Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Фінанси

Фінансові ресурси на підприємстві АТ "Приват-Холдінг" та обґрунтування потреби в них (реферат)

Зміст

Вступ. 3

1. Фінансові ресурси підприємства як економічна категорія. 5

2. Визначення фінансових ресурсів підприємства та обґрунтування їх потреби. 11

3. Сутність фінансових ресурсів та їх класифікація. 26

4. Формування і використання фінансових ресурсів підприємства. 33

5. Дослідження формування і використання фінансових ресурсів підприємства. 37

5.1. Економічна характеристика АТ " Приват - Холдінг ". 37

5.2. Зв'язок між формуванням і використанням фінансових ресурсів підприємства 39

Висновки. 44

Список використаних джерел. 46


Вступ

Трансформація українського суспільства, національної економіки зумовлює відхід у небуття старих і вихід на громадську арену нових економічних відносин. В цих умовах значно більше місця, ніж в командно-адміністративній економіці, займають фінанси, які відіграють провідну роль у ринковій економіці. Без нормального функціонування фінансового механізму ринкова економіка працювати невзмозі. Досвід останніх років проведення економічних реформ в Україні переконливо підтвердив це положення. Завдання полягає в тому, щоб оцінити і удосконалити роль фінансових відносин в той чи інший період розвитку, у тих чи інших суб'єктів економіки.

У фінансовій системі країни основною ланкою є фінанси підприємств, роль яких посилюється з появою підприємств нових форм власності і форм господарювання, розвитком процесу роздержавлення і приватизації, зменшенням частки державних підприємств, переходом підприємств на принципи реального, а не проголошеного самофінансування.

В умовах самофінансування важливе місце займають фінансові ресурси підприємств - головна складова їх функціонування і один з факторів виробництва в умовах ринку. Самостійність підприємств не в останню чергу характеризується наявністю фінансових ресурсів. Забезпеченість підприємств фінансовими ресурсами та їх ефективне використання суттєво впливає і на поповнення бюджету, державних і регіональних фондів. Залежність тут пряма: чим міцніше і стійкіше фінансове становище підприємств, тим забезпеченіше державні і регіональні грошові фонди, бюджет, більш повно задовольняються соціально-культурні та інші потреби суспільства. В сукупності фінансові ресурси підприємств відіграють важливу роль для формування ринкових відносин у національній економіці в цілому.

Не дивлячись на актуальність теми – «Фінансові показники та обґрунтування потреби в них», категорія фінансових ресурсів, на нашу думку, в Україні вивчена недостатньо.

В роботі розглядаються теоретичні аспекти категорії фінансових ресурсів підприємств, досліджено стан, формування, особливості використання фінансових ресурсів підприємства на сучасному етапі, зв'язок і залежність між джерелами формування і напрямками використання фінансових ресурсів, оптимізація співвідношення між ними.


1. Фінансові ресурси підприємства як економічна категорія

Фінанси підприємств різних галузей національної економіки можна визначити як економічні грошові відносини, пов'язанні із створенням, розподілом і використанням грошових фондів і нагромаджень в сфері виробництва і реалізації продукції. Реалізація фінансових відносин на підприємстві пов'язана з використанням фінансового механізму - системою управління фінансами підприємств, яка існує для організації взаємодії фінансових відносин і фінансових ресурсів з метою ефективного їх впливу на кінцеві результати виробництва. Фінансовий механізм встановлюється державою у відповідності з вимогами економічних законів шляхом видання законодавчих і нормативних актів, використовується підприємствами з урахуванням їх особливостей і завдань. Фінансовий механізм повинен сприяти найбільш повній і ефективній реалізації фінансами своїх функцій, їх взаємодії.

Функціонування підприємства супроводжується безперервним кругообігом коштів, який здійснюється у формах витрат ресурсів і одержання доходів, їх розподілу і використання. При цьому визначаються джерела фінансових ресурсів, напрямки і форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально-технічних "ресурсів, покупцями продукції, державними органами з сплати податків, персоналом підприємства тощо. Всі ці грошові відносини складають зміст фінансової діяльності підприємства, в якій найважливішу роль виконують фінансові ресурси.

Фінансові ресурси підприємства - це грошові кошти, що знаходяться в розпорядженні підприємства і використовуються для покриття витрат і утворення різних фондів і резервів.

В результаті виробництва і реалізації товарів (послуг) формуються фінансові ресурси підприємства, які забезпечують кругообіг основного та оборотного капіталу і взаємовідносини з установами фінансово-кредитної системи (Рис. 1.1).

Фінансові ресурси підприємства

Джерела формування

Банківські кредити

Статутний капітал

Доходи від діяльності

Амортизаційні відрахування

Державні субсидії

Види

Поточні витрати (оборотні кошти)

Капітальні витрати (інвестиції)

Рис. 1.1. Джерела формування і види фінансових ресурсів підприємства

В цілому розрізняють два основних види фінансових ресурсів, необхідних для діяльності підприємства: довгострокові фінансові кошти у вигляді основних фондів (капіталу) і короткострокові (поточні) фінансові кошти для кожного виробничого циклу, тобто до моменту отримання доходу від продаж.

Залежно від джерел ресурсів фінансування, як відомо, поділяється на внутрішнє і зовнішнє.[11, c.4-6]

Внутрішнє фінансування здійснюється за рахунок коштів, одержаних від діяльності підприємства, використання чи продажу його майна. До таких коштів належать прибуток, амортизаційні відрахування, виручка від продажу майна.

Зовнішнє фінансування має своїми джерелами кошти, не пов'язані з діяльністю підприємства: внески власників у статутний капітал безпосередньо або у формі купівлі акцій, кредит, інші боргові зобов'язання, державні субсидії.

Поряд з поділом фінансування на зовнішнє і внутрішнє слід відрізняти фінансування за рахунок власних і сторонніх фінансових ресурсів.

До сторонніх фінансових ресурсів належать ті, які треба повертати, тобто боргові зобов'язання. Всі інші фінансові ресурси виступають як власний капітал.

