Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Філософія

Основні проблеми філософії Середньовіччя. Патристика і схоластика (реферат)

У 476 р. Західна Римська імперія впала під натиском варварів. На її руїнах з'явився ряд держав. Поряд з цим розширювався і вплив християнської релігії. В 496 р. прийняли християнство франки, ще раніше, в 300 p., настала християнізація Британії. Християнство не тільки поширювалось, але і розвивалось внутрішньо, формувало нові погляди на світ. І коли на початку III ст. грецько-римська цивілізація ще перебувала в лоні язичництва, в кінці історії Римської імперії філософія, поєднана з християнською теологією, знайшла свій розквіт у творах Аврелія Августина (Блаженного).

Після падіння стародавньої культури Греції і Риму минуло декілька століть, аж поки не з'явилися більш-менш значні філософські школи. Незважаючи на те, що середньовічна філософія розгалужувалася на цілий ряд напрямків, розвивалась вона виключно в руслі християнства, вийти з якого було неможливо і навіть небезпечно.

Доцільно зазначити, що на тогочасні християнські доктрини істотного впливу не мали ні релятивістські погляди (згідно з християнським вченням Бог є буття абсолютне і аж ніяк не відносне), ні матеріалістичні напрямки (Бог не може бути матеріальною субстанцією), ні моністичні позахристиянські концепції (Бог є буттям іншого виду, ніж його творіння), ні сенсуалістичні погляди (Бога і душу у всій величі почуттями пізнати неможливо) і т.д.

Як і антична, середньовічна філософія закінчилась поділом на величезну кількість шкіл, але, на відміну від античності, ці школи не збагатили філософію новими думками, концепціями.

Основними проблемами, які намагалася вирішити середньовічна філософія, були:

1. Проблема філософської теології. Стрижневими питаннями, на які вона прагнула відповісти, були: створення світу було здійснене в певнім часі чи є позачасовим? Світ виник з вічної матерії чи з нічого? Чи сам по собі, чи з волі Бога?

2. Проблеми онтології. В середньовічній філософії вирішення проблеми буття концентрувалось не тільки навколо змісту поняття «Бог», але і його творіння, а також складників буття, таких, як сутність і існування, матерія і форма. Вчення про матерію і форму викликало низку інших питань і, зокрема, таких, як: чи існує духовна матерія? Речі, явища, процеси мають одну форму чи можуть мати їх декілька? Індивідуальність визначає форма чи зміст? і т.д.

3. Проблеми гносеології. Вирішення їх, в основному, йшло в руслі теорії «двоїстої істини». Ця теорія активно розроблялась арабськими вченими Ібн-Сіною — 980-1037 pp. і Ібн-Рушдом — 1126-1198 pp. Її прихильники вважали, що і наука, і релігія однаковою мірою прагнуть до істини, але осягають її своїми методами. Науковці в своїх дослідженнях більше спираються на наукові факти, тоді як представники релігії — на одкровення і теологічні засади. В руслі теорії «двоїстої істини» вирішувались питання: істина є закінченим процесом пізнання чи постійно змінюється? Що таке душа? Що таке раціональне пізнання і який воно має характер: природний чи надприродний? і т.д. Принагідно зазначити, що теорія «двоїстої істини», яка проникла в Європу з Кордови (Іспанія), спочатку була сприйнята з підозрою як науковцями, так і ревними прихильниками релігії, але невдовзі і перші, і другі зрозуміли, що паліативний характер теорії «двоїстої істини» «примирює» науку і релігію. Тому вже в XIII ст. вона займає чільне місце серед концепцій і теорій середньовічної європейської філософії.

4. Проблеми етики. Середньовічні філософи намагалися визначити, що лежить в основі етики, місце волі і розуму в моральних вчинках людей, відмінності між справжньою і фальшивою доброчесністю, межі добра і зла і т.д. Кожна з цих проблем вирішувалась через призму світогляду того чи іншого філософа. Релігійні мислителі намагались інтерпретувати етичні проблеми, спираючись на засади Біблії, вчення «отців церкви». Більшість із них поєднувала теософію з поглядами Арістотеля. В їх працях грецький мислитель постає майже як християнський філософ. Аверроїсти, послідовники Ібн-Рушда, вирішували етичні проблеми через призму теорії «двоїстої істини» і подавали Арістотеля як мислителя, який мало чого спільного мав з релігійним світоглядом.

Історики філософії умовно поділяють середньовічну філософію на два періоди: патристичний і схоластичний. Патриотична філософія (лат. патер — батько) з точки зору її виникнення, в свою чергу, ділиться на філософію Сходу і Заходу, отців грецької і латинської церков. На Сході ця філософія була тісно пов'язана з вченням античних мислителів і розвивалась передусім в осередках, які тяжіли до спекулятивного способу мислення. Її особливістю був високий теоретичний рівень, успадкований від філософських шкіл Стародавньої Греції. На Заході патриотична філософія в особі її родоначальників, найвизначнішим з яких був Тертулліан (близько 160-220 pp.), мала виразно апологетичний характер, але і в апологетиці східної і західної патристики теж були істотні відмінності. Отці церкви Сходу основну увагу зосереджували на інтерпретації християнських догматів стосовно сутності Бога, тоді як західні — на стосунках «Бог — людина», співвідношенні віри і розуму тощо.

Для патристичної філософії Сходу і Заходу в певні періоди її розвитку тематика досліджень була майже однаковою. Це коло питань, пов'язаних зі смертністю чи безсмертям душі, апологія надприродної сутності Бога, божественний характер Святої Трійці і т.д.

