Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Фінанси

Бюджет як економічна категорія (реферат)

У вивченні бюджету велике значення має характеристика його як економічної категорії. Бюджет є основною ланкою державних фінансів і важливою складовою фінансової системи в цілому. Державні фінанси виражають сукупність економічних відносин у грошовій формі з приводу розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту з метою фінансового забезпечення реалізації функцій держави. Суб'єктами цих відносин є юридичні й фізичні особи та держава, об'єктом — ВВП. За певних умов об'єктом фінансових відносин може бути національне багатство, виражене у вартості накопичених у суспільстві матеріальних благ та природних ресурсів.

Бюджет держави як відособлена ланка фінансової системи відображає ту частину розподільних відносин, яка пов'язана із формуванням і використанням основного централізованого фонду грошових коштів. Характерними ознаками цих відносин є те, що вони, по-перше, відбивають двосторонні відносини держави з юридичними та фізичними особами; по-друге, регламентуються державою в законодавчій формі; по-третє, пов'язані зі створенням фінансової бази для забезпечення виконання державою її функцій — управлінської, оборонної, економічної та соціальної; по-четверте, характеризують перерозподіл доходів і коштів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення; по-п'яте, спрямовані на реалізацію основних завдань економічного і соціального розвитку країни. Отже, бюджет держави являє собою сукупність законодавча регламентованих відносин між державою і юридичними та фізичними особами з приводу розподілу й перерозподілу ВВП, а за певних умов — національного багатства з метою формування і використання централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій.

Бюджет відображає участь держави у розподільних відносинах. На чому ж базуються її права у розподілі ВВП? Права підприємців та робітників і службовців підприємств, як відомо, ґрунтуються на їхніх правах власності відповідно на засоби виробництва та на робочу силу. Вони є суб'єктами фінансових відносин у суспільстві як безпосередні виробники, їхніми зусиллями, їхньою працею створюється ВВП. У процесі розподільних відносин кожний отримує свою частку: підприємці — прибуток, робітники і службовці — заробітну плату. Ці результати розподілу відбивають відносини і права власності. Кожний отримує згідно з тим, що він заробив і що йому належить.

Пропорції між прибутком і заробітною платою регулюються як ринковими відносинами, так і в законодавчому порядку. Ринковий механізм збалансування пропорцій між прибутком і заробітною платою є саморегульованою системою, що ґрунтується на балансі інтересів і суперечностей. З одного боку, кожний із суб'єктів прагне отримати якомога більшу частку. Однак існують певні обмеження, які, з іншого боку, стримують ці прагнення. Так, підприємці обмежені в зростанні прибутку за рахунок зменшення заробітної плати, адже для отримання прибутку необхідно реалізувати вироблену продукцію. Швидка реалізація забезпечується за високої платоспроможності населення, що, у свою чергу, визначається рівнем його доходів, насамперед заробітної плати. Аналогічно робітники і службовці не можуть безперервно домагатись підвищення заробітної плати за рахунок зменшення прибутку, бо це підриватиме фінансову базу підприємств, а відтак і перспективи зростання заробітної плати. Правове регулювання пропорцій між заробітною платою і прибутком забезпечується законодавчими актами у сфері оплати праці і регламентування прибутку. Як правило, у більшості країн установлюється мінімальний рівень оплати праці. Рівень прибутку не нормується, але він може регулюватись економічними методами, наприклад податком на надприбуток.

Права держави у розподілі ВВП ґрунтуються на двох чинниках. По-перше, на виконанні нею суспільних функцій. Держава централізує частину коштів не заради централізації як такої, а для фінансового забезпечення своєї діяльності. Податки та інші форми централізації доходів є нічим іншим, як платою суспільства, тобто юридичних та фізичних осіб, за виконання державою її функцій. По-друге, держава може брати участь у розподілі ВВП і як один із суб'єктів його створення, будучи власником засобів виробництва в межах державного сектору. Тоді на неї поширюються всі права власника, у тому числі і право на одержання доходу від підприємницької діяльності.

Участь держави у розподілі ВВП залежить від моделі фінансових відносин у суспільстві. В основі побудови цієї моделі лежать саме роль і місце в ній бюджету. Моделі фінансових відносин у суспільстві розрізняються за двома ознаками: 1) за послідовністю розподілу ВВП та умовами формування бюджету і 2) за рівнем централізації ВВП (ВНП) у бюджеті.

За послідовністю розподілу ВВП розрізняють моделі ринкової та адміністративної економіки.