Важливою формою фінансування є кредит - платне надання грошей або інших цінностей в борг на певний час. Залучення кредитних коштів розширює фінансові можливості підприємства, але одночасно виникає ризик, пов'язаний з необхідністю повернення боргів у майбутньому і сплати процентів. Кредитна політика підприємства базується на порівняльному аналізі можливого прибутку від використання кредитних ресурсів і додаткових витрат у вигляді процентів та необхідності підтримання певного співвідношення між заборгованістю і власним капіталом. З одного боку, низька частка кредиту у загальному капіталі підприємства понижує його фінансові можливості та прибутковість, а з іншого - надмірна заборгованість, що не покривається власним капіталом, підвищує ризик неспроможності сплати боргів, підриває довіру інвесторів і, як наслідок, знижує ефективність діяльності підприємства. З урахуванням цих чинників вибирається оптимальне співвідношення власного і стороннього капіталу в конкретних умовах. Поряд з зазначеним треба мати на увазі, що при високій інфляції кредит може використовуватися як метод боротьби з її негативними наслідками. Якщо рівень інфляції вищий за кредитну процентну ставку, то кредит вигідний незалежно від його використання.

Не менш важливою формою фінансування підприємств є випуск цінних паперів, до яких належать, насамперед, акції та облігації.

Акція - це цінний папір, який надає право власності на частку майна і прибутку акціонерного підприємства. Випуск і продаж акцій дозволяє підприємству мобілізувати в значних обсягах капітал для інвестування. Розрізняють акції звичайні і привілейовані. Звичайні акції надають право участі в управлінні акціонерним підприємством, ( право голосу на зборах акціонерів), але не гарантують певної величини доходу (дивіденду).

Привілейовані акції забезпечують їх власникові фіксовані дивіденди, але не дають права голосу при вирішенні питань діяльності підприємства.

Частка привілейованих акцій у загальній їх кількості законодавчо обмежується.

Облігація як різновид цінних паперів є зобов'язанням емітента виплачувати власникові фіксований щорічний доход (процент) і в зазначений термін повернути вартість боргу (викупити облігації). Тому виручка від продажу облігацій не належить до власного капіталу.

Метою підприємницької діяльності є фінансові результати. її доходність і є вирішальним для підприємства. Основним фінансовим результатом діяльності підприємства є його прибуток, іноді його замінюють показником доходу (валового доходу).

У сфері підприємницької діяльності визнано, що доход - як показник фінансових результатів - це виручка від підприємницької діяльності за вирахуванням матеріальних та прирівняних до них витрат.

Практичне значення показника доходу полягає в тому, що він характеризує загальну суму коштів, яка поступає підприємству за певний період і, за вирахуванням податків, може бути використана на споживання та інвестування.

Прибуток - це частина виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Характеризуючи надлишок надходжень над витратами фінансових ресурсів, прибуток є метою підприємницької діяльності та основним її економічним показником.

Прибуток є основним фінансовим ресурсом для розвитку підприємства, науково-технічного удосконалення його матеріальної бази і продукції всіх форм інвестування.

Приблизна схема використання прибутку на підприємствах України показана на рис. 1.2.

Податки

Чистий прибуток

Інші напрямки використання прибутку

Розподілений прибуток

Виплати власникам

Виплати персоналу обслуговування

Резервний фонд

Повернення боргів і сплата відсотків за кредити

Нерозподілений прибуток

Інвестиції

Загальний (балансовий) прибуток

Рис.1.2. Схема використання прибутку підприємств

Прибуток ( доход ) як основний показник фінансових результатів не може повністю характеризувати фінансовий стан підприємства і можливі тенденції його зміни. Останній істотно залежить від певних фінансових пропорцій, які аналізуються за даними балансу - підсумкового синтетичного документу про наявність і використання фінансових ресурсів на певну дату. [11, c. 11-12]

Баланс (як відомо) має дві частини: актив, якій показує напрямки розміщення коштів ( капіталу ), і пасив, що характеризує їх джерела. Активи включають фізичне, грошове і нематеріальне майно, яке у балансі поділяється на дві групи: фіксовані й поточні активи.

Фіксовані активи - це майно, створене за рахунок довгострокових інвестицій, яке має тривалий термін обігу (більше року), передусім основні фонди, незавершене будівництво, нематеріальні активи, довгострокові фінансові вкладення та інші. Фіксовані активи ще називають основним капіталом. Основні фонди і нематеріальні активи у балансі оцінюються за "їх повною вартістю, але у підсумок включаються за мінусом амортизаційних відрахувань (зносу).

Поточні активи включають мобільний елемент майна з коротким терміном обігу (до одного року). До них належать оборотні кошти і цінні папери, що швидко реалізуються. Поточні активи мають здатність досить швидко перетворюватися у гроші. Цю здатність називають ліквідністю. Поточні активи більш ліквідні, ніж фіксовані. В свою чергу окремі різновиди поточних активів мають різну ліквідність. За умов нормального функціонування економіки найбільш ліквідні активи - це гроші, цінні папери, на які є попит на ринку., та дебіторська заборгованість.

Меншу ступень ліквідності мають товарно-матеріальні запаси та затрати (у незавершене виробництво, майбутніх періодів).

Пасиви балансу поділяються на дві групи: власний капітал ( кошти ) і чужий у різних формах заборгованості (зобов'язань). Власний капітал створюється з двох основних джерел. Перше - внески власників підприємства при його організації або виручка від продажу акцій акціонерного товариства. Друге основне джерело - акумульований ( нерозподілений ) між власниками і працівниками прибуток, який утворюється від діяльності підприємства.

Боргові зобов'язання у балансі поділяються на довго- і короткострокові. Довгострокові - це ті зобов'язання, які погашаються не раніше, ніж за рік від дати складання балансу, короткострокові - в межах року. Короткострокові включають не тільки кредити, але й різні форми кредиторської заборгованості: за одержані товари, аванси, видані векселі, за розрахунками по оплаті праці, виплати податків тощо.

Співвідношення між окремими групами активів і пасивів балансу мають важливе економічне значення і використовуються для оцінки і діагностики фінансового стану підприємства, за результатами яких характеризуються і прогнозуються фінансові ресурси.


2. Визначення фінансових ресурсів підприємства та обґрунтування їх потреби

Становлення в Україні ринкової економіки активізувало процеси створення нових підприємств ресторанного господарства, реконструкції, перепрофілювання тих, що працюють нині. Особливістю підприємств такого типу є те, що, з огляду на специфіку їхнього функціонування, вони є водночас виробничо-господарською і соціальною системою.

Залежно від прийнятої на підприємстві ресторанного господарства технології виробництва визначається співвідношення між факторами, яке максимізує виробничу функцію. Тобто обирається трудомісткий, або капіталомісткий, шлях забезпечення випуску продукції. Ефективність виробничої діяльності, таким чином, досягається через оптимізацію складу і обсягів ресурсів, що формують фактори виробництва підприємства.

У науковій економічній літературі існують різні точки зору щодо визначення понять "фактори виробництва" та "ресурси". Більшість економістів ототожнює ці поняття.

