Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Фінанси

Сучасна фінансова архітектура в умовах глобалізації та подолання світової фінансової кризи (реферат)

Зміст

1. Сучасна фінансова архітектура в умовах глобалізації

2. Причини виникнення та механізми подолання світової фінансової кризи

3. Національні та глобальні механізми фінансування сталого розвитку

Використана література

1. Сучасна фінансова архітектура в умовах глобалізації

Новим явищем, що характеризує світову економіку кінця ХХ початку ХХІ століття, є перехід від інтернаціоналізації господарського життя, якій притаманне налагодження тісних торгово-економічних стосунків між окремими міждержавними господарськими комплексами, до глобалізації світового господарства.

Нинішній етап цивілізаційного розвитку зумовлює необхідність розробки новітніх підходів до вивчення та усвідомлення процесів функціонування економічного простору, сутності сучасної парадигми світового фінансового середовища та глобальної фінансової архітектури. Фінансову архітектуру можна охарактеризувати як сукупність окремих найбільш інтегрованих сфер та ланок національних фінансових систем, функціональних форм організації валютних відносин та світових фінансових організацій, що забезпечує наднаціональне регулювання з метою посилення стійкості світових фінансових ринків, національних валютних ринків на основі принципів й механізмів ринкового та позаринкового розподілу й перерозподілу світових фінансових ресурсів і капіталу.

Віртуалізація світової економки та пірамідальна структура світових фінансових ринків накладають на розвиток України, як і інших країн, жорсткі обмеження. У цих умовах необхідна гуманістична ревізія самих підстав сучасної економічної науки. Конкретною формою такої ревізії повинна стати відмова від доктрини „вашингтонського консенсусу" (та її модифікації) на користь концепції стійкого розвитку світового господарства, що широко розуміється.

Виникає стійка до зовнішніх дій система, заснована на неявному розділенні глобального фінансового ринку на сегменти, емісії фінансових інструментів, що володіють реальною можливістю, та сегменти, які цієї можливості де-факто позбавлені. Ілюстрацією може служити приклад Японії та країн південно-східної Азії. Вони опинилися ввергнутими у фінансову кризу саме тоді, коли для успішної конкуренції із Заходом цим країнам стала необхідна масштабна емісія власного спекулятивного капіталу.

Віртуалізація економіки позначає зростання узагальнення капіталу й веде до посилення фінансового монополізму. Ця теза потребує пояснення: адже ніякої формально організованої монополії на фінансових ринках не існує. Роз'яснити цей парадокс допомагає теорія рефлективності Дж. Сороса. Мається на увазі встановлена їм залежність курсів акцій не „від виробничо-фінансових показників їх емітентів, а від психологічного стану потенційних інвесторів... дії яких дуже нагадують дії окремих суб'єктів, що знаходяться в натовпі". Саме цей ефект натовпу (механізм позитивного зворотного зв'язку, що створюється колективними очікуваннями дилерів) і виступає на сучасних ринках як потенційний аналог монополізму.

Через глобалізацію у сфері міжнародних фінансових відносин зросла хаотичність та непередбачуваність міжнародних потоків капіталів, украй загострилися відносини боржників та кредиторів. За останні 3-4 роки активізувався рух капіталів у бік промислово розвинених країн. Така зміна напрямку капіталопотоків обумовлена не тільки й навіть не стільки тимчасовим погіршенням інвестиційного клімату в багатьох регіонах, що розвиваються, а й могутнім сплеском транскордонних злиттів й поглинань.

Парадоксом у світовій економічній глобалізації є те, що глобалізація фінансів існує та проявила себе постфактум, не будучи при цьому інтегрованою в напрямі конвергенції. Фінансова глобалізація передує фінансовій інтеграції за змістом, масштабами охоплення та сферою дії, але за формою та глибиною фінансових механізмів процеси міняються місцями.

