Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Фінанси

Аналіз фінансування дошкільного освіти дітей в Україні (дипломна робота)

ЗМІСТ

ВСТУП.. 3

1. Фінансування освіти як основи соціального розвитку суспільства: 6

1.1 Сутність та розвиток форм фінансування соціальної сфери в Україні 6

1.2 Сутність та необхідність бюджетного фінансування освіти як основи соціального розвитку суспільства. 15

1.3 Місце та тенденції розвитку фінансування дошкільного виховання дітей в видатках на освіту. 27

2. Основи фінансування дошкільного виховання дітей та аналіз фінансування дитячих дошкільних закладів. 34

2.1. Основи кошторисного фінансування дошкільного виховання дітей 34

2.2. Особливості планування видатків на фінансування дошкільного виховання дітей в місцевому бюджеті 47

2.3. Характеристика та аналіз фінансування дитячого дошкільного закладу 59

3. Шляхи вдосконалення фінансування дошкільного виховання дітей в Україні 71

3.1. Контроль за цільовим використанням бюджетних коштів закладами дошкільного виховання дітей. 71

3.2. Альтернативні шляхи та джерела фінансування дошкільного виховання дітей 87

3.3 Шляхи вдосконалення фінансування дошкільного виховання дітей в Україні на основі зарубіжного досвіду. 92

ВИСНОВКИ.. 103

Список використаної літератури.. 111

ДОДАТКИ.. 115

 

ВСТУП

Освіта - основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України. Вона є визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства.

Освіта є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності держави на міжнародній арені.

За роки незалежності на основі Конституції України визначено пріоритети розвитку освіти, створено відповідну правову базу, здійснюється практичне реформування галузі згідно з Державною національною програмою "Освіта" ("Україна XXI століття").

Водночас стан справ у галузі освіти, темпи та глибина перетворень не повною мірою задовольняють потреби особистості, суспільства і держави. Глобалізація, зміна технологій, перехід до постіндустріального, інформаційного суспільства, утвердження пріоритетів сталого розвитку, інші властиві сучасній цивілізації риси зумовлюють розвиток людини як головну мету, ключовий показник і основний важіль сучасного прогресу, потребу в радикальній модернізації галузі, ставлять перед державою, суспільством завдання забезпечити пріоритетність розвитку освіти і науки, першочерговість розв'язання їх нагальних проблем.

Актуальним завданням є забезпечення доступності здобуття якісної освіти протягом життя для всіх громадян та дальше утвердження її національного характеру. Мають постійно оновлюватися зміст освіти та організація навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень. Критичним залишається стан фінансування освіти і науки, недостатнім є рівень оплати праці працівників освіти і науки.

Потребують державної підтримки дошкільна, загальна середня освіта у сільській місцевості, професійно-технічна освіта, навчання здібних та обдарованих учнів і студентів, а також дітей з особливостями психічного і фізичного розвитку.

Необхідно істотно зміцнити навчально-матеріальну базу, здійснити комп'ютеризацію навчальних закладів, впровадити інформаційні технології, забезпечити ефективну підготовку та підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників, запровадити нові економічні та управлінські механізми розвитку освіти. Усі ці проблеми потребують першочергового розв'язання.

З огляду на викладене, а також ситуацію, що склалася в системі фінансування освіти як основи соціального розвитку суспільства, актуальність зазначеної проблеми вбачається беззаперечною.

Виходячи з узагальнення здобутків теоретичних досліджень фінансування освіти і практичного рішення проблеми, для виконуваної роботи були визначені наступні цілі:

• узагальнити сутність та розвиток форм фінансування соціальної сфери в Україні;

• виявити місце та тенденції розвитку фінансування дошкільного виховання дітей в видатках на освіту;

• виокремити їх змістовний, елементний і структурний склад, технології формування;

• створити чітке уявлення про основи фінансування дошкільного виховання дітей;

• провести аналіз фінансування дитячих дошкільних закладів;

• запропонувати і обґрунтувати шляхи вдосконалення фінансування дошкільного виховання дітей в Україні.

Об'єкт дослідження - дошкільний виховний заклад Деснянського району м. Києва.

Мета дослідження - дослідження особливостей фінансування дошкільного виховання дітей в Україні.

При виконанні роботи використаний системний підхід, що передбачає розгляд соціальної сфери як відкритої системи і комплексу взаємозалежних елементів із властивими ним визначеними загальними властивостями, об'єднаними для досягнення визначеної мети при умовах впливу зовнішнього середовища.

В Україні повинні забезпечуватися прискорений, випереджальний інноваційний розвиток освіти, а також створюватися умови для розвитку, самоствердження та самореалізації особистості протягом життя.

Виконана робота має практичне значення, тому що дозволяє використовувати результати об'єктивного і всебічного дослідження фінансування дошкільного виховання дітей в Україні як найважливіший фактор впливу на освіту як стратегічний ресурс поліпшення добробуту та розвитку людей в сучасних ринкових умовах.


1. Фінансування освіти як основи соціального розвитку суспільства: 1.1 Сутність та розвиток форм фінансування соціальної сфери в Україні

Освіта – це суспільне явище, яке впливає на всі сфери економічного життя суспільства та є вагомим елементом на шляху досягнення високих темпів економічного зростання та добробуту суспільства. Вона являє собою специфічну галузь сфери духовного виробництва, яка займається формуванням знань та вмінь підростаючого покоління, його вихованням, підготовкою кадрів.

