Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економіка підприємства

Зовнішньоторговельні операції підприємств АПК та конкурентоспроможність на ринку консалтингових послуг (реферат)

Зміст

1. Шляхи використання паттернів проектування для розробки схем розрахунків по зовнішньоторговельним операціям

2. Класифікація джерел ризику зовнішньоторговельних операцій підприємств АПК

3. Підвищення конкурентоспроможності українських підприємств на ринку консалтингових послуг

4. Синдиковані позики та двосторонні банківські кредити

5. Критерії кредитування фізичних та юридичних осіб

Використана література

1. Шляхи використання паттернів проектування для розробки схем розрахунків по зовнішньоторговельним операціям

Спрощення процедур торгівлі й транспортного обслуговування перебуває в нерозривному взаємозв'язку й взаємовпливі із загальним економічним рівнем розвитку країни. Більшість заходів по спрощенню процедур торгівлі безпосередньо впливають на ефективність як зовнішньої, так і внутрішньої торгівлі країни, на загальний стан капіталу, її нормативно-правову базу, інфраструктуру й використання інформаційних технологій.

Водночас більш високий рівень розвитку торгівлі, правової системи, інфраструктури й інформаційних технологій впливають на здатність здійснювати конкретні заходи щодо спрощення процедур торгівлі й транспортного обслуговування. Так, наприклад, багато логістичних мір вимагають впровадження й використання інформаційних технологій. Без їхнього належного розвитку неможлива реалізація таких заходів по спрощенню торгівлі й технологічного обслуговування як інформатизація служб, спостереження за вантажами й система «одного вікна» у трансграничних перевезеннях.

До того ж, введення в дію заходів по спрощенню торгівлі, які вимагають застосування інформаційних технологій, може позитивно вплинути на інші сектори економіки.

Велика дослідницька, аналітична, консультаційна робота, а також технічна допомога країнам, що розвиваються, по спрощенню торговельних процедур («trade facilitation») ведеться Європейською Економічною Комісією ООН (ЄЕК ООН) і Конференцією ООН по торгівлі й розвитку (ЮНКТАД).

У дослідженні ЮНКТАД, присвяченому підвищенню ефективності торгівлі, відзначалося, що витрати на документацію становлять від 3,5% до 7% від вартості товару в міжнародній торгівлі.

У проведеному Організацією економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР) у 2003 р. в науковому огляді, присвяченому вигодам від спрощення процедур торгівлі, вказувалося, що виграш від спрощення процедур торгівлі коливається від 0,04% до 2,3 % ВВП, а торговельні витрати скорочуються на 0,2 % 10 %. Скорочення операційних торговельних витрат на 1 % веде, у середньому, до росту добробуту, еквівалентному 0,13% ВВП.

У доповіді Всесвітнього Банку про глобальні економічні перспективи затверджується, що прогрес у спрощенні процедур глобальної торгівлі й транспортування приведе до збільшення обсягу світової торгі1влі продукцією обробної промисловості приблизно на 377 млрд. дол., тобто на 9,7%.

Впровадження нових інформаційних технологій розширює можливості застосування у міжнародному бізнесі спеціалізованих методик та технологій, які дають можливість вирішувати деякі складні питання, які виникають при міжнародному обміні товарів та послуг. Особливе місце у цих відносинах займають міжнародні розрахунки, які є однієї з найбільш складних частин будь-якої зовнішньоторговельної операції. Формулювання умов платежу контракту, вибір форми розрахунків вимагають високої кваліфікації фахівців, що здійснюють такі операції. Від того наскільки правильно обрані форми розрахунків і визначені умови платежу за угодою, прямо залежить швидкість і гарантії оплати контракту, а також обґрунтованість проведення цих операцій.

Валютно-фінансові й платіжні умови завжди є найважливішою невід'ємною частиною будь-якого зовнішньоторговельного контракту та відіграють поряд із ціною контракту та базисом поставки, ключову роль у забезпеченні економічної доцільності угоди, вони є одночасно й найважливішим інструментом мінімізації ризиків по всій зовнішньоторговельній операції. Тому в процесі підготовки договору, контрагенти в обов'язковому порядку погоджують спочатку форму й умови розрахунків і лише, потім заносять їх в контракт.

