Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Філософія

Історія. Філософія історії (реферат)

Розгортання життя суспільства у просторі і часі постає як історія. Наявність історичної пам'яті та історичної свідомості є великим надбанням людства і значною цінністю. Завдяки їм спрацьовує механізм самоідентифікації народу, етносу, нації та й окремих індивідів. Історія, до того ж, завжди сприймається нами як самостійний світ, що приваблює нас подіями і в той же час навчає.

Слово "історія” в сучасному вжитку зустрічається в різних смислах: як наука про розвиток суспільства; як сама дійсність у її розвитку; як хода руху, розвитку чого-небудь; як минуле, що зберігається в пам'яті; як розповідь, оповідання; як подія з присмаком неприємності. Для давніх греків, які й винайшли це слово, ίςτορίη значило "дослідження”, "вивчення” і вживалось воно у смислі відтворення людських вчинків недавнього минулого, що залишилось у пам'яті ще живих свідків, або в переказах від свідків. Якщо термін επίστήμή (епістема) позначав знання безперечно наукове, знання про незмінне, а δόξα (докса) значив гадку про плинне, то термін ίςτορίη займав серединне місце зі значенням, наближеним до науковості. Принаймні вже для Геродота (484-425 до н.е.) і Фукідіда (460-400 до н.е.) історія безумовно мала наукову цінність. З точки зору класиків античної історичної думки, науковість історичного знання забезпечується тим, що за мінливими, плинними подіями (якими вони тільки й можуть бути в суспільстві) стоять тривкі типи людських характерів або незмінна сутність міста-держави (напр., Рим у Т.Лівія). У діяннях людей і держав пізнається людська природа, межі спроможності людей змінювати обставини, а все це корисно знати, бо ритми історичних подій, складених з людських вчинків, мають властивість повторюватись.

У добу Середньовіччя, в межах християнського світогляду, історія припускалась як розгортання у просторі й часі божественного задуму. За Августином Аврелієм історичність стосується тільки земного перебування людства. У земному житті всі люди, до якого б народу вони не належали, поділяються за двома типами спілкування, що їх Августин назвав двома Градами. Перший складають люди, які хочуть жити за вимогами гріховного тіла: "Учинки тіла явні, то є: перелюб, нечистість, розпуста, ідолослуження, чари, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, завидки, п'янство, гулянки й подібне до цього”. (Гал. 5, 19-21.) "Град божий” представлений людьми, що бажають жити з плодами духу, тобто "по Богу”: "А плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, здержливість, лагідність”. (Гал. 5, 22-23.) Нині два Гради переплетені й змішані, але панує "град земний”. Громадяни "Граду божого” на цій землі мандрівники, пілігрими. Та кінець обом Градам наперед призначений, адже "утворені вони двома родами любові, - земний любов'ю до себе, доведеною до презирства до Бога, і небесний любов'ю до Бога, доведеною до презирства до самого себе”.1 (1Августин Блаженный. О граде божием//Творения блаженного Августина епископа Иппонийского. Часть 5. Киев, 1907. С.63.) Земне випробування громадян "Граду божого” закінчиться з настанням Судного Дня. Час перебування людства на землі і є історією, вона обмежена двома катастрофічними подіями – гріхопадіння і Страшний Суд. Поза цими віхами – вічність. Все, що повинно пройти за історичний час, служить реалізації божественного плану: покаранню людей за первородний гріх, випробуванню людей на здатність чинити опір злу, покликанню кращої частини людства до побудови священного суспільства праведників, відокремленню праведників від грішників і кінцевій нагороді кожного за заслугами.

Перший філософ Нового часу Френсіс Бекон (1561-1626) впевнено відніс історію до складу наукового знання. Спирається вона на пам'ять як одну з властивостей "розумної душі, що зосереджує в собі знання”. Всю історію він поділяв на природничу й громадянську, в останній розрізнював церковну історію, історію наук і власне громадянську історію, значення й авторитет якої перевершує всі інші людські звершення. Поряд з цим Бекон вказує й на значні труднощі на шляху до істини в цій історії: "Бо у всякому разі потребується величезна праця й мудрість для того, щоб при створенні історії зануритись думкою в минуле, проникнутись його духом, ретельно дослідити зміну епох, характер історичних особистостей, зміну задумів, шляхи здійснення діянь, справжній смисл вчинків, таємниці правління, а далі вільно й правдиво розповісти про це, немов поставивши його перед очима читача й освітити променями яскравого оповідання”.2 (2Бекон Ф. Великое восстановление наук//Бекон Ф. Сочинения в двух томах. Т.1. М.,1971. С.168.) Бекон прагнув довести, що по-справжньому історичне знання не може відрізнятись від інших видів наукового знання, всіх їх поєднує об'єктивність, опора на істинні факти. Вимоги до якості знань, що їх задали природничі науки у добу Нового часу, торкнулись і історії, хоча її справжній зоряний час настав дещо пізніше, у XIX ст., коли у Німеччині, Франції та деяких інших країнах сформувались великі історичні школи зі значними здобутками.

Філософська рефлексія щодо проблем історії розвивалась майже паралельно з розвитком історичного знання і посилювалась, у міру наростання густоти і глибини зв'язків між населенням різних регіонів Землі, аж до виникнення такої спеціальної галузі філософського знання як філософія історії. Сам термін «філософія історії» запровадив ще Вольтер (1694-1778), однак першим визнав філософію історії як самостійну дисципліну німецький філософ-просвітник Йоган Готфрід Гердер (1744-1803). У передмові до своєї книги «Ідеї до філософії історії людства» Гердер тлумачить філософію історії як науку про всю історію людства в цілому. Звичайно, сьогодні не йдеться про те, що філософія історії підмінює собою історичну науку, вона тільки прагне філософськими засобами осмислити хід людської історії в її цілісності і окремих фазах, визначитись відносно загальної логіки, смислу історії, можливих закономірностей та стосовно специфіки історичного пізнання.

