Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Філософія

Проблема універсалій: номіналізм та реалізм. Вчення Фоми Аквінського (реферат)

У XI ст. в схоластиці виникли два напрямки, представники яких зосередили свою увагу на з'ясуванні питання: загальне (універсали) існує об'єктивно чи воно є тільки іменем одиничних предметів?

Ті, які визнавали, що загальне існує реально, називались реалістами. Представники реалістичного напрямку А. Кентерберійський, Гільом з Шампо, Б.Клервоський та ін. доводили, що загальне (універсали) є ідеальним прообразом, згідно з яким Бог створив усі одиничні предмети і явища. Номіналісти ж (П.Абеляр, Дуне Скот, Уільям Оккам та ін.) вважали, що загальне не має ніякого онтологічного значення. Вони вважали, що реально існують тільки окремі речі з їх індивідуальними якостями. Крайній номіналізм заперечував існування загального навіть в голові суб'єкта, зводячи загальне до слів-знаків (імен). Правда, деякі з номіналістів, наприклад, Іоанн Дуне Скот (1265-1308 pp.), висловлювали обережно думку про те, що загальне, яке має основу в речах, є продуктом діяльності розуму.

І реалізм, і номіналізм розвивалися в руслі схоластики, але якщо реалізм зміцнював вплив католицької церкви, то номіналізм його розхитував, і тому вона рішуче виступила проти будь-яких спроб поширити номіналістичні погляди. Тож не випадково вже 1092 р. на церковному соборі в Суассоні погляди одного з перших номіналістів Іоанна Росцеліна — мислителя з Франції — було піддано анафемі, а самого Росцеліна богослови примусили відмовитись від занять філософськими питаннями. Проте справу Росцеліна продовжив П'єр Абеляр. Цей мислитель, окрім проблеми універсалій, активно вивчав питання співвідношення віри і розуму. В праці «Діалог між філософом, іудеєм і християнином» Абеляр доводить, що будь-яке філософське положення повинно узгоджуватись не з вірою, а з розумом, одержувати всебічне раціональне пояснення.Стверджуючи примат розуму стосовно віри, П.Абеляр різко засуджував тих філософів-реалістів, які спираються не на наукові аргументи, а на твердження «отців церкви».

Сміливі виступи П.Абеляра викликали занепокоєння в таборі реалістів. Вчення мислителя-номіналіста було засуджене на Суассонському соборі 1121 р. і вдруге на Санському соборі 1140 p., незадовго до смерті філософа.

Погляди Абеляра знайшли своє відображення і розвиток у працях наступних поколінь номіналістів. Так, У.Оккам, розвиваючи ідеї Абеляра, доводив, що розум і віра — прямо протилежні субстанції. Філософія повинна відокремитись від теології, інакше одержати істину в процесі пізнання буде неможливо. Оккам зазначав, що один і той самий на вигляд висновок неможливо знайти на основі двох родів знань, оскільки вони суперечать один одному.

Виступаючи проти реалістів, Оккам відстоював свободу слова і думок, проте не підтримував Абеляра, який піддавав сумніву пізнавальну цінність віри. Більше того, мислитель запевняв, що слід всіляко підтримувати християнські засади. «Навіть погрози,— вказував він,— випробування і небезпеки,— ніщо не може відвернути нас від захисту християнської релігії, за яку ми звикли нести всілякі незгоди і страждання».

Згідно з концепцією номіналістів, Бог не може бути пізнаний безпосередньо, шляхом споглядання. Ні наші відчуття, ні розум не дають нам відомостей про Бога. Людина довідується про нього лише через певні поняття. Але останні не свідчать про їх адекватність об'єктові пізнання. Так, Дуне Скот, розділяючи богослов'я і філософію, доводив, що теологія, спираючись на висловлювання «отців церкви», має своїм предметом Бога, тим часом як філософія — буття. Бога, твердив він, можна пізнати через пізнання буття. Але людина опановує лиш те, що може відчути. Бог — нематеріальна істота. Нематеріальне (поняття) існує остільки, оскільки існує чуттєве, а Бог нам не дається у відчуттях. Отже, робить висновок Дуне Скот, пізнання його неможливе, і буття Бога викликає сумнів. Поставивши питання про реальність існування надприродного, номіналісти вирішували його водночас із питанням про відношення духу, раціонального до чуттєвого.