У період узгодження умов платежу й форми розрахунків найбільше чітко проявляється протилежність інтересів експортера, що завжди намагається одержати за свій товар максимальну ціну в стислі строки, і імпортера, зацікавленого в тім, що б включити в умови контракту поставки товару в найкоротший строк, за мінімальними цінами і бажано з відстрочкою платежу до моменту його реалізації.

Вибір умов платежу та форми розрахунків по конкретній угоді в остаточному підсумку завжди залежить від розташування сил серед контрагентів, стану розрахунків, характеру політичних та економічних відносин між країнами імпортера і експортера в момент здійснення контракту, а також від сформованих у міжнародній торговельній та банківській практиці традицій, угод звичаїв по даному виду товарів. При цьому міжнародні торговельні правила, традиції й угоди встановлюють лише загальні принципи розрахунків у зовнішній торгівлі, у той же час як платіжні умови за договором визначаються контрагентами по угоді самостійно при підписанні контракту, з урахуванням норм національного законодавства.

З огляду на відсутність практичного досвіду ведення міжнародних розрахунків у більшості вітчизняних учасників ЗЕД, а також багаторічний стаж роботи в цій області їхніх закордонних контрагентів, можна зробити однозначний висновок про те, що включення в контракти українських експортерів й імпортерів грамотно й з вигодою для них, складених платіжних і валютно-фінансових умов, є вкрай необхідною мірою, реально й надійно захищаючі інтереси.

Але для того, що б здійснити це на практиці абсолютно необхідно опанувати мистецтвом складання контрактів у цілому, а також навичками досягнення взаємовигідних умов платежу й форми розрахунків зокрема.

Підрозділу фірм, що займаються складанням зовнішньоторговельних контрактів зіштовхуються з величезною кількістю варіантів проведення угоди й вибором схем здійснення платежів, і не рідко прибігають до стандартних форм контрактів і схем розрахунків. При проектуванні схем взаєморозрахунків між суб'єктами ЗЕД логістика зовнішньоекономічних операцій розглядається в площині технологічній, особливу увагу приділяються параметрам логістичної системи: гарантії вексель, кредит, інкасо, акредитив, банківське переведення, мінімізація витрат, часу, ризиків і т. ін..

Консалтингові агентства які мають досвід по розробці схем взаєморозрахунків розуміють, що не потрібно вирішувати кожне завдання з нуля. замість цього вони використовують повторно рішення, які виявилися вдалими у минулому. Паттерни проектування описують прості й елегантні рішення типових завдань, які використовуються при розробці схем оплати. У паттернах проектування особлива увага приділяється механізмам типової взаємодії між об'єктами, що беруть участь у ньому, з їхньою допомогою реалізуються конкретні завдання проектування , у результаті дизайн схеми проведення зовнішньоторговельної угоди стає найбільш гнучкими, елегантними і ним можна скористатися повторно. Як приклад хотілося б привести спосіб оплати Escrow, що активно застосовують фірми, які працюють у рамках контракту з компаніями, що мають більший товарооборот або кращу репутацію на ринку. Деякі з найпоширеніших паттернів проектування можуть бути формалізовані й зведені в єдиний каталог, у якому кожному паттерну привласнюється своє власне ім'я, пояснюється його призначення та роль, яку він відіграє у проектуванні зовнішньоторговельних операцій.

2. Класифікація джерел ризику зовнішньоторговельних операцій підприємств АПК

В умовах жорсткого конкурентного середовища одним зі стратегічних завдань управління підприємством, забезпечення його життєдіяльності та запобігання банкрутства є розробка і впровадження в практику діяльності комплексу організаційно-економічних заходів стосовно джерел можливих ризиків, оцінці їх рівня та прогнозування наслідків, вироблення управлінських рішень щодо мінімізації та фінансування ризику. Останній іманентно притаманний будь-якій економічній діяльності підприємства.

Торговельні операції взагалі є ризиковими, а при організації та здійсненні таких операцій з іноземними партнерами ризики суттєво зростають. Адже вони мають багато складових, до яких можна відносити етапи узгодження та укладення угоди (контракту), підготовку товару до продажу і транспортування, виконання митних та інших прикордонних формальностей, перевезення, страхування, підготовка переліку товарних та транспортних документів, декларування, митного контролю та митного оформлення товарів.

