Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Філософія

Предмет філософії та його еволюція (реферат)

Коли мова заходить про предмет філософії, часто виникають проблеми з окресленням його меж, змісту і т. д. Філософ В.Ф.Асмус зазначав: «В різних країнах, на різних етапах їх історії, у різних філософів ми не знайдемо одного і того ж кола питань і ідентичної ґрунтовної їх розробки». Проте є певна домінанта, яка в ту чи іншу епоху визначає її дух, найбільш актуальні проблеми, які не обходить історія, мистецтво, література і, звичайно ж, філософія. Тож вже з самого початку свого виникнення вона зафіксувала коло питань, які ставили і намагалися вирішити її суб'єкти, виходячи з реалій життя.

Вже перші старогрецькі філософи окреслили два напрямки у вивченні основного питання філософії — відношення «людина — світ». Перший напрямок репрезентували так звані філософи природи — Фалес, Анаксімен, Геракліт, Демокріт, Емпедокл та ін., які концентрували свою увагу на вивченні природних процесів, причин виникнення світу і його будови. Другий напрямок був представлений софістами і Сократом, частково Платоном, Арістотелем. Ці мислителі зосереджували свою увагу, в основному, на питаннях, які стосувалися людини, суспільства, держави та її управління.

Отже, вже на ранніх стадіях розвитку філософія об'єктом свого вивчення визначає загальну концепцію природи та місця і ролі людини у світі. І перший, і другий напрямки практично пройшли через всю історію філософії, модифікуючись за формою і змістом відповідно до рівня знань, соціально-економічних умов, ідеологічного фону тієї чи іншої історичної епохи.

Якщо проаналізувати філософію античності, то із двох згаданих загальних концепцій домінує перша — концепція природи. І це не випадково. Перш ніж визначити місце і роль людини у світі, древні мислителі намагалися в загальних рисах окреслити, який зміст ми вкладаємо в поняття «людина», «світ», «природа» тощо. Перші філософи стародавньої Греції окреслили межі предмета філософського вивчення системою «людина — світ». В зміст поняття «світ» вони вкладали і людське оточення, і природу, і весь Космос, і духовне життя індивіда, але саме людина як першооснова, як творче начало займає чільне місце у дослідженнях старогрецьких філософів. «Людина є мірою всіх речей» — це висловлювання софіста Горгія означало, що світ опосередкований людиною, що зміст речей визначений рівнем її матеріальної і духовної діяльності.

В умовах середньовіччя основна проблема досліджень мислителів тієї епохи зводилась до вивчення відношення «Бог — людина». Людина розглядалась як творіння Боже, як володар всього живого на землі, влада якому дана самим Всевишнім. Завдяки християнству, середньовіччя було епохою значних філософських дискусій. Ні в одній іншій великій релігії дискусії не відігравали такої великої ролі, як у християнстві.

Ніде, наприклад, не було традиції збирати церковну і інтелектуальну еліту, щоб спільно вирішувати неясні місця в доктринах, приходити до спільної думки стосовно співвідношення віри і розуму, роздумів про Бога як першосущого. Ні іслам, ні індуїзм, ні буддизм не були так централізовані, як християнство, ніде не було такої інституції, як собори, рішення яких, попри часто драматичних, а іноді і трагічних для окремих осіб наслідків, давали могутній поштовх для розвитку філософської думки. Предметом філософії античності був світ природи, середньовічної — духовне життя людини. Вже з перших століть середньовіччя для філософії встановлюється парадигма, визначена Аврелієм Августином: «Могутній дух в немічному тілі»,— та одна з аксіом християнства: «Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог. Воно у Бога було споконвіку. Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього». Наукові центри, освітні заклади в більшості своїй були створені і фінансувались спочатку церквою. Їх завданням, в основному, було коментувати і давати «правильні» рекомендації стосовно впровадження в життя рішень соборів і підготовлювати питання для розгляду на наступні собори. Філософія в програмах університетів домінувала перші три роки навчання. Було тоді дві програми, які були наскрізь пронизані суто філософською проблематикою: когнітивна — логіка, граматика, риторика; математично-природнича — геометрія, астрономія, арифметика, теорія музики. Після цих трьох років студенту надавався ступінь магістра філософії, і він міг вибирати собі спеціалізацію — право, медицину, теологію. Проте було обов'язковим для кожного магістра — чи то в праві, чи в медицині і, цілком зрозуміло, в теології — основну увагу дослідницького процесу спрямовувати на вивчення всіх аспектів відношення «Бог — людина». Таке волюнтаристичне керування церквою розвитку філософського процесу мало двоякий характер: з одного боку — це поглиблювало знання духовного життя людини, але з іншого — будило сумнів стосовно багатьох догматів християнства.

