Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Географія

Економічна стратегія Сполучених Штатів Америки та Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА) (реферат)

Зміст

Вступ. 3

1. Сутність економічних стратегій Сполучених Штатів Америки. 5

2. Створення та розвиток Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА) 12

3. Основні характеристики НАФТА та її організаційна структура. 14

Висновки. 20

Список використаної літератури. 21


Вступ

Сполучені Штати Америки — найрозвинутіша країна світу. Її ВВП в 2003 р. становив 10 882 млрд дол., що дорівнює (в розрахунку за поточним курсом валют) майже 30 % валового світового продукту. За територією (9,4 млн кв. км) США знаходяться на четвертому місці в світі, за чисельністю населення (290 млн чол.) — на третьому. Країна має величезні природні й трудові ресурси. Роль США у світовій економіці є незрівнянною до будь-якої іншої країни. На Сполучені Штати припадає 10 % світового експорту і 18 % імпорту (2002), вони є найбільшими інвесторами в світі й найбільшими отримувачами іноземних інвестицій. Американські компанії, які в переважній мірі є основою світової мережі ТНК, контролюють виробництво товарів та послуг у багатьох країнах.

Найголовнішим чинником впливу США на розвиток світової економіки є, безумовно, їх технологічне лідерство. Протягом усього минулого століття майже всі визначальні для науково-технічного прогресу винаходи запроваджувалися в масове виробництво найперше в США, навіть якщо винахід було здійснено фахівцями іншої держави. Цьому сприяє наявність потужної мережі науково-дослідницьких закладів у країні й значні капіталовкладення в НДДКР. Технологічний відрив США від своїх конкурентів особливо відчутний у таких галузях, як авіакосмічна техніка, електронно-обчислювані машини, біоінженерія, атомна технологія — тобто в тих галузях, які визначають основні напрями науково-технічного прогресу.

В останнє десятиліття двадцятого століття, що йде, розвиток економічних і політичних процесів у різних регіонах сучасного миру відбувалося під впливом численних факторів і подій, і все-таки аналіз змін в економічній і політичній картинах миру до теперішнього часу , дозволяє виділити дві переважаючі тенденції: сепаратизм і до інтернаціоналізація. Прикладами можуть служити, у першому випадку, сепаратистські рухи у Квебеці, Шотландії, Уельсі й Іспанії, а в другому тенденції до інтернаціоналізації й транснаціоналізації економічних процесів, об'єднавчий процес у Європі. Ці дві на перший погляд суперечливі тенденції значним образом впливають на формування зовнішньої й внутрішньої політики країн миру, висвітлює нові аспекти історично сформованих конфліктів, але одночасно із цим багато в чому допомагають знайти нові рішення й новий погляд на існуючі проблеми, як це відбувається в Шотландії або в Канаді, де під час загострення квебекського сепаратизму поряд з розглядом варіанта як виділення провінції в суверенне державне утворення як націоналісти, так і прихильники федерального уряду не могли скинути з рахунків роль, що грає об'єднаною Канадою в інтеграційних процесах на континенті й проблеми, такі як ускладнення й ослаблення економічних зв'язків з іншими провінціями, з якими Квебеку неминуче довелося б зштовхнутися при виділенні його в самостійне державне утворення.

У зв'язку з вищевикладеним представляється важливим розгляд прояву тенденції до інтернаціоналізації на регіональному рівні для одержання більше чіткого подання про її рушійні сили, спонукальних мотивах країн, утягнених у ці процеси, і виявлення можливих перспектив

розвитку даних процесів.

Дана робота ставить перед собою метою розгляд тенденцій до глобалізації й інтернаціоналізації в Північноамериканському регіоні на прикладі Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА), аналіз механізму його дії й розгляд результатів, досягнутих економіками країн учасниць у результаті дії даної угоди в період з 1994 року по сьогоднішній день. Значне місце в роботі приділяється змінам в економіках країн-учасниць НАФТА, тому що це є невід'ємною частиною аналізу результатів НАФТА, як угоди, що має в першу чергу економічний характер.