Стосовно визначення змісту «ризик», то його можна трактувати з позиції держави та з позиції суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.

Для держави ризик полягає у ймовірності наявності спроби порушення національних норм тарифного і нетарифного регулювання при здійсненні зовнішньоторговельної операції, що може призвести до ухилення від сплати повних сум обов'язкових при митному оформленні платежів чи подолання незаконним шляхом законодавчо визначених заборон або обмежень стосовно ведення торговельних операцій з окремими групами товарів.

Для суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності сенс ризику означає можливість зриву виконання умов торговельного договору (контракту), втрату загалом чи частки запланованого прибутку через неможливість подолання державних адміністративних бар'єрів (заходів нетарифного регулювання) або податковий тиск держави щодо сплати обов'язкових платежів на момент митного оформлення товарів.

Ефективне здійснення управління ризиками залежить безпосередньо від виду діяльності підприємства, тобто від джерел виникнення ризиків.

Усю сукупність джерел ризику можна умовно поділити на дві групи: безпосередні та опосередковані. При цьому перші характеризуються тим, що джерела ризиків, у разі їх наявності, безпосередньо можуть призводити до негативних наслідків за результатами зовнішньоекономічної операції з товаром. Опосередковані джерела ризиків не мають явного та однозначного впливу на ефективність торговельної операції, для їх виявлення необхідно проводити детальний аналіз негативних наслідків та проявів.

Водночас джерела виникнення ризиків також можна розподіляти на об'єктивні та суб'єктивні, які можуть характеризуватись наступними ознаками, а саме перша сукупність джерел виникнення ризиків не залежить від волі всіх учасників організації та виконання зовнішньоторговельної операції, а суб'єктивні ризики характеризуються тим, що один чи декілька учасників торговельної операції умисно чи неумисно порушили норми законодавства, що регламентують правила організації та здійснення торговельних операцій.

Запропоновані підходи до класифікації джерел ризиків не мають законодавчого закріплення та не є загальноприйнятими, тому, залежно від міри необхідності кожної зацікавленої особи, можна запровадити інші ознаки для здійснення класифікації джерел ризиків.

Виходячи з особливостей організації та здійснення зовнішньоторговельних операцій, доцільно визначити джерела ризиків, які можна відносити до сукупності безпосередніх джерел. Це ризики, виявлені при здійсненні контролю таких об'єктів:

- зміст зовнішньоторговельних контрактів (угод);

- відомості (характеристики, показники, склад, призначення тощо) стосовно товару;

- результати митного контролю;

- відомості товарних та супровідних документів на партію товару.

Опосередковані джерела ризику при здійсненні зовнішньоторговельних операцій можуть виникнути при здійсненні контролю таких об'єктів:

- відомостей про продавця-експортера та покупця-імпортера;

- відомостей про посередників у торговельних операціях;

- відомості щодо країни експорту товару;

- відомості щодо країни виробника товару;

- відомості про перевізника та транспортний засіб, маршрут перевезення тощо.

Прискіпливо здійснюючи на таких засадах чи обираючи інші фактори та показники для проведення класифікації джерел ризику, можна дійти висновку: всі джерела ризику взаємопов'язані та взаємозалежні. Водночас класифікацію необхідно здійснювати з метою прогнозування можливих негативних наслідків та підготовки сукупності альтернативних шляхів їх подолання.

До об'єктів, що можуть містити джерела виникнення безпосередніх ризиків, можна віднести:

- зміст зовнішньоторговельних угод (контрактів);

- відомості щодо товару;

- результати митного контролю;

- відомості товарних і транспортних документів на партію товару.

Суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності АПК при укладанні угоди (контракту) необхідно звернути особливу увагу на відповідність характеру угоди певному переліку характерів угод, тому що він може стати джерелом ризику для оформлення відмови у митному оформленні.

Державні контролюючі органи, насамперед податкові та митні, повинні звертати увагу на характер угоди як джерело ризиків у державній системі валютного контролю.

Розглянута сукупність джерел виникнення ризиків є взаємопов'язаною між собою, проте більшість ризиків у зовнішньоторговельних операціях пов'язана з предметом угоди товаром, його перевезенням, виконанням низки формальностей, оплатою та ін.