Велика роль у становленні філософії історії належить видатному італійському мислителю Джамбатісті Віко (1688-1744). Його якось вразила проста думка: філософи серйозно прагнули вивчати "Науку про Світ Природи”, що створений Богом і який він один може пізнати (згадаймо тут Сократа), і нехтували розмірковуванням про "Світ Націй” тобто про "Світ Громадянськості”, який був створений людьми і наука про який може бути доступна людям. Дж. Віко формулює умову будь-якої доступної людям істини: пізнаним може вважатись лиш те, що створено тим, хто пізнає, і тому "verum et factum convertuntur” (істинне й створене співпадають). З цього можна вивести такі наслідки: а) те, що пізнається, повинно бути створене тим, хто пізнає; б) спочатку треба створити, а потім – пізнавати.

Людські звершення, про які найперше говорить Віко, це форми правління, типи соціальних зв'язків, системи природного права, "порядки” громадянськості. Філософія історії (хоч сам Віко ще прямо й не вживає такий вираз) повинна ухопити загальну й єдину логіку руху життя всіх націй шляхом ретельного аналізу людських думок, якими люди керуються для удосконалення форм свого повсякденного життя. Ідеї, що стали людськими звершеннями, зберігаються в мові народів, знаходять відображення в художній творчості і слугують емпіричною базою філософсько-історичного дослідження. Філософія і філологія наближаються одна до одної: "Завдяки попереднім філософським доказам наступні філологічні докази підтверджують свій Авторитет Розумом і Розум – своїм авторитетом”.1 (1Вико Дж. Основания новой науки об общей природе наций. Москва-Киев, 1994. С. 120.) Слід лише мати на увазі, що філологія у Віко є широкою емпіричною наукою - "вченням про все те, що залежить від людської волі: такими є всі Історії Мов, Звичаїв, Подій як миру, так і війни народів”.

З кінця XVIII і впродовж XIX ст. філософія історії утвердилась відносно окремою галуззю філософії з власною проблематикою та предметною визначеністю. Зупинимось тут тільки на деяких найважливіших питаннях, які частіш за все обговорюються у філософсько-історичних дослідженнях.


 

Література:

Блок М. Апология истории или ремесло историка. М.,1973.

Вико Дж. Основания новой науки об общей природе наций. Москва-Киев, 1994.

Габермас Ю. Про суб'єкта історії. Деякі міркування щодо хибних альтернатив//Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. К., 1999. С. 346-354.

Гегель Г.В.Ф. Философия истории. СПб., 1993.

Гемпель К.Г. Функция общих законов в истории//Вопросы философии. 1998. №10. С.88-97.

Гердер И.Г. Идеи к философии истории человечества. М., 1977.

Зильберман Д.Б. Традиция как коммуникация: трансляция ценностей, письменность//Вопросы философии. 1996. №4. С. 72-105.

Зиммель Г. Проблема исторического времени. Проблемы философии истории. К вопросу о философии истории//Зиммель Г. Избранное. Т. 1. Философия культуры. М., 1996. С. 517-537.

Коллингвуд Р.Дж. Идея истории. Автобиография. М., 1980. С. 5-320.

Мудрагей Н.С. Философия истории Дж. Вико//Вопросы философии. 1996. №1. С.101-109.

Ортега-и-Гассет Х. История как система//Вопросы философии. 1996. №6. С. 78-103.

Панарин А.С. Смысл истории//Вопросы философии. 1999. №9. С.3-21.

Поппер К. Нищета историцизма//Вопросы философии. 1992. №8. С. 49-79; №9. С. 22-48; №10, с. 29-58.

Рикёр П. Время и рассказ. Т.1. Интрига и исторический рассказ. М.; СПб. 1998.

Риккерт Г. Философия истории//Риккерт Г. Науки о природе и науки о культуре. М.,1998. С.130-204.

Тойнби А. Дж. Постижение истории. М., 1991.

Трёльч Э. Историзм и его проблемы. М.,1994.

Философия истории. Антология. М., 1995.

Фихте И.Г. Основные черты современной эпохи//Фихте И.Г. Сочинения в двух томах. Т. 2. СПб., 1993. С. 359-617.

Фукуяма Ф. Конец истории? //Вопросы философии. 1990. №3. С.134-148.

Хантингтон С. Столкновение цивилизаций?//Философская и социологическая мысль. 1996. №1-2. С.9-29.

Хантінгтон С. Захід: унікальність versus універсалізм//Філософська думка. 1999, №1-2. С.82-100.

Хвостова К.В. История: проблемы познания//Вопросы философии. 1997. №4. С.61-71.

Шпенглер О. Закат Европы. Очерки морфологии мировой истории. 1. Гештальт и действительность. М., 1993; 2. Всемирно-исторические перспективы. М.,1998.

Эйзенштадт Ш. Революция и преобразование обществ. Сравнительное изучение цивилизаций. М., 1999.

Ясперс К. Истоки истории и ее цель//Ясперс К. Смысл и назначение истории. М., 1991. С.28-286.






Реферат на тему: Історія. Філософія історії (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2017. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.