Один із найвидатніших представників патристики раннього середньовіччя Аврелій Августин зробив спробу взагалі зняти будь-які відмінності між поглядами отців церкви Сходу і Заходу. Так, у вченні про Святу Трійцю Августин, заперечуючи Тертуліанові про її непізнаваність, доводив, що, спираючись на одкровення як сферу містичного та раціоналізм Платона, можна прийняти її тлумачення, яке дають отці церкви Сходу — Григорій Богослов (близько 330—390 pp.), Григорій Нисський (325-394 pp.) та Василь Великий (близько 330-394 pp.). Аврелій Августин вважав, що людина, яка присвятила свою філософію церкві, не повинна займатись вишукуванням дрібних помилок у іншого теолога. Це не зміцнює авторитет релігійних мислителів, а тільки шкодить йому. Рівень пізнання оточуючого нас світу детермінований вірою в Бога, осяяною одкровенням. Глибина цього освітлення не у всіх людей однакова, тому і можливі певні несуттєві помилки в раціональному поясненні процесів і явищ тим чи іншим мислителем.

Августин бачив, що філософія отців церкви Сходу, яка була тісно пов'язана з неоплатонізмом, більш грунтовно підходить до висвітлення питань у царині теософії, теології, теодіцеї, ніж це мало місце у отців церкви Заходу, і тут він не помилявся. Свідченням цьому — діяльність представника неоплатонівсько-містичного напрямку Псевдо-Діонісія, який написав ряд вагомих теологічних праць «Про божі імена», «Про містичну теологію», «Про небесну ієрархію» тощо. Твори Псевдо-Діонісія були вершиною філософської думки патристики. Завдяки видатному апологету християнства і неоплатонізму Максимові Сповіднику (580-662 pp.) погляди Псевдо-Діонісія отримали широке визнання і поширення як на Сході, так і на Заході.

Проте згодом розвиток патристичної філософії скрізь завмирає. Закриття всіх філософських шкіл на Сході імператором Юстиніаном, а на Заході — падіння Римської імперії призвело до того, що представники філософської думки в умовах перших кроків становлення держав на теренах колишньої імперії боролись не за розвиток інтелектуального життя на високому філософському рівні, а за збереження хоча б того, що вже було досягнуто в попередні століття.

Внесок Середньовіччя у розвиток природничих наук, техніки невідчутний (хоч деякі філософи вважають, що таку думку слід переглянути). Його домінантою був розквіт схоластики, тобто логічних конструкцій, які здебільшого обмежувались релігійним (християнським) баченням всього сущого.

Слід мати на увазі, що вираз «схоластика» часто вживався в негативному значенні. Цей негатив був наданий схоластиці в XVIII ст., коли набуло поширення вільнодумство.

Теоретичними джерелами схоластики були: християнська теологія і, перш за все, філософія Аврелія Августина, візантійська теософія, філософські погляди Платона і неоплатоніків, а також праці Арістотеля та філософські твори ірландського мислителя Іоанна Скота Еріугени і представника патристики Іоанна Дамаскіна, спираючись на які, схоласти намагалися вирішити проблему систематизації і філософського обгрунтування теології.

Схоластика у своєму розвитку пройшла ряд етапів.

Ранній етап схоластики. Він датується ІХ-ХІ ст. і був викликаний швидким розвитком культури в Європі. Патристика, яка до цього часу домінувала в теології, вже не могла дати пояснення багатьом феноменам суспільного життя. Тож мислителі вже в ІХ-Х ст. дещо змінили свої погляди стосовно містично-християнських засад, розширили раціоналістичну сторону християнської філософії. До ранніх схоластів можна віднести Ансельма Кентерберійського (1033-1109 pp.), Гільома з Шампо (1070-1121 pp.), Бернара Клервоського (1091-1153 pp.), У. Росцеліна (близько 1050-1120 pp.), П. Абеляра (1079-1142 pp.) та ін.

Класичний етап схоластики (XII—XIII ст.). Він був найбільш плідним в історії середньовічної філософії. Відкриття Болонського та Паризького університетів сприяло зосередженню тут кращих наукових кадрів Європи. І якщо в ранній схоластиці вчення античних мислителів ще сприймалось з певною пересторогою, то вже в XIII ст. поряд з представниками августинізму Бонавентурою (1221-1274 pp.) і Р.Беконом, спираючись на Арістотеля, розвивали філософські погляди Фома Аквінський, номіналісти, з'явилися інші філософські напрямки.

Етап пізньої схоластики (XIV-XV ст.) характеризується продовженням боротьби різних схоластичних шкіл. Схоластична філософія цих часів, незважаючи на різноманітність її напрямків, рішуче переходила в наступ, коли мова заходила про розвиток природничих наук. Та бурхливі соціальні процеси, які поставили на подіум науку і людину, в деяких країнах призвели до значного ослаблення її впливу на всі сфери життя, хоча в окремих модифікованих формах (неосхоластика) вона дійшла до наших днів.

Використана література:

1. Герасимчук А.А., Тимошенко З.І. Курс лекцій з філософії: Навч. Посібник. – К., 1999. - С.3-8.

2. Гуревич А.Я. Средневековый мир.— М., 1990.

3. Ортега-и-Гассет X. Вера и разум в сознании европейского средневековья // Человек,—1992,— №2.





Реферат на тему: Основні проблеми філософії Середньовіччя. Патристика і схоластика (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.