3. Підвищення конкурентоспроможності українських підприємств на ринку консалтингових послуг

Вивчення досвіду українських консультантів показало, що найважливішим фактором для успішного просування на ринку є комплекс конкурентних переваг. В ході дослідження були виявлені 10 головних напрямів конкурентоспроможності в консалтингу, аудиті та оцінці.

В основі піраміди лежить базовий комплекс, який притаманний практично всім учасникам рейтингу, бездоганна ділова репутація, порядність, високий професіоналізм, компетентність, великий досвід, висока кваліфікація спеціалістів, привабливий імідж, незалежність, позитивні рекомендації замовників. В середній частині піраміди розміщені конкурентні переваги, які добре впливають на ділові взаємини з клієнтами. Серед них: індивідуальний підхід, конфіденційність, унікальні рішення для кожного клієнта, гнучкість у вирішенні питань, оптимальне співвідношення ціна/якість/терміни, оплата тільки позитивного результату, галузева спеціалізація, збалансоване формування різних команд за галузями для кожного окремого замовлення, довгострокові партнерські відношення.

Однак, вершину піраміди утворюють переваги, які характерні поки не для всіх компаній. До них відносяться комплексні послуги міжнародного рівня та світових стандартів, широкий географічний обсяг, наявність потужного методичного та освітянського центрів, авторські методики. Високою конкурентною перевагою бізнес-консультантів є також наявність власних унікальних баз даних статистичної та аналітичної інформації, банків даних інвестиційних проектів, баз знань за питаннями соціально-економічного розвитку України.

Як виявило дослідження, розвиток українського ринку консалтингових послуг диктує розробку та застосування стратегічних альтернатив, які впливають на баланс конкурентних переваг (наприклад, за рахунок зниження витрат на виробництво, поглиблення диференціації та інше). В даному варіанті на перший план також виходять нові види конкурентної боротьби маркетингове інвестування, стратегічне бізнес-планування та інше.

Головна позитивна тенденція українського ринку консалтингу є в тому, що споживач почав звертати більше уваги на послуги бізнес-консультантів.

На думку автора, консалтинг в Україні оформився як професія, хоча і не має офіційного юридичного статусу. Він багато в чому схожий, але не ідентичний консалтингу на Заході. І хоча іноземний консультант звична сьогодні фігура на українському ринку, виникає закономірне питання: а чи можуть взагалі іноземці реально допомогти українським підприємствам? Місцеві консультанти стверджують, що їх іноземні конкуренти нічого не розуміють в Україні. Іноземці пояснюють, що потрібно знижувати собівартість, оптимізувати фінансові потоки, краще управляти збутом, грамотно управляти персоналом підприємства.

Оскільки, що таке консалтинг, взагалі не знає ніхто (більш того, те ж саме можна сказати і про поняття "керування виробництвом"), попит на послуги консультантів некваліфікований. Проблема консультант-клієнтських взаємин нездатність керівника підприємства сформулювати задачу. Тобто, ясно, що проблема є, але шляхи її вирішення залишаються під великим питанням. Знизився попит на продукцію, потрібно "нормалізувати" оподатковування, відсутні засобу на розвиток і т.д..

Але все це лише наслідки причини, про яку керівник взагалі може не підозрювати, тому що дивиться на проблему зі своєї "ями", користуючись тим запасом знань і навичок, які він має. Ще одна особливість нашої інформаційної культури. Наші керівники найчастіше прекрасні фахівці-технологи, але вони мають нечітке уявлення про власні управлінські дисципліни. Та й не може одна людина бути фахівцем одночасно в області бухобліку, психології, маркетингу та інформаційних систем.

Вибираючи собі консультанта, необхідно хоча б приблизно уявляти який обсяг і види робіт йому прийдеться виконувати. Система «чим дешевше тим краще» тут навряд чи доречна і багато чого, при виборі майбутнього фахівця, залежить від керуючого. Залучення закордонних консалтингових фірм не завжди виправдане можливо, що з подібною роботою впорається й українська фірма.

