Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економіка підприємства

Загальна характеристика підприємництва та правовий статус підприємства (курсова робота)

Зміст

Вступ………………………………………………………….3

Розділ І. Науково-теоретична характеристика теми…..5

1.1. Об`єкт, предмет, мета та завдання дослідження…5

1.2. Гіпотеза дослідження та наукова новизна………...6

1.3. Загальна характеристика законодавства у сфері підприємницької діяльності………………………………….7

Розділ ІІ. Загальна характеристика підприємництва….19

2.1 Еволюція поняття „підприємництво”…………………...19

2.2. Історія виникнення підприємництва в Україні………...22

2.3. Поняття та принципи підприємницької діяльності……29

2.4. Умови здійснення підприємництва……………………..39

2.5. Підприємець і держава…………………………………..49

2.6 Сутність підприємницької діяльності та основні умови розвитку її в Україні…………………………………………….. 54

Розділ ІІІ. Правовий статус підприємства……………….67

3.1. Поняття підприємства…………………………………...67

3.2. Організаційно-правові форми підприємств……………71

3.3. Створення підприємств………………………………….78

3.4. Уставні документи підприємства……………………….81

3.5. Державна реєстрація підприємства……………………..84

3.6. Припинення діяльності підприємства…………………..86

Висновки………………………………………………………95

Список використаної літератури………………………….96

ВСТУП

Становлення в Україні нової соціально-економічної мо­делі господарювання стимулювало зростання інтересу гро­мадськості до підприємницької діяльності як потужної ру­шійної сили, котра спроможна істотно прискорити рефор­мування вітчизняної економіки на сучасних ринкових за­садах і на базі цього забезпечити належне зростання ви­робництва й добробуту населення. Підприємництво як одна із форм вияву суспільних відносин сприяє не тільки підви­щенню матеріального й духовного потенціалу суспільства, не тільки створює сприятливий грунт для практичної реа­лізації здібностей і талантів кожної людини, але й веде до єднання народу, збереження його національного духу й національної гордості.

Підприємництво - складна й неоднозначна сфера діяль­ності. Воно реалізується в системі ринкових відносин, пе­ребуває на перехресті економіки, політики, соціології, юрис­пруденції, психології та етики. Поняття "підприємництво" містить цілу систему виробничо-господарських відносин, зорієнтованих на максимальне, ефективне використання наявних ресурсів підприємства для виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг. Здійснення підприєм­ницької діяльності зумовлює необхідність засвоєння знач­ної кількості сучасних знань, важливих для ефективної самостійної діяльності в ринкових умовах. Умови рин­кової економіки потребують від підприємців високої ком­петентності, вміння знаходити ефективні господарські рішення, раціонально та якісно використовувати обмежені ресурси. Підприємницька діяльність вимагає від людини інтуїтивності, рішучості, завзяття, відповідальності, кому­нікабельності.

Розділ І. Науково-теоретична характеристика теми

1.2. Об`єкт, предмет, мета та завдання дослідження

Залежно від мети, способу організації та здійснення господарської діяльності виділяють два її види - підприємницьку (комерційну) і непідприємницьку (некомерційну).

Непідприємницька господарська діяльність здійснюється для задоволення певних суспільних потреб незалежно від прибутковості такої діяльності: отримання прибутку від такої діяльності відіграє другорядну роль (такою є діяльність частини казенних, експериментальних та інших планово-збиткових підприємств, які фінансуються за рахунок державних дотацій).

Підприємницька господарська діяльність здійснюється суб'єктом господарювання як безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку, яку здійснюють фізичні та юридичні особи, зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Сучасна економічна наука розглядає підприємництво як комплекс особливих принципів та функцій, виконуваних в економіці, спрямованих на забезпечення і вдосконалення господарського механізму, постійне оновлення економіки, створення інноваційного поля діяльності.

Тема дослідження: „Підприємництво як господарська комерційна діяльність”.

Мета дослідження: науково-теоретичний аналіз й характеристика підприємницької комерційної діяльності та правового статусу підприємства.

Об`єктом наукового дослідження виступає підприємницька діяльність як особливий вид господарської комерційної діяльності.

Предметом дослідження виступає підприємництво.

Завдання:

1. Розкрити сутність підприємницької діяльності та основні умови її розвитку в Україні;

2. Дати характеристику правовому статусу підприємництва та законодавсвуу сфері підприємницької діяльності

Наукове дослідження сутності підприємницької діяльності вимагає певної системи, сукупності прийомів і операцій з метою мисленного відтворення предмету цієї діяльності. Загальною методологічною і теоретичною основою підприємницької діяльності є економічна теорія. Методологічною базою підприємницької діяльності є принципи діалектики, які кон­кретизуються у таких конкретних методах, як сис­темно-структурний аналіз, єдність історичного і ло­гічного, аналіз і синтез, метод абстракції та ін.

Системно-структурний аналіз передбачає розгляд підприємницької діяльності як складного цілісного утворення, що складається із частин, елементів. Та­кими частинами, що виконують певні функції в сис­темі, є виробнича, цінова, товарна, збутова, грошова ланки. Різні ланки системи взаємозв'язані та взаємозумовлені. Після структурного аналізу досліджува­ної системи та її окремих ланок розробляється відпо­відна концепція розвитку підприємницької діяльності.

Єдність історичного і логічного. Цей метод перед­бачає вивчення процесу виникнення, становлення та розвитку розуміння специфіки феномену підприємниц­тва. Логічний підхід, з одного боку, відбиває історич­ний процес становлення підприємництва, а з іншого боку — передбачає з'ясування основних заходів фор­мування процесу підприємницької діяльності - від зародження підприємницької ідеї до привласнення підприємницького доходу.