1. Сутність економічних стратегій Сполучених Штатів Америки

Беззаперечним є вплив США на діяльність міжнародних організацій, особливо на ОЕСР, Світовий банк, МВФ, Економічну й соціальну раду ООН, Світову організацію торгівлі. США мають найбільшу частку у фондах найавторитетніших організацій, що дає їм відповідно найбільшу кількість голосів. Так, у Міжнародному валютному фонді США мають 18 %, тоді як Японія й Німеччина — по 5,5 %, Франція й Велика Британія — по 5 %."В МВФ квота США становить 17 %. І хоч США поодинці не можуть заблокувати прийняття небажаного для себе рішення, їхній голос має значний вплив при голосуванні.

Лідируюче положення США у світовій економіці обумовлює її геополітичне положення в цілому. Після зникнення СРСР Сполучені Штати перетворилися на єдину наддержаву, що не має серйозних конкурентів на планеті ні в економічному, ні у військовому, ні в політичному відношенні. Така ситуація обумовлює головну мету американської стратегії: вся планета оголошується сферою інтересів США, зокрема економічних. Про це відверто заявляють американські політики, в тому числі й президент. Відповідно цій меті формується міжнародна політика США. Сполучені Штати є лідером процесу глобалізації, спрямовуючи його в певне русло й активізуючи цей процес.

Сучасна економічна стратегія США ґрунтується на ліберальній моделі; відповідно до неї уряд здійснює економічну політику, теоретичною базою якої є монетаризм і яка найбільш послідовно втілюється у практику починаючи з другої половини 70-х років минулого століття. Проте лібералізм не завжди був домінуючою політикою США. Вже говорилося (розд. 4) про «новий курс» президента Ф. Рузвельта, в основі якого полягала кейнсіанська теорія. Ця теорія була базовою не тільки в часи подолання «великої депресії» 30-х років і роки Другої світової війни, а й у повоєнні десятиліття.

На відміну від європейських країн та Японії, економіка яких була зруйнована війною, Сполучені Штати вийшли з війни ще більш потужними економічно. Так, з 1939 р. по 1945 р. виробництво електроенергії в США збільшилося на 74 %, виплавка сталі — на 50, видобуток нафти — на 35 %, а загальний обсяг промисловості країни в 1943 р. удвічі перевищив рівень 1937 р.1 Зростання обсягів виробництва значною мірою було досягнуто за рахунок державних інвестицій, які за роки війни становили дві третини усіх інвестицій у промисловість.

По закінченні війни регулююча роль держави в американській економіці не тільки не знизилася, але й деякий час навіть посилилась. Президент Г. Трумен, який став до влади в 1945 p., як і Рузвельт, стояв на позиціях кейнсіанства. Він оголосив «середній курс» економічного розвитку. Середнім він звався через те, що дистанціювався як від системи соціального планування (що притаманне соціалізму), так і від ринкової стихії. Цей курс визначався як «державне регулювання економіки». Його суттю було поєднання підприємницької ініціативи з державною діяльністю в господарстві змішаного типу. Ринкові відносини одержали подальший розвиток. Роль держави полягала в збільшенні урядових закупівель, наданні субсидій приватним фірмам, в ефективній податковій політиці. Держава взяла на себе завдання щодо зниження безробіття. В 1946 р. було видано «Акт про зайнятість», у якому йшлося про те, що уряд відповідає за координацію зусиль і заходів щодо організації суспільних робіт, а також за симулювання бюджетної політики у сфері зайнятості[5, c. 321-323].

Виходячи з кейнсіанської теорії, американські економісти С.Харріс та Е. Хансен в основу економічної політики пропонували покласти збільшення державних витрат для підтримання оптимальної кон'юнктури, упередження криз та зменшення безробіття в

країні. Уряд повинен був не просто стимулювати інвестиції в економіку, але й розширювати саме державне інвестування. Кейнсіанці розуміли, що збільшення державних витрат спровокує дефіцит бюджету, але вважали це явище навіть позитивним, таким, що стимулює динаміку економічного розвитку.

Після Другої світової війни активізувалася зовнішньоекономічна політика уряду США. Було висунуто ідею створення «світового картелю», що діяв би під американським головуванням. Американські політики й економісти обґрунтували положення, за яким стабільність американської економіки може бути забезпечена не тільки внутрішньою політикою, а й плануванням світового господарства, тобто активним втручанням у міжнародні економічні відносини. З цією метою передбачалося широко використовувати надання позик іноземним державам та інвестування в зарубіжні країни. Це, з одного боку, стимулюватиме американський експорт, а з іншого боку — зміцнить позиції США у світовій економіці.