4. Синдиковані позики та двосторонні банківські кредити

Сучасний етап розвитку економіки трансформаційних суспільств вимагає від національних банківських систем розширення пропозиції кредитних ресурсів, збільшення строків кредитування, впровадження більш ефективних банківських продуктів та технологій. Процеси фінансової інтеграції, в свою чергу, сприяють появі та використанню нових фінансових інструментів і послуг як у розвинених країнах, так і державах, що розвиваються та перехідних економіках. Серед нових видів банківських продуктів, що наразі отримали розповсюдження на фінансовому ринку більшості держав із перехідною економікою та країн, що розвиваються, особливої уваги заслуговує такий фінансовий інструмент як синдикований кредит. Насамперед, доцільність використання саме синдикованих позик випливає з їх відмінностей від „класичних" двосторонніх банківських кредитів.

Важливим, на нашу думку, є той факт, що процеси лібералізації та, як наслідок, формування більш якісного конкурентного середовища у групі країн, що вивчається, надають можливість компаніям цих держав обирати більш гнучкі та ефективні інструменти для фінансування власної діяльності, що стали доступними завдяки глобалізаційним процесам. Таким чином, ведучи мову про переваги синдикованих позик поряд із двосторонніми кредитами, по-перше, необхідно виділити те, що синдикування позики дає змогу банківським установам розподілити ризики між учасниками синдикату і в такий спосіб знизити загальний ризик кредитування. Варто додати, що ця характерна риса синдикованого фінансування (ефективна диверсифікація ризиків) набуває особливого значення саме в трансформаційних економіках та державах, що розвиваються, де рівень ризиків є відносно високим.

По-друге, об'єднання банківських ресурсів у межах синдикату створює умови для надання значної суми кредиту, яку часом не в змозі запропонувати певний один банк. Так, зокрема, оскільки в Україні функціонує достатня кількість великих промислових підприємств, які потребують масштабних позик для фінансування власної діяльності, розширення пропозиції кредитних ресурсів є надзвичайно актуальним та необхідним.

Крім того, враховуючи ту обставину, що синдиковані позики, як правило, організуються саме іноземними банківськими інститутами на ринках, що зароджуються, треба підкреслити, що ставки за запозиченнями на міжнародному ринку капіталу є нижчими, ніж на національних ринках перехідних держав. Тобто, компанії в цій групі країн шляхом залучення синдикованого кредиту отримують більш дешеві ресурси, ніж вони залучали б на національному ринку. З іншого боку, ведучи мову про діяльність іноземних банківських установ, необхідно зауважити, що їх присутність посилюється з активізацією процесів фінансової лібералізації та інтеграції. Ці фактори мотивують національні банківські установи більш якісно виконувати свої функції для утримання конкурентних позицій. Доводить цей факт вихід національних банківських установ на ринки нових фінансових інструментів в країнах, що розвиваються та трансформаційних суспільствах. Так, у 2007 році російський банк „Банк Москви" надав дві синдиковані позики промисловим підприємствам на суму 400 і 305 тис. рос. руб. відповідно. Російський акціонерний банк „Газпромбанк" у 2005 та 2007 роках виступив у якості організатора міжбанківського синдикованого кредиту.

Серед інших переваг синдикованої позики поряд із двосторонніми кредитами для компаній також варто виділити економію ресурсів позичальника в результаті централізації інформаційних потоків за угодою синдикування. Оскільки в процесі синдикування позики функції учасників чітко обумовлені та розмежовані, адміністративна робота проводиться тільки декількома банками-учасниками синдикату, внаслідок чого, незважаючи на значний розмір кредиту, сума видатків на вирішення адміністративних питань залишається стабільною та порівняно невисокою. Так, підприємство-позичальник отримує більшу за обсягом позику, сплачуючи менші адміністративні видатки, ніж за умови залучення низки двосторонніх кредитів від різних банківських установ.

Аналізуючи дану проблему, доречно зауважити, що окрім переконливих переваг на користь синдикування позики, присутні й певні складнощі, що стосуються такої процедури. Насамперед, мова йде про нерозвиненість первинного ринку у більшості перехідних держав та практичну відсутність вторинного ринку синдикованого фінансування. До цих факторів, на наш погляд, варто додати також відсутність стандартизованої документації та взагалі будь-яких законодавчо затверджених правил та норм у цій сфері на ринках, що формуються. Ми дотримуємося думки, що саме вищенаведені обставини відіграють ключову роль у процесі гальмування розвитку ринків синдикованого фінансування у даній групі країн та безпосередньо впливають на обсяги залучених позик.

