

5) еколого-просвітницький: еколого-правове виховання, формування нового екологічного мислення, стимулювання роз-витку екологічної свідомості населення з метою подолання споживацького ставлення до природи, підготовка фахівців-екологів;

6) міжнародний: розвиток міжнародного співробітництва у сфері охорони навколишнього середовища, інтеграція сил, ресурсів і коштів з метою успішного вирішення глобальних екологічних проблем, створення міжнародної мережі глобального екологічного моніторингу, міжнародних фінансових фондів і банків екологічної інформації, активізація діяльності відповідних міжнародних організацій тощо.

Нині у рамках світового співтовариства склалась ціла система міжнародних екологічних організацій: Світова комісія з навколишнього середовища і розвитку (WCED), Світова промислова рада з навколишнього середовища (WICE), Коаліція на підтримку екологічної відповідальності компаній (CERES), Консультативний комітет із питань бізнесу і навколишнього середовища (АСВЕ), Комітет COT з торгівлі та навколишнього середовища. Оскільки екологізація економіки вимагає значних затрат людських, матеріальних та фінансових ресурсів, зусиллями світового співтовариства створено низку міжнародних організацій, покликаних сприяти залученню коштів для захисту навколишнього середовища, модернізації застарілих, екологічно небезпечних виробництв і технологій, розвитку безпечної торгівлі тощо. Серед цих організацій — Глобальний екологічний фонд ринків, що розвиваються (GEEMF), Північноамериканський екологічний фонд (NAEF), Скандинавська екологічна фінансова корпорація (NEFCO) та ін.[4, c. 38-45]

Поряд з екологічною все більшу увагу дослідників привертають глобальні інформаційні проблеми, пов'язані:

— з "цифровою нерівністю", інформаційним розшаруванням суспільства, що виникають внаслідок економічної відсталості, різних можливостей доступу до новітніх комп'ютерних технологій;

— порушенням прав людини та недоторканністю особистого життя, загрозою маніпуляцій суспільною свідомістю, нерегульованістю правових основ поширення інформаційних потоків та мереж;

— вразливістю новітніх інформаційних та технологічних систем, які забезпечують функціонування енергетики, транспортних мереж, міського господарства та інших життєво важливих об'єктів і систем;

— поглибленням суперечностей між обмеженими можливостями людей у сприйнятті та переробці великих обсягів інформації та глобальними міжнародними інформаційними потоками і масивами необхідної та корисної інформації;

— "забрудненням" інформаційного простору та зростанням обсягів надлишкової інформації, яка обмежує доступ до потрібних даних;

— порушенням цілісності глобальних комунікацій внаслідок дії приватних, відомчих, вузьконаціональних інтересів на шкоду всецивілізаційним.

Аналізуючи глобальні проблеми людства, сучасні дослідники звертають увагу на явище технологічного та інформаційного неоколоніалізму, пов'язане з прагненням глобальних гравців реалізувати своє монопольне становище у сфері новітніх інформаційних технологій для стримування технологічного розвитку відсталих країн та одержання додаткових доходів шляхом нееквівалентного обміну.

Найважливіші напрями вирішення цих проблем:

— створення міжнародної правової системи з урегулювання кіберпростору та посилення відповідальності держав за дотримання основних прав і свобод людини в інформаційному суспільстві;

— забезпечення вільного всезагального доступу до інформації, включення в інформаційне поле незахищених верств міжнародної спільноти;

— гарантування права невтручання у приватне життя, конфіденційності інформації приватного характеру тощо[1, c.15-16].


Висновки

Таким чином, вирішення глобальних проблем можливе лише за умови невідкладності й рішучості дій, колективних і скоординованих зусиль світового співтовариства. У доповіді ООН про людський розвиток зазначається, що програма дій, спрямованих на забезпечення прогресу людства в епоху глобалізації, має передбачати досягнення семи основних цілей, у контексті кожної з яких необхідна взаємодія на національному і міжнародному рівнях:

1) удосконалення діяльності, спрямованої на розвиток людського потенціалу, коригування політики з урахуванням нових реалій глобальної економіки;

2) зменшення загрози турбулентності фінансових потоків та пов'язаних із ними втрат;

3) активізації міжнародного співробітництва в галузі боротьби з глобальними загрозами щодо безпеки людини;

4) нарощування діяльності з розробки нових технологій для забезпечення розвитку людини, ліквідації злиденності;

5) припинення процесів маргіналізації та подальшої поляризації багатства і бідності;

6) ліквідації диспропорцій у структурах глобального регулювання;

7) формування ціліснішої та демократичнішої системи глобального регулювання.