Поняття «глобалізація фінансів» містить уявлення про світ як взаємопов'язаний, взаємозалежний, значною мірою інтегрований ринок, що не має кордонів. За рівнем глобалізації фінансова сфера сьогодні випереджає інші сфери реальної економіки. Основні матеріали й сировина були глобалізовані ще в 1960-ті роки, а за ними валюта, деривативи, цінні папери та індекси. Ринки, що розвиваються, дедалі більше стають важливою інтегрованою частиною глобального фінансового ринку. Створення в такий короткий термін міжнародної сітки й прискорення обміну послугами та нерегульованим капіталом просто вражає.

Інтеграція фінансових ринків зумовила спрощення процедури переливу капіталу. Головним грошово-кредитним установам-координаторам важко своєчасно спрогнозувати чи виявити потоки капіталів, здатних дестабілізувати фінансові ринки, аби скоригувати обсяги пропозиції. Ринкова інтеграція посилює вразливість фінансового ринку та ускладнює проблему контролю його діяльності.

Сучасна наукова думка щодо інтенсифікації глобалізаційних процесів у фінансовій сфері дещо неоднозначна.

З одного боку, інтеграція ринків визначається кореляцією цін на фінансові активи, яка може формуватися через «канали» інтеграції. Оцінка кореляції між найбільшими міжнародними облігаційними ринками вказує на те, що 60-80-х рр. зв'язки між ринками безперервно зростали. З іншого, за розрахунками експертів ОЕСР Г. Крістіансона та К. Піготта, з 1980-х рр. кореляція припинила своє зростання. І результати досліджень, присвячених проблемам глобальної фінансової системи, дозволяють сумніватися в тому, що глобалізація бізнесу і розширення потоків капіталу дійсно мають місце. Такий висновок можна зробити на основі трьох цікавих особливостей розвитку глобального ринку: феномен «домашнього зсуву», «парадоксу ФільштейнаХоріока» та спостережень, що характеризують рівень міжнародних нетто-потоків капіталу.

Суть феномену «домашнього зсуву» полягає в тому, що якщо грунтуватися на ідеї, що диверсифікований фінансовий портфель веде до великих очікуваних доходів при тому ж рівні ризику в порівнянні з недиверсифікованим, то міжнародний фінансовий портфель має ставати все більш диверсифікованим. як показує динаміка міжнародної диверсифікації, тенденція до збільшення частки вкладень в іноземні активи залишається слабкою.

Також не можна не враховувати того факту, що існують бар'єри на шляху міжнародних інвестицій, які продовжують стримувати глобалізацію світових фінансових ринків (СФР). Перш за все, до них слід віднести незнання іноземних продуктів, компаній, методів ведення бізнесу, стандартів обліку й звітності, політичних переваг, державного регулювання.

Іншим феноменом є «парадокс Фільштейна-Харіока». Американські дослідники М. Фільштейн та Ч. Харіок звернули увагу на те, що безперешкодне функціонування міжнародного ринку капіталів дозволяє внутрішній нормі інвестицій значно відхилятися від норми заощаджень. Дослідники виявили високу кореляцію між внутрішніми заощадженнями та внутрішніми інвестиціями, що спростовує твердження про фінансову інтеграцію ринків. Тобто вони дійшли висновку, що ринки прагнуть не до експорту надмірного капіталу, а до споживання надлишку заощаджень на внутрішньому ринку.

Наступним аргументом проти міжнародної фінансової глобалізації є результати дослідження міжнародних потоків капіталу.

У системі національних рахунків, рахунок поточних операцій платіжного балансу відповідає різниці між валовими національними збереженням та інвестиціями. Дефіцит рахунку поточних операцій свідчить про брак внутрішніх ресурсів, який фінансується припливом чистих надходжень з-за кордону. Подібна структура платіжного балансу дозволяє розглядати динаміку сальдо рахунку поточних операцій як міжнародну мобільність капіталу. Якщо до Першої світової війни абсолютна величина рахунку поточних операцій платіжного балансу до ВВП зростала, то з 1919 р. вони знижувалася, незначний підйом спостерігався лише у 1974 р.