Фактори виробництва — це елементи у виробничому процесі, які прямо чи опосередковано впливають на його здійснення і отримання кінцевого результату. Тоді як виробничий ресурс — це джерело формування факторів виробництва, запаси певних елементів, що можуть мати як матеріальну, так і нематеріальну природу, фактично перебувати у розпорядженні господарської системи і "перероблюються" у виробничому процесі.

Такими елементами є сировина і матеріали, машини й устаткування, фінансові й інформаційні елементи виробничого процесу. Взаємодіючи між собою у межах виробничої технології, вони якісно видозмінюються і втілюються у конкретні продукти. Отже, залучена до виробничого процесу підприємства як фактор виробництва безліч різноманітних елементів є ресурсами підприємства.

Проблеми ресурсного забезпечення діяльності підприємства, залежності між обсягом, складом ресурсів та досягнутими результатами діяльності, оцінки достатності ресурсного потенціалу для досягнення запланованих показників діяльності актуалізовані сучасними динамічними процесами розвитку економіки, функціонування суб'єктів господарювання — нині в полі зору наукових шкіл, що працюють над питаннями теорії фірми.

А.Г. Фонотов вважає ресурсом суспільного виробництва "такий фактор, на використання якого у межах виробничого циклу поширюється хоча б одне із таких обмежень: порівнянність обсягу потреби у цьому факторі з обсягом його запасів, що фактично перебуває в розпорядженні господарської системи. Інтенсивність використання такого фактору залежить від обсягу його запасів, від видатків на поповнення та розширення запасів, на залучення цього фактору до господарського обороту”..[23, c. 15.]

Кембелл Р. Макконнел і Стенлі Л. Брю вводять поняття "економічні ресурси" як усі природні, людські та вироблені людиною ресурси, що використовуються для виробництва товарів і послуг. Вони поділяють економічні ресурси на дві категорії: матеріальні та людські.[ 12, c. 64.]

Сукупність ресурсів підприємства створює базу формування його ресурсного потенціалу, оскільки система ресурсів більшою мірою належить до опису потоків ресурсів, що використовуються у виробничому процесі, тоді як ресурсний потенціал передбачає насамперед наявність джерел ресурсів.

Поняття "потенціал" підприємства в економічній літературі дуже поширене у зв'язку з важливістю визначення можливостей отримання джерел ресурсів, їхнього розвитку.

Більшість науковців дотримується твердження, що ресурсний потенціал як поняття пов'язаний із формуванням та ефективним використанням ресурсів. За висновками О.С. Віханського, "процес формування і мобілізації ресурсів починається з того, що механізм використання ресурсного потенціалу організації приводиться у відповідність із наявною стратегією. Для цього вище керівництво повинно привести характер і напрям діяльності функціональних підрозділів у відповідність із завданнями реалізації стратегії" [3, c. 57.].

У А.Г.Фонотова "ресурсний потенціал являє собою сукупність запасів і пов'язаний насамперед із характеристикою джерел ресурсів. До складу ресурсного потенціалу вводять запаси природних, матеріальних, фінансових, інформаційних ресурсів та населення. Категорія ресурсного потенціалу потрібна для оцінки можливостей майбутнього періоду, тому що це враховує спрямування, розширення, поповнення і відтворення джерел ресурсів" [23, c. 37.]

Досить раціональною на сучасному етапі є концепція, яка стверджує, що ресурсний потенціал підприємства — це його економічні можливості (засоби виробництва, запаси, джерела ресурсів — наявні або які можуть бути мобілізовані, приведені в дію, використані) для досягнення встановлених цілей. Тобто економічна здатність підприємства забезпечувати досягнення намічених цілей.

Український економіст А. Садеков визначає ресурсний потенціал підприємства як "сукупність ресурсів, які є в розпорядженні підприємства, і спроможність його співробітників та менеджерів використовувати ресурси з метою створення товарів, виконання робіт, надання послуг та отримання максимального прибутку".[18, c. 11.]

Спираючись на теоретичні узагальнення з цього питання, можна відзначити низку особливостей ресурсного потенціалу підприємства ресторанного господарства, які випливають зі специфіки діяльності підприємств такого типу.

Забезпечення дієздатності такої складної виробничо-економічної системи, як підприємство ресторанного господарства, коли стандарт обслуговування є однією із його конкурентних переваг, потребує вирішення складних оптимізаційних завдань щодо рівня витрат, кількісних та якісних характеристик ресурсів, що використовуються. Це певною мірою забезпечується створенням оптимального співвідношення між потребою підприємства у ресурсах і економічними можливостями розширення та поповнення цих ресурсів у довгостроковій перспективі, задоволенням споживачів та отриманням максимально можливого прибутку.

Отже, до складу ресурсного потенціалу таких підприємств входять не лише наявні ресурси, а й можливості залучення їхніх джерел. Запорукою ефективності формування та використання ресурсного потенціалу підприємства є якість відповідних управлінських рішень.

З огляду на такі визначення можна виділити головні складники ресурсного потенціалу підприємства ресторанного господарства (див. рис. 2.1).

Ресурсний потенціал підприємства ресторанного господарства

Резервне забезпечення диспозитивного фактору виробництва

Ресурсне забезпечення елементарного фактору виробництва

Трудові ресурси (управлінський персонал)

Фінансові ресурси

Матеріальні ресурси

Нематеріальні ресурси

Інформаційні ресурси

Трудові ресурси (виробничо-торговий персонал )

Рис. 2.1. Структура ресурсного потенціалу підприємства ресторанного господарства

Між іншим, ресурси, що окремо розглядаються, ще не є ресурсним потенціалом підприємства. Тільки через можливість участі їх у виробничому процесі підприємства створюється його ресурсний потенціал.

Кожний ресурс формується за своїм напрямом використання. Його кількість і якість зумовлюються виробничою потужністю підприємства, параметрами кінцевої продукції, рівнем технологічності виробничого процесу та використання диспозитивного фактору.

В умовах ринкової економіки найважливішим фактором, що зумовлює масштаби й темпи розвитку підприємства, є обсяг і структура фінансових ресурсів, які перебувають у розпорядженні підприємства.

Ефективність роботи підприємства певною мірою залежить від здійснюваної ним фінансової політики. Вплив фінансів на ефективність господарювання визначається тим, наскільки активно вони стимулюють зростання рентабельності, продуктивності праці, ефективне використання основних і обігових коштів, зниження витрат, підвищення якості продукції та культури обслуговування. Вплив фінансів на ефективність господарювання виявляється насамперед у процесі формування фінансових ресурсів.

