Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економіка підприємства

Взаємовідносини банку та підприємства, кредитні ризики (реферат)

Зміст

Вступ. 3

1. Взаємовідносини банку та підприємства. 4

2. Визначення потреби в кредитних ресурсах. 12

3. Ризики, пов'язані із наданням кредиту. 15

Висновки. 20

Список використаної літератури. 21


Вступ

Для розвитку будь-якого соціально-економічного суспільства кредит виступає як система грошових відносин, що пов'язана з тимчасовим перерозподілом власних грошових потоків підприємств, організацій та населення.

Актуальність теми. За сучасних умов кредит набув своїх специфічних рис, забезпечує раціональне використання грошових ресурсів і виступає як фактор прискорення процесу розширеного відтворення, регулятор грошового обігу, тобто змінює готівковий оборот в обігу на безготівковий.

Необхідність використання підприємствами кредиту зумовлена тим, що надходження коштів підприємству і його платежі не збігаються як за часом, так і за сумою. Тому банк повинен будувати кредитні відносини з підприємствами таким чином, щоб через кредит сприяти досягненню високоприбутковості діяльності, впровадженню у виробництво науково-технічного прогресу, розширенню асортименту товарів і послуг.

Треба пам'ятати, що кредит не є тільки відношенням між двома суб'єктами процесу відтворення – позиковий фонд має вартісну субстанцію. Кредит виникає як природний процес вирішення протиріч у русі вартості – між часом виробництва та часом обігу коштів, між тимчасовим її осіданням та необхідністю використання в господарстві.

В умовах ринкової економіки об'єктом кредитних відносин переважно є гроші як загальний ресурс, за допомогою якого можна придбати всі інші ресурси – матерiальнi, технічні, трудові, природні тощо. Мобілізовані банками ресурси спрямовуються на три укрупнені об'єкти кредитування: на формування основних коштів суб'єктів господарювання та iншi інвестиційні цілі, на формування їх оборотних коштів та на споживчі цiлi. Забороняється надання кредитів на покриття збитків господарської дiяльностi позичальника, на формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств, на придбання цінних паперів будь-яких підприємств.


1. Взаємовідносини банку та підприємства

Для раціональної організації кредитних відносин банк повинен розробляти власну класифікацію кредитів. На наш погляд, найоптимальнішою слід вважати наступну класифікацію банківських позичок:

1. За призначенням і характером використовуваних позикових коштів: позики торговельно-промисловим підприємствам; позики під нерухомість; споживчі кредити; сільськогосподарські позики; контокорентний кредит; кредити, пов'язані з вексельним обігом; міжбанківські позики; позики небанківським установам; позики органам влади.

2. За призначенням і характером забезпечення: забезпечені (ломбардні) позики; незабезпечені (бланкові) кредити.

3. За термінами використання: термінові; безтермінові; прострочені; пролонговані; безнадійні до повертання.

4. За характером та способом сплати відсотків: з фіксованою відсотковою ставкою; з плаваючою відсотковою ставкою; з дисконтними ставками.

5. За способом надання кредитів: надані одним банком; консорціумні кредити.

Тож згідно з наведеною класифікацією розглянемо нові види кредитів та їх розвиток за сучасних умов.

Одним із таких нових видів кредиту виступає контокорент — договір, на основі якого протягом зазначеного в ньому періоду банк і клієнт регулюють свої грошові вимоги по відношенню один до одного, для того щоб у кінці підвести сальдо, яке відображає результат обліку взаємних вимог.

