Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Фінанси

Інвестиційно-інноваційна діяльність спільних підприємств (курсова робота)

Вступ

1. Передумови спільного підприємництва в Україні.

1.1.Вплив спільного підприємництва на активізацію діяльності у інвестиційно-інноваційній сфері.

1.2.Вибір інвестиційно-інноваційної стратегії діяльності спільних підприємств.

Висновки

2. Економічна оцінка та управління результативтістю спільної підприємницької діяльності.

2.1.Шляхи досягнення економічної ефективності інвестиційно-інноваційної діяльності при функціонуванні СП (на прикладі ЗАТ "У-Пейдж).

2.2.Аналіз ризиків інвестиційно-інноваційних процесів.

2.3.Досягнення конкурентностійких позицій на ринку при впровадженні інноваційної продукції

Висновки

Заключення

Література

Додатки


 

Вступ.

На сучасному етапі розвитку наша країна внаслідок трансформаційних процесів у минулому переживає період нестабільності та встановлення ( вже протягом двох десятиліть ) економічної, правової та соціальних структур. Будь які зміни подібного характеру не проходять без значних затрат ресурсів, а зміни в масштабі цілої країни потребують залучення капіталів колосального масштабу. Нажаль, наша економіка не може забезпечити достатній рівень інвестування. Внутрішні інвестиції гальмуються нерозвинутістю вітчизняного фондового ринку, а також станом банківської системи України. В результаті цього, питання залучення інвестиційних ресурсів з-за кордону є досить актуальною вже протягом довготривалого періоду часу. Незважаючи на це, ситуація з зовнішніми капіталовкладеннями теж складається не кращим чином – внаслідок не найсприятливішого інвестиційного клімату та нестабільністю законодавства. Хоча спостерігаєть тенденція до збільшення об'ємів зовнішніх інвестиційних потоків, все одно країна відчуває їх нестачу.

Зараз ситуація, з точки зору експертів, повертається на краще. Україна вступила в наступний (після періоду з 1992 по 1994 р.р.) інвестиційний період. Підставою для такого розподілу стала вже усталена думка про те, що до 1994 року макроекономічні вимоги просто не відповідали вимогам здійснення інвестиційної діяльності як такої. Інфляція (28,9 – 47,1 % за місяць ), мляві приватизаційні процеси, "зародковий стан” фондового ринку, завдяки якому в ринковій економіці відбувається залучення капіталів і перерозподіл інвестиційних потоків, все це сприяло тому, що рівень прямих іноземних інвестицій у 1992-1993 роках був близько 219,4 млн. доларів США. Вже у 1994 році їх рівень зріс до 264,1 млн., в 1995р. – 413,4 млн., в 1996 – 526,3 млн., в 1997 – 759, 2 млн., а протягом 1998 року їх рівень зріс до позначки у 922,4 млн..

Як бачимо, об'єм припливу іноземних капіталів значно зріс, проте ніхто не каже про те, що сучасний рівень інвестування є достатнім.

Це відбувається внаслідок того, що дані інвестиційні ресурси використовуються не найефективнішим способом. Досягти ефективності можна за допомогою проведення процесу інвестування у вже сформовані організаційно-економічні структури.

Таки варіант розв'язку проблеми може запропонувати міжнародне спільне підприємництво. А саме одна з його складових – спільні підприємства.


 

2. Передумови спільного підприємництва в Україні.

На сучасному етапі розвитку з усіх видів спільного підприємництва основним джерелом надходження іноземних інвестицій в нашій країні виступають спільні підприємства. Створення сприятливого інвестиційного клімату в державі, галузі, регіоні або в окремій фірмі зв'язане з чітким регулюванням інвестиційної діяльності.

Залучення в широких масштабах іноземних інвестицій в українську економіку переслідує довготривалі стратегічні цілі створення цивілізованого, соціально орієнтованого суспільства, що характеризується високою якістю життя населення, в основі якого лежить економіка, що передбачає не тільки спільне ефективне функціонування різних форм власності, але і інтернаціоналізацію ринку товарів, робочої сили і капіталу.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є інвестори, замовники, виконавці робіт, користувачі об'єктів інвестиційної діяльності, а так само постачальники, юридичні особи ( банківські, страхові і посередницькі організації, інвестиційні біржі) і інші учасники інвестиційного процесу.

