Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Філософія

Філософія Просвітництва у Франції (реферат)

Філософія Просвітництва у Франції формувалась значною мірою під впливом англійської філософської думки, але якщо в Англії домінував емпіризм і сенсуалізм, то більшість представників французького Просвітництва надавали перевагу раціоналізмові.

Найбільш впливовим серед них був Вольтер, справжнє ім'я якого Франсуа-Марі Аруе (1694-1778 pp.). Народився Вольтер в сім'ї паризького нотаріуса. Так склалося, що ще за молодих літ він постійно перебував в колі аристократів і, хоч ніхто йому не робив зауважень і не натякав стосовно його приналежності до «третього стану», молодий і амбітний юнак завжди відчував свою меншовартість.

1726-1729 роки він проводить в Англії, де поринає у діяльність інтелектуальних сфер англійського суспільства. Він активно розвиває діяльність в царині філософії, науки, поезії, публіцистики. За порівняно короткий час йому вдається високо підняти ідеали Просвітництва у Франції, що принесло йому славу і багатство. Але через деякий час у нього виникли конфліктні ситуації з впливовими людьми при королівському дворі, і він був вимушений у 1750 р. виїхати до Берліна, де до 1753 р. перебуває при дворі короля Фрідріха II. Згодом Вольтер виїжджає до Швейцарії, звідки керує ліберальними рухами в Європі.

Філософський світогляд Вольтера формувався під впливом соціально-політичного життя дореволюційної Франції, декартівського раціоналізму, філософії Д.Локка, деїзму та натурфілософії. Його філософія була тісно пов'язана з критикою ортодоксальних форм релігії і, в першу чергу, католицизму. Перебуваючи на позиціях деїзму, Вольтер вважав Бога «законодавцем природи», першопоштовхом у розвитку світу, гарантом його єдності. Рішуче виступаючи проти засилля католицької церкви в усіх сферах суспільного життя, Вольтер сміливо і настійливо вимагав скасування несправедливих вироків, які були винесені під тиском церковних кіл, добивався реабілітації безвинно засуджених. Усі нещастя, переконував він, від сліпого поклоніння релігійним догматам, фанатизму, забобонів.

Вольтер не відкидає релігії взагалі. Він прихильник її раціональних форм. Без релігії, говорив він, суспільство стає юрбою, натовпом. Тож не випадково він вважав, що якби «не було Бога, то його слід було б придумати». Між раціональними формами релігії і наукою, переконував Вольтер, немає жодних антагонізмів. І релігія, і наука своїми, тільки їм притаманними способами проникають у сутність предметів і явищ. Важливо, щоб вони не перешкоджали одна одній.

Критикуючи феодальні відносини у Франції, Вольтер спирався на закони природного права. Ці закони, стверджував він, є законами розуму, завдяки їм суспільство функціонує гармонійно. На жаль, зауважував Вольтер, закони природного права ніде не знайшли своєї реалізації, а звідси — ми не маємо прикладів гармонійно діючого суспільства.

В працях «Філософський словник», «Трактат про метафізику», «Неосвічений філософ» та ін. він намагається довести, що, спираючись на закони природного права, людина може осягнути «вічні істини». Ці істини є результатом пізнавального процесу в різних сферах життєдіяльності людини.

Найкращим політичним устроєм Вольтер вважав республіку, але висловлював симпатії і до монархічного управління при умові, коли державою керує освічений монарх. Такий монарх, переконував Вольтер, зможе швидко і безболісно провести реформи в усіх сферах суспільного життя. Прикладом такого монарха, вважав Вольтер, є Петро І. Він навіть написав спеціальну роботу «Історія Російської імперії при Петрі І», де в особі російського імператора втілив своє бачення мудрого правителя.

Як і більшість мислителів французького Просвітництва, Вольтер пропагує силу розуму. Розум для нього є тією могутньою силою, яка здатна вирішити всі питання. Якщо мораль, релігія, право спираються на розум, то можна без всяких застережень твердити про істинний їх характер. Все, що сформоване на раціональних формах мислення, є істинним, тоді як пізнання, яке спирається на відчуття, часто приводить до помилкових висновків.

Найважливіші гасла Просвітництва — розум, природа, людство, — знайшли у Вольтера інструментальне застосування: розум був спрямований проти невігластва, природа проти надприродних сил, людство проти релігійно-етичних норм феодалізму.

