Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Фінанси

Інвестиційний клімат в Україні (дипломна робота)

Вступ 3

1. Теоретичні основи дослідження інвестиційного клімату в економіці 7

1.1.Зміст поняття "інвестиційний клімат” 7

1.2.Оцінки сучасного інвестиційного клімату 13

1.3.Фактори формування інвестиційного клімату 24

2. Аналіз сучасного інвестиційного клімату в Україні

2.1.Інвестиційна діяльність в Україні в роки незалежності 37

2.2.Інвестиційна ситуація в Україні та її вплив на розвиток економіки 52

2.3.Аналіз сучасної інвестиційної діяльності в контексті розвитку економіки в розрізі регіонів 59

2.4.Роль прямих інвестицій зарубіжних країн в Україну і з України у формуванні інвестиційного клімату в країні 82

3. Перспективні зміни інвестиційного клімату в економіці України 96

3.1.Проблеми поліпшення інвестиційного клімату України в найближчій перспективі 92

3.2. Інвестиційна модель соціально-економічного розвитку України 95

Висновки 99

Список використаних джерел 105

Додатки 112

Вступ

Після виборення Україною незалежності надзвичайно зросла актуальність вивчення проблем, пов'язаних з інвестуванням розвитку економіки нової держави. І це не дивно. Адже, якщо є інвестиції (а вони є тоді, коли в країні має місце сприятливий інвестиційний клімат), то тоді легко сформувати висхідні тенденції соціально-економічного розвитку національного господарського комплексу, які є запорукою не тільки економічної, але і політичної незалежності.

Останнім часом дослідження інвестиційних процесів актуалізувалося у зв'язку з Розпорядженням "Про деякі питання зовнішньоекономічної діяльності” від 26 лютого 1999 року №42/99-рп., яке викликало величезний резонанс у найрізноманітніших колах громадськості, в бізнесових структурах не тільки України, але і багатьох інших країн світу.

Що ж це за розпорядження ? В зв'язку з чим було прийняте ? Воно пов'язане із функціонуванням у нашій державі підприємств з іноземними інвестиціями. Як не дивно, але саме в основі функціонування таких підприємств лежить законодавча плутанина: замість того, щоб обережно і делікатно вирішувати всі питання, що стосуються діяльності в Україні іноземних компаній, керівництво Державної податкової адміністрації та деякі урядовці спробували розрубити цей вузол один раз і назавжди. Державна податкова адміністрація підготувала проект Розпорядження "Про деякі питання зовнішньоекономічної діяльності” від 26 лютого 1999 року №42/99-рп., яким припиняється зовнішньоекономічна діяльність 37 спільних підприємств з іноземними інвестиціями. Як бачимо, в результаті прийнятого лише одного розпорядження кардинально змінюється інвестиційний клімат в Україні, різко зростає ризик бізнесової діяльності в країні, формується фінансово-економічне поле нестабільності. Це призвело до широкомасштабного ланцюгового конфлікту, що вийшов на міжнародний рівень, дедалі більше набуваючи політичного забарвлення. У цей конфлікт виявився втягнутим і Президент України. Для широкого фахового обговорення означених проблем Інститут трансформації суспільства 25 березня 1999 року провів "круглий стіл” на тему: «Сектор іноземного інвестування в Україні: від звуження до знищення?». В колі учасників круглого столу були народні депутати України, представники Адміністрації Президента України, Національного банку, Кабінету Міністрів, Міністерства закордонних справ, Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків та торгівлі, Фонду держмайна, Верховного Суду України, Національного агентства з питань розвитку та європейської інтеграції, Спілки юристів України, Western NIS Enterprise Fund (США), Посольства США, Посольства Канади, Посольства Великобританії, Посольства Королівства Нідерландів, Посольства Республіки Польща, Посольства Естонії в Україні, керівники компаній "Український мобільний зв'язок” (UMC), "Укрросметал”, "Укртехносинтез”, "Харьківсібінвест”, "Норск Гідро Київ”, "Станкомплект”, "Студія Лева”, "Британіка”, "Айлон”, "Юріс”, іноземні засновники СП, засоби масової інформації та ін.