Одним з дієвих інструментів зовнішньоекономічної стратегії США став «план Маршалла», названий на честь державного секретаря, який запропонував у 1947 р. ідею економічної допомоги європейським країнам. Суть плану полягала в наданні значних коштів на відбудову зруйнованої війною європейської економіки. На це було виділено 12 млрд дол., які надходили до європейських країн протягом чотирьох років (1948—1952). Учасницями «плану Маршалла» були 17 країн Західної Європи. Кошти на відбудову надавалися у вигляді позик, поставок товарів та інвестицій, причому адміністрація США жорстко контролювала їх використання. У відповідь європейські країни мусили знизити митні тарифні ставки на імпорт товарів із Сполучених Штатів. Для контролю за реалізацією плану Маршалла в США була утворена Адміністрація економічного співробітництва.

Слід визнати, що завдяки плану Маршалла економіка західноєвропейських країн одержала суттєвий поштовх до відбудови. В порівняно короткі строки піднялися з руїн підприємства галузей важкої індустрії, було приборкано інфляцію, збалансовано державні бюджети. За планом Маршалла ці країни отримували також військову допомогу. Водночас позиції США в Західній Європі значно зміцніли, їх авторитет у регіоні зріс. Утворення НАТО, куди увійшли західноєвропейські держави, США і Канада, ще більше посилили провідну роль США в світовій політиці. Підвищенню регулюючої ролі США у світовій економіці сприяло також утворення Міжнародного валютного фонду й Світового банку, в яких позиція США одразу ж стала домінуючою[9, c. 257-261].

Економічні стратегії США формувалися на засадах кейнсіанства аж до початку 70-х років минулого століття. Криза 1973— 1975 р. виявила необхідність переходу до інших методів регулювання економіки. Сполучені Штати до цього часу вже втратили майже неподільні позиції в світовій економіці, їх частка у світовому виробництві знизилася під тиском європейських країн та Японії, почав втрачати силу долар, зростала інфляція. В таких умовах президент Р. Рейган, який прийшов до влади в 1981 p., запропонував нову програму, яка базувалася на монетаристській теорії американського економіста М. Фрідмена. Уряд Р. Рейгана запропонував й реалізував програму, яка звалася «Нові засади для Америки». В її основі містилася всіляка підтримка приватного підприємництва при одночасному послабленні державного втручання в мікроекономічні процеси. Ця економічна політика одержала неофіційну назву «рейганоміки».

На відміну від кейнсіанської теорії, яка проголошувала пріоритет стимулювання попиту, нова політика ґрунтувалася на стимулюванні пропозиції. Головним інструментом регулювання економіки було визначено податкову політику. Податки на корпорації було значно знижено, було запропоновано відмовитися від прогресивного оподаткування. В 1981 р. було прийнято Закон про оподаткування, який передбачав поступове зниження подоходного податку на 23 %, скорочення максимальної податкової ставки на доходи з капіталу з 70 до 50 %. У 1986 р. було прийнято новий закон, за яким максимальна ставка особистих подоходних податків скорочувалася з 50 до 28 %, а податку на прибутки корпорацій — з 46 до 34 %. Найменш забезпечені громадяни були звільнені від сплати податків.

Застосування монетаристських заходів надало американській економіці нового імпульсу. Темпи зростання реального ВВП підвищилися до 3—4 % на рік, знизилася інфляція й безробіття. У 80-х роках було створено 18 млн нових робочих місць — удвічі більше, ніж створили за цей час країни Західної Європи та Японії, разом узяті. Інвестицій в інформаційні технології зростали щороку в середньому на 13 %.

«Рейганоміка» діяла ефективно майже до кінця 80-х років, коли виявився черговий спад в американський економіці. Темпи зростання виробництва різко знизилися. Державний бюджет зводився із значним дефіцитом (не в останню чергу — через зниження надходжень податків), сформувалося велике від'ємне сальдо платіжного балансу по поточних операціях. Погіршилося становище найбідніших і незахищених верств населення через скорочення витрат на соціальні потреби. Інвестиційна активність у країні помітно спала.