Особливості фінансів підприємств ресторанного господарства зумовлюються поєднанням процесів виробництва, реалізації та організації споживання готової продукції, що й надає їм рис, притаманних фінансам і промисловості, і торгівлі.

До принципових особливостей організації виробництва на підприємствах ресторанного господарства належать короткі строки виготовлення й реалізації продукції, і саме це визначає специфіку системи грошових розрахунків, особливості формування фондів, швидкість обігу коштів.

Зазначені особливості поглиблюються різною трудомісткістю і витратомісткістю виробництва й реалізації виробів, а отже і різною рентабельністю. Крім того, на організацію фінансів підприємства ресторанного господарства істотно впливає відмінна від інших сфер діяльності система ціноутворення на власну продукцію.

Фінансові ресурси підприємств ресторанного господарства формуються із зовнішніх та внутрішніх джерел і можуть бути власними й запозиченими. Власні фінансові ресурси надаються підприємству уже на етапі формування статутного фонду у момент його створення.

Крім статутного фонду, у процесі діяльності підприємства ресторанного господарства формуються певні фонди спеціального призначення, кошти яких - власні внутрішні фінансові ресурси підприємства: резервний фонд, фонди виробничого розвитку, коштів, які спрямовуються на соціальні потреби, фонди заохочення, охорони праці, поповнення оборотних коштів та інші.

Одним із найважливіших джерел утворення внутрішніх власних фінансових ресурсів є грошові доходи підприємства ресторанного господарства від реалізації власної кулінарної продукції та купованих товарів, від іншої реалізації, здійснення позареалізаційних операцій.

Крім власних фінансових ресурсів, підприємство ресторанного господарства має можливість на безоплатній основі протягом певного періоду використовувати для свого розвитку кошти, що в деяких джерелах економічної літератури прирівнюються до власних, — стійкі пасиви, під якими мається на увазі постійна заборгованість підприємства перед власними працівниками, бюджетом та позабюджетними фондами, яка зумовлена періодичністю виконання цих зобов'язань і постійним резервуванням коштів на їхнє покриття.

Певну частину фінансових ресурсів підприємства ресторанного господарства можуть отримати від інших видів надходжень коштів — безповоротної фінансової допомоги, спонсорських та благодійних внесків, цінних подарунків, наприклад, у вигляді страхового відшкодування від страхових компаній.

Позикові ресурси підприємств ресторанного господарства формуються із різних за формою та умовами залучення зовнішніх джерел, які отримуються підприємством харчування на певний період на поворотній та платній основі.

А.А. Садеков; Л.В. Фролова, Л.В. Шаруга вважають, що фінансові ресурси є не лише вихідним видом ресурсів для створення й діяльності підприємств, які, перетворюючись у засоби виробництва та робочу силу, забезпечують процес виробництва, а й обов'язковою умовою безперервності процесу виробництва на підприємстві. І пояснюють це тим, що навіть за достатньої наявності на підприємстві основних фондів і кваліфікованої робочої сили підприємства неспроможні здійснювати виробничу діяльність, якщо не забезпечені необхідним обіговим капіталом і наявними грошовими ресурсами зокрема. [18, c. 24.]

Тобто фінансові ресурси є вихідним видом ресурсів, які формують інші ресурси, для організації виробничих, бізнес-процесів, забезпечують процес виробничого перетворення ресурсів підприємства та вартісного відтворення, а отже, і процесу кругообігу капіталу.

В українській економічній думці на сьогодні існує дуже багато визначень фінансових ресурсів підприємства. Така неоднозначність відображає, по-перше, відірваність вітчизняної економічної науки від тих процесів, перетворень і явищ, які нині відбуваються в українській економіці. По-друге, це свідчить про певне нерозуміння функціонування ринкової економіки та її законів, які поступово, але неухильно приходять на зміну командно-адміністративній системі, або принаймні про невдалу спробу поєднати закономірності цих двох систем у єдиному симбіозі.

Зосередившись на понятті фінансових ресурсів підприємства, не будемо розглядати тих визначень фінансових ресурсів, які були сформульовані ще за радянських часів. У них фінансовим ресурсам підприємницьких структур відводилася підпорядкована роль щодо фінансових ресурсів держави. Сьогодні ж лінія поділу між фінансовими ресурсами держави і підприємств у багатьох авторів проходить чіткіше. Погляньмо на деякі з тих визначень, які були сформульовані в 90-ті роки XX століття українськими і російськими авторами, тобто в період становлення нових української і російської економік.

Визначення 1. М.Я. Коробов: "Фінансові ресурси підприємства — це його власні і позичкові грошові фонди цільового призначення, які формуються у процесі розподілу і перерозподілу національного багатства, внутрішнього валового продукту і національного доходу та використовуються у статутних цілях підприємства". [10, c. 267]

Визначення 2. В.М. Родіонова: "Фінансові ресурси підприємства — це грошові доходи і надходження, які перебувають у розпорядженні суб'єкта господарювання і призначені для виконання фінансових зобов'язань, здійснення затрат із розширеного відтворення і економічного стимулювання працівників" [20, c. 125.]

Визначення 3. В.Г. Бєлолипецький (посилаючись на визначення, яке, на думку автора, наводиться у "багатьох вітчизняних [російських] підручниках"): "Фінансові ресурси фірми — це частина грошових ресурсів у вигляді доходів і зовнішніх надходжень, призначених для виконання фінансових зобов'язань і виконання затрат із забезпечення розширеного відтворення".[ 1, c. 64.]

Визначення 4. О.Д. Василик: "Фінансові ресурси — це грошові накопичення і доходи, що створюються в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту й зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення та задоволення інших суспільних потреб"[2, c. 76.].

Визначення 5. І. В. Зятковський — цей автор фактично наводить узагальнений підсумок усіх визначень фінансових ресурсів: "Як свідчить ретроспективний аналіз визначень фінансових ресурсів, дослідники кваліфікують їх як сукупність фондів грошових коштів, доходів, відрахувань або надходжень, що перебувають у розпорядженні підприємств"[7, c. 25.].

Визначення 6. В.М. Опарін — одне з найпростіших і найактуальніших визначень (2000 рік): "Фінансові ресурси — це сума коштів, спрямованих в основні засоби та обігові кошти підприємства"[14, c. 11.].

Із наведених вище визначень можна зробити висновок, що більшість авторів розуміє під фінансовими ресурсами грошові накопичення, доходи і надходження або ж фонди грошових ресурсів.