У більшості країн світу в розподілі ВВП домінує модель ринкової економіки, яка пройшла значний історичний шлях розвитку. Сутність її дуже проста і логічна: спочатку переважна частина вартості створеного ВВП розподіляється між тими, хто зайнятий у його створенні. Це, як було показано раніше, власники засобів виробництва, що отримують прибуток, і робітники та службовці, яким виплачується заробітна плата.

Держава отримує свої доходи і формує бюджет в основному у процесі перерозподілу національного доходу. До державних підприємств держава, як правило, застосовує ті самі податкові методи централізації доходів, оскільки вони функціонують у ринковому середовищі й організовують свою фінансову діяльність на загальноприйнятих засадах. Така модель є відкритою і зрозумілою. По-перше, досить точно через рівень доходів вона відображає внесок кожної юридичної і фізичної особи у створення ВВП. При цьому рівень доходів в умовах ринку є основним критерієм їх діяльності. По-друге, достовірно визначається рівень оподаткування. Тобто кожний суб'єкт знає, скільки він заробляє і скільки сплачує податків. За таких умов держава може підвищити рівень оподаткування тільки гласно і відкрито. По-третє, в цій моделі чітко видно, що держава практично нічого сама не створює, а тільки перерозподіляє створене. Зауважимо, що сказане аж ніяк не є критичною оцінкою ролі держави. У неї досить своїх дуже важливих функцій. Це відображення реалій. Навіть у межах державного сектору держава скоріше виступає організатором виробництва, ніж підприємцем.

Сутність фінансової моделі адміністративної економіки, яка застосовувалась у СРСР та інших соціалістичних країнах, полягає в тому, що переважна частина національного доходу відразу ж централізувалась у бюджеті. Держава як монопольний власник засобів виробництва з самого початку виключала цю частину із розподільних відносин. Вона ж установлювала через нормування оплати праці і планове ціноутворення пропорції між заробітною платою і грошовими нагромадженнями, які включали прибуток підприємств — децентралізований чистий дохід — і податок з обороту — централізований чистий дохід. При цьому, на відміну від ринкової економіки, де в складі ВВП переважає частка заробітної плати, в адміністративній економіці частка грошових нагромаджень була основною. Фактично пропорції розподілу за цими двома моделями є прямо протилежними.

Порівняльний аналіз двох моделей свідчить про те, що основна відмінність між ними полягає у відображенні фінансових реалій у суспільстві. Модель ринкової економіки дає змогу за допомогою показника доходів юридичних та фізичних осіб реально оцінити результати їхньої діяльності. Модель адміністративної економіки створювала систему кривих дзеркал, оскільки доходи юридичних і фізичних осіб відображали тільки те, що їм залишила держава. Звідси постає проблема стимулів до праці та раціонального господарювання. В умовах соціалізму цих стимулів, скільки їх не шукали, знайти так і не змогли. І це закономірно, бо неможливо знайти те, чого немає, що не закладено в модель.

Слід зазначити, що будь-яка схема тієї чи іншої моделі є узагальненою. Безперечно, і в моделі ринкової економіки є елементи первинного вилучення доходів, насамперед через систему непрямих податків. Будь-який механізм потребує відповідних інструментів. Інструментами первинного розподілу доходів на користь держави є саме непрямі податки. І хоча соціалістична фінансова наука не визнавала існування в СРСР непрямих податків, насправді основні доходи бюджету (податок з обороту і платежі з прибутку) були нічим іншим, як одним із видів непрямого оподаткування — фіскальною монополією. Одночасно підкреслювалось, що переважна частина доходів бюджету формувалась саме в процесі первинного розподілу національного доходу, що, по суті, було визнанням непрямого оподаткування.

У моделі адміністративної економіки теж є елементи перерозподілу. Але це перерозподіл не всієї суми доходів, а тільки їх залишку після первинного вилучення доходів. Отже, відмінність між моделями полягає в різних, прямо протилежних пропорціях первинного розподілу і перерозподілу на користь держави доходів юридичних і фізичних осіб. Тобто з позицій послідовності розподільних відносин проблема полягає не в тому, скільки забирає держава, а коли і як вона це робить і як це впливає на систему економічних інтересів у суспільстві.

За ознакою рівня централізації національного доходу в бюджеті різні варіанти можливі лише в межах моделі ринкової економіки. У фінансових моделях окремих країн у рамках планової економіки відмінності не були суттєвими, а стосувалися лише історичного аспекту. Так, у СРСР спостерігалось поступове досить плавне зростання частки централізації національного доходу в бюджеті — від рівня 40% у 60-ті роки до 75% напередодні розпаду СРСР.