Намагаючись зрозуміти причини погіршення інвестиційного клімату учасники «круглого столу» визначили його мету:

· проаналізувати сучасні тенденції розвитку сектора іноземного інвестування в Україні;

· виявити проблеми, що перешкоджають функціонуванню іноземних компаній та спільних підприємств;

· визначити конкретні механізми усунення перепон, що гальмують формування інвестиційного середовища та діяльність підприємств з іноземними інвестиціями в Україні.

Досягнення мети вимагало обговорення наступних проблем:

· формування інвестиційного середовища в Україні: прірва між декларованими намірами, ухваленими рішеннями і реальними діями;

· чи узгоджуються між собою положення Закону України "Про іноземні інвестиції” (від 13.02.92 р.) і Розпорядження Президента України "Про деякі питання зовнішньоекономічної діяльності” (від 26.02.99 р.)?

· позиція Національного банку України щодо діяльності іноземних інвесторів;

· економічні, фінансові, соціальні та політичні наслідки втручання органів влади України у діяльність іноземного інвестора;

· кому вигідна руйнація найуспішніших секторів ринку в Україні, де вдало узгоджуються інтереси держави й іноземного капіталу?

Як бачимо, питання дуже цікаві, надзвичайно важливі і актуальні для розвитку економіки держави. Інтерес до них і зумовив вибір теми даної дипломної роботи, яка написана в результаті опрацювання літературних джерел, низки законодавчих та фондових маеріалів, даних, отриманих з міжнародної інформаційної системи INTERNET.

Об'єктом дослідження дипломної роботи є інвестиційний клімат України, предметом – фінансово-економічні аспекти формування інвестиційного клімату.

Мета даної дипломної роботи – визначення ролі інвестиційного клімату України у розвитку національного господарського комплексу, побудова інвестиційної моделі соціально-економічного розвитку України та пошук шляхів її реалізації. Для досягнення поставленої мети при воконанні дипломної роботи необхідно було розв'язати низку завдань:

- розкрити понятійно-термінологічний аппарат теми дослідження;

- визначити фактори формування інвестиційного клімату;

- виявити особливості становлення інвестиційного клімату в Україні в роки незалежності;

- проаналізувати сучасні особливості стану інвестиційного клімату;

- дослідити роль іноземних інвестицій у формуванні інвестиційного клімату в Україні;

- визначити можливі напрямки зміни інвестиційного клімату України в найближчій перспективі;

- побудувати інвестиційну модель соціально-економічного розвитку України.

Дипломна робота має обсяг 135 сторінок комп'ютерного набору. Вона містить 11 таблиць і 2 рисунки.

Автор вдячний науковому керівнику Ванькович Данилу Володимировичу за надані консультації і допомогу при написанні даної дипломної роботи.

1.Теоретичні основи дослідження інвестиційного клімату в економіці

1.1.Зміст поняття "інвестиційний клімат”

Останнім часом в наукових публікаціях, на різних ієрархічних рівнях управління, в засобах масової інформації і навіть в побуті оперують поняттям "інвестиційний клімат”. Для того, щоб зрозуміти його зміст, необхідно спочатку вияснити, що вкладають в такі поняття, як "інвестиція”, "інвестор”, "інвестиційна політика”, "інвестиційний процес” тощо. Перед тим, як говорити про інвестиційний клімат розглянемо більш детально зміст названих понять.

Терміном «інвестиції» позначається багатозмістовне поняття. Так, під інвестицією розуміють покупку акцій або облігацій з розрахунком на деякі фінансові результати. В широкому розумінні інвестиції забезпечують механізм, необхідний для фінансування росту та розвитку економіки країни. У більш вузькому розумінні під інвестицією переважно розуміють довгострокове вкладення капіталу у власній країні чи за кордоном в підприємства різних галузей, у підприємництво, справу, діло, інноваційні проекти, соціально-економічні програми, а інвестор - це вкладчик - особа, організація чи держава, що здійснює інвестицію. Отже, інвестиції можуть бути державні, які утворюються із засобів державного бюджету чи державних фінансових джерел; іноземні - ті, що вкладаються зарубіжними інвесторами, іншими державами, іноземними банками, компаніями, підприємцями; приватні, які утворюються із засобів приватних, корпоративних підприємств і організацій, громадян, включаючи як власні, так і залучені кошти.