Уряд Б. Клінтона повернув від монетаризму до політики, яку називають «неокейнсіанством». Вона не передбачає такої жорсткої регламентації економічної діяльності, як класичне кейнсіанство, проте активізує роль уряду в економічній сфері. Головною метою уряду визначалося сприяння притоку інвестицій в економіку. Зросли обсяги державних вкладень в основний капітал країни. Основна увага приділялася заохоченню інвестування в новітні галузі виробництва, які визначають науково-технічний прогрес. Збільшилися соціальні витрати держави, особливо на охорону здоров'я й освіту. Водночас підвищилися податки.

Успіх неокейнсіанської політики продемонструвала динаміка основних показників економіки в 90-х роках. Наприкінці десятиріч-чя вперше з'явилася тенденція зменшення державного боргу США — з 3,8 трлн дол. до 3,4 трлн дол. у 2000 p.1 Проте деякі експерти й політики висловлювали побоювання щодо перспектив подальшого безхмарного розвитку американської економіки. її зліт у 90-ті роки, як вважав багато хто з них, ґрунтувався на нечуваному «бумі» інвестування в інформаційні технології. Коли цей «бум» мине через насичення ринку інформаційною технікою, то темпи американської економіки мають загальмуватися. Події 11 вересня 2001 р. (теракт) додали нервування й невпевненості щодо її розвитку.

Діючий президент США Дж. Буш-молодший повернувся до основних засад економічної політики свого батька, який був прихильником монетаризму. Його програма, яка також має назву «Нові засади», передбачає, насамперед, зниження податків, скасування податку на спадщину, ставки якого досягали 50 %. Було встановлено податкові пільги на наукові розробки й дослідження. Бюджетна програма передбачала жорстку економію з метою подальшого скорочення державного боргу. На відміну від «рейганоміки», адміністрація Дж. Буша обережніше ставиться до скорочення витрат на соціальні потреби. Набула підтримки пенсійна система й система медичного обслуговування людей похилого віку «Медікейр». Розроблена програма освіти для дітей з бідних сімей, 70 % яких не вміють читати навіть у четвертому класі[12, c. 367-369].

Проте економічні програми уряду Дж. Буша не були виконані повністю. У зв'язку з активною участю США у війнах в Афганістані й Іраку різко зросли бюджетні витрати на армію. В 2004 фінансовому році (закінчився у вересні) дефіцит американського бюджету став рекордним — 413 млрд дол. (в той час як за уряду Б. Клінтона мав місці профіцит). За деякими прогнозами, в 2014 р. дефіцит може досягти 2,3 трлн дол. Неприємним для подальшого розвитку американської економіки стає демографічний фактор: наближається час масового виходу на пенсію покоління так званого «бебі-бума» — людей, що народилися в перші повоєнні роки і становлять велику кількість. Вони вже не будуть сплачувати податки, але потребують соціальних пільг.

Втім, порівняно з іншими розвинутими країнами, економіка США виглядає непогано в динаміці. Наприклад, у 2003 р. приріст реального ВВП в США становив +3,1 %, тоді як у Великій Британії +2,2, Канаді +1,7, Японії +2,7, Франції +0,5, Італії +0,4, а в Німеччині навіть був від'ємним: -0,1 %. Хоч бюджетний дефіцит США в абсолютних показниках сягає дійсно рекордної величини, проте його розмір відносно ВВП становить усього лише 3,7 %, що вважається цілком припустимим для розвинутої країни (за часів президента Рейгана цей показник становив 6 %).