У цьому сенсі, доказом негативного впливу вищенаведених факторів є аналіз динамічних показників розвитку даних фінансових інструментів в Україні. Таким чином, за даними Національного банку України у 2007 році українські банки надали в економіку кредитів на загальну суму 426,863 млрд. грн., серед яких 131,501 млрд. грн. короткострокові позики, а 295,362 млрд. грн. довгострокові кредити. В той же час, за даними Банку міжнародних розрахунків українські компанії у 2007 році залучили синдикованих позик на суму 3,6 млрд. дол. США, що є еквівалентом 18 млрд. грн. Як бачимо, різниця є разючою. Якщо розглянути динаміку минулих років, то варто зауважити, що ситуація у 2005-2006 рр. залишала бажати кращого. Зокрема, у 2006 році загальна сума залучених синдикованих позик у нашій державі становила 2,3 млрд. дол. США, а у 2005 році була ще меншою 1,3 млрд. дол. США.

З іншого боку, в державах, що розвиваються та перехідних суспільствах, де розвиток інфраструктури ринків синдикованого фінансування знаходиться на вищому рівні показники залучення синдикованих кредитів є значно більшими. Так, наприклад, у Бразилії у 2007 році обсяги синдикованого фінансування становили 21,5 млрд. дол. США, а у Мексиці 18,4 млрд. дол. США. Цікаво також порівняти динаміку українського ринку синдикування позик та стан ринку в країнах Африки та Близького Сходу. Наприклад, у 2007 році компанії Катару, Ізраїлю та Південної Африки залучили кредитних ресурсів у вигляді синдикованих позик на суму 22,1 млрд. дол. США, 3,8 млрд. дол. США та 10,3 млрд. дол. США відповідно. У випадку співвідношення показників розширення ринків цих країн із Україною, очевидним є висновок про те, що практично всі держави щорічно активно нарощують обсяги кредитів, а вітчизняний первинний ринок розвивається досить повільними темпами.

Підсумовуючи, потрібно наголосити на тому, що процеси фінансової лібералізації, інтеграції та формування конкурентного середовища у країнах, що розвиваються та перехідних економіках надають можливість національним компаніям обрати найбільш оптимальний та ефективний банківський продукт чи послугу для забезпечення фінансування власної діяльності. Основною перевагою синдикованого кредитування є гнучкі умови його використання, тому в силу своїх особливостей даний фінансовий інструмент широко розповсюджений як у розвинених державах, так і в країнах, що розвиваються та трансформаційних економіках. Більше того, конкретизуючи підхід до розгляду даного питання та вивчаючи його через призму української економіки, зауважимо, що досвід останніх років розвитку банківського сектору в Україні свідчить, що більшість фінансових інструментів, які використовуються на міжнародних ринках, поступово включаються до переліку послуг вітчизняних банків.

Враховуючи зростання попиту на позичкові кошти, намір банків використовувати нові фінансові інструменти, а також зручність останніх, можна припустити, що механізм синдикованого кредитування буде все у більшій мірі використовуватися на українському фінансовому ринку. Для цього необхідним є попит потенційних позичальників, які продовжують очікувати від банків зниження ціни кредитних грошей та розуміння того, що монопольне обслуговування клієнта у даному випадку не приносить фінансовим установам бажаного ефекту.

Без сумніву, залучення та організація синдикованих кредитів сприяє підвищенню рівня ділової репутації вітчизняних підприємств, а українські банки, в свою чергу, завдяки процедурі синдикування матимуть змогу диверсифікувати свої кредитні портфелі, поглибити зв'язки із іншими національними та міжнародними фінансовими інститутами, набути досвіду в організації синдикованих позик, розширити спектр послуг, що в комплексі виключно позитивно вплине на оптимізацію взаємин вітчизняних банківських установ з клієнтами та подальший розвиток банківської системи в нашій державі.