Об'єктами інвестиційної діяльності в Україні є основні фонди, що модернізуються, що створюються і оборотні кошти у всіх галузях і сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові внески, науково-технічна продукція, інші об'єкти власності, а так само майнові права і права на інтелектуальну власність. Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам екологічних, санітарно-гігієнічних і інших норм, встановлених законодавством, діючим на території України [ №18, с.12 ].

Підвищення інвестиційної активності нині має стати ключовою проблемою інвестиційної політики як окремої фірми так і держави вцілому. Таке підвищення потре­бує створення певних передумов: зниження рівня (темпів) інфляції;

стабілізації національної валюти; вдосконалення системи оподатку­вання; збільшення заощаджень населення; стабільності протягом тривалого часу основних законодавчо-нормативних актів, що регу­люють різні аспекти інвестиційної діяльності.

Держава повинна активно здійснювати заходи щодо стимулювання приватних інвестицій, включаючи спеціально створювані інвести­ційно-фінансові інституції.

Активна інвестиційна діяльність завжди е важливою ознакою динамічного розвитку підприємництва і позитивно впливає на зрос­тання його соціально-економічної ефективності. Зараз правова система України складається з низки законів та інших нормативних актів, котрі мають регулювати весь комплекс питань інвестиційної діяльності фірм. З них варто назвати закони "Про інвестиційну діяльність”, "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні”, "Про цінні папери і фондову біржу”, Декрет Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвестування”.

Існуюча законодавча система нашої країни визначає статус фірм (інвесторів) - суб'єктів інвестиційної діяльності, які приймають рі­шення про вкладання власних і позичкових майнових та інтелектуаль­них цінностей в об'єкти інвестування. Усі фірми незалежно від фор­ми власності та господарювання мають певні права на отримання прибутку.

Одним з пунктів з метою стимулювання розвитку спільного інвестування у законі України "Про інвестиційну діяльність” є дозвіл здійснювати інвестиційну діяльність у формі спільного інвестування коштів і цінностей громадянами і юридичними особами України та іноземних держав. Підприємством з іноземними інвестиціями вважається таке, у статутному фонді якого не менше 10 % вкладень припадає на долю іноземного інвестора [ № 24, с.35 ].

За характером участі в інвестуванні всі інвестиції поділяються на прямі і непрямі, причому прямі інвестиції - це вкладення капіталу в певні об'єкти інвестором самостійно (без допомоги фінансових посередників), непрямі - відповідно, інвестування за допомогою покупки цінних паперів та інших видів інвестування, що потребують допомоги посередників.

За формою власності інвестиційних ресурсів звичайно розрізняють приватні, державні, іноземні та спільні інвестиції. Приватні інвестиції — вкладення коштів, здійснюване громадянами, а також фірмами недер­жавних форм власності. Іноземні інвестиції— це всі види цінностей, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності.

Іноземні інвестиції можуть надходити у слідуючих формах:

- іноземна валюта, що визнається конвертованою НБУ;

- валюта України при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до чинного законодавства України;

- будь-яке рухоме та нерухоме майно та пов'язані з ним майнові права;

- акції, облігації, інші види цінних паперів, а також корпоративні права;

- будь-які права інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами країн-інвесторів та експертною оцінкою в Україні;

- права на здійснення господарської діяльності, включаючи право на використання надр і природних ресурсів.

Зрозуміло, що не усі вищеназвані форми інвестицій мають широке застосування. практика свідчить, що найбльш прийнятними і поширеними у сучасних умовах є вільноконвертована валюта і рухоме та нерухоме майно.

Іноземними інвесторами закон "Про режим іноземного інвестування” визнаються:

- юридичні особи, що створені по законодавству іншому, ніж законодавство України;

- фізичні особи, що не мають постійного місця проживання на території України;

- іноземні держави, міжнародні державні та недержавні організації; - інші іноземні суб'єкти господарської діяльності, які визнаються діючим законодавством України.

Інвесторам надано право володіти, користуватись і розпо­ряджатися об'єктами і результатами інвестування, включаючи реінвестиції і торгові операції на території України.