Зовнішньоекономічна політика США спрямована на зміцнення їх позицій у світовій економіці. Вона здійснюється як через механізм діяльності ТНК, так і відстоюванням інтересів США їх представниками в міжнародних організаціях. Зокрема, США постійно відстоюють політику відкритої торгівлі, фрітредерства з метою доступу своїх товарів на міжнародні ринки. Водночас вони (всупереч принципам цієї політики) вводять протекціоністські бар'єри для обмеження внутрішнього ринку від товарів своїх конкурентів. Часто таке обмеження набуває форм антидемпінгових заходів, спонукання торговельних партнерів до «добровільного» обмеження експорту. Така політика пояснюється величезним дефіцитом зовнішньоторговельного балансу. Так, у 2002 р. дефіцит становив 478 млрд дол. — більше, ніж у будь-якій країні. США надають великого значення участі в інтеграційних процесах. Основні напрями їх міжнародної економічної інтеграції — американські континенти (з перспективою розширення НАФТА на всю Латинську Америку) й Азіатсько-Тихоокеанський регіон (з перспективою перетворення АТЕС на спільний ринок). У процесі глобалізації США претендують на світове економічне лідерство; ці претензії виправдовуються їхнім величезним економічним потенціалом і стабільно позитивною динамікою зростання американської економіки[4, c. 251-253].


2. Створення та розвиток Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА)

Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА, NAFTA, North Amerіcan Free Trade Agreement) - угода про вільну торгівлю між Канадою, США й Мексикою, що ґрунтується на моделі Європейського Співтовариства (Європейського Союзу). Угода НАФТА набутило чинності 1 січня 1994.

Першим кроком став "план Еббота", прийнятий в 1947 р., метою якого було стимулювання інвестицій США в провідні галузі канадської економіки. В 1959 США й Канада уклали угоду про спільне військове виробництво, що сприяло впровадженню американських стандартів у канадське виробництво військової техніки.

Наступним кроком стала заключення в 1965 р. угоди про лібералізацію торгівлі продукцією автомобілебудування, що сприяло інтеграції багатьох інших галузей. Ідея торгово-політичного об'єднання США, Канади й Мексики стала перетворювати в життя в 1970-і роки. Спочатку мова йшла про оформлення енергетичного союзу. Подібна ідея була підтримана в 1980-і президентами Р. Рейганом і Дж. Бушем.

У вересні 1988 після нелегких трирічних переговорів була підписана американо-канадська угода про вільну торгівлю (CUSFTA), відповідно до якого протягом десяти років США й Канада повинні були сформувати зону вільної торгівлі.

У світлі інтеграційних процесів, що відбувалися в 1980-і роки, у Європі й Азії значення питання про створення НАФТА зросло, тому що стало зрозуміло, що відповіддю на об'єднання Європи повинне стати об'єднання Америки й, як його частини, - Північної Америки. Однак із самого початку Мексика, Канада й США розглядали роль і потенціал НАФТА з різних позицій.

Угода про створення Північноамериканської асоціації вільної торгівлі (НАФТА) набутило чинності 1 січня 1994 р., зберігши й підтвердивши Угоду про вільну торгівлю між США й Канадою (CUSFTA) 1988 р.

Основною метою НАФТА стало зняття бар'єрів на торгівлю товарами між країнами-учасницями. Половина бар'єрних обмежень була знята відразу ж, інші знімалися поступово протягом 14 років.

Така угода стала розширеним варіантом торговельної угоди 1989 р. між Канадою й США.

На відміну від Європейського Союзу, НАФТА не ставила своєю метою створення міждержавних адміністративних органів або розробку нового законодавства. НАФТА є лише міжнародною торговельною угодою в рамках міжнародного права.

Головні завдання НАФТА:

· зняття бар'єрів і стимулювання руху товарів і послуг між країнами-учасниками угоди;

· створення й підтримка умови для справедливої конкуренції в зоні вільної торгівлі;

· залучення інвестицій у країни-члени угоди;

· забезпечення належного й ефективного захисту й охорони прав інтелектуальної власності;

· створення діючих механізмів впровадження й використання Угоди, спільного рішення споровши й керування;

· створення бази для майбутньої тристоронньої, регіональної й міжнародної кооперації з метою розширення й поліпшення Угоди[8, c. 334-337].


3. Основні характеристики НАФТА та її організаційна структура

Як і інші регіональні інтеграційні блоки, НАФТА організований з метою розширення економічних зв'язків (насамперед , взаємної торгівлі) між країнами-учасниками. Забороняючи державам-членам дискримінацію у відношенні взаємних товаропоставок і інвестицій, НАФТА встановлює протекціоністські правила проти зовнішніх виробників (зокрема , у текстильній промисловості й автомобілебудуванні).

