Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Фінанси

Методи оперативного управління ліквідностю балансу комерційного банку (реферат)



Зміст

Вступ. 3

1. Ліквідність як елемент фінансового управління діяльністю підприємства 4

2. Методичні підходи до аналізу ліквідності балансу комерційного банку 8

3. Управління ліквідністю комерційного банку та оптимізація фінансового результату. 11

Висновки. 16

Список використаних джерел. 17


Вступ

Термін "ліквідність" у буквальному розумінні означає легкість реалізації, продажу, перетворення матеріальних цінностей у кошти. Активи балансу банку за ступенем їхньої ліквідності можна поділити на три групи: ліквідні кошти, які завжди перебувають у готовності, або першокласні ліквідні кошти (каса, кошти на кореспондентському рахунку, першокласні векселі та державні цінні папери); ліквідні кошти у розпорядженні банку, які можуть бути перетворені у реальні кошти (кредити та інші платежі банку з терміном виконання 30 днів, цінні папери, що умовно реалізуються, цінності, в тому числі й нематеріальні активи); нематеріальні активи (прострочені кредити, ненадійні борги, будівлі та споруди, що належать банку).

Баланс вважається ліквідним, якщо його стан дає змогу за рахунок швидкої реалізації коштів за активом покривати термінові зобов'язання за пасивом. Можливість швидкого перетворення активів банку в грошову форму для виконання його зобов'язань визначається низкою факторів, серед яких вирішальним є відповідність термінів розміщення коштів термінам залучення ресурсів. Іншими словами, який пасив за терміном, таким має бути й актив. У цьому разі забезпечується рівновага у балансі між сумою і терміном вивільнення коштів за активом та сумою і терміном наступного платежу за зобов'язанням банку. Таким чином, на ліквідність балансу банку впливає структура його активів: чим більша частка першокласних ліквідних коштів у загальній сумі активів, тим вища ліквідність банку.


1. Ліквідність як елемент фінансового управління діяльністю підприємства

Функціонування суб'єктів господарювання в умовах жорсткої конкуренції - на ринку і необхідність забезпечення належного фінансового стану потребують налагодження системи фінансового управління основними напрямами та аспектами діяльності підприємства й компетентного управління нею. Цьому сприяє розроблення обґрунтованої фінансової політики підприємства, яка базується на плануванні, ресурсному збалансуванні, всебічному аналізі й контролі за її реалізацією.

Фінансова політика являє собою систему управління основними напрямами фінансової діяльності підприємства, що забезпечує виконання завдань фінансової стратегії. До них належить управління капіталом, прибутком, активами, ризиками тощо. Результатом формування і реалізації фінансової політики підприємства має бути його стабільний фінансовий стан, здатність розвиватися у перспективі. Одними з головних критеріїв цього виступають платоспроможність і ліквідність підприємства як категорії, що визначають здатність підприємства розрахуватися за своїми зобов'язаннями в поточному і майбутніх періодах. Неабияка роль у такому процесі належить управлінню ліквідністю підприємства.

Однією з умов стабільного функціонування підприємства на ринку в поточному і майбутніх періодах є забезпечення своєчасних розрахунків із постачальниками, банками, бюджетом, робітниками тощо. Підприємства повинні володіти певним обсягом оборотного капіталу, щоб мати змогу у визначений термін і повністю розраховуватися за своїми зобов'язаннями, що визначається ліквідністю їхніх активів.

Над питаннями дослідження активів підприємства щодо їхньої ліквідності, тобто здатності перетворюватися в засоби платежу, працюють вітчизняні науковці І.О.Бланк, Н.Н.Тарасенко., Г.Г.Кірейцев, М.Г.Чумаченко,О. Бахмут та інші. На сьогодні ще не визначено єдиних підходів в оцінці ліквідності активів за здатністю і термінами їх перетворення в засоби платежу. Більшість учених виділяє високо-, помірно- та малоліквідні активи (Г.Г. Кірейцев, Н.Н. Тарасенко., М.Г. Чумаченко та інші). Іншу характеристику активів за ступенем ліквідності дає І.О Бланк., виділяючи абсолютно-, високо-, середньо-, малоліквідні і неліквідні активи.