Банк і клієнт постійно перебувають у грошових взаємовідношеннях і протягом визначеного періоду здійснюють як розрахункові, так і кредитні операції, передають один одному грошові ресурси для покриття взаємних вимог. При контокорентному кредиті всі взаємні вимоги не підлягають сплаті і не коригуються умови договору. В свою чергу банк з метою прискорення платіжного обороту свого клієнта бере на себе всі його операції щодо поточних вимог і зобов'язань. Для цього банківська установа веде контокорентний рахунок, який за змістом активно-пасивний. По дебету цього рахунка вказуються усі платежі клієнта, пов'язані з його виробничою діяльністю та розподілом прибутку, а по кредиту підприємству зараховується виручка і всі надходження. Кредитове сальдо свідчить про наявність у підприємства в обігу на даний час власних коштів, а дебетове — про залучення в обіг банківського кредиту, за який сплачуються відсотки.

Контокорентний кредит може надаватися як бланковий, так і під заставу. При цьому регулювання кредитних відношень має здійснюватися за допомогою встановлення лімітів кредитування, тобто визначення максимального дебетового чи мінімального кредитового сальдо.

В умовах розвитку ринкових відносин значна частина підприємств самостійно здійснює зовнішньоторговельні операції. Тому виникає потреба у вдосконаленні кредитного механізму на цьому рівні. Одним із таких видів кредитування виступає форфейтинг. Це кредитування експортера через купівлю векселів чи інших боргових вимог. Експортер, отримавши від імпортера акцептовані їм перевідні векселі, продає їх банку з визначеною скидкою. При цьому банк бере на себе комерційний ризик, пов'язаний із платоспроможністю імпортера, без права регресу (повернення цих документів експортеру).

Застосовуючи форфейтинг, експортер отримує можливість додатково мобілізувати кошти і скоротити дебіторську заборгованість. Такий вид кредиту з боку експортера можливий у наступних випадках:

— якщо зовнішньоторговельний контрагент недостатньо кредитоспроможний:

— якщо його фінансовий стан не дозволяє вилучати коштів із власного обороту.

Експортер, який використовує форфейтинг, повідомляє про це імпортера, що отримує відповідну гарантію. Після цього експортер звертається до банку, де він обслуговується, за допомогою.

Для форфейтера необхідно знати загальну суму операції, строк, валюту, найменування експортера й імпортера, країну, яку вони репрезентують, форму заборгованості експортера (тратта, вексель), форму забезпечення, суму і термін погашення, відсоткову ставку, кількість поставок, місце платежу. Як правило, експортер свою заявку може давати кільком банкам.

У випадках продажу векселя на ньому здійснюють передавальний напис (індосамент). Банк, отримавши від експортера документи, надає йому кошти, за мінусом дисконта і комісії, та письмове зобов'язання, відповідно до якого експортер не несе відповідальності за вимогами у разі несплати.

Слід зазначити, що форфейтинг не вимагає обов'язкового страхування кредиту та укладання відповідних договорів.

Для формування стійких кредитних відносин між підприємствами та банками необхідною вимогою є науково обгрунтована розробка механізму кредитування. Цей механізм на даному етапі розвитку банківської системи доцільно вважати сформованим, але кожен його етап в умовах економічної невизначеності набуває своїх специфічних рис. Доцільно розглянути елементи кредитного механізму, викладені чотирма етапами.

Перший етап — розгляд заявки на отримання кредиту. Для отримання кредиту підприємство подає в банк обґрунтоване клопотання, в якому зазначено цільове спрямування кредиту, його суму; строк використання; конкретні дати його повернення; характеристику проекту, який кредитується, та економічний ефект від його здійснення; техніко-економічне обгрунтування з розрахунком прогнозу надходжень від його реалізації; копії контрактів, договорів та інших документів щодо проекту; зобов'язання по забезпеченню своєчасного повернення кредиту; декларацію про доходи, звіт про прибутки та збитки, виписки по рахунках, які відкриті в інших банках.

На цьому етапі найбільшу увагу доцільно приділити забезпеченню банківського кредиту. У практиці банківської системи України розповсюджені такі форми забезпечення кредитних угод: застава майна, гарантія переведення на користь банку вимог і рахунків позиковця третій особі, страхування відповідальності позиковця перед банком за непогашення кредиту та ризику непогашення кредиту.