Справу Вольтера підхопили французькі енциклопедисти Дідро, Ламетрі, Даламбер, Руссо, Гельвецій, Гольбах та ін. Ці мислителі об'єдналися навколо «Енциклопедії, або тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел» — праці, яка публікувалась впродовж майже 30 років (1751-1780 pp.).

Душею енциклопедистів був Дені Дідро (1713-1784 pp.) — філософ, поет, критик, вчений. Енциклопедія своїм змістом була спрямована проти ідеалізму, дуалізму, християнських норм в етиці. Вихідним принципом енциклопедистів був натуралізм. Дідро вважав, що основою всього сущого є природа. Тільки вона є справжнім благом людства. Поза нею немає нічого. Бог не може існувати тому, що його немає в природі. В ній діють іманентні їй сили, які, стикаючись та відштовхуючись, створюють інші предмети і явища. Якщо суспільство відходить від природи, починає створювати свої закони, воно негайно опиняється в зоні зла і нещасть. Так звані закони суспільства, зазначав Дідро, сприяли створенню бідності для одних і надмірних багатств для інших, ієрархії й тиранії, релігії і фальшивої моралі.

Нинішня, спекулятивна філософія, зазначав Дідро, немає ніякої цінності. Своїми догматичними положеннями вона гальмує розвиток природничих наук. Її справа чекати, що нового відкриють ці науки, і тільки тоді вона має право узагальнити їх результати і додати щось від себе, але виразити це таким способом, щоб дати простір для нових досліджень, а не замикати двері до знань. Науки, які не вивчають природу, не варті уваги, власне вони і не є науками в строгому значенні цього слова, а химерами, вважали енциклопедисти. Мораль, мистецтво, право і т. д. тільки тоді мають цінність, коли вони тією чи іншою мірою спираються на закони природи.

Енциклопедисти займали, в основному, матеріалістичні позиції. Так, один з найактивніших серед них, Ламетрі (1700-1751 pp.) хоч і недовго перебував у їх складі, але в історії філософії залишив помітний слід. По професії лікар, він, як і Дідро, всі процеси навколишнього світу розглядав через призму законів природи. В працях «Людина-машина», «Система Епікура» та ін. Ламетрі намагався довести, що між формами матерії,— а до таких він відносив органічний, рослинний, тваринний світ і саму людину,— немає ніяких якісних відмінностей.

Ламетрі відновлює біологічне розуміння душі, яке було притаманне окремим напрямкам античної філософії, зокрема, стоїкам. Функцією душі, вважав він, є оживлення і рух тіла. Душа є окремим видом матерії, вона, як і все, є матеріальною субстанцією і проявляється в найменших частинках органічного світу. Так, серця деяких тварин, вийняті з тіла, працюють ще певен час, відрубані мускули при подразненні активно реагують на подразник і т. д. Отже, робить висновок Ламетрі, навіть найменша частинка органічної матерії має, окрім загальних, ще і автономні психічні властивості.

Вслід за Декартом, який порівнював тварин з машинами, Ламетрі вже не тільки тварин, але і людей порівнює з ними. Єдине, що відрізняє людину-машину від тварини-машини,— це більша досконалість першої. Людина, як і тварина, діє подібно машині. Людина відрізняється від тварини істотною, але випадковою ознакою — мовою. Взагалі ж, вважав Ламетрі, немає живих істот вищих і нижчих. В онтологічному плані всі вони є матерією, якій притаманні властивості машини.

Філософом з грона енциклопедистів, який намагався дати «Енциклопедії» сенсуалістичне спрямування, був Етьєн Бонно де Кондільяк (1715— 1780 pp.). Його батько, який спочатку був простим збирачем податків, згодом став королівським радником і секретарем парламенту у Греноблі, і за сумлінну службу отримав титул віконта Маблі. Ім'я «Кондільяк» майбутній філософ отримав у 1720 p., коли його батько купив маєток Кондільяк і Бан'є. В 1727 р. Етьєн осиротів і впродовж декількох років проживав у Ліоні, в сім'ї свого старшого брата Жана, який, як і батько, був королівським радником і суддею. Інший брат Етьєна — Габріель (аббат де Маблі) вже був відомий як автор творів, в яких проголошував ідеї природного права, рівності і утопічного соціалізму. Аббат Маблі відвозить Етьєна до Парижу, де влаштовує його в семінарію. Відмінні успіхи в навчанні звернули на нього увагу викладачів. Йому було запропоновано навчатись у Сорбонні. Там йому було надано сан аббата. Але Етьєна цікавила не теологія, а філософія. Він зближається з Дідро і Руссо, відвідує зібрання літераторів, активно бере участь у політичних диспутах, які часто проводились тоді у світських салонах французької знаті. В такій атмосфері і формувались філософські погляди майбутнього мислителя.