Розрізняють виробничі інвестиції, які направляються на нове будівництво нових та реконструкцію, розширення і технічне переозброєння діючих підприємств, та інтелектуальні інвестиції, які вкладаються в створення інтелектуального, духовного продукту. Інвестиції бувають контролюючими (прямі інвестиції, які забезпечують володіння понад 50 % голосуючих акцій іншшої компанії) і неконтролюючими (інвестиції, які забезпечують менше, ніж 50 % акцій іншої компанії).

Інвестиції – це будь-який інструмент, в який можна вкласти гроші, з розрахунком на збільшення їх вартості або забезпечити позитивну величину прибутку.

Незалучені грошові кошти не є інвестицією, так як цінність готівкових грошей може бути "з'їдена” інфляцією, та вони не можуть забезпечити ніякого доходу. Якщо ту ж суму помістити на ощадний рахунок до банку, то їх можна назвати інвестицією, так як рахунок гарантує деякий дохід. Існують різні форми вкладення капіталу, які розрізняються за рядом факторів: в цінні папери та нерухомість, в боргові зобов'язання, акції та опціони, з меншим та більшим ризиком, на короткочасний та довгочасний строк, прямі та непрямі.

Для того, щоб мати повноцінне уявлення про суть інвестиції, спочатку звернемось до основних понять, розглянемо структуру інвестиційного процесу, його учасників, типи інвесторів а також інвестування.

Цінні папери, або фондові цінності – це інструменти вкладання грошей, які представляють собою боргові зобов'язання або забезпечують право участі в компанії в якості власника, право покупки або продажу долі в компанії. Майнові вкладення – це вкладення в реальні активи компанії або реальне власне майно. Реальні активи – це земля, будівлі та все те, що "прив'язане” до землі. Реальне власне майно – це золото, антикваріат, мистецькі твори та інші колекційні предмети.

Інвестиції можуть бути прямі та непрямі. Прямі інвестиції - це форма вкладень, яка дає інвестору безпосереднє право власності на цінні папери та майно. Також прямими інвестиціями, називають, вкладення капіталу, при якому інвестор навпростець придбав правлення активами у вигляді фондових або майнових цінностей.

Непрямі інвестиції це вкладення ресурсів до портфеля, інакше кажучи, набір цінних паперів або майнових цінностей. Наприклад, інвестор може придбати акцію взаємного фонду, який представляє собою диверсифікований набір цінних паперів, що випускаються іншими фірмами. Зробивши цю покупку, інвестор не буде мати право управління активами окремо взятої компанії, але буде мати долю у портфелі.

Як правило, інвестиції пов'язані або з інтересами кредитора, або участі в капіталі в якості власника. Боргові цінні папери, як вкладення в нематеріальний актив, представляють собою ресурси, виданні в борг з обміном на право отримання прибутку у вигляді відсотків, та зобов'язань боржника повернути суму вчасно. Звичайно, інвестор придбає право участі в капіталі компанії, купуючи цінні папери, знайомі нам під загальною назвою – акції. Опціони не відносяться ні до боргових інструментів, ні до дольових. Опціони - це цінні папери, які дають інвесторам право придбати інший цінний папір або актив, по заздалегідь встановленій вартості по закінченні оговореного строку.

Інвестиції розрізняються і за ступенями ризику, а саме: високоризикові та малоризикові інвестиції. Інвестиції з низьким рівнем ризику – це вкладення, які вважаються безпечним засобом для отримання прибутку. Інвестиції з високим рівнем ризику – це вкладення, які вважаються спекулятивними з точки зору гарантії отримання прибутку. Спекуляція – це операція придбання та продажу фінансових інструментів, вартість та прибутковість яких, у майбутньому, будуть невизначеними величинами.

З точки зору терміну дії інвестиції поділяються на довго- та короткострокові. Строк дії короткострокових інвестицій зазвичай становить один рік; довгострокові інвестиції розраховані на строк більше року або, як, наприклад, звичайні акції, зовсім не обмежуються строком. Прикладом короткострокового вкладення є депозитний сертифікат зі строком шість місяців, а облігації зі строком погашення 20 років – інструмент довгострокового вкладення.