Головна передумова успішного вирішення глобальних проблем — розгляд їх у взаємопов'язаній цілісності, тісному переплетенні економічних, політичних, соціальних, культурних, технологічних, екологічних, психологічних та інших процесів.

Водночас необхідно враховувати, що, незважаючи на міжнародний резонанс, глобальні проблеми сприймаються в різних країнах світу диференційовано, через призму національних інтересів та індивідуальних поглядів політичних лідерів і спільнот.

Передумови вирішення глобальних проблем:

— парадигмальний прорив у суспільній свідомості, нові концептуальні підходи до розуміння перспектив розвитку людства;

— переосмислення суті економічної безпеки держав, які реалізують різні моделі демократичного суспільства;

— досягнення консенсусу з питань, що стосуються головних контурів нового суспільного порядку в XXI ст.;

— синтез, взаємозбагачення і доповнення оцінок, стратегій і програм розвитку світового співтовариства, які висуваються різними країнами, науковими школами тощо;

— перегляд і перебудова системи міжнародних відносин на засадах загальнолюдських цінностей, пріоритетності розвитку творчого потенціалу людської особистості;

— формування нового світопорядку, створення єдиного механізму регулювання на глобальному рівні, міжнародних процедур і механізмів, які відповідають потребам забезпечення гідного майбутнього людства;

— об'єднання зусиль і ресурсів людства на основі усвідомлення важливості та невідкладності розв'язання глобальних проблем, єдності інтересів і спільної відповідальності перед майбутніми поколіннями.


Список використаної літератури

1. Власов В.І. Глобалізація і глобальна продовольча проблема // Економіка АПК. -2004. -№ 1. - С.15-22

2. Власов В. Тенденції та проблеми глобальних процесів у світовій продовольчій сфері // Економіка України. -2006. -№ 3. - С. 75-80

3. Гайдуцький, А. П. Міжнародні інвестиційні процеси у розв"язанні глобальної продовольчої проблеми. // Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 1. - С. 111-121.

4. Зевин Л. Проблемы регулирования глобальных экономических процессов. // Мировая экономика и международные отношения. - 2002. - N7.-С.38-45.

5. Ковалев Е. Глобальная продовольственная проблема. // Мировая экономика и международные отношения. - 2004. - №10.- С.26-34.

6. Ляшенко Д. Глобальні проблеми сучасності. // Географія та основи економіки в школі. - 2004. - №2.-С.25-29.

7. Ляшенко Д.О. Глобальні проблеми сучасності та їх можливий прояв в Україні // Український географічний журнал. - 2002. - №3.-С.63-68.

8. Міжнародна економіка : Навчальний посібник / За ред. Ю.Г.Козака, В.М.Новацького. - Київ : АртЕк, 2002. - 436 с.

9. Міжнародна економіка : Підручник / За ред. А.П.Румянцева. - Київ : Знання, 2004. - 449 с. - ( Вища освіта XXI століття).

10. Міжнародна економіка : Посібник для вузів / За ред. К.І. Ржепішевського. - Київ : Центр навчальної літератури, 2004. - 672 с.

11. Олійник Я. Глобальні проблеми людства: Контексти виникнення// Краєзнавство. Географія. Туризм.. -2006. -№ 38. - С. 3-4

12. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми: Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і науки України, Гуманітарний ун-т " Запорізький ін-т державного та муніципального управління " . -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.

13. Сиротенко А. Глобальні проблеми людства // Географія та основи економіки в школі. -2002. -№ 1. - С. 11-16

14. Солонінко, К. С. Макроекономіка : Навчальний посібник для вузів. - Київ : ЦУЛ, 2002. - 320 с.

15. Фідря Н. Глобальні проблеми людства та ідея сталого розвитку суспільства // Краєзнавство. Географія. Туризм.. -2005. -№ 33. - С. 17-21





Реферат на тему: Глобальні екологічні та соціальні проблеми сучасності (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.