Фінансова глобалізація складний та суперечливий процес, що не лише сприяє прискоренню економічного розвитку, а й збільшує ризики міжнародних фінансових операцій, значно розширює сферу впливу локальних фінансових катаклізмів. Біржові крахи, кризи державних фінансів раніше відбувалися в межах однієї країни, а тепер поширюються на цілі регіони й можуть навіть переростати у світові потрясіння.

Україна робить перші кроки у світовому просторі, що вимагає від неї прийняття низки конструктивних рішень із принципово важливих питань, зокрема пов'язаних із переходом до відкритого типу економіки, що має особливості як позитивного, так і негативного характеру. До того ж нашій країні притаманна й власна специфіка: в силу свого геостратегічного розташування у найближчому десятиріччі їй доведеться балансувати між Заходом, де вона межує з Європейським Союзом, та Сходом, де Україна має кордони з Росією та іншими країнами СНД. Будучи в такій ситуації, маючи дефіцит фінансових ресурсів, обмежені міжнародні зв'язки, ускладнений доступ на міжнародні ринки, необхідно насамперед брати до уваги новітні тенденції світового економічного розвитку. Адже сьогодні світове господарство це збалансована система, у якій кожна країна/група країн має своє чітко визначене місце, а якщо і трапляються певні винятки, то відлагоджений механізм досить швидко здійснить самокорективи. Однак ми аж ніяк не випадаємо із цієї системи, і Україна має всі шанси гідно ввійти в епоху неоекономіки, не будучи обтяженою принципами постіндустріалізму, розвиваючи засади регіоналізму, новітньої фінансової цивілізації інноваційного типу.

2. Причини виникнення та механізми подолання світової фінансової кризи

У ХХІ столітті світова економіка увійшла з ознаками кризових явищ, у тому числі у фінансовій сфері. Перш за все це виявилося в коливанні і ослабленні долара США, який з часів Другої світової війни виконує функції основного міжнародного платіжного засобу і резервної валюти.

У другій половині ХХ століття світова економіка інтенсивно розвивалася. Зруйновані в результаті світової війни європейські країни, будучи до неї лідерами економічної діяльності, прагнули відновити і розвинути своє господарство. США, знаходячись за океаном, на території яких не проводилися військові дії, не лише зберегли, але і значно збільшили свій економічний потенціал. Вони перетворилися на одноосібного лідера світової економіки, виробляючи наприкінці 40-х років минулого століття більше половини світового валового продукту. Цьому в значній мірі сприяли замовлення європейських країн на виготовлення і постачання засобів виробництва для відродження національних економік.

Інтенсивний розвиток міжнародного обміну зажадав наявності якісно нової міжнародної фінансової системи і її найважливішого елементу міжнародних фінансових інструментів: світових платіжних засобів, у тому числі світових грошей. У першій половині ХХ століття в якості таких інструментів використовувалися національні валюти держав, уряди яких гарантували вільний обмін її на золото за твердим курсом. Так діяли країни Європи. В результаті Другої світової війни європейські країни практично втратили запаси дорогоцінних металів, у тому числі внаслідок використання золота для оплати постачань товарів із США. Частка країн Західної Європи в офіційних світових резервах золота склала в 1950 р. 16%, а частка США виросла до 75%. Ця обставина позбавила їх можливості золотого забезпечення валюти, і вони були вимушені відмовитися від конвертування валюти в золото. Окрім цього із-за слабкості зруйнованих в результаті війни економік європейські країни не могли гарантувати стабільність своїх національних валют.

Ці два чинники призвели до того, що суб'єкти міжнародної економічної діяльності відмовилися від використання валют європейських країн як міжнародних платіжних засобів. Названі валюти пішли з міжнародного обігу.

Значно збільшений золотий запас і валютно-економічний потенціал США дозволили практично прирівняти золото до долара, додавши останньому статус резервної валюти. США почали виконувати функції емітента і гаранта повноцінності міжнародних платіжних засобів «євродоларів»: доларів, які виходили за межі країни для обслуговування міжнародних фінансових потоків як світові гроші.

