Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Фінанси

Інвестиційний клімат та інвестування в Україні (шпора)

1.Осн. засади та проблеми інв-ня

2.Інвестиц. клімат та інвестиц. привабливість країни

3. Напрями та об'єкти інв-ня

4. Форми інв-ня

4.1. Класифікація і-й

5. Фін. І.

6. І. у вир. фонди

7. Інтелект. І.

8. Іноземне інв-ня

9. І. в інновації

10. Інвестиц. процес та його учасники

11. Фін. група, фін. компанія, холдинг

11.1. Функціональні учасники інвест. процесу

12. Суб'єкти інвест. дія-ті

13. Портфель ЦП

14. Стратегія портфельного інв-ня

15. Ринок ЦП та його учасники

16, 17. Фін. інструменти ринку цінних паперів

18. Концепція і вимірювання ризиків

19. Види ризиків

20. Інвестиційні ризики

21. Заходи зниження інвестиц. ризику

22. Фін. ресурси інв-ня

23. Способи залучення капіталу

24. Стр-ризація капіталу

25. Інвестиц. стратегія

26. Оцін-ня ефе-ті і-й

27. Життєвий цикл проекту

28., 32. Визначення вартості капіталу

29. Процес інв-ня капіталу

30. Оцінка грош. потоків за проектом

31. Методи оцінки інвестиц. проектів

33. Звіт про прибутки та збитки

34. Баланс

35. План грош. потоків. Звіт про рух грош. коштів

36. Форм-ня звітних документів

37. Макроекономічне регул-ня інвестиц. процесу

38. Індикативне планування і-й

39. Інвестиц. проект, його бізнес-планування

40., 41., 42. Способи реалізації інвестиц. проектів

46. Джерела фін-ня

43. Ресурсне забезпечення інвестиц. процесу

44. Розрахунки в інвестиц.й сфері

45. Моніторинг інвестиц. проекту

47. Реінженірингові бізнес-проекти

48. Ціноут-ня в інвестиц.й сфері

49. Заг. положення проектування

50. Інвест. кошториси

 

 