Аналізуючи роботу комерційних банків інших країн, можна виділити такі форми забезпечення, які в Україні у зв'язку з інфляційними процесами, нестабільністю ринків збуту продукції, знеціненням заощаджень використовувати неможливо: це поліси страхування життя, свідоцтва про ощадні вклади, вимоги на виплату заробітної плати, готова продукція.

Другий етап — вивчення кредитоспроможності клієнта й оцінка ризику майбутньої позики.

Отже, для розвитку кредитних відносин необхідні певні умови. По-перше, учасники кредитної угоди - кредитор і позичальник, мають бути юридичне самостійними суб'єктами, які матеріально гарантують виконання зобов'язань. По-друге, інтереси суб'єктів кредитної угоди повинні збігатися.

Для забезпечення всього процесу відтворення необхідно, щоб підприємства мали необхідні оборотні кошти, які вони використовують для придбання оборотних виробничих фондів. Із стадії виробничих запасів оборотні кошти переходять у незавершене виробництво, а потім у готову продукцію. У свою чергу, готова продукція, призначена для продажу, стає товаром і реалізується. Виручка від реалізації поступає на рахунок підприємства.

За браком власних оборотних коштів підприємства залучають банківські кредити, кошти інших кредиторів та комерційний (товарний) кредит. Кредит дає змогу доцільніше організувати оборот коштів підприємств, не витрачати значних фінансових ресурсів на створення зайвих запасів сировини й матеріалів.

У процесі кредитування підприємств насамперед ураховуються індивідуальні особливості кругообороту їхніх оборотних коштів. Особливості індивідуального кругообороту коштів підприємств проявляються у розбіжності в часі між вивільненням з обороту вартості в грошовій формі та авансуванням коштів у новий оборот. Такі розбіжності відбуваються, передусім, через сезонність виробництва. Сезонність виробництва зумовлює в одні періоди випереджаюче зростання виробничих витрат порівняно з надходженням коштів і спричиняє додаткову потребу в коштах понад ті, що є в розпорядженні підприємства. В інші періоди витрати виробництва зменшуються або зовсім припиняються, збільшується вихід готової продукції та надходження грошової виручки, частина якої виявляється тимчасово вільною.

Таке чергування зростання додаткових потреб у коштах і створення тимчасово вільних залишків їх на тому самому підприємстві створюють реальну економічну основу для використання кредитів на формування виробничих і оборотних фондів та погашення їх через певний час.

Взагалі особливості індивідуального обороту коштів підприємства зумовлюються багатьма об'єктивними і суб'єктивними факторами. До об'єктивних факторів належать:

* галузева належність підприємства;

* характер виробничого процесу;

* сезонність виробництва.

До суб'єктивних факторів належать:

* рівень організації виробництва;

* рівень організації збуту й постачання;

* інші фактори.

Розрізняють два види кругообороту коштів підприємства: відносно рівномірний і переважно нерівномірний.

Перший вид властивий підприємствам нафтової, вугільної, металургійної та інших галузей промисловості. Для підприємств цієї групи характерна відсутність тривалого лагу (періоду) між надходженням і витрачанням коштів.

Другий вид характерний для підприємств легкої, харчової, лісової промисловості, сільськогосподарських підприємств. У них завжди виникає певна невідповідність між витратами коштів і надходженням коштів від реалізації продукції. У підприємств з нерівномірним кру-гооборотом коштів додаткова потреба в кредиті пояснюється сезонністю виробництва, значною тривалістю обороту оборотних коштів. Тривалість виробничого циклу може коливатися від кількох днів (виробництво деяких харчових продуктів) до кількох місяців і років (виробництво сільськогосподарської продукції, суднобудування).

Суб'єктами кредитних відносин можуть бути будь-які самостійні підприємства. Кредитні відносини характеризуються тим, що їх суб'єктами є дві сторони: одна з них у рамках конкретної кредитної угоди називається кредитором, інша - позичальником. Грошові чи товарно-матеріальні цінності, витрати або виконана робота та надані послуги, щодо яких укладається кредитний договір, є об'єктом кредиту.