Наявність в світі подібної потужної економіки і надійної національної валюти сприяли прогресу всієї світової економіки і ефективному розвитку і функціонуванню міжнародної економічної діяльності. Цим США внесли значний вклад у світовий розвиток. У той же час наявність у США привілею первинної емісії доларів як світових грошей дозволила країні мати колосальні економічні переваги, у тому числі доходи. Первинна емісія долара почала проводитися не лише під приріст товарної маси, який мав місце в США в основному за рахунок зростання ВВП, але і для покриття потреб в міжнародних платіжних засобах, викликаних приростом цінностей, що надійшли в міжнародний товарний оборот і вироблених в інших країнах.

Однак з 60-х років минулого століття становище в світі починало різко змінюватися. Розвинувся потужний Східноєвропейський економічний блок (СЕВ), відродилася економіка європейських країн і Японії, вийшов в світові лідери Китай, ефективно розвивається Індія, країни Близького Сходу і латиноамериканського регіону. Ці обставини зменшують роль США в світі. Частка валового національного доходу країни в світовій економіці почала і продовжує знижуватися і складає в даний час близько 20%. Темпи його приросту до 2000 року перевищували середньосвітові значення, а в 2001-2007 роках знизилися нижче за них. Частка золотих резервів США в світових запасах зменшилася до 20%.

Паралельно з ослабленням позицій США в світовій економіці посилюється конкурентна боротьба в світі і, насамперед, між США і Європою, як наслідок припинення існування військово-політичного і економічного союзу Східно-європейських країн на чолі з СРСР. Економіка США втратила сприятливі умови в світі для свого функціонування. З початку ХХІ століття в ній спостерігаються кризові явища.

На світову арену знову, як до Другої світової війни, почали виходити валюти провідних європейських країн і інших держав світу. Ці країни були не в змозі запроваджувати вільний обмін своїх валют на золото через відсутність необхідних резервів, але знайшли здатність гарантувати стабільність і надійність національних грошей. Валюти цих держав почали використовуватися як платіжні засоби в міжнародному обігу. Маса євродолара, що знаходиться в світовому обороті, виявилася завищеною. Євродолар почав повертатися в США. Курс його коливався при загальній тенденції до пониження. США були вимушені відмовитися від щорічної первинної емісії долара під приріст товарної маси на внутрішньому ринку, який мав місце в той період внаслідок стабільного зростання ВВП, і поглинати євродолар, що повертається. Цим Федеральна резервна система США запобігала інфляційним процесам в країні. Проте, в 1971 році США змушені були відмовитися від вільного обміну доларів на золото.

Вказані явища набули особливої інтенсивності після введення в дію в січні 1999 року першої в світі повноцінної міжнародної регіональної грошової одиниці євро. Повернення євродолара в США посилилося, курс валюти знижується. На порядку денному використання євро як резервної валюти держав замість долара.

Через кризові явища в економіці і зниженні частки в світовому виробництві США в даний час не володіють умовами, необхідними для ефективного виконання функцій емітента світових грошей, якими вони володіли, і що дозволяло їм бути цим органом в другій половині ХХ століття.

Таким чином, сучасна фінансова криза в світовій економіці передусім викликана втратою США якостей, що дозволяють їм ефективно виконувати функції емітента міжнародних платіжних засобів і, насамперед, забезпечувати надійність і стабільність своєї національної валюти. Основна причина цього в кризовому функціонуванні економіки США і пониженні її місця в світовому господарстві. В той же час через своєрідність інших економічних центрів і жорсткої конкуренції в сучасному світі жодна з держав не володіє якостями, необхідними для ефективного виконання функцій емітента світових платіжних засобів світових грошей. Стан світової економіки, в якій домінували господарство і валюта однієї країни, закінчився.

В даний час виникає необхідність і з'являються умови для створення загальносвітового емісійного центру і введення в дію повноцінної загальносвітової валюти. Таким центром може стати Світовий Центральний банк. Доцільно створити його за рішенням ООН і створеній при ООН комісії доручити розробку всієї ідеології функціонування і методології утворення цього центру і введення світової валюти.