Звернімося до такого поняття, як фонди та їх відношення до фінансових ресурсів. Ось що про це пише О. Д. Василик: "... не всі грошові ресурси є фінансовими ресурсами. Поняття "грошові ресурси" значно ширше, але фінансові ресурси виступають завжди у грошовій формі. Грошові ресурси стають фінансовими ресурсами тоді, коли вони концентруються у відповідні фонди, для яких встановлено порядок створення й використання"[2, c. 84.]. Можливо, це твердження і можна використати стосовно держави, проте в сьогоднішніх умовах його надзвичайно важко застосувати щодо сучасних підприємств.

Жодне сучасне підприємство не може дозволити собі такої розкоші, щоб спочатку залучати кошти, а вже потім перетворювати їх у фінансові ресурси для подальшого використання. Чому? По-перше, жодна копійка не надходить до підприємства просто так. Обов'язково проти кожної копійки, залученої підприємством, виступає або товар, або зобов'язання підприємства у вигляді цінних паперів. І по-друге, кожну копійку підприємство намагається залучати під прогнозований раніше напрям розвитку. Підприємство в сучасних умовах не може тримати довго на розрахунковому рахунку залучені кошти або ж формувати спочатку спеціальні фонди з них, а вже потім вкладати в реальні основні й оборотні засоби. Чим швидше підприємство пустить в обіг кошти, тим більшу величину доходу і прибутку воно може отримати в майбутньому. В іншому разі кожна хвилина "простоювання" коштів може вилитися підприємству у небажані збитки або недоотримані прибутки.

Отже, спочатку відбувається процес прогнозування розвитку, а вже потім для втілення в життя цього прогнозу залучаються відповідні кошти. Такий процес на підприємстві одразу кожну залучену копійку перетворює у фінансовий ресурс, а згодом — через купівлю основних і оборотних засобів — у капітал. Тільки держава має право вилучати кошти, підприємство ж може лише їх залучати, і це залучення повинно бути завжди обґрунтованим, якщо компанія хоче мати успіх.

Сьогодні поняття "фонди" як організаційна форма руху коштів просто починає зникати з лексикону підприємства (в економічній літературі "фонди" трактуються лише як загальне джерело коштів). Для цього достатньо поглянути на нову форму балансу, в якій жодного разу не згадуються фонди, а старі фонди замінені простим поняттям "капітал". Щодо фондів, то, наприклад, В.В. Ковальов так пише про них: "Взагалі до трактування будь-якого фонду як джерела коштів для придбання активів не слід ставитися буквально (подібна помилка особливо поширена серед небухгалтерів) — активи найчастіше придбаваються у тому разі, коли у підприємства є в достатньому обсязі вільні грошові ресурси, а не тому, що створено якийсь фонд. Не випадково багато які підприємства уже не поспішають створювати різноманітних фондів, а акумулюють їх у вигляді нерозподіленого прибутку; до речі, подібна практика звичайна у більшості економічно розвинутих країн"[ 9, c.161].

Про які ж фонди у такому разі можна говорити при визначенні фінансових ресурсів? Як у сучасних умовах сформулювати визначення фінансових ресурсів як фондів грошових ресурсів?

Цікаву відповідь на ці запитання дав В.Г. Бєлолипецький у визначенні, яке було наведене вище під номером 3. Розвиваючи цю думку, він, зокрема, стверджує, що "в умовах ринкової економіки фінансисти оперують частіше поняттям "капітал", який є для фінансиста-практика реальним об'єктом, на який він може постійно впливати з метою отримання нових доходів фірми. В цій якості капітал для фінансиста — об'єктивний фактор виробництва. Отже, капітал — це частина фінансових ресурсів, що введені фірмою в обіг і приносять доходи від цього обігу. В такому сенсі капітал є перетвореною формою фінансових ресурсів"[1, c. 64.].

Так, замість фондів на сцену знову повертається поняття "капітал". Більше того, цей автор робить ще один крок вперед — він розглядає фінансові ресурси у контексті часу: "... В такому трактуванні принципова відмінність між фінансовими ресурсами і капіталом фірми полягає в тому, що в будь-який момент фінансові ресурси більші або дорівнюють капіталу фірми. При цьому рівність означає, що у фірми немає ніяких фінансових зобов'язань і всі наявні фінансові ресурси перебувають в обігу"[1, c. 415].

Однак про які, власне, фінансові зобов'язання йдеться? Відповідь на це запитання можна побачити з наступного твердження автора: "У реальному житті рівності фінансових ресурсів і капіталу у фірми, яка функціонує, не буває. Фінансова звітність у всьому світі будується так, що різницю між фінансовими ресурсами і капіталом виявити неможливо. Річ у тому, що у стандартній звітності подані не фінансові ресурси як такі, а їхні перетворені форми — зобов'язання і капітал"". Фактично цим самим автор говорить про власний і позиковий капітал, відносячи останній до зобов'язань підприємства. Або, інакше кажучи, він розглядає підсумок балансу як сукупність фінансових ресурсів, а до капіталу відносить лише власний капітал підприємства, тобто підсумок пасиву за винятком усіх зобов'язань неакціонерам підприємства.

За таким трактуванням фінансових ресурсів втрачається сутність сучасних підприємств. У теперішніх умовах власність і управління на підприємстві чітко розмежовані. Це означає, що підприємство як юридичний суб'єкт кожну свою зароблену копійку має розглядати як зобов'язання перед тими, хто авансував у нього свої кошти раніше. Відрізняється лише форма цього авансування: ви можете авансувати в підприємство кошти як його власник (акціонер) або ж як його кредитор. Різниця між цими двома видами фінансування підприємства полягає тільки в певних аспектах при обчисленні оподатковуваного прибутку (відсотки за кредит, як правило, вираховуються до оподаткування, на відміну від дивідендів), при банкрутстві підприємства (вимоги кредиторів задовольняються раніше за вимоги акціонерів) і в деяких інших незначних відмінностях.

Якщо розвивати тему зобов'язань ще глибше, то можна побачити, що на менеджерів покладено додатковий обов'язок саме щодо акціонерів, а не щодо кредиторів: вони (менеджери) повинні так управляти компанією, щоб максимізувати добробут її власників (тобто акціонерів). Таке трактування пов'язане з останніми тенденціями у фінансовому менеджменті, коли мету підприємства — отримання максимального прибутку при мінімальному ризику було замінено на нову — максимізація добробуту власників (акціонерів) через зростання ринкової ціни акцій (хоча після останніх корпоративних скандалів у США і ця мета може зазнати модифікації). З цього випливає, що навіть нерозподілений прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства, продовжує бути власністю акціонерів, просто останні дають змогу управлінню реінвестувати його в компанію, бо вдала реінвестиція обертається підвищенням ринкової ціни акцій, збільшуючи у такий спосіб добробут власників. Таким чином, у підприємства як у юридичної особи завжди є зобов'язання перед своїми акціонерами й кредиторами і весь його пасив відображає склад цих зобов'язань. Або ж, як пише про це В.В. Ковальов: "Пасив балансу — це сума зобов'язань організації"[9, c. 158.].