26. Оцін-ня ефе-ті і-й

Для оцінки ефе-ті і-й розроблений цілий ряд методів, які можна умовно розділити на три групи: 1. класичні методи оцінки інвестиц. проектів, що припускають визначення нижче вказаних показ-ів; 2. витратні методи оцінки, осн. з яких: визначення сукупної вартості володіння (Total Cost of Ownership, сукупна вартість володіння додатками (Total Cost of Application Ownership, TCA); 3. комплексні методи оцінки набору фін. і нефін. показ-ів ефе-ті (Кеу Performance Indicators, KPI), збалансована система показ-ів Нортону і Каплана (Balanced TCO) , дійсна вартість володіння (Real Cost of Ownership, RCO),Scorecard, BSC), модель "стейкхолдер" і піраміда рез-тивності Лінча і Кроса. Можливі два варіанти оцінки ефе-ті і-й за класичними методами: з розрахунком показ-ів без врахування вартості капіталу (прибутковість продажів, норам прибутковості на І., строк їх окупності, точка беззбитковості і точка платоспроможності) або показ-ів, що враховують вартість капіталу (чиста поточна вартість, індекс прибутковості і-й, дисконт. строк окупності і-й, внутрішня ставка прибутковості і-й). 1-ий варіант: 1) прибутковість продажів - вимірює величину П на кожну гривню реалізованої прод-ї, розраховують діленням величини ЧП на величину РП, низький коефіцієнт прибутковості може бути наслідком високої собівартості прод-ї або великих боргів під-ва, що змушує його сплачувати високі %и за боргами; 2) норма П на І. - величина, що дорівнює відношенню валового П з вирахуванням податків (чистого П), яка ділиться на І. в осн.і ОКі мінус забор-ть по інвестиціях або просто на обсяг і-й; зміст цього показ-ка полягає в приблизній оцінці того, яка частина інвестованого капіталу повертається у вигляді П протягом одного інтервалу план-ня дія-ті під-ва, порівнюючи значення цього показ-ка з очікуваним рівнем прибутковості роблять висновок про інв-ня; 3) строк окупності і-й - очікуваний строк (місяців або років), необхідних для покриття (повернення) початкових і-й чистими грош. потоками проекту: чим менший даний показ-к, тим швидше інвестор повертає вкладені кошти; проект є економічно вигідним, якщо строк окупності і-й менший за строк життя інвест. проекту. Розраховується даний показ-к шляхом ділення суми повних інвестиц. витрат на здій-ня проекту на чистий еф-ний грош. потік за один інтервал планування (на обсяг генерованих проектом коштів, гол. складовими якого є ЧП та амортизац. відр-ня), розрахунок строку окупності здій-ся щляхом поступового вирахування із заг. суми інвест. витрат величини чистого ефект-го грош. потоку за один період; може мати місце другий підхід, коли грош. надх-ня від проекту суттєво відрізняються по роках. В такому раз строк розрах-ся прямим підрахунком років, протягом яких інвестиція буде відшкодована кумулятивним доходом (наростаючим підсумком); 4) точка беззбитковості - аналіз беззбитковості побудований на основі розподілу витрат на змінні та постійні, а також обчислення точки беззбитковості, що визначає критичний обсяг продажу - це обсяг продажу (дія-ті), за якого: доходи під-ва дорівнюють його витратам або маржинальний дохід дорівнює загальним постійним витратам; точку беззбитковості можна виразити в натуральних (кількість прод-ї) (відношення постійних витрат до маржинального доходу на одиницю), грош. (виручка) одиницях (відношення постійних витрат до коефіцієнту маржинального доходу) або у відсотках до нормальної потужності. Отже, чим нижчим буде цей рівень, тим ймовірніше що даний проект буде життєздатним в умовах непередбаченого скорочення продажів на ринку, таким чином точка беззбитковості викор-ся як оцінка маркетингового ризику інвест. дія-ті; 5) точка платоспроможності проекту – є відношенням суми постійних витрат під-ва до суми маржинального П (різниці між виручкою від реалізації та змінними витратами) та амортизаційних відрахувань; зміст її полягає у визначенні рівня ви-ва і продажів, при якому обсяг генерованих коштів покриває суму поточних платежів. 2-ий варіант: 1) чиста поточна вартість - показ-к дає змогу порівняти теперішню вартість майб. дох-ів від реалізації інвест. проекту (у фазі його експлуатації) з інвестиц. витратами, які необхідно здійснити в поточному періоді. Чиста приведена вартість являє собою різницю між теперішньою вартістю (сумою) чистого грош. потоку та сумою інвестиц. витрат за проектом. При цьому сума чистого грош. потоку має дисконтуватися до того інтервалу часу, в якому передбачається початок реалізації інвест. проекту, а відповідно і здій-ня інвестиц. витрат за ним (таке дисконтування має провадитись за постійною ставкою %, обраною для проведення розр-ів, окремо за кожним інтервалом часу, що передбачається). Розрахунки за методом чистої приведеної (поточної) вартості (NPV) здій-ся у такій послідовності: 1. Визначається поточна вартість витрат (Іо), тобто обсяг і-й, який потрібно зарезервувати для проекту. 2. Розраховується поточна вартість майб. грош. потоків від проекту, для чого доходи за кожний рік (CF – кеш флоу) приводяться до поточної дати: РV = (СF/(1 +r)^n). 3. Поточна вартість витрат (Іо) порівнюється з поточною вартістю дох-ів (РV). Різниця між ними складає чисту приведену (поточну) вартість дох-ів (NPV); 2) внутрішня ставка прибутковості і-й - характеризує ставку дисконту, за якої дисконтована вартість чистого грош. потоку за і-йним проектом дорівнює теперішній вартості інвестиц. витрат за ним. Отже, внутрішня норма дохід-ті являє собою таку ставку дисконту, за якої показ-к чистої приведеної вартості за і-йним проектом набирає нульового значення – власне визначення даної ставки здій-ся методом ітеративного підбору такої величини ставки дисконтування, при якому чиста поточна вартість дор.0. Внутр. норма дохід-ті визначає максим. допустиму ставку дисконту, за якої можна інвестувати кошти без будь- яких втрат для власника, це крит. рівень вартості капіталу, який можна використовувати в конкретному інвестиц. проекті. Визначення показ-ка внутрішньої норми дохід-ті на практиці - це послідовний багато вар. вибір різних ставок дисконту з поступовим наближенням до нульового значення чистої приведеної вартості за і-йним проектом. 3) індекс прибутковості і-й – визначає відносну, а не абс. характеристику ефект-ті і-й і визн-ся сума 1 та відношення чистої поточної вартості і-й до повних інвестиц. витрат за проектом, характеризуючи, який рівень генерованих проектом дох-ів можна одержати на одну гривню капіт. витрат; 4) дисконтований строк окупності і-й – розрахунок здій-ся як і звичайний строк окупності і-й, але з врахуванням норми дисконтування, трактується кя мін. термін погашення інвест. кредиту, залученого в обсязі повних інвестиц. витрат проекту, причому %на ставка кредиту має дорівнювати ставці дисконтування. Ін. словами – це такий момент часу, коли поточна вартість дох-ів, одержаних в рез-ті реалізації проекту, дорівнюватиме обсягу інвестиц. витрат. Сукупна вартість володіння – така модель дозволяє мінімізувати вартість володіння при заданих параметрах функціональних можл-ей проекту; найзаг.шим визначенням сукупної вартості є повний комплекс витрат, пов'язаних з впров-ням і викор-ням проекту, які сприймаються як єдині витрати на здій-ня проекту, при цьому поділяючись за певними критеріями на первинні та наступні, прямі чи опосередковані, явні чи приховані. Детальна класифікація витрат дозволяє розрахувати сукупну вартість володіння таким проектом і відповідно за цим критерієм обирати альтернативні варіанти. KPI (ключові показ-ки еф-ті) і такі методики як BSC (система збалансованих показ-ів) , мають досить просту філософію: для того, щоб чимось керувати, потрібно його попередньо виміряти. Це якраз і є показ-ки, які вимірюють ті чи інші процеси, рез-ти, які є важл. на даному етапі, напр., для реалізації проекту. При створенні системи KPI важливо, щоб такі показ-ки були зрозумілими для всіх учасників проекту. Найчастіше буває так, що учасники зосереджуються на їх ділянці роботи, по-різному розуміючи еф-ть операцій. Система KPI дозволяє звести уявлення про те, як слід виконувати проект до однакового розуміння, надати цільової направленості учасникам і зробити виконання проекту єдиним узгодженим механізмом. При цьому учасники не витрачають час на те, щоб на неформальному рівні дійти згоди в певних питаннях. KPI – це «самі по собі» показ-ки, а якщо їх взаємно узгодити і пов'язати в одну систему, то має місце вже BSC, де в кожній важливій сфері реалізації проекту визначаються власні ключові показ-ки, узгоджені зі стратегією. З доп. збалансованої системи показ-ів (Balanced Scorecard, BSC) можна оцінювати еф-ть не лише проектів чи і-й, а й цілих компаній і комерц. структур, ця модель є інструментом, який дозволяє визначити стратегію на майбутнє. Авторами системи є Роберт Каплан та Девід Нортон. До осн. характеристик моделі слід віднести: 1) зорієнтованість не лише на високі фін. показ-ки як відмітки високої ефе-ті, 2) дана система сфокусована на процесах, а не окремих метриках, тобто цікавити має не той факт, напр., яку суму в розрахунку на одну акцію акціонер отримав в минулому, а, скажімо, як йому далі діяти, аби не втратити досягнутого рівня доходності. Можна сказати, що така система є засобом перетворення загальних уявлень про майбутнє і стратег. замислів високого рівня в конкретні кількісні цілі; це система упр-ня, яка дозволяє керівникам переводити стратегічні цілі компанії в чіткий план оперативної дія-ті підрозділів і ключових прац-ів і оцінювати рез-ти їх дія-ті з точки зору реалізації стратегії з доп. ключових показ-ів ефек-ті. Технологічно, побудова BSC для включає кілька необх. елементів: карту стратег. задач проекту, пов'язаних зі стратег. цілями, безпосередньо карту збалансованих показ-ів, які кількісно вимірюють ефе-ть процесу, точку досягнення цілі і строки, цільові проекти (навчання, дод. І.), які забезпечують впров-ня необх. змін та «інструментальні панелі» керівників різних рівнів дял контролю і оцінки дія-ті – сукупність показ-ів, якими оперує кожен менеджер залежно від свого рівня. Побудова BSC здій-ся так, щоб задачі і показ-ки менеджерів вищого рівня в інтегрованому вигляді відображали задачі і показ-ки менеджерів нижчого рівня. Таким чином, вдається зробити реалізацію стратегії регулярною дія-тю всіх учасників. Модель «стейкхолдер – зацікавлена особа в самій компанії, що не належить до компанії, напр. акціонер компанії, банк» допомагає знайти шлях створення макс. доданої вартості для кожної групи стейкхолдерів: сочатку потрібно визначити інтереси (потреби) кожної групи, потім вибрати індикатори, викор-ня яких дозволить встановити чи досягнені цільові показ-ки, тобто чи вдалося задовольнити потреби стейкхолдерів. Піраміда рез-тивності дозволяє визначит цілі і описати їх хар-ки на кожному рівні упр-ня проектом, з доп. цього інструменту можна встановити всі взаємозв'язки між ключовими елементами, що впливають на еф-ть проекту.

29. Процес інв-ня капіталу В економіці й теорії інв-ня розглядається як взаємодія пропозиції капіталу і потоку інвестиц. можл-ей. Слід виокремити інв-ня реальне й фін.. Це дві досить різні сфери інвест. процесу, які мають не лише різні об'єкти інв-ня, а й суттєві відмінності в самій тех¬нологи процесу інв-ня. Реальні І. охоплюють дія-ть, пов'язану зі створенням нових мат. об'єктів, що матимуть П за рахунок ви-ва й продажу товарів і послуг. Різновидами реального інв-ня є "капіт. вкладення", "вир.