Такі розбіжності в оцінці активів ускладнюють оцінку ліквідності підприємства в цілому, проведення трендового і порівняльного фінансового аналізу, оперативного управління.

Такі умови співпраці зумовлять появу в більших обсягах безнадійної дебіторської заборгованості, яку треба відносити до неліквідних активів і обов'язково враховувати її вплив на ліквідність активів і підприємства в цілому. Це ж стосується і витрат майбутніх періодів і збитків поточного та минулих періодів, що зменшують ліквідність наявних активів підприємства. Зміна обсягів та структури активів стосовно їхньої ліквідності в часі обов'язково повинна передбачити корективи загальної політики управління ліквідністю підприємства.

Становлення вітчизняного фондового ринку, незначні обсяги продажу та купівлі цінних паперів на ньому, високий рівень ризику фінансових інвестицій не дають змоги зарахувати в умовах національної економіки до абсолютно ліквідних активів, поряд з грошовими засобами, і поточні фінансові інвестиції. Потрібен певний час для перетворення їх у засоби платежу та можлива втрата їхньої ринкової вартості за умови високих ризиків здійснення цих фінансових операцій.

Визначення єдиних підходів щодо оцінки ліквідності активів та підприємства в цілому дасть змогу більшою мірою використовувати можливості порівняльного фінансового аналізу при прийнятті управлінських рішень стосовно ефективності використання наявних фінансових ресурсів в аспекті оцінки ризику втрати ліквідності підприємством, ліквідності робочого капіталу, власного оборотного капіталу тощо.

Однак якщо ці питання управління ліквідністю підприємства мають дещо теоретичний характер і не впливають великою мірою на порядок реалізації політики управління ліквідністю на практиці, то відсутність або недосконалість планування ліквідності негативно впливає на фінансову стабільність суб'єктів господарювання в цілому.

Розглядаючи планування руху коштів з позиції управління ліквідністю підприємства, слід зазначити, що формування поточного плану руху являє собою інструмент управління в аспекті прогнозування надходження і використання коштів, їх синхронізації за обсягами і в часі в досить значні часові періоди. Прогнозний характер поточного плану не дає можливості забезпечити постійну платоспроможність і фінансову рівновагу підприємства, що досягається в процесі формування платіжного календаря (балансу грошових потоків). Саме важливість цих завдань, що вирішуються в процесі оперативного планування руху коштів, потребує ґрунтовніших підходів до його здійснення.

Метою оперативного планування руху грошових ресурсів є забезпечення необхідного рівня платоспроможності й постійної фінансової рівноваги в плановому періоді. До завдань, що вирішуються у процесі його здійснення належать:

— визначення умов розрахункової політики з покупцями з урахуванням необхідності задоволення потреб надходження коштів за обсягами і в часі;

— своєчасне визначення термінів і обсягів використання грошових ресурсів залежно від їхньої важливості;

— недопущення неплатоспроможності підприємства;

— недопущення наявності дефіциту покриття необхідних коштів для здійснення ритмічної господарської діяльності.

Більшість вітчизняних науковців спрощено підходить до питань формування оперативного плану руху грошових ресурсів — платіжного календаря, у межах якого вони пропонують визначати період планування, обсяги надходжень і використання грошей у даний період, визначення грошового сальдо і результатів наявності коштів на кінець планового періоду — їх надлишку чи дефіциту. Вони передбачають формування платіжного календаря лише на наступний місяць. На нашу думку, нестабільність товарних і фінансових ринків перехідної економіки, високий рівень фінансових ризиків функціонування суб'єктів господарювання, значний вплив зовнішнього середовища на формування грошових потоків підприємства потребує складання платіжного календаря в режимі щомісячного "змінного" планування з охопленням трьох місяців.

Щомісячне "змінне" оперативне планування руху грошових ресурсів із врахуванням та внесенням змін стосовно фактичного перебігу господарської діяльності дасть змогу реалістичніше визначити і синхронізувати за обсягами і в часі рух коштів у короткостроковому періоді.