На підставі аналізу рівня централізації національного продукту у бюджетах різних розвинених країн умовно можна виділити три основні моделі: американську, західноєвропейську та скандинавську. Відмінність між цими моделями полягає у рівні фінансового забезпечення держави, що, у свою чергу, визначається характером виконання державою її функцій.

В усіх країнах бюджет сповна забезпечує функції управління. Безперечно, є відмінності у побудові державного апарату влади й управління, у структурі його органів, у чисельності зайнятих у ньому працівників. Однак що стосується частки видатків на державне управління у складі ВВП, то істотних відмінностей між країнами не існує, тобто вони не впливають на побудову фінансової моделі суспільства.

Забезпечення виконання державою другої історичної функції— оборони — має більші відмінності. Є деякі країни, які практично відмовляються від воєнних видатків, і є країни, що мають досить потужний воєнний потенціал. Але більшість виходить із принципу мінімальної достатності. При цьому кожна країна має своє розуміння цієї достатності. Однак відмінності у підході до видатків на оборону не є визначальними у побудові фінансової моделі, хоча і впливають на неї.

Фінансове забезпечення економічної функції держави нині досягається в основному через фінансове регулювання. Застосування державного субсидіювання досить обмежене. Отже, державне втручання в економіку не пов'язане з централізацією для цього значних коштів у бюджеті, а тому виконання державою економічної функції теж суттєво не впливає на побудову фінансової моделі суспільства.

Таким чином, залишається єдина функція — соціальна, яка визначає характер фінансової моделі. Це справді так, оскільки підхід до її фінансового забезпечення різний. По-перше, за сферою дії — усі основні ланки соціальної сфери (освіта, охорона здоров'я, культура) чи тільки окремі охоплюються державним фінансовим забезпеченням? По-друге, в який спосіб і в яких межах вони забезпечуються державою? Тут підходи у кожної країни свої, що свідчить про індивідуальність фінансових моделей. Однак усе-таки певні закономірності є, що і дає підстави виділити вказані вище три варіанти фінансової моделі суспільства.

Американська модель, яка ґрунтується на максимальному рівні самозабезпечення і самофінансування, характеризується незначним рівнем бюджетної централізації національного продукту (25—30 %). При цьому забезпечення виконання державою функції оборони обумовлене воєнною доктриною, яка спирається на провідну роль США у світі. Це могутня у воєнній сфері держава, яка багато коштів витрачає на воєнні цілі. Для виконання економічної та соціальної функцій кошти теж централізуються, але за принципом мінімальності. Тобто фінансове втручання в економіку зводиться до того рівня, без якого просто не обійтись. У соціальній сфері розрахунок ведеться виходячи із необхідності забезпечення тільки тих верств населення, які не можуть обходитися без державної фінансової допомоги. Оскільки частка такого населення незначна, то і потреба у фінансуванні соціальних програм мінімальна. Отже, американська модель забезпечує максимальне фінансове стимулювання. З одного боку, вона дає можливість заробляти, з іншого — вимагає цього. Кожний член суспільства, кожне підприємство мають спиратись тільки на власні сили. Фінансова модель не дає вмерти з голоду представникам соціального дна суспільства, але й прожити пристойно без власних доходів неможливо. Це досить жорстка модель, однак водночас і високоефективна. Вона ґрунтується, по суті, на примусовій фінансовій стимуляції.

Протилежністю американській є скандинавська модель. Для неї характерною є розгалужена державна соціальна сфера, що потребує відповідного рівня централізації ВВП у бюджеті — до 60 %. Вона забезпечує належний рівень державних соціальних послуг для всього населення, хоча водночас для можливості вибору та для конкуренції існує і приватний сектор. Ця модель характеризується як високим рівнем доходів населення, так і високим рівнем їх оподаткування. Вона створює клімат упевненості і соціальної врівноваженості, оскільки не така жорстка, як американська. Але вона можлива лише за умов високого рівня доходів громадян (після сплати високих податків має залишитись достатньо доходів для індивідуального споживання) та належної культури і свідомості народу, відповідного ставлення до праці, поваги до державного сектору. Якщо таких передумов немає, то модель, що заснована на подібному рівні централізації і відповідній побудові соціальної сфери, не може бути ефективною і веде до розвалу економіки, як це сталося на теренах колишнього СРСР.