Перехід до ринкових відносин в Україні ставить зростаючі вимоги перед сферою освіти, вимагає постійного підвищення якісного рівня загальноосвітньої та професійної підготовки кожного працівника. Освіта має значний вплив на відтворення робочої сили. Це насамперед вплив на підвищення якості робочої сили, її здатності вчасно пристосуватися до нових вимог, які ставить ринок. Адже зростання освітнього рівня робітників виступає суттєвою передумовою кращої їх адаптації до праці в умовах прискореного розвитку науки, техніки та сучасних технологій. Розвиток творчого потенціалу працівника, який залежить від системи дошкільної, загальної та професійної освіти, підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів є суттєвими факторами зростання продуктивності праці, а також й економічного зростання держави.

Фінансування установ, закладів та заходів освіти здійснюється на нормативній основі за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів, галузей економіки, підприємницьких структур, а також додаткових джерел фінансування.

Згідно статті 61 Закону України "Про освіту" фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування [4].

На сучасному етапі розвитку економічних відносин фінансування бюджетних закладів відбувається через механізм кошторисного фінансування. Переваги кошторисного фінансування полягають в тому, що воно є найбільш випробовуваним способом фінансування, який вже тривалий час використовується в бюджетній сфері і відповідає особливостям її функціонування. Одночасно, кошторисне фінансування, при всій своїй апробованості, має суттєві недоліки. По-перше, за такого порядку виділення грошових коштів послаблюється зв'язок між результатами функціонування закладів і грошовими надходженнями, оскільки, фінансується не обсяг робіт, зростання якості послуг чи продукції, а час присутності працівників на роботі. По-друге, якість роботи враховується опосередковано - виходячи з рівня освіти, трудового стажу працівника, що призводить до зрівнялівки і знижує стимули до ефективної діяльності. У працівників немає заінтересованості збільшувати обсяг чи якість робіт і послуг, оскільки це не впливає на величину їхніх грошових надходжень.

Незважаючи на критичну оцінку кошторисного фінансування, воно продовжує функціонувати в бюджетній сфері і набуває нових властивостей сучасного господарювання. В останні роки зміни, які відбулись у практиці кошторисного фінансування, були зумовлені реформуванням бюджетної сфери і побудовою нової системи відносин у даному секторі економіки. Це, на наш погляд, вимагає внесення певних коректив у теоретичну площину і перегляду концептуальних основ даного методу фінансування та принципів його функціонування.

Згідно з чинним законодавством, кошторисом бюджетних установ називається основний плановий документ, який надає повноваження бюджетній установі щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій і досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень. Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 р. № 228.

У вітчизняній фінансовій науці визначаються теоретичні домінанти і принципові якості поняття "кошторисне фінансування". Як правило, більшість вчених дотримуються усталених поглядів і використовують за основу теоретичні висновки, які було зроблено в теорії бюджету радянськими вченими. Наведемо найбільш розповсюджене формулювання, яке можна зустріти у радянських фінансово-кредитних словниках: Кошторисне фінансування - надання грошових коштів з державного бюджету для покриття видатків установ невиробничої сфери, які, як правило, не мають власних доходів [6, 129]. Дане визначення було актуальним тоді, коли кошторисне фінансування здійснювалося майже повністю за рахунок бюджетних коштів, однак в умовах становлення ринкових відносин, подібний підхід у трактуванні змісту даного поняття є звуженим і не відповідає вимогам сучасності.

У сучасних підручниках і монографіях з теорії фінансів і бюджету питання сутності кошторисного фінансування розглядається багатьма вітчизняними науковцями. Одне з перших визначень, яке можна зустріти у науковій літературі в період незалежності, дано авторами підручника "Бюджетна система України" виданому в 2000 році. Вчені-фінансисти С. І. Юрій, Й. М. Бескид трактують кошторисне фінансування як забезпечення державними грошовими коштами установ і організацій соціально-культурної сфери, оборони, органів державного управління [7, 200]. У представленому визначенні кошторисне фінансування розглядається як процес забезпечення бюджетних установ лише державними коштами, що значно звужує спектр джерел, які сьогодні на практиці залучаються в рамках даного методу фінансування. Дане трактування, на наш погляд, є об'єктивним відображенням минулих реалій і ґрунтується на оцінці кошторисів того періоду, коли вони мали дещо іншу форму та властивості, однак в сучасних умовах воно вимагає доповнення.

Основним джерелом фінансування витрат на освіту є державний та місцеві бюджети.

Держава повинна забезпечувати бюджетні асигнування на освіту в розмірі не меншому десяти відсотків національного доходу, а також валютні асигнування на основну діяльність.

Кошти закладів і установ освіти та науки, які повністю або частково фінансуються з бюджету, одержані від здійснення або на здійснення діяльності, передбаченої їх статутними документами, не вважаються прибутком і не оподатковуються.

Система освіти в нашій країні є єдиним комплексом послідовно пов'язаних між собою ланок виховання і навчання: дошкільне виховання, загальна середня освіта, позашкільне виховання, професійно-технічне навчання, середня спеціальна і вища освіта. Це закріплено в Законі України "Про освіту", прийнятому 23 травня 1991 року, та у змінах і доповненнях від 23 березня 1996 року, де серед основних принципів державної політики в галузі освіти визначені такі:

– доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

– рівність умов для повної реалізації кожною людиною її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

– гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

– органічний зв'язок зі світовою та національною історією, культурою, традиціями;

– незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій.

Видатки на освіту здійснюються за такими групами закладів і заходів:

1. Дошкільна освіта:

– дошкільні заклади освіти.

2. Загальна середня освіта:

– загальноосвітні школи (в т.ч. школа–дитячий садок, інтернат при школі), спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, колегіуми;

– вечірні змінні школи.

3. Заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації:

– загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні шко-ли-інтернати санаторного типу;

– загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків;

– дитячі будинки (в тому числі сімейного типу, прийомні сім'ї);

– спеціальні загальноосвітні школи-інтернати, школи та інші заклади освіти для дітей з вадами у фізичному чи розумовому розвитку;

– загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

– допомога на дітей, які знаходяться під опікою, піклуванням.

4. Позашкільна освіта:

– позашкільні заклади освіти, заходи із позашкільної роботи з дітьми.

5. Професійно-технічна освіта:

– професійно-технічні заклади освіти;

– професійно-технічні училища соціальної реабілітації.

6. Вища освіта:

– вищі заклади освіти І та II рівнів акредитації;

– вищі заклади освіти III та IV рівнів акредитації.

7. Шслядипломна освіта:

– заклади післядипломної освіти III – IV рівнів акредитації (академії, інститути, центри підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення);

– інші заклади і заходи в галузі післядипломної освіти.

8. Інші заклади та заходи в галузі освіти:

– придбання підручників;

– методична робота, інші заходи з народної освіти;

– служба технічного нагляду за будівництвом і капітальним ремонтом;

– централізовані бухгалтерії;

– групи з централізованого господарського обслуговування;

– інші заклади освіти.

У сучасних умовах особлива увага приділяється вдосконаленню змісту освіти з урахуванням нових соціальне-політичних реалій суспільства, сучасного рівня науки і техніки. Розроблено концепції мовно-літературної освіти, трудової підготовки, професійно-технічної освіти, нові навчальні програми з природничо-математичних предметів для середньої школи, а також освітні програми підготовки бакалаврів, спеціалістів, магістрів.

Важливим елементом державної політики в галузі освіти має стати визначення державних вимог до змісту, рівня та обсягів освіти і на цій основі вжиття заходів для поліпшення якості навчально-виховного процесу, забезпечення рівня освіти, достатнього для технічного, економічного і соціального прогресу країни.

На розвиток системи освіти в Україні спрямовуються значні матеріальні та фінансові ресурси.

Саме завдяки постійному зростанню витрат на освіту розвинені країни зберігають провідне становище у світовій економіці. При цьому досвід багатьох країн засвідчує той факт, що в більшості з них у структурі вкладень в освіту переважає державна частка. Основною причиною цього є те, що освіта – це той фактор, котрий громадянин може використовувати для підвищення свого життєвого рівня. Гарантований рівний чи у крайньому разі мінімальний доступ до освіти слугує цілям забезпечення рівних прав та соціальних свобод населенню тієї чи іншої країни.

Іншою важливою причиною державної підтримки освіти є суспільно-корисна цінність витрат на освіту. Вигоду від наявності громадян з високим рівнем освіти отримує не лише окремо взята людина, але й суспільство в цілому. Інакше кажучи, суспільна вигода від освіти перевищує суму тих вигод, які отримують окремі громадяни, й саме тому держава в більшості випадків не залишає питання про визначення рівня освіти на розсуд ринку, тому що ринок не завжди правильно враховує потреби та інтереси всього суспільства, тим більше, що послуги освіти, як правило, носять довгостроковий характер, а отже, й від них залежить довгострокова перспектива економічного та соціального розвитку країни в цілому.

При збереженні орієнтації в основному на державне фінансування освітнім закладам надано широкі права для того, щоб вони самостійно заробляли гроші на своє утримання, вишукуючи і використовуючи альтернативні, позабюджетні кошти.

В сучасних ринкових умовах зростає обсяг позабюджетних коштів, що спрямовуються на розвиток освіти.

Додатковими джерелами фінансування освіти є такі:

кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів;

плата за надання додаткових освітніх послуг;

кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчальним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян;

доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання;

дотації з місцевих бюджетів;

кредити і позички банків, дивіденди від цінних паперів та доходи від розміщення на депозитних вкладах тимчасово вільних позабюджетних коштів;

валютні надходження;

добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян;

інші кошти.

У разі одержання коштів з інших джерел бюджетні асигнування навчально-виховних закладів, установ та заходів системи освіти не зменшуються. Бюджетні асигнування на освіту та позабюджетні кошти не підлягають вилученню.

Нині використовуються наступні форми бюджетного фінансування: кошторисне; державне фінансування інвестицій; позики з бюджету державним підприємствам; державні дотації.

Кошторисне фінансування - забезпечення державними грошовими коштами установ і організацій соціально-культурної сфери, оборони, органів державного управління. Вони отримують кошти на своє утримання із бюджету на підставі фінансових документів-кошторисів. Так фінансується майже вся невиробнича так звана бюджетна сфера. До бюджетної сфери відносять соціально-культурні заходи й установи, фундаментальні дослідження, національна оборона, правоохоронна діяльність і органи безпеки, судова влада і органи прокуратури.

Державне фінансування інвестицій. Відповідно до бюджетної класифікації видатків фінансування будівництва об'єднано в одну групу разом з архітектурою і вміщує в собі державні інвестиції на основні об'єкти економічного і соціального розвитку України за ринкових умов.

Позики з бюджету державним підприємствам - це фінансова підтримка державних та інших підприємств, у яких понад 50% майна є державною власністю. Здійснюється вона з бюджетних асигнувань, як правило на поворотній основі під затвердженні проекти використання коштів, що надаються як державна підтримка. Фінансову підтримку як бюджетну позику надає Міністерство фінансів на договірних засадах.

Державні дотації. Це форма бюджетного фінансування, яка застосовується при фінансуванні планово-збиткових підприємств, організацій і установ, які надають послуги або виробляють необхідні товари, витрати на виробництво яких перевищує ціну продажу.