Наявні методики змісту та послідовності розроблення платіжного календаря потребують доповнення їх у плані визначення і врахування необхідного резерву ліквідності підприємства, який призначений для мінімізації ризику неплатоспроможності підприємства. Перед визначенням кінцевого сальдо грошових ресурсів на конкретну дату, як результату руху коштів, пропонуємо визначати суму резерву і враховувати її при визначенні розміру кінцевого залишку грошових ресурсів. Суму резерву ліквідності встановлювати залежно від обраного типу фінансової політики підприємства щодо допустимих рівнів ризику діяльності на рівні 5—15% від сукупного обсягу необхідних платежів підприємства в плановому періоді.

Врахування резерву ліквідності при формуванні оперативного плану дасть змогу навіть за певних порушень планових термінів надходжень коштів забезпечити здатність підприємства розрахуватися за терміновими зобов'язаннями і сприятиме його постійній фінансовій рівновазі.


2. Методичні підходи до аналізу ліквідності балансу комерційного банку

Ліквідність балансу банку оцінюється за допомогою розрахунку спеціальних показників — коефіцієнтів ліквідності. Відомо, що ризик ліквідності пов'язаний зі змінами елементів ринку, результатом яких може стати втрата банком ліквідності. Прогнозна оцінка ризику ліквідності зводиться до розв'язання проблеми кількісного вимірювання ризику, його формалізації. Цю проблему можна розв'язати за допомогою теорії формування портфелів, розробленої відомим економістом Марковицем.

Розглянемо застосування цієї теорії на прикладі портфеля поточних рахунків — одного з видів трансакційних рахунків і оцінимо ризик балансу банку. Втрата банком балансу ліквідності може статися через раптовий відплив коштів, що знаходяться на цих рахунках. Світова практика виробила так зване "золоте" правило, яке стверджує, що 10% від загального обсягу залишків на трансакційних рахунках банки можуть спрямовувати на проведення активних операцій без загрози втрати ліквідності. Розглянемо портфель поточних рахунків, що складаються з С рахунків із відповідними залишками коштів на них Wі. Тоді сума залишків коштів на рахунках визначається як

.

Якщо взяти до уваги, що кожен залишок на поточному рахунку є випадковою величиною і розподілення вірогідності наявності таких залишків відповідає закону нормального розподілення, то сума залишків на кожному поточному рахунку визначається математичним сподіванням Wі та стандартним відхиленням.

Математичне сподівання визначається за формулою:

де N — загальна кількість спостережень у днях;

Win— залишок на поточному рахунку і при п спостереженнях.

Стандартне відхилення дає оцінку ризику відпливу коштів із поточних балансових рахунків та оцінку вірогідності відхилення фактичної величини залишків від очікуваної суми.

Структура портфеля позначається через сукупність концентрацій залишків на всіх поточних рахунках. Згідно з теорією формування портфелів міра оцінки вірогідності стандартного відхилення портфеля позначається такою формулою:

,

де Qi, Оj, — концентрація залишків.

З урахуванням прийнятих припущень, використовуючи формули, матимемо формулу ризику балансу банку:

Отриману формулу можна рекомендувати до застосування під час аналізу рівня ризику ліквідності балансу комерційних банків.

Одним із методів управління ризиком ліквідності є метод управління розривом.

Управління розривом (GAP) передбачає управління активами та пасивами, чутливими до змін процентних ставок. Під розривом мається на увазі незбалансованість активів та пасивів із плаваючою та фіксованою ставками. Розрив визначає величину перевищення активів із плаваючою ставкою над пасивами з плаваючою ставкою у певний період часу. Причому коли активи з плаваючою ставкою перевищують пасиви з плаваючою ставкою, такий розрив називається позитивним, а коли пасиви з плаваючою ставкою перевищують активи з плаваючою ставкою, такий розрив називають негативним.

