Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Філософія

Західний марксизм (Неомарксистська філософія). Особливості розвитку (реферат)

В той час як російський марксизм трансформувався в марксизм-ленінізм, на Заході в традиційному марксизмі в середині XX ст. виникло ряд напрямків, які отримали спільну назву — неомарксизм. Наприкінці 70-х років голосно про себе заявив ще один напрямок — єврокомунізм. Був він не філософським, а скоріше політичним, хоч серед його адептів було немало і філософів (Л.Альтюссер, Р.Гароді, Г.Маркузе, А.Шафф та ін.).

Єврокомунізм виник як реакція на політику марксизму-ленінізму в країнах Східної і Центральної Європи. Його поява датується 1976 роком, коли вийшла книга лідера іспанських комуністів Карилльо «Єврокомунізм і держава», де в стислій формі були викладені основні положення єврокомунізму: а) конвергенція з соціалістичними, соціал-демократичними партіями; б) зближення з християнськими рухами і об'єднаннями; в) ігнорування творчого вкладу Леніна в розвиток марксистської теорії; г) застарілий характер принципу пролетарського інтернаціоналізму; д) неактуальність вчення про диктатуру пролетаріату; е) критика радянської моделі соціалізму.

З розпадом Радянського Союзу і після «оксамитових» революцій у Східній та Центральній Європі єврокомунізм природним шляхом зник, але неомарксизм як напрямок у соціальній філософії нині має місце не тільки в Європі, але і в США та деяких країнах Латинської Америки.

Представники неомарксизму вважають, що марксистська філософія в цілому застаріла і не відповідає реаліям сьогодення. Єдине, що ще має цінність — це вчення про відчуження. Як анахронізм, вважають неомарксисти, звучать сьогодні слова про диктатуру пролетаріату, про революційність робітничого класу в розвинених капіталістичних країнах. «Ніхто сьогодні з робітників не піде на барикади»,— заявив в одному з виступів перед інтелігенцією Варшави польський філософ А.Шафф.

Неомарксисти стверджують, що марксове вчення про класову боротьбу сьогодні є витоком всякого соціального зла. Спираючись на це вчення, говорять вони, сталіністи в Радянському Союзі творили такі безчинства, яких не знала історія людства: мільйони людей було розстріляно, а десятки мільйонів пройшли жахи концентраційних таборів ГУЛАГу. Неомарксисти рішуче критикують поняття «діалектичний матеріалізм», заявляючи, що поділ філософії на «діамат» і «істмат» — штучний, він нічого не має спільного з інтегральним марксизмом.

Аналізуючи зв'язок політики та ідеології з філософією, представники неомарксизму слушно заявляють, що в умовах Радянського Союзу, інших країн тоталітарного режиму філософія підпорядковується політиці, ідеології. Французький філософ-марксист Л.Апьтюссер у працях «Питання капіталу», «Ленін і філософія» та ін. приходить до висновку, що там, де є наука, не повинно бути ідеології. Тому марксистська філософія, писав він, щоб не бути служницею марксистської ідеології, повинна триматися свого предмету. Не заперечуючи взаємозв'язку між філософією і ідеологією та політикою, Л.Апьтюссер цілком слушно зазначав, що коли ці поняття ототожнюються, тоді кожна з цих сфер духовної діяльності людини втрачає свій предмет і об'єкт, але, як правило, завжди більше втрачає філософія.

Неомарксистська філософія представлена, в основному, двома напрямками:

1. Марксистами, які присвятили розробці і захисту ідей Маркса значну частину свого життя, активно займаючись творчою діяльністю в царині марксистської філософії, але згодом через різні обставини відійшли від її світоглядних принципів, а деякі з них навіть стали на неомарксистські позиції (Е.Блох, Л.Апьтюссер, Р.Гароді, Д.Лукач, А.Шафф). Частина з них активно поєднувала філософську і політичну діяльність (Л.Апьтюссер, Р.Гароді, А.Шафф), а більшість займалася виключно філософськими проблемами марксизму (Е.Блох, Л.Колаковський та ін.). Західні марксисти, в більшості своїй, сприймали Маркса, насамперед, як послідовника Гегеля, який, творчо переробивши філософію німецького ідеаліста, надав їй матеріалістичних рис. До середини XX ст., вважали вони (Л.Апьтюссер, Р.Гароді та ін.), вчення Маркса настільки застаріло, що цілком втратило свою привабливість в економічно розвинених країнах. Для його життєздатності в нових умовах його слід в окремих місцях доповнити ідеями неопсихоаналізу, екзистенціалізму, християнства.

2. До другого напрямку неомарксизму належать філософи і філософські школи, погляди яких були інспіровані марксизмом. Найбільш виразно його репрезентують діячі франкфуртської школи (Т.Адорно, М.Хоркхаймер, Г.Маркузе та їх послідовники — Ю.Хабермас, А.Шмідт та ін.). Характерною їх рисою є критичне ставлення до капіталізму і, водночас, до соціалізму і марксизму-ленінізму. Теодор Адорно — один із головних представників цієї школи — визначав філософію передусім як спосіб критичного ставлення до всякої дійсності. У праці «Негативна діалектика» Адорно наголошує, що саме діалектика повинна вносити у мислення дух непримиренної критики всіх сторін суспільного життя. І капіталізм, і сучасний соціалізм, вважав Адорно і його однодумці з франкфуртської школи, є потворними формами суспільного устрою, відчужені від людини. В праці «Одномірна людина» інший представник цієї школи — Г.Маркузе прийшов до висновку, що соціалізм і капіталізм по своїй суті є модифікацією індустріального суспільства, в якому технічний прогрес сприяв утворенню тотальної системи державного регулювання. Ця система, писав Маркузе, породжує особливий тип людини, яка не здатна мислити і тому стає об'єктом маніпуляцій влади. Спираючись на події в кінці 60-х років, коли західне суспільство потрясали страйки, масові виступи студентів, Маркузе приходить до висновку, що пролетаріат зник з історичної арени; є робітничий клас, але він порівняно нечисельний, до того ж цілком втратив свій революційний потенціал. Вже не він є головною прогресивною силою, а інтелігенція, студенти, представники національних меншин.

Ще якихось 10 років тому неомарксизм був одним із найпопулярніших напрямків соціальної філософії в індустріально розвинених країнах. З розпадом Радянського Союзу і падінням комуністичних, тоталітарних режимів у Східній і Центральній Європі зникла гострота питань, які він ставив на порядок денний. Нині неомарксизм поступово перетворюється на філософський напрямок, який зручно вмощується в музеї історії філософської думки.

Використана література:

1. Герасимчук А.А., Тимошенко З.І. Курс лекцій з філософії: Навч. Посібник. – К., 1999. - С.3-8.

2. Маркс К., Енгельс Ф. Німецька ідеологія // Маркс К., Енгельс Ф. Твори.— 2-е вид.— Т. 2.

3. Массовые движения в современном мире.— М., 1990.

4. Современная западная философия. Словарь.— М., 1991.





Реферат на тему: Західний марксизм (Неомарксистська філософія). Особливості розвитку (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.