Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Філософія

Закон єдності та боротьби протилежностей (реферат)



Уявлення про суперечливість розвитку всьо­го сутнього виникло ще в давнину (в VI ст. до нашої ери). Фалес Мілетський вважав, наприклад, що навколишній світ складається з різних начал: рухомого й нерухомого, холодного й теплого, мокрого й сухого, світлого й темного, видимого й невидимого, земного й не­бесного, скінченого й нескінченного. Геракліт, на відміну від Фалеса, вважав, що суперечливі начала притаманні самим речам. На думку Геракліта, все в світі складається з протилежностей, їхня боротьба її визначає сенс будь-якої речі, процесу. Діючи одночасно, ці протилежності утворюють напружений стан, котрим і визначається внут­рішня гармонія речі. Геракліт пояснює цю тезу відомим прикладом лука. Обидва дугоподібних кінці лука намагаються розігнутися, але тятива стягує їх, і ця їхня взаємна напруженість утворює вищу єдність.

Боротьба протилежностей є загальною, вона становить, за Гераклітом, справжню справедливість і є умовою існування упорядкованого космосу. Гегель високо цінував ідеї Геракліта про боротьбу та єдність про­тилежних начал. Він підкреслював, що використав усі ці ідеї грецького філософа у ході розробки своєї концепції суперечностей.

Гегелівська діалектика, будучи теорією розвитку "абсолютного духу", проблему суперечностей підняла до рівня всезагальності, гли­бокого філософського усвідомлення. Сама "абсолютна ідея", "абсолютний дух" для Гегеля є єдністю суперечливих начал — буття і ніщо, які й спричинюють рух, зміну, розвиток "абсолютної ідеї". Супереч­ність, за Гегелем, є взаємодією, взаємозумовленістю протилежних моментів, сторін, визначень, "принципом будь-якого саморуху".

Гегель розглядав суперечність у динаміці, русі, зміні — як процес, котрий має свої стадії, ступені розвитку. Перший ступінь — тотож­ність. Однак це конкретна тотожність, тому вона містить у собі і від­мінність, а відмінність розгортається і знаходить свою реалізацію у ка­тегоріях різниці, заперечення, протилежності, суперечності. Тотож­ність і відмінність — моменти єдиного. Але безвідмінність зникає і залишається єдність сторін, що є відмінними, а відмінне вже висту­пає як протилежність у єдиному. У протилежності позитивне і нега­тивне зливаються у єдності. Оскільки кожна сторона має іншу і одно­часно заперечує її, то кожна з них у самій собі містить і позитивне, і негативне. Мова, таким чином, іде про взаємопроникнення супереч­ностей. Саме тому Гегель надавав великого значення появі у фізиці уявлення про полярність, однак, висловлював жаль з приводу того, що фізики не розуміють діалектики.

Розглядаючи суперечність як всезагальність, філософ разом із тим обмежував її дію, коли мова йшла про прусську монархію, німецьку державу. Гегель не приховував суперечностей, притаманних буржуаз­ному суспільству. Він твердив, що громадянське (буржуазне) суспіль­ство є полем боротьби "всіх проти всіх". Однак держава — це система опосередкованостей та всезагальність, в котрій знаходять своє вира­ження інтереси усіх класів, соціальних груп, всього народу, і в такій державі суперечності примирюються. В результаті "сама протилеж­ність зводиться до видимості", знімається, а держава, таким чином, позбавляється суперечностей, а, отже, і джерела своєї "життєвості". Попри всі неузгодженості гегелівської теорії, він геніально вгадав діалектику речей у діалектиці понять, дав теоретичне уявлення про суть взаємодії протилежностей як закону логіки, розвитку абсолют­ного духу, котрий є також і законом розвитку всього сутнього. Закон єдності та боротьби протилежностей відображає дуже важливу, фун­даментальну особливість об'єктивної дійсності, котра полягає в тому, що всі її предмети, явища і процеси мають суперечливі моменти тенденції, сторони, що борються і взаємодіють між собою.

