Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Філософія

Основні аспекти розвитку наукознавства (реферат)

Інтенсивний розвиток науки в умовах науково-технічної революції, перетворення її у безпосередню продуктивну силу суспільства вимагають поглибленого вивчення закономірностей функціонування та розвитку науки, структури та динаміки наукової діяльності, взаємодії науки з іншими соціальними сферами матеріального і духовного життя суспільства, що становить предмет наукознавства. Його основними проблемами нині виступають: вивчення критеріїв ефективності наукових досліджень і методів її підвищення; формування науково обгрунтованих критеріїв вибору головних напрямів наукових, технічних досліджень і вивчення першочергових науково-дослідницьких завдань; розробка системи критеріїв і показників по визначенню раціонального співвідношення фундаментальних і прикладних досліджень; пошуки можливостей для скорочення часових інтервалів між одержанням теоретичних результатів і їх практичним освоєнням. Водночас посилюється орієнтація науки на вирішення практичних питань, виникає проблема стратегії наукового пошуку

Разом з тим, розвиток наукознавства передбачає необхідність вивчення історико-методологічного та логіко-гносеологічного аспектів дослідження генезису і структури наукового знання. Ігнорування цих аспектів призводить до значних методологічних і теоретико-пізнавальних помилок в оцінці загального стану наукових досліджень та їх результатів, а, зрештою,— до хибних тлумачень шляхів розвитку наукового знання. Одне з них полягає в тому, що зі зростанням кількості наукової інформації, вдосконаленням засобів дослідження, і перш за все технічних засобів експерименту, ті чи інші наукові відкриття досить часто морально застарівають, не дійшовши до безпосереднього виробника.

Створюється парадоксальна ситуація, коли вже відоме в науці легше відкрити знову, ніж знайти його обгрунтування в попередніх наукових працях. Це призводить до нігілістичного ставлення до раніше здобутих знань, нехтування ними, до поспішних і невиправданих висновків. Досить часто той чи інший дослідник, не усвідомивши суті старих знань, виступає в ролі першовідкривача, хоч відкрите ним уже давно було відоме в науці.

Друге хибне розуміння шляхів розвитку наукового знання пов'язане з тим, що нерідко нові ідеї, здогадки, міркування не дістають підтримки і не перевіряються тільки тому, що вони йдуть у розріз із загальними уявленнями, звичним способом мислення або, точніше, з тим науковим стереотипом мислення, який притаманний певному етапу розвитку науки. Це зумовлює негативне ставлення до нового, нерозуміння його, внаслідок чого потрібен інколи тривалий час для того, щоб ті або інші нові ідеї та погляди знайшли своє загальне визнання.

Розвитку науки в однаковій мірі перешкоджають і упереджене ставлення до нового, і недооцінка значення попередніх теорій, відомих і випробуваних часом положень науки. Існування цих явищ пояснюється багатьма причинами як теоретико-пізнавального, так і соціально-психологічного характеру. Але чи не найголовнішою з них виступає нерозуміння історичного характеру розвитку науки, діалектичного співвідношення старого і нового, наступності наукового знання у процесі його історичного розвитку.

Величезний досвід розвитку сучасного наукового пізнання незаперечно свідчить про те, що справжній прогрес науки можливий тільки на методологічній основі діалектичного та історичного матеріалізму. У функціональному відношенні наука постає як виробництво теоретичних засобів послідовної, цілеспрямованої діяльності людини по пізнанню та перетворенню дійсності. Як і всяке виробництво, вона постійно розвивається на основі суспільної практики і спадкує знання, здобуті попередніми поколіннями, завдяки чому стає можливим її прогресивний розвиток. Виконуючи свої функції, наука розкриває реальну будову навколишнього світу, його закони, націлює людину на свідоме використання їх у практичній діяльності. Наукове знання відрізняється від буденного тим, що воно є продуктом цілеспрямованого, соціально-організованого духовного виробництва, має свідомий характер і прагне до розкриття закономірностей, які лежать в основі об'єктивної дійсності. Розкриття об'єктивних законів навколишньої дійсності дає можливість втілювати набуті знання в практику, передбачати ті чи інші процеси і явища, спрямовувати їх розвиток відповідно до потреб людства, узгоджувати практичну діяльність з реальними законами дійсності.

Виходячи з відношення між пізнаним та непізнаним, наявним знанням та незнанням, можна визначити новизну знання як вихід науки на певному етапі свого історичного розвитку за наявні межі теоретичного освоєння дійсності, включення до неї як об'єкта пізнання та діяльності більш широкого фрагмента дійсності в порівнянні з тим, що був раніше. При цьому сам процес пізнання йде не лише від незнання до знання, але й від невідомого до незрозумілого. Адже з нагромадженням нових фактів, вивченням раніше невідомого зростає кількість незрозумілого. Новим же завжди буде знання, яке більш повно й адекватно відображує дійсність, сприяє досягненню об'єктивної істини.