Форми бюджетного фінансування визначаються економічними умовами, із змінами яких міняються як форми бюджетного фінансування, так і їхнє застосування. Нині, при переході до ринкових відносин визріла потреба в удосконаленні форм бюджетного фінансування.

При цьому до існуючих форм бюджетного фінансування не можна застосовувати однаковий підхід, а перспективи розвитку кожної із форм повинні пов'язуватись з тими цілями, яким вони слугують.

Цілі можуть бути поділені на загальні та спеціальні. Загальні втілюються за допомогою таких форм фінансування, які відповідають системі управління економікою в цілому.

Спеціальні пов'язані з особливими умовами господарювання, згідно із завданням економічної політики держави на відповідному етапі розвитку. Форми бюджетного фінансування, які обумовлені загальними цілями, у подальшому повинні удосконалюватись, аби повніше відповідати потребам розвитку ринкової економіки. Їхнє удосконалення, з одного боку, повинно провадитись у напрямку посилення стимулюючих факторів певних форм фінансування, а з іншого – у напрямку запровадження нових умов надання бюджетних коштів.


1.2 Сутність та необхідність бюджетного фінансування освіти як основи соціального розвитку суспільства

Сутність бюджетного фінансування освіти найпростіше зрозуміти через призначення бюджету в державі. Воно виявляється в системі фінансових відносин, структура яких така:

– між державою і підприємницькими структурами в процесі мобілізації доходів, накопичень і фінансування з бюджету;

– між державою і населенням у процесі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту;

– між ланками бюджетної системи при бюджетному регулюванні.

Дослідження і аналіз структури зазначених відносин дають можливість зрозуміти економічний зміст бюджету, глибше виявити його роль у розподільчих процесах та економіці держави в цілому.

Роль валового внутрішнього продукту на всіх стадіях від створення до споживання визначається за допомогою грошових фондів. Тому залежно від того, як відбувається процес мобілізації та використання бюджетних коштів, як це впливає в кінцевому підсумку на формування фондів споживання і нагромадження, визначається роль бюджету в економіці.

Бюджет є важливим інструментом впливу на розвиток економіки і соціальної сфери. За його допомогою держава, здійснюючи розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту, змінює структуру виробництва, впливає на результати господарювання, здійснює соціальні перетворення.

В умовах переходу до ринку бюджет є основним інструментом регулювання соціально-економічних процесів. Надходження до бюджету прямо залежать від стану виробництва. У свою чергу, можливість утримувати соціальну сферу, забезпечувати соціальні гарантії населенню залежить від стану надходжень до бюджету. Формування дохідної та видаткової частин бюджету пов'язано з основними макропоказниками економічного і соціального розвитку держави на відповідний рік. Але, як уже зазначалося, і в умовах перехідної економіки провідна роль бюджету в перерозподілі фінансових ресурсів, як і валового внутрішнього продукту в цілому, є об'єктивною реальністю. Це зумовлено тим, що бюджет якраз і є тим інструментом, за допомогою якого здійснюється регулювання економічних процесів, чого не можна досягти іншими методами, в тому числі суто ринковими.

Державні фінанси і насамперед система бюджетів держави в умовах переходу до ринку є одним із найдієвіших інструментів впливу на темпи та пропорції розвитку економіки й соціальної сфери.

Бюджет має значні можливості щодо впливу на темпи та пропорції розвитку економіки при фінансуванні витрат на її розвиток.

Значним є вплив бюджету на темпи та пропорції розвитку економіки й соціальної сфери завдяки фінансуванню соціальних витрат і науки. З бюджету фінансується надання громадянам безплатних послуг у галузях освіти, охорони здоров'я, підготовки кадрів, науки, здійснюється соціальний захист громадян тощо.

Фінанси місцевих органів влади є інструментом забезпечення частини функцій, які виконує держава. Фінанси місцевих органів влади є важливим інструментом впливу на всі процеси в економіці та соціальній сфері держави.

Необхідність бюджетного фінансування освіти випливає з розуміння сутності самої освіти та її місця в українському суспільстві.

Закон України "Про освіту" визначає : освіта - основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави [4].

Освіта – основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України. Вона є визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства.

Освіта є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності держави на міжнародній арені.

Саме тому Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства.

Мета і пріоритетні напрями розвитку освіти такі:

1. Мета державної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, вихованні покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати й примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу як невід'ємну складову європейської та світової спільноти.

2. Пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку освіти є:

• особистісна орієнтація освіти;

• формування національних і загальнолюдських цінностей;

• створення для громадян рівних можливостей у здобутті освіти;

• постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу;

• розвиток системи безперервної освіти та навчання протягом життя;

• пропаганда здорового способу життя;

• розширення україномовного освітнього простору;

• забезпечення освітніх потреб національних меншин;

• забезпечення економічних і соціальних гарантій для професійної самореалізації педагогічних, науково-педагогічних працівників, підвищення їх соціального статусу;

• розвиток дошкільної, позашкільної, загальної середньої освіти у сільській місцевості та професійно-технічної освіти;

• органічне поєднання освіти і науки, розвиток педагогічної та психологічної науки, дистанційної освіти;

• запровадження освітніх інновацій, інформаційних технологій;

• створення індустрії сучасних засобів навчання і виховання, повне забезпечення ними навчальних закладів;

• створення ринку освітніх послуг та його науково-методичного забезпечення;

• інтеграція вітчизняної освіти до європейського та світового освітніх просторів.

