Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Фінанси

Розробка та запровадження моделі фінансового вирівнювання в Україні (реферат)

З М І С Т

Вступ

1.Суть фінансового вирівнювання та його стан в Україні

2.Підходи до розробки і запровадження нової моделі фінансового вирівнювання в Україні

Висновки

Список використаної літератури
 

ВСТУП

У межах кожної, навіть незначної за розмірами країни, завжди спостерігаються об'єктивні розбіжності у фінансовому потенціалі окремих територій, особливості складу та обсягів дохідної бази бюджетів, а отже, й можливостей задоволення різноманітних загальнодержавних і місцевих потреб [8].

Перерозподіл фінансових ресурсів за умов бюджетного федералізму проводиться з метою вирівнювання соціально-економічного розвитку регіонів країни, який безпосередньо впливає на формування фінансового потенціалу територій. У зв'язку з цим доходи і видатки місцевих бюджетів окремих регіонів України мають досить значні відмінності. Внаслідок цього, в Україні виникає потреба щодо проведення фінансового вирівнювання, спрямованого на нівелювання таких відхилень, оскільки їх існування створює неоднакові умови для надання державними органами економічних, соціальних, адміністративних та інших послуг [10].

Під фінансовим вирівнюванням слід розуміти приведення витрат бюджетів у відповідність до гарантованого державою мінімального рівня соціальних послуг на душу населення, усунення значних диспропорцій у здійсненні видатків окремих територій [11].

Таким чином, необхідність запровадження в Україні фінансового вирівнювання була зумовлена рядом об'єктивних причин:

1)це нерівномірність територіального розміщення продуктивних сил, а це в свою чергу, зумовлює диференціацію податкової бази регіонів і територій України;

2)це значна диференціація обсягів витрат у сфері надання державних і громадських послуг та цін на ці послуги;

3)гарантовані Конституцією України соціально-економічні права громадян України зумовлюють проведення центральною владою ефективних заходів з метою забезпечення єдиних стандартів державних та громадських послуг на всій території країни [9].

1.Суть фінансового вирівнювання та його стан в Україні

Фінансове вирівнювання— приведення витрат бюджетів (за економічною і функціональною класифікацією) у відповідність до гарантованого державою мінімального рівня соціальних послуг на одного мешканця, ліквідація значних диспропорцій у здійсненні бюджетних видатків у розрізі окремих територій. Але враховуючи, що на сьогодні у нас не розроблені й законодавчо не визначені державні соціальні гарантії, то метою фінансового вирівнювання є наближення видатків місцевих бюджетів у розрахунку на одну особу наявного населення до середнього рівня видатків, який склався по країні[3].

З'ясування суті і механізму здійснення фінансового вирівнювання, як у нашій, так і в зарубіжних країнах, свідчить, що його слід розглядати не лише як діяльність у межах бюджетної системи, пов'язану з перерозподілом бюджетних ресурсів. У широкому розумінні фінансове вирівнювання відображає процеси політичного, економічного і соціального значення, за допомогою яких вирішуються загальнодержавні завдання щодо забезпечення динамічного зростання економіки, розвитку продуктивних сил, покращення добробуту населення, усунення розбіжностей у рівнях розвитку окремих територій, фінансового забезпечення місцевого самоврядування, вирішення національних проблем тощо. Все це надає фінансовому вирівнюванню виняткового значення і зумовлює його особливе місце у фінансовій системі, у тому числі у міжбюджетних відносинах.

Гарантування усім громадянам рівних прав і свобод, зокрема права на соціальний захист, достатній життєвий рівень, освіту, охорону здоров'я тощо, потребує фінансування відповідних видатків з бюджетів усіх адміністративно-територіальних одиниць із застосуванням єдиних підходів щодо їх кількісного визначення. Показником, за допомогою якого можна проаналізувати територіальні особливості у фінансуванні певних суспільних потреб, є розміри видатків з місцевих бюджетів (сукупних, і в тому числі за розділами функціональної класифікації) у зіставленні з кількістю населення, яке проживає на території місцевого самоврядування, тобто видатки в розрахунку на одного мешканця[8].