5. Критерії кредитування фізичних та юридичних осіб

Економіка України перебуває на етапі підвищеної уваги до проблем розвитку людини та задоволення її потреб. Економічна динаміка у 2006 р. характеризується зниженням рівня безробіття на 13,3% та збільшенням середньої заробітної плати на 38,2%. Зростання реальних доходів населення призвело до розширення обсягів кредитування комерційними банками цієї групи позичальників. Серед завдань грошово-кредитної політики на 2007 рік є: стимулювання збільшення обсягів довгострокового банківського кредитування та залучення вкладів фізичних та юридичних осіб, а основним здобутком української економіки можна вважати посилення уваги до питань розвитку людини та задоволення її потреб.

Більшість домогосподарств реалізують своє конституційне право на житло та задовольняють інші споживчі потреби за рахунок кредитів. За січень-липень 2006 р. темпи нарощування кредитування юридичних осіб (21,9%) майже втричі відставали від темпів збільшення кредитування населення (59,4%). За даними Національного банку України, обсяг кредитів наданих фізичним особам станом на 01.01.2007 р. склав 78511 млн. грн. Для порівняння, станом на 01.01.2006 р. цей показник складав 33523 млн. грн.. Крім того, в розвинених державах споживчі кредити в банківських портфелях мають більшу питому вагу, ніж підприємницькі. Отже, питання правильного вибору банка-партнера, форми погашення кредиту, строку кредитування, валюти кредитування стають актуальними не тільки для юридичних осіб-позичальників, а й для фізичних.

З огляду на формат, за яким кредитори подають інформацію про свої умови, вважаємо, що для позичальників фізичних осіб основними критеріями щодо отримання кредиту мають бути: відсоткова ставка за кредитом; комісії за кредитом; валюта кредиту; розмір власного внеску (аванс); строк кредитування; можливість дострокового погашення кредиту; штрафні санкції; форма погашення кредиту тощо. Додатковими критеріями можна вважати такі, як філіальна мережа кредитора; відсоткові ставки за депозитами кредитора; право позичальника на ініціювання змін істотних умов договорів, які укладаються при кредитуванні.

Фінансові установи, які рекламують нижчі ставки у порівняні з конкурентами, прагнуть отримувати втрачені на відсотках доходи за рахунок комісійних винагород. Комісії так само як відсотки за користування кредитом бувають: фіксовані, плаваючі та комбіновані. Слід відрізняти одноразову комісію, яку позичальник сплачує на користь кредитора під час отримання кредитних коштів, від авансу, що сплачується на користь продавця товару. В першому випадку, позичальник фактично отримує меншу суму кредиту, ніж йому необхідно для придбання товару. В другому випадку, позичальник частково за власний кошт оплачує товар, а решту вартості покриває за рахунок кредиту.

Цікаво, що в ряді випадків є сенс скористатися перевагами одноразової комісії, а не сплачувати власник внесок продавцю товару. Розмір власного внеску може умовно коливатися від 0% до 100% та залежить від: виду та вартості застави, яка надається за кредитом; фінансового стану та кредитної історії позичальника; особливих вимог кредитора.

Деякі кредитори можуть утримувати комісію за дострокове погашення кредиту. В цьому є економічна логіка: кредитор, в разі дострокового погашення кредиту, недоотримає запланований дохід та не завжди має можливість ефективно розмістити "дострокові" кошти. Позичальник, в свою чергу, повинен прагнути взяти кредит на максимально можливий строк (для того, щоб щомісячно сплачувати мінімальну суму за користування коштами) і мати можливість дострокового погашення кредиту без штрафних санкцій, передбачену кредитним договором. В такому випадку, позичальник має багатоваріантність дій.

Кредитним договором завжди передбачаються штрафні санкції, які застосовують до недобросовісних позичальників. В разі виникнення проблем з погашенням кредиту або з неможливістю підтвердження цільового використання, найкраще завчасно попередити кредитора і розробити комплекс дій по усуненню негативних наслідків. Невиконання позичальником умов кредитного договору тягне за собою негативні наслідки аж до реалізації заставного майна. Погана кредитна історія не дасть змоги позичальнику розраховувати на отримання кредиту.

До критеріїв при виборі кредитора можна віднести чотири форми погашення кредиту: стандартна кредит щомісячно погашається рівними частинами, а відсотки нараховуються на залишок (фактичну заборгованість за кредитом); ануїтет рівні платежі за рівні проміжки часу; відсотки за користування кредитом сплачуються щомісячно, а кредит в кінці строку; інші (можливі різні періоди для сплати відсотків та кредиту). В практичній діяльності активно застосовуються лише стандартна та ануїтет. Перерахуємо основні характеристики цих двох форм.