І.". Фін. І. є вкладанням коштів у фін. операції та ЦП (валютні операції, операції з векселями, володіння ЦП). Реальне інв-ня, що здій-ся в мат. активи, може поділятися залежно від ознак і форми активів як об'єкта інв-ня. Відповідно до форми діючих осн. фондів виокремлюється інв-ня в нове буд-во (процес інв-ня в організацію но¬вого ви-ва (введения осн. фондів, розш-ня ви-ва (інв-ня з метою розш-ня вир. апарату, введения в дію нових осн. фондів, подібних до тих, що вже діють на під-ві), модернізацію осн. фондів, технічне переосн-ня (удосконалення окремих елементів технологічного та техн. обл-ня заміною більш сучасним продуктивним або вдосконалення вже діючого обл-ня заміною окремих його вузлів), у повну реконструкцію (комплексна заміна вир. апарату більш продуктивним та економічним, із заміною діючого обл-ня). Інв-ня з боку вир. під-ва може розрізнятися за ознакою кінцевої мети: І. в удосконалення прод-ї з метою збереження позицій на ринку; І. в оновлення осн. фондів з метою вдосконален¬ня технологи; І. в удосконалення технологи з метою ↓ витрат на ви-во; вимушені І., які не підвищують конкурентоспроможності під-ва (для ↓ впливу на н/с, для вимушеного перенесення ви-ва в інше місце, для підв-ня безпеки праці); ризиковані І. в організацію нового ви-ва із виходом на нові ринки. За масштабністю інв-ня проект може мати ознаки стратег. (вел. обсяги інвест. капіталу, значна зміна форми активів інвестора) або тактичних і-й. Обґрунтування та планування інвест. процесу здій-ся за доп. інвест. проекту. Слід виокремити кілька ознак інв-ня: узгодженість інв-ня із зовнішніми умовами (стан економіки країни, окремих регіонів і фін. ринку, альтернативні проекти, галузеві особливості проекту, сумісність прод-ї проекту зі станом ринку, місцеві умови і співробітництво з органами влади, наявність потрібних місц. ресурсів і т. ін.); внутр. збалансованість процесу інв-ня за комплексом взаємопов'язаних аспектів (маркетингові, організаційні, фін., вир., соціальні, часові параметри і-йного процесу) - інв-ня за цією ознакою може бути системнозбалансованим (повністю) планом інв-ня, умов-

нозбалансованим (сер. рівень), недостатньозбалансованим

(відносно ризикованим за внутрішніми чинниками); достатність рівня дохід-ті та прийнятність рівня ризикованості інв-ня (високодохідні, середньодохідні, низькодохідні, високоризиковані, середньоризиковані, низькоризиковані проекти); збалансованість і синхронізованість фін. потоків за їх обсягами і часом. За цими параметрами інв-ня може

бути фін. збалансоване, фін. напружене, фін.

ризиковане (за збалансованістю щодо фін. потоків),

частково напруженим, безперервно напруженим, спланованим); наявні можливості для упр-ня проектом, (добре керовані проекта, умовно керовані проекти, повністю ліквідні проекти (із потенційною можливістю для інвестора припинити інв-ня із повним поверненням вкладених у проект коштів). Для досл-ня процесів фін. інв-ня важливо виз-начити термін "портфельне інв-ня". Під цим терміном розумі-тимемо вкладання коштів у комплекс цінних різного виду паперів з метою отримання поточного доходу від володіння ними (або пере¬продажу), але без наміру управляти емітентами цих ЦП. Портфельний швестор завжди має набір (портфель) пакетів ЦП, обсяги яких, як правило, недостатні для того, щоб впливати на емітентів ЦП. Пряме ж стратегічне фін. інв-ня передбачає операції з ЦП з метою отримання можливості безпосередньо впливати на дія-ть емітента придбаних ЦП, управляти ним.

31. Методи оцінки інвестиц. проектів

Метод оцінки є правилом відбору найбільш перспективного інвест. проекту із числа альтернативних. Методи для оцінки капіт. проектів: чиста теперішня вартість; внутрішня норма дохід-ті; рентабельність; період окупності; дисконтований період окупності; дохідність (прибутковість) залученого капіталу; дохідність на акцію. Чиста теп. вартість (NPV) проекту розраховується як сума всіх майб. грош. потоків, дисконтованих за певною ставкою дохід-ті, за винятком дисконтованої вартості вкладених і-й: NPV = ∑ Rt / (1+k )t – C , де Rt – очікувані чисті грош. потоки; k – ставка дохід-ті, що вимагає від проекту; С – поч.. витрата капіталу, що здій-ся зараз (або ж теперішні вартості всіх витрат). Інакше кажучи, чиста теперішня вартість (NPV) є сумою всіх очікуваних грош. потоків (Rt), починаючи з першого року (t = 1) до кінця життєвого циклу проекту (n), дисконтована за ставкою дисконтування проекту k, зменшена на вартість коштів, інвестованих у проект. Внутрішньою нормою дохід-ті (ІRR) є ставка дохід-ті, яка прирівнює очікувані чисті грош. потоки до початкових витрат. Для розрахунку ІRR необхідно обчислити щодо R таку формулу: 0 = å Rt / (1+r)t _ C, де r – ставка дохід-ті, яка дає NPV=0. Проект приймається за умови, що значення його внутрішньої норми дохід-ті більше за ставку дохід-ті, що вимагається за проектом. Індекс прибутковості (РІ) є часткою від ділення очікуваних майб. грош. потоків на початкові витрати. При розрахунку показ-ка РІ теперішня вартість очікуваних грош. потоків ділиться на початкові витрати. Якщо за проектом індекс прибутковості перевищує одиницю, чиста теперішня вартість є позитивною. Період окупності є проміжком часу, необхідного для того, щоб відшкодувати початкові І.. Дисконтований період окупності відрізняється від періоду окупності тільки тим, що він розраховується після дисконтування грош. потоків. Таким чином, він завжди буде довшим, ніж період окупності. Дохідність залученого капіталу (ROCE) або облікова ставка дохід-ті, широко застосовується як показ-к ефе-ті. Це величина баланс. П у % щодо суми залученого капіталу. Коефіцієнт ігнорує грош. потоки, їх розподіл у часі та ризик. Дохідність на акцію розр-ся шляхом ділення баланс. П на к-ть акцій в емісії. До інших можна віднести ще такі: 1) RARORAC - метод аналізу ризиків і оцінки інвест. проекту, при якому викон-ся коригування ризику щодо дохід-ті, а відрахування із капіталу змінюються в залежності від очікуваних ризиків; 2) бухгалт. рент-ть і-й – показнки оцінки рент-ті інвест. проекту, який розрах-ся діленням сер. по рокам чистого доходу (після оподат-ня) на сер. по рокам об'єм і-й; 3) дисконт-ня майб. П – метод порівняння альтерн. варіантів інв-ня, який дозволяє оцінити майб. П з врахуванням теперішньої вартості грош. коштів; 4) метод ануїтету - метод оцінки інвест. проекту, при якому все надх-ня та виплати приводяться к теперішньої вартості таким чином, що вони стають рівновеликими в кожному році протягом екон строку служби. Оцінка проекту проводиться шляхом порівняння надходжень і виплат одного року, якщо при цьому ануїтет вище 0, то проект вважається рентабельним; 5) основне правило ризику відсоткової ставки – інвест. принцип, згідно з яким проект приймається, якщо ризик відсоткової ставки вище облікової ставки і навпаки; 6) оцінка капіт. вкладень – оцінка проектів капіт. вкладень з ціллю вибору одного з них; 7) принцип незалежного вибору – інвест. принцип, згідно з яким інвест. проект слід прийняти чи відхилити на основі порівняння його рез-ів з рез-ми інв-ня в ЦП цього ж; 8) теорема розподілу – теорема, згідно з якою вартість і-й для кожного індивід. інвестора не залежить від його споживацьких переваг; будь-який інвестор приймає чи відхиляє проект, керуючись правилом чистої поточної вартості, незалежно від індивід. бажань..