Аналіз доходів і видатків місцевих бюджетів у розрахунку на одну особу наявного населення дає підставу стверджувати, що в Україні не проводиться ефективне вирівнювання бюджетної забезпеченості, хоча необхідність його здійснення неодноразово підкреслювалась на державному рівні. Протягом останніх років відмінності у розмірах видатків місцевих бюджетів не тільки не були ліквідовані або принаймні послаблені, а відбулося подальше їх поглиблення. Амплітуда коливань граничних значень видатків у розрахунку на одного мешканця залишається досить значною, розбіжності між максимальним та мінімальним рівнями постійно зростають.

Розглянемо стан фінансового вирівнювання в Україні на прикладі кількох областей[6]. Як свідчать дані, наведені в табл. 1.1 у 2009 році найнижчий рівень доходів був у місцевих бюджетах Тернопільської області – 761,1 грн. на одну особу, а у 2010 році цей показник збільшився до 900,1 грн. на одну особу, а максимальний – у бюджеті м. Києва – 5026,8 грн. на одну особу (5305,4 грн. на одну особу у 2010 році). Що стосується видатків, то вони мають таку тенденцію: мінімальне значення у 2009 році має Сумська область – 2465,6 грн. на одну особу, а максимальне – 4216,9 грн. на одну особу з бюджету столиці. У 2010 році найнижчий рівень має Луганська область – 2890,5 грн. на одну особу, а найбільше значення – бюджет м. Києва, 4095,7 грн. на одну особу (проте це менше за аналогічний показник 2009 року на 121,2 грн.) [3,4].

Таблиця 1.1

Середній рівень доходів та видатків місцевих бюджетів

у розрахунку на одну особу за 2009 – 2010 роки

Адміністративно – територіальні одиниці

Середній рівень

доходів,

грн. на одну особу

Середній рівень

видатків,

грн. на одну особу

2009 рік

2010 рік

2009 рік

2010 рік

м. Київ

5026,8

5305,4

4216,9

4095,7

м. Севастополь

1979,5

2197,3

3012,1

3348,5

Автономна Республіка Крим

1825,8

2 121,6

3000,1

3821,6

Дніпропетровська область

1846,0

2103,4

2673,5

3228,2

Донецька область

1650,6

1875,2

2567,2

3038,3

Харківська область

1329,8

1571,3

2570,1

3039,1

Тернопільська область

761,1

900,1

2532,2

3,224,2

Закарпатська область

836,4

915,5

2733,2

3338,9

Волинська область

879,3

1019,8

2756,7

3223,4

Сумська область

1119,3

1346,2

2465,6

3116,3

Луганська область

1322,6

1473,4

2500,8

2890,5

Полтавська область

1378,8

1592,8

2746,2

3332,5

Чернівецька область

993,6

1 012,9

2748,2

3340,8

На основі цієї таблиці можна стверджувати, що в Україні не проводиться ефективне фінансове вирівнювання бюджетної забезпеченості, не дивлячись на те, що питання про необхідність його здійснення неодноразово поставало на державному рівні. Тому, за періоди 2009 – 2010 років відмінності у розмірах доходів і видатків місцевих бюджетів не тільки не були ліквідовані, або послаблені, а відбулося подальше їх поглиблення.

Головним інструментом проведення фінансового вирівнювання адміністративно – територіальних одиниць країни нині є бюджетні трансферти. За допомогою бюджетних трансфертів можна показати, як досягається вирівнювання бюджетної забезпеченості регіонів за допомогою дотацій і субвенцій, які надаються з державного бюджету відповідним місцевим бюджетам [8].

Виняткове значення фінансового вирівнювання для досягнення позитивної економічної динаміки в державі, забезпечення соціальної справедливості і політичної стабільності в суспільстві, реалізації завдань регіональної політики, зумовлює доцільність дотримання таких підходів при його здійсненні як:

1)врахування об'єктивно існуючих розбіжностей в економічному та соціальному розвитку регіонів, окремих населених пунктів, особливості їх місцезнаходження, природно-кліматичні, екологічні, демографічні та інші умови, які спричинюють диференціацію бюджетних видатків;

2)механізм фінансового вирівнювання має бути узгоджений із визначеними у чинному законодавстві цілями та пріоритетами регіональної політики;

3)вирівнюванню видатків місцевих бюджетів має передувати вирівнювання їх доходної бази спрямованої на збільшення доходних джерел.