В цілому інвестиційний процес – це механізм, що об'єднує попит та пропозицію, тобто тих, хто пропонує гроші, і тих, хто пред'являє попит на інвестицію. Звичайно, обидві сторони зустрічаються в фінансових інститутах або на фінансовому ринку. Іноді, при угоді з майновими цінностями, продавці та покупці вступають в угоду на пряму. Фінансові інститути – це такі організації, які приймають вкладення та дають залученні гроші в борг або інвестують в інших формах. Фінансові ринки – це механізм, який служить для укладання угод зводить разом тих, хто має гроші, з тими, хто їх шукає. Ринкова ціна – це ціна, яка зрівнює інтереси продавців та покупців. Ринок капіталів – це довгостроковий фінансовий ринок, на якому переважають різні форми угод з цінними паперами. Грошовий ринок – це сегмент фінансового ринку, де ресурси купують та продають на короткий строк.

Головні учасники інвестиційного процесу – це держава, компанії та фізичні особи, при чому, кожний з них може брати участь в інвестиційному процесі як на стороні попиту, так і на стороні пропозиції.

В цілому держава – це чистий споживач грошових ресурсів, це означає, що держава більше використовує ресурси, ніж дає. Подібно державі, компанії, в цілому, являються чистими покупцями грошових ресурсів. Фізичні особи – це чисті постачальники грошей, інакше кажучи, вони дають інвестиційному процесу більше, ніж беруть. Оскільки, держава та компанії є чистими покупцями грошових ресурсів, роль індивідуальних інвесторів у наданні грошей для фінансування економічного росту та розвитку, дуже велика та значна.

Є два типи інвесторів: інституціональні та індивідуальні. Інституціональні – це спеціалісти, робота яких полягає в управлінні чужими грошима. В свою чергу, індивідуальні – це інвестори, які розпоряджаються своїми власними ресурсами.

Інвестування – це процес розміщення грошей в тих чи інших фінансових інструментах з розрахунком на підвищення їх вартості, або отримання позитивної величини прибутку.

Інвестиції дають віддачу, як правило, через значний термін після вкладання.

В основі інвестиційних процесів лежить:

- інвестиційна діяльність (вкладання коштів, інвестування, а також сукупна діяльність по вкладанню грошових засобів та інших цінностей в інвестиційні проекти і забезпечення віддачі вкладень);

- інвестиційна політика (складова частина економічної політики, що проводиться державою і підприємствами у вигляді встановлення структури і масштабів інвестицій, спрямованих на їх використання, джерел отримання з врахуванням необхідності обновлення основних засобів і підвищення їх технічного рівня);

- інвестиційна співпраця (вид міжнародних економічних відносин, метою яких є раціональний розподіл ресурсів, досягнення державами більш високих результатів в економіці за рахунок переваг участі в міжнародному поділі праці, обновленні технологічної структури виробництва тощо);

- інвестиційний менеджмент (управління інвестиціями в конкретну галузь економіки чи в розвинені компанії, підприємства).

Зазначимо, що в зв'язку з поганим інвестиційним кліматом в сучасній Україні управління інвестиційними процесами в Україні є надзвичайно складним, бо інвестиційна діяльність в умовах кризи є слабкою; інвестиційна політика - нестабільною, що пов'язане з законодавчою базою, податковою політикою тощо; інвестиційна співпраця - назріваючою, а інвестиційний менеджмент - інерційним.

Формування управління інвестиційними процесами, його зміцнення, розгортання і подальший розвиток слід починати з кардинального поліпшення інвестиційного клімату, тобто з суттєвого підвищення інвестиційної аттрактивності (привабливості) території України в цілому, яке залежить від якнайшвидшого забезпечення стабільності законодавчої бази, покращання податкової політики шляхом зниження податків і зменшення мит, посилення боротьби із злочинністю та із зменшенням обмеження на приватну власність для іноземців. Крім того, необхідно враховувати регіональні особливості і відмінності у інвестиційній привабливості.

Протікання інвестиційних процесів, їх характер, інтенсивність та результативність, а також управління ними залежить від інвестиційного клімату, що сформувався в державі, тобто від стану правового, фінансового, соціально-економічного та суспільно-політичного середовища в її межах., яке зумовлює ту чи іншу ступінь привабливості для інвестицій.

Управління інвестиційними процесами залежить і від величини інвестицій.

Як бачимо, категорія "інвестиційний клімат” є надзвичайно важливою у фінансовій науці і, очевидно, повинна розглядатися як фундаментальна. Оперування нею дозволить не тільки краще зрозуміти природу інвестиційних процесів, але і більш ефективно управляти ними.