Поряд з правами фірм-інвесторів чинне законодавство передба­чає певні їхні обов'язки. Зокрема, інвестор повинен: подавати до фінансових органів декларацію про обсяги і джерела здійснюваних ним інвестицій; отримати необхідний дозвіл державних органів і спеціальних служб на капітальне будівництво; мати висновки (ре­зультати) обов'язкової експертизи інвестиційних проектів стосовно дотримання технологічних, санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних і архітектурних вимог; придбати ліцензію на виконання спеціальних видів робіт.

Окрім того, суб'єкти інвестиційної діяльності зобов'язані: дотри­мувати державних норм і стандартів; подавати своєчасно відповід­ним органам бухгалтерську і статистичну звітність; не допускати недобросовісної конкуренції; виконувати вимоги антимонопольного регулювання.

Прийняття законів та інших нормативних актів, що регулюють ін­вестиційну діяльність, належить до найважливіших умов інвестицій­ної політики. Законодавчі акти цієї політики регулюють інвестиційну діяльність суб'єктів підприємництва в різних організаційно-економічних формах :

 

1. Регулювання об 'єктів і сфер інвестування визначає загальні вимоги до їх вибору і формує найбільш пріоритетні напрямки вкла­дання капіталу.

. Ніхто не може обме­жувати права інвесторів щодо вибору об'єктів інвестування за винят­ком випадків, передбачених законодавством (об'єкти, створення і ви­користання яких не відповідає санітарно-гігієнічним, екологічним та іншим нормам).

Відповідно до державної програми залучення іноземного капіталу пріоритетними сферами інвестування визнані підприємства агропромислового, лісопромислового, паливно-енергетичного і металургійного комплексів; машинобудування, легкої, медичної промисловості.

2. Податкове регулювання інвестиційної діяльності забезпечує спрямування інвестицій у пріоритетні сфери економіки встановлен­ням відповідних податкових ставок і пільг. Зокрема основна ставка податку на прибуток різних підприємств і організацій коливається у значному діапазоні і завдяки цьому є дійовим регулятором потоку інвестицій в окремі сфери діяльності. Для фірм з іноземними інвестиціями встановлені додаткові пільги щодо оподаткування збіль шенням п'ятирічного періоду звільнення від податку на прибуток залежно від розміру іноземної інвестиції: на один рік для інвестицій від 500 тисяч до 5 мільйонів; на три роки — від 5 до 50 мільйонів; на п'ять років — понад 50 мільйонів доларів США.

3. Регулювання інвестиційної діяльності здійсненням відповід­ної амортизаційної політики вже практично започатковано. Сто­совно окремих галузей економіки, елементів основних фондів і видів устаткування дозволено користуватися нормами прискореної амортизації. Оскільки амортизаційні відрахування з вартості основ­них фондів і нематеріальних активів відносяться на собівартість про­дукції, то використання норм прискореної амортизації дозволяє, з одного боку, зменшити базу оподаткування отриманого прибутку, а з іншого — у більшому обсязі формувати кошти амортизаційного фонду підприємства, які потім можуть бути спрямовані на нове інвестування.

4. Регулювання участі інвесторів у приватизації здійснюється згідно з чинним законодавством України ("Про приватизацію майна державних підприємств”, "Про приватизаційні папери”), яке гаран­тує іноземним інвесторам право брати участь у приватизації окре­мих підприємств і об'єктів незавершеного будівництва, стати акціонером. Приваблюватиме і надання права власності на земельну ділянку, де розміщено об'єкт інвестування з іноземним капіталом і статусом юридичної особи України.

Нажаль, практичні дані свідчать про повільні кроки залучення іноземних інвестицій у приватизаційні процеси. Протягом 1998 року іноземні капіталовкладення залучалися лише в 7 випадках. ( , с.37).

При цьому доцільно наголоси­ти, що прискорення приватизації дозволяє істотно активізувати інвестиційну діяльність. Як показує досвід, чим більше країна просу­нулась шляхом приватизації, тим охочіше іноземні інвестори вклада­ють капітал у різні інвестиційні проекти.