Таким чином, встановлення ефективного механізму фінансового вирівнювання, вдосконалення міжбюджетних відносин істотним чином залежить, насамперед, від підвищення ефективності розвитку всього суспільного виробництва, від зміцнення бази оподаткування, а також зростання податкових надходжень та частки власних доходів в бюджетах усіх рівнів [7, c.229].

Вирішення завдань фінансового вирівнювання досягається за допомогою певної системи форм і методів державної підтримки, проте центральне місце в ній займають процедури бюджетного регулювання і фінансової допомоги територіям у вигляді бюджетних трансфертів.

Зазначені засади фінансового вирівнювання реалізуються у процесі формування механізмів надання фінансової допомоги місцевим бюджетам у формі міжбюджетних трансфертів. Вихідною умовою забезпечення ефективності таких механізмів є застосування єдиних, прозорих, науково обґрунтованих підходів щодо державної фінансової підтримки розвитку територій.

Принципи бюджетного федералізму і цілі фінансового вирівнювання реалізуються у державній регіональній політиці[12]. У 2001 р. в Україні було розроблено Концепцію державної регіональної політики, у 2005 р. прийнято Закон України "Про стимулювання розвитку регіонів", а в 2006 р. — Державну стратегію регіонального розвитку на період до 2015 року. У цих документах визначено правові, економічні та організаційні засади державної регіональної політики, пріоритетні напрями та фінансове забезпечення, механізм державного регулювання і стимулювання розвитку регіонів та подолання депресивностітериторій. Досягнення визначених цілей державної регіональної політики неможливе без цілісної і ефективної організації місцевих фінансів та їх інститутів.

2. Підходи до розробки і запровадження нової моделі фінансового вирівнювання в Україні

Модель фінансового вирівнювання, яка нині застосовується в Україні, характеризується не лише недосконалістю і суперечливістю методологічної бази відносно світових стандартів, але й відсутністю загальнонаціональної мети фінансового вирівнювання, які, у сукупності, спричиняють численні проблемні питання в результаті її застосування[3].

Розглянемо комплекс варіантів моделей фінансового вирівнювання та підходів до обрання найбільш прийнятної для запровадження моделі в сучасних політико-економічних умовах України.

Для пошуку оптимальної моделі фінансового вирівнювання необхідно ідентифікувати послідовність дій і заходів держави для управління і запровадження програм вирівнювання, з узгодженням ключових індикаторів із суспільним сектором для найоптимальнішого пристосування ключових індикаторів до реалій розвитку економіки.

Головною метою розподілу суспільних ресурсів в цілях вирівнювання має стати рівноправний розподіл національного доходу за принципом горизонтального фінансового вирівнювання. В цьому аспекті фінансове вирівнювання як відображення конкретних економічних відносин і, відповідно, обраної моделі фінансового вирівнювання, має бути зрозумілою, тобто відображати цілі вирівнювання.

Рішення щодо обрання моделі фінансового вирівнювання у розвинених країнах світу є неминуче відображенням історичного контексту, політичної культури та інституційних традицій, що склалися в цих країнах протягом віків. Тож неможливо розраховувати на просте пристосування будь-якої моделі європейської країни до українських реалій[14].

Отже, вибір Україною моделі фінансового вирівнювання як залежатиме від інституційної структури нашої держави (розмір, кількість, географічне розташування самоврядних адміністративно-територіальних одиниць, механізмів розподілу владних повноважень між центральним і субцентральним рівнями), так і зумовлюватиметься економічною кон'юнктурою, стандартами державної соціально-культурної політики тощо.

З огляду на це необхідним є розробка різних варіантів моделей фінансового вирівнювання з урахуванням світової практики і теоретико-методологічних основ [13; 14].

