Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Філософія

Свобода, особа і творчість у філософії М.О. Бердяєва (реферат)

Микола Олександрович Бердяєв, як вважають деякі історики філософії, в гроні російських мислителів є єдиним філософом в класичному значенні цього слова.

Єдиним в тому плані, що його думки — це певна система ідей, яка не знаходиться на межі двох різних царин — філософії і публіцистики, як це характерно для Мережковського; філософії і літератури — у Розанова; філософії і релігії — у Шестова; філософії і політики — у Герцена, Бєлінського, Чернишевського та ін.

Праці Бердяєва, як і Шестова, перекладені на всі європейські мови, але твори Бердяєва були майже всі видані ще за його життя, тоді як багато інших російських мислителів, за виключенням М.О.Лосського та В.В.Зеньківського, отримали визнання в Європі і в цілому світі значно пізніше.

М.О.Бердяєв народився в 1874 р. у сім'ї військового біля Києва, помер у 1948 р. в Парижі. Освіту розпочав студентом юридичного факультету Київського університету, але в 1898 р. за участь у марксистському гуртку був висланий до Вологди. Закінченої університетської освіти Бердяєв не отримав, але постійні заняття філософськими проблемами висунули його в ряд винятково високоосвічених людей.

Величезна кількість праць і філософська обдарованість Бердяєва, проблеми, підняті і вирішувані ним, зробили його одним з найпопулярніших мислителів XX століття.

Вже перебуваючи на засланні, Бердяєв критично переглядає свої марксистські погляди і поступово переходить на позиції трансцендентального ідеалізму, які він, між іншим, довго і безуспішно намагався поєднати з соціальною програмою марксизму. Перша філософська робота Бердяєва «Суб'єктивізм і індивідуалізм в соціальній філософії», яка була спрямована проти філософських поглядів російських народників, засвідчила високий рівень обдарованості молодого мислителя, його вміння критично розставляти акценти в складній палітрі соціальних процесів.

В 1902 р. Бердяєв разом з Булгаковим засновують в Петербурзі часопис «Вопросы жизни», тематика якого була насичена проблемами філософії, етики, релігійного життя Росії.

У цей час на становлення Бердяєва як філософа особливий вплив мали праці російських мислителів — В.Бєлінського, Ф.Достоєвського, В.Соловйова, В.Розанова, Д.Мережковського та західноєвропейських — А.Шопенгауера, Ф.Ніцше, Я.Беме та ін.

Перші десятиріччя XX століття в житті Бердяєва ознаменовуються появою низки значних філософських праць, серед яких особливе місце займають такі роботи, як «Філософія свободи» (1911 p.), «Зміст творчості» (1916 p.), «Філософія нерівності» (написана в Росії, але видана у 1923 р. в Берліні), в яких яскраво виразилась громадянська позиція автора та його висока філософська культура.

Після 1917 р. М.Бердяєв разом з іншими філософами і письменниками створює «Вільну релігійно-філософську академію», програмною метою якої було об'єднання всіх філософських сил Росії в умовах руйнації старої системи цінностей і пошуків нових ідеалів.

У 1922 p., після вигнання з Росії, Бердяєв оселився в Берліні, де створює Релігійно-філософську академію і стає редактором часопису «Путь», а незабаром і керівником релігійно-філософського видавництва «ІМКА- ПРЕС». В 1925 р. він переїжджає до Франції і оселяється в Парижі. У Франції філософська творчість Бердяєва розцвіла з особливою силою. Тут одна за одною виходять його праці «Нове середньовіччя», «Філософія вільного духу», «Дух і реальність», «Я і світ об'єктів», «Досвід парадоксальної етики», «Російська ідея», «Правда і брехня комунізму», «Про самовбивство», «Доля людини в сучасному світі» та ін.

В своїх працях Бердяєв піднімає і намагається вирішувати проблеми, якими займались цілі філософські школи і напрямки. Такими проблемами були: свобода та її зміст, особливості творчого процесу, місце християнського екзистенціалізму в сучасному інтелектуальному житті суспільства, визначення меж персоналістської філософії та ін. Вирішення цих проблем в творчості Бердяєва більшою або меншою мірою здійснюється через призму православ'я.