Західноєвропейська модель характеризується поміркованим рівнем централізації ВВП у бюджеті — 35—45 %. Такою ж поміркованою вона є й у сферах оподаткування та надання державою соціальних послуг, передусім у галузі освіти. Загальна середня та вища освіта в умовах західноєвропейської моделі є досить доступними. Це забезпечується відповідною державною політикою, яка має об'єктивні передумови, адже у сучасному світі тільки освічена нація має широкі перспективи економічного та соціального розвитку. Однак, звичайно, це можливо в умовах багатої країни, яка має необхідні кошти. Тобто, відзначаючи певні переваги західноєвропейської моделі, слід пам'ятати про реальні можливості.

Вибір моделі фінансових відносин і побудови бюджету держави залежить від багатьох чинників. Головним критерієм впливу на суспільство, на стимули до праці та до ефективного господарювання. Різноманітність моделей визначається конкретними історичними традиціями, природними умовами, багатством країни, завданнями, що стоять у соціальній та економічній сферах, а також психологією тієї чи іншої нації. Врешті-решт, кожний народ обирає ту економічну систему, ту фінансову модель, яка йому найбільше підходить і водночас дає відповідні результати.

Як система розподільних відносин, що характеризують рух вартості від одного суб'єкта до іншого, бюджет держави виражає певні фінансові протиріччя у суспільстві. Кожний суб'єкт хоче віддати до бюджету якомога менше, а отримати — якнайбільше. Це об'єктивне явище, притаманне і фінансам у цілому. Адже об'єкт фінансових відносин один — ВВП, а суб'єктів — троє: юридичні та фізичні особи і держава. Ці протиріччя обов'язково мають бути збалансованими, інакше підривається економічна база і порушується соціальний спокій у суспільстві. Тобто необхідно досягти оптимальних пропорцій розподілу ВВП через бюджет. Проблема полягає в тому, що науково встановлених пропорцій не існує. Ніхто у світі ще математично не обґрунтував критерії оптимальності, не довів, якими ж мають бути пропорції. При цьому кожна країна має свої індивідуальні особливості, які впливають на її фінансову модель.

За відсутності прямих і точних критеріїв оптимальності кожна країна використовує опосередковані показники, які дають змогу оцінити її фінансову модель і збалансувати суперечності. Як зазначалося раніше, основним критерієм ефективності є економічна і соціальна стабільність. Якщо економіка працює нормально, то значних суперечностей у ній загалом і у фінансовій моделі зокрема немає. Якщо відсутнє соціальне напруження у суспільстві, то це означає, що в цілому воно задоволене пропорціями розподілу. Такі критерії оцінювання відображаються й у досить точних економічних показниках — в обсязі ВВП (ВНП) на душу населення і темпах економічного зростання. Це саме ті показники, які є основними для оцінювання стану економіки кожної країни.

Обсяг національного продукту на душу населення характеризує ступінь розвитку країни, життєвий рівень її громадян. Як відносний показник, ВВП на душу населення показує, що підлягає розподілу в розрахунку на одного громадянина. Очевидно, що чим більший він за обсягом, тим більше матеріальних благ одержить кожен суб'єкт, отже тим повніше будуть задоволені його потреби. При цьому між показником національного продукту на душу населення і фінансовою моделлю існує тісний взаємозв'язок. З одного боку, чим більший ВВП за обсягом, тим легше задовольнити потреби всіх суб'єктів, у тому числі й держави, тим легше реалізувати певну модель фінансових відносин. З іншого боку, правильно обрана модель формує ту систему розподільних відносин, яка стимулює зростання ВВП як у загальному обсязі, так і в розрахунку на одного члена суспільства. Що ж при цьому є первинним явищем? Очевидно, що вибір фінансової моделі. Вона має створити стимули до продуктивної діяльності. Якщо цього немає, то немає ні передумов для зростання ВВП, ні перспектив розвитку суспільства і створення відповідного обсягу національного багатства.

Саме проблема вибору фінансової моделі є найактуальнішою для України. На сьогодні, з одного боку, залишається певна пріоритетність формування бюджету, що в окремих випадках підриває фінансовий потенціал підприємницьких структур. З іншого боку, до цього часу чітко не визначена економічна доктрина держави і, відповідно, засади формування фінансової моделі.