Першою філософською працею молодого аббата був «Досвід про походження людських знань». Етьєн ознайомив з рукописним варіантом своїх найближчих друзів. Всі були в захопленні від праці, але ніхто з книговидавців її не хотів видавати: друкували тоді тільки відомих авторів. Якимось чином Дідро вдалося умовити книговидавця Дюрана взяти рукопис молодого аббата і опублікувати його. Успіх книги був вражаючим. До нікому не відомого автора прийшла слава, яка перетнула кордони Франції. Через три роки Кондільяк пише «Трактат про системи». І знову успіх. Берлінська академія наук обирає його своїм членом (1749 p.), його запрошують в найвідоміші паризькі салони, з ним прагнуть зав'язати знайомство маститі літератори. Дідро знайомить його з Гольбахом, Вольтером, Гельвецієм, Даламбером, Кабанісом, а приязнь з Тюрго викликала у молодого мислителя інтерес до економічної проблематики, якою пізніше він зайнявся ґрунтовно.

Вже в «Досліді про походження людських знань» Кондільяк заявив про себе як про прихильника Д.Локка. Він доводив, що в основі пізнання лежить чуттєвий досвід, систематизований рефлексією. Наші відчуття дають нам знання про властивості предметів і явищ. Рефлексія структурує їх таким чином, що кожна з цих властивостей визначає зміст і форму пізнаваного об'єкта. Відчуття охоплюють тільки те, що лежить на зовнішній стороні, тоді як рефлексія через зовнішнє проникає в сутність досліджуваного.

Через декілька років, в 1754 р. Кондільяк опубліковує працю «Трактат про відчуття», в якій повністю відходить від емпіризму Локка і стає на позиції «чистого» сенсуалізму. Він стверджує, що відчуття є єдиним джерелом не тільки всього того, що знаходиться в нашій свідомості, але наші міркування є не що інше, як ті ж відчуття в інших модифікаціях. Іншими словами, в нашій свідомості нічого немає, окрім безпосередніх даних, отриманих через відчуття. Відчуття — єдине джерело наших знань. Але знання Кондільяк інтерпретує своєрідно. Наприклад, ми відчуваємо запах квітів, але не квіти. Отже, ми знаємо наші враження, але не речі. Наші поняття, вважав він, є лише знаками, наші відчуття — суб'єктивними знаками.

Філософські погляди Кондільяка стояли осторонь загальної лінії раціоналізму філософії Просвітництва. То наближався до цієї лінії, то значно віддалявся від неї в окремі періоди свого життя інший представник філософського Просвітництва Жан-Жак Руссо (1712-1778 pp.). Він народився в Женеві в родині годинникаря. В 16 років був відданий до ремісника в науку, але у 1728 р. втікає від нього і розпочинає нове життя. Пробував сили в різних професіях, але ніде не знайшов собі заняття до душі. Нарешті потрапляє до Парижу, де час від часу виступає з політичними памфлетами, чим привертає до себе увагу енциклопедистів. Світову славу

Руссо приніс твір «Міркування про науки і мистецтво», який він написав на конкурс, оголошений Діжонською академією на тему: «Чи сприяє відродження наук і мистецтв покращанню моралі?». В своїй праці він на питання, поставлене на конкурсі, відповідає негативно. Розвиток цивілізації, доводив Руссо, відірвав людину від природи, що спричинило її деградацію. Ще більшу славу йому приніс твір на тему: «Міркування про походження і причини нерівності серед людей» (1755 p.), але після чергової праці «Суспільний договір» (1762 р.) він втікає з Франції до Швейцарії, тому що погляди, викладені в ній, викликали підозру у властей і пильну увагу до її автора. Проте і в Швейцарії Руссо не відчував себе у безпеці. Додавав йому неприємностей ще і його важкий характер. Через дріб'язкові чвари він міг порвати довголітні дружні зв'язки, не визнавав компромісів, хоч в своїх працях проголошував толерантність і поміркованість.

В 1766-1787 pp. Руссо на запрошення Д.Юма перебував в Англії, але посварився з ним і повернувся до Франції, де жив самітником, заробляючи на життя переписуванням нот.