Цікаво, що зовсім протилежної точки зору, ніж В. Г. Бєлолипецький, дотримується І.В. Зятковський: "Погляд науковців, які вважають, що фінансовими ресурсами підприємства слід вважати всі грошові фонди, в тому числі й позичені кошти, навряд чи є достатньо переконливим"[ 7, c. 25.]. Не менш загадкове й висловлювання В.М. Опаріна: "...Є підстави стверджувати, що поняття "капітал" і "фінансові ресурси" — близькі за змістом... Водночас між капіталом і фінансовими ресурсами наявні суттєві відмінності. З одного боку, не вся сума капіталу виконує функції фінансових ресурсів, пов'язані із забезпеченням виробничого процесу. А з другого — не всі фінансові ресурси набувають ознак капіталу"[ 14, c. 26.].

Така невизначеність як щодо фінансових ресурсів, так і щодо капіталу змушує нас поглянути на теорію капіталу, яка функціонує в світі уже понад двісті років (ще з часів Адама Сміта) і майже не зазнала істотних змін.

Сучасна економічна теорія визнає лише чотири фактори виробництва або види економічних ресурсів (слід зауважити, що серед них відсутні фінансові ресурси): капітал, землю, працю і підприємницькі здібності. Щодо першого, то на сьогодні у західній літературі склалася така концепція капіталу.

Капітал (фінансовий) — сукупний термін для товарів і грошей, від використання яких може бути отриманий майбутній дохід. Загальноприйнято вважати, що споживчі товари і гроші для теперішніх потреб і особистого задоволення не входять до складу капіталу. Таким чином, бізнес розглядає свою землю, будівлі, споруди, обладнання, устаткування і сировину поряд з акціями, облігаціями і банківськими рахунками як капітал. Будинки, меблі, автомобілі й інші товари, які споживаються для особистого задоволення (або гроші, обміняні на ці товари), не вважаються капіталом у традиційному розумінні.

У практичному використанні (наприклад із метою бухгалтерського обліку) капітал визначається як власність, що належить фізичним або юридичним особам у даний момент і чітко відокремлена від доходу, отриманого від цієї власності протягом певного періоду.

Відповідно до цього кожна компанія має рахунок руху капіталів (який часто називається балансом), що відображає активи фірми на певну дату і рахунок доходів/надходжень (котрий називається звітом про фінансові результати), що підсумовує потік товарів і вимог до них протягом певного періоду (зазвичай рік).

Серед економістів XIX століття термін "капітал" належав лише до того сегмента багатства, котрий був продуктом минулого виробництва. Багатство, яке не було виробленим, таке, як земля або родовища корисних копалин, було вилучене з визначення капіталу. Дохід від капіталу (визначений у такий спосіб) називався прибутком або процентом, тоді як дохід від природних ресурсів називався рентою. Сучасні економісти, для яких капітал означає просто сукупність товарів і грошей, що використовується для створення ще більшої кількості товарів і грошей, уже не вдаються до такого поділу.

Такий підхід до капіталу свідчить про те, що весь капітал, який перебуває в розпорядженні підприємства, відображається у балансі, причому тільки в лівій його частині (актив), тобто це основні й оборотні засоби. Пасив, власне, відображає джерела фінансування цього капіталу, тобто що і кому підприємство заборгувало на даний момент за той реальний капітал (основні й оборотні засоби), яким воно розпоряджається. Усі ці зобов'язання являють собою не просто щось аморфне, а чітко визначені корпоративні цінні папери (у вигляді акцій, облігацій), кредиторську заборгованість (у вигляді векселів), зобов'язання перед банками (у вигляді підписаних кредитних договорів), зобов'язання за розрахунками з бюджетом (у вигляді відповідних податкових декларацій), зобов'язання за розрахунками з оплати праці (у вигляді підписаних трудових договорів) тощо. 1 те, що розділ І пасиву називається "Власний капітал", у жодному разі не означає, що цей капітал належить підприємству, зменшуючи тим самим суму його зобов'язань. Цей капітал називається лише тому власним, що він належить суб'єктам, які через свою причетність до даного підприємства мають право називатися власниками підприємства. Дуже часто (в контексті корпорацій) він називається просто акціонерним капіталом.

Усе, чим може розпоряджатися компанія, знаходиться в лівій частині балансу (актив) і тільки там.

У зв'язку з цим виникає запитання: яким практичним цілям відповідає поняття фінансових ресурсів? Що, власне, спонукає виділяти їх в окрему категорію? На це запитання тільки один із вищенаведених авторів, а саме О. Д. Василик, дає впевнену відповідь: "... для науково обґрунтованого визначення поняття фінансових ресурсів треба чітко визначити ті критерії, яким воно повинне відповідати. До них належать джерела створення, форми виявлення, цільове призначення"[ 2, c. 76.]. Проте конкретнішого пояснення цих критеріїв щодо фінансових ресурсів автор не наводить.

Повернемося до тих визначень фінансових ресурсів, які були наведені на самому початку, але тепер уже у контексті двох важливих категорій — капіталу і доходу, і ми побачимо, що одні автори виділяють фінансові ресурси із доходів підприємства, другі — з його капіталу, а треті і з капіталу, і з доходу одночасно. В такій ситуації важко не погодитися з І.В. Зятковським, який недвозначно пише: "Хоча в економічній літературі й на сьогодні немає єдності щодо визначення фінансових ресурсів, усі дослідники єдині в тому, що не визнають їх економічною категорією". На цьому фоні і на фоні визначення (під номером 5) фінансових ресурсів, яке наводить цей автор, дещо суперечливою видається його думка, що "основними ознаками фінансових ресурсів підприємств... є джерела їх походження і право суб'єкта господарювання розпоряджатися ними без будь-яких обмежень". Це, по суті, означає, що автор відносить до фінансових ресурсів лише те, що надходить до підприємства на правах власного капіталу. Складається враження, ніби у світі існують підприємства, що можуть безконтрольно використовувати кошти, які вкладені в підприємство і від яких вони очікують певної віддачі. Згадаймо про те, що власний капітал, як було сказано вище, не є власністю компанії, а належить її власникам (акціонерам). Щоквартальні об'ємні системи фінансової звітності, які складаються для внутрішніх і зовнішніх користувачів у світовій практиці, зводять майже нанівець можливості суб'єктів господарювання розпоряджатися будь-якими коштами без обмежень.