1.2.Оцінки сучасного інвестиційного клімату

В наукових виданнях останніх років, в засобах масової інформації інвестиційний клімат в Україні одностайно оцінюється як поганий, а інвестиційна діяльність – як незадовільна.

Так, а статистичному довіднику "Україна за роки незалежності 1991-1998” акцентується, що сьогодні інвестиційна діяльність держави та інших учасників не відповідає вимогам збільшення обсягу інвестицій, консолідації всіх джерел фінансування та активізації зусиль інвестора .

Аналогічні оцінки переважали і у доповідях учених на конференції "Інвестиційна діяльність в Україні: проблеми розвитку та регулювання”, яка відбулася 8-10 квітня 1997 р. Так, професор І.М.Школа, який оцінив інвестиційний клімат в Україні, як незадовільний, наголошував, що для його поліпшення слід забезпечити:

- стабільність законодавчої бази;

- зменшення обмеження на приватну власність для іноземців;

- зниження рівнів податків і мит;

- зведення до мінімуму бюрократизму та злочинності .

Оцінки інвестиційного клімату України стали ще критичнішими після того, як Державна податкова адміністрація підготувала проект Розпорядження "Про деякі питання зовнішньоекономічної діяльності” від 26 лютого 1999 року №42/99-рп., згідно з яким мала бути призупинена зовнішньоекономічна діяльність 37 спільних підприємств з іноземними інвестиціями. Особливо гостро вони прозвучали на організованому Інститутом трансформації суспільства 25 березня 1999 р. "круглому столі” на тему: «Сектор іноземного інвестування в Україні: від звуження до знищення?». Так, Олег Соскін, радник Президента України виділи кілька негативних процесів, які стали свідченням погіршення інвестиційного клімату після прийнятого розпорядження:

1. Загострилася конфліктна ситуація навколо підприємств з американськими інвестиціями, яка розглядалася у Конгресі США. Серед них виявилися: "Гала Радіо”. "Елаєнт-Київ”, "Дженерейшн Юкрейн”, "Гранд-отель”, "Перехід Мідіа”, "Ар енд Джей Трейдінг” та "Скоуп Тревел”.

2. Загострився конфлікт навколо спільного підприємства "Трансінвестсервіс” (ТІС), в яке було вкладено капітал потужної норвезької компанії "Норск Гідро а.с”, яка володіє 82 терміналами з транспортування мінеральних добрив. Конфлікт виплеснувся на міжнародний рівень. Як відомо, ні Міністерство промислової політики, ні Фонд державного майна досі не вирішили цього питання. Компанія "Норск Гідро а.с” вимушена звернутися до Арбітражного суду у Стокгольмі, бо зазнала збитків на десятки мільйонів доларів.

3. Вже четвертий місяць залишається без відповіді лист Посла США Стівена Пайфера до прем'єр-міністра України В. Пустовойтенка. В ньому підкреслюється доцільність залучення стратегічних інвесторів із США в українську сільськогосподарську переробну промисловість та енергогалузь. Ця програма має здійснюватись на базі домовленостей, досягнутих у рамках спільної україно-американської комісії Л. Кучма - А. Гор, прийнятої під час візиту Президента України до США.

4. Серед представників іноземного та українського бізнесу негативно сприйнято Розпорядження "Про деякі питання зовнішньоекономічної діяльності” від 26 лютого 1999 року №42/99-рп, яке мало бути спрямоване насамперед проти СП, причетних до торгівлі тютюном та горілкою. Проте у "список 37-ми” внесено ряд підприємств (2/ 3), які не мали до цього абсолютно ніякого відношення, займалися нормальною підприємницькою діяльністю, вчасно сплачували податки до бюджету (наприклад, "Британіка”, "Український мобільний зв'язок”, "Студія Лева”, "Буртекс” тощо).

На думку О.Соскіна, розправа з іноземними інвесторами тільки тому, що вони підняли голос на свій захист, є нецивілізованим підходом, суперечить європейським нормам господарювання. То ж, природно, що Розпорядження Президента "Про деякі питання зовнішньоекономічної діяльності” викликало стурбованість і нерозуміння з боку міжнародних кіл та представників дипломатичного корпусу іноземних держав. О.Соскін вважає, що аналіз цього Розпорядження та Додатку до нього у вигляді "чорного списку” 37 компаній з іноземними інвестиціями свідчить, що особи, які його готували, свідомо чи несвідомо підставили Президента України. Воно зашкодило іміджу України як Європейської держави.