Метод абстракції полягає у виділенні найбільш сут­тєвих сторін підприємницької діяльності, абстрагу­ванні від усього другорядного і випадкового. Абстрак­тне мислення охоплює й інші методи пізнання еконо­мічних відносин, пов'язаних з підприємницькою діяль­ністю, зокрема - аналіз і синтез. У процесі аналізу підприємництво розчленовується на його складові (суб'є­кти, об'єкти, ціна продукту, ринкова ниша тощо). В процесі синтезу підприємництво досліджується у взає­мозв'язку і взаємодії його складових частин.

1.3. Гіпотеза дослідження та наукова новизна

Сьогодні вже ні в кого в Україні, мабуть, не викликає сумніву той загальновідомий факт, що підприємницька діяльність є ру­шійною силою суспільного прогресу, розвитку продуктивних сил. Отже, створення сприят­ливих умов для розвитку підприємництва є найважливішим напрямом трансформації пе­рехідної економіки України шляхом викорис­тання ринкових цінностей, важелів і механізмів.

В науковому дослідженні ми зупинемось на ос­новних і найбільш, на наш погляд, життєво важливих проблемах, які реально гальмують нарощування потужності підпри­ємницького потенціалу країни.

Загалом можна констатувати, що реальний ефект заходів, що здійснювалися останнім часом, був практично невідчутним для ши­рокого кола підприємців, внаслідок чого в Україні і досі не створені ефективні механіз­ми державної підтримки малого бізнесу.

Гіпотеза наукового дослідження: необхідність належної підтримки з боку держави, на рівні конституційних законів, сприятливих для вітчизняних підприємців умов.

Потрібно вказати і на одну з най­болючіших проблем вітчизняного підприємниц­тва, пов'язану з постійним адміністратив­ним та кримінальним тиском на підприєм­ницькі структури.

1.3. Загальна характеристика законодавства у сфері підприємницької діяльності

Спробуємо визначити склад загальної сукупності нормативно-правових актів, що регулюють підприємницьку діяль­ність. Кількісно це має вираз у таких даних. Із майже 100082 документів, що наявні у ком­п'ютерній правовій системі «Нормативні акти України» версії 8.3 від 24.08.91 р. - Дня проголошення незалежності України станом на 01.02.2003 р., - видано загалом 33 827 норма­тивно-правових актів, які так чи інакше сто­суються економіки, що становить майже 34 %. Лише 624 у загальній їх кількості нормативно-правових акти, або 1,9 %, є законами, які регу­люють економіку. З них 311 (половина) є зміна­ми та доповненнями до вже існуючих законів.

Зрозуміло, що головною причиною такого становища є те, що підприємництво - це но­вий для України соціально-економічний фено­мен, тому її законодавство лише формується. Також істотним є те, що переважна більшість органів державної влади намагається регулю­вати підприємницьку діяльність. Так, у першо­му розділі Концепції адміністративної рефор­ми, затвердженої Указом Президента України від 22.07.98 р. № 810/98, зазначено: «Після проголошення державної незалежності в Ук­раїні обсяги управлінської діяльності зросли у деяких сферах у 20-30 разів, а окремі з них (оборона, зовнішня політика) були утворені заново»,[6, с.21] що й зумовило бурхливий розвиток нормотворчої діяльності більшості органів дер­жавної влади. Проте, на наш погляд, та кіль­кість нормативно-правових актів, що існує, на­вряд чи взагалі може бути виправданою.

Слід звернути увагу на ще один аспект про­блеми: законодавство України про підприємниц­тво не можна назвати системним чи впорядкова­ним. Той факт, що закони становлять лише 1,9 % від загальної кількості нормативно-правових актів, які регулюють економічні процеси, свідчить про те, що регулятивний вплив законів є надто слабким, а їх дія розпорошена у підзаконних нормативно-правових актах, переважно відомчих. Лише Державна податкова адміні­страція України за час свого існування станом на 01.02.2003 р. видала 5608 документів, які прямо чи опосередковано регулюють підприєм­ницьку діяльність. Така ситуація з підзаконним відомчим нормотворчим рішенням погіршує ефектив­ність регулювання підприємницької діяльності. З метою визначення основних тенденцій розвитку законодавства, що регулює підпри­ємництво, спробуємо виокремити у ньому ос­новні напрями чи блоки. Класифікацію можна здійснити за засоба­ми державного регулювання підприємництва. Такий підхід не зовсім вдалий, оскільки вони (засоби) є численними і різноманітними. Тому така класифікація не може бути вичерпною чи завершеною. Проте виокремити у законодав­стві, що регулює підприємницьку діяльність, хоча б найголовніші блоки нормативно-право­вих актів, які кореспондують найважливішим напрямам, формам чи засобам державного ре­гулювання підприємництва, на наш погляд, видається актуальним, оскільки це дає змогу системно проаналізувати організаційно-право­вий вплив держави на регулювання підпри­ємницької діяльності.

В окрему множину можна виокремити за­конодавство у галузі оподаткування, оскільки оподаткування - головний економіч­ний напрям регулювання підприємництва. Цей блок є і кількісно одним із найбільших (станом на 01.02.2003 р. 21 904 документи, з них 358 - закони, в тому числі зміни та доповнення до них) і найбільш суперечливим.

Другою сукупністю, не менш важливою, є законодавство, що регламентує дозвільно-реєстраційні дії щодо підприєм­ницької діяльності, а саме державну реєст­рацію суб'єктів господарювання, ліцензування певних видів господарської діяльності, обов'яз­кову сертифікацію та стандартизацію про­дукції, дозвільні процедури при введенні в експлуатацію нових і реконструйованих ви­робничих та інших об'єктів (9031 документ, з них 22 - закони, в тому числі зміни та допо­внення до них).