Основними об'єктами короткострокового кредитування в оборотні кошти є:

- виробничі запаси (сировина, основні й допоміжні матеріали, запасні частини, паливо, інструмент);

- незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва;

- витрати майбутніх періодів (сезонні витрати, витрати на освоєння випуску нових виробів тощо);

- готова продукція і товари;

- платіжні та розрахункові операції з постачальниками й покупцями.

На підприємствах виникає потреба в кредитах під виробничі запаси, якщо їх розміри перевищують власні кошти, тобто якщо створюються наднормативні запаси. Причиною таких можуть бути сезонність завезення, нерівномірна або дострокова поставка матеріальних ресурсів постачальниками та ін.

Наднормативні запаси сільськогосподарської сировини є основним об'єктом банківського кредиту на підприємствах, які переробляють цю сировину і працюють сезонно (цукрові заводи, консервні комбінати, інші підприємства харчової та легкої промисловості), або створюють великі сезонні запаси сировини на рік, тобто до нового врожаю.

Наднормативні запаси незавершеного виробництва і готової продукції можуть створюватися на підприємствах у зв'язку з прискоренням темпів зростання обсягів виробництва, некомплектністю постачання, транспортними утрудненнями щодо відправлення продукції споживачам, припиненням відвантажень продукції споживачам через їхню неплатоспроможність тощо.

У складі витрат майбутніх періодів банки видають підприємствам позики на покриття сезонних витрат, оскільки в періоди сезонного зменшення обсягів виробництва або міжсезонного простою витрати на виготовлення продукції тимчасово не покриваються виручкою від реалізації. Так, цукровий завод навіть у період міжсезонного простою (лютий-серпень) потребує коштів на ремонт обладнання, утримання постійного персоналу, проведення всіх підготовчих робіт до сезону цукроваріння. Ці витрати він покриває за рахунок банківських позик, а розраховується за них з виручки від реалізації цукру.

Витратами майбутніх періодів є також витрати, пов'язані з освоєнням випуску нових видів продукції, пусконалагоджувальні витрати. Якщо ці витрати кредитує банк, то в кредитних угодах називається конкретна продукція і витрати включаються в її собівартість.

За допомогою кредитів підприємство, коли йому тимчасово бракує власних коштів, може розрахуватись зі своїми постачальниками.

Отже, кредит необхідний і для підтримування кругообороту фондів діючих підприємств, що обслуговують процес реалізації продукції.

Об'єктами довгострокового та середньострокового кредитування є капітальні вкладення, пов'язані з реконструкцією підприємства, його технічним переозброєнням, упровадженням нової техніки, удосконаленням технології виробництва, та інші витрати, що приводять до збільшення вартості основних засобів. До таких кредитів підприємства вдаються, якщо відчувають брак власних коштів, призначених на ці цілі, а саме: прибутку й амортизаційних відрахувань.

Використання різноманітних форм кредитування підприємства прискорює рух грошових і матеріальних ресурсів та сприяє підвищенню ефективності фінансово-господарської діяльності.


2. Визначення потреби в кредитних ресурсах

Визначення потреби в кредитних ресурсах здійснюється наступним шляхом:

1.Розраховується сума необхідних фінансових ресурсів

2.Визначення частки яка буде профінансована за рахунок власних коштів

3. Визначення обсягу який буде покрито за рахунок кредиту (шляхом віднімання від необхідних коштів суми наявних власних)

Виходячи зі світового та вітчизняного досвіду можна визначити, що фінансові ресурси можуть бути спрямовані на збільшення оборотних коштів (поточні фінансові потреби) та на інвестиції в основний капітал (довгострокові фінансові вкладення) .