У першому випадку при падінні процентних ставок процентна маржа падає і при зростанні процентних ставок процентна маржа зростає, у другому — при падінні процентних ставок процентна маржа росте і при зростанні процентних ставок процентна маржа падає. Таким чином, величина процентного ризику залежить від величини розриву, його спрямування та від динаміки змін процентних ставок, що можна виразити такими формулами:

де GAP — величина резерву;

RSA — активи, чутливі до змін рівня процентних ставок;

RSL — пасиви, чутливі до змін рівня процентних ставок;

AD — зміна чистого процентного доходу;

Аі - зміна рівня процентних ставок.

Метод управління розривом передбачає, що банк повинен управляти активами та пасивами на підставі даних про динаміку змін процентних ставок.


3. Управління ліквідністю комерційного банку та оптимізація фінансового результату

Ефективне управління ліквідністю є однією з найважливіших проблем у діяльності кожного комерційного банку. Особливо актуальна вона для українських банків, адже об'єктивні економічні умови — нестабільна ресурсна база, обмежений кредитно-інвестиційний ринок — надзвичайно ускладнюють завдання ефективного управління ліквідністю.

Розглянемо детальніше зміст поняття "ефективне управління ліквідністю". Йдеться про два основоположні поняття: сутність банківської ліквідності (своєчасне виконання грошових зобов'язань) та основну мету функціонування будь-якого комерційного банку (одержання прибутку). Якщо з першим критерієм усе зрозуміло, то другий — ціна, яку сплачує банк за підтримання своєї ліквідності на достатньому рівні, — досить часто обминають увагою, коли досліджують поняття банківської ліквідності та методи управління нею. Доведемо це на прикладі умовного комерційного банку, який має стабільні позиції на ринку та впевнений, що зможе у будь-який час додатково залучити необхідні кошти з міжбанківського кредитного ринку. Такий банк проводить активну кредитну політику, вкладаючи кошти в обсягах, які перевищують його наявну, відносно стабільну ресурсну базу (строкові депозити юридичних та фізичних осіб, середні залишки на поточних рахунках клієнтів) та прогнозовані надходження від інвестицій, здійснених у попередні періоди. При цьому він виходить із такої теоретичної концепції управління ліквідністю, як управління пасивами. За стабільної економіки та в умовах відносної прогнозованості грошово-кредитного ринку та стратегія себе цілком виправдовує саме тому вона й користується популярністю в банківських системах із розвинутою економікою. Але відбувається за нестабільного гроша кредитного ринку. Відтак виникає питання щодо ціни, платить банк за підтримання ліквідності на належному рівні. Адже може виникнути, наприклад, така ситуація, як сплата банку за залучені на міжбанківському ринку кошти сягає настільки великого розміру. У сучасній економічній літературі ситуація розглядається в аспекті зміни відсоткових ставок, визначається як імовірність того, середня ставка за залученими коштами може перевищити відсоткову ставку за активами, що призведе до збитків. Отже, логічним був би висновок, що ефективне управління банківським ризиком значною мірою залежить від обраного методу управління.

Виробити відповідну стратегію управління ліквідністю практично неможливо без адекватної оцінки наявної на конкретний момент часу структури активів та пасивів банку за строками та достовірної оцінки ймовірності своєчасної трансформації відповідного виду активу в грошові кошти.

Підхід науковців до проблеми забезпечення банківської ліквідності великою мірою залежить від розуміння сутності. Тривалий час стан ліквідності банку визначали здебільшого на основі даних про залишки активів і пасивів банківських балансів. Баланс вважався ліквідним. якщо його стан давав змогу за рахунок швидкої реалізації коштів за активами покривати строкові зобов'язання за пасивами. А можливість швидкого перетворення активів банку в грошову форму для виконання зобов'язань визначається низкою факторів, серед яких визначальним є відповідність строків розміщення кошті і залучення ресурсів. Інакше кажучи, яким є пасив за строком залучення, таким мас бути й актив за строком розміщення. Відтак забезпечується рівновага в балансі між сумою та строком вивільнення коштів за активами і сумою ті: строком очікуваного платежу за зобов'язаннями банку.