Крім того, можна виокремити ще багато відносно самостійних функціональних блоків у законодавстві, що регулюють підприємниц­тво, як, наприклад, антимонопольне зако­нодавство, законодавство про захист від недобросовісної конкуренції, зако­нодавство у сфері зовнішньоекономіч­ної діяльності, законодавство про цінні папери і фондовий ринок тощо.

На думку російського правознавця Ю. Тихомирова, потрібний міцний юридичний режим підприємницької діяльності, стимулюючий її учасників і гарантуючий їм захист інтересів, що забезпечує правильне поєднання із суспіль­ними, державними інтересами. Такий режим створюють різноманітні правові акти, і тому в нормативному масиві виділяється ряд «шарів» регулювання підприємництва загалом і малого зокрема [4, с. 226].

Вихідними положеннями вчений вважає конституційні норми, сталість та правильне розуміння яких важливі для орієнтації і дер­жавних органів, і господарюючих суб'єктів, їх потрібно послідовно реалізовувати в законо­давстві, у всій системі правового забезпечення підприємництва, включаючи і мале, оскільки саме від цього залежить ефективність спе­ціального законодавства [4, с. 226]. Спеціаль­не законодавство розвивається виданням як спеціальних федеральних законів і законів су­б'єктів федерації, так і указів Президента РФ, президентів ряду республік, постанов феде­рального та республіканського урядів, актів ад­міністрацій країн і областей. Правові акти і ме­тодичні матеріали та рекомендації готує Дер­жавний комітет РФ із підтримки та розвитку малого підприємництва [4, с. 226-227].

Другою особливістю правового забезпечен­ня малого підприємництва Ю. Тихомиров вва­жає його комплексний характер. Йдеться про закони і акти, що мають іншу сферу викорис­тання, але стосуються також діяльності суб'єк­тів малого підприємництва. Такими є, напри­клад, Кодекс законів про працю, Цивільний кодекс, Закон «Про загальні принципи орга­нізації місцевого самоуправління в РФ» тощо. Вчений акцептує увагу на тому, що між різни­ми правовими актами є суперечності, спостері­гається і дублювання. Неправильне їх тлума­чення і застосування створює значну кількість юридичних колізій [4, с. 226-228].

Вітчизняний фахівець у галузі господар­ського права В. Щербина вважає, що система господарського законодавства загалом обумов­лена предметом регулювання. Однією з голов­них ознак господарського законодавства вче­ний визнає комплексний зміст основних норма­тивних актів, оскільки переважна більшість нормативних актів господарського законодав­ства включає норми двох і більше галузей пра­ва. Об'єктивною ознакою господарського зако­нодавства є множинність актів. Це зумовлено тим, що:

Ø таке законодавство регулює різні види господарської діяльності;

Ø в економіці наявні різні форми власності;

Ø на території України застосовують акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України;

Ø відсутній кодифікований акт господарсько­
го законодавства, натомість діє значна кількість
актів, прийнятих вищими та центральними органами державної влади [2, с. 32].

У законодавстві, що регулює господарську діяльність, В. Щербина виокремлює чотири блоки:

1) норми Конституції України про власність, про підприємництво, про компетенцію вищих органів державної влади;

2) господарські закони (у тому числі кодифіковані);

3) законодавчі акти (постанови Верховної Ради України, Декрети Кабінету Міністрів Ук­раїни);

4) підзаконні нормативні акти [2, с. 36-38].

Вітчизняний фахівець у галузі підприєм­ницького права Н. Саніахметова вважає, що законодавство про підприємництво як галузь законодавства - «...це сукупність норматив­них актів, що регулюють суспільні відносини у сфері підприємництва» [3, с, 43]. «У під­приємницькому законодавстві як самостійній галузі законодавства України можна виділити три блоки нормативію-правових актів:

1) Конституція України, що містить норми про підприємництво;

2) блок спеціальних нормативно-правових актів, що регулюють виключно підприємницьку діяльність, основним із яких є Закон України ”Про підприємництво”; нормативно-правові акти, що містять окремі норми або їх сукуп­ність, які регулюють підприємництво (наприклад, Цивільний кодекс України).

Підприємницьке законодавство України складають регулюючі підприємництво закони, декрети, постанови Кабінету Міністрів, норма­тивні акти міністерств і відомств, органів міс­цевого самоврядування, в тому числі тих дер­жавних органів, що здійснюють державне регу­лювання підприємництва, контроль і нагляд за ним» [3, с. 39].

Ґрунтуючись на наведених наукових погля­дах, спробуємо здійснити власну типологію законодавства України про підприємництво. Слід уточнити, що викладена нижче авторська точка зору зумовлена «розшаруванням» регу­люючого впливу держави па підприємництво, а не обґрунтуванням відносної самостійності чи відокремленості законодавства про підприєм­ництво як галузі законодавства.

На наш погляд, у законодавстві, що регу­лює підприємницьку діяльність, можна виокре­мити п'ять блоків нормативію-правових актів.

1. Конституція України у тих нормах, які
стосуються економічної системи країни. На­приклад, ст. 12: «Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість еконо­
міки. Усі суб'єкти права власності рівні перед
законом»; ст. 42, де вказується: «Кожен має
право на підприємницьку діяльність, яка не за­боронена законом». «Держава забезпечує за­хист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження
конкуренції та недобросовісна конкуренція.
Види і межі монополії визначаються законом.
Держава захищає права споживачів, здійснює
контроль за якістю і безпечністю продукції та
усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності гро­мадських організацій споживачів» та інші норми, які регулюють підприємницьку діяльність.