Осмислення філософією внутрішніх особистих механізмів оцінки — совісті, самосвідомості — сприяло формуванню нового типу людини, яка орієнтувалась на світ духовних цінностей. Біблія вчить: «Любов нехай буде нелицемірною: ненавидьте зло та туліться до доброго. Любіть один одного братньою любов'ю, випереджайте один одного пошаною. Не платіть нікому злом за зло, дбайте про добро перед усіма людьми! Коли можливо, якщо це залежить від вас,— живіть у мирі зі всіма людьми!» Під кутом християнського вчення формувались філософські погляди, в центрі яких були Бог і людина. В філософії середніх віків людина вперше в своїй історії отримала можливість осягнути в думці єдність з Богом. Найвище його творіння, вона була поставлена в центрі Космосу із цього часу розглядається як самоцінність.

Філософія епохи Відродження своїм предметом визначає відношення «людина — Бог». Не споглядально відсторонена від світу, а ініціативна, підприємницьки націлена на його перетворення людина стоїть в центрі уваги філософського дослідження. Цінність особи визначається її реальними справами, головним дороговказом її життя є біблійне положення «Віра без справ мертва!». Служіння Богу — це прояв беззавітної пошани до нього, помноженої на активну діяльність в сфері торгівлі, промисловості та духовної царини — у мистецтві, літературі, архітектурі. Ідеалом Відродження є людина, інтерпретована як титанічна істота, з рисами напівбога.

Завдання філософії мислителі Відродження вбачали в звільненні людини з полону аскетизму, у пробудженні її творчих сил. У відношенні «людина — Бог» вони по-новому трактують природне в людині. Воно вже не є тим, що тягне людину у світ гріховних пристрастей, а осереддям повноцінного життя. Природа — світлий храм, джерело натхнення, прагнення до прекрасного.

Епоха Відродження рішуче пориває з авторитетами церкви, єдиним авторитетом для мислителів цієї епохи є розум і результати матеріальної і духовної діяльності людини. Свобода мислення розглядається як необхідна умова суспільства.

В історії філософії європейських країн виділяють два типи філософії Відродження — італійський і північноєвропейський (Франція, Англія, Голландія, Німеччина, Польща). Італійський тип виникає дещо раніше північноєвропейського. Він характеризується монолітністю поглядів, поступовістю відходу від схоластики. Предметом філософії є вивчення природи, а основною філософською платформою — платонізм, відроджений гуманістами. Гуманісти XV століття і філософи природи в XVI ст. були головними представниками італійського Відродження.

Північноєвропейський тип філософії основну увагу в дослідницькій діяльності зосереджував навколо проблем логіки, методології та філософії права і держави. Правда, італійці теж мали свого методолога Валлі і свого філософа держави і права Макіавеллі, але у філософській думці італійського Відродження вони були скоріше винятком, ніж правилом.