 

33. Звіт про прибутки та збитки

Звіт про прибутки та збитки відображає операційну дія-ть під-ва (процес ви-ва та збуту прод-ї або послуг) за певні періоди часу (місяць, квартал, рік). Зі звіту інвестор може визначити прибутковість під-ва, що реалізує проект. Також використовується для розрахунку ряду податків. Метою складання звіту про фін. рез-ти є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інф-ції про доходи, витрати, прибутки і збитки від дія-ті під-ва за звітний період. Складання звіту про фін. рез-ти має на меті визначити величини П або збитків під-ва від основної дія-ті. Він показує еф-ність дія-ті під-ва та дає інформацію про фактори, що вплинули на рез-ти дія-ті за певний період. За доп. звіту можна здійснити ув'язку дох-ів та витрат за звітний період і показати різницю між ними як чистий дохід під-ва.

Отже, звіт про фін. рез-ти – звіт під-ва, що містить відомості про фін. рез-ти (прибутки, збитки) від усіх видів господарських операцій, а також про викор-ня П, платежі до бюджету та інші відомості.

34. Баланс

Бухгалт. баланс – осн. форма бухгалт. звітності. Наявність у під-ва чи орг-ції бухгалт. балансу є однією з умов його самостійності. Має форму таблиці, яка характеризує стан госп. засобів на певну дату. Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інф-ції про фін. стан під-ва на звітну дату.У балансі відображаються активи, зобов'язання та власний капітал під-ва, тобто баланс дає інформацію про активи (те, чим володіє під-во), та пасиви (джерела фін-ня активів) на певну дату. Баланс слугує індикатором для оцінки фін. стану, його здатності виконувати свої зобов'язання. Активи та пасиви під-ва становлять дві частини балансового звіту, які повинні дорівнювати одна одній: Активи = Пасиви.В свою чергу, пасиви під-ва складаються із зобов'язань (те, що під-во повинно повернути) та власного акціонерного капіталу: Активи = Зобов'язання+Власний капітал. На зіставленні відображених у балансі поточних зобов'язань і поточних активів ґрунтується аналіз ліквідності під-ва. З метою оцінки поточного та перспективного фін. стану під-ва розраховують показ-ки платоспроможності. Показ-к абсолютної ліквідності характеризує платоспроможність під-ва на дату складання балансу і показує, яку частину короткострокових зобов'язань воно має можливість погасити негайно за рахунок оборотних активів різного рівня ліквідності. Оптимальною вважається ситуація, коли показ-к абсолютної ліквідності знаходиться на рівні 0,2 (20 %).

35. План грош. потоків. Звіт про рух грош. коштів

Рух грош. коштів (Cash-flow) – надх-ня і вибуття грош. коштів та їх еквівалентів. Інформація про надх-ня і видатки грош. коштів під-ва міститься у звіті про рух грош. коштів. Метою складання звіту є надання користувачам фін. звітності повної, правдивої та неуп. інф-ції про зміни, що відбулися у грош. коштах під-ва та їх еквівалентах за звітний період. Осн. факторами, що беруть участь в аналізі ефе-ті інвест. проекту, є сумарна величина грош. потоку від вир. дія-ті та інших дох-ів (напр., реалізація активів, внески до статутних фондів інших під-в), а також величина витрат на І.. Таким чином, цей Звіт є осн. документом, призначеним для визначення потреби у капіталі, розробки стратегії фін-ня під-ва, а також для оцінки ефе-ті його викор-ня. Грош. потоки від інвест. дія-ті формуються в рез-ті реалізації інвестиц. проектів, пов'язаних з технічним переозб-ням під-ва, освоєнням нового ви-ва, здій-ням портфельних і-й тощо. Реалізація інвестиц. проектів передбачає залучення кредитів і позик та їх погашення, здій-ня додаткової емісії або залучення додаткового пайового капіталу, тобто проведення операцій, пов'язаних з фін.ю дія-тю. Інструментом для упр-ня грош. потоками від реалізації інвестиц. проектів та фін. дія-ті є план Кеш-Фло (Cash-Flow). Cash-Flow об'єднує грош. надх-ня від усіх видів дія-ті при реалізації інвестиц. проектів. Таким чином, план грош. потоків, розроблений методом Кеш-Фло, відображає рух грош. коштів та дія-ть під-ва в динаміці від одного періоду до іншого. Кеш-баланс, тобто залишок коштів на рахунку під-ва, формується за рах. вхідних грош. потоків (дох-ів від реалізації прод-ї, амортиз. відр-нь, дох-ів від реалізації активів, внесків у статутний фонд та позик) і вихідних грош. потоків (витрат на ви-во прод-ї, операц. витрат, витрат на І., витрат на обсл-ня і погашення позик, виплат дивідендів, податків).Всі надх-ня і платежі відображаються в плані грош. потоків у періоди часу, які відповідають датам їх здій-ня. У розділі Кеш-Фло від інвест. дія-ті вказується балан. вартість активів, які є в розп-ні під-ва на момент впров-ня інвест. проекту, а також витрати на придбання нових активів, надх-ня від реалізації активів, які не використовуються у ви-ві. В розділі Кеш-Фло від фін. дія-ті вказуються аукціон. капітал, довгострокові і короткострокові позики. Якщо Кеш-баланс становитиме від'ємну величину, це означає, що під-во не в змозі покрити свої витрати, тобто фактично є банкрутом. Таким чином, метою упр-ня фін.ю та і-йною дія-тю є забезпечення + ліквідного залишку грош. коштів у кожному з періодів часу від початку до кінця реалізації проекту. План грош. потоків є осн. документом для визначення потреби в капіталі, розробки стратегії фін-ня під-ва, а також для оцінки ефе-ті його викор-ня.