3. Держава повинна забезпечувати:

• виховання особистості, яка усвідомлює свою належність до Українського народу, сучасної європейської цивілізації, орієнтується в реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовлена до життя і праці у світі, що змінюється;

• збереження та збагачення українських культурно-історичних традицій, виховання шанобливого ставлення до національних святинь, української мови, а також до історії та культури всіх корінних народів і національних меншин, які проживають в Україні, формування культури міжетнічних і міжособистісних відносин;

• виховання людини демократичного світогляду, яка дотримується громадянських прав і свобод, з повагою ставиться до традицій, культури, віросповідання та мови спілкування народів світу;

• формування у дітей та молоді сучасного світогляду, розвиток творчих здібностей і навичок самостійного наукового пізнання, самоосвіти і самореалізації особистості;

• підготовку кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння та впровадження наукоемких та інформаційних технологій, конкурентоспроможних на ринку праці;

• створення умов для розвитку обдарованих дітей та молоді;

• підтримку дітей та молоді з особливостями психічного і фізичного розвитку;

• стимулювання у молоді прагнення до здорового способу життя;

• розвиток дитячого та юнацького спорту, туризму;

• етичне, естетичне виховання;

• екологічну, правову, економічну освіту;

• наступність і безперервність освіти;

• інноваційний характер навчально-виховної діяльності;

• різноманітність типів навчальних закладів, варіативність навчальних програм, індивідуалізацію навчання та виховання;

• моніторинг освітнього процесу, зростання якості освітніх послуг;

• створення умов для ефективної професійної діяльності педагогічних, науково-педагогічних працівників відповідно до їх ролі у суспільстві.

Згідно Національної доктрина розвитку освіта - рушійна сила розвитку громадянського суспільства.

В умовах становлення в Україні громадянського суспільства, правової держави, демократичної політичної системи освіта має стати найважливішим чинником гуманізації суспільно-економічних відносин, формування нових життєвих орієнтирів особистості.

Передумовою утвердження розвинутого громадянського суспільства є підготовка освічених, моральних, мобільних, конструктивних і практичних людей, здатних до співпраці, міжкультурної взаємодії, які мають глибоке почуття відповідальності за долю країни, її соціально-економічне процвітання.

Освіта має активно сприяти формуванню нової ціннісної системи суспільства - відкритої, варіативної, духовно та культурно наповненої, толерантної, здатної забезпечити становлення громадянина і патріота, консолідувати суспільство на засадах пріоритету прав особистості, зменшення соціальної нерівності.

Рис. 1 Динаміка фінансування видатків на освіту в зведеному бюджеті України

Рис. 2 Динаміка видатків зведеного бюджету та видатків на освіту

Рис. 3 Питома вага видатків на освіту в видатках зведеного бюджету, %

Рис. 4 Динаміка зміни загальної суми видатків на освіту (в млрд. грн) та питомої ваги видатків на освіту (у %) в зведеному бюджеті

Держава повинна забезпечувати бюджетні асигнування на освіту в розмірі не меншому десяти відсотків національного доходу, а також валютні асигнування на основну діяльність.

Бюджетні видатки на освіту в Україні за 2002-2006 роки характеризуються такими даними (Рис. 5).

Як свідчать дані, спостерігається тенденція до збільшення видатків на освіту за рахунок бюджету по відношенню до валового внутрішнього продукту. Так, якщо в 2002 році ця частка становила 5,4 відсотка, то 2006 році – 6,3 відсотка.

Рис. 5Динаміка витрат на освіту в зведеному бюджеті (у млрд. грн) та у відсотках до валового внутрішнього продукту (%)

Нині внаслідок складного економічного стану, зниження прибутку у суб'єктів підприємницької діяльності стає все важчим утримувати за рахунок коштів підприємств і організацій об'єкти соціальної сфери: дитячі установи, поліклініки, житло, об'єкти побутового і комунального господарства. Деякі з них через брак коштів на утримання закриваються або перепрофілюються. Така тенденція може призвести до погіршення обслуговування населення й значного скорочення мережі таких закладів.

Рис. 6. Динаміка частки фінансування дошкільного виховання в загальній системі фінансування освіти за 2003-2007 роки

Водночас стан справ у галузі освіти, темпи та глибина перетворень не повною мірою задовольняють потреби особистості, суспільства і держави. Глобалізація, зміна технологій, перехід до постіндустріального, інформаційного суспільства, утвердження пріоритетів сталого розвитку, інші властиві сучасній цивілізації риси зумовлюють розвиток людини як головну мету, ключовий показник і основний важіль сучасного прогресу, потребу в радикальній модернізації галузі, ставлять перед державою, суспільством завдання забезпечити пріоритетність розвитку освіти і науки, першочерговість розв'язання їх нагальних проблем.

Актуальним завданням є забезпечення доступності здобуття якісної освіти протягом життя для всіх громадян та дальше утвердження її національного характеру. Мають постійно оновлюватися зміст освіти та організація навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень. Критичним залишається стан фінансування освіти і науки, недостатнім є рівень оплати праці працівників освіти і науки.

Право на освіту, яке викладене в статті 2 Протоколу № 1 Конвенції, складається з трьох взаємопов'язаних елементів. У першому реченні статті передбачається, що держава не може нікому відмовити в праві на освіту. Це означає, що держава не може втручатись у здійснення особою її права на освіту, наприклад, перешкоджаючи особі скористатися можливостями для одержання освіти, що їх надає держава. У другому реченні статті вміщені два інші елементи права на освіту. По-перше, державі надаються повноваження щодо визначення характеру і обсягу участі держави в освіті та навчанні. В цілому це означає, що держава не має ніяких зобов'язань надавати певні можливості щодо отримання освіти чи гарантувати кожному можливість отримати ту освіту, яку він забажає. І по-друге, в цій фразі вміщено гарантію права батьків на повагу їхніх переконань, коли йдеться про освіту їхніх дітей.

Кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Однаковий доступ до якісної освіти забезпечується для всіх громадян України, незалежно від національності, статі, соціального походження і майнового стану, ставлення до релігії, місця проживання та стану здоров'я.

Реалізація цього права передбачає чіткість, прозорість, наступність системи освіти всіх рівнів, її чутливість до демографічних, соціальних, економічних змін. Освітня мережа підпорядкована задоволенню широкого діапазону індивідуальних освітніх потреб кожної людини відповідно до її здібностей, а також цільових груп за соціальними, національними, територіальними чинниками. Усі види дискримінації в здобутті освіти заборонені. Неприпустимі в системі освіти протекціонізм, корупція та хабарництво. Держава, органи управління та навчальні заклади разом із громадськістю забезпечують організацію та проведення профілактичних заходів для викорінення негативних явищ та їх проявів у системі освіти.

Модернізація системи освіти спрямована на забезпечення її якості відповідно до найновіших досягнень вітчизняної і світової науки, культури і соціальної практики.

Якість освіти є національним пріоритетом і передумовою виконання міжнародних норм і національного законодавства щодо реалізації прав громадян на отримання освіти.

Забезпеченню якості освіти підпорядковані матеріальні, фінансові, кадрові й науково-методичні ресурси суспільства, державна політика в галузі освіти. Висока якість освіти передбачає органічний взаємозв'язок освіти і науки, педагогічної теорії й практики.

Критерії і показники якості визначаються національними освітніми стандартами.

Держава здійснює перманентний моніторинг якості освіти, забезпечує його прозорість, сприяє розвиткові громадського контролю. Однаковий доступ до освіти забезпечується:

У дошкільній підготовці:

· безоплатністю навчання і виховання;

· дотаціями держави на утримання дітей у дошкільних закладах;

· широкою і різноманітною мережею дошкільних закладів і навчальних комплексів (загальними, з профільними групами різного спрямування, компенсуючими та комбінованими; групами короткочасного перебування, прогулянковими, оздоровчими тощо) різних форм власності;

· охопленням усіх дітей, незалежно від місця проживання, різними формами медичного догляду і безоплатної підготовки до школи;

· створенням системи підтримки молодих сімей.

Потребують державної підтримки дошкільна, загальна середня освіта у сільській місцевості, професійно-технічна освіта, навчання здібних та обдарованих учнів і студентів, а також дітей з особливостями психічного і фізичного розвитку.

Необхідно істотно зміцнити навчально-матеріальну базу, здійснити комп'ютеризацію навчальних закладів, упровадити інформаційні технології, забезпечити ефективну підготовку та підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників, запровадити нові економічні та управлінські механізми розвитку освіти. Усі ці проблеми потребують першочергового розв'язання.

В Україні повинні забезпечуватися прискорений, випереджальний інноваційний розвиток освіти, а також створюватися умови для розвитку, самоствердження та самореалізації особистості протягом життя.


1.3 Місце та тенденції розвитку фінансування дошкільного виховання дітей в видатках на освіту

Держава визнає пріоритетну роль дошкільної освіти та створює належні умови для її здобуття.

Державна політика у сфері дошкільної освіти визначається Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами і втілюється центральними органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Держава надає всебічну допомогу сім'ї у розвитку, вихованні та навчанні дитини; забезпечує доступність і безоплатність дошкільної освіти в державних і комунальних дошкільних навчальних закладах у межах державних вимог до змісту, рівня й обсягу дошкільної освіти; піклується про збереження та зміцнення здоров'я, психологічний і фізичний розвиток дітей; сприяє розвиткові та збереженню мережі дошкільних навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форм власності.

Дошкільна освіта є обов'язковою первинною складовою частиною системи безперервної освіти в Україні.

Згідно статті 38 Закону України "Про дошкільну освіту" джерелами фінансування дошкільного навчального закладу є кошти:

засновника (власника);

відповідних бюджетів (для державних і комунальних дошкільних навчальних закладів);

батьків або осіб, які їх замінюють;

добровільні пожертвування і цільові внески фізичних і юридичних осіб;

інші кошти, не заборонені законодавством України.

Згідно статті 3 Закону України "Про дошкільну освіту" держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної освіти в державних і комунальних дошкільних навчальних закладах у межах державних вимог до змісту, рівня й обсягу дошкільної освіти (Базового компонента дошкільної освіти).

Дошкільна освіта є обов'язковою первинною складовою частиною системи безперервної освіти в Україні.

Дошкільна освіта – цілісний процес, спрямований на:

– забезпечення різнобічного розвитку дитини дошкільного віку відповідно до її задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних та фізичних особливостей, культурних потреб;

– формування у дитини дошкільного віку моральних норм, набуття нею життєвого соціального досвіду.

Дошкільний вік – базовий етап фізичного, психологічного та соціального становлення особистості дитини. Систему дошкільної освіти становлять:

– дошкільні навчальні заклади незалежно від підпорядкування, типів і форми власності;

– наукові й методичні установи;

– органи управління освітою;

– освіта та виховання в сім'ї. Принципами дошкільної освіти є:

– доступність для кожного громадянина освітніх послуг, що надаються системою дошкільної освіти;

– рівність умов для реалізації задатків, нахилів, здібностей, обдарувань, різнобічного розвитку кожної дитини;

– єдність розвитку, виховання, навчання і оздоровлення дітей;

– єдність виховних впливів сім'ї та дошкільного навчального закладу;

– наступність і перспективність між дошкільною та початковою загальною освітою;

– світський характер дошкільної освіти;

– особистісно орієнтований підхід до розвитку особистості дитини;

– демократизація та гуманізація педагогічного процесу;

– відповідність змісту, рівня й обсягу дошкільної освіти особливостям розвитку та стану здоров'я дитини дошкільного віку.

