Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Філософія

Націоналізм Х.Вольфа — парадигма німецької філософії ХVІІІ — початку XIX століття (реферат)

Філософія Просвітництва в Німеччині не сприйняла емпіризму завдяки видатному мислителеві — Христіанові Вольфу (1678-1754 pp.) та його школі. Вона пішла дорогою раціоналізму.

Христіан Вольф як популяризатор і послідовник філософії Лейбніца, а потім — як самостійний мислитель, в німецьких державах мав величезну славу і популярність. Викладав філософію в Галле (1706-1739 pp.) і Марбурзі, потім знову в Галле. Його вміння донести складні філософські істини в доступній формі до студентів, особисте слідування високим моральним засадам викликали у них захоплення і обожнювання.

Лекції Х.Вольфа в Марбурзі слухав М.В.Ломоносов — пізніше видатний російський вчений. Прихильник освіченого абсолютизму, Х.Вольф в поміркованій формі проголошував теорію природного права, був палким прихильником гуманізму. Завдання філософії, які він виклав у праці «Логіка або Розумні думки про силу людського розсудку», Вольф вбачав у виясненні первинної основи існування всіх живих істот. Цією основою, доводив він, є Бог. Природа, писав він у праці «Розумні думки про Бога, світ і душу людини, а також про всі речі в цілому», є результатом Божого творіння, і все в ній діє гармонійно, навіть якщо людині іноді і ввижається, що в природних процесах мають місце аномалії. Вищий розум, яким є Бог, створив світ таким чином, щоб у ньому були певні відхилення, завдяки яким природа має можливість виходити на вищий ступінь гармонії.

Вихований на філософії Р.Декарта, Б.Спінози і, особливо, Г.Лейбніца, Христіан Вольф приходить до висновку, що пізнання оточуючого нас світу може здійснюватись раціонально тоді, коли кожна з наук буде мати чітко окреслений предмет дослідження і не «заходить» на терени суміжної. Але дослідник, говорив він в руслі настанов Декарта, обов'язково повинен знати основні положення цих суміжних наук. Всі науки, за винятком математики, вважав Вольф, діляться на дві категорії: філософські і історичні. Перші — раціональні, другі — емпіричні. І перші, і другі мають один і той же предмет, але перші дають ідеї, другі тільки стверджують факти; перші узагальнюють те, що другі визначають в досвіді. Раціональні (філософські) науки дають виразні, ясні результати, тоді як емпіричні — заплутані, неоднозначні, але не слід робити помилкових висновків, нібито емпіричні (історичні) науки є другорядними, мають меншу цінність. Саме вони дають нам необхідний фактичний матеріал для філософських наук.

Поділивши науки на філософські і історичні, Вольф робить із цього висновок, що відповідно до свого змісту і форми науки мають теоретичну і практичну спрямованість. Теоретичні — складаються з онтології (вчення про буття) та трьох наук, які виражають три найважливіші сфери буття: космології (вчення про простір і час, випадковість і необхідність, свободу людини), психології (вивчення «природи» душі), раціональної теології (докази буття Бога, безсмертя душі). Практичними науками, вважав Вольф, є етика, політика, економіка. Вони включені в безпосередню діяльність людини і вплив їх на неї найбільш помітний.

В руслі раціональної традиції Вольф доводив, що немає таких процесів і явищ, яких би розум не зміг витлумачити. Спираючись на раціональні форми мислення, людина завжди знайде причину і наслідок всього того, що відбувається навколо неї і в ній же самій, передбачить розвиток подій у майбутньому на основі логічних висновків.

Безмежна віра Вольфа в силу розуму, переконливий характер його виступів, аргументованість положень у писемних творах створили йому таку славу, що у всіх німецьких державах заговорили про «школу Вольфа», яка вже в 1737 році нараховувала 107 науковців, що плідно працювали майже в усіх німецьких університетах. «Школа Вольфа» сприяла розвитку раціоналізму не тільки на теренах німецьких князівств, а і в Франції та Англії. Завдяки Вольфу раціоналізм набув «чистого» вигляду, відмовившись від декартівського інтуїтивізму. Філософія Вольфа була строго систематизована, схематизована. З одного боку, це догматизувало її, але, з другого, згідно з висловом Канта, формувало в німецькому народові «дух сумлінності», раціональних підходів при вирішенні теоретичних і практичних проблем не тільки в науковій сфері, але і в щоденному житті. Раціоналізм, доказовість, системність, чіткість філософських суджень створили грунт для формування «коперніківського перевороту» у філософії, здійсненого І.Кантом.

Використана література:

1. Герасимчук А.А., Тимошенко З.І. Курс лекцій з філософії: Навч. Посібник. – К., 1999. - С.3-8.

2. Гегель. Работы разных лет. В 2-х томах.— Т. 1.— М., 1970.

3. Философская энциклопедия. В 5-й томах (відповідні статті).





Реферат на тему: Націоналізм Х.Вольфа — парадигма німецької філософії ХVІІІ — початку XIX століття (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.