Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економіка підприємства

Впровадження та основні вимоги до організації робочих місць на хлібопродуктових підприємствах (дипломна робота)

План

 

1. Методологічні основи впровадження, організації та обслуговування робочих місць на підприємствах хлібопродуктів.

1.1. Робоче місце та інтенсивність праці.

1.2. Функції і схеми обслуговування робочих місць.

 

2. Основні вимоги до організації робочих місць на підприємстві.

2.1. Техніко-економічна характеристика підприємства.

2.2. Вимоги до знарядь праці та виробничому устрої.

2.3. Вимоги до проектування робочого місця.

 

3. Впровадження організації робочих місць на підприємстві.

3.1. Застосування існуючого досвіду щодо впровадження організації робочих місць на підприємствах хлібопродуктів.

3.2. Організація та обслуговування робочих місць.

 

Висновки.

 

Список використаної літератури.

 

Додатки.

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Важливою складовою частиною формування ринкових відносин, становлення та розвитку ринку праці є визначення та впроваджен­ня нового ставлення людини до праці, до її кінцевого результату, до забезпечення ефективної зайнятості населення.

Реальний комерційний розрахунок, повна залежність підприєм­ства від ринку стимулюють проведення режиму економії - у витра­тах живої праці на всіх напрямках виробничої, господарської, фінансової діяльності, зумовлюють усунення будь-яких надмірнос­тей У чисельності та витратах. За таких умов значно скорочується чисельність працюючих, що пов'язано з важливими життєвими інтересами людей.

З іншого боку вказані умови формують дійові збуджувальні мотиви, які суттєво підвищують цінність кожного робочого місця, дають можливість максимально розкрити здібності виконавців, ви­користати значне матеріальне забезпечення виробництва, яке е на кожному робочому місці, і на цій основі поліпшити ефективність виробництва, якість життя, краще, задовольнити зростаючі потреби (працівника, його сім'ї, усього суспільства. Широке розгортання підприємництва, розвиток ініціативної господарсько-виробничої діяльності, які базуються на різних формах власності, значно розширюють простір для прикладання людської праці, створюють позитивні умови для підвищення кінцевих резуль­татів власної та колективної праці. Ці результати будуть значно збільшеними, якщо в дію буде приведено усе багатство національ­них, культурних, інтелектуальних, професійних мотивацій еконо­мічно-виробничої діяльності, поширення підприємництва у першу чергу у матеріальному виробництві.

Значний вплив на підвищення результативності підприємства мають дати нові методи господарювання, засвоєний країною досвід підприємництва, піднесення громадського престижу людини праці, зростання підприємництва, розвиток творчих, ділових здібностей людей, всієї системи освіти та виховання.

Саме з цих позицій ефективна організація праці у ланцюзі виробництва - на робочому місці, на нашу думку, і в тією відправною межею, з якої починається шлях до успіху, до прибуткового ведення виробництва або сфери господарювання.

1. Методологічні основи впровадження, організації та обслуговування робочих місць на підприємствах хлібопродуктів.

1.1. Робоче місце та інтенсивність праці.

Інтенсивність праці як економічна категорія визначав ступінь напруженості праці у процесі виробництва.

Проява інтенсивності праці визначається через фонди витрат життєвих сил, обумовлених виробничим характером умов праці та рів­нем життя працюючого. Такими формами виступають щільність робо­чого часу, ступінь його корисності, - конденсації, ущільнення пра­ці, її темп, частота робочих рухів чи розумових дій за одиницю часу, величина витрат необхідних витрат для виконання трудової дії, розміри виробничого об'єкту чи трудової дії, умови, в яких здійснюється виробничий процес - організаційні, технічні, техно­логічні, санітарно-гігієнічні, психологічні, соціально-економіч­ні.

Інтенсивність, як і продуктивність праці, залежать від кіль­кості праці, що витрачається кожним працівником в одиницю часу.

У кожному одиничному трудовому процесі або акті продуктив­ність та інтенсивність праці взаємопов'язані та обумовлюють одна одну. Але це ствердження стосується не тільки індивідуального трудового процесу, а й суспільного виробництва у цілому.

Інтенсивність праці, інтенсивність трудових процесів збільшує кількість виготовленої продукції за одиницю робочого часу, а це в прямим підвищенням продуктивності праці.

У поглибленні теоретичного аналізу джерел підвищення продук­тивності праці питання співвідношення продуктивності та інтенсив­ності праці займають певне місце з різних точок зору. Але біль­шість дослідників визначені концепцію, за якою інтенсивність має властивість бути фактором продуктивності праці. Інтенсивність не тільки умова, а й чинник підвищення продуктивності праці, що вперше обґрунтував Струмілін С.Г. Він стверджував, що зростання інтенсивності праці підвищує її продуктивність, а не зберігав її на одному і тому ж рівні.

Цю позицію розділяв і Керженцев П.Ы. У свій час він був актив­ним і послідовним прихильником тієї думки, що інтенсифікація пра­ці буде одним із засобів підвищення-продуктивності праці.

У нашій