Доцільно Світовий Центральний банк утворити на базі Міжнародного валютного фонду (МВФ), а світову валюту створити, перетворивши в неї спеціальні права запозичення (СПЗ або SDR), сучасну облікову одиницю МВФ. Світова валюта має бути повноцінним грошовим інструментом, що виконує функції грошей в повному об'ємі, тобто функції засобу обігу (у тому числі готівкового), міри і засобу вартості накопичень, включаючи функцію резервної валюти центральних банків держав світу.

Володіти правом і здійснювати емісію світових грошей, обслуговувати обіг і нести відповідальність за стабільність і надійність їх функціонування повинні всі держави світу пропорційно своїй ролі в світовому господарстві. Дохід від первинної емісії цих грошей також повинен надходити кожній країні пропорційно вкладу її господарства в приріст сукупної товарної маси, що надходить в обіг на економічних ринках світу. Майбутнє за Світовим Центральним банком і загальносвітовою валютою. Поява в реальності цих інститутів справа часу.

3. Національні та глобальні механізми фінансування сталого розвитку

Концепція сталого розвитку визнана світовою спільнотою домінантною ідеологією розвитку людської цивілізації у XXI столітті. Зародившись ще у XVII столітті, економічна теорія сталого розвитку бурхливо розвивалася лише протягом останніх десятиліть і наразі перейшла до етапу практичної імплементації національними урядами, які насамперед зіштовхуються із проблемою пошуку відповідних стабільних джерел фінансування даного процесу. Це, у свою чергу, актуалізує розробку дієвих фінансових інструментів і механізмів забезпечення сталого розвитку.

Світова наука і міжнародна практика мають певні здобутки у сфері досліджень джерел фінансування сталого розвитку. Аналізу проблем забезпечення сталого розвитку, зокрема його фінансовим аспектам, присвячено роботи таких знаних фахівців як С.Шмидхейні, Д.Х. Медоуз, Д.Л. Медоуз, Й. Пандерс, В.Беренс, Х.Дейлі В.Томас, М.Дайламі, А.Дарешвар та інших. Разом з тим, ще й досі не була проведена належна систематизація фінансових інструментів і механізмів фінансування сталого розвитку.

Метою роботи є порівняльний аналіз основних джерел фінансування сталого розвитку, а також систематизація фінансових інструментів і механізмів його забезпечення.

Недостатність обсягів фінансування екологічної економіки є однією з найбільших проблем сталого розвитку країн світу. Це пов'язано із тим, що витрати на відшкодування збитків, які на сьогодні вже нанесені землі, воді, повітрю, флорі, фауні світу, вимірюються сотнями мільярдів доларів на рік. Така ситуація змушує міжнародні організації та національні уряди шукати додаткові фінансові механізми для сталого розвитку. У рамках даного процесу робоча група ООН з фінансування розвитку виявила п'ять основних дискусійних питань: 1 - внутрішні фінансові ресурси; 2 - міжнародні ресурси, торгівля, пряме зарубіжне фінансування та інші фінансові потоки; 3 - міжнародне фінансове співробітництво для розвитку, у тому числі списання боргів; 4 - зв'язок і склад міжнародної валютної системи для уникнення фінансових криз; 5 - потреби найбідніших країн, особливі складнощі залучення фінансів для розвитку.

Традиційними стратегіями мобілізації ресурсів для сталого розвитку є мобілізація зовнішніх і внутрішніх джерел фінансування.

Для країн, що розвиваються, одним з основних джерел зовнішнього фінансування є офіційна допомога країн-донорів, зовнішні потоки приватного капіталу, зобов'язання розвинених країн у розмірі 0,7% від загального обсягу ВНП, фінансування з боку міжнародних фінансових установ, у тому числі Глобального екологічного фонду. Офіційна допомога країн-донорів відіграє важливу роль при укріпленні потенціалу, створенні інфраструктури, боротьбі із бідністю, охороні довкілля у країнах, що розвиваються.