5. Регулювання фінансових інвестицій на відміну від реальних має певні особливості. Правову основу цього регулювання станов­лять закони України "Про цінні папери та фондову біржу”, "Про господарські товариства”. Указ Президента "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії”. Ці та інші нормативні акти визначають положення відносно монопольної ситуації в країні: компанії не мають права придбати понад 5 % цінних паперів одного емітента; інвестувати понад 10 % власних цінних паперів (за винят­ком облігацій внутрішньої державної позики, скарбничих зобов'я­зань та інших цінних паперів, отримання доходів від ютрих гарантує уряд України); тримати в цінних паперах менше 70 % активів; купу­вати інвестиційні сертифікати інших подібних фондів і компаній, що є фінансовими посередниками.

6. Експертиза інвестиційних проектівє обов'язковою в Україні для об'єктів, що реалізуються за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів. До того ж, в основах грошово-кредитної політики НБУ та уряду чітко вказано, що крім конкурсної основи відбору інвестиційних проектів, 50% необхідних коштів отримувачі бюджетних коштів повинні отримувати з позабюджетних джерел [ №36, с.21 ]..

Інвестиції за рахунок інших джерел підлягають державній експертизі щодо дотримання екологічних та санітарно-гігієнічних ви­мог. Особливі вимоги ставляться до експертизи іноземних інвестицій. Такі інвестиційні проекти повинні:

а) забезпечувати впровадження ресур­созберігаючих і екологічно безпечних технологій;

б) сприяти створенню нових робо­чих місць на підприємствах;

в) орієнтувати на зниження енерговитрат і раціональне використання сировинної бази України;

г) бути конкурентоспроможними на міжнародному ринку.

Експертизу таких проектів здійснює Агентство міжнародного співробітництва та інвестицій (АМСІ), спираючись на висновки ство­рюваної цією самою організацією незалежної експертної комісії.

7. Регулювання умов здійснення інвестицій за межі держави покладено на Національний банк України. Відповідно до чинних нормативних актів існують певні правила (умови) надання індивідуаль­них ліцензій на здійснення резидентами інвестицій за кордоном. Зокрема:

1) резиденти (постійно функціонуючі представники) можуть здійснювати підприємницьку діяльність, створивши за кордоном фірми (філії), що повністю на­лежать вітчизняним інвесторам; придбавши нерухоме та рухоме майно, цінні папери тощо;

2) інвестиції за кордоном здійснюються резидентами виключно за рахунок власних коштів; використання для цього позичкових коштів заборонено;

3) усі види грошових інвестицій за кордон мають здійснюватися лише у безготівковій формі і тільки через кореспондентські рахунки вповноважених банків у банках країн інвестування;

4) усі надходження в іноземній валюті (прибуток, дивіденди) від інвестиційної діяльності за кордоном мають бути зараховані на валютні рахунки резидентів

8. Забезпечення захисту інвестицій здійснюється державними ор­ганами управління економікою України у різних формах. Передо­всім держава гарантує такий захист усім інвесторам (інституціональ-ним та індивідуальним). Останні мають однаковий правовий режим інвестиційної діяльності. Законодавство передбачає умови і порядок вивезення вкладених цінностей і результатів інвестування (прибут­ку). Приватні інвестиції не можуть бути безкоштовно націоналізовані чи реквізовані. У передбачених чинним законодавством випадках це може зробити держава з відшкодуванням у повному обсязі всіх збит­ків, зв'язаних з припиненням інвестиційної діяльності, включаючи втрачений зиск і моральні втрати.

2.1. Вплив спільного підприємництва на активізацію діяльності у інвестиційно-інноваційній сфері.

Перехід України до ринкової економіки зумовлює необхідність створення механізму, який би стимулював науково-рехнічну діяльність та допомагав би впроваджувати в життя принципи інноваційної політики. До таких принципів слід віднести:

- по-перше, орієнтацію на довгострокові та середньострокові цикли інноваційних процесів;

- по-друге, орієнтація на високотехнологічні виробництва;

- по-третє, орієнтація на впровадження інноваційних процесів на підприємствах та доведення їх до кінцевого результату ( із споживанням в нашій країні ) ( , с.45).