Проникнення в суть закономірностей об'єктивного світу є основою, на якій формується матеріальна та духовна культура людства. Сучасний науковий пошук, зростання ролі та значення науки в сучасних умовах грунтуються на здобутках багатьох поколінь вчених. Тому в методологічному відношенні принципово неправильним є протиставлення старого й нового знання, розподіл науки на класичну й некласичну. Так само невиправдано використання терміна «класичне знання» як синоніма віджилого, не відповідного сучасному стану науки. На наш погляд, не існує двох наук: класичної і некласичної. Існує єдина наука, де сучасний її рівень є реалізацією тенденцій, які беруть свій початок у класичній науці. Термін «класичне» (класична наука, класичне знання тощо) необхідно використовувати в конкретних значеннях, що передбачає, перш за все, встановлення чіткої періодизації розвитку науки, визначення специфіки кожного його етапу. Така періодизація дасть можливість не тільки розкрити зовнішні чинники розвитку науки, а й її внутрішні закономірності, саму логіку наукового знання, дослідити генезис і закономірності виникнення та розвитку наукових теорій, ідей, оскільки сприйняття тієї чи іншої з них можливе тільки за певних умов, у певному логічному та концептуальному середовищі.

Актуальність проблеми наступності наукового знання дістає відображення у появі різноманітних концепцій розвитку науки, які поки що не містять задовільного її вирішення, але створюють для цього необхідні передумови. Вивчення процесів наступності наукового знання передбачає всебічний аналіз усіх компонентів науки як цілісної системи в їх єдності, взаємозв'язку та взаємозумовленості, що вимагає розуміння розвитку науки як складного, суперечливого, діалектичного процесу. Співвідношення старого і нового в знанні, його наступність стають зрозумілими лише тоді, коли вони розглядаються крізь призму конкретних форм, у зв'язку з певними пізнавальними ситуаціями, зумовленими загальними законами буття та пізнання, тобто законами матеріалістичної діалектики. В гносеологічному аспекті дана проблема постає окремим моментом співвідношення абсолютної та відносної істини. Суть її полягає в тому, що кожна система наукових знань обов'язково має у собі елемент наступності. Він відбиває нескінченний зв'язок між послідовними, якісно відмінними етапами розвитку науки на шляху досягнення об'єктивної істини. В даному процесі кожне нове знання, яке приходить на зміну старому, втілює більш високий ступінь розвитку науки, володіє більшою кількістю елементів абсолютної істини. Воно містить можливість появи наступного нового знання, а також все позитивне, об'єктивно істинне з раніше здобутого.

Нова теорія, як більш високий ступінь наближення до повного відображення досліджуваних об'єктів, повніше виражає абсолютну істину, ніж стара, яка становить окремий момент нової. У свою чергу, нова теорія також не може осягти абсолютної істини, а відбиває її лише на рівні знань та вимог сучасності. Тому з часом вона буде піддана запереченню, переглянута, замінена іншою, новішою. Тривалість існування нової теорії, міра і ступінь її заперечення наступною, знов-таки будуть залежати від конкретних умов, глибини проникнення в сутність предметів та явищ. Але в кожному разі суттєвим залишається необхідність взаємозв'язку старого й нового, нібито повторення старого, але на вищій основі. Без урахування попередніх знань, аналізу їх історичного розвитку неможливе розв'язання завдань, розрахованих на майбутнє. Минуле, з усіма його помилками та обмеженнями, дає поштовх до нового. Отже, необхідно взяти з попередніх надбань науки все те цінне, позитивне, що не втратило свого значення й тепер. З цього погляду особливо актуальною є вимога «справжньої поваги до науки, вміння і бажання радитися, рахуватися з нею».

Розвиток фундаментальних наукових досліджень вимагає створення відповідного понятійного апарату, тобто розробки на сучасній науковій основі логіки та методології пізнання, які відповідали б евристичним та практично-перетворювальним цілям людства. Саме матеріалістична діалектика здатна пояснити, як, чому, за якими законами відбувається розвиток наукового пізнання, які його основні тенденції. Діалектичне мислення вимагає розвитку понять, суджень, їх гнучкості, рухливості, всебічного синтетичного охоплення ними суті досліджуваних предметів та явищ. Зростаючий обсяг знань про природу, суспільство та людину, неухильне підвищення ролі науки в усіх галузях суспільного життя вимагають свідомого оволодіння вченими матеріалістичною діалектикою, творчого використання її відповідно до конкретних умов сучасного наукового пізнання та революційного перетворення дійсності. Діалектичне мислення застерігає від догматичного підходу до розв'язання наукових проблем, націлює на пошуки ефективних засобів наукових досліджень та їх практичної реалізації, є важливим стимулом наукового прогресу. «Разом з тим і сама наука повинна бути постійним «порушником спокою», показуючи, на яких ділянках намітилися застій і відставання, де сучасний рівень знань дає можливість іти вперед швидше, успішніше».

Використана література:

1. Огородник І.В., Стогній І.П. Спадкоємність наукового знання. – К.: Політвидав України, 1981. – 135 с.





Реферат на тему: Основні аспекти розвитку наукознавства (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.