О.Соскін наголосив на тому, що з метою сприяння розвитку сектора іноземного інвестування в Україні, усунення проблем, що гальмують функціонування спільних підприємств з іноземними інвестиціями та іноземних компаній в Україні, для забезпечення законності (зокрема ст. 124 Конституції України) та дотримання умов всебічного захисту державних інтересів України доцільно:

1. Міністерству закордонних справ, Міністерству зовнішньоекономічних зв'язків та торгівлі, Національному банку України за участю УСПП, Спілки юристів України, керівників підприємств з іноземними інвестиціями та інших зацікавлених сторін урегулювати створену проблему відповідно до існуючого законодавства.

2. Скасувати Додаток до Розпорядження Президента України від 26 лютого 1999 року №42/99-рп, який є проблемним та прийнятим усупереч чинному законодавству, без достатнього експертного опрацювання і всебічної перевірки діяльності 37 підприємств, зазначених у переліку Додатку.

3. Скасувати п. 2 Розпорядження Президента України від 26 лютого 1999 року, №42/99-рп, в якому рекомендується Національному банку України "вжити заходів щодо зупинення уповноваженими банками здійснення валютних операцій та операцій по рахункам "Лоро”, пов'язаних з перерахуванням коштів за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) підприємств з іноземними інвестиціями, зазначених у пункті 1 Розпорядження Президента України”.

Сергій Москвін, народний депутат України, голова підкомітету з питань господарського законодавства Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій ВР України з цього приводу сказав наступне: «…сприяння іноземному інвестуванню наша держава визнала своєю політикою. Принаймні так проголошується на всіх рівнях і керівниками Кабінету Міністрів, і Президентом України. Проте сьогодні я вже не впевнений, чи це дійсно наша політика, чи це був просто хитрий хід — залучити західних інвесторів, а потім їх кинути. Такі побоювання я мав і раніше, працюючи начальником управління іноземних інвестицій в Агентстві міжнародного співробітництва та інвестицій. Тоді до інвестицій ставилися як до капітальних вкладень, що надходять до нас, проїдаються, не даючи жодного ефекту.

Вважаю, що й досі нам бракує усвідомлення, що люди, які вкладають гроші в економіку, стають власниками, а приватна власність — свята і недоторканна. Держава, яка проголосила політику залучення інвестицій, відповідальна за цю політику і за долю приватної власності. Натомість сьогодні маємо Розпорядження, яке зупиняє діяльність підприємств з іноземними інвестиціями. Тож чи є взагалі у такої держави якась політика, якщо вона повсякчас змінюється? В результаті склалася дуже небезпечна ситуація, бо державне рішення ухвалено без належної експертизи і прорахування наслідків. І якщо не буде прийнято конкретних рішень, які дезавуюють це Розпорядження, справа може стати предметом розгляду у міжнародних судах. Відтак сформується імідж України як держави, що зневажає власні закони. Слід зрозуміти, що закон є святий, його не можна порушувати. Закон "Про іноземні інвестиції” (1992 р.) вважався найкращим законом серед прийнятих у пострадянських країнах. Потім його дезавуювали декретом 1993 р., а згодом вийшов новий закон, проте всі його варіанти підтверджували пільги щодо іноземного інвестування. Якщо закон поганий, потрібно розробити новий закон, але порушувати чинний не повинні ні депутати, ні Президент.

Існує проблема підприємств, які монополізували певні сектори ринку і від яких держава не одержує надходжень до бюджету. Для її врегулювання необхідно розробити дієвий антимонопольний механізм, який впливатиме на підприємства-монополісти. Мікрокриза, яка спровокована невдало прийнятим Розпорядженням, мусить бути подолана на користь іноземного інвестора. Тоді матимемо певні гарантії, що до влади не пройдуть ліві сили, загроза чого реально існує в Україні».

Мартин Диркс, генеральный директор СП "Український мобільний зв'язок” (UMC) також наголосив на погіршенні інвестиційного клімату в Україні: «Україна формує економіку нового типу — и це правильний вибір. Залучення іноземних інвестицій — одна з найважливіших умов успіху економічних реформ. В 1992 р., коли UMC прийшла в Україну, ми орієнтувались на діючу в той час законодавчу базу. За сім років відбулося дуже багато змін: правила гри на ринку та інвестиційний клімат змінились, але, на жаль, не в кращу сторону. Знищити прірву між задекларованими намірами, прийнятими рішеннями і реальними діями допоможе лише прийняття справедливих законів».