Для з'ясування сутнісних моментів закону необхідно розглянути ряд категорій, що його конкретизують. Почнемо з поняття тотож­ності. Тотожність — це рівність предмета самому собі. Розрізняють два види тотожності: 1) тотожність одного предмета; 2) тотожність багатьох предметів (процесів, явищ тощо). Слід підкреслити, що тут мова йде не про формально-логічну тотожність типу: "А" є "А", а про конкретну, реальну тотожність, яка неминуче включає в себе і від­мінність. Відмінність же визначає нерівність предмета самому собі. Тобто тотожність як рівність і відмінність як нерівність перебувають у взаємодії (взаємозв'язку). Що ж є "нерівним" у конкретній тотож­ності? "Нерівним", відмінним у предметі (процесі) є те, що "прагне" вийти за межі тотожності. Можна сказати, що відмінність — це нерів­ність, внутрішня "стурбованість" предмета, його намагання вийти за межі самого себе. Отже, у реальній дійсності предмет завжди висту­пає як єдність тотожності і відмінності, які взаємодіють, даючи по­штовх рухові. У будь-якому конкретному предметі тотожність і від­мінність є протилежностями, які, взаємодіючи, зумовлюють одна одну. Взаємодія цих протилежностей, як писав Гегель, є суперечністю. Таке розуміння суперечності є її категорійним філософським визначен­ням. Уявлення про джерело розвитку виходить із визнання самосуперечливості усього сутнього. Це означає, що будь-який предмет, про­цес чи явище містять у собі таке, що є для них іншим, ніж те, котре виступає у них одночасно як єдність буття й небуття, існування й неіснування, в силу чого вони внутрішньо нестабільні, "діяльні", ма­ють тенденцію до руйнації своєї тотожності (рівності) — до саморуху. Взаємодія цих протилежностей і є вираженням самої суперечності, а суперечність є внутрішнім збуджувачем, імпульсом, джерелом будь-якого руху і розвитку. Тим самим в категорії' "суперечність" як взаємодії протилежностей була знайдена адекватна форма відображення у мис­ленні внутрішнього джерела руху і розвитку.

У філософській літературі розрізняють поняття "джерело розвитку" і "рушійна сила розвитку". При цьому виходять з того, що існують безпосередні, внутрішні причини розвитку й опосередковані, зовнішні. Перші є джерелом розвитку, другі — рушійними силами. Наприклад, джерелом розвитку продуктивних сил є безпосередні при­чини (внутрішні суперечності), що ведуть до змін знарядь праці, З технологічного оснащення, кваліфікації робітників, впровадження. досягнень науки тощо.

До рушійних сил відносять зовнішні фактори, котрі стимулюють виробництво, сприяють його розвитку (відповідні виробничі відносини, суспільні потреби і суспільні стимули, інтереси класів, со­ціальних груп та ін.). Останні впливають на безпосередні причини розвитку продуктивних сил не прямо, а опосередковано. Безпо­середня причина розвитку (джерело) є такою, яка його "здійснює", "робить"; опосередкована причина конкретно "не робить", "не здійснює", а є стимулом, мотивом, метою розвитку продуктив­них сил.

Поняття "джерело розвитку" і "рушійні сили розвитку" близькі за своїм значенням, бо є причинами розвитку. Однак поняття "джерело розвитку" багатше за своїм змістом, оскільки воно є одночасно і ру­шійною силою. Джерелом розвитку, як відомо, виступає суперечність, вона ж — рушійна сила розвитку.

Саме суперечлива взаємодія між такими протилежностями, як "джерела" (безпосередні причини розвитку) і "рушійні сили" (опосе­редковані причини) і є в решті-решт загальною причиною, котра обу­мовлює саморух, саморозвиток матеріальних об'єктів.

Таким чином, за безпосередніми причинами (факторами) стоїть поняття "джерела розвитку"; за опосередкованими — поняття "ру­шійні сили розвитку". Відмінність цих двох понять, безумовно, не слід перебільшувати. Джерело — це суперечність, внутрішній імпульс, збуджувач, причина "саморуху", "саморозвитку". Однак повною мі­рою "саморух", "саморозвиток" стають можливими лише під час дії рушійних сил.

Суперечності не є стабільними. Їхні зміни пов'язані з набуттям у процесі свого розвитку певної специфіки. У зв'язку з цим розрізня­ють такі форми суперечностей: 1) тотожність-відмінність; 2) відмін­ність; 3) суттєва відмінність; 4) протилежність тотожність-відмінність як зародкова "ембріональна" суперечність; відмінність як щось; сут­тєва відмінність як відмінність по суті; протилежність як нетотож­ність. Такі форми суперечностей байдужі до змісту процесу. Вони притаманні усім процесам розвитку. Що ж до такої сфери буття, як суспільство то тут соціальні суперечності набувають нових форм, та­ких, скажімо як соціальний конфлікт, антагонізм.

Соціальний конфлікт — це взаємодія різних соціальних груп, спільностей, інтереси яких взаємно протилежні і не знаходять розв'язання на спільній основі.