Основними цілями НАФТА, офіційно заявленими в угоді про його утворення, є:

- зняття бар'єрів у торгівлі й сприяння вільному руху між країнами товарів і послуг;

- установлення справедливих умов конкуренції в рамках зони вільної торгівлі;

- значне збільшення можливостей для інвестування в країнах-членах угоди;

- забезпечення ефективного захисту прав інтелектуальної власності в кожній із країн;

- урегулювання економічних суперечок;

- створення перспектив майбутнього багатобічного регіонального співробітництва.

Економічна інтеграція в Північній Америці відрізняється від інтеграції в Західній Європі й Азії, заснованих на погодженій регулюючій діяльності багатьох високорозвинених держав.

В інших регіонах інтеграція здійснювалася "зверху вниз", коли міжурядові угоди стимулювали контакти підприємців різних країн. У НАФТА, навпаки, процес інтеграції йшов "знизу нагору": спочатку високого рівня досягли межкорпоративные зв'язку, а потім на їхній основі приймалися міждержавні угоди.

Усередині НАФТА, на відміну від ЄС і АТЕС, є тільки один центр економічної сили - США, чия економіка в кілька разів перевершує Канаду й Мексику разом узяті (Табл.). Ця моноцентричність полегшує керування (лідер легко може нав'язати свої рішення більше слабким партнерам), але одночасно створює середовище потенційних конфліктів (партнери США можуть виявитися незадоволеними своїм підлеглим положенням). Крім того, інтеграція виявляється однобокою: Канада й Мексика тісно інтегровані зі США, але не один з одним.

Через моноцентричності в НАФТА немає спеціальних наддержавних інститутів (як Європарламент у ЄС), оскільки вони стали б лише придатком до адміністрації США. Центральним організаційним інститутом НАФТА є Комісія з вільної торгівлі на рівні міністрів торгівлі, що стежить за виконанням угоди й сприяє дозволу споровши, що виникають при його інтерпретації. Вона контролює діяльність 30 комітетів і робочих груп. Якщо яка-небудь країна зважиться ігнорувати рішення Комісії, то вона зштовхнеться з торговельними й іншими санкціями інших партнерів по блоці.

Хоча угода НАФТА спрямована головним чином на лібералізацію торгівлі (скорочення й наступне скасування тарифних і нетарифних бар'єрів), воно охоплює також широке коло супутніх питань. У НАФТА прийняті, зокрема, угоди по екологічному й трудовому співробітництву - Північноамериканська угода по співробітництву в сфері навколишнього середовища (NAAEC - North Amerіcan Agreement on Ecologіcal Cooperatіon) і Північноамериканська угода по трудовому співробітництву (NAALC - North Amerіcan Agreement on Labour Cooperatіon)[13, c. 176-179].

Учасники НАФТА не мають наміру трансформувати його, як це було в ЄС, у митний союз. Це пояснюється тим, що 70% зовнішньої торгівлі США доводиться на країни за межами НАФТА, тому Сполучені Штати хочуть зберегти волю своєї зовнішньоекономічної політики.

НАФТА має чітку організаційну структуру. Центральним інститутом НАФТА є Комісія з вільної торгівлі, у яку входять представники на рівні міністрів торгівлі від трьох країн-учасниць. Комісія спостерігає за здійсненням і подальшою розробкою Угоди й допомагає дозволяти суперечки, що виникають при інтерпретації Угоди. Вона також спостерігає за роботою більш ніж 30 комітетів і робітників груп НАФТА. Останні збори Комісії проходили у Вашингтоні, США в 1997 році й у Мексико на початку 1998 року.

Міністри погодилися про те, що Комісія в її роботі буде сприяти Координуючий секретаріат НАФТА (NCS), створення якого планувалося на кінець 1997 року в Мексико Сіті. Секретаріат покликаний служити офіційним архівом роботи НАФТА й виконувати роль робочого секретаріату при Комісії.

НАФТА передбачає подальшу роботу з надання допомоги в досягненні створення зони вільної торгівлі. Відповідно до Угоди, з метою сприяння торгівлі й інвестиціям. забезпечення ефективного перетворення в життя норм НАФТА і їхнього адміністрування були створені більше 30 робочих груп і комітетів. Основні області, у яких ведеться робота зі створення норм, містять у собі походження товарів, митниці, торгівлю сільськогосподарськими товарами й субсидії в цю галузь економіки, стандартизацію товарів, держпостачання й пересування ділових людей через кордони. Ці робочі групи й комітети щорічно надають звіт Комісії НАФТА.