Таким чином, банківський баланс вважали ліквідним, якщо суми коштів, які банк у змозі швидко мобілізувати за активами, забезпечують своєчасне виконання зобов'язань за пасивами. Проте за такого підходу не беруться до уваги можливі у процесі банківської діяльності зміни в обсягах і структурі активів та пасивів. Цей метод лише фіксує стан ліквідності на певну дату. Більше того, оцінка ліквідності за таким методом ґрунтується на даних звітних балансів, у яких віддзеркалено стан справ на минулу звітну дату. Інакше кажучи, оцінка ліквідності відображає колишній стан справ, тоді як для банку важливо визначити насамперед майбутній стан ліквідності. В цьому, масне, й полягає сенс управління ліквідністю.

В економічній літературі маємо два підходи, два погляди па сутність ліквідності: "Ліквідність можна розуміти як запас або як потік". Цю думку формулюють ще й таким чином: "...Суттєва відмінність кейнсіанської теорії переваги ліквідності від теорії позикових фондів полягає в тому, що перша формулюється у термінах запасу, а друга — в термінах потоку". При цьому оцінку ліквідності з точки зору запасу характеризують як доволі вузьке розуміння, оскільки до уваги не беруться ліквідні кошти, які банк може отримати на кредитних ринках або у вигляді доходів. Коли ліквідність розглядається як "потік", враховується не тільки можливість перетворення менш ліквідних активів у більш ліквідні, а й прогнозується приплив додаткових коштів, включаючи й отримання позик.

Викладене вище підводить до висновку, що сутність ліквідності включає не тільки характеристики продані про залишки на рахунках банківського балансу, а й про приплив коштів та зміни структури активів і пасивів банку. Детальна характеристика ліквідності має враховувати не лише дані звітних балансів банків про залишки на активних і пасивних рахунках балансу, а й іншу різнобічну інформацію. Отож було б доцільним змінити відповідну термінологію, а саме: натомість терміна "ліквідність балансу" вживати термін "ліквідність банку". Власне кажучи, банк повинен підтримувати ліквідність, а не баланс.

Відтак на перший план виходить фактор спроможності банку прогнозувати відповідні зміни в обсягах і структурі своїх активів та пасивів. Суттєвою умовою такого прогнозу є обов'язкове включення до аналізу позабалансових вимог та зобов'язань банку. Наприклад, включення прогнозу щодо імовірного відпливу коштів згідно із зобов'язаннями банку за відкритими кредитними лініями, які на час складання прогнозу не сповна використані позичальниками. Аналогічний приклад — надання банком фінансових гарантій своїм позичальникам: такі зобов'язання не відображають у банківському балансі, а проте відплив коштів за ними з точки зору ліквідності банку може бути досить значним.

Вчасно отримана інформація про ймовірність несвоєчасного погашення кредиту чи необхідність виконання зобов'язань за наданими фінансовими гарантіями дасть банку змогу скоригувати свої грошові потоки і, таким чином, досягти максимального за даних обставин економічного ефекту. Володіючи такою інформацією, менеджери банку зможуть заздалегідь планувати обсяги й терміни залучення необхідних додаткових коштів та відповідні дані щодо розміщення тимчасово вільних коштів.

Тепер розглянемо доцільність такого прогнозування в аспекті економічного сенсу банківської діяльності, тобто з точки зору прибутковості. Зупинимося, зокрема, на термінах залучення додаткових та розміщення тимчасово вільних коштів. Маючи інформацію про дефіцит (надлишок) коштів у кожний конкретний період, менеджери банку зможуть заздалегідь планувати їх залучення (розміщення) у необхідних обсягах. На цьому етапі постає важливе питання стосовно терміну, на який банк із найбільшою для себе вигодою може залучити кошти для покриття тимчасового дефіциту або розмістити на ринку власні тимчасово вільні ресурси.