Поняття "антагонізм" дає уявлення про одну з форм суперечнос­тей, котра характеризується гострою, непримиренною боротьбою воро­гуючих сил, тенденцій, напрямів. Термін "антагонізм" у значенні бо­ротьби протилежностей вживали А. Шопенгауер, Ж. Ж. Руссо, К. Лоренц та інші "В природі, — писав А Шопенгауер, — всюди бачимо ми суперечку, боротьбу і поперемінну перепону Більшої наочності досягає ця всезагальна боротьба в світі тварин, котрі живляться рос линами, і в якому в свою чергу будь-яка тварина стає здобиччю і харчем іншої" "Істоти живуть лише тим, що пожирають одна одну", "хижа тварина є живою могилою тисяч інших і підтримує своє існуван­ня цілим рядом мученицьких смертей" Про непримиренну боротьбу за існування в рослинному і тваринному світі писав також Ч. Дарвін. Він підкреслював, що оскільки народжується більше особин, ніж може вижити, то між ними відбувається найжорстокіша боротьба.

Термін "антагонізм" як суперечність стосовно суспільства, людських взаємовідносин вживав І Кант "Засоби, котрими природа користується для того, щоб здійснити розвиток усіх задатків людей, — писав філософ, — це антагонізм їх у суспільстві " І далі Кант пояс ює, що "під антагонізмом" він розуміє "всезагальний опір, котрий постійно загрожує суспільству роз'єднанням".

Отже, поняття "антагонізм", "антагоністичний" у значенні непримиренної боротьби протилежностей і суперечності широко вживалося в наукових дослідженнях задовго до того, як воно увійшло до сучасної філософської термінології Вони виділені в результаті пізнання реальних процесів та явищ об'єктивної дійсності, спостережень за людським суспільством. Ними позначають найгостріші форми розгортання суперечностей, котрі не можуть бути розв'язані в межах спільної основи, в рамках того процесу, де вони виникли і розвива­ються Для цього необхідні нові основи, інші рамки.

Антагонізм у суспільстві означає нерозв'язуваність соціальних суперечностей у межах старої якості Це вища форма розвитку суперечностей у системі людських стосунків.

Звичайно, форми прояву антагонізму в природі й у суспільстві істотно відрізняються одна від одної У суспільстві антагонізм — це рухливе співвідношення єдності й боротьби, антагонізм у живій при роді є боротьбою як несумісністю одних видів із іншими, скажімо, мікробів-антагоністів. Соціальні антагонізми в процесі свого розвит­ку проходять відповідні фази: виникнення, розгортання, загострен­ня, розв'язання на іншій якісній основі. У природі відбувається про­цес взаємознищення. Соціальні антагонізми не є стабільними. За пев­них умов вони перетворюються на такі, що розв'язуються. Нічого подібного в живій природі з антагонізмами не відбувається. Взагалі соціальні антагонізми — явище унікальне, неповторне, притаманне лише суспільству.

Розрізняють такі види соціальних антагонізмів у суспільстві: 1) між уречевленою (нагромадженою) і живою працею; 2) між старим укла­дом життя і елементами нового; 3) між окремими соціальними група­ми; 4) між окремими особами і суспільством; 5) між груповими, кор­поративними інтересами, за якими стоять певні владні структури, і суспільством у цілому тощо.

Антагонізми як загострена форма суперечностей може бути пов­ним і частковим. У перших — виключена наявність спільних інтере­сів; у других — є елементи таких спільних інтересів. За певних соці­альних умов, як уже зазначалося, соціальні антагонізми можуть транс­формуватися, втрачати конфліктність, гостроту, частково розв'язува­тися. Разом із тим неантагоністичні соціальні суперечності, які роз­гортаються, можуть переростати в антагоністичні, якщо назрілі еко­номічні, соціальні, політичні суперечності не розв'язуються, штучно стимулюються.

З'ясувавши форми суперечностей в об'єктивному світі, можна перейти до питання про те, як ці суперечності розгортаються, які етапи у своєму розвитку вони проходять. На різних етапах супереч­ність проявляє себе по-різному: 1) на етапі тотожності-відмінності — як суперечність, яка зароджується, виникає; 2) на етапі відмінності — як суперечність, яка дає уявлення про деяку нерівність у тотож­ному предметі; 3) на етапі суттєвої відмінності — як суперечність, що є нерівністю за суттю; 4) на етапі протилежностей — як супе­речність, усвідомлювана як "боротьба" сторін, що не збігаються; на цьому етапі суперечності розв'язуються; 5) на етапі антагонізму су­перечність набуває різкого загострення, форми взаємо виключення, протидії сторін.



--------------- Повну версію реферата можна скачати на початку (у верхній частині) сторінки ---------------



Реферат на тему: Закон єдності та боротьби протилежностей (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2014. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.  Створити сайт безкоштовно