Розглянемоваріанти моделей фінансового вирівнювання, розроблені для цілей державної політики фінансового вирівнювання, які можуть бути застосовані в Україні, з визначенням методологічної бази та інструментарію розрахунку.

Вибір оптимальної моделі фінансового вирівнюванняповинен досягатися шляхом:

1) визначення і вибору завдань програми фінансового вирівнювання;

2) систематизації існуючих категорій, компонентів і факторів оцінювання, в цілому і окремо за кожним з елементів;

3) уникнення категорій оцінювання, яких недоцільно враховувати з причин ненадійності через незадовільні дані або методологію;

4) застосування конкретного порогу значень для поточних та прогнозних розрахунків щодо доходного потенціалу та видаткових потреб.

Визначення основнихзавдань програми вирівнюванняобумовлюватимуть дизайн програми фінансового вирівнювання, що передбачає:

1) уникнення фіскальних розривів – перегляд і перерозподіл повноважень органів влади, перерозподіл податкових повноважень, зменшення податкового навантаження в цілях економічного розвитку, що має на меті сприяння бізнесу у розширенні і дислокації об'єктів виробництва, створенні соціальної інфраструктури тощо;

2) скорочення регіональних фіскальних диспропорцій – загальноцільові трансферти вирівнювання дохідної спроможності і урахування відмінностей у видаткових потребах юрисдикцій;

3) встановлення національних мінімальних стандартів – нецільові мандатні блочні трансферти на вирівнювання вихідної вартості з наявністю умови стандартів надання і доступу до послуги; умовні цільові капітальні трансферти;

4) сприяння розвитку місцевої автономії територій, які мають низькі стандарти пріоритетів порівняно з високими національними – цільові трансферти залежно від рівня дохідного потенціалу;

5) забезпечення стабілізації та подолання дефіциту об'єктів інфраструктури (характерно для територій з депресивними ознаками розвитку економіки) – капітальні трансферти, надання яких підтримується протягом певного періоду.

Модель 1 «Вирівнювання дохідного потенціалу»передбачає вирівнювання лише податкоспроможності юрисдикції без процедур вирівнювання видаткових потреб. Методологічною базою для цієї моделі є визначення дохідного потенціалу юрисдикції шляхом застосування методу РПС (репрезентативна податкова система) або макроекономічних індикаторів, а також визначення середньонаціонального рівня дохідного потенціалу для усіх юрисдикцій території країни, який є певним порогом для визначення права юрисдикції на отримання трансфертів [13, с. 70-72].

Завершальним етапом цієї моделі буде визначення форм і методів фінансування програми вирівнювання. Головне питання – джерела фінансування програми вирівнювання. Можливі такі варіанти:

1) самофінансування;

2) комбінація самофінансування та державного спонсорування;

3) державне спонсорування;

4) надання додаткових «блочних» трансфертів вирівнювання у ситуації, коли, навіть за умови самофінансування та державного спонсорування, юрисдикцією не досягається середньонаціональний рівень податкоспроможності.

Застосування такої моделі в Україні є можливим за умови відповідної апробації достатності закріплених за органами місцевого самоврядування джерел доходів для фінансування публічних послуг, які надаються місцевому населенню.

Модель 2 «Вирівнювання видаткових потреб»має на меті урахування не тільки усіх можливих відмінностей у видаткових потребах юрисдикцій, але й проведення складної роботи з оцінювання кількості та вартості надання публічних послуг, при цьому обов'язковою умовою моделі і головним завданням є досягнення юрисдикцією певного національного стандарту у постачанні населенню публічної послуги. Оцінюванню підлягатимуть не тільки відмінності у вартості послуги, виходячи із витрат на заробітну плату, але й економія масштабу, витрати на постачання послуг, включаючи транспортні видатки та витрати, зумовлені територіальною віддаленістю. Більше того, обрахування трансфертів вирівнювання за даною моделлю безумовно тягне за собою оцінювання якості надання публічних послуг у функціональному розрізі, чого, безперечно, дуже складно досягти [13, с. 72-74].