На доповнення до цієї думки І.В. Зятковський наводить ще одне міркування щодо фінансових ресурсів. Він, зокрема, пише: "І все-таки слід зважати на те, що позичені ресурси мають обмежений термін функціонування в обороті коштів підприємств сфери матеріального виробництва й обслуговують лише рух власних фінансових ресурсів..."[ 7, c. 25.]. Автор фактично урізає обсяг фінансових ресурсів підприємства на обсяг позичених коштів лише на підставі терміну їх використання.

Отже, під фінансовими ресурсами на сьогодні слід розуміти сукупність усіх грошових ресурсів, які надійшли на підприємство за певний період або на певну дату у процесі реалізації продукції (товарів, робіт, послуг — операційна діяльність), основних і оборотних засобів (інвестиційна діяльність) і видачі зобов'язань (майнових і боргових — фінансова діяльність).

Ми дотримуємося ідеї прив'язування фінансових ресурсів саме до певної дати. Коли ми говоримо про фінансові ресурси, то маємо на увазі сукупність грошових ресурсів, які підприємство змогло залучити й утримати у своєму обороті на певну дату, зокрема на кінець року (на підприємстві ця сукупність набуває форми капіталу).

Щоб виявити цю сукупність і її склад, достатньо поглянути у пасив балансу, складеного на цю дату. Підсумок пасиву дасть нам загальну суму фінансових ресурсів, а його статті відобразять нам їхній склад. Пасив відображає сформовані в минулому фінансові ресурси, які матеріалізовані в активі.

Ані виручка, ані дохід як величини, пов'язані з проміжком часу, не належать до фінансових ресурсів. Єдиною частиною доходу, яка належить до цих ресурсів, є нерозподілений прибуток. Але це відбувається тільки тому, що даний прибуток капіталізується. Замість того, щоб виплачувати увесь розмір прибутку у вигляді дивідендів акціонерам, а потім переконувати їх вкласти знову в підприємство, механізм накопичення нерозподілених прибутків дає змогу уникнути такого обхідного шляху і безпосередньо інвестувати частину прибутку знову в підприємство. Така реінвестиція в кінцевому підсумку збільшує акціонерний капітал, а отже, і розмір частки в ньому кожного з акціонерів.

Завжди всі кошти, які надходять на розрахунковий рахунок або в касу підприємства в певний день, будуть відображені у відповідному фотознімку цього дня — в активі балансу відбуватиметься зростання статті "Грошові засоби та їх еквіваленти" на відповідну величину. У пасиві ця величина просто розкладеться на відповідні статті — такі, як нерозподілений прибуток (збитки), зобов'язання за розрахунками з бюджетом, з оплати праці, короткостроковими кредитами банків тощо. Це дасть зміну обсягу фінансових ресурсів підприємства на цю дату. Операції наступного дня приведуть до нових змін у структурі й складі фінансових ресурсів цієї компанії. [17, c.100-101]


3. Сутність фінансових ресурсів та їх класифікація

У сучасних умовах становлення економіки України розвиток вітчизняного бізнесу набуває особливої динамічності. Вона пояснюється наявністю досить жорсткої конкуренції як із боку українських, так і зарубіжних компаній, підвищенням вимог споживачів до товарів і послуг, що пропонуються на ринку. З іншого боку, підприємство є також споживачем різного роду ресурсів.

Отже, воно у процесі своєї господарської діяльності стикається з багатьма контрагентами (кредиторами, дебіторами). Тому, аби посісти своє місце на ринку й успішно працювати, підприємство має враховувати багато чинників, що впливають на його діяльність, планувати й прогнозувати власні кроки. Звичайно, досить важливе значення має професійна робота маркетингової служби підприємства. Однак на сучасному етапі розвитку дедалі вагомішого значення набуває саме управління фінансовою системою підприємства, оскільки фінансові ресурси є базисним ресурсом, без якого неможливе функціонування й розвиток підприємства.

Рух коштів, його швидкість і масштаби визначають працездатність фінансової системи компанії. З руху коштів розпочинається і ним же завершується грошовий кругообіг підприємства, оборот усього капіталу. Саме тому рух коштів, грошовий обіг на підприємстві є основною ланкою в процесі обороту капіталу.

Фінансові ресурси формуються ще до початку діяльності підприємства в процесі утворення статутного фонду. Далі ці кошти інвестуються для забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення й розвитку виробництва. Саме так підприємство отримує можливість займатися виробництвом і збутом продукції, одержувати доходи. Грошові ресурси підприємств зберігаються в касі, а також на поточному, валютному та інших рахунках у банківських установах.

У процесі реалізації продукції, робіт, послуг на рахунки підприємств постійно надходять кошти у вигляді виручки від реалізації. Грошові ресурси надходять також від фінансово-інвестиційної діяльності підприємств: від акцій, облігацій та інших видів цінних паперів; від вкладання коштів на депозитні рахунки; від здавання майна в оренду. Однак підприємство розпоряджається не всіма коштами, які воно одержує. Так, у складі виручки від реалізації продукції на підприємство надходять суми акцизного збору, податку на додану вартість, мито, котрі підлягають внесенню до бюджету. Частина грошових надходжень, що залишилася після відрахувань до бюджету акцизного збору, податку на додану вартість, мита, спрямовується на заміщення коштів, авансованих в оборотні та основні фонди, на виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями та іншими суб'єктами господарювання. Частина грошових надходжень, яка залишилася, формує валовий і чистий дохід, прибуток.

Важливою особливістю фінансової системи підприємства є формування й використання різноманітних грошових фондів. Грошові фонди — це частина коштів, які мають цільове спрямування. Через них здійснюється забезпечення господарської діяльності необхідними грошовими ресурсами, а також розширеного виробництва: фінансування науково-технічного прогресу; опанування і впровадження нової техніки; економічне стимулювання; розрахунки з бюджетом, банками. До таких фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний (на державних підприємствах), розвитку виробництва, соціального призначення, заохочення, резервний фонд тощо. При організації підприємство повинне мати статутний фонд, або статутний капітал, за рахунок якого формуються основні фонди й обігові кошти.