2. 313 законів, що регулюють підприємницьку діяльність, серед яких визначальною є роль домінуючого Закону в галузі «Про під­приємництво», Законів «Про захист економічної конкуренції», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про патен­ тування деяких видів підприємницької діяльності», «Про державну підтримку малого під­
приємництва», «Про Національну программу сприяння розвитку малого підприємництва в Україні» та ін. У цей же блок входять кодифі­ковані законодавчі акти, які містять норми про підприємництво, крім Цивільного кодексу.

3. Чинний Цивільний кодекс у тих нормах,
які стосуються підприємницької діяльності, наприклад, глава 3 (статті 41-61) «Угоди»; гла­ва 4 (статті 62-70) «Представництво і довіре­ність», розділ II «Право власності»; розділ III «Зобов'язальне право» та ін. Норми Цивіль­ного кодексу виокремлюються в окремий блок, оскільки регулювання приватних інтересів під­приємців є важливим для отримання підприєм­ницького доходу.

4. Підзаконні нормативно-правові акти, які
видають Президент України, Кабінет Міністрів
України, центральні органи виконавчої влади.
Станом на 01.12.2003 р. їх існує 31 194. Се­ред них слід відмітити укази Президента Ук­раїни «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприєм­
ництва», «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності», «Про деякі заходи з дерсгулюванпя підприєм­ницької діяльності», «Про запровадження до­звільної системи у сфері підприємницької ді­яльності», «Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприєм­ництва», «Питання Державного комітету Ук­раїни з питань регуляторної політики та під­приємництва», «Про заходи щодо забезпечення
підтримки та дальшого розвитку підприємницької діяльності», постанову Кабінету Мі­ністрів України «Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності», наказ Держпідприемництва «Про затвердження Положення про контроль за додержанням
порядку проведення державної реєстрації су­б'єктів підприємницької діяльності органами
державної реєстрації» тощо.

5. Підзаконні нормативно-правові акти Ав­тономної Республіки Крим, а також нормативно-правові акти органів місцевої влади. Станом на 01.12.2002 р. їх існує 2009. Така невелика кількість нормативпо-правових актів цього бло­ку пояснюється тим, що комп'ютерна правова
система «Нормативні акти України» просто
їх не отримує, хоча їх значно більше, оскільки
згідно зі ст. 143 Конституції України «терито­ріальні громади села, селища, міста затвер­джують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних ад­міністративно-територіальних одиниць і кон­тролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; ...утво­рюють, реорганізовують та ліквідовують кому­нальні підприємства, організації і установи, а
також здійснюють контроль за їх діяльністю...».[4, с.24]
Як свідчить практика, органи місцевого само­-
врядування активно використовують конститу­
ційні положення, особливо щодо встановлення
місцевих податків і зборів. Згідно з даними, на­
веденими головою Державного комітету Украї­ни з питань регуляторної політики та підприємництва О. Кужель, «...кожна обласна державна адміністрація в середньому лише за один рік видавала близько 6000 різноманітних регуля­торних актів, майже половина з яких певною мірою стосувалася регулювання діяльності суб'єктів підприємництва. Органи місцевого самоврядування, звичайно, творять не менше регуляторних норм» [4, с. 92].

Отже, сформулюємо системні (характерні, довготривалі, стійкі) проблеми, які притаманні для підприємницького законодавства України.

По-перше, необгрунтоване велика кіль­кість неузгоджених нормативно-правових актів унеможливлює задіяння оптимальних організаційно-правових засобів і механізмів, а також зумовлює наявність колізій і дублювання і, як наслідок, не якісність та неефективність зако­нодавства, що регулює підприємництво. Це законодавство, як і будь-яке інше, має бути зручним для тих, хто його використовує, та зрозумілим для тих, кого називають суб'єктами підприємницької діяльності, тобто воно має бу­ти несуперечливим, прозорим та чітко структуровапим.

По-друге, надчасті зміни у законодавстві. Наприклад, до Закону України «Про підпри­ємництво» (прийнято 07.02.91 р.) станом на 01.12.2003 р. внесено 49 змін та доповнень; «Про підприємства в Україні» (прийнято 27.03.91 р.) - 51 зміна та доповнення; «Про податок на додану вартість» (прийнято 03.04.97 р.) - 84 зміни та доповнення; «Про оподаткування прибутку підприємств» (28.12.94 р.) - 76 змін і доповнень. Зрозуміло, що це спричиняє нестабільність організаційно-правового впливу держави на підприємництво, що конкретизується у неефективності законо­давства.

По-третє, переважна кількість підзаконних нормативно-правових актів (варто ще раз нагадати: кількість та частка останніх у масиві законодавства, що регулює підприємництво, ста­новить відповідно 33 827 та 98,1 %). Це при­зводить до нівелювання регулятивного впливу законів та розпорошення їх дієвості у підзаконних нормативно-правових актах. Динаміка зро­стання масиву підзаконних нормативпо-пра­вових актів свідчить про відсутність науково обгрунтованого підходу до організаційно-право­вих засад державного регулювання підприєм­ництва, а гіпертрофовапі обсяги відомчого нормотворєння - про постійне бажання втручати­ся в економічні процеси та будь-якими засоба­ми їх «регулювати», що нагадує «відповідь на подразнення», тобто намагання негайно прореа­гувати на вже існуючі реалії або відносини, що динамічно розвиваються. У результаті - неякісність та неузгодженість масиву законодав­ства, що регулює підприємництво.