З метою організацію процесу якісного збору даних щодо вартості послуг в регіонах пропонуємо розробити на державному рівні за участю галузевих міністерств та запровадити:

- Єдину уніфіковану форму статистичної звітності по вартості бюджетних послуг, які надаються бюджетними установами, що фінансуються з бюджетів різних рівнів (така статистична звітність має містити дані щодо найменування бюджетної установи, виду бюджету, виду бюджетної послуги (кількох послуг), показників складу вартості бюджетної послуги тощо);

- інструкцію щодо складання і заповнення Єдиної уніфікованої форми статистичної звітності по вартості бюджетних послуг;

- методику розрахунку вартості послуг, яка повинна відображати реальну економічну вартість державних і муніципальних послуг;

- порядок надання бюджетними установами статистичної звітності відповідним органам державної влади.

При оцінці вартості послуг слід враховувати фактори впливу на вартість соціальних послуг, які, в свою чергу, доцільно поділити на:

- внутрішні фактори (фактори якості послуги, детально визначені у відповідних державних стандартах і регламентах; кадровий та професійний склад персоналу установи – оплата праці; технологія надання послуги – матеріально-технічне забезпечення);

- зовнішні фактори (фактори обсягу, що виникають через демографічні причини, такі як вікова структура населення та різний рівень участі населення у соціальних програмах залежно від віку учасників програм; зміни законодавства; інфляційні процеси тощо).

Крім того, значно можуть різнитися погляди місцевої влади на набір необхідних публічних послуг локального рівня, виходячи з уподобань місцевого населення та стратегій соціально-економічного розвитку територій.

Запровадження даної моделі в Україні є можливим лише за умови рівномірності розташування податкової бази, існування чіткого переліку публічних товарів і послуг локального рівня, збігу кола платників податків та користувачів суспільних благ, а також відсутності надлишків.

Модель 3 «Об'єднане вирівнювання» передбачає як вирівнювання доходного потенціалу, так і вирівнювання видаткових потреб в межах однієї програми, при цьому трансферт вирівнювання визначається як різниця між обрахованими податкоспроможністю та видатковими потребами юрисдикції відносно середньонаціонального рівня та кількості населення.

Слід зазначити, що така комбінація елементів моделі є характерною також для нашої держави, і незмінною протягом майже десятиліття. Однак Україною використовується повне вирівнювання, тобто юрисдикції, віддають увесь надлишок коштів бюджету, обрахований як різниця між прогнозованим обсягом доходів та видатків бюджету, при цьому середньонаціональний рівень як доходного потенціалу, так і видаткових потреб, що є головною умовою запровадження процедур вирівнювання, взагалі не визначаються.

Модель 4 «Роздільне вирівнювання»передбачає як вирівнювання доходного потенціалу, так і вирівнювання видаткових потреб в межах двох різних програм вирівнювання, при цьому трансферти вирівнювання визначаються окремо за розрахунком податкоспроможності юрисдикції і розрахунком видаткових потреб юрисдикцій, та відповідно мають різне цільове призначення [13, с. 72-74].

Необхідно зауважити, що моделі 2 - 4, за думкою вченого-економіста світового рівня Р. Боудвея, є моделями, використання яких доцільно уникати з огляду на значну складність видаткового компонента [15, с.31].

Модель 5 «Вирівнювання дохідного потенціалу та відмінностей у видаткових потребах».

Особливістю такої моделі є вирівнювання доходного потенціалу усіх юрисдикцій до середнього, визначеного по результатах діяльності усіх юрисдикцій, рівня, а видаткові потреби вирівнюються лише в частині урахування відмінностей територій, які характеризують потребу і вартісні показники забезпеченості населення гарантованими публічними послугами, тобто є найбільш вагомими факторами впливу на кількість і вартість видаткових потреб населення.

