Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Філософія

Основні методи наукового пізнання (реферат)

а) Методи емпіричного рівня дослідження

Спостереження. Це метод, пов'язаний з безпосереднім чуттєвим відображенням з метою виявлення істотних властивостей і відношень до об'єкту пізнання.

Наукове спостереження, як правило, планується. В плані обов'язково є: завдання, що вирішується з допомогою спостереження, об'єкт, який вивчається, етапи та порядок дослідження, засоби, якими воно здійснюється, розміщення людей для проведення спостереження.

Важливим моментом цього методу є визначення засобів, за допомогою яких будуть проводитись спостереження. Вони можуть реалізуватись за схемою «спостерігач — об'єкт», де роль засобів спостереження виконують органи чуття. Але, як відомо, на зміст відчуттів впливають психологічні, соціально-етичні, політичні, освітні і т.д. чинники, тобто існує значний вплив суб'єктивного фактора на тлумачення того, що спостерігається. Тому сьогодні вчені надають перевагу технічному обладнанню, яке доповнює органи чуття, забезпечує більш докладну реєстрацію явищ, що спостерігаються. Спостереження в цьому випадку має не безпосередній, а опосередкований характер. Між суб'єктом і об'єктом знаходиться прилад, пристрій і т.д. (телескоп, барометр, комп'ютер тощо).

Метод спостереження передбачає як свій необхідний компонент відповідну професійну підготовку спостерігача та навички практичного характеру в досліджуваній галузі. Важливою рисою методу спостереження в окремих дослідженнях є можливість багаторазового його повторення. Однак недолік даного методу — пасивна роль людини, яка поверхово сприймає явища і процеси, не маючи можливості пізнати їх суть.

Опис. Науковий метод, до якого вдаються при визначенні властивостей та ознак об'єкта для повного уявлення про нього. Опис використовують на певному етапі дослідження, наприклад, фіксування даних, необхідних для теоретичних узагальнень.

Слід розрізняти два рівні опису: опис як класифікація зібраних емпіричних даних і опис теоретичних положень, спираючись на які, дослідник виявляє внутрішні закономірності розвитку об'єкта чи явища.

Вимірювання. Цей метод застосовується при визначенні відношень між двома якісно однаковими величинами. Використання цього методу передбачає: об'єкт вимірювання, спостерігача, прилад або пристрій для вимірювання, одиниці, в яких воно здійснюється, результат. У науковому дослідженні розрізняють пряме і непряме вимірювання. Пряме вимірювання передбачає результат, який отримує суб'єкт безпосередньо, тоді як непряме — розкриває залежності між результатом, отриманим прямим вимірюванням, та невідомою величиною.

Проблема визначення ролі метода вимірювання була в центрі уваги логічного позитивізму, інструменталізму. В кінці 40-х років XX ст. цей метод отримав докладне філософське обґрунтування в неопозитивізмі як один із найбільш дієвих у наукових дослідженнях.

Експеримент. Це метод пізнання, метою якого є отримання нових знань про об'єкти та процеси, що мають місце в природі та суспільстві, за допомогою спеціальних пристроїв та обладнання або специфічно розроблених методик у строгій відповідності з науковими вимогами.

Експериментальні дослідження проводяться в навчальних і проектних інститутах, в науково-дослідних та заводських лабораторіях.

Для забезпечення високої достовірності знань до експерименту ставиться ряд вимог: а) найвища для даного рівня технічних пристроїв докладність вимірювання та спостереження; б) можливість повторення дослідження у відповідності з визначеною методикою; в) проведення дослідження у відповідності з визначеною методикою; г) можливість втручання і контролю на всіх етапах наукового дослідження.

Експерименти поділяються на три великі групи: пошукові, перевірочні, здійснюючі.

Пошуковий експеримент проводиться з метою знаходження раніше не відомих властивостей, відношень, особливостей об'єкта, що досліджується, або пошуками нових явищ.

Перевірочний експеримент використовується для підтвердження або спростування висунутих гіпотез. Ті гіпотези, які отримали підтвердження в експерименті, стають теоріями, а спростовані — відхиляються.

Здійснюючий експеримент проводиться для того, щоб створити раніше не відомі предмети, речі, які потім досліджуються або використовуються в практичній діяльності.

б) Методи, які використовуються на емпіричному і теоретичному рівнях

Аналіз і синтез. Ці методи наукового дослідження використовуються на всіх етапах пізнання. Аналіз і синтез визначаються як процес уявного поділу об'єкта на частини з метою докладного вивчення кожної з них і також уявного їх об'єднання в цілісне.

Поділ цілого на складові частини дозволяє виявити будову досліджуваного об'єкта: структуру, суттєве і несуттєве, тенденції розвитку елементів і властивостей і т.д. Завдяки аналізові ми проникаємо в сутність явища, визначаємо зв'язки між елементами як всередині самого явища чи процесу, так і поза ним.

Знання про елементи об'єкта, що вивчаються, ще не дають цілісного знання, не розкривають сутності даного об'єкта. Таке знання досягається в процесі синтезу, уявного поєднання результатів, що були отримані при аналізі.

Індукція і дедукція. Індукція — це форма умовиводу і метод наукового дослідження. Виділяють три основні види індуктивних умовиводів: а) повна індукція — умовивід про клас предметів чи явищ на основі вивчення всіх його елементів; б) популярна індукція — ствердження на основі визначення найбільш характерних ознак, властивостей декількох елементів про те, що такі властивості і ознаки притаманні всьому класу; в) наукова індукція теж визначає найбільш характерні ознаки і властивості, але на відміну від популярної індукції ознаки і властивості розглядаються в ній не як механічне співставлення, а з урахуванням внутрішніх зв'язків і відношень між ними.