Лише мізерна частка підприємств має можливість провадити нові розробки та оновлювати виробничі потужності. Це пояснюється обмеженістю інвестиційних коштів. Інноваційний процес в розвинутих країнах - це те, що поєднує науку, техніку, економіку, підприємництво, управління, охоплює весь комплекс відносин виробництва, обміну, споживання. З усіх інновацій лише 10% закінчується успіхом.

Ефективність проведення інноваційно-інвестиційних процесів на макрорівні залежить від умов макросередовища, а точніше, від інвестиційно-інноваційного клімату країни. У ринковій економіці інвестиційним кліматом називають сукупність політичних, соціально-економічних, фінансових, соціокультурних, організаційно-правових і географічних чинників, властивих тій або іншій країні, залучаючих або відштовхуючих інвесторів. Ранжування країн по індексу інвестиційного клімату або зворотному йому показнику індексу ризику служить узагальнюючим показником інвестиційної привабливості країни, "барометром” для іноземних інвесторів.

В Україні, на жаль, досі відсутня своя система оцінки інвестиційного клімату країни і її окремих регіонів. Іноземні інвестори орієнтуються на оцінки численних консалтінгових фірм, що регулярно відстежують інвестиційний клімат в багатьох країнах світу, в тому числі і в Україні. Однак оцінки інвестиційного клімату, що даються зарубіжними експертами на їх регулярних засіданнях, що проводяться поза Україною і без участі українських експертів, представляються мало достовірними, а можливо, і упередженими. За даними "Сентрал юроніен економік рев'ю” Україна знаходиться на 15-му місці ( з 25 ) серед країн з перехідною економікою за ступенню привабливості. Хоча зараз можна казати про поліпшення ситуації внаслідок недавнього обвалу української економіки і, як результат, повернення уваги іноземних інвесторів до сусідньої, більш стабільної України. Важко визначити в таких дослідженнях долю похибки, тим більше, що деякі наші власні дослідники, аналізуючи стан української економіки приходять до невтішних висновків:

Групи факторів

Поточний стан

Прогноз

на 10 років

А

Б

1.Політико-правове середовище

2.20

2.30

3.40

2.Економічне середовище

1.90

1.80

3.30

3.Соціально-культурне середовище

2.20

2.10

3.20

4.Ресурси та інфраструктура

2.30

2.00

3.30

Середня оцінка

2.15

2.05

3.30

Таблиця 1. Результати аналізу і пргнозу середовища факторів України за 5-бальною шкалою [ № 3 , с.10].

Оцінки типу А прогнозують погіршення майже усіх факторів (без урахування змін у економіко-політичному середовищі). Але навіть при реалізації комплексу позитивно спрямованих заходів кількісні оцінки покращення положення є незначними (оцінки Б).

Прийняття рішень про розробку і впровадження новацій, про створення СП є функцією конкретних фірм як первинних суб'єктів ринкових відносин. По своїй суті, інвестиційно-інноваційна діяльність носить мікроекономічний характер [№15, с.12]. В результаті цього, державна політика при всьому її вагомому впливі має вторинні риси.

Стан економічної системи визначається слідуючими параметрами:

1) об'єм, склад та структура попиту;

2) об'єм, склад та структура ресурсів, що використовуються;

3) система способів трансформації ресурсів у предмети, вже готові до споживання.

Для забезпечення найефективнішого використання інвестицій в інноваційних процесах слід намагатися досягти максимальної ефективності при проходженні кожного параметру. Основним недоліком нашого інноваційного процесу була відсутність орієнтації на споживича. При створенні СП іноземні партнери можуть допомогти усунути цей недолік. В західній практиці стало звичним потреби споживачів ставити на перше місце. В результаті цього висувається цілий ряд факторів, тенденції яких треба відслідковувати для стабільного зростання фірми:

№ п/п

Детермінанти попиту

Тенденція зміни попиту

I

Внутрішні

1

Відповідність галузевим стандартам

пряма

2

Відповідність тенденціям моди

пряма

3

Висока якість нової продукції

пряма

4

Забезпечення гарантійного і сервісного обслуговування нової продукції

пряма

5

Величина витрат на наукові дослідження

пряма

6

Технічний рівень підприємства-виготівника нової продукції

пряма

7

Швидкість освоєння

пряма

8

Транснаціональний рівень галузі

пряма

9

Ціна

зворотна

10

Авторитет покупця

пряма

11

Сегмент ринку

специфічна

12

Комунікація

пряма

13

Витрати на рекламу

пряма

14

Рівень професійної підготовки кадрів

пряма

II

Зовнішні

1

Стан економіки

пряма

2

Політична обстановка

специфічна

3

Правова база

пряма

4

Екологічна обстановка

зворотна

5

Технічний прогрес

пряма

6

Співвідношення на ринку старої і нової продукції

специфічна

7

Підвищення ефективності роботи споживача

пряма

8

Дієвість реклами

пряма

9

Прибутки споживачів

пряма

10

Наявність замінників

зворотна

11

Невизначеність

зворотна

Таблиця 2. Аналіз впливу факторів зовнішнього та внутрішнього середовища на споживацький попит [ №24 , с.231].

2.2.Вибір інвестиційно-інноваційної стратегії діяльності спільних підприємств.

Та сама мета може бути досягнута різними методами і способами. У зв'язку з цим виникає природне запитання: як визначена мета може бути практично реалізована і який спосіб її досягнення є найкра­щим. Намагаючися дати на нього відповідь, підприємець розробляє кілька різних варіантів стратегії і вибирає з-поміж них найбільш ефек­тивний і придатний для власного бізнесу.

Зазначимо, що під стратегією прийнято розуміти комплексну програму дій (заходів), яка забезпечує здійснення місії (генеральної мети) фірми і досягнення її множинних цілей. При цьому стратегія завжди є багато-об'єктною. Зокрема, об'єктами стратегії можуть бути продукція, капітал, максимізація прибутку, поведінка на ринку, конкурентоспро­можність, технологія та інші елементи ринкової системи господа­рювання [ №36, с. 53 ].

Стратегію від інших планів і програм відрізняють:

• комплексний характер;

• практична спрямованість;

• орієнтація на використання переваг фірми.

Процес стратегічного планування (далекоглядного передбачен­ня) є досить складним і трудомістким, але він забезпечує успіх підпри­ємницької діяльності, оскільки:

- привчає підприємця до чесного й активного ведення справ у власному бізнесі;

- значно підвищує шанси підприємця не лише вижити, а й ефективно діяти в конкретному середовищі;

- допомагає підприємцю чітко усвідомлювати місію своєї організації та вірогідних конкурентів.

Загальна процедура формування підприємницької стратегіїї подана на малюнку.

Діагностика стратегії фірми передбачає аналітичну оцінку її вну­трішніх можливостей щодо задоволення потреб ринку і досягнутого ступеня їх використання. Дієздатність стратегії має визначатись за допомогою відповідних критеріїв і умов. Основними з них є такі:

- наскільки стратегія фірми характеризується цілісністю; за яких умов кожна з її складових може "працювати” на загальну стратегію;

- наскільки стратегія фірми "вписується” в навколишнє зовнішнє ринкове середовище (відповідає принципу сумісності з ним) з огля­ду на його швидкі зміни;

- наскільки збалансовані між собою стратегічні цілі і матеріально-фінансові ресурси фірми;

- наскільки стратегія фірми враховує потенційну можливість комерційного ризику і передбачає конкретні заходи для його мінімізації або повної" нейтралізації;

- наскільки стратегія фірми відбиває обгрунтований горизонт ділового планування і терміни реалізації; які містить у собі довго- та короткострокові цілі;

- наскільки стратегія фірми спирається на дії її лінійних та функціональних структур, їхні перспективні орієнтири і цінності.

Аналіз діючої стратегії фірми може засвідчити, що фірма:

а) перебуває у більш-менш повній відповідності з сучасною інвестиційною, виробничою і комерційно-фінансовою політикою підприємництва;

б) відповідає сучасним вимогам ринку частково і потребує ко­ригування стратегічних альтернатив;

в) потребує докорінного перегляду своєї діяльності.

Внаслідок перегляду результатів діяльності фірми і виявлення невідповідності між запланованими результатами та фактичними даними, може висуватися пропозиція щодо перегляду діючоі стратегії фірми.