В цьому аспекті доцільно запровадити:

1) державну політику визначення середніх потреб щодо публічних послуг шляхом виокремлення послуг, потреба у яких існує у всіх регіонах;

2) формування чіткого переліку публічних послуг, які належать до оцінювання, і потреба у яких існує в усіх регіонах країни;

3) класифікацію факторів впливу на обсяги і вартість потреби місцевого населення у публічних послугах у їх функціональному розрізі.

4) визначення джерел (суб'єктів надання) і переліку даних, необхідних для розрахунку, наприклад, дані можуть надаватися галузевими міністерствами (освіти і науки, охорони здоров'я), органами Державного казначейства, податковими адміністраціями, органами статистики, митницями, фінансовими органами як державного, так і територіального рівня.

Окрім вже зазначених до таких послуг можуть бути віднесені послуги у сфері транспорту (пасажирський транспорт, що характерно для урбанізованих територій (послуги шкільного автобусу враховуються в рамках освітніх послуг)), дорожнього господарства (утримання і ремонт доріг, будівництво доріг і мостів місцевого значення, дорожнє регулювання тощо), послуги житлово-комунального господарства (вартість цих послуг має бути відкоригована з урахуванням державних субсидій) тощо.

Різні юрисдикції можуть стикатися з різною внутрішньою вхідною вартістю таких послуг, що є, переважно, результатом дії ефектів наявності міжрегіональних відмінностей робочої сили (відмінності у рівнях заробітної плати), наявності економічного ефекту масштабу (велика або мала концентрація населення територій), характеристик структури населення (віковий і соціальний склад населення), географічних факторів і кліматичних умов (екологічне навантаження, зони підтоплення та ін.), специфічних обставин (як наприклад, надання законодавством спеціального статусу окремим адміністративно-територіальним одиницям) тощо.

Модель 6. «Вирівнювання дохідного потенціалу та/без видаткових потреб, та автономні загальнодержавні програми».

Слід зазначити, що в рамках державної політики фінансового вирівнювання може також передбачатися державна фінансова підтримка окремих галузей, які надають публічні послуги, наприклад шкільної освіти або медицини, шляхом розробки автономних загальнодержавних програм та вирівнювання їх фінансування відносно населення та споживачів таких послуг.

Дана модель може передбачати два варіанти програм вирівнювання:

- вирівнювання дохідного потенціалу та видаткових потреб, та автономні загальнодержавні програми;

- вирівнювання дохідного потенціалу окремо та автономні загальнодержавні програми.

Підсумовуючи викладене можна впевнено стверджувати, що найбільш прийнятною для нашої держави моделлю у сучасних політико-економічних умовах є модель №4, яка передбачає роздільне вирівнювання дохідного потенціалу та видаткових потреб.Перспективними для нашої держави є також модель №5 «Вирівнювання дохідного потенціалу та відмінностей у видаткових потребах» та модель №6 «Вирівнювання дохідного потенціалу та/без видаткових потреб, та автономні загальнодержавні програми».При цьому головною умовою щодо узгодження рішень центральних і регіональних органів державної влади і органів місцевого самоврядування у застосуванні такої моделі є її апробація в умовах різних регіонів і територій нашої держави задля врахування якомога повнішого переліку відмінностей, які мають найбільший вплив на рівень потреби місцевого населення у кількості і видах публічних послуг, і, відповідно, обумовлюють більші витрати.

Процес розвитку системи надання фінансових трансфертів для нашої країни становитиметься тим ясніше, чим більш динамічнішим та доступнішим для суспільства буде процес обробки необхідних даних і вироблення чітких кроків до її практичної реалізації.

ВИСНОВКИ

Фінансове вирівнювання – це процес усунення вертикальних і горизонтальних дисбалансів. У процесі фінансового вирівнювання здійснюються заходи з перерозподілу фінансових ресурсів як між ланками системи бюджетів по вертикалі, так і між так званими бідними і багатими територіями по горизонталі.

Мета фінансового вирівнювання – перерозподіл фінансових ресурсів на користь тих владних рівнів, котрі мають вертикальні й горизонтальні фіскальні дисбаланси, з метою їх усунення.

Перерозподіл фінансових ресурсів у системі бюджетів держави здійснюється в рамках регулювання доходів бюджетів.