Завданнями дошкільної освіти є:

– збереження та зміцнення фізичного, психічного і духовного здоров'я дитини;

– виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля;

– формування особистості дитини, розвиток її творчих здібностей, набуття нею соціального досвіду.

Дошкільний навчальний заклад – це заклад, що забезпечує реалізацію права дитини на здобуття дошкільної освіти, її фізичний, розумовий і духовний розвиток, соціальну адаптацію та готовність продовжувати освіту.

Дошкільний навчальний заклад:

– задовольняє потреби громадян відповідної території в здобутті дошкільної освіти;

– забезпечує відповідність рівня дошкільної освіти вимогам базового компонента дошкільної освіти;

– створює безпечні та нешкідливі умови розвитку, виховання та навчання дітей, режим роботи, умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров'я відповідно до санітарно-гігієнічних вимог і забезпечує їх дотримання;

– формує у дітей гігієнічні навички та основи здорового способу життя, норми безпечної поведінки;

– сприяє збереженню та зміцненню здоров'я, розумовому, психологічному і фізичному розвитку дітей;

– здійснює соціально-педагогічний патронат, взаємодію із сім'єю;

– є осередком поширення серед батьків психолого-педаго-гічних і фізіологічних знань про дітей дошкільного віку;

– додержується фінансової дисципліни, зберігає матеріально-технічну базу;

– здійснює інші повноваження відповідно до статуту дошкільного навчального закладу.

Дошкільний навчальний заклад, заснований на приватній формі власності, здійснює свою діяльність за наявності ліцензії на право надання освітніх послуг у сфері дошкільної освіти, виданої у встановленому законодавством України порядку.

Режим роботи дошкільного навчального закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності, тривалість перебування в ньому дітей встановлюються його засновником (власником) відповідно до законодавства України за погодженням із відповідними органами управління освітою та відповідними органами управління охорони здоров'я.

За бажанням батьків або осіб, які їх замінюють, у дошкільному навчальному закладі може встановлюватися гнучкий режим роботи, який передбачає організацію різнотривалого, цілодобового перебування дітей, а також чергові групи у вихідні, неробочі та святкові дні.

Дошкільний навчальний заклад, що здійснює інноваційну діяльність, може мати статус експериментального. Такий статус надається йому згідно з Положенням про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності, затвердженим спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки. Статус експериментального не змінює підпорядкування, тип і форму власності дошкільного навчального закладу.

У дошкільному навчальному закладі незалежно від підпорядкування, типу і форми власності не допускаються створення і діяльність організаційних структур і політичних партій та релігійних організацій.

Відповідно до потреб громадян України створюються такі дошкільні навчальні заклади:

– дошкільний навчальний заклад (ясла) для дітей віком від двох місяців до трьох років, де забезпечується догляд за ними, а також їх розвиток і виховання відповідно до вимог базового компонента дошкільної освіти;

– дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, де забезпечуються догляд за ними, розвиток, виховання і навчання відповідно до вимог базового компонента дошкільної освіти;

– дошкільний навчальний заклад (дитячий садок) для дітей віком від трьох до шести (семи) років, де забезпечуються їх розвиток, виховання і навчання відповідно до вимог базового компонента дошкільної освіти;

– дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) компенсуючого типу для дітей віком від двох до семи (восьми) років, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, тривалого лікування та реабілітації. Дошкільні навчальні заклади (ясла-садок) компенсуючого типу поділяються на спеціальні та санаторні;

– будинок дитини – дошкільний навчальний заклад системи охорони здоров'я для медико-соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а також для дітей із вадами фізичного та (або) розумового розвитку від народження до трьох (для здорових дітей) та до чотирьох (для хворих дітей) років;

– дошкільний навчальний заклад (дитячий будинок) інтернатного типу забезпечує розвиток, виховання, навчання та соціальну адаптацію дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дошкільного та шкільного віку, які перебувають у родинних стосунках і утримуються за рахунок держави;

– дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) сімейного типу для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, які перебувають у родинних стосунках і де забезпечуються їх догляд, розвиток, виховання і навчання відповідно до вимог базового компонента дошкільної освіти;

– дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) комбінованого типу для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, у складі якого можуть бути групи загального розвитку, компенсуючого типу, сімейні, прогулянкові, в яких забезпечуються дошкільна освіта з урахуванням стану здоров'я дітей, їх розумового, психологічного, фізичного розвитку;

– дошкільний навчальний заклад (центр розвитку дитини), в якому забезпечуються фізичний, розумовий і психологічний розвиток, корекція психологічного і фізичного розвитку, оздоровлення дітей, які відвідують інші навчальні заклади чи виховуються вдома;

– дитячий будинок сімейного типу – дошкільний навчальний заклад, в якому виховуються діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, віком від двох до вісімнадцяти років.

Перелік дошкільних навчальних закладів (ясел-садків) компенсуючого типу визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти й науки за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.

Для задоволення освітніх потреб громадян дошкільний навчальний заклад може входити до складу навчально-виховного комплексу "дошкільний навчальний заклад – загальноосвітній навчальний заклад", "загальноосвітній навчальний заклад – дошкільний навчальний заклад" або до складу об'єднання з іншими навчальними закладами.

Для задоволення освітніх, соціальних потреб, організації ранньої корекційної та лікувально-відновлювальної роботи при спеціальних загальноосвітніх школах (школах-інтернатах), загальноосвітніх санаторних школах (школах-інтернатах) можуть створюватися дошкільні групи.