37. Макроекономічне регул-ня інвестиц. процесу

Регул-ня інвестиц. процесу в Д. з ринковою економікою здій-ся: через державну інвестиц. політику, яка вивчає та підтримує пріоритетні напрями розвитку економіки; через індикативне планування певних показ-ів і встановлення нормативів регул-ня інвестиц. процесу; шляхом забезпечення належного функціонування договірно-правової системи; через порядок надання дозволу на викор-ня будівельних робіт. Особливість держ. макроеконом. регул-ня полягає, по-перше, у некомерц. цілях, соц.. орієнтації, іноді в директивному (обов'язковому) характері, підтримці приватних під-в, прямому стимулюванні їх розвитку, а, по-друге, в орієнтації на закони і принципи ринку, використанні його атрибутів, форм і методів саморегул-ня ви-ва й обігу прод-ї. Важливого значення тут набуває рац. поєднання ринк. і держ. методів регул-ня, опт. співв-ня між ними. Теоретично існує два граничних підходи стосовно держ. втручання в інвестиц. процес: 1) Д. бере на себе якомога більше функцій упр-ня: забезпечує проектно-коштор. док-єю, мат.-техн. ресурсами та обл-ням, фінансує проект та розподіляє прибутки від і-й; 2) для інших суб'єктів інв-ня Д. повинна надати макс. свободу і впливати на процес через податкову, амортизаційну, кредитну політику, систему пільг і санкцій. Дуже важливий напрям регул-ня інвестиц. процесу – це обробка перспективної стр-ри і-й за формами власності. При цьому слід зважити на те, що держ. І. за умов ринку, як правило, не є відособленим джерелом фін-ня. Нові методи державної політики – це участь у спільному фін-ні проектів, надання кредитів за зниженими заліковими ставками, фін-ня проектів за рахунок випуску ЦП, форм-ня портфелів фін. і-й. Дедалі менше місця у цих методах повинно займати пряме датування й субсидіювання з боку держави. Головним критерієм держ. вкладень в економіку є їх еф-ність, оперативна віддача. Першоосновою держ. регул-ня інвест. дія-ті є спрямувань і-й у ті сфери і галузі, які забезпечать розширене відтв-ня, скорішу віддачу і підв-ня життєвого рівня насел-ня. Адекватним інвестиц.й політиці повинен бути весь комплекс засобів, котрі застосовуються з метою впливу на інвестиц. процеси. Ці засоби можна умовно поділити на змінні і постійні, прямі і непрямі, з обмеженою чи загальнодержавною сферою дії та її рез-тами. Держ. регул-ня умов інвест. дія-ті є комплек¬сом сфер впливу на поведінку інвесторів за рахунок: подат. системи; амортизаційної політики, у тому числі методів прискорення амортизації осн. фондів; держ. норм (напр., екологічних) і стандартів; антифон. закон-ва; визначення умов корис-ня землею, водою та ін. природними ресурсами; забезпечення макроек. стаб-ті; стаб-ті та розвитку фін.-кредитної системи, сприяти. умов для корис-ня позиковими коштами; розвитку інфр-ри фондового ринку. Макроекономічні умови для інвест. дія-ті створюються відповідною державною політикою, яку реалізують органи цент¬ральної виконавчої влади (Мінек-ки, Мінфін, Мінпраці, галузеві міністерства та комітети, ДПА, Антимонопольний комітет) та НБУ. Д. може брати участь в інвес-тиційному процесі як безпосередньо, вкладаючи свої бюджетні кош-ти (централізовані бюджетні І.), розвиваючи під-ва держ. сектора економіки, так і опосередковано: 1) впливаючи на і-йне сер-ще (створюючи макроекономічний інвест. клімат, розвиваючи грошово-кредитну сферу, стимулюючи бюджетними витратами сукупний по¬

пит, розвиваючи і регулюючи банківську дія-ть, дія-ть

інвестиц. посередників, фінансуючи і стимулюючи академічну науку, дія-ть дослідницьких науково-техн. і про-

ектних організацій); 2) регламентуючи умови фін. та госп. дія-ті під-в (податки, норми амортизації, охорона праці, еко-

логічні нормативи, стандартизація прод-ї). За доп. податково-бюджетних важелів встановлюють пропорції перерозподілу ВВП країни через бюджет, а на рівні під-ва пропорції розподілу П підриємства між під-вом і Д.. Інвест. дія-ть базується на наявних вільних фін. ресурсах у потенційних інвесторів. Обсяги інв-ня будуть більшими, якщо у потенційних інвесторів зростають вільні кошти. Цьому може сприяти (або протидіяти) держ. грошово-кредитна політика через вплив на і-йні умови, банківську систе¬му та регул-ня грош. обігу. НБУ має три типи інструментів грошово-кредитного регул-ня: операції купівлі-продажу урядових ЦП (випускаються і продаються на первинному ринку для забезпечення бюджетного дефіциту та обсл-ня уря-дових боргових зобов'язань); норми страхового резервування банківських активів (змінюючи норму резерву, НБУ впливає на інвест. активність і спроможність банку); ставка рефін-ня Національного банку (чим вища ставка кредитування, тим менше кред. ресурсів придбають у Центрального банку комерційні банки). Створення ефект-го середовища для інвест. дія-ті в країні є способом державної участі у стимулюванні й захисті інте-ресів інвесторів, як комплекс організаційних, техн. і правових заходів, спрямованих на створення умов, що сприяють еф-ній дія-ті, захисту прав та інтересів інвесторів.

38. Індикативне планування і-й

За умов, коли під-вам надані істотні свободи у використанні фондів, виборі номенклатури прод-ї, що випускається, пошуку у її збуті, поставках сировини і матеріалів, ціноутворенні та в інших питаннях госп. дія-ті, план не може бути директивним. З іншого боку, план не може бути чисто індикативним (рекомендованим), адже у багатьох під-в майно є державною власністю, не сформована ще необх. для ринк. відносин інфр-ра, триває процес реформ-ня економіки. Система прогнозування, планування і розробки програм складається з прогнозів, індикативних планів і програм та охоплює всі рівні виконавчої влади у розрізі коротко-, середньо- і довгостр. перспектив. Вона передбачає застосування як економічних, так і директивних методів регул-ня розвитку економіки. До останніх належать загальнодерж. норми і нормативи, держ. контракт, держ. І., регульовані ціни на окремі види прод-ї та ін. Складовою системи прогнозування, планування і розробки програм є національні, галузеві і регіональні програми. Вони – осн.засіб реалізації держ. політики, пріоритетних напрямів економ. і нац.-культурного розвитку У., концентрації фін., мат.-техн. та інших ресурсів, координації дія-ті під-в, установ, організацій та громадян з метою вирішення найважл. загальнодерж. проблем. Передбачувані рез-ти економ. й соц.го розвитку У. та прогнози кон'юнктури ринку використовуються при прийнятті органами закон. і викон. влади конкретних рішень у галузі екон. політики та при розробці держ. програм й індикативних планів. Останні являють в умовах ринк. перетворень найбільших інтерес з точки зору викор-ня при їх розробці нетрадиційного методу планування найважл. показ-ів та якісних характеристик розвитку галузей економіки, регіонів тощо. В основу цього методу покладенні найважливіші народногосподарські макроеконом. показ-ки (індикатори), до досягнення яких має прагнути суспільство. Відмінними ознаками індикативного план-ня є: рекомендаційний характер показ-ів (індикаторів) плану; індикатори або орієнтири, які передбачає на майбутнє Д. і які досягаються за доп. певних засобів упр-ня – регуляторів. На держ. рівні повинні впроваджуватися глобальні індикатори, як-то: ВВП, нац. дохід, рівень інфляції тощо. Інвестиц. процес характеризується трьома групами показ-ів: загальний обсяг і-й та їх структура; обсяги проектно-дослідницьких робіт; обсяги будів.-монтажних робіт. Індикативне планування і-й здій-ся відповідно до гол. індикаторів розвитку національної економіки та визначення пріоритетів. Індикативні плани (прогнози) передбачають обсяги як у держ., так і недерж. секторах економіки і, звичайно, обчислені в них показ-ки мають приблизний характер.

46. Джерела фін-ня

Фін-ня інвестиц. дія-ті може здій-ся (згідно із законом У. "Про інвест. дія-ть") за рахунок П, амортизаційних відрахувань, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грош. нагр-нь і заощаджень громадян, юр. осіб; позичкових фін. коштів інвестора (облігаційні позики, банк. та бюджетні кредити); залучених фін. коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юр. осіб); бюджетних інвестиц. асигнувань; безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань.