Розділ ІІ. Загальна характеристика підприємництва

2.1. Еволюція поняття „підприємництво”

Поняття "підприємець" та "підприємництво" в сучасному розумінні вперше ввів у науковий обіг англійський економіст кінця XVII - початку XVIII століття Річард Кантільйон. Він розгля­дав підприємництво як особливу економічну функцію, важливою рисою якої є ризик. Кантільйон підійшов до феномену підприємництва як до явища нового часу, що змінило феодальне середньовіччя новими соціально-еко­номічними відносинами. Його праця "Все про природу комерції взагалі" фактично поклала початок науковому дослідженню феномену підприємництва. Значний вклад у розробку концепції підприємництва вніс французький економіст-дослідник початку XIX століття Жан Батіст Сей. У його "Трактаті політичної економії" феномен підприємництва отримав форму певної теоретичної кон­цепції. Сей доповнив компоненти підприємництва — ризик, ціль, отримання прибутку тощо такими ут­вердженими в економічній науці поняттями, як капітал, земля, праця, які є факторами виробництва, і поняттям "комбінації факторів". В характеристиці підприємниць­кої поведінки Сей надавав великого значення поєднанню теоретичних знань з практичним досвідом. Погляди Ж.Б.Сея знайшли широкий відгук і сприяли розширен­ню наукового аналізу підприємницької діяльності. На­прикінці XIX — початку XX століття французький еко­номіст Андре Маршалл уперше добавив до трьох класич­них факторів виробництва (земля, капітал, праця) чет­вертий фактор - організацію. З того часу поняття підприємництва та його функції значно розширюються. У книзі А.Маршалла "Принципи політичної економії" розширене поняття "комбінації факторів" принципом заміни однієї комбінації факторів іншою як взагалі, так і в рамках розвитку окремої фірми.

Подальший розвиток уявлень про підприємництво по­в'язаний з ім'ям американського вченого австрійського походження Йозефом Шумпетером. У його книзі "Теорія економічного розвитку" (1911 рік) розширюється аналіз різноманітних форм підприємницької діяльності. "Підприємцем-новатором" Шумпетер вважав не тільки промислового капіталіста, але й "фінансиста", "дільця" та ін., функцією котрих є саме здійснення нових комбі­націй, що виступають як активний елемент підприєм­ництва. Й.Шумпетер розглядає підприємництво як особ­ливу функцію в соціально-економічному процесі. За Шум­петером, у підприємництві поєднані соціокультурні цінності античності, протестантська етика XVI ст., раці­оналізм XVII ст., просвітянство XVIII ст., винахідницт­во XIX ст. та нові підприємницькі властивості, що стали рушієм економічного росту і НТП у XX ст.

Дещо іншої думки щодо проблеми підприємництва дотримувався англійський учений, лауреат Нобелівсь­кої премії з економіки за 1974 рік Ф.А. Хайєк. Він вва­жав, що сутність підприємництва полягає у пошуку та вивченні нових економічних можливостей; підприємниц­тво - це характеристика поведінки, а не вид діяльності.

Інший англійський учений - Роберт Хізріч, у 1985 році писав, що підприємництво - це процес створення чогось нового, що має вартість.

У законі України "Про підприємництво" підприєм­ництво розглядається як самостійна ініціатива, система­тична, на власний ризик діяльність з виробництва про­дукції, виконанню робіт, надання послуг та заняття тор­гівлею з метою отримання прибутку.

Загалом, сучасні поняття підприємництва можна роз­крити такими визначеннями:

Підприємництво - це

Особливий вид діяльності, - умовами якої є:

Тип господарської поведінки", -

якому притаманні:

Особлива функція в економіці, що забезпечує :

- свобода вибору напрямків і виду діяльності;

- ініціативність і пошук нетрадиційних рішень;

— постійне оновлення економіки;

- ризик;

- цілеспрямо

- розвиток і вдосконалення господарського механізму

-- орієнтація на досягнення комерційного успіху, прибутку;

-готовність йти на обумовлений ривдк;

-- створення інноваційного середовища

- інноваційний,

-творчий характер;

- мобільність та ділова хватка

- загальне збагачення населення:

Мал. 1.1. Сучасне поняття підприємництва

Наука про підприємництво виходить із того, що підприємницька діяльність - це особлива діяльність людини, зі своєю структурою та логікою, яка передбачає наявність специфічних мотивів і ціннісних установок, спеціальних знань і навичок економічного мислення і особистий інтерес, який реалізується у про­цесі задоволення потреб суспільства.

2.2. Історія виникнення підприємництва в Україні

Будь-яке явище має свою історію і будь-яка діяльність людей неодмінно спирається на досвід попередніх по­колінь. Жодне економічне явище не з'явилося раптово. Кожне з них є продуктом тривалої еволюції, нагромад­ження якісних ознак, постійного вдосконалення. Керую­чись цією методологічною передумовою, зазначимо, що історія підприємництва бере свій початок із давніх часів, коли наші предки почали обмінюватися продуктами, що добувалися у природі.

Перші прояви підприємництва на етнічній території су­часної України мали місце вже у ІХ - VIII столітті до н.е. У ті часи скіфи, що були пращурами українського народу, вели торгівлю з греками, вивозили туди хліб, полотно, хут­ра, мед, а ввозили золото, срібло й різні тканини.

Історики та географи зберегли багато свідчень про роз­виток підприємницької діяльності в Київській Русі, яка зробила величезний внесок до світової історії IX - XIII століття. Відомий учений того часу перс Аль Істахрі зоб­ражує Київську Русь квітучою і могутньою країною. Він пише, що з усіх кінців світу купці приїздили торгувати до Києва, який значно більший, ніж Булгар Великий на Волзі - одне з головних торжищ тогочасного східного світу. Київська Русь мала всі передумови для розвитку підприєм­ництва: помірний клімат, зручне географічне положення для транзитної торгівлі, волелюбний народ. Поряд із зов­нішньою торгівлею були розвинуті різноманітні ремесла, тут налічувалося близько ста спеціальностей. Ремісники працювали на замовлення, а також для задоволення по­треб внутрішнього й зовнішнього ринку.