Головним джерелом всякого зла, вважав Руссо, є потяг до багатства. Науки і мистецтво породжуються багатством, вони закріплюють нерівність, прославляють розкіш і не помічають бідності. Чим більше вони розвинені, тим далі відсувають людину від природи, що спричиняє її деградацію. Відхід суспільства від природи породжує в ньому злобу, мстивість, підозрілість, бажання одних закріпачити інших. Раніше, писав Руссо, люди жили в гармонії з природою, і це позитивно відбивалося на їх міжособистих стосунках. Всі були рівні, справедливі, лагідні вдачею. З появою науки, мистецтва, державних структур все змінилося на гірше. Культура не тільки не принесла користі людині, але, навпаки, зіпсувала її до такого рівня, що повернутися до первісного, ідеального стану вже майже неможливо.

Людина, вважав Руссо, складається зі смертного тіла і нематеріальної безсмертної душі. Гарантом людяності є Бог, який є світовою волею, світовим розумом, джерелом добра і справедливості. Як і Кондільяк, Руссо відходить від раціоналізму Просвітництва, стверджуючи, що відчуття є основним джерелом пізнавального процесу. Вони дають істинне знання, тоді як розум є джерелом помилок, заблуджень. Цінність людини визначається не наявністю в ній розуму, як це намагаються довести філософи і теологи, писав Руссо, а її совістю, яка є божим інстинктом, небесним голосом, витоком справедливості і рівності.

Руссо вніс значний вклад в теорію виховання. Виховання, вважав він, повинно мати природний характер, тобто відповідати особливостям людської психіки. Природа кожної людини індивідуальна, доводив Руссо, отже, і виховання повинно мати індивідуальний характер, тут немає місця схемам. Людина, зазначав Руссо, є істотою не тільки духовною, але і тілесною, отже, виховання повинно включати в себе і її фізичний розвиток. Духовне життя людини, наголошував Руссо, включає не тільки розум, але і відчуття, отже, слід розвивати не тільки абстрактне мислення, а і відчуття, передусім тому, що вони ближче до природи — основи матеріальної і духовної життєдіяльності людини і суспільства.

Аналізуючи погляди Руссо, можна зробити висновок: а) найвищим благом для людини, вважав він, є свобода і рівність всіх станів; б) йому властивий однобічний підхід до оцінки цивілізації як символу людського блага і заклик до натуралізації всіх сфер життя; в) він визнає пріоритет чуттєвого стосовно раціонального.

Як зазначають історики філософії, погляди Руссо викликали опір більшості тогочасних вчених. Критикувати Руссо не було важко, адже його незвичні оцінки культури, науки, мистецтва часто перекреслювали все, що було досягнуто історією розвитку людства. Вразливою була його філософська платформа: справедливо вказуючи на роль відчуттів у пізнавальному процесі, він недооцінював роль розуму; стаючи на захист природи, принижував значення культури і цивілізації, визначаючи місце людини в природі, виглядав скоріше як утопічний мрійник, ніж мислитель-філософ. Разом з тим, недоліки його філософії не справляли негативного впливу на загальний розвиток філософської думки в Європі. Скоріше навпаки, аргументація на користь відчуттів сприяла становленню романтизму, педагогічні погляди Руссо лягли в основу реформи виховання Песталоцці, його вороже ставлення до цивілізації викликало зацікавленість вчених у вивченні її суті. І якщо раніше термін «цивілізація» вживався в різних значеннях, то після праць Руссо філософи, соціологи, юристи і т. д. намагаються більш точно окреслювати зміст цього поняття. Зазначимо, що і на сьогодні щодо змісту цього поняття існують різні точки зору. Наприклад, це стосується співвідношення понять «культура» і «цивілізація». В умовах сьогодення, коли світ заговорив про екологічну катастрофу, знову стали актуальними погляди Руссо, які по-різному інтерпретуються в сучасній науковій літературі. Особливо це характерно при висвітленні місця людини в природі і природи в житті людини, ієрархічності в системі «людина (суспільство) — природа», особливостей взаємодії людини з природою. Людина повинна якимось чином активізувати свої дії чи навпаки, обмежувати їх.

Використана література:

1. Герасимчук А.А., Тимошенко З.І. Курс лекцій з філософії: Навч. Посібник. – К., 1999. - С.3-8.

2. Ламетри Ж. О. Анти-Сенека, или рассуждение о счастье // Сочинения.— М„ 1976.

3. Философская энциклопедия. В 5-й томах (див. відповідні статті).





Реферат на тему: Філософія Просвітництва у Франції (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.