43. Ресурсне забезпечення інвестиц. процесу

Освоєння і-й здій-ся двома шляхами: через фін-ня і-й або через придбання капіт. активів. В обох випадках інвестиц. процес проходить стадію капіталізації. Фін-ня та кредитування держ. капітального буд-ва на території У. обов'язкове для застосування під-вами всіх форм власності та органами виконавчої влади всіх рівнів при здійсненні нового буд-ва, розш-ня, реконструкції, техн. переозброєнні діючих під-в, виконанні проектих робіт та ін. Для буд-ва, що здій-ся за рахунок недерж. капіт. вкладень, положення має рекомендаційний характер, але зобов'язує здійснувати фін-ня через установи банків. Бюджетні позички надаються на підставі кред. дог-ів між Д. (Мінфіном) та ін. позичальниками (центральними і місц. органами виконавчої влади). Фін-ня держ. централізованих капіт. вкладень проводиться Мінфіном, Головним упр-ням Держ. казначейства шляхом перерахуванням міністерствам, ін. центральним і місц. органам виконавчої влади коштів згідно з планами фін-ня. Місцеві установи банків проводять власну експертизу інвестиц. проектів і відкривають їх фін-ня. За інших джерел фін-ня, тобто за участі приватних фірм, інституційних інвесторів або громадян, фін-ня здій-ся відповідно до укладених між інвестором і банком договору. При змішаних джерелах фін-ня його оформлення проводиться у порядку встановленому для фін-ня капітального буд-ва за рахунок держ. коштів. Мат.-технічне постачання будов – складний процес, який включає: визначення перспективних потреб у матеріалах, виробах і техн. засобах, встановлення строків їх поступового залучення у виробничо-будів. процес, розміщення замовлень у виробників і постачальників та узгодження з ним строків поставок.

44. Розрахунки в інвестиц.й сфері

Фін.-кредитні відносини між суб'єктами інвест. дія-ті становлять важливу організ.-правову форму регул-ня інвест. процесу. Ці відносини виникають за умов ринку з приводу мобілізації грош. ресурсів, необхідних для здій-ня інвестиц. проектів. Фін. забезпечення проектів може здій-ся на безпов. чи повор. основі. Фін-ня на безповоротній основі — це надання грош. коштів (здій-ня витрат) різними інвесторами на невизначений час у сподіванні на отримання від реалізації проекта в майб. дох-ів, які покриють з П ці витрати. Фін-ня на поворотній основі — це надання інвестором грош. коштів на певний час із зобов'язанням повернути їх до обумовленого строку з %. При першому методі джерелами фін-ня є бедж. асиг¬нування, держ. субсидії, кошти позабюдж. фондів, власні кошти інвесторів, а також залучені ними кошти (фін-ня за рахунок випуску акцій). При другому методі використовується нац. кредит, кредити міжнар. фін.-кред. інститутів, комерц. банків та інших фін.-кред. установ. Осн. принципами фін.-кред. відносин між суб'єктами інвест. дія-ті є договірний, прямий, цільовий і безперервний характер фін-ня, принцип взаємного фін. контролю. Фін-ня проектів здій-ся на основі дог-ів (контрактів) по мірі їх виконання. Відповідно до цього принципу оплата робіт чи послуг проводиться після їх виконання в цілому або по мірі проходження окремих етапів. Проектно-досл. роботи оплачуються або за проект в цілому, або за виконану проектно-коштор. документацію, необхідну для 1-гор. буд-ва. Будів.-монтажні роботи можуть оплачуватись: за об'єкт в цілому, за окремий конструктивний етап (напр., нульовий цикл), наземну частину, опоряджувальні роботи. Технолог. устат-ня може оплачуватись або після його комплектної поставки, а за прямим договором — після його монтажу й комплексного опробовування, або по мірі його надх-ня на будову. Прямий й цільовий характер фін-ня зумовлюють надх-ня коштів безпосередньо замовнику і тільки на той об'єкт, для спорудження якого вони передбачені. Ритмічність й безперервність будів.го ви-ва вимагають і безперервності його фін-ня, своєчасної оплати виконаних робіт. Фін. контроль за цільовим і раціональним викор-ням виділених коштів здій-ся залежно від форми власності інвестора та залучених джерел фін-ня проекта. Фін. забезпечення інвест. процесу — це, по суті, участь фінансів у відтворенні осн. капіталу. Процес визначення джерел і виділення (залучення позички) грош. коштів для і-й зветься фін-ням. Процес викор-ня грош. коштів як довгостр. вкладень означає

інв-ня, тобто фін-ня передує інвестуванню. Після пошуку джерел фін-ня і визначення стр-ри, оформлення дог-ів фін-ня (кредитного договору) починається процес інв-ня, тобто перетворення грош. форми капіталу на продуктивну. Потім капітал у процесі обігу починає приносити дохід у вигляді грош. потоків (П й амортизації) і частково вивільнятися (через лікв-ть), поповнюючи тим самим власні джерела фін-ня. Крім П й амортизації, до власних джерел фін-ня прийнято відносити мобілізацію внутрішніх ресурсів (МВР). При підрядному способі буд-ва до них належать кошти від реалізації устат-ня, що вибуває, непотрібних матеріалів, інструменту, інвентарю; кошти від ліквідації тимчасових будинків і споруд, реалізації корисних копалин, що попутно видобуваються (за винятком витрат по їх реалізації). При господарському способі буд-ва до МВР належать планові накопичення й економія від зниження собівартості будів.-монтажних робіт, амортизація по засобах праці, що використовуються в буд-ві. Важливим джерелом фін-ня є кредит, що надається інвестором, незалежно від форм власності, для здій-ня реальних і-й. Основою взаємовідносин інвестора й банку (іншого кредитодавця) є кредитний договір, в якому обумовлюються розмір кредиту, що надається, його забезпеченість, гарантії повернення, строки його викор-ня, майнова відповідальність сторін. Укладенню кредитного договору передує представлення позичальником ряду документів, в яких обґрунтовується потреба в кредиті під інвест. проект. Наближається до кредиту така форма розр-ів в інвест. сфері, як лізинг, що являє собою довгостр. оренду окремих видів машин та устат-ня, вир.-техн. комп¬лексів, іншого майна. Субєкти угоди: постачальник (виробник обл-ня), лізингодавець (банк чи лізингова компанія), лізингоодержувач (орендатор). Лізингодержувач знах-ть фірму, що виготовляє або продає необх. йому обл-ня, вивчає умови продажу. Потім він звертається до лізингової компанії з пропозицією придбати це обл-ня у виробника (продавця) з метою подальшої передачі йому на умовах оренди. Розрізняють фін. (капітальний) та оперативний (сервісний) лізинг. Фін. лізинг характеризується тим, що договір укладається на строк, що дорівнює амортизац. періоду машин та устат-ня. Як правило, лізингоодержувач у кінці строку, передбаченого угодою, викуповує все майно лізингової компанії та укладає з нею угоду про оренду цього майна. Оперативний лізинг, на відміну від фін., передбачає багаторазову зміну лізингоодержувача продовж строку служби машин або обл-ня. Об'єктом операційного лізингу є, як правило, машини та устат-ня, що швидко мор-но і фіз-но застарівають. Лізингодавець звичайно сам здійснює ремонт і технічне обсл-ня, отримуючи при цьому всю суму амортизаційних відрахувань від лізингоодержувача. Таким чином, лізинг — це специфічна форма залучення вир. капіталу, за якої лізингодавець кредитує лізингоодержувача.