Починаючи з XVII століття, європейська культура переживає складні соціально-економічні процеси. Руйнуються феодальні відносини, народжується новий прогресивний клас вільних власників-підприємців. Католицька релігія на півночі і в центрі Європи поступається місцем протестантизму, який став виразником нових соціальних сил. Наступає епоха Нового часу. Предметом філософії в цю епоху стає виявлення причин ефективної діяльності людини. Бурхливо розвивається наука, вона в умовах Нових часів розглядається як найвища цінність, яка орієнтує життєдіяльність людини. Розвиваючи натурфілософські і гуманістичні ідеї епохи Відродження, мислителі Нового часу продовжують її етико-гуманістичні традиції та поглиблено вивчають сутність природних явищ. Спираючись на досвід як на еталон отримання достовірного знання, філософи Нового часу створюють емпіричний метод, який стає основою пізнавальної діяльності людини. Майже все XVII століття філософи, спираючись на емпіризм та раціоналізм, відношення «людина і світ», «Бог і людина», «людина і Бог» розглядають як суб'єктно-об'єктні відношення, що свідчило про утвердження сучасної гносеології, її становлення як складника в структурі філософського знання. Вивчаючи досягнення природознавства, мислителі Нового часу і, зокрема, Декарт, Спіноза, Лейбніц приходять до висновку, що воно може дати відповідь далеко не на всі питання навіть у приблизному варіанті. Ці відповіді може отримати природознавство лише у поєднанні з філософським осмисленням своїх досліджень. Людський розум, вважали вони, є непогрішимим суддею в питаннях істини і заблудження. Тільки завдяки розумові ми можемо ясно, виразно уявити, про що йде мова в дослідницькому процесі. В руслі раціоналізму Б.Спіноза розробляє вчення про природу, але воно є не стільки вченням про власне природу, скільки пропедевтикою до вивчення проблеми людини і свободи. Цій же проблемі присвячують свої дослідження Т.Гоббс та Д.Локк, Гоббс розвинув положення, яке ще висував Ф.Бекон, про природний егоїзм людини, який, в інтересах самого індивіда і суспільства в цілому, повинен бути обмежений на основі природного закону самозбереження. У вченні Локка проблема людини вирішується в руслі вияснення змісту людських відчуттів, в яких він вбачав не тільки основу всіх знань, але й джерело моральності.

Відношення «людина — світ» є предметом філософії також французького Просвітництва, але, на відміну від філософів XVII століття, головна увага в їх поглядах зосереджена на інтересах людини, і в т. ч. на виясненні причин, які спонукають людину діяти саме так, а не інакше часто в ідентичних ситуаціях. Визначаючи інтерес як усвідомлену потребу і прагнення досягти певної мети, французькі мислителі тим самим намагалися розкрити суттєві ознаки відмінності людини від тварин. Звичайно, і до філософії Просвітництва ці ознаки намагалися виявити Арістотель, Фома Аквінський, Ф.Бекон, Р.Декарт та ін., але саме французькі філософи XVIII ст. вийшли за межі чисто споглядально-зовнішнього визначення людини, в зміст поняття, про неї ввели ознаку цілеспрямованості думок і дій, що суттєво відрізняло людину від тварини.

Проблема «людина — світ» стоїть у центрі уваги німецької філософії XVIII-XIX століть, в російській, українській, західноєвропейській філософії. Суттєвою ознакою сучасної філософії є те, що в ній домінує вивчення не просто відношення людини до світу, а визначення рівня її духовності в цьому відношенні.

Серед розмаїття філософських шкіл і напрямків сьогодення відношення «людина — людина», «людина — природа», «людина — суспільство», «людина — техніка», «людина — наука», і т. д., отримують різну акцентуацію і філософське осмислення. Через них сьогодні визначаються екологічна, демографічна, енергетична, продовольча та ін. проблеми, які в останні десятиріччя набули глобального значення. Від того, як вони будуть вирішуватись, залежить доля людства. Тож не випадково від філософії в третьому тисячолітті людство чекає відповіді, який спосіб мислення на шляху вирішення цих проблем вона запропонує — споглядальний, описовий, чи створить таку світоглядну, методологічну та аксіологічну ауру, яка дозволить успішно долати перешкоди.

Використана література:

1. Герасимчук А.А., Тимошенко З.І. Курс лекцій з філософії: Навч. Посібник. – К., 1999. - С.3-8.

2. Кессиди Ф.Х. От мифа к логосу.— М., 1972,— С. 51-52.

3. Ойзерман Т.И. Проблемы историко-философской науки.— М., 1982.— С. 177-186.

4. Шевченко В.І. Концепція пізнання в українській філософії.— К., 1993.— С. 3-9.





Реферат на тему: Предмет філософії та його еволюція (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.