Функція оборотних коштів - здійснення платежів , розрахунків за поставлені товари, виконані роботи, готову продукцію. Вони постійно обслуговують всі стадії переміщення виробничих фондів і фондів обігу. Такім чином оборотні кошти не "витрачаються", а лише послідовно переходять від однієї стадії обороту до іншої, кожен раз повертаючись до своєї вихідної грошової форми. Іноді поняття "оборотні кошти” ототожнюють з "грошовими коштами”. Це не зовсім вірно. Оборотні кошти - це грошовий вираз авансованої вартості продукції. Для фінансового планування звіту та контролю за правильністю використання оборотних коштів прийнято укрупнене їх групування відповідно до балансових статей.

Поточні фінансові потреби (ОБОРОТНІ КОШТИ ) можна визначити наступним чином :

1. Різниця між поточними активами (без грошових коштів) і кредиторською заборгованістю

2. Різниця між коштами іммобілізованими в запасах сировини готової продукції, а також дебіторської заборгованості і сумою кредиторської заборгованості

3. Частина оборотних активів що не покрита власними коштами , довгостроковими кредитами та кредиторською заборгованістю

4. Нестача власних оборотних коштів

5. Потреба в короткостроковому кредиті

6. Поточні фінансові потреби = запаси сировини та готової продукції + дебіторська заборгованість - кредиторська заборгованість

На поточні фінансові потреби здійснюють вплив :

1. Тривалість експлуатаційного та збутового циклів (чим скоріше сировина перетворюється в готову продукцію , а готова продукція в гроші, тим менше іммобілізація грошових коштів в залишках сировини та готової продукції.

2. Темпи зростання виробництва (оскільки поточні фінансові потреби витікають з величини обороту так їх величина змінюється паралельно величині обороту; великий обсяг випуску потребує великих коштів на сировину матеріали енергоносії та ін. Крім того в умовах інфляції підприємства надають перевагу створенню солідних запасів сировини що не переплачувати за нього після чергового піднесення цін.)

3. Сезонність виробництва і реалізації готової продукції а також забезпеченість сировиною і матеріалами. Розбіжність у строках поступлень та платежів може привести підприємство до відсутності коштів для здійснення розрахунків по виконанню своїх зобов'язань - так званої технічної неплатоспроможності (розрив ліквідності)

4. Стан кон'юнктури (при високо конкурентному ринку найнебезпечнішою є ситуація коли продавець залишається без товару і не може задовольнити потребу покупця. Щоб випередити конкурентів, необхідно підтримувати запаси готової продукції на розумному рівні. Загальновідомо що нарощування оборотів призводить до зростання дебіторської заборгованості підприємства бо конкуренція змушує продавця пропонувати покупцю все більш вигідні умови комерційного кредиту.

Як правило більшість фірм в нашій країні для розрахунку суми кредиту який необхідний для поповнення оборотних коштів складають техніко-економічне обґрунтування проекту. Цей документ є обов'язковим для подання в банк при отриманні короткотермінового кредиту на поповнення оборотних коштів.

Визначення можливості повернення кредиту підприємством вчасно і у повному обсязі. Вирішення даної проблеми можливе

1. шляхом аналізу абсолютних даних фінансового плану підприємства

2. економіко статистичного аналізу фінансової звітності за допомогою відносних коефіцієнтів для складання прогнозів діяльності фірми у майбутньому. Цей етап складається з двох частин:

1) Розрахунок фінансових коефіцієнтів;

2) Аналіз розрахованих показників.

Цінність цього аналізу полягає в порівнянні різноманітних цифр, що стосуються угод на певну дату, але необхідно пам'ятати, що бізнес це діяльність яка знаходиться в постійному русі, в той час коли фінансова звітність показує стан речей на певну дату.

Тому для визначення реальної картини а також тенденцій розвитку необхідно застосовувати статистичні методи , що базуються на порівнянні, тих самих цифр тієї ж діяльності з даними минулих періодів. Статистичне порівняння одного звіту з іншим називається відношенням або коефіцієнтом, порівняння коефіцієнтів різних періодів визначає тенденцію розвитку.