Вивчаючи проблему свободи, Бердяєв приходить до висновку, що свобода домінує над буттям. Вона завжди змістовніша, ніж буття, яке є застиглою свободою. Вона не може вкладатись в раціональні норми, тому що «не піддається пізнанню розсудковими категоріями, в ній живе Божий розум».

Особа є особою тільки тоді, зазначав Бердяєв, коли вона вільна і реалізується в творчому процесі. Свобода, в свою чергу, імпліцитна особі і є необхідною умовою творчості, але і сама творчість можлива лише при наявності свободи. Революції, які стали своєрідною «модою» на початку XX століття в різних країнах Європи, Бердяєв вважав несумісними зі змістом поняття свободи. «Я давно вважав революцію в Росії,— писав він,— неминучою і справедливою. Але я не уявляв її в райдужних барвах. Навпаки, я давно передбачав, що під час революції буде винищена свобода і що в ній переможуть екстремістські й ворожі культурі й «духу» елементи... Революція є важкою хворобою, болісною операцією хворого, і вона свідчить про брак позитивних творчих сил, про невиконаний обов'язок». Він наголошує: «Що я протиставляв комунізмові, чому я вів і продовжую вести боротьбу проти нього? Я протиставив йому, передусім, принципи духовної свободи, для мене вихідної, абсолютної, якою не можна поступитись ні за які блага світу. Я протиставляв також принцип особистості як вищу цінність, її незалежність від суспільства і держави, від зовнішнього середовища. Це значить, що я захищав дух і духовні цінності. Комунізм, як він проявив себе в російській революції, заперечує свободу, заперечує особистість, заперечує дух. У цьому... було демонічне зло комунізму». Багато уваги в своїх працях Бердяєв надає проблемі вияснення понять «особа» і «індивід». В цьому його позиція багато в чому співпадає з позицією Е.Муньє. І це не випадково. Багато років Бердяєва і Муньє зв'язувала щира приязнь і спільність думок. Коли Муньє заснував часопис «Еспріт», його популярність значною мірою забезпечувалась саме Бердяєвим. Російський мислитель брав активну участь у формуванні «обличчя» часопису. Погляди Бердяєва впливали на становлення персоналізму як філософського напрямку і Муньє як його фундатора. Проте з часом французький і російський мислителі поступово віддалились один від одного. Причиною стало те, що редакція «Еспріту» і сам Муньє все більше і більше заангажовувались у політичні проблеми, що не зовсім імпонувало Бердяєву, який завжди намагався дистанціюватись від політики, зосереджуючись, в основному, на вирішенні філософських питань. Окрім того, персоналізм, як відомо, спирався на томістичну філософію, тоді як Бердяєв розвивав погляди в православному полі.

Згідно з персоналізмом, індивід завжди є частиною суспільства, природи, держави, тобто підпорядкований цілісності, тоді як особа ніколи не є частиною, складником того ж суспільства, держави і т. д. Вона є ні від кого не залежною, абсолютно вільною. Як зазначав Бердяєв в роботі «Про рабство і свободу людини», особа є не «громадянином матеріального світу і держави, а Царства Божого».