Юрій Гришан, заступник Голови Фонду державного майна України, проаналізував роль приватизаційних процесів у формуванні інвестиційного клімату. Він наголосив на наступному. «Завершилась масова приватизація за приватизаційні папери, яка дала змогу широким верствам населення стати власниками підприємств через: а) викуп малих державних підприємств трудовими колективами; б) придбання акцій великих і середніх підприємств. Ця фаза приватизації не передбачала індивідуального підходу до приватизації великих підприємств, хоч органи приватизації і намагалися у рамках законодавства України враховувати особливості підприємств, що приватизувалися.

На сучасному етапі приватизації дуже важливим є залучення іноземних інвестицій в економіку України, формування ефективного, відповідального власника, який має довгострокові інтереси стосовно підприємства.

Досягти цього можна шляхом здійснення ряду організаційних, процедурних заходів згідно з законами України. В цьому напрямку вже зроблені деякі кроки. Указом Президента України "Про Державну програму приватизації на 1999 рік” передбачено мінімальне розпорошення акцій підприємств, що приватизуються, визначення ринкових цін продажу об‘єктів через організовані ринки.

Привабливість підприємств для потенційних покупців підвищується в результаті їх реструктуризації та передприватизаційної підготовки. Сприятливими у цьому плані є консервація та розукрупнення окремих виробництв, реструктуризація фінансової заборгованості тощо. Це стане основою зменшення собівартості продукції, забезпечить її конкурентоздатність не тільки на світовому, а і внутрішньому ринках. За таких умов привабливість приватизації стратегічно важливих об‘єктів для інвесторів зростатиме.

До переліку об'єктів, що готуються до приватизації та перебувають у процесі продажу, входять підприємства нафтопереробної, енергетичної, машинобудівної, хімічної галузей промисловості та транспорту. Слід відмітити, що кількість об'єктів поступово скорочується, а приватизація їх здійснюється після ретельної підготовки.

Важливим інструментом підвищення привабливості українських підприємств, ліквідності їх акцій на внутрішньому та міжнародних ринках є фінансова реструктуризація. Її суть полягає у зміні структури власного та позичкового капіталу підприємства, складу його активів, відокремлення (продаж, оренда) майна, яке не використовується у технологічних процесах з метою поліпшення фінансового стану підприємства. Одним із основних заходів фінансової реструктуризації є перетворення заборгованості підприємства в акціонерний капітал або продаж заборгованості в обмін на надання кредиторові частки у статутному фонді. Фінансовий ефект зазначеного механізму полягає у фактичному погашенні боргів акціонерного товариства в обмін на цінні папери, швидкому надходженні коштів до бюджету. В результаті значно збільшується реальна ринкова вартість підприємств, що приватизуються.

Індивідуальний підхід до приватизації підприємств дасть можливість забезпечити ліквідність їх акцій. Разом з тим, деякі питання потребують законодавчого вирішення, внесення змін до законів України, що є досить проблематичним через небажання народних депутатів голосувати за все, що стосується приватизації.

Для забезпечення процедури відкритості, прозорості та одноетапності проведення конкурсів з продажу пакетів акцій підприємств і особливо тих, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, підготовлено зміни до процедури проведення конкурсів, передбачених Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”. Така процедура незрозуміла для інвесторів, перешкоджає придбанню пакетів акцій привабливих підприємств. В результаті протягом 1998 р. на конкурсній основі Фондом державного майна було укладено лише 8 договорів з нерезидентами про купівлю-продаж пакетів акцій (Миколаївцементу, Луцького підшипникового заводу, Запорізького феросплавного заводу та ін.).

Згідно з податковим законодавством інвестиції, що вкладаються покупцями пакетів акцій, зараховуються до прибутку підприємств і підлягають оподаткуванню. Це не стимулює інвесторів брати участь у конкурсах, оскільки для них вартість пакета акцій фактично зростає на суму податку. Виходить, що покупець пакету акцій сплачує податок за право внесення інвестицій у стратегічно важливе для економіки України підприємство. І це тоді, коли за державою зберігаються значні контрольні функції щодо діяльності підприємства, а покупець вже сплатив до бюджету 80% вартості пакету акцій. Іншими словами, інвестиції є "подарунком” або безпроцентним кредитом покупця підприємству, оскільки його корпоративні права після цього не розширюються.