45. Моніторинг інвестиц. проекту Складовою операт. кер-ня проектом є система М. (відстежування поточного стану проекту на засадах заздалегідь організ. системи агрегованої звітності) реалізації інвест. проекту. Завданням М. є своєчасне виявлення ознак зниження ефе-ті проекту (чи відхилень від плану інв-ня) і реаліза-ція заходів щодо відновлення планового ходу (показ-ів) реалізації проекту. Механізм проведення пост. нагляду та контролю за процесом освоєння і-й називають моніторингом інвестиц. проектів. Осн. сферами моніторингу слід вважати: фін. потоки за проектом, графік виконання робіт (на етапі створення об'єкта), забезпечення ви-ва товарів і послуг (на етапі поточної експлуа-тації об'єкта інв-ня), маркет. забезп-ня проекту. Відповідно до часових параметрів мае бути розроблена інформаційна система щоденної (найкоротшої) звітності, щотижневої та щомісячної звітності. Може діяти, напр., така система М.: щоденна телефонна доповідь менеджера проекту (2-3 показники і стислий коментар щодо співв-ня фактичного стану проекту й чинних календ. планів реалізації проекту); щотижневий письмовий звіт про хід реалізації проекту (5-7 показ-ків, пояснения щодо відхилень від планових обсягів і термінів виконання робіт, прогноз ситуації на наступний тижденьпропозиції щодо упр-ня проектом); щомісячний письмовий розширений звіт (10-12 показ-ів, коментар до відхилень від запланованих показ-ів, пропозиції до проекту виходячи з пот. ситуацп та змін зовн. умов проекту). Показ-ки М можливі: обсяг поточних витрат, обсяг дох-ів від продажу, кі-ть зайнятих у проекті прац-ів; обсяг продажу, обсяг усіх дох-ів за проектом, забор-ть за отриманими позиками, очік. кінцева дох-ть проекту; обсяг продажу, обсяг дох-ів проекту за видами, обсяг пот. витрат, дебіт. заб-ть, кредит. забор-ть, очікувана кінцева дохідність проекту. Залежно від функцій учасників інвест. дія-ті можна спеціалізувати М. за видами: маркет. М. проводить для за без-ня своєч. поставок на будову мат.-техн. ресурсів, і його здійснюють ті учасники, на яких покладено обов'язки у контрактах з мат.-техн. за без-ня будов. Фін. М. проводиться інвестором, замовником за його дорученням на 1 етапі освоєння і-й (проектування).У процесі М. виявляються відхилення від програми реалізації проекту, приймаються рішення про мобілізацію внутрішніх фін. ресурсів, додаткове залучення або запозичення коштів. Техн. М., крім інвестора та його представників, здійснюють звичайно генпроектувальник, інші проектувальники – у межах автор. нагляду. Техн. М. проводиться для забезпечення відповідності об'ємно-планувальних і конструктивних рішень, прийнятих у будівельній та технологічній частинах проекту, вимогам держ. будівельних норм, держстандартів, техн. умов.

47. Реінженірингові бізнес-проекти

Деякі спеціалісти вважають, що реінжиніринг – це процедура опису й оптимізація бізнес-процесів компанії. Думка інших зводиться до розуміння реінжинірингу як методу скорочення внутрішніх затрат чи автоматизацією процесу упр-ня компанією. Реінжиніринг представляє собою переосмислення і радик. перебудову бізнес-процесів з метою поліпшення таких важл. показ-ів, як вартість, якість, швид-ть функт-ня, фінанси і маркетинг для досягнення стрибкоподібного поліпшення дія-ті фірми. Реінжиніринг передбачає: відмову від застарілих правил і підходів. Це дозволяє подолати негат. вплив господ. догм, що сформувалися; нехтування діючими системами, стр-ми і процедурами фірми й радик. зміна способів госп. дія-ті; якщо неможливо змінити своє ділове сер-ще, то можна змінити свій бізнес; приведення до значних змін показ-ів дія-ті, які на порядок відрізняються від попередніх. Реінжиніринг застосовується в трьох осн. випадках: 1. В умовах, коли фірма знаходиться в глибокій кризі, яка може проявлятися в очевидному неконкур. (дуже високому) рівні витрат, масовій відмові споживачів від продукту фірми і т. д. 2. Коли поточний стан фірми може бути визнаний задовільним, однак прогнози її дія-ті є неблагополучними. 3. Реалізацією можл-ей реінжинірингу займаються благополучні, швидко зростаючі і агресивні компанії. Їх завдання полягає в прискоренні нарощування відриву від найближчих конкурентів і створенні унікальних конкур. переваг. Застосування Р. в цій ситуації є найкращим варіантом ведення бізнесу. Мета реінжинірингу – отримання дод. конкур. переваг, а, відповідно, – підв-ня конкурент-ті і прибутковості компанії. Всі завдання для досягнення цієї мети, які кер-во компанії ставить перед групою оптимізації, можна розбити на три групи: 1) форм-ня прозорої системи внутрішньої взаємодії персоналу і процесів компанії для побудови прозорої і гнучкої системи внутрішнього контролю; 2) опис і оптимізація процесів з метою скорочення їх тривалості та/або затратності. Проведення реінжинірингу дозволяє компанії скоригувати процеси, скорочуючи їх тривалість або виключаючи так звані «даремні витрати», що в підсумку впливає на собівартість прод-ї і прибутковість компанії; 3) побудову інформаційної системи компанії для впров-ня автоматизованої системи упр-ня, що дозволили б прискорити форм-ня управлінської інф-ції для прийняття своєчасних рішень керівництвом. Однак, всі автоматизовані системи потребують попереднього форм-ня інформац. моделей потоків даних (інф-ції і документів) компанії з метою їх адаптації до вимог замовника. Та й при авт-ції упр-ня компанією, перш за все, необхідно описати технічне завдання для впров-ня системи, що неможливо зробити без проведення реінжинірингу.