Суть стандартної схеми полягає в тому, що позичальник сплачує за перший місяць користування кредитними коштами найбільшу суму, а в останньому найменшу. Така форма погашення кредиту доступна лише позичальникам з високим рівнем доходу. Кредитор виходить з фінансових можливостей позичальника обслуговувати кредит, починаючи з першого платежу. Ануїтет передбачає погашення заборгованості за кредитом та відсотками рівними частинами впродовж всього строку кредитування. Власне ануїтетний платіж є фіксованим, а його складові: фактична заборгованість за кредитом та відсотки за користування кредитом змінюються. При ануїтеті, в першій половині дії кредитного договору фактична заборгованість за кредитом зменшується значно повільнішими темпами, ніж при стандартній схеми.

Це дає привід вважати стандартну схему більш дешевою, ніж ануїтет. Звичайно, що позичальник при стандартній формі сплатить менше відсотків за весь період користування кредитом, ніж при ануїтеті. З іншої сторони, при ануїтетній схемі, в першій половині користування кредитними коштами загальний платіж за кредитом є значно меншим, ніж при стандартній схемі. Це дозволяє оформити кредит позичальнику, який має нижчий рівень доходу. Крім того, менший у порівнянні зі стандартною схемою щомісячний платіж, в першому періоді погашення кредиту, дозволяє позичальнику більш ефективно (ніж на дострокове погашення кредиту) використовувати зекономлені кошти.

Таким чином, при довгостроковому кредитуванні, позичальник дійсно сплатить за весь період більшу суму відсотків за користування кредитом обираючи ануїтетну форму погашення кредиту, а не стандартну. Проте, така економічна логіка може бути вірна, лише у наступних випадках. По-перше, позичальник планує оформити кредит на максимально можливий строк, а розрахуватися через місяць (більшість домогосподарств отримують доходи раз в місяць). По-друге, позичальник намагається "підігнати" дату розрахунку за кредитом, з датою отримання доходу іншого, ніж щомісячний (відсотки за депозитом, інші доходи). По-третє, позичальник не знайшов більш економічно вигідного вкладення вільних коштів, ніж на погашення кредиту, які отримає в разі обрання ануїтетної форми розрахунку. Крім того, певним критеріальним чинником можуть виступати психологічні та інші, не завжди фінансові мотиви прийняття рішень.

Вважаємо, що перші три з вище розгляданих випадків не потребують додаткового пояснення. Щодо останнього психологічного то він на, практиці, часто є вирішальним. Не фінансові мотиви поведінки, практично не мають місця, якщо позичальником виступає юридична особа. Слід зазначити, що позичальник може звести свої не фінансові ризики до мінімуму.

Більшість українських комерційних банків вимагають від позичальника страхувати не тільки предмет застави, а й життя і втрату працездатності. Це, звичайно, збільшить супутні витрати (страхування та нотаріальне оформлення предмета застави та ін.), але надасть позичальнику можливість ефективно використати кошти, які були отримані ним за кредитом з альтернативними умовами. Всі інші умови, як окремі складові, відсоткова ставка за кредитом, комісії, подорожчання товару, ефективна відсоткова ставка, вважаємо неінформативним і незрозумілим, а тому і недоцільним інформативним забезпеченням кредитних продуктів.

Використана література:

1. Сотченко Є.В. Шляхи використання паттернів проектування для розробки схем розрахунків по зовнішньоторговельним операціям

2. Шевчик Б.М. Класифікація джерел ризику зовнішньоторговельних операцій підприємств АПК

3. Бондар О.В. Підвищення конкурентоспроможності українських підприємств на ринку консалтингових послуг

4. Орленко О.В., Яншина А.М. Синдиковані позики та двосторонні банківські кредити: розвиток за умов конкуренції та лібералізації

5. Добровольський О. І. Критерії кредитування фізичних та юридичних осіб





Реферат на тему: Зовнішньоторговельні операції підприємств АПК та конкурентоспроможність на ринку консалтингових послуг (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.