Залежно від того, на якій стадії життєвого циклу перебуває фірма у даний час, її керівництво може вибрати одну з наведених нижче базових стратегій :

- стратегію виживання - вона є, по суті, захисною стра­тегією і використовується за кризового стану економічної діяльності підприємства;

- стратегію стабілізації - стратегію діяльності підпри­ємства з урахуванням нестабільності (коливання) обсягу продажу своєї продукції і отримуваної величини доходів;

Стратегію зростання (наступальну) – стратегію стабільного зростання обсягів продажу, прибутку капіталу, зайняття вигідних положень (ніш) на ринку (таб. 3).

Базова

стратегія

Показники вибору

альтернатив

Можливі стратегічні

альтернативи

1.Стратегія

виживання

(захисна)

1.1.Собівартість продукції

1.2.Мінімальний рівень

рентабельності

І.З.Частка фірми на ринку 1.4. Чисельність персоналу

 

1.1.Зміна стратегії

маркетингу

1.2.Зміна товарної

політики

1.3.Жорстка економія

ресурсів

1 4.Удосконалення управ-

ління фірмою

2.Стратегія

стабілізації

(наступаль­но-

захисна)

2.1 Дохід від продажу

товарів

2.2Дохід на активи фірми

2.3Дохід на акції та

облігації

2.4.Швидкість оновлення

продукції

2.1.Економія ресурсів

2.2.Ревізія витрат,

консоліда­ція, пожвавлення

2.З.Зменшення питомих

витрат, відновлення рівня

доходу

2.4.Стабілізація и

економічної ситуації

3.Стратегія

зростання

(насту­пальна)

3.1.Обсяг продажу

про­дукції

3.2.Величина отримувано­го доходу

3.1.Інтенсифікація ринку

3.2Диверсифікація

власного виробництва

З.З.МІжфірмове

ділове співробітництво

Таблиця 3 . Можливі альтернативи стратегічної політики фірми

Âèá³ð êîíêðåòíîãî âèäó ñòðàòå㳿 ïî âåëèêîìó ðàõóíêó çä³éñíþºòüñÿ íà îñíîâ³ àíàë³çó ðîçì³ðó ô³ðìè: ìàë³ òà ñåðåäí³ ï³äïðèºìñòâà îáèðàþòü ñòðàòå㳿 îáîðîííîãî õàðàêòåðó ( ñòðàòåã³þ âèæèâàííÿ - ìàë³ ô³ðìè, ñòðàòåã³þ ñòàá³ë³çàö³³ - ñåðåäí³ );

âåëèê³ ô³ðìè ìîæóòü äîçâîëèòè ñîá³ íàñòóïàëüíó ñòðàòåã³þ ( õî÷à, çâ³ñíî, áóâàþòü ³ âèêëþ÷åííÿ ).

Òàêèé ðîçïîä³ë áàçóºòüñÿ íà òîìó, ùî ô³ðìè íåâåëèêèõ ðîçì³ð³â ìàþòü îáìåæåí³ ìàòåð³àëî-òåõí³÷í³, ô³íàíñîâ³ òà ³íø³ âèäè ðåñóðñ³â ³ íå ìàþòü çìîãè ïðîâîäèòè ôóíäàìåíòàëüí³ äîñë³äæåííÿ òà íàóêîâî-òåõí³÷í³ ðîçðîáêè ïàðàëåëüíî ç âèðîáíèöòâîì. Âíàñë³äîê öüîãî, ï³äïðèºìñòâî ìîæå îáèðàòè íàïðÿìîê êîï³þâàííÿ - äîñë³äæåííÿ òîâàð³â, ùî êîðèñòóþòüñÿ ïîïèòîì òà ìàþòü âëàñíó í³øó, âèñîêó ö³íó, ³ îðãàí³çàö³ÿ âèðîáíèöòâà àíàëîã³÷íèõ òîâàð³â, àëå äåøåâøèõ òà íèæ÷î¿ ÿêîñò³.

