Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Філософія

К. Маркс і Ф. Енгельс — засновники марксистської філософії (реферат)

У 40-х роках XIX ст. в філософії з'являється напрямок, який впродовж 150 років був широко відомий в усьому світі і, по-різному інтерпретований, став не тільки філософією, але і спробою соціально-економічних перетворень в багатьох країнах Європи, Азії, Африки, Латинської Америки. Це — марксизм. Його основоположники Карл Маркс (1818-1883) і Фрідріх Енгельс (1820-1895), глибоко засвоївши і творчо переосмисливши гегелівську діалектику і антропологічний матеріалізм Л.Фейєрбаха, а також матеріалістичні концепції античності, Середньовіччя і Нового часу, створили філософію діалектичного матеріалізму, яка в соціальній основі була спрямована на боротьбу за досягнення справедливого суспільного ладу шляхом перетворення матеріальних умов існування людей.

Опрацювавши величезний науковий матеріал по становленню сучасної йому капіталістичної економіки, Маркс приходить до висновку про неминучу загибель капіталістичного суспільства, яке у своїх надрах породжує власну протилежність.

Як соціально-економічна система, капіталізм базується на приватній власності на засоби виробництва, роль якої подвійна: з одного боку, вона дає могутній стимул для економічного і соціального розвитку суспільства, а з другого — є першопричиною соціальних антагонізмів. Уже в середині XIX ст. Маркс прийшов до висновку, що при капіталізмі і позитивні, і негативні наслідки приватної власності досягають граничного загострення. Його причиною є суперечлива суть капіталістичних відносин, в умовах яких, з одного боку, відбувається швидкий розвиток техніки та новітніх технологій, а з другого — глобальне відчуження і пауперизація широких трудящих мас.

За Марксом, загальним проявом відчуження є перетворення людської діяльності в чужу, руйнівну стосовно людини силу. Маркс приходить до висновку, що відчуження дегуманізує людину як в системі безпосереднього виробництва, так і в сфері обміну товарів.

Важливо підкреслити, що роль приватної власності в умовах капіталістичного суспільства XIX ст. Маркс як вчений оцінює діалектично, тобто в єдності її позитивних і негативних сторін. Спираючись на величезний конкретний матеріал з усіх сфер суспільного життя передових на той час країн, Маркс розкрив механізм функціонування капіталу в економічному організмі буржуазного суспільства. Він прийшов до висновку, що природа капіталу неминуче породжує циклічність криз в економічному житті капіталістичного суспільства. Єдиний шлях уникнення цих руйнівних криз Маркс і його послідовники вбачають у зміні способу виробництва, тобто в переході від капіталізму до вищої суспільно-економічної формації — комунізму.

Логічно побудоване, підкріплене фактами вчення Маркса і Енгельса після їх смерті швидко поширилось на планеті. Застосувавши діалектичний метод при аналізі буржуазного суспільства, К.Маркс прийшов до висновку, що капіталізм як необхідний етап розвитку людства надав потужний прискорюючий імпульс усім сферам матеріального і духовного життя людства. Однак тепер, у другій половині XIX ст., капіталізм вичерпав свої можливості і мусить поступитись іншому, більш прогресивному суспільному ладу — комунізму. Цей лад, вважав Маркс, повинен пройти два етапи: перший — це «грубий комунізм» і другий — «реальний», або «практичний гуманізм». Пізніше Маркс вказує вже не на періоди, а на фази комунізму — нижчу і вищу. В праці «Критика Готської програми» Маркс з приводу цих фаз і, зокрема, «нижчої» зазначав, що тут ми маємо справу не з таким комуністичним суспільством, яке розвинулось на власній основі, а, навпаки, з таким, яке тільки виходить з капіталістичного суспільства і тому в усіх відношеннях — в економічному, інтелектуальному, моральному — зберігає ще всі «родимі плями» старого суспільства, з надр якого воно вийшло.

Маркс застерігав, що перша фаза комунізму хоч і проголошує рівне право, але по суті це — буржуазне право. Одна людина, писав він в тій же «Критиці Готської програми», фізично чи розумово перевершує іншу; відповідно до мірила, яким є праця, вона і повинна отримувати більше. Одна людина одружена, інша — ні, у однієї більша кількість дітей, в іншої — менша. В умовах різного внеску в трудовий процес і, відповідно, при умові однакової участі в споживчому фонді один отримує більше, ніж інший, тобто стане багатшим. Отже, якщо рівність виміряти рівною для всіх міркою — працею, маємо нерівність. Але ці недоліки, Запевняв Маркс, неминучі на першій фазі комуністичного суспільства. На вищій його фазі, після того як зникне основа поділу праці, зникне протиріччя між розумовою і фізичною працею, коли ця праця перестане бути тільки засобом життя, а стане першою його необхідністю, коли дивовижно зростуть виробничі сили, а всі багатства линуть могутньою рікою, лише тоді можна подолати вузький горизонт буржуазного права,— ось тоді, вказував Маркс, суспільство зможе написати на своїх знаменах: від кожного — по здібностях, кожному — по його потребах.