Теоритичні дослідження показали, що особливістю кредитування є великий ризик. Ця особливість вимагає надання підвищеної уваги ефективності використання кредитних ресурсів підприємством для зменшення ризику. Однак, треба зазначити, що ризик – це невід‘ємна частини підприємницької діяльності. В сучасних умовах неможливо отримати значні прибутки не піддаючись впливу значного ризику, тому в більшості випадків ціллю підприємства повинно бути не усунення ризику, а розробка методів та прийомів, які дозволять його контролювати.


3. Ризики, пов'язані із наданням кредиту

Із розвитком ринкових відносин виникла необхідність принципово нового підходу банків до визначення платоспроможності і кредитоспроможності підприємств. Водночас зазначимо, що банківські заклади застосовують безліч різноманітних методик оцінки з певною системою коефіцієнтів.

На наш погляд, раціональною методикою є оцінка кредитоспроможності позиковців та розподіл їх за класами кредитоспроможності (табл. 1).

Таблиця 1. Розподіл позиковців за класами кредитоспроможності

Коефіцієнти

І-й клас

ІІ-й клас

ІІІ-й клас

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

0,2 і вище

0,1-0,2

менше 0,15

Проміжний коефіцієнт покриття

0,8 і вище

0,5 —0,8

менше 0,5

Коефіцієнт покриття

2,0 і вище

1,2—2,0

менше 1,0

Коефіцієнт фінансової незалежності

понад 60%

40-60 %

менше 40 %

За даною методикою після обчислення коефіцієнтів визначається в балах рейтинг позиковця. До першого класу відносять підприємства, які за підсумком набрали від 100 до 150 балів. До цих підприємств банки можуть застосовувати пільговий кредитний механізм, тобто відкривати пряму кредитну лінію, встановлювати скидки з процентних ставок, регулювати умови кредитного договору на користь позиковця.

До другого класу відносяться підприємства, які за оцінкою кредитоспроможності набрали від 151 до 250 балів. За цією позицією банк повинен зосередити увагу на структурі ліквідних активів. Якщо питома вага запасів і готової продукції перевищує 50%, то до цих підприємств слід застосовувати визначені прийоми захисту від виникнення ризику неповернення позики в строк, а саме: укладення договору страхування, встановлення плаваючої процентної ставки і т. ін. Це викликано тим, що нині даний вид ліквідних активів практично неможливо реалізувати за короткий строк у зв'язку з проблемами зі збутом продукції.

До третього класу відносять підприємства, які набрали від 251 до 300 балів. Як правило, банк відмовляє таким підприємствам у позиці або ж застосовує жорсткі вимоги до дії кредитної угоди.

У здійсненні кредитних операцій банк стикається з кредитним ризиком, тобто з ризиком несплати позиковцем основного боргу і процентів.

Кризові явища в банківській сфері України, які загострилися останнім часом, в значній мірі зумовлені підвищенням ризику кредитних операцій, що негативно впливають на їх дохідність. Ця проблема стала об'єктом спостережень органів державного регулювання після прийняття положення "Про порядок формування і використання резерву на можливі витрати по позиках комерційних банків", затвердженого правлінням Національного банку України 31 січня 1996 р. Згідно з цим положенням позики поділяються на п'ять умовних груп: стандартні, нестандартні, сумнівні, незабезпечені і безнадійні. До проблемних позик віднесені сумнівні, незабезпечені та безнадійні, питома вага яких у 1996 р. порівняно з 1995 р. зросла з 27 до 30,2%.

Виникнення проблемних кредитів обумовлено багатьма чинниками, зокрема такими:

1. Чинниками, які не можуть контролюватися банком і знаходяться поза сферою його діяльності:

— погіршенням макроекономічної кон'юнктури та ділової активності у тих галузях, де клієнтом здійснюються ділові операції;

— негативною (для боржника) зміною економічного законодавства.

