Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Філософія

Сутність світогляду та типи світоглядних питань: міфологія, філософія, релігія (реферат)

Зміст

Вступ. 3

1. Поняття світогляду та світоглядних питань у філософії 4

2. Міфологія, філософія, релігія як типи світоглядних питань. 8

3. Проблеми науковості філософського світогляду. 14

Висновки. 19

Список використаної літератури. 20


Вступ

Філософія як світоглядне знання має принципово історичний характер. Тому її неможливо добре засвоїти і зрозуміти, не вдаючись до її історії. Разом з тим філософська наука не стоїть на місці, вона постійно розвивається. Але при уважному вивченні філософських понять, категорій і явищ впадає у вічі те, що дуже часто в різні історико-культурні епохи вони або зберігали свою сталість, або наповнювались різним змістом. І навіть все те нове,що виникало,якоюсь мірою вже було предметом філософських міркувань.

Звичайно, філософія, розвиваючись, не може не звіряти свого поступу зі своєю історією. Тому не випадково історія філософії постає невід'ємною складовою частиною самої філософської теорії. Сформульовані в ході історичного розвитку філософії ідеї зберігають свою актуальність і для теперішності, і для будуччини. Такі філософські ідеї є вічними, і кожне нове покоління повертається до них, черпаючи там своє натхнення для дальшого розвитку цієї форми суспільної свідомості.

Філософія як наука не розпочала своє буття у Стародавній Греції. Існували і давніші цивілізації в країнах Далекого і Близького Сходу, таких, як Китай, Індія, Вави лон, Єгипет, що також мали філософську культуру,але цим терміном не користувались.

Однак весь світ сприйняв саме цей термін, віддаючи належне грекам,у країні котрих філософія була найбільше розвинута,а пізніші філософські системи в різних країнах світу тою чи іншою мірою складені таким чином,що сягають своїм корінням філософської науки Стародавньої Греції.

Слово «філософія» на самому початку не мало такого значення,яке має сьогодні. Воно означало «мудрість взагалі, знання взагалі, освіта взагалі».


1. Поняття світогляду та світоглядних питань у філософії

Вивчення філософії доцільно почати зі знайомства з таким духовним утворенням як світогляд. Справа в тому, що філософія - одна з форм існування світогляду.

Світогляд - невід'ємна складова життєдіяльності як окремої людини, так і суспільства в цілому. Передумовою осягнення світогляду є увага до тих проблем, які визначають його специфіку. Головними серед них є такі :"Що таке людина?", "Що таке світ?", "Якими мають бути принципи стосунків людини зі світом?", "Наскільки вільною є людина в виборі способу ставлення до світу?". Коротко світогляд можна визначити як сукупність уявлень людини про саму себе та своє місце в світі. Предметом світогляду є відношення "людина - світ". Іншими словами, світогляд - своєрідний спосіб відтворення відношення "людина - світ".

Світогляд людини - форма регуляції її життєдіяльності. Проявом важливої ролі світогляду в житті людини є синонімічність виразів: "мати світогляд" та "бути особистістю".

Однією з умов осягнення світогляду є увага до шляхів його формування. Він може бути як результатом напружених духовних шукань, так і некритичним відтворенням домінуючих в суспільстві стереотипів стосовно способу бачення людини та світу.

Для більш повного та глибокого розуміння світогляду доцільно зосередити увагу на змістовній та рівневій структурах.

В змістовному плані основними компонентами світогляду є такі основні компоненти: знання, цінності та переконання В ході розгляду місця та ролі кожного з компонентів варто зосередити увагу на пошуку відповіді на питання: "Чому головним серед них є переконання?".

Коли ж мова йде про рівневі структури світогляду, то в основу покладені форми узагальнення світоглядного змісту. Основними серед них є світовідчуття, світосприйняття та світорозуміння. На своєрідності кожної з них варто зосередити увагу в ході осмислення світогляду.

Якщо ми розглянемо в найзагальнішому вигляді існуючі в історії людства світоглядні позиції, то крім їх розмаїття можна також помітити і наявність спільних рис. Одним з варіантів класифікації їх є історичні типи світогляду. Це - міф, релігія та філософія. Всі вони е формами фіксації досвіду духовно-практичного освоєння світу.