²íø³ ïîä³áí³ âàð³àíòè ïåðåäáà÷àþòü ñòðàòåã³þ îáìåæåíîãî ðîñòó, ó÷àñòü ó âèðîáíèöòâ³ âåëèêî¿ ô³ðìè òà ôðàí÷àéçèíã ( ìåòîä çä³éñíåííÿ ï³äïðèºìíèöüêî¿ ä³ÿëüíîñò³, çà ÿêîãî äîñòàòíüî ïîòóæíà ô³ðìà äåëåãóº ³íøîìó ï³äïðèºìñòâó ïðàâî âèêîðèñòîâóâàòè ñâîº ³ì'ÿ òà òîâàðíèé çíàê â îáì³í íà çîáîâ'ÿçàííÿ âèãîòîâëÿòè àáî ïðîäàâàòè ¿¿ ïðîäóêö³þ. Çà ïðàâó ä³ÿòè ï³ä òîðã³âåëüíîþ ìàðêîþ òà â³ä ³ìåí³ ô³ðìè-ôðàé÷àéçîäàâöÿ ³íøå ï³äïðèºìñòâî - ôðàé÷àéçîîòðèìóâà÷ ìຠâèïëà÷óâàòè ïåâíèé îáóìîâëåíèé â³äñîòîê ñâîãî äîõîäó ).

Çàõèñíà ñòðàòåã³ÿ ïåðåäáà÷ຠçä³éñíåííÿ íàñòóïíèõ çàõîä³â:

1) у сфері маркетингу - перегляд товарної політики, системи товаропросування, її більшу адаптацію до зовнішнього середови­ща і кон'юнктури ринку; проведення гнучкішої цінової політики; вне­сення необхідних змін в організацію виробництва;

2) у фінансовій діяльності - створення умов жорсткої економії витрат матеріальних ресурсів, обмеження до виправданого мінімуму процесу інвестування; залучення нових банківських кредитів (бажа­но на пільгових та ощадливих умовах); централізацію фінансових операцій; аукціонний продаж чи закриття збиткових виробництв;

3) у системі управління - перегляд методів управління, співвідношення централізації і децентралізації управлінських рішень; проведення необхідних кадрових змін.

При цьому варто наголосити, що стратегія виживання не може бути довготривалою, оскільки не відповідає економічним інтересам підприємця і всього персоналу. Її практична реалізація майже завж­ди потребує жорсткої централізації управління виробництвом, гра­ничної обачливості у прийнятті та максимальної рішучості в проведенні управлінських рішень.

Стратегія стабілізації теж має свої особливості. Залежно від реальної економічної ситуації на підприємстві реко­мендується використовувати один з трьох вірогідних підходів до практичного здійснення стратегії стабілізації:

1) економія та найбільш ощадливе використання всіх видів ресурсів з активним наміром швидкої стабілізації системи господарювання;

2) пози­тивне зрушення в обсягах і ефективності виробництва з певною надією на швидке пожвавлення підприємницької діяльності;

3) обгрунтована стабілізація економічної ситуації, за якої стають необхідними довгострокові науково-технічні і соціально-економічні програми для досягнення міцної ринкової позиції фірми.

1) cтратегія економії може бути використана у випадках, коли спад виробництва передбачений і контролюється дирекцією фірми або йоли починається непередбачений раптовий спад обсягу прода­жу і загальної величини прибутку.

Цілі даної стратегії у відповідному вимірі часу можна сфор­мулювати так: найближча (термінова) — зупинити спад ділової активності та результативності підприємницької діяльності; середньо-строиова—розпочати процес поліпшення економічного стану фірми;

довгострокова — започаткувати стадію пожвавлення і зростання. При цьому стратегія економії може охоплювати три фази:

à) ревізія витрат - звичайно передбачає: скорочення чисельності персоналу і витрат на його утримання; зменшення накладних витрат;

здешевлення маркетингових досліджень, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт тощо. Особливу увагу звертають на програ­ми жорсткої економії по кожному виробу, застосовуваній технології по всіх виробничих підрозділах, постійно регулюючи ці програми з урахуванням кон'юнктури ринку.

á) консолідація - як окрема фаза економії витрат зв'язана з обгрун­туванням часу і швидкості пожвавлення економічної діяльності та розробкою програми підвищення прибутковості фірми. У цій пло­щині дія




Реферат на тему: Інвестиційно-інноваційна діяльність спільних підприємств (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2017. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.