Київська Русь мала розвинуту грошову систему, про­водила широку фіскальну політику. Вона стала найваж­ливішим центром торговельно-підприємницької діяль­ності. Про високий рівень зовнішньої діяльності свідчить і факт об'єднання купців Київської Русі в корпорації, які зосереджувались на торгівлі певними товарами з окремими країнами. У Києві, Галичі, Володимирі-Волинському та інших великих містах України будувалися ко­лонії іноземних купців, для них споруджувалися торго­вельні двори. Київські купці були відомі на торгах Баг­дада, Константинополя, Кракова, Парижа та інших міст. Розвиток та постійне вдосконалення товарного виробниц­тва, торгівлі, грошової системи - все це свідчить про роз­виток підприємницької праці. Із фундаментального дос­лідження Б.Рибакова "Ремесло Стародавньої Русі" ми дізнаємося, що підприємництво займало значне місце в житті українського населення за тих часів.

Протягом XVI - XVIII століть в господарствах Украї­ни широко розвиваються ринкові відносини, сформува­лась нова соціальна група - скупники, які ставали посе­редниками між виробниками і споживачами. Власники майстерень та купці перетворювалися на підприємців. Одночасно із зростанням кількості ремісників вдоскона­люється грошовий обіг, поширюються кредитні операції і лихварство, стають різноманітнішими форми підприєм­ницької діяльності. У XVIII столітті проводились великі ярмарки у Ніжині, Ромнах, Переяславі. Прізвища ук­раїнських підприємців Терещенка, Симиренка, Яхненка були відомі далеко за межами України.

Подальший розвиток підприємництва в Україні здійснюється у тісному зв'язку з процесами становлення ринкових відносин у країнах Європи. Із третім суспіль­ним поділом праці купці, торговці, ремісники почина­ють розширювати функції підприємців. З'являється ак­ціонерний капітал, який поступово охоплює різні галузі економіки та банки.

У XVI - XVIII столітті в Україні формувався загально­національний ринок. Розвиток торгівлі сприяв процесу подальшого формування фінансово-грошової системи. Для грошового обігу характерним був біметалізм - викорис­тання як золотих, так і срібних монет, які оцінювалися стихійно за ринковою вартістю вміщеного в них металу. Із зростанням торгівлі і грошового обігу на українських землях поширилися кредитні операції і лихварство - без­посередні чинники підприємницької діяльності. Розви­ток короткострокового споживчого кредиту і, особливо комерційного кредиту, дозволило підприємцям оперувати великими партіями товарів. У другій половині XVIII століття в Україні з'явилися великі централізовані ма­нуфактури. У цей період національний ринок формував­ся як складовий елемент європейської і світової госпо­дарської системи.

Кардинальні зміни в усіх сферах господарського життя, пов'язані із промисловим переворотом в країнах Європи та США, не минули й Україну. У середині XIX століття в Україні нараховувалось 649 підприємств різних галузей. Звільнення у 1816 р. мануфактур від обов'язкових поста­вок державній скарбниці та надання права вільної торгівлі сприяли поширенню приватного підприємництва. У 1869 р. в Україні налічувалося 3712 промислових підприємств, обсяг виробництва яких постійно збільшувався, зростала кількість найманих працівників. Збільшення підприємств фабрично-заводського типу, докорінні технічні перетворен­ня у провідних галузях української економіки створили матеріально-технічні та соціальні передумови для розши­рення сфери підприємницької діяльності. Певний вплив на розвиток підприємництва в Україні мав іноземний капі­тал, приплив якого постійно збільшувався. В кінці XIX -на початку XX століття в Україні набуває широкого розма­ху акціонування - необхідний атрибут розвитку підприєм­ництва. Великою прибутковістю характеризувалися такі акціонерні товариства, як Катеринське гірничопромислове товариство, Кримсько-Доиецьке товариство кам'яновугіль­ної та гірничої промисловості, акціонерне товариство Кате­ринославського трубо- і залізопрокатного заводу, Крама­торське металургійне товариство, товариство Південно-Російського машинобудівного заводу тощо.

Розвиток підприємництва в Україні у кінці XIX - по­чатку XX ст. супроводжується, як і в інших країнах Євро­пи, високим рівнем концентрації та монополізації вироб­ництва. У 1904 р. в Україні був організований синдикат "Продвугілля" - один із найбільших синдикатів Російської імперії, на його підприємствах працювало 64 тис. робіт­ників. У металургії найбільшим був синдикат "Продмет", продукція якого користувалася великим попитом.

Значно поширюється підприємницька діяльність у сільській місцевості. Із скасуванням кріпосного права сільське господарство стало торгово-підприємницьким. У товарно-грошові відносини були втягнуті як поміщицькі, так і селянські господарства. На селі виник новий тип господаря - підприємець.

Вагоме місце у становленні та розвитку підприємниц­тва в Україні мало подальше розширення внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Як і раніше, кінець XIX - початок XX ст, в Україні характеризується розвитком широкої мережі ярмарок. На початку XX ст. налічувалося 5600 ярмарок. Це свідчить про те, що майже кожен населе­ний пункт знаходився в межах мережі ярмарків, перебу­вав у сфері їх впливу. Широко застосовувалась оптова торгівля за зразками та у формі аукціонів. Особливу роль відігравали товарні біржі, серед них за обсягом операцій виділялися Київська, Одеська та Миколаївські біржі, які проводили операції з купівлі - продажу зерна.