Міф - найдавніший за часом виникнення тип світогляду. Специфічною його рисою є домінування в ньому першого рівня світогляду - світовідчуття. Приймаючи до уваги цей момент, пері-од існування міфу називають дитинством людства. Проявом домінування в міфі світовідчуття є відсутність в ньому в загальнозначущій теоретичній формі відповідей на головні проблеми світогляду.

Формою прояву специфіки міфу як типу світогляду є такі його функції як:

- забезпечення духовного зв'язку поколінь;

- фіксація прийнятої в суспільстві системи цінностей;

- спонукання до певних норм поведінки, традицій та звичок.

Релігія - другий історичний тип світогляду. Основою його є світорозуміння як рівень світогляду. Тут спостерігається формування певної картини світу. Спільним з міфом моментом є елементи віри. Відмінність же полягає в руйнації тієї безпосередньої єдності людини і світу, яка є основою міфу. На перший план в релігії виходить протиставлення людини і світу. Його передумовою є подолання всезагального одухотворення природи.

Подвоєння світу як специфічна риса релігії проявляється в тому, що буття виступає в двох формах: як світ природи, де людина - частина природи; як світ надприродній - світ безсмертного життя душі, тобто чисто духовний світ. На відміну від міфу, де світ природи е самодостатнім, в релігії природа є похідною від духовного начала як самодостатнього.

Філософія - найбільш зріла форма (історичний тип) світогляду, тобто форма розв'язання питань: Що є людина? Що є світ та на яких принципах має будуватись ставлення людини до світу? Істотна відмінність філософії від двох інших типів світогляду полягає в тому, що в ній як фундаментальна здатність людини постає здатність самоусвідомлення (рефлексія). В зв'язку з цим специфічну рису філософії справедливо вбачають в тому, що вона - теоретична форма розв'язання світоглядних проблем (Більш повно своєрідність філософії як світоглядного знання та його відмінність від міфу і релігії.

За способом свого існування філософія є перш за все засобом фіксації і формою існування глибинних життєвих смислів і поривань. Найперше це стосується поривання до свободи, що роз-глядається багатьма європейськими мислителями як смисловий стрижень самої людської сутності. Філософія завжди намагалася в той чи інший спосіб служити справі визволення людини чи з під влади забобонів та невігластва, чи від страху смерті, чи з рабства власних інстинктів і тілесних потягів. Вільний і неупереджений розум, вільна добра воля, вільне в своїй невимушеності людське почуття, вільна від фанатизму й застиглості віра - ось що вічно відшукувала, звеличувала й стверджувала в людині філософія впродовж усієї своєї історії. Один з поширених хибних стереотипів стосовно природи філософського знання є зближення та ототожнення його з наукою. Для того, щоб зрозуміти своєрідність філософського бачення світу необхідно зосередити увагу на відмінності прояву в науці та філософії спільного для них обох моменту - спрямованості на пізнання загального. Науку воно цікавить як загальне в чистому вигляді, само по собі, безвідносно до людських оцінок та інтересів. Що ж стосується філософії, то вона обов'язково враховує зацікавленість людини в результатах пізнавальних зусиль, тобто пізнає загальне виходячи з надій, вірувань і цілей людини. Отже, на відміну від науки, філософія завжди є знанням "зацікавленим", "небайдужим", тобто - світоглядним. Демократична організація суспільства передбачає вільний вияв філософією властивого їй потенціалу як необхідну умову забезпечення духовної і соціальної різноманітності.

Демократія потребує розвиненої філософії й мусить культивувати філософську культуру, якщо прагне зберегти й посилити свою життєздатність.

Нормальним слід вважати такий стан речей, котрий передбачає запит суспільства до філософії йде не від верхніх ешелонів влади, а коли він пов'язаний зі світоглядними пошуками індивідуальності в світі, який відповідно влаштований.


2. Міфологія, філософія, релігія як типи світоглядних питань

Світогляд це система узагальнених поглядів на світ, на місце в ньому людини і його відношення до цього світу, а також засновані на цих поглядах переконання, почуття, ідеали, що визначають життєву позицію людини, принципи поводження і ціннісні орієнтації. На ранніх стадіях розвитку суспільства в людей почав формуватися міфологічний світогляд. Це була перша спроба людини пояснити походження й устрій світу, поява людей, тварин, причини стихійних явищ, визначити своє місце. Міфи зв'язувалися з обрядами, звичаями, містили моральні норми і естетичні уявлення, сполучили реальність і фантазії, думки і почуття. У міфах людина не виділяла себе з природи. Пізніше, із розвитком товариства в людей початок формуватися релігійний світогляд. Він відрізнявся від міфічного вірою в існування надприродних сил і їхньої чільної ролі у світобудові і житті людей.