Серед представників класичного періоду схоластики вирізняється помітна постать Фоми Аквінського (1225-1274 pp.), одного з головних представників реалізму. З появою в релігійній філософії саме його настає кінець епохи августино-платонівської орієнтації та розпочинається нова епоха — епоха томізму. Спираючись на Арістотеля, Фома Аквінський зумів утвердити своє бачення світу, релігії, віри, філософії і т.д.

На відміну від інших схоластів, Фома Аквінський відділяв віру від знання, царину розуму від внутрішніх переживань людини, але, всупереч номіналістам, які теж поставили питання про окремішність сфер духовного життя людини, він вважав, що розум пізнає не тільки матеріальні речі, але і Бога, його існування, його особливості, його дії. Проте, писав Фома, є такі істини, які для розуму недосяжні, а саме: що таке Трійця, першорідний гріх, релігійна віра, створення світу в часовому вимірі.

Як і Дуне Скот, Фома Аквінський розрізняв філософію і теологію. Згідно з ним, теологія будує свої концепції на основі одкровення, філософія — на основі розуму. Філософія служить теології, але не в буквальному значенні цього слова, а як пропедевтика до віри.

Спираючись на арістотелівське розуміння форми і матерії, Фома Аквінський доводив, що фізичні тіла складаються з форми і матерії, де формою є те, що в одиничних речах якісне, а матерія — те, що індивідуально різне. Форма є виразом єдності субстанції, матерія — її множини. Форма є активним началом стосовно матерії.

Розвиваючи вчення про Бога, Фома Аквінський стверджував, що існування Бога не є істиною очевидною. Це існування слід довести, і воно доводиться шляхом аналізу діянь Бога, які ми спостерігаємо в природі, суспільстві, логічному мисленні.

Спираючись на Біблію та вчення «отців церкви», Фома Аквінський приходить до висновку, що створення світу — безпосередня дія Бога, а не посередницьких інстанцій, як це доводили неоплатоніки. В своїй фундаментальній праці «Сума теології» мислитель запевняє, що створення світу є актом Божої волі, а не необхідності, і відбувалось воно відповідно до ідеї, запрограмованої Богом у певнім часі.

В теорії пізнання Фома Аквінський стояв на позиції поєднання чуттєвої і раціональної форм пізнавальної діяльності людини. В «Сумі теології» він зазначав, що всяке пізнання повинно спиратись на досвід у чуттєвій його формі, але чуттєве недосконале, коли воно не послуговується раціональним. Завдяки раціональному пізнанню людина проникає в сутність речей безпосередньо, але це стосується матеріальних предметів. Коли ж ми пізнаємо Бога, душу і т. п., то тут пізнання йде опосередковано «через щось».

Розглядаючи сутність універсалій, Фома Аквінський дещо змінив вчення реалістів. Він вважав, що загальне існувало спочатку до речей в божественному розумі. Універсали є не тільки в голові людини, але і в речах, адже останні, як і розум,— творіння Бога.

Для філософії Фоми Аквінського характерні риси, які підтверджують, що цей мислитель творчо узагальнив і розвинув усі філософські концепції, що існували до нього. Такими рисами є:

• гілеморфізм (душа і тіло людини — нерозривне ціле);

• об'єктивізм (наше пізнання спрямоване насамперед на оточуючий нас світ);

• емпіризм (знання — результат досвіду. Фома Аквінський рішуче заперечував апріорне походження знань);

• реалізм (Фома Аквінський був реалістом, але його реалізм мав поміркований характер. З одного боку, він засуджував крайній реалізм послідовників Платона, з іншого — крайній номіналізм, зокрема Росцеліна, який доводив, що загальні поняття — це лише звуки, які потрясають повітря, і більше нічого);

• раціоналізм (інтелектуалізм). Фома Аквінський вважав, що пріоритет у пізнанні має розум, який, спираючись на відчуття, формує їх у певній послідовності і на основі спільного, що їх об'єднує, робить висновок. Впродовж свого життя він рішуче виступав проти волюнтаризму, августинізму і абсолютизації чуттєвого пізнання містиків.

Використана література:

1. Герасимчук А.А., Тимошенко З.І. Курс лекцій з філософії: Навч. Посібник. – К., 1999. - С.3-8.

2. Соколов В В. Средневековая философия.— М., 1979.

3. Фома Аквинский. Сумма теологии // Антология мировой философии.— Т. 1. Ч. 2.— С.824-862.





Реферат на тему: Проблема універсалій: номіналізм та реалізм. Вчення Фоми Аквінського (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.