За результатами Конференції ООН з довкілля і розвитку у якості одного з глобальних джерел фінансування сталого розвитку ООН встановила цільовий показник у розмірі 0,7% від загального обсягу ВНП розвинених країн. У цьому контексті постійно розробляються стратегії розширення масштабів допомоги та активізації виконання зобов'язань розвиненими країнами.

Для одержання переваг від глобальної охорони довкілля важливе значення для країн, що розвиваються, мають постійні зобов'язання донорів щодо фінансування операцій Глобального екологічного фонду (ГЕФ). Установи-виконавці ГЕФ, Програма розвитку ООН (ПРООН), Програма ООН з довкілля, Світовий банк укріплюють глобальне співробітництво і партнерство на всіх рівнях, у тому числі й на місцевому.

Приватний капітал є одним з основних джерел забезпечення сталого розвитку у країнах, що розвиваються. У сучасних умовах постійно зростає значення приватних іноземних інвестицій. З метою зростання їх обсягів уряди прагнуть до забезпечення макроекономічної стабільності, прозорої політики у сфері торгівлі та інвестицій, а також до створення ефективно функціонуючої правової та фінансової систем. На національному і міжнародному рівнях проводиться робота щодо розробки стимулів для приватного інвестування, відповідних стратегій і заходів, що спрямовані на заохочення довгострокових інвестиційних потоків у країни, що розвиваються.

Стратегії спрямовані на мобілізацію внутрішніх фінансових ресурсів передбачають кредити, внутрішні державні та приватні інвестиції, а також проведення раціональних макроекономічних реформ у галузі податкової і фінансової політики, практики субсидіювання і заохочення приватних заощаджень і доступу до кредитів. Така політика визначається кожною країною з урахуванням її властивостей і можливостей, рівню розвитку, що мусить відображатися у національних стратегіях сталого розвитку. Практику субсидіювання слід зробити більш прозорою з метою надання уряду допомоги при визначенні та скороченні субсидій, що призводять до диспропорцій на ринках і мають негативні наслідки для суспільства і довкілля.

Стратегії вивільнення коштів передбачають зменшення видатків державного бюджету. Так, проблема зовнішньої заборгованості стримує зусилля країн, що розвиваються, щодо сталого розвитку. З метою врегулювання невирішених проблем заборгованості, які стоять перед бідними країнами з великою заборгованістю країни-боржники та країни-донори у співробітництві з міжнародними фінансовими установами мусять докладати зусиль для пошуку ефективних справедливих орієнтованих на розвиток та довгострокових рішень проблем заборгованості, у тому числі полегшення тягаря заборгованості у формі зміни термінів погашення, зменшення обсягів заборгованості, списання заборгованості на певних умовах, надання субсидій і позик на пільгових умовах, що сприятиме відновленню кредитоспроможності. У цьому контексті необхідне глибоке розуміння впливу заборгованості на діяльність країн, що розвиваються, у сфері сталого розвитку. Інше джерело додаткових коштів - вивільнення значних коштів за рахунок скорочення військових витрат.

Введення цільових податків для забезпечення сталого розвитку також розглядається як джерело фінансування сталого розвитку як на національному рівні, так і на глобальному. Пропонується ввести податок То- біна у розмірі 0,1 -0,25% обсягу валютообмінних операцій на глобальних ринках. Ще одна ідея збільшення фінансових джерел, що висунута ПРООН у 1999 році, - «невеликий податок» на доступ до мережі Інтер- нет, яка є найшвидше зростаючим засобом спілкування з усіх існуючих і зміна вартості доступу до мережі на 1 цент суттєво збільшить обсяги коштів для фінансування сталого розвитку. До цієї ж групи можна віднести ідею податку на авіа паливо.

