Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Філософія

Суттєві ознаки людини (реферат)

Проблема визначення змісту поняття людини мала місце вже в античній філософії. Її намагалися вирішити Сократ, Демокріт, Платон, Протагор та ін. Але найближче до вирішення підійшов Арістотель.

Визначення людини Арістотелем як політичної, тобто суспільної, тварини в різних філософських і історичних етапах модифікувалось за формою вираження, але суть його збереглася до наших днів. Сьогодні в філософський зміст поняття людини абсолютна більшість учених включає такі ознаки: а) здатність виробляти знаряддя праці: б) наявність другої сигнальної системи; в) творче мислення.

Можна, звичайно, назвати й інші ознаки людини, наприклад, наявність душі, свідомості і т.д., але саме ці ознаки, які подані вище, виражають діяльнісну сутність людини в сфері матеріального і ідеального, об'ємно визначають змістовну її сторону.

а) Здатність людини виробляти знаряддя праці.

Вік людства сягає декількох мільйонів років. Правда, стосовно цього існують різні гіпотези. В середині XIX ст. його визначали в 200 тисяч років, в кінці цього ж століття вже говорилось про 1 млн. років. Згідно з останніми даними, історія людства визначається в 3 млн. років, але з'ясування питання віку людства не є справою філософів, а перш за все істориків, археологів, антропологів і т.п. Наукою доведено, що впродовж свого існування воно пройшло ряд етапів: у Моргана, Маркса і Енгельса — це дикість, варварство і цивілізація, у Маркузе — первісне стадо, дика орда, суспільство, у К.Ясперса — прометеївський період; засвоєння культури попереднього часу; військовий період; епоха панування науково-технічної думки. Можна навести ще декілька прикладів періодизації історії людства пізнішими авторами, які, по суті, не дуже відрізняються від вищевказаних, та в даному випадку це для нас є не дуже істотним. Важливо те, що всі дослідники погоджуються в одному — визначальним чинником у процесі становлення людини була праця. Саме вона є виразом сутнісних сил людини. Праця — це такий процес, писав К.Маркс, в якому людина власною діяльністю опосередковує, регулює і контролює обмін речовин між собою і природою. Для того, щоб привласнити речовину природи в формі, яка придатна для її власного життя, вона приводить у рух свої органи: руки і ноги, голову і т.д. Впливаючи на природу і змінюючи її, вона тим самим змінює і себе, свою власну природу. Людина не тільки змінює форму того, що дане природою, а й здійснює свою мету, яку ставить перед собою. Весь процес праці — це цілеспрямована діяльність для створення речей, необхідних для життя людини. Цей процес є природна умова людського життя.

Польський філософ Ю. Банька в праці «Філософія техніки» переконливо довів, що становлення людини йшло паралельно з вдосконаленням знарядь праці. Людина, пише цей вчений, спочатку використовувала предмети, як він висловлюється, «пасивної техніки». Це «оброблений» природою камінь, який можна було використати як ніж або скребок, загострене дерево виконувало роль списа і т.д. Камінь служив людині для посилення її міці своєю вагою, масою. Але коли ця маса прикріплюється до держака, то ми вже маємо молот, а то і сокиру. Це вже, вважає Ю.Банька, є перехід від «пасивної» до «активної» техніки, тобто знарядь праці, виготовлених безпосередньо людиною. «Активна техніка» вимагає від людини високої методики її виготовлення, вміння робити узагальнення найбільш суттєвих моментів тієї чи іншої операції. Перехід до «активної техніки», справедливо зазначає Ю.Банька, є свідченням відриву людини від напівтваринного її стану. І тут доцільно згадати слова Ф.Енгельса, висловлені ним у листі до П.Л.Лаврова від 12-17 листопада 1875 p., що істотна відмінність людського суспільства від тварини полягає в тому, що тварини в кращому випадку збирають, в той час як люди виробляють. І виробляють завдяки створеним ними знаряддям праці. Тож не випадково В.Франклін стверджував, що людина — це тварина, яка створює знаряддя.

б) Друга сигнальна система.

Дослідження, проведені істориками, соціологами, психологами, філологами і т.д., свідчать про те, що перехід від інстинктивно-біологічної до трудової діяльності мав вирішальне значення і призвів до виникнення і формування свідомості, цілеспрямованої поведінки, мови. Історично мова виникає тоді, коли з'являється свідомість, і є матеріальною оболонкою свідомості. «В мові людина,— писав видатний український філолог О.О.Потебня,— об'єктивізує свою думку і завдяки цьому має можливість затримувати перед собою, піддавати обробці цю думку». Цілком слушно вчений робить висновок: «Слово є засіб утворення поняття». Без мовних засобів неможливе формування думок, їх передача іншим людям.

В історії філософії, в тому числі і сучасної, були спроби пояснити виникнення мови, виходячи виключно з біологічних особливостей звукового апарату людини. Так, наприклад, німецький учений Еріх Х.Леннеберг вважає, що в зв'язку з розгортанням еволюції від одного організму до другого передаються все складніші і складніші спеціалізовані одиниці інформації, які в житті індивідуумів набувають біологічної значущості. Він доводить, що серед тварин вже існує інформаційна комунікація. Тварини обмінюються звуками-сигналами, які мають різний зміст і на який вони адекватно реагують. Такі сигнали Леннеберг розглядає як передісторію мови.

Паралелізм між інформаційною комунікацією і людською мовою до певної межі існує. І підтвердженням цього є те, що, згідно з даними нейрофізіології, існують такі ділянки кори, які мають відношення до мови і обміну інформацією.

Погоджуючись з біологічними основами другої сигнальної системи, мусимо зазначити, що сигнали тварин залишаються такими ж, як і сотні тисяч років тому.

Кожна нова генерація тварин розпочинає з тих же самих звуків-сигналів, що і їх далекі предки, тоді як «мова, — писав О.Потебня,— перебуває в постійному розвитку і ніщо в ній не повинно розглядатись як щось нерухоме». Розвиток цей, стверджував вчений, є процесом становлення нового. Навіть в одній і тій же мові в різних регіонах є різні вимови, що абсолютно відсутнє в сигналах-звуках тварин.

в) Творчий характер мислення людини.

Історія людства, як уже зазначалось, існує декілька мільйонів років. І майже весь період до Homo sapiens людина мислила предметно. Вона не виділяла себе з природи і розуміла навколишній світ як такий, що злитий з нею. Свідченням цьому — описи поглядів індійців Амазонки, папуасів Нової Гвінеї. Відомий російський дослідник Далекого Сходу В.К.Арсеньєв у книзі «Дерсу Узала» описує, як під час подорожі по Уссурійській тайзі на небі з'явилася комета. Учасники експедиції, а це прості солдати, місцеві жителі, почали міркувати, що віщує ця небесна мандрівниця. Арсеньєв запитав гольда-провідника Дерсу Узала, що він думає про комету. Відповідь була лаконічно-примітивною: «Його так само постійно по небу ходи, людям ніколи заважай нема». Але ось на сході засіяв світанок, і комета зникла. Нічні тіні в лісі танули: по всій землі розсіялося сірувато-синє світло ранку. Яскраве сонячне проміння вирвалось з-під обрію і відразу освітило море. «Дерсу, — запитав Арсеньєв гольда,— що таке сонце?» Той здивовано подивився на дослідника і в свою чергу запитав: «Хіба ти його ніколи не бачив? Подивись!» — і показав рукою на сонячний диск, що саме піднявся над обрієм. Усі засміялись. Дерсу залишився невдоволений: як можна запитувати людину, що таке сонце, коли це саме сонце стоїть перед очима? Він сприйняв це як глузування. Для Дерсу немає різниці між ним і, наприклад, рибою, яка «лається». «Риби теж люди... Його теж можуть говорить тільки тихо. Наша його розумій нема».