2. Помилками керівництва підприємства, яке звернулося за позикою.

3. Чинниками, зумовленими некваліфікованою роботою банківських спеціалістів:

— порушенням основних принципів кредитування, визначених у положенні "Про кредитування", збільшенням у кредитному портфелі пролонгованих, прострочених та безнадійних позик;

— недостатнім аналізом фінансового стану позиковця;

— відсутністю аналізу кредитного портфеля з боку керівників комерційних банків, що призводить до концентрації ресурсів у одного позиковця;

— наданням кредитів, оформлених невідповідно до стандартів;

— низьким юридичним рівнем угод (відсутністю пунктів щодо регулювання процентних ставок, санкцій у разі нецільового використання позик і т.ін.);

— порушенням вимог положення "Про кредитування" у частині оформлення кредитних справ позиковців;

— недотриманням Закону України "Про заставу" (угоди нотаріально не засвідчені, без страхування заставного майна, прийняття майна тільки на суму виданих позик без урахування процентів кредиту, брак опису заставного майна);

— порушенням тимчасових вказівок стосовно використання плану рахунків бухгалтерського обліку банків України в частині використання балансових рахунків щодо проведення кредитних операцій (несвоєчасним відрахуванням простроченої і пролонгованої заборгованості на відповідний рахунок);

— у більшості випадків комерційні банки не перевіряють цільового використання позик.

Водночас, зростання або скорочення проблемних кредитів і відповідно динаміка прибутковості банків у багатьох випадках визначаються вимогами щодо здійснення кредитних операцій, зокрема такими:

1. Обсяг кредиту визначається залежно від розміру реальної розбіжності між платежами підприємства і вільними грошовими ресурсами. Цей розрив у платіжному обігу носить об'єктивний характер і залежить від специфіки діяльності підприємства.

2. Масштаби банківських послуг розраховуються на базі очікуваних платежів. Кредит за цих обставин надається у розмірі, що становить повну величину розриву в платіжному обігу і викликає довіру до клієнта, який потерпає від фінансових негараздів.

3. У кредитуванні процесу реального накопичення товарно-матеріальних запасів обсяг позики визначається залежно від залишків указаних запасів.

Розмір кредиту обчислюється на основі сплаченого залишку, який, у свою чергу, складається з товарно-матеріальних цінностей на складі і в дорозі без урахування усіх видів кредиторської заборгованості і власних обігових засобів, якими розпоряджається підприємство.

Своєчасність повернення знаходиться в тісній залежності не тільки вiд кредитоспроможності позичальників, але й від забезпеченості кредиту. Нещодавно принцип забезпеченості кредиту трак­ту­вався дуже вузько: признавалася лише матеріальна забезпеченість кредиту. Це означало, що позики повинні були видаватися під конкретні матеріальні цінності, що знаходяться на різних ступенях відтворення, наявність котрих на протязі всього строку користу­вання позикою говорило про забезпеченість кредиту i, отже, про реальність його повернення. Між тим у світовій банківський практиці видами кредитного забезпечення, крім матеріальних цінностей, оформлених зобов'язанням застави, виступають гарантії та поруки платоспроможних юридичних i фізичних осіб, а також страхові поліси оформленого позичальниками у страховій компанії ризику непогашення банківського кредиту. Таким чином, в сучасних умовах під забезпеченістю кредиту слід розуміти наявність у позичальників юридично оформлених зобов'язань, що гарантують своєчасне повернення кредиту: зобов'язання застави, договори гарантії, договори-поруки, договори страхування відповідальності непогашення кредиту.

Принцип повернення, строковості та платності кредиту означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений в кредитному договорі строк з відповідною платою за його користування. Принцип повернення є тією особливістю, що відрізняє кредит як економічну категорію від інших економічних категорій товарно-грошових відносин. Без повернення кредит не може існувати. Принцип повернення є невід'ємною рисою кредиту, його атрибутом.