Формування статутного капіталу, його ефективне використання, управління ним — одне з головних завдань фінансової служби підприємства. Сума статутного капіталу акціонерного товариства відображає суму емітованих ним акцій, а державного і муніципального підприємства, як правило, — вартість наявних основних фондів. Статутний капітал змінюється підприємством зазвичай за результатами роботи за рік після внесення змін в установчі документи. Збільшити (зменшити) статутний капітал можна за рахунок випуску в обіг додаткових акцій (або вилучення з обігу якоїсь їх кількості), а також шляхом збільшення (зменшення) номіналу старих акцій.[17, c. 96-98]

До елементу фінансових ресурсів підприємства — "додаткового капіталу" належать:

— результати переоцінки основних фондів, тобто їхня дооцінка;

— емісійний дохід акціонерного товариства (дохід від продажу акцій більший від їхньої номінальної вартості);

— безкоштовно отримані грошові й матеріальні цінності на виробничі цілі;

— асигнування з бюджету на фінансування капітальних вкладень;

— асигнування на поповнення обігових коштів.

Резервний капітал — це грошовий фонд підприємства, що створюється з відрахувань від прибутку. Він спрямовується на покриття збитків, а в акціонерних товариствах також для погашення зобов'язань за іменними акціями та облігаціями товариства.

Фонд накопичення — це кошти, що відраховуються з чистого прибутку підприємства і спрямовуються на розвиток діяльності підприємства. Зрозуміло, що лише чистого прибутку не завжди вистачає для фінансування програми розвитку підприємства. У цьому разі підприємство утворює інвестиційний фонд, який концентрує всі кошти, спрямовані на розвиток діяльності, в тому числі чистий прибуток, амортизаційний фонд, що використовується для відтворювання основних фондів, а також залучені й запозичені джерела.

В акціонерних товариствах існує поняття "акціонерний капітал", що означає суму активів товариства за вирахуванням його боргів. Таким чином, акціонерний капітал являє собою практично суму власних коштів акціонерного товариства і включає в себе всі вищеперелічені фонди (за винятком інвестиційного), а також деякі інші.

Фонд споживання створюється за рахунок відрахувань від чистого прибутку і спрямовується на виплату дивідендів (в акціонерних товариствах), одноразових заохочень, матеріальної допомоги, на оплату додаткових відпусток, харчування, проїзду на транспорті тощо.

Крім розглянутих вище постійних грошових фондів, підприємства періодично створюють оперативні грошові фонди. Двічі або один раз на місяць на підприємстві формується фонд для виплати заробітної плати. Його основою є фонд оплати праці. Для забезпечення своєчасної виплати заробітної плати підприємства розв'язують низку завдань. Із цією метою на рахунку накопичуються необхідні кошти, а за їхньої відсутності підприємство звертається до банку по кредит на виплату заробітної плати. Важливим є визначення оптимальних строків виплати заробітної плати і кількості днів, необхідних для цього.

Зазвичай один раз на рік має створюватися фонд для виплати акціонерам дивідендів за акціями.

Також на підприємстві формується низка інших грошових фондів: для погашення кредитів банків, опанування нової техніки, науково-дослідних робіт, відрахувань вищестоящій організації.

Підприємства використовують кошти не лише у фондовій формі. Так, використання підприємством коштів для виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом і позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями здійснюється в нефондовій формі. У нефондовій формі підприємства також одержують дотації та субсидії, спонсорські внески. Отже, ми бачимо, що фінансові ресурси підприємства існують як у фондовій, так і у нефондовій формі, фактично будучи коштами підприємства, котрі мають або не мають цільової спрямованості. Таким чином, ми підходимо до поняття "фінансові ресурси". Щоб зрозуміти краще сутність цього поняття, проаналізуємо різні точки зору з цього приводу.

Така значущість категорії фінансові ресурси в організації та розвитку будь-якого підприємства потребує чіткого визначення цього терміна. На жаль, в економічній літературі досі немає єдиної думки щодо визначення фінансових ресурсів, їх складу, методів впливу на ефективність господарювання. Тому спробуємо розібратися в суті цього поняття, враховуючи точки зору різних сучасних науковців.[5, c. 58-62]

Аналіз сутності фінансових ресурсів розпочнемо з визначення, яке наводиться у фінансово-кредитному словнику: "Фінансові ресурси — це грошові кошти, які перебувають у розпорядженні підприємств, господарських організацій та установ". Як бачимо, у наведеному значенні фінансові ресурси прирівнюються до коштів. Але кошти, які перебувають на поточному, валютному рахунках, у касі підприємства знеособлені й не мають цільового призначення. Отже, відбувається ототожнення фінансових ресурсів із грошовими, тоді як перші є специфічнішим явищем.

На думку А.Г. Загороднього, "фінансові ресурси — це сукупність коштів, що є в розпорядженні держави та суб'єктів господарювання". Знов-таки, це визначення не точне й не повне, оскільки зводить поняття "фінансові ресурси" до сукупної маси коштів на підприємстві. На противагу цьому фінансові ресурси характеризують грошові нагромадження, грошові фонди, які формуються в процесі розподілу створеного на підприємстві продукту.

Такий підхід до формулювання фінансових ресурсів можна побачити у визначенні М.Г. Сичова, який вважає, що "фінансові ресурси — це грошові нагромадження і грошові фонди, що створюються підприємствами, об'єднаннями в процесі розподілу і перерозподілу суспільного продукту і національного доходу". В цьому разі необхідне деяке уточнення, оскільки не всі грошові фонди, які формуються на підприємстві, є фінансовими ресурсами, наприклад фонд заробітної плати. Крім того, у наведеному визначенні відсутнє призначення фінансових ресурсів. Тому дехто з авторів уточнює призначення фінансових ресурсів у процесі господарської діяльності.

Зокрема, В.М. Родіонова[20, c.125] вважає, що "фінансові ресурси підприємства — це грошові доходи і нагромадження, які перебувають у розпорядженні суб'єкта господарювання і призначені для виконання фінансових зобов'язань, здійснення витрат розширеного відтворення та економічного стимулювання працюючих". Недолік цього визначення в тому, що не відображаються джерела формування фінансових ресурсів. В.К. Сенчагов[18] при визначенні поняття фінансових ресурсів вказує на джерела їхнього формування і вважає, що "фінансові ресурси народного господарства являють собою сукупність грошових нагромаджень, амортизаційних відрахувань та інших грошових засобів, які формуються в процесі створення, розподілу і перерозподілу сукупного суспільного продукту". Але знов-таки, у наведеному визначенні відсутнє призначення фінансових ресурсів.





Реферат на тему: Фінансові ресурси на підприємстві АТ "Приват-Холдінг" та обґрунтування потреби в них (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.