Філософський світогляд орієнтується на раціональне пояснення світу. Загальні уявлення про природу, суспільство, людину є предметом теоретичного розгляду і логічного аналізу. Філософський світогляд успадкував від міфологічного і релігійного сукупність питань про походження світу, його будівлі, місці людини і т.п., але відрізнялося логічною упорядкованістю, систематизацією знань, характеризуючись прагненням теоретично обґрунтувати положення і принципи.

В історико-філософській літературі дуже часто вживається таке розташування, чи порядок цих категорій: на першому місці стоїть міфологія, на другому релігія і на третьому — філософія. Такий порядок має відображати еволюцію світогляду. Адже згідно з такою логікою речей, міфологія дає початок релігії, а релігія — породжує філософію. Звичайно,можна погодитись, що в цьому є частка істини, але приймати цю тезу беззастережно не можна. Згадані форми суспільної свідомості краще розглядати як окремі самостійні сутності, які, однак, дуже тісно пов'язані між собою незалежно від простору і часу їх існування. І не буде правильним, на наш погляд, твердження про те,що міф,наприклад,це форма суспільної свідомості,характерна для ранніх стадій суспільного розвитку. Адже і в наші часи,під кінець XX століття,дуже часто зустрічаємося з міфічним світоглядом,наприклад, комунізм, тисячолітній рейх і т. д. Те саме можна говорити про появу різних форм релігійності. А сама філософія пронизує як міфологію, так і релігію.

Філософські вчення були пов'язані з тою чи іншою сферою філософської науки,але загалом вони стосувались трьох речей: 1) загальна наука про буття; 2) загальна наука про пізнання; 3) загальна наука про вартості. Поділ філософії на ці три частини був зроблений в античності. Його визначили ще у IV ст. до н. e. грецькі вчені з платонівської Академії. Такий поділ філософського знання існує і понині.

Перша із цих філософських наук була названа метафізикою і онтологією, друга — епістемологією і гносеологією, & третя отримала назву аксіологія. Ті назви,хоча і грецького походження,є пізнішими за часом. Греки поділяли філософію на фізику, тобто філософію природи (слово «фізика» грецького походження і означає «природа»), логіку і етику. Таким чином, фізика була наукою про буття,логіка — наукою про пізнання,етика — наукою про вартості.

Але розгляньмо спочатку міфологію. В історико-філософській літературі існує багато визначень міфу. Донедавна домінувало,так би мовити,просвітницьке розуміння сутності міфу як первісного наївного способу причинного пояснення явищ навколишнього світу. З таким визначенням сьогодні важко погодитися. Адже розповідаючи про щось, міф виражає не пізнавальні потреби первісного людського колективу, а його емоційний стан і прагнення. Останні передбачають певний спосіб поведінки, зокрема драматизацію уявної події і пов'язаного з нею ритуалу.

Визначальною особливістю міфу є ототожнення суб'єктивного, уявного і дійсного,імені і предмету,частини і цілого. Міф усе оживляє і одушевляє. Він наповнений фантастичним,чудесним і чарівним. Для міфу не існує нічого неможливого. Те,що уявляється і переживається у міфі,є справжньою реальністю. Так,3евс — верховний бог грецького міфу — не тільки означає грім,блискавку,світовий порядок,але сам представляє цей грім, блискавку і всезагальний порядок. Чудесне народження Афіни з голови Зевса - це реальна подія,а не художній вимисел. Геліос (Сонце) — жива істота,що рухається по небу у вогняній колісниці. Існує тісний зв'язок між міфами,що складають ідейний зміст релігійних вірувань, та ритуальною практикою (молитвами, жертвоприношеннями і т.п.)