Для забезпечення реалізації прав дитини на родинні зв'язки при загальноосвітніх школах-інтернатах для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, можуть створюватися дошкільні відділення.

Для задоволення освітніх, соціальних потреб громадян можуть створюватися дошкільні навчальні заклади із сезонним перебуванням дітей.

Групи у дошкільному навчальному закладі комплектуються за віковими, сімейними, родинними ознаками.

Джерелами фінансування дошкільного навчального закладу є кошти:

· засновника (власника);

· відповідних бюджетів (для державних і комунальних дошкільних навчальних закладів) у розмірі, передбаченому нормативами фінансування;

· батьків або осіб, які їх замінюють;

· добровільні пожертвування і цільові внески фізичних і юридичних осіб та інші надходження, не заборонені законодавством.


2. Основи фінансування дошкільного виховання дітей та аналіз фінансування дитячих дошкільних закладів 2.1. Основи кошторисного фінансування дошкільного виховання дітей

Видатки дошкільних установ здійснюються на підставі затверджених у встановленому порядку кошторисів, планів асигнувань і планів використання.

Кошторис – це документ, який надає повноваження розпоряднику коштів на отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів на виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.

Бюджетний розпис - це документ, у якому встановлюється розподіл доходів та фінансування бюджету, бюджетних асигнувань головним розпо­рядникам бюджетних коштів за певними періодами року відповідно до бюд­жетної класифікації.

Здійснення видатків установ та одержувачів без затверджених у встановленому порядку кошторисів, планів асигнувань і планів використання бюджетних коштів припиняється через 30 календарних днів після затвердження річного розпису асигнувань і щомісячного розпису асигнувань загального фонду відповідних бюджетів.

До затвердження в установленому порядку кошторисів, планів асигнувань і планів використання бюджетних коштів підставою для здійснення видатків є проекти кошторисів, планів асигнувань і планів використання бюджетних коштів, засвідчені підписами керівника установи та головного бухгалтера. Після закінчення 30-денного терміну органи Державного казначейства здійснюють операції з розрахунково-касового обслуговування розпорядників коштів державного бюджету тільки відповідно до затверджених і зареєстрованих у обліку відповідних органів Державного казначейства кошторисів і планів асигнувань.

Статті Бюджетного Кодексу, що визначають порядок складання та затвердження бюджетного розпису:

• Пункт 3 статті 78 Кодексу визначає, що місцевий бюджет вико­нується за розписом, який затверджується керівником місцевого фінансового органу. До затвердження розпису керівником місцевого фінансового органу затверджується тимчасовий розпис на відповідний період. Керівник місцевого фінансового органу протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису місцевого бюд­жету встановленим бюджетним призначенням.

• Статтею 49 Кодексу встановлено місячний термін затвердження бю­джетного розпису Державного бюджету України.

Порядок складання та виконання розпису державного бюджету визна­чено інструкцією, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України №57 від 28 січня 2002 року «Про затвердження документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету». Згідно з цим наказом, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи мають розробити відповідно до цієї інструкції порядок складання і виконання розпису відповідного бюджету.

Розпис місцевого бюджету на відповідний рік включає:

розпис доходів місцевого бюджету, що поділяється на річний розпис доходів загального і спеціального фондів місцевого бюджету та помісячний розпис доходів загального фонду місцевого бюджету;

розпис фінансування місцевого бюджету, що поділяється на річний розпис фінансування загального і спеціального фондів місцевого бюджету та помісячний розпис фінансу­вання загального фонду місцевого бюджету;

розпис асигнувань місцевого бюджету, що поділяється на річний розпис асигнувань місцевого бюджету загаль­ного і спеціального фондів місцевого бюджету та помісячний розпис асигнувань загального фонду місцевого бюджету.

Річний розпис асигнувань місцевого бюджету - це розпис асигнувань загального і спеціального фондів місцевого бюджету на рік у розрізі головних розпорядників коштів за повною економічною класифікацією видатків бюджету без роз­поділу за періодами року.

Помісячний розпис асигнувань загального фонду місцевого бюджету - це розпис асигнувань загального фон­ду місцевого бюджету на рік за місяцями в розрізі головних розпорядників за скороченою економічною класифікацією видатків бюджету.

Скорочена економічна класифікація видатків бюджету включає: оплату праці працівників бюджетних установ (код 1110), нарахуван­ня на заробітну плату (код 1120), оплату комунальних послуг та енергоносіїв (код 1160), поточні трансферти населенню (код 1340). Всі інші економічні категорії видатків відображаються загальною су­мою за кодом 5000 - -«Інші видатки»-.

Розпис складається відповідно до бюджетних призначень, установлених у рішенні про місцевий бюджет, та затверджується керівником місце­вого фінансового органу в місячний термін після набрання чинності цим рішенням.

Якщо розпис не затверджено у визначений термін, то в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис на відповідний період.

Складання розпису починається із складання розпису доходів і роз­пису фінансування.

Розпис доходів складається управлінням/відділом доходів бюджету місцевого фінансового органу за участю податкової інспекції.

Розпис фінансування складається бюджетним уп­равлінням/відділом за участю інших відповідних структурних підрозділів місцевого фінансового органу з урахуванням необхідності забезпечення своєчасності і повноти платежів з погашення основної суми боргу місцевого бюджету та можливостей щодо обсягів і термінів залучення короткостроко­вих запозичень для покриття помісячних касових розривів загального фонду.

Для складання розпису місцевого бюджету головні розпорядники бюджетних коштів в установленому порядку подають фінансовому органу зве­дені проекти кошторисів та зведені проекти помісячних планів асигнувань.





Реферат на тему: Аналіз фінансування дошкільного освіти дітей в Україні (дипломна робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.