Інституційно-організаційними механізмами фінансування сталого розвитку є: організація регіональних зустрічей донорів, що спрямовані на надання підтримки у реалізації регіонального плану дій; механізм регіонального фінансування у формі трастового фонду; збільшення фінансування Глобального екологічного фондом транскордонних екологічних проектів у регіоні; створення регіональних екологічних фондів для фінансування проектів з транскордонних проблем і важливих для регіону проектів щодо бідності, довкілля; створення спільного фонду зі сталого розвитку у кожній країні-реципієнті, яким можуть спільно управляти представники донорських, урядових і місцевих організацій; спонукання основних донорів до створення стратегічних ефективно діючих альянсів; спонукання країн до посилення партнерства щодо реалізації механізму чистого розвитку у рамках Кіотського протоколу, який не залежить від підтримки донорів або пільг і є «додатковими» потоками від приватного сектору.

В межах міжнародних і національних форумів наразі обговорюється ряд нових альтернативних фінансових механізмів, які повинні до повнювати традиційні джерела фінансування сталого розвитку. Так, доцільною вважається розробка експериментальних проектів, що мусять продемонструвати найбільш ефективні способи їх використання при недопущенні негативних наслідків для конкурентоспроможності та умов торгівлі усіх країн.

Належне використання економічних механізмів створює можливості для переорієнтації поведінки споживачів і продавців на досягнення сталості розвитку країн. Фінансова перевага економічних інструментів визнана у розвинених країнах, де штраф за забруднення довкілля або податок з нерухомості є джерелом доходу для підтримки сталого розвитку.

Необхідними умовами сталого розвитку є наявність науково- технічної інформації та доступ до екологічно-чистих технологій, здатність країн брати участь у науково-технічному прогресі, користуватися його результатами. Міжнародна спільнота мусить забезпечувати доступ до екологічно чистих технологій, «ноу-хау» та їх передачу на вигідних умовах з урахуванням особливих потреб країн, що розвиваються.

Створення потенціалу у галузі розробки стратегій сталого розвитку передбачають широку участь усіх зацікавлених країн, активізацію зусиль щодо ефективного обміну екологічними знаннями та інформацією.

Також важливими є збільшення обсягів інвестицій у розвиток науки, освіти і професійну підготовку й впровадження нововведень у інформаційно-комунікаційні технології з метою зниження екологічного впливу. Освіта є вирішальним фактором створення умов для підвищення відповідальності людей. В усіх країнах існує необхідність переорієнтації освіти, інформаційно-пропагандистської роботи, професійної підготовки з метою забезпечення розуміння і підтримки громадськістю концепції сталого розвитку.

Проблема сталого розвитку може бути вирішена тільки за наявності ефективних джерел фінансування. Відповідно до національних умов і особливостей розвитку держави можуть використовувати національні та глобальні інструменти і механізми у рамках таких традиційних стратегій фінансування сталого розвитку як мобілізація ресурсів, вивільнення коштів, податкові надходження, інституційно- організаційні стратегії. Разом з тим, з'явилися альтернативні стратегії, що передбачать передачу екологічно чистих технологій, інформаційно- пропагандистську роботу, ефективний обмін екологічними знаннями, запобігання фінансовим кризам.

Використана література:

1. Кабанов В. Г. Сучасна фінансова архітектура: тенденції та суперечності розвитку в умовах глобалізації світового господарства / Збірник матеріалів ХІ міжнародної науково-практичної конференції 30 травня 2008 року, Моделі забезпечення сталого розвитку світового господарства: економіка, фінанси та право, Київ, 2008, с. 24-26

2. Бугулов В.М., Бугулова Т.В., Світова фінансова криза: причини виникнення – шляхи подолання / Збірник матеріалів ХІ міжнародної науково-практичної конференції 30 травня 2008 року, Моделі забезпечення сталого розвитку світового господарства: економіка, фінанси та право, Київ, 2008, с. 16-18

3. Стукало Н.В., Деркач М.І. Національні та глобальні механізми фінансування сталого розвитку / Економічний простір №41, 2010, с.356-361





Реферат на тему: Сучасна фінансова архітектура в умовах глобалізації та подолання світової фінансової кризи (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.