Робочі групи й комітети НАФТА також допомагають зробити процес перетворення НАФТА в життя більше гладким, забезпечити створення форуму для вивчення способів подальшої лібералізації торгівлі між країнами-учасницями. Прикладом може служити послідовна політика Канади, спрямована на прискорене зниження тарифів на деякі види товарів.

Крім того, робітники групи й комітети НАФТА створюють арену для обговорення спірних питань, вільну від політики, і, використовуючи обговорення проблем на ранній стадії їхнього розвитку, допомагають уникнути процедур вирішення спорів.

У цей час більша частина торгівлі, здійснюваної в Північній Америці, відбувається відповідно до ясними, чіткими й міцно сталих норм НАФТА й Всесвітньої організації торгівлі (ВТО).

Однак, незважаючи на це, у сфері торгівлі подібного масштабу незмінно виникають спірні питання. При виникненні подібних ситуацій НАФТА виступає за дружній дозвіл суперечки державами, чиї інтереси порушені, за допомогою комітетів і робочих груп НАФТА або інших консультативних органів. У випадку якщо взаємоприємлиме рішення не буде знайдено, НАФТА передбачає швидке й ефективне розгляд проблеми групою експертів[2, c. 181-183].

Адміністрування положень НАФТА, пов'язаних з вирішенням спорів, покладено на канадські, американські й мексиканську національні секції Секретаріату НАФТА. У перші дев'ять місяців 1996 - 97 фінансового року Секретаріат призначив 14 розглядів групами експертів відповідно до Главою 19 Угоди й один арбітражний розгляд відповідно до Глави 20.

В 1996 минулому прийняті вісім рішень групою експертів відповідно до Глави 19 і один звіт групи експертів відповідно до Глави 20.

Двадцята глава Північноамериканської угоди про вільну торгівлю встановлює інституціональний механізм і процедуру дозволу споровши. На кінець 1996 року відповідно до цієї глави були викликані 11 консультацій по 10 випадкам, один із яких був переданий для арбітражного розгляду. У чотирнадцятому розділі додатково обмовляються спеціальні процедури для дозволу будь-яких суперечок, що стосуються фінансових послуг.

Ґрунтуючись на Канадсько-американській угоді про вільну торгівлю (FTA), НАФТА містить у собі (у Главі 19) унікальну систему розгляду експертами, що представляють дві країни, національних рішень із питань антидемпінгу й компенсаційного мита, заміщаючи тим самим юридичний розгляд і кожної із трьох країн. Із часу прийняття НАФТА надійшло вже 73 запиту на розгляд питання групою експертів, відповідно до Главою 19 Угоди.

Що ж стосується дозволу питань, пов'язаних з інвестиціями, НАФТА використає процедури "змішаного " арбітражу між інвестором, чиїм інтересам наноситься збиток, і зацікавленим урядом, ґрунтуючись на загальних процедурах установлених канадськими угодами про захист іноземних інвестицій і Світовим банківським центром урегулювання спорів, пов'язаних з інвестиціями. НАФТА також жадає від національних агентств поваги до принципів справедливості й прозорості.

На національні секції НАФТА покладена відповідальність і за вирішення спорів по інших угодах про вільну торгівлю, укладеними цими країнами не в рамках НАФТА. Так, ще в 1997 році на канадську секція Секретаріату НАФТА була покладена відповідальність за адміністрування процесу дозволу споровши відповідно до Глави 8 канадсько-ізраїльського угода про вільну торгівлю, і така ж відповідальність по канадско-чилійській угоді про вільну торгівлю.

НАФТА створювалася як угода, спрямоване зовні, потенційно розраховане на розширення за рахунок приєднання до нього нових учасників. Країни, що вже складаються в НАФТА, загалом , дотримуються тієї позиції, що членство в НАФТА повинне бути відкритим для всіх країн, що виявляють бажання приєднається до Угоди й здатних прийняти на себе зобов'язання, що накладають їм, включаючи паралельні угоди з питань праці й навколишнього середовища.