Найпростішою моделлю поведінки в цьому разі буде чітке дотримання таких строків залучення й розміщення коштів, які б відповідали термінам наявності дефіциту ліквідності чи тимчасово вільних коштів. Таку модель можна назвати моделлю структурного балансування портфелів активів та пасивів. Ризик збитків від зміни процентної ставки у цьому випадку є мінімальним (за умови, що вартість коштів на ринку в період залучення не перевищує рівня дохідності активів банку, які викликали дефіцит ліквідності). оскільки існує чітка відповідність між строками залучення та строками розміщення коштів.

Можна застосувати також альтернативний підхід — так звану "незбалансовану за строками стратегію". Ця стратегія відкриває потенційні можливості для отримання вищих прибутків за рахунок зміни відсоткових ставок і базується на прогнозі швидкості, напряму та величини зміни відсоткових ставок на ринку. За такого підходу строки залучення коштів мають бути коротшими від строків їх розміщення, якщо прогноз свідчить про майбутнє зниження відсоткових ставок, і навпаки: строки виконання зобов'язань банку мають перевищувати строки розміщення коштів у активи, якщо прогнозується зростання відсоткових ставок. "Незбалансована за строками стратегія" дає змогу максимізувати прибуток, але характеризується значно вищим ризиком, пов'язаним із невизначеністю зміни відсоткових ставок.

За другого підходу гостро постає питання якості прогнозу динаміки процентних ставок на грошовому ринку. Та яку б стратегію не обрав банк, головним чинником успішного управління ліквідністю на практиці буде комплексний підхід до управління грошовими потоками, в основі якого — максимально точне прогнозування змін у структурі його активів та пасивів.


Висновки

Планування ліквідності підприємства здійснюється в межах планування руху його коштів у поточному та оперативному режимах.

Поточне планування руху грошових ресурсів здійснюється на рік, як правило, з квартальною деталізацією. Оскільки в умовах ринкового середовища більшість показників, пов'язаних із надходженням і використанням коштів мають імовірнісний характер, науковці рекомендують складати його щонайменше в трьох варіантах — оптимістичному, реалістичному і песимістичному. У межах окремих видів діяльності прогнозуються додатний та від'ємний грошові потоки, валові грошові потоки і чисті грошові потоки. Кожен з варіантів плану дає змогу розробити систему заходів щодо оптимізації руху коштів за різних умов зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства.

Своє продовження поточне планування руху грошових ресурсів знаходить в оперативному плануванні цих процесів.

Упровадження таких пропозицій (щодо удосконалення політики управління ліквідністю підприємства дасть можливість суб'єктам господарювання в умовах перехідної економіки якісніше здійснювати фінансове управління стосовно забезпечення стабільного і поступального розвитку підприємства, оперативно реагувати на зміни його ринкового середовища, спостерігати за показниками, що впливають на платоспроможність і фінансову рівновагу, визначати заходи щодо забезпечення підвищення ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства.


Список використаних джерел

1. Голуб Г. Оцінка ліквідаційного балансу банку // Фінанси України. - 2003. - № 5. - С.133-140

2. Дзюблюк О. Управління ліквідністю комерційного банку // Вісник Національного банку України. -1997. -№ 9. - С. 39-43

3. Кодацький В.П. Оцінка фінансового стану суб'єктів господарювання // Економіка АПК. - 2005. - № 12. - С.74-76

4. Кочетков В. Методичні підходи до аналізу та управління ризиком ліквідності балансу комерційного банку // Фінанси України. - 2000. - № 10. - C. 98-101

5. Мицак О. Ліквідність як елемент фінансового управління діяльністю підприємства // Фінанси України. -2003. -№ 10. - С.62-65

6. Сьомченков О. Аналіз ліквідності балансу сільськогосподарських підприємств// Економіка АПК. - 1998. - № 3. - C. 62-70

7. Халява С. Прибутковість і ліквідність комерційних банків та управління грошовою позицією // Вісник Національного банку України. -1997. -№ 5. - С. 34-38



--------------- Повну версію реферата можна скачати на початку (у верхній частині) сторінки ---------------



Реферат на тему: Методи оперативного управління ліквідностю балансу комерційного банку (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2014. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.  Створити сайт безкоштовно