Україна займала значне місце в системі світового рин­ку. Вона експортувала велику кількість продукції зем­леробства, тваринництва, а також промислову сировину і напівфабрикати. Важлива роль у внутрішній і зовнішній торгівлі належало малому підприємництву. Чималу гру­пу населення України у період її промислового розвитку становили дрібні торговці, які щорічно брали посвідчен­ня на право вести торгівлю. На початку XX ст. місцевою дрібною торгівлею займалося майже 80 тис. осіб.

Проведений невеликий історико-економічний аналіз становлення та розвитку в Україні промислового і сільсько­господарського виробництва, зовнішньої та внутрішньої торгівлі, грошової системи свідчить про наявність в ук­раїнському народі "підприємницького духу". За своїм ха­рактером населення схильне до прийняття підприємниць­кої культури, головних принципів підприємницької діяль­ності. Однак можливості подальшого прояву цього харак­теру були перервані встановленням в Україні більшовиць­кого режиму. Економічна політика "воєнного комунізму", що була запроваджена у 1919 -1921 рр., передбачала на­ціоналізацію всієї землі, промислових підприємств, торгівлі, централізований розподіл продуктів і товарів. З теоретичної установки більшовиків випливала необхідність ліквідації товарного виробництва, насамперед на селі. Характерним для цього періоду були натуралізація госпо­дарських відносин і різке знецінення грошових знаків. В результаті здійснення політики воєнного комунізму стан господарства в Україні був катастрофічним. Тисячі ро­бітників, рятуючись від голодної смерті, тікали із підприємств у села. Торгівля набула спотворених форм. Були заборонені такі елементарні компоненти підприєм­ництва як кооперація та кустарні промисли, а важка про­мисловість фактично не працювала. Вихід із розрухи на­родного господарства, фінансової кризи й голоду був знай­дений у проведенні нової економічної політики, яка відкри­ла реальні перспективи для розвитку приватного підприєм­ництва. При цьому значну роль повинен був відіграти ринок. Замість адміністративних, були запроваджені еко­номічні важелі. На зміну продрозкладці селяни стали пла­тити державі податок спочатку сільгосппродуктами, а з 1924 р. - грішми. Було дозволено підприємництво у сільській місцевості і селянам надавалося право оренду­вати землю та наймати робочу силу. Значно були розши­рені товарно-грошові відносини у містах, розширилась приватна торгівля, об'єктом продажу стали середні та малі підприємства. Всі ці заходи дозволили відновити економіку, налагодити виробництво. Вже у 1927 р. промисловість та сільське господарство перевищили рівень 1913 р. - най­вищого за економічними показниками у царській Росії. Національний доход досяг довоєнного рівня, значно по­кращилося матеріальне становище населення міст і сіл. Успіхи були б ще значнішими, якби держава не обмежу­вала можливості ринку та підприємницької діяльності. А наприкінці 20-х років Сталін взагалі поклав край новій економічній політиці. НЕП з його спрямованістю на госп­розрахунок, матеріальні стимули, розвиток ініціативи й ентузіазму - основних критеріїв підприємницької діяль­ності, був замінений адміністративно-командною системою керівництва господарською діяльністю. Була встановлена система економічних відносин на безпосередній органі­зації державного процесу відтворення на підприємствах, в галузях та на територіях. Були націоналізовані всі великі підприємства, експропрійовані засоби виробництва та май­но усіх приватних підприємців. З цього часу в Україні була встановлена й впродовж декількох десятиріч функ­ціонувала адміністративно-команд на система, основою якої були повне одержавлення власності, централізований розподіл ресурсів, директивне планування та ціноутворення. Господарською діяльністю керував державний аппарат, а власне, - партійні чиновники. Відчуження виробника від власності, створеного працівником продукту та відчужен­ня від влади підривало матеріальну зацікавленість у ре­зультатах праці. Відсутність конкуренції підривало інте­рес товаровиробників до впровадження нової техніки та технології. Все це породжувало негативне ставлення до будь-яких проявів підприємливості.

Проголошення 24 серпня 1991 року України незалеж­ною суверенною державою створило реальні можливості для створення нового, динамічного народного господар­ства ринкового типу, розвитку підприємництва на базі корінних змін соціально-економічних умов розвитку сус­пільства, прийняття законів України "Про власність", "Про підприємництво" та ін.

2.3. Поняття та принципи підприємницької діяльності
Статтею 1 Закону України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р. підприємництво визначено як безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.
Створення (заснування) суб'єкта підприємницької діяльності юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством.
Матеріальну основу підприємницької діяльності становить власність. Власність як економічна категорія - це відносини між людьми з приводу речей, які полягають у присвоєнні або в належності матеріальних благ одним особам і відповідно у відчуженні цих благ від усіх інших осіб.
Власник має право використовувати належне йому майно (будівлі, споруди, засоби виробництва, вироблену продукцію, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери тощо) для підприємницької діяльності. Власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині й суспільству. Згідно з ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, соціальну спрямованість економіки. Всі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Суб'єкти підприємництва. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про підприємництво" суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути:

Ø громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності;

Ø юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність".

Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Законом України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р. та ст. 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією" від 5 жовтня 1995 р. державним службовцям або іншим особам, уповноваженим на виконання функцій держави, заборонено займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо, через посередників або підставних осіб, входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність. Заборона безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установ і організацій, їх структурних підрозділів, а також посадовим особам державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування встановлена Декретом Кабінету Міністрів України "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств" від 31 грудня 1992 р. Це, однак, не виключає їхнього права отримувати дивіденди по акціях, а також доходи від інших корпоративних прав (доходи відповідно до своєї частки майна в статутному фонді господарського товариства тощо). Посадовими особами, на яких поширюється дія зазначеного Декрету, вважаються працівники, діяльність яких пов'язана зі здійсненням державно-владних повноважень, виконанням організаційних, розпорядчих, адміністративних і господарських функцій, прийняттям управлінських рішень. Збереження за цими особами лише права на отримання дивідендів (доходів) означає, що право на управління належним їм майном (це друга складова корпоративного права) зазначені в Декреті посадові особи на період зайняття вказаних посад можуть передавати довіреним особам відповідно до чинного законодавства.
Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не лише не можуть бути зареєстровані як підприємці, а й не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також обіймати в підприємницьких товариствах їх спілках (об'єднаннях) керівні посади та посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.
Свобода підприємницької діяльності. Суб'єкти підприємницької діяльності (підприємці) мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Проте в деяких видах діяльності у зв'язку з підвищеними вимогами до безпеки робіт та необхідністю централізації функцій управління підприємництво застосовуватися не може. Перелік таких видів діяльності встановлює Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України. Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Крім обмеження суб'єктивного складу підприємництва законодавством України, зокрема Законом України "Про підприємництво", встановлено певні обмеження" які стосуються здійснення окремих видів підприємницької діяльності. Ці обмеження полягають, по-перше, у тому, що окремі види підприємництва (господарської діяльності) мають право здійснювати лише певні суб'єкти. Так, діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, здійснюється відповідно до Закону України "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів".
Діяльність, пов'язану з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язану з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробкою, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками з будь-якою метою, можуть здійснювати тільки державні підприємства та організації, а проведення ломбардних операцій - також і повні товариства. Частинами 2-4 ст. 4 Закону України "Про підприємництво" встановлено також інші обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності. По-друге, обмеження у здійсненні підприємницької діяльності полягають у забороні здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлює Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 р.1, без спеціального дозволу (ліцензії). Цей Закон визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.
Дія Закону поширюється на всіх суб'єктів господарювання, проте ліцензування банківської діяльності, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування каналів мовлення, ліцензування у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування у сфері інтелектуальної власності здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах (ст. 2 Закону).
Відповідно до ст. 9 Закону ліцензуванню підлягають, зокрема, такі види господарської діяльності:

Ø пошук (розвідка) корисних копалин;

Ø виробництво, ремонт вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, холодної зброї, певної пневматичної зброї, а також торгівля зазначеними видами зброї та боєприпасами до неї;

Ø виробництво вибухових речовин і матеріалів (за переліком, що його визначає Кабінет Міністрів України);

Ø видобування уранових руд;

Ø видобування дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння тощо (всього стаття налічує 60 найменувань видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню).

Суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії. У заяві про видачу ліцензії мають міститися такі дані:

1) відомості про суб'єкта господарювання-заявника: найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код - для юридичної особи;
прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів - для фізичної особи;
2) вид господарської діяльності, вказаний згідно зі ст. 9 Закону (повністю або частково), на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію.
У разі наявності у заявника філій, інших відокремлених підрозділів, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у заяві зазначається їх місцезнаходження. До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа. Рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі приймає орган ліцензування у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом, який регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності.
Заява про видачу ліцензії залишається без розгляду якщо:

Ø заяву подано (підписана) особою, яка не має на це повноважень;

Ø документи подано з порушенням встановлених вимог.

Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку. За видачу ліцензії справляється плата, розмір та порядок зарахування якої до Державного бюджету України встановлює Кабінет Міністрів України. Плата за видачу ліцензії вноситься після того, як прийнято рішення про видачу ліцензії. У ліцензії зазначаються:

Ø найменування органу ліцензування, що видав ліцензію;

Ø вид господарської діяльності, вказаний згідно зі ст. 9 Закону (в повному обсязі або частково), на право провадження якої видається ліцензія;

Ø найменування юридичної особи або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності;

Ø ідентифікаційний код юридичної особи або ідентифікаційний номер фізичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності;

Ø місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності;

Ø дата прийняття рішення про видачу ліцензії та його номер;

Ø строк дії ліцензії;

Ø посада, прізвище та ініціали особи, яка підписала ліцензію;

Ø дата видачі ліцензії.

Строк дії ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності встановлює Кабінет Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, але він не може бути меншим ніж три роки.
Ліцензія може бути анульована. Анулювання ліцензії - це позбавлення ліцензіата органом ліцензування права на провадження певного виду господарської діяльності.
Підставами для анулювання ліцензії є:

Ø заява ліцензіата про анулювання ліцензії;
акт про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов;

Ø рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання;

Ø нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності;

Ø акт про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб'єктом господарювання для одержання ліцензії;

Ø акт про встановлення факту передачі ліцензії або її копії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності;

Ø акт про встановлення факту неподання у встановлений строк повідомлення про зміну даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії;

Ø акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов;

Ø неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для певного виду господарської діяльності.

Рішення про анулювання ліцензії набирає чинності через десять днів з дня його прийняття.
Якщо ліцензіат протягом цього часу подасть скаргу до експертно-апеляційної ради, дія даного рішення органу ліцензування зупиняється до прийняття відповідного рішення спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.
Рішення про анулювання ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку. Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" від 23 березня 1996 р. на території України запроваджено патентування діяльності у сфері роздрібної торгівлі, торгівлі іноземною валютою (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльності з надання послуг у сфері грального бізнесу.
Торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися діяльністю з роздрібної торгівлі, з обміну готівкових валютних цінностей, а також діяльністю з надання послуг у сфері грального бізнесу.
Порядок придбання торгового патенту на здійснення роздрібної торгівлі загалом визначається нормами Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", а докладніше - Положенням про виготовлення, зберігання і реалізацію торгових патентів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 1998 p. № 1077.





Реферат на тему: Загальна характеристика підприємництва та правовий статус підприємства (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.