Треба, однак відзначити, що співробітництво країн членів НАФТА не обмежено лише сугубо економічними питаннями зниження тарифів і лібералізації ринків. Значні успіхи були досягнуті в співробітництві в таких областях як охорона навколишнього середовища й праці. Північноамериканські угоди по співробітництву в цих областях, переговори про висновок яких і здійснення проходили паралельно з НАФТА, були створені для сприяння більшому співробітництву між країнами-партнерами в цих областях і сприяння ефективному виконанню законів і приписань кожної із країн.

Секретаріат забезпечує адміністративну, технічну й виробничу допомогу Раді, відповідає за здійснення щорічної робочої програми. Національні адміністративні офіси, що розташовуються в департаментах праці в кожній із трьох країн, служать місцевими робочими станціями по перетворенню Угоди в життя[10, c. 338-340].

Відносно Північноамериканської угоди по співробітництву в сфері праці, канадська міжурядова угода встановлює механізм участі провінцій і воно вже підписано Альбертою, Квебеком і Манитобой.

Дана угода забезпечує провінціям важливу роль у розвитку й керуванні діями Канади в рамках Північноамериканської угоди по співробітництву в сфері праці, під яким у цей час, при спільній участі вищевказаних провінцій і федерального уряду, підпадає більше 40 відсотків робочої сили Канади.

Таким чином, можна говорити про те, що за роки існування НАФТА, була розроблена чітка організаційна структура для ефективного перетворення в життя положень Північноамериканської угоди про вільну торгівлю. Більше того, основні тенденції,споконвічно призвели до заключення цієї угоди , знайшли своє відбиття не тільки в області вільної торгівлі й , отже, можна говорити про поширення принципів лежачих в основі НАФТА на інші сфери економіки й політики в Північноамериканському регіоні[1, c. 211-212].


Висновки

Час, що пройшов з моменту висновку НАФТА (Північноамериканської Угоди про вільну торгівлю) ніяким образом не зменшило розжарення страстей дебатів на цю тему й не змогло з'єднати два краї прірви, що розділила однорічників НАФТА і його супротивників в 1993 році. Це багато в чому обумовлене тим, що полеміка із приводу НАФТА, як раніше так і зараз торкається набагато більшого спектра питань чим просто торгівля між США, Мексикою й Канадою. Із цією угодою багато жителів цих країн зв'язують надії й тривоги, що мають відношення до глобалізації економіки.

Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА) (North Amerіcan Free Trade Agreement, NAFTA) - економічне інтеграційне об'єднання, у яке входять США, Канада й Мексика. Є одним із трьох (поряд з ЄС і АТЕС) найбільш впливових у сучасному світовому господарстві регіональних інтеграційних блоків.

Ядром НАФТА є американо-канадська економічна інтеграція. Розвивається з 19 в., вона привела до підписання у вересні 1988 американсько-канадської угоди про вільну торгівлю (Сanada-U.S. Free Trade Agreement - CUSFTA), що вступили в силу з 1989. КУФТА передбачало створення протягом 10 років зони вільної торгівлі, що поєднує обидві країни Північної Америки. З 1990 почалися переговори про приєднання до КУФТА Мексики. 17 грудня 1992 була підписана угода між США, Канадою й Мексикою про Північноамериканську асоціацію вільної торгівлі (НАФТА), набутило чинності 1 січня 1994.

НАФТА стала першим у світі економічним союзом, що об'єднав високорозвинені держави (США, Канада) і що розвивається (Мексика) країну.


Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бов-трук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горо-бець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

6. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.

7. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -190 с.

8. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

9. Міжнародні стратегії економічного розвитку [Текст] : навчальний посібник / За ред. Ю. Г. Козака, Ю. І. Єханурова, В. В. Ковалевського ; М-во освіти і науки України, Одеський держ. екон. ун-т. - К. : Центр навчальної літератури, 2005. - 351 с.

10. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.

11. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

12. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.

13. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і нау-ки України, Гуманітарний ун-т " Запорізький ін-т державного та муніципального управління " . -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.





Реферат на тему: Економічна стратегія Сполучених Штатів Америки та Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА) (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.