З огляду на таку ситуацію значна частина покупців або намагається уникнути виконання інвестиційних зобов'язань, або шукає інших шляхів покриття додаткових витрат, що спричиняє до виникнення юридичних конфліктів та втручання судових органів. Тому потрібно законодавчо врегулювати питання оподаткування інвестицій та можливість коригування статутного фонду ВАТ на розмір внесених інвестицій з метою розширення корпоративних прав інвесторів, в чому вони завжди зацікавлені як підприємці. На часі ухвалення законодавчих актів щодо послаблення податкового тиску на діяльність, пов'язану з придбанням цілісних майнових комплексів з добудовою об'єктів незавершеного будівництва тощо».

Олександр Кіреєв, заступник голови правління Національного банку України акцентував увагу на тому, що Національний банк України зацікавлений у створенні нормального інвестиційного середовища в країні. Приміром, наприкінці березня 1998 р. НБУ зняв обмеження на участь іноземного капіталу у банківському секторі (раніше встановлений ліміт становив 15%). Він також наголосив на тому, що «нас не задовольняє чинна система законодавчого врегулювання питання щодо капіталів банків. У 1996 р. були запроваджені дискримінаційні заходи стосовно участі іноземного капіталу в банківському секторі. Мінімальний статутний капітал для банку за участю українських засновників мав становити 1 млн. екю, для спільного підприємства з участю іноземного капіталу коефіцієнт повинен бути не менше 3, а для банків із 100%-ним іноземним капіталом, які засновуються в Україні, не менше 5. Ми підготували пропозиції до Верховної Ради України з тим, щоб зняти дискримінаційну перепону як для участі іноземного капіталу у банківському секторі, так і для українських засновників банків. Останнім фактично було запропоновано постійну "гонитву за власним хвостом”, тобто вони мали підтримувати мінімальний статутний капітал відносно екю. Оскільки ж цінні папери випускаються і номінуються у національній валюті, то у іноземних і українських засновників банків повсякчас виникала дилема: або збільшувати статутний капітал шляхом капіталізації, або забезпечувати його достатність відповідно до вимог українського законодавства.

Банківська система з 1998 р. перейшла на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, які вимагають, щоб основним оціночним показником був не статутний капітал, який постійно треба збільшувати, а капітал в цілому. На жаль, законодавці сьогодні не готові визнати положення, що розмір статутного, або початкового, капіталу береться до уваги тільки при заснуванні банку (як це прийнято в міжнародній практиці). Далі ж оцінка нормативного рівня капіталу і діяльності банку має визначатися за загальною сумою капіталу (внески акціонерів, резерви, фонди тощо). Позиція Національного банку щодо створення капіталів банків виходить з директив Європейської Комісії, сформульованих ще наприкінці 80-х років для країн-учасниць. За цими директивами мінімальні вимоги до статутного капіталу повинні ставитись лише на момент заснування банку, а далі банк зобов'язаний підтримувати капітал у сумах, не менших початкового капіталу, тобто розмір капіталу не повинен зменшуватись (через збиткову діяльність або з інших причин) нижче рівня, внесеного акціонерами.

Українська законодавча база створення загального інвестиційного клімату вкрай недосконала. Ми й досі послуговуємося не законом, а декретом про валютне регулювання. Перше читання закону про валютне регулювання відбулося у ВР ще в грудні 1995 р., нині він перебуває на другому читанні і найближчим часом його ухвалення не передбачається. За таких умов дуже складно порадити іноземним інвесторам, як їм відрегулювати і забезпечити свої права. Для того, щоб сектор іноземного інвестування в Україні не зменшувався, а збільшувався, потрібно докласти чимало зусиль, але складається враження, що парламент не збирається створювати відповідне законодавче поле (в усякому разі до виборів Президента).

Що ж до Розпорядження Президента, де у п. 2 Національному банку рекомендується призупинити операції з зовнішньоекономічної діяльності СП, зазначу, що за чинним законодавством діє близько 30 нормативних актів, коли тільки рішення суду і податкова адміністрація мають право зупинити р




Реферат на тему: Інвестиційний клімат в Україні (дипломна робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2017. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.