Бути особою означає взяти на себе величезну відповідальність — за родину, друзів, суспільство, в якому живеш, тощо. Якщо людина «не тримає» себе постійно в рамках, визначених для особи, їй жити легко. Легко в такому плані, що вона знімає з себе відповідальність за все, що коїться навколо. Людина на рівні особи повністю вільна у своїх вчинках, але цей стан, стан особи, змушує її бути відповідальним за себе, за те, що вона чинить, ким вона є і ким стане. Особа — це ідеал людини, до якого вона повинна прагнути все життя. Досягнувши одного рівня, вона ставить перед собою інші, вищі рубежі — і так безконечно. Гуманізм у всіх його проявах і на різних етапах розвитку людства, зазначає Бердяєв, намагався підняти людину до рівня особи, але разом з тим робив її залежною від суспільства, природи, світських і духовних владик, а це редукує зміст поняття особи. Особа, наголошував він,— це те, що є найбільш загальним, що за своїм змістом більш розмаїте, ніж суспільство, держава, народ. Як К'єркегор та Шестов, Бердяєв вважав, що особа є субстанцією, «викинутою за межі штучно створеного буття», тому що вона сама є акумульованим буттям у всьому його розмаїтті. Але якщо у К'єркегора і Шестова людина є істотою самотньою, нещасливою, загубленою, то з точки зору Бердяєва завжди є вихід для самотніх і розгублених. Таких виходів є два. Перший — входження в колектив, ангажування себе в житті суспільства. Цей шлях легкий, але маргінальний, тому що людина «розчиняється» серед інших, втрачає своє «Я». Другий — це участь у духовній єдності людини з людиною, пошуки добра в конкретно взятій людині і поширення всього доброго, яке є в тобі. Участь у духовній єдності не обмежує свободи людини до такої міри, як це має місце в матеріальному житті суспільства, хоч людина, звичайно, і в пошуках та здійсненні духовної єдності дещо поступається своєю свободою заради іншого. Бердяєв вважав, що, не відмовляючись від земних реальностей життя, людина може досягти контакту з Богом ще за життя, але для цього слід елімінувати різного роду меркантильні міркування.

Змістом духовного життя особи є його необмеженість, що створює умови для такого ж необмеженого її розвитку. Духовне життя — це постійне спрямування всіх сутнісних сил людини до творчості, а творчість меж не має. Людина, яка не прагне до творчого життя, перестає бути особою. Для Бердяєва свобода творчого вибору між добром і злом не є чимось статично даним, для нього важливим є боротьба за цей вибір. З часів Фіхте це була одна з нечислених спроб у філософії розкрити сутнісні, діяльні сили людини.

Страх покарання в поцейбічному житті і страх вічних мук у потойбічному, згідно з Бердяєвим, не можуть відігравати ніякої ролі в етиці творчості. Творчість є проявом справжньої свободи людини-особи.

У всіх працях Бердяєва проблема особи, свободи і творчості проходить лейтмотивом. Він навіть переступає через свою релігійність, заявляючи, що замах на свободу людини міститься вже в слові «Господь». Свобода, вважає Бердяєв, не може бути обмеженою нічим, а коли ми з благоговінням вживаємо слово «Господь», ми вже обмежуємо свою свободу чимось вищим від нас.

На Заході Бердяєва вважають представником православної філософії, але, як вважає В.В.Зеньківський, він по суті пройшов повз світ канонічної релігійної думки, хоч і цікавився нею. Дух свободи, який його надихав, спрямовував російського мислителя до анархізму в ідейній сфері; моральний пафос,— щирий і глибокий,— виродився в «етику творчості»; байдужість до реальної дійсності привела до того, що його персоналізм поступово перетворювався у філософію, яка межувала з соліпсизмом. Бердяєв, стверджують дослідники його філософської спадщини, відкидає дійсність, яку він вважав нестерпною буденністю, котра зв'язує крила творчості людини, заземлює її. Світ поглядів Бердяєва — це світ романтика, відірваного від реального життя. Блискучі і яскраві сторінки його філософських праць, які зачаровують читача, хоч і не тьмяніють при аналізі його ідей, але не входять в діалектику російської філософії, обходять її стороною.

Аналізуючи діяльність Бердяєва, західноєвропейський філософ Галіян стверджує, що вся його проблематика, концентруючись навколо питань свободи, особи, творчості, розглядалась мислителем через призму есхатології.

Але всі недоліки його філософії, яких дуже і дуже є багато, не можуть в цілому затьмарити велич її автора і той внесок, який він зробив у світову філософську думку.

Використана література:

1. Герасимчук А.А., Тимошенко З.І. Курс лекцій з філософії: Навч. Посібник. – К., 1999. - С.3-8.

2. Бердяєв Н.А. Философия свободы. Смысл творчества.— М., 1989.

3. Бердяєв Н.А. Истоки и смысл русского коммунизма.— М., 1990.

4. Бердяєв Н.А. Смысл истории.— М., 1990.

5. Зеньковский В.В. История русской философии. В 4-х томах.— Ленинград,

1991.





Реферат на тему: Свобода, особа і творчість у філософії М.О. Бердяєва (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.