48. Ціноут-ня в інвестиц.й сфері

Вартість буд-ва включає: договірну ціну, що складається з вартості робіт, які підлягають вик-ню генеральним підрядником за контрактом; частину базисної коштор. вартості буд-ва, що належить до дія-ті замовника; базисну коштор. вартість пуско-налагоджувальних робіт; дод. витрати замовника, спричинені форм-ням ринк. відносин; обов'язкові відрахування, збори і платежі, передбачені чинним закон-вом; ПДВ; дод. витрати на розвиток мат.-техн. бази будів. орг-ції, якщо вони передбачені будів. контрактом. Інвест. сфера з точки зору ціноут-ня має певні особливості. По-перше, для визначення вартості буд-ва вик-ся дворівнева система цін, яка включає базисну коштор. вартість буд-ва і вартість буд-ва, що встановлюється на стадії укладання підрядного контракту. Базисна коштор. вартість визначається на стадії розробки проектно-кошторисної докум-ції за коштор. нормами і цінами. Вартість буд-ва, яка обчислюється у процесі укладання підрядного договору (догов. ціна), враховує дод. витрати замовника і підрядника, спричинені лібералізацією цін за ринк. умов. Отже, ціна на буд. прод-ю у недерж. секторі затв-ся замовником (інвестором). По-друге, в буд-ві можуть визначатися ціни споживчої одиниці прод-ї (вартість 1 м2 житлової, вир. або заг. площі), вартість одного ліжко-місця для лікарень, санаторіїв; вартість одного посадочного місця для кафе, ресторанів, кінотеатрів тощо. Ці ціни мають важливе значення при продажу будів.ї прод-ї. По-третє, ціни на будів. продукцію визначаються індивідуальним кошторисом. І навіть об'єкти, споруджені за типовим проектом, мають різну коштор. вартість за рахунок місц. відмінностей: вартість земельного майданчика, обсяг земельних робіт і нульового циклу, витрат на спорудження елементів вир. та соц.ї інфр-ри тощо. По-четверте, ціни в буд-ві виконують планово-облікові функції, є підстава для укладання дог-ів і розр-ів за виконані роботи і надані послуги, а також для складання звітів. По-п'яте, дуже значною особливістю ціноут-ня в інв-ні є метод нормування поточних витрат і планових нагр-нь, тобто накладні витрати визначаються за затвердженими нормами у відсотках до прямих витрат, а планові нагромадження — у відсотках до кошторисної собівартості робіт (суми прямих і накладних витрат). Таким чином, ціною окремого будів.го об'єкта є коштор. вартість. За призначенням, викор-ням і методами визначення розрізняють базисну коштор. вартість: всього буд-ва пром-гого під-ва, його черги чи пускового комплексу, житлового кварталу тощо; окремих об'єктів в його складі — будівель, споруд, інженерних комунікацій; окремих видів і комплексів будів.-монтажних робіт. Залежно від економічних особливостей і витрат у заг.й кошторисній вартості буд-ва виокремлюють три осн. групи відповідно до технологічної стр-ри і-й: будів.-монтажні роботи по спорудженню будівель, спо¬руд і встановленню в них устат-ня; витрати на придбання технологічного та інших видів устат-ня, пристосувань, інструментів і вир. інвентарю, необхідних для подальшої експлуатації збудованого об'єкта; інші витрати і роботи, пов'язані з підготовкою та проведенням буд-ва (вартість дослідницьких і проектно-розвідуваль¬них робіт, утримання дирекції замовника, підготовка експл-их кадрів майбутнього під-ва, витрати по відведенню землі під забудову та ін.). Ця група витрат майже на всіх будовах становить 8—10 % заг. базисної кошторисної вартості буд-ва і використовується для аналізу, планування, фін-ня та обліку і-й. Коштор. вартість будів.-монтажних робіт скл-ся з прямих накладних витрат і планових нагр-нь. Сума прямих і накладних витрат у підсумку дає коштор. собівартість робіт. До прямих витрат належать: коштор. вартість будівельних матеріалів, конструкцій і деталей, осн. ЗП працюючих, витрати до експлуатації будів. машин і механізмів. Накладні витрати не пов'язані безпосередньо з технологічним процесом будів.го ви-ва, а призначаються для його обсл-ня — орг-ції, упр-ня, інженерної підготовки та забезпечення інших умов. Накладні витрати под-ся на: 1) адмін.-госп.— осн. і дод. ЗП; відр-ня на утр-ня вищої орг-ції; поштово-телеграфні, канцелярські, утр-ня приміщень); 2) витрати по обсл-ню всіх працюючих — дод. ЗП працюючих; витрати на санітарно-побутове обсл-ня, охорону праці і техніку безпеки; внески на соц. страхування; 3) витрати на орг-ю робіт на будів. майданчиках — утримання сторожової та пожежної охорони; витрати на проектування технології та орг-ції робіт; утримання вир. інвентаря (поточний ремонт, знос тимч. нетитульних будівель і споруд тощо); 4) інші накладні витрати. Планові нагром-ня пер-ся в кошторисах на буд-во об'єктів у розмірі 30 % від суми прямих і накладних витрат. Кошторисні розрахунки проводяться по окремих видах робіт, об'єктах і будівництву в цілому. Базисна коштор. вартість, що визначається при цьому, відобр-ся відповідно у локальних, об'єктних кошторисах і зведеному кошторисному розр-ку. Основою для складання договірних цін є затверджений у встановленому порядку зведений коштор. розрахунок, розроблений у складі проектно-кошторисної докум-ції, яка прой¬шла експертизу. Договірні ціни враховують усі витрати підрядної орг-ції та замовника і обумовлюються при укладанні дог-ів, прогнозуванні вартості підрядних робіт, розрахунках між замовником і підрядником за виконані роботи. Є види договірних цін: тверді (остаточні) на весь обсяг буд-ва. Вони враховують майб. коливання цін і не кор.-ся стосовно факт. рівня інфляції.; динамічні (відкриті), які мають, як правило, незмінну частину витрат. Ця частка кор.-ся в процесі буд-ва відповідно до факт. рівня інфляції.

50. Інвест. кошториси

Визначення вартості інвестиц. товарів здій-ся інвестором або, за його дорученням, фірмою-проектантом на кожній стадії інвестиц. процесу із залученням широкої інформаційної бази. При розробці інвесторських кошторисів проектувальник закладає сер. норми поточних витрат, враховує непередбачуваний П. При цьому нормування поточних витрат і П виконується стосовно не прямих витрат, а основної зарплати робітників-будівельників та операторів будівельних машин. Необх-сть участі у тендерах і прагнення до отримання замовлень на вик-ня будів. робіт змушує підрядників також розробляти кошториси, що пропонують зустрічні ціни, які враховують уже свої, індивід-но складені рівні витрат ресурсів на проведення робіт, індивід. норми поточних витрат і нагр-нь, що залежать від розмірів будів.ї фірми, її техн. оснащеності, рівня кваліфікації персоналу та інших чинників. Великі фірми пропонують нижчі ціни від тих, що закладені в інвесторському кошторисі, прагнучи перемогти в тендері. Взагалі, для розробки інвесторських кошторисів використовується велика к-ть інф-ції, що зумовлюється високими вимогами до якості кошторисної докум-ції. З урахуванням світового досвіду можна рекомендувати деякі шляхи вдосконалення ціноут-ня в інвестиц.й сфері У.: вже на стадії обґрунтування доцільності і-й замовником повинні розроблятись інвест.кошториси, де визначається прийнятна на всіх стадіях інвестиц. процесу вартість буд-ва; інвест.кошториси на тендерах повинні бути основою для розробки проектів цін на будів. продукцію підрядників, що беруть участь у торгах; держ. і недерж. інвестори повинні мати змогу вибрати з підрядників тих, що пропонують ціни, нижчі від закладених в інвесторських кошторисах; кошториси підрядної фірми мають розроблятися на підставі інвесторських кошторисів з урахуванням можливого зниження рівня собівартості як умови, що забезпечує перемогу у тендері; норм-ня поточних витрат, що лімітуються, слід здійснювати до базису (прямих витрат, кошторисної собівартості), з якого повинна вилучатися вартість матеріалів, деталей і конструкцій; прогнозований рівень цін, укрупнених розцінок споживчої одиниці будів.ї прод-ї повинен коригуватися системою регіон. індексів цін, що склалися, а не встан-сь стосовно граничних нормативів; у підрядних контрактах у предметі догов. ціни слід виокремити: на будів. частину (будівлі, споруди з інженерним обл-ням) і на технол. (доставка, установка або монтаж технолог. обл-ня), що дозволить проводити розрахунки між замовником і підрядником окремо за будівельні роботи і монтаж обл-ня; доцільно також надати можливість незалежним інжиніринго-консалтинговим фірмам оприлюднювати регіональні ціни на мат.-техн. і люд. рес-си, що скл-ся в будів-му ви-ві.





Реферат на тему: Інвестиційний клімат та інвестування в Україні (шпора)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.