Сутність комунізму, наголошував Маркс, полягає в загальносуспільній власності на засоби виробництва. Тоді це виробництво буде здійснюватись не в інтересах окремих осіб чи груп осіб, а в інтересах всього суспільства.

Перенісши метод матеріалістичної діалектики на соціальний розвиток, К.Маркс і Ф.Енгельс створили теорію історичного матеріалізму. Прогрес суспільства, вважали вони, визначається діалектикою продуктивних сил і виробничих відносин. Під продуктивними силами К.Маркс розумів предмет праці та людей з їх виробничими навичками і знаннями. Виробничі відносини — це ті відносини, які складаються між людьми в процесі виробництва, розподілу і обміну матеріальних благ. Сутність виробничих відносин, згідно з Марксом, визначається формою власності на засоби виробництва. Люди, писав Маркс, постійно розвивають продуктивні сили, які, досягнувши певного кількісного рівня, вимагають переходу до якісно нових виробничих відносин. Такий перехід є соціальною революцією і може здійснитись лише при наявності певних матеріально-економічних умов. Форми суспільної свідомості, культурні форми, вважав К.Маркс, є вторинними по відношенню до матеріально-економічного розвитку.

Така суха, спрощена схема залежності духовно-культурного життя від економічного розвитку суспільства ще за життя Маркса викликала критику з боку його опонентів. Тому Енгельс, уже після смерті свого соратника, вніс ясність в це питання: Маркс, наголошуючи на первинності матеріально-економічних умов стосовно форм суспільної свідомості, мав намір підкреслити саме первинність суспільного буття, не заперечуючи активного характеру форм суспільної свідомості.

Слід зазначити, що Маркс у своїх роботах цьому питанню не приділяв значної уваги, але відома його фраза, що теорія тоді стає матеріальною силою, коли вона оволодіє масами — набула методологічного значення не тільки у суспільствознавців марксистського напрямку. Окремі положення марксизму позитивно інтерпретувались представниками франкфуртської школи, гуманістичного психоаналізу тощо. Звичайно,— як слушно зазначають В.Андрущенко і М.Михальченко,— про визнання марксизму з боку офіційної науки та ідеології не могло бути і мови. З самого початку свого існування марксизм змушений був захищатись від офіційної та неофіційної критики, перекручень та фальсифікацій, заборон та гоніння. Його постійна полемічна спрямованість зумовлювала, з одного боку, кристалізацію концептуальних засад, з іншого — рішучу боротьбу зі всіма, навіть з його прихильниками, але які трохи інакше, з врахуванням умов сучасності підходили до вирішення проблем, порушених тим же марксизмом. Перша тенденція сприяла його тріумфу, друга — призводила до самоізоляції і, врешті-решт, до трагедії однозначності. Самоізоляція була закладена не послідовниками марксизму, а самим Марксом. В.Татаркевич зазначав: «Маркс для своєї теорії шукав прихильників серед мас і не шукав їх серед філософів. Тут він був самотній. Боровся не тільки з ідеалістичними системами, але також і з тими, які наближались до його позицій, зневажливо ставився до позитивізму і зовсім не визнавав компромісів. Тільки одного противника вважав гідним себе — це Гегеля». На відміну від попередніх вчень матеріалістів, Маркс і Енгельс в середині XIX ст. чітко визначили свої філософсько-соціологічні позиції, сформулювали матеріалістичний погляд на історію, згідно з яким суспільний розвиток ґрунтується на матеріальному виробництві.

Другим важливим висновком марксизму є положення про роль народних мас як творця історії. Говорячи про народні маси, Маркс і Енгельс мали на увазі перш за все пролетаріат XIX ст., однак теза про всесвітньо-історичну роль пролетаріату вже в середині XX ст. виявилась історично хибною.

Використана література:

1. Герасимчук А.А., Тимошенко З.І. Курс лекцій з філософії: Навч. Посібник. – К., 1999. - С.3-8.

2. Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія.— К., 1996,— С. 54-72.

3. Маркс К. Критика Готської програми // Маркс К., Енгельс Ф. Твори.— 2-е вид,—Т. 19.

4. Маркс К. Тези про Фейербаха // Маркс К., Енгельс Ф. Твори.— 2-е вид.— Т. 42.

5. Маркс К. Капітал. Том перший // Маркс К., Енгельс Ф. Твори.— 2-е вид.— Т. 23.

6. Маркс К., Енгельс Ф. Німецька ідеологія // Маркс К., Енгельс Ф. Твори.— 2-е вид.— Т. 2.





Реферат на тему: К. Маркс і Ф. Енгельс — засновники марксистської філософії (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.