Найбільш прийнятною для нашої держави моделлю у сучасних політико-економічних умовах є модель №4, яка передбачає роздільне вирівнювання дохідного потенціалу та видаткових потреб. Перспективними для нашої держави є також модель №5 «Вирівнювання дохідного потенціалу та відмінностей у видаткових потребах» та модель №6 «Вирівнювання дохідного потенціалу та/без видаткових потреб, та автономні загальнодержавні програми». При цьому головною умовою щодо узгодження рішень центральних і регіональних органів державної влади і органів місцевого самоврядування у застосуванні такої моделі є її апробація в умовах різних регіонів і територій нашої держави задля врахування якомога повнішого переліку відмінностей, які мають найбільший вплив на рівень потреби місцевого населення у кількості і видах публічних послуг, і, відповідно, обумовлюють більші витрати.

Процес розвитку системи надання фінансових трансфертів для нашої країни становитиметься тим ясніше, чим більш динамічнішим та доступнішим для суспільства буде процес обробки необхідних даних і вироблення чітких кроків до її практичної реалізації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Бечко П.К., Ролінський О.В. Місцеві фінаси. Навч. пос. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 192 с.

2. Британська Н.Н., Мазуренко Т.Ю. Нерівномірність фінансового розвитку регіонів та шляхи подолання дисбалансів // Фінанси України. — 2009. — № 5. — С.126—129.

3. Бюджетний моніторинг: Аналіз виконання бюджету за 2009 рік / [Щербина І.Ф., Рудик Ф.Ю.,Губенко В.В. ,Самчинська І.В.]; ІБСЕД, Проект «Зміцнення місцевої фінансової ініціативи», USAID. – К., : 2009. – 136с.

4. Бюджетний моніторинг: Аналіз виконання бюджету за 2010 рік/ [Щербина І. Ф., Рудик А. Ю.,Зубенко В. В. та ін.] ; ІБСЕД, Проект «Зміцнення місцевої фінансової ініціативи», USAID. – К.,2011. – 142 c.

5. Деякі питання розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів: Постанова Кабінету Міністрів України від 08.12.2010 р. № 1149 // http://zakon.rada.gov.ua

6. Красуля Є.С.Фінансове вирівнювання в системі місцевих бюджетівhttp://www.rusnauka.com/17_AND_2011/Economics/3_89429.doc.htm

7. Мацюра С. І. Трансферти в системі міжбюджетних відносин. Актуальні проблеми економіки. – 2009. – №5. – с. 223 – 229.

8. Місцеві фінанси: Підручник / За ред. О. П. Кириленко. – К.: Знання, 2006. – 677 с.

9. Романенко О.Р., Огородник С.Я. Фінанси: Навч.- метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни. — 2-ге вид., перероб. і доп. / О. Р. Романенко, С. Я. Огородник, М. С. Зязюн, А. А. Славкова. — К.: КНЕУ, 2003. — 387 с.

10. Фінанси: підручник. / С. І. Юрій, В. М. Федосов, Л. М. Алексеєнко та ін., за ред. С. І. Юрія, В. М. Федосова. — К.: Знання, 2008. — 611 с.

11. Фінанси: курс для фінансистів: Навчальний посібник / За ред. В. І. Оспіщева. - К.: Знання, 2008. - 567 с.

12. Черняєв, Т. Ю. Фінансове вирівнювання розвитку регіонів в Україні// Економіка & держава. - 2009. - №4. - С.94-96.

13. Яценко Ю.О. Теоретичні основи державної політики фінансового вирівнювання // Економіка та держава. – 2011. - № 2. – С.57-61.

14. Яценко Ю.О. Світовий досвід основ організації фінансового вирівнювання: уроки для України // Економіка України. – 2011. - № 6. – С.66-77.

15. Boadway R. Evaluating the Equalization Program Notes for the Expert Panel on Equalization and Territorial Formula Financing /Department of Economics, Queen's University. – June, 2005.- 43p.





Реферат на тему: Розробка та запровадження моделі фінансового вирівнювання в Україні (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.