Дедукція. Це метод, який характеризує перехід від загального до одиничного, коли на основі загального логічним шляхом з одних істинних положень з необхідністю виводиться інше істинне положення. Логічною підставою дедуктивного висновку є аксіома: «Все, що стверджується або заперечується відносно всього класу, з необхідністю стверджується або заперечується відносно окремих предметів цього класу».

Дедуктивний метод має широке використання при побудові наукових теорій, в економічній оцінці ефективності виробництва і т.д.

Абстрагування. Це мислиме «виривання» окремого предмета або явища з метою докладного його вивчення, а потім такого ж мислимого його вставляння в систему, в якій він взаємодіє з іншими її елементами. Абстракція розчленовує, схематизує цілісну рухому дійсність, але саме завдяки цьому є можливість для детального вивчення властивостей об'єкта дослідження.

Аналогія і моделювання. Аналогія — це такий метод наукового дослідження, коли на основі подібності предметів за одними ознаками робиться висновок про можливу схожість цих предметів за іншими ознаками. Слід зробити застереження, що знання, отримані методом аналогії, вимагають додаткової перевірки. В природничих науках розвинутою галуззю застосування аналогії є теорія подібності, що використовується при моделюванні.

Моделювання — це опосередкований метод наукового пізнання. Воно широко використовується там, де безпосереднє вивчення властивостей предмета чи явища складає певні труднощі, а іноді — взагалі недоцільне. Так, наприклад, у кораблебудуванні виготовляють у сотні разів меншу модель корабля. Ця модель вивчається в різних ситуаціях і лише після цього приступають до будівництва судна. Якщо допущено найменший промах у моделі, вона обов'язково відтвориться у властивостях об'єкта.

Формалізація. Змістом методу формалізації є заміна словесної форми символами, формулами і т.д. Формалізація як метод широко використовується в математиці, логіці та в тих науках, рівень розвитку яких дає змогу застосувати математичний апарат. Завдяки формалізації людство все більше і більше перекладає на машини трудомісткі інтелектуальні операції. Якщо раніше метод формалізації використовувався стосовно лише окремих фрагментів теорій, то сьогодні формалізуються системи теорій. Успіхи логічного позитивізму в розробці формалізації є свідченням величезних можливостей цього методу при вивченні шляхів передачі машинам рутинної інтелектуальної діяльності і вивільнення мислення для творчої праці.

в) Методи теоретичного дослідження

Метод сходження від абстрактного до конкретного. В історії філософії абстрактне розумілось як результат мислення, а конкретне — як багатоманітність чуттєво сприйнятних речей і явищ. Гегель вперше довів, що сходження від абстрактного до конкретного — це метод, який виражає рух теоретичної думки від абстракцій в їх найбільш загальній формі до все більш повного, різноманітного і цілісного відтворення предмета або явища. Сходження на рівні абстрактно-теоретичного мислення відтворює генезис досліджуваного об'єкта, розкриває особливості його формування.

Слід мати на увазі, що саме абстрактне на шляху творення є результатом «відсікання» чуттєвого, другорядного. Чим більше зникали риси чуттєвого, тим вище ставав рівень абстрактного. Щоб проникнути в сутність явища, предмета, процесу і т.д., необхідно застосувати абстрактний спосіб мислення, який розчленовує об'єкти на окремі абстракції, що дає можливість вивчати його властивості. Сходження від абстрактного до конкретного є збагачення абстрактного новим, багатоманітним змістом.

Єдність історичного і логічного. Ці філософські категорії виражають співвідношення реального процесу і його відображення в теоретичному мисленні.

Історичне — це реальний історичний процес розвитку природи, суспільства у всій його багатоманітності відтінків, історичних дат і подій. Це спосіб відтворення в мисленні історичного процесу в хронологічній послідовності і конкретності.

Логічне — це те ж саме історичне, але абстраговане від конкретних історичних процесів, яке виражає в теоретичній формі напрямок розвитку. Завдяки логічному ми вивчаємо історію начебто у «виправленому» її вигляді без відступів, зигзагів, поворотів, випадковостей.

Історичне дослідження своїм завданням ставить розкриття ролі, яку окремі елементи відіграють у складі розвиненого цілого. Завдяки історичному дослідник має можливість поринути в реальну історію розвитку природи, людства. Логічне ж допомагає відтворити цей процес у строгій послідовності, не збитися з дослідницького шляху на манівці, «загрузнути» в калейдоскопі подій, якими так багата історія.

Системно-структурний аналіз. Завдяки цьому методові передбачається вивчення об'єкта як в цілісності його структури, так і його складників. Він застосовується при дослідженні надто складних явищ у фізиці, біології, в суспільних, технічних та сільськогосподарських науках.

Дослідник розпочинає вивчення об'єкта з властивостей, характерних для певної структури. При цьому спочатку враховуються їх зовнішні зв'язки з властивостями інших елементів структури. Після детального вивчення саме цієї частини структури вивчається інший її елемент, а потім аналізуються внутрішні зв'язки між усіма елементами об'єкта. При цьому визначається їх кореляція з зовнішніми факторами. Такий підхід дозволяє максимально уникнути помилок у дослідницькому процесі і разом з тим дає можливість побачити об'єкт у його цілісності.

Використана література:

1. Герасимчук А.А., Тимошенко З.І. Курс лекцій з філософії: Навч. Посібник. – К., 1999. - С.3-8.

2. Уемов А.И. Аналогия и практика научного мышления.— М., 1980.

3. Кістяковський Б.О. Проблеми і завдання соціально-наукового пізнання // Філософська і соціологічна думка.— 1992.— №2.





Реферат на тему: Основні методи наукового пізнання (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.