Міфологічні образи, на відміну від поетичних і взагалі художніх образів, не умовні. Коли, скажімо, кінь Ахілла, набувши дару мови, обіцяє своєму панові скору загибель,то для міфосвідомості пророцтво коня є справжньою метаморфозою, що не містить у собі умовно-поетичного, казкового чи алегоричного моменту.

Картина світу,створювана міфосвідомістю не розчленована,як було сказано, на суб'єктивне і об'єктивне — вона єдина і цілісна. Раціональне ж пізнання зароджується з моменту розрізнення суб'єктивного (бачення, уявлення, фантазії, надання переваги) і (астрономічних, метеорологічних), стали на шлях пошуку єдиного першоначала у світі різноманітних речей і явищ. Вони змінили не тільки термінологію космогонії,але і її зміст.

Тема або зміст космогонічних міфів — це галузь уявного, а не реального,сфера фантастичного,а не дійсного. Міфопоетичні легенди — «драматичні», емоційно насичені, а перші натурфілософські вчення — тверезі ідеї,що висуваються першими філософами,емоційно нейтральні. Важливо відзначити, що перші грецькі мислителі перейшли від питання про те,з чого виник світ,до питання про те,що лежить в основі речей. Вони відмовились від міфотеологічних уявлень про те,як був створений світ і хто підтримує світовий порядок речей, і стали на шлях раціонально-наукових поглядів про світ як процес,що саморегулюється.

Отже, у діях перших грецьких філософів можна вбачати джерела сучасного позитивізму,котрий нівелює справжню філософію. А відтак пізніше вся історія філософії буде розвиватися «хвилеподібно». З одного боку,вона буде ставити більший акцент на ідеальному знанні, з другого — на реальному. Разом з тим у філософії будуть періоди, коли рівновага ідеального та реального буде дотримана. Саме у такі періоди спостерігається розквіт філософії.

Але родоначальники грецької філософії і науки не знали ні чисто матеріального начала, ні чисто ідеальної сутності. Основне питання філософії ставилося ними не як питання про відношення духу до матерії, а як питання про відношення всезагального першоначала до різноманітності речей і явищ.

Лише з грецького мислителя Парменіда філософія остаточно стає на власний шлях розвитку, знаменуючи собою відкриття понятійно-логічного мислення і його перевагу над міфосвідомістю.

Якщо ми можемо говорити про певну і, ми б сказали, відносну перевагу філософії над міфологією, то говорити про якусь перевагу філософії над релігією не можна. Адже релігія — це особлива форма суспільної свідомості, яка пронизує фактично усі форми свідомості. Вона по-своєму відображає великий життєвий досвід людства,систему емоційно-образних уявлень і переживань, вартостей, норм життя, моральних ідеалів. Релігія культивує такі високі гуманістичні норми, як любов, добро, терпимість, співчуття, милосердя, почуття обов'язку, справедливості. Вона відрізняється від міфології тим, що у релігії засвоєння світу здійснюється через його роздвоєння на земний, природній,що сприймається органами чуттів людини,і потойбічний — «небесний», надприродній і надчуттєвий.

Щодо філософії та релігії, то вони дуже тісно переплітаються між собою і часом буває дуже важко відділити їх одне від одного. Ідея Бога проходить через усю історію філософії. У ній немає жодного мислителя,який би так чи інакше не обговорював цієї ідеї. І це обговорення почалося ще в Арістотеля,якщо не раніше. Адже Арістотель почав вести мову про філософію як про метафізику, тобто про те, що перебуває за межами природи, як про надприродне. Цей великий енциклопедист грецької науки чи не вперше вводить навіть термін «теологія» На нинішній день права громадянства набула релігійна філософія.

Безперечно,мав рацію Дм.Чижевський,котрий писав,що філософія завжди цікавилась питаннями про основу всякого буття,про «найвище буття», про «абсолютне буття». Цим «абсолютним буттям» є Бог. Інтерес до цієї проблеми,як до однієї з основних проблем філософії, мусив привести філософію в ЇЇ історичному розвитку до постійного контакту з богословським мисленням — дійсно,філософські течії дуже часто черпали свої питання та відповіді на них зі сфери релігії. Зокрема, початки філософських медитацій виросли з релігійних уявлень: грецька філософія вийшла, виросла з коріння грецької релігійності. І пізніше вона живилась з того самого джерела. В той час, коли греки не утворили ще богослов'я як науки (цьому не сприяв і «адогматичний», позбавлений певних релігійних догм характер грецької релігії), грецька філософія була тим ґрунтом, на якому виросли та розквітли найвищі досягнення грецької побожності та грецької релігійної думки: ми мусимо просто дивуватися, як в часи поганського політеїзму саме філософи дійшли до найвищих релігійних ідей, до ідеї монотеїзму, до ідеї створення світу, до ідеї божественного проводу. Крім того, грецькі філософи, щоправда, використовуючи почасти релігійні вчення грецьких таємних,містичних культів (містерії), поставили перед людиною античного світу ті питання,на які саме християнство дало відповідь,зокрема,питання про «викуплення» людства...