Якщо показник ВВП (ВНП) на душу населення характеризує досягнутий рівень економічного розвитку і фінансового благополуччя, то темпи економічного зростання — динаміку фінансових відносин. Кожен із суб'єктів розподільних відносин, заінтересований не тільки в одержанні належної йому частки, а й у постійному зростанні маси доходів. Суперечності фінансових відносин значно пом'якшуються при досягненні стабільних темпів зростання ВВП. Адже психологічно передусім сприймається не сам по собі рівень доходу на душу населення і маса доходів кожного суб'єкта, а їх динаміка.

Постійне зростання доходів створює сприятливий клімат у суспільстві. Як відомо, будь-яке зменшення доходів і зниження життєвого рівня негативно сприймаються населенням незалежно від абсолютної величини доходів. Навіть у найбагатших країнах сповільнення темпів зростання доходів, не кажучи вже про їх падіння, викликає незадоволення. І навпаки, в бідних країнах сприятливою є ситуація зростання хоч і незначних доходів. Отже, сприймається насамперед динаміка. Саме тому таким важливим у фінансовому контексті є зростання ВВП.

Для бюджету зростання ВВП теж має дуже важливе значення. По-перше, при цьому за стабільних пропорцій розподілу зростають доходи держави, як і решти суб'єктів фінансових відносин. По-друге, і це головне, стабільне зростання ВВП створює передумови для зменшення частки держави. Розглядаючи цю залежність, слід спинитися на факторах, які визначають рівень бюджетної централізації ВВП. Основним із них є обсяг і характер виконання державою її функцій.

Характерне явище новітньої історії — розвиток функцій держави, розширення сфери її фінансової діяльності. Закономірним наслідком цього є зростання рівня бюджетної централізації, що притаманне практично всім країнам. Якщо ж абстрагуватись від цієї динаміки і виходити із масштабів державної діяльності, то закономірним буде зменшення бюджетної централізації. Адже при стабілізації функцій держави відносно стабілізується і маса ресурсів, які потрібні для їх реалізації. В умовах, коли джерело цих ресурсів — ВВП — постійно зростає, з'являється можливість зменшувати рівень бюджетної централізації. Саме цей чинник обумовив тенденцію до поступового зниження рівня податкових ставок. Зростання ВВП вигідне всім суб'єктам, але найбільше заінтересовані в цьому юридичні та фізичні особи, адже у такому випадку їхні чисті доходи зростають як за рахунок підвищення загального рівня доходів, так і зниження рівня їх оподаткування.

У цілому бюджет держави як економічна категорія є дуже складним явищем, яке відіграє важливу роль у суспільстві. Він урівноважує фінансові інтереси суб'єктів розподільних відносин, забезпечує збалансований розвиток країни. Через бюджет фінансуються основні державні видатки. Велика роль бюджету виявляється й у ставленні до нього. В усіх країнах світу бюджетні відносини регулюються в законодавчому порядку, що дає підстави розглядати бюджет і як правову категорію.


Список використаної літератури:

1. Гусак Т. М., Мірошниченко Н. О. Посібник з аудіювання (англ. мова). Ч. II для викладачів. 144 с. (З комплектом касет).

2. Гужва В. М., Постєвой А. Г. Інформаційні системи в міжнародному бізнесі. 458 с. Дворецька Г. В. Соціологія праці. 244 с.

3. Дворецька Г. В. Соціологія. 472 с.

4. Денісова О.О. Інформаційні системи і технології в юридичній діяльності. 316 с.

5. Джога Р. Т. Бухгалтерський облік у бюджетних установах. 483 с.

6. Дудчак В. І., Мартинюк О. В. Митна справа. 310 с.

7. Драб Н. Л. Техніка і мова презентації. (Нім. мова). 102 с.

8. Дяченко В.І. Система правоохоронних органів. 320 с.

9. Економіка підприємства: Структурно-логічний навч. посібник / За ред. С. Ф. Покро-пивного. 468 с.

10. Економіка підприємства. За ред. С. Ф. Покропивного. Рос. мовою. 608 с.

11. Економіка: Навч. посіб. для загальноосвіт. навч. закл. / За ред. С. В. Степаненка. 306 с.

12. Єріна А.М. Організація вибіркових обстежень. 127 с.

13. Єріна А. М. Статистичне моделювання та прогнозування. 170 с.

14. Сжова Л. Ф. Інформаційний маркетинг. 560 с.

15. Жлуктенко В. І. та ін. Теорія ймовірностей і математична статистика. Ч. 2. Математична статистика. 336 с.

16. Завіновська Г. О. Економіка праці. 300 с.

17. Кардаш В. Я. Маркетингова товарна політика. 240 с.




Реферат на тему: Бюджет як економічна категорія (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2017. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.