Строковість кредитування являє собою необхідну форму досягнення повернення кредиту. Принцип строковості означає, що кредит повинен бути не просто повернений, а повернений у чітко визначений строк, тобто в ньому знаходить конкретне вираження фактор часу, i строковість є часова визначеність повернення кредиту. Строк кредитування є граничним часом знаходження позичених коштів у господарстві позичальника i виступає тією мірою, поза меж якої кількісні зміни протягом часу переходять у якісні: якщо порушується строк користування позикою, то викривляється сутність кредиту, він губить своє дійсне призна­чення, що негативно впливає на стан грошового обігу в країні.

З переходом на ринкові умови господарювання цьому принципу кредитування надається, як ніколи, особливе значення.


Висновки

Діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів.

З економічного погляду кредит - це форма позичкового капіталу (в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.

Загальноекономічною причиною появи кредитних відносин є товарне виробництво. Основою функціонування кредиту є рух вартості у сфері товарного обміну, в процесі якого виникає розрив у часі між рухом товару і його грошовим еквівалентом, відбувається відокремлення грошової форми вартості від товарної. Якщо рух товарних потоків випереджає грошовий, то підприємства - споживачі товарів із настанням моменту плати за них не завжди мають достатні кошти, що може зупинити нормальний процес відтворення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то на підприємствах нагромаджуються тимчасово вільні кошти.

Виникає суперечність між безперервним вивільненням грошей у кругообороті оборотних коштів і потребою в постійному використанні матеріальних і грошових ресурсів.

Таким чином, виникнення і функціонування кредиту пов'язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємствах і появою потреби в них у інших. При цьому виникнення кредитних відносин зумовлюється не самим фактом незбігу в часі відвантаження товару і його оплати, а узгодженням між суб'єктами кредитних відносин умови щодо відстрочки платежу шляхом укладання кредитної угоди. Але оборот товарів є не єдиною причиною появи кредитних взаємовідносин. Нині кредитні відносини виникають за будь-якої економічної чи фінансової операції, що пов'язана із заборгованістю одного з учасників такої операції.


Список використаної літератури

1. Биковець В. Кредитування малого підприємництва в Україні : реалії, проблеми, перспективи // Проблеми кредитування малого та середнього бізнесу в Україні. - 2001. - № 4. - C. 49-56

2. Василинчук В. Правове регулювання банківського кредитування суб'єктів підприємницької діяльності // Право України. - 2001. - № 7. - C. 36-39

3. Коваленко В. Особливості кредитування підприємств і організацій у сучасних умовах // Фінанси України. - 1998. - № 10. - C. 84-88

4. Кривоног О. Л. Банківське кредитування малих підприємств/ О. Л. Кривоног // Фінанси України. - 2005. - № 8. - С.101-105.

5. Любунь О. С. Стратегічне планування та управління банківською діяльністю // Фінанси України. - 2005. - № 11. - С.81-86.

6. Малахова О.Л. Кредитне забезпечення підприємницької діяльності// Фінанси України. - 2004. - № 6. - С.113-120.

7. Німенко Л. Кредитування малих підприємств // Закон і бізнес. - 2000. - № 17. - C. 9

8. Наконечний Т.С. Оцінка доцільності кредитування підприємств агропромислового комплексу// Економіка АПК. - 2000. - № 7. - C. 58-60

9.Реверчук Н. Вплив кредитування на економічну безпеку підприємств// Фінанси України. - 2002. - № 7. - C. 66-70

10. Федулова Л. Необхідність та шляхи формування ринкового механізму кредитування підприємництва/ Л.Федулова // Проблеми кредитування малого та середнього бізнесу в Україні. - 2001. - № 4. - C. 20-24

11. Цілюрик Д. Процес кредитування підприємств малого бізнесу та його складові // Вісник Національного банку України. - 2000. - № 11. - C. 30-31





Реферат на тему: Взаємовідносини банку та підприємства, кредитні ризики (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.