Філософія, з другого боку, виробила той апарат понять, який зробився необхідною передумовою всіх наук, в тому числі і богословської. Тому богословські ідеї усіх часів перебували у тісному зв'язку з сучасною їм філософією. Основи цілої системи понять європейської філософії були вироблені грецькою філософією. Тому вони чималою мірою спричинились до розвитку богословської науки усіх часів; великі грецькі філософи (Платон та Арістотель зокрема) мають у богословській науці навіть ще більше значення, аніж у філософії нашої сучасності.

Отці та вчителі Церкви, також як і видатні богослови пізніших часів, не раз засвідчили це значення філософії для богословської науки. Досить згадати тільки те, що роздуми про значення античної філософії знайдемо у творах,наприклад, Климента Александрійського чи Августина, або у пізніших християнських богословів та філософів усіх християнських визнань, наприклад, у Томи Аквінського або в українського філософа Григорія Сковороди. З повним правом вчені називали декого з грецьких філософів «попередником християнства». До таких думок Дм. Чижевського додаймо, що і римська філософія багато сприяла розвиткові теологічної науки. Візьмемо навіть Лукреція Кара, вже не кажучи про Цицерона, Сенеку, Марка Аврелія чи Епіктета. Всі вони чимось наближали християнську філософську думку.


3. Проблеми науковості філософського світогляду

Історія людської культури переконливо довела,що коли філософія і наука жили у мирі та злагоді,від цього вигравали всі. Саме у такі часи можна спостерігати розквіт науки і філософії. Правда, в людській історії був такий період,коли філософія була вивищена і начебто перебувала не поза науками, а над науками. Хоча, все-таки, її місце було саме у науках. Адже важко собі уявити науку поза філософією, як і філософію поза науками. Отже, коли філософія є над науками, вона не може тісно взаємодіяти з ними. На сьогоднішній день такий погляд на філософію не може бути сприйнятий. Говорити про філо-софію як «царицю наук», «науку наук» неправомірно. Адже філософія і наука — це різні форми суспільної свідомості,вони виконують різні функції у житті людства. Однак їх розрив не можна сприйняти чи навіть допустити. Справжня наука не може навіть існувати без філософії, так само справжня філософія не може існувати без науки. Гуманітарні і точні науки, як правило, орієнтуються на філософію, як і філософія орієнтується на них.

Історія науки подає дуже багато прикладів, коли найталановитіші дослідники дуже багато програвали, оскільки легковажили філософією, тобто не ставилися до неї з належною пошаною. Видатний англійський вчений Ісаак Ньютон першим зробив відкриття диференційного та інтегрального числення. Але його емпірична позиція, яка була висловлена у знаменитій тезі «Гіпотез я не вигадую», завадила, очевидно, надати своєму відкриттю необхідної форми. Цю більш досконалу форму зумів винайти німецький філософ і вчений Лейбніц, котрий прийшов до цього математичного відкриття незалежно від Ньютона.

На початку XX ст. ідея спеціальної теорії відносності, як кажуть, носилась у повітрі. Знаменитий французький математик Анрі Пуанкаре був дуже близьким до цієї теорії. Але, на думку великого фізика сучасності Луї де Бройля, зробити відкриття йому завадила хибна філософська позиція: упередження проти теоретичних конструкцій, які, як він вважав, вчений вибирає лише з міркування «зручності», а не з метою знайти адекватне вираження дійсних процесів.