Виявилось, що Дерсу, зауважує Арсеньєв, ніколи не замислювався над тим, що таке зорі, небо. Пояснював він усе на диво просто: «Зірка і є зірка; місяць — кожен його бачив, отже і змальовувати нічого; небо — синіше вдень, темніше вночі і похмуре в сльоту. Дерсу здивувався, що я розпитую його про речі, добре відомі кожній дитині». Міркування Дерсу Узала свідчать про те, що його мислення предметне. Відповідає мисленню і мова Дерсу. Для нього дивним є з'ясування причинно-наслідкового характеру оточуючого світу. Якщо на побутово-примітивному рівні він ще пов'язує причину з наслідком, то вже вихід на більш високий рівень (навіть середньостатистичного представника цивілізованого світу) для Дерсу є просто неможливим. Для нього навіть запитання «що?» є важким для відповіді, а тим паче «чому?». Проведемо аналогію з дитиною. До двох років у її мові домінує питання «що?» і тільки на переломі від 2 до 3 років життя — «чому?». В онтогенезі повторюється філогенез. Майже 3 мільйони років людство не виходило за межі запитання «що?». З ускладненням форм трудової і духовної діяльності розвивається творча здатність людини, яка виходить далеко за межі безпосереднього буття, в тому числі і сьогодення.

Вже в наскальних малюнках первісні люди відтворювали не тільки безпосередні сцени з їх життя, але певні задуми, фантазії. Завдяки розвитку мислення відбуваються наукові відкриття, створюються нові логічні конструкції, здійснюються оперативні заходи на диспетчерському пункті, і все це творча діяльність людини. Природа такої діяльності наочно проявляється в евристиці.

Евристична діяльність — це такий різновид людського мислення, який створює нову систему дій або відкриває не відомі раніше закономірності оточуючих людину предметів. Евристичне мислення не тотожне мисленню взагалі. Останнє включає в себе як репродуктивне, так і продуктивне мислення. Тварині, наприклад, характерне репродуктивне мислення і лише деякі елементи продуктивного, тоді як людині, в залежності від рівня її освіченості, виховання, соціального оточення і т.д.,— і репродуктивне, і продуктивне. Евристичне мислення — це продуктивне, творче мислення.

Вчені вже давно намагаються знайти шляхи стимуляції творчої активності людини. В науковій літературі описані приклади шляхів активізації творчого процесу. Так, час від часу Шіллер клав у ящик яблука і їх запах сприятливо позначався на його творчості. Гельмгольц у певні періоди роботи над тією чи іншою проблемою здійснював прогулянки лісом перед заходом сонця і т. д. Звичайно, це часткові способи активізації творчого процесу, але вони свідчать про те, що він до певної межі керований, залежний не тільки від об'єктивних, але і суб'єктивних характеристик.

Важливим компонентом творчого мислення людини, його основою є інтуїція. Ще в XVII ст. філософи-раціоналісти Декарт, Спіноза, Лейбніц прийшли до висновку, що у складі інтелектуальної діяльності є істини, які розум виявляє не на основі логічних доведень, а шляхом відповідного безпосереднього бачення. Декарт доводив, що в певних випадках людина, відкинувши кайдани силогізму, повинна довіритись інтуїції, в основі якої лежать «спресовані», не затребувані раніше знання. У певний момент вони несподівано навіть для самої людини, як «озаріння», дають ключ до вирішення проблем, які не вкладалися в звичайні логічні конструкції.

Інтуїція не суперечить раціональному, а істотно доповнює творчість. Відбуваючись підсвідомо чи позасвідомо і не вкладаючись у певні стандарти, вона приводить до створення нових еталонів і норм, які, теоретично обґрунтовані, стають парадигмою раціонального знання.

Використана література:

1. Герасимчук А.А., Тимошенко З.І. Курс лекцій з філософії: Навч. Посібник. – К., 1999. - С.3-8.

2. Библер B.C. Мышление как творчество. — М., 1975. — С.400.

3. Пушкин В.П. Эвристика — наука о творческом мышлении. — М., 1967. — С. 272.





Реферат на тему: Суттєві ознаки людини (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.