Більше тридцяти років тому у фізиці були виявлені деякі незрозумілі тоді явища, що стосувалися сумарної енергії ядра у результаті радіоактивного розпаду. Вчені, що схилялись до філософського нігілізму,відразу ж заявили про позірне зникнення енергії, про заперечення закону збереження енергії. Такий «емпіричний» висновок закривав шлях для наукового вирішення проблем. Інші ж фізики, не будучи «свідомими» діалектиками, але по суті використовуючи стихійно цей метод мислення, шукали інших шляхів. Паулі, наприклад, висунув для вирішення цієї проблеми сміливу і плідну гіпотезу про існування раніше невідомих мікрочастинок, які забирають зі собою цю частку енергії ядра, котра, на перший погляд, видається зниклою. Так було розпочато відкриття однієї з найменших фізичних частинок — нейтрино.

Або візьмемо одну сторінку із історії пошуків нашого природодослідника і самобутнього філософа Володимира Вернадського. Вернадський не був емпіриком, хоча і проповідував у деяких своїх роботах емпіричний метод досліджень. Цей метод він намагався на початку 20-х років нашого століття застосувати до вирішення питання про походження життя. Його підхід полягає в тому, що наука до цього часу не має підтвердження того факту, що життя на Землі мало початок. Уявлення про зародження життя з неорганічної матерії йде від філософських (починаючи з античності),а не строго наукових пошуків. Тому воно повинно бути відкинуте. Адже насправді ми завжди спостерігали і спостерігаємо як факт тільки походження «живого від живого». Отже, цей неспростовний факт і повинен послужити основою для певних гіпотез: або визнати акт творіння,або мовити про «занесення» життя з космосу. Таким чином, тут емпіризм буде служити одній із гіпотез або доведеться визнавати той факт, що життя може зародитися з неорганічної матерії. Останнє, в принципі, малоймовірне, а в даному випадку навіть емпіризм може виступати союзником релігії.

Де Бройль висловив, можливо, продуктивну думку, що позитивістська позиція має інколи свої переваги,які полягають в розсудливості і в тому, що вона зобов'язує вченого залишатися на ґрунті надійно встановлених фактів,але ця позиція має і свої великі недоліки: вона ризикує підрізати крила науковій уяві, котра завжди відіграє фундаментальну роль у прогресивному розвитку науки, і вона може також загальмувати цей розвиток,апріорно заявляючи про те,що заборонено вступати на той чи інший шлях розвитку. Тут, власне, емпіризм змикається з догматизмом.

Неможливо уявити собі сучасне наукове мислення без витонченої розробки поняття структури. Наприклад, згідно із вченням про ізомери, різні речовини отримуються з одних і тих же елементів, але тільки при різному порядку їх поєднання. Структурний аналіз об'єктів будь-якої природи, без сумніву, необхідний,якщо тільки при цьому формальний бік не відривається від змістовного, якщо лише кількісний підхід не починає заслоняти якісні характеристики. Брак філософської культури у низки лінгвістів привів до невиправданої математизації предмета. Але цей шлях виявився для філософії малопродуктивним.

Методологія даного формального структуралізму досить живуча в умах багатьох вчених. Це пов'язано з впливом неопозитивізму, який намагається усунутися від всіх традиційних проблем філософії і звести все до логічного конструювання безпредметності в абсолютному позалюдському просторі, жонглювати формулами, котрі інколи є ворожими для поезії науки, для філософської уяви чи фантазії, котрі не можна виразити формально. Трагедія неопозитивізму полягає не у визнанні логічного формалізму. Вона полягає в тому, що, крім логістики, взагалі нічого не визнається, коли мова йде про наукове мислення. Тут відкидають взагалі суб'єкти і об'єкти,а сама проблема суб'єктно-об'єктних відносин видається позірною і хибною. Навіть талановиті уми починають почувати себе взагалі поза усяким часом і простором. А це,по суті,філософське самогубство. Звичайно,не варто заперечувати намагання позитивістів вільно,незалежно і цілком щиро шукати істину, однак не можна протиставляти себе усьому позитивному досвіду філософії.

Не випадково Папа Іван Павло II у книзі «Переступити поріг надії» писав, що: «Позитивізм був не тільки філософією, методологією, він був однією із шкіл підозри, що розквітли в новітній епосі. Чи справді людина здатна пізнати щось більше, ніж те, що бачать її очі або чують вуха? Чи існує яке-небудь інше знання поза знанням точно емпіричним? Межі людської раціональності цілковито підпорядковані почуттям, внутрішньо керовані законами математики, які виявилися особливо придатними на раціональне впорядкування явищ, а також на управління процесами технічного прогресу. Стаючи на бік позитивізму, такі поняття, як, наприклад, Бог чи душа, просто не мають сенсу. Бо у сфері чуттєвого досвіду їм не відповідає нічого».

Сьогодні ми можемо констатувати, що вік позитивізму в історії філософії сам став уже історією,але його рецидиви дають ще про себе знати. Святіший Отець зазначає,що: «Позитивістичний склад розуму, який дістав найпотужнішого розвитку на зламі XIX і XX століть, сьогодні перебуває до певної міри у відступі. Сучасна людина знову відкриває 5асгшп,хоча не завжди вміє назвати його на ім'я».

Умовою підвищення якості філософської підготовки є активне звернення до першоджерел філософської класики,постійне обмеження школярського методу, насиченого повторенням тривіальних міркувань з ходових і,на жаль, не завжди добротних навчальних посібників.

Історія філософії — це та школа думки, без котрої не може бути повноцінної філософської культури,яка служить в кінцевому рахунку базою духовної культури взагалі.


Висновки

Філософія — слово грецького походження. Його докладний переклад звучить як «любов до мудрості». У людини, яка починає міркувати над цим поняттям, може виникнути питання: як любов до мудрості могла стати однією з найдавніших гуманітарних дисциплін і дати життя іншим як гуманітарним, так і точним наукам, таким, скажімо,як логіка,літературознавство,мистецтвознавство,математика, фізика, біологія і т.д. Не випадково у середньовіччі її називали «наукою наук». Сам термін «філософія» дотепер залишається загадкою. Постає навіть питання, яким чином цей термін набув прав громадянства у науковому світі. Адже у грецькій науковій термінології є слова,які легко могли б замінити назву нашої дисципліни. Чому б, наприклад, філософія не могла називатись біологією, що перекладається як «вчення про життя»? Адже в широкому розумінні цього слова ми маємо право говорити про біологію як про філософію чи філософську науку, головним завданням якої є зрозуміння сенсу людського життя. У грецькій мові є ще кращий термін — філологія, який перекладається як «любов до слова». Правда, у грецькій мові слово «логос» багатозначне. Серед різних значень цього слова зустрічається і «здатність мислити»,і «розум». Отже,філологія могла б бути не тільки мовознавством чи літературознавством,але і наукою, що займається «мислительною» діяльністю людини. Зважмо ще на одну деталь.


Список використаної літератури

1. Ільїн В.Філософія : Підручник. В 2-х ч./ Володимир Васильович Ільїн. -К. : Альтерпрес. -2002. - Ч.1 : Історія розвитку філософської думки/ Авт.передм. А.А. Мазаракі. -2002. -463 с.

2. Білодід Ю. Філософія : Український світоглядний акцент: Нав-чальний посібник/ Юрій Білодід,. -К.: Кондор, 2006. -355 с.

3. Воронкова В. Філософія : Навчальний посібник/ Валентина Воронкова,; М-во освіти і науки України. -Київ: ВД "Професіонал, 2004. -460 с.

4. Кирильчук В.Т. Філософія : Навчально-метод. посібник/ В.Т.Кирильчук, О.О.Решетов, З.В.Стежко; М-во освіти і науки України; КДТУ. -Кіровоград: КДТУ, 2000. -110 с.

5. Петрушенко В. Філософія : Навчальний посібник для вузів/ Віктор Петрушенко,. -4-те вид., перероб. і доп.. -Львів: Новий Світ-2000, 2006. -503 с.

6. Сморж Л. Філософія : Навчальний посібник/ Леонід Сморж,. -К.: Кондор, 2004. -414 с.

7. Філософія: Підручник для студентів вищих закладів освіти/ Ігор Бичко, Іван Бойченко, Віталій Табачковський та ін.. -2-е вид., стереотип.. -К.: Либідь, 2002. -405 с.

8. Філософія : Курс лекцій. Навч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти/ Віктор Петрушенко,. -К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2001. -444 с.





Реферат на тему: Сутність світогляду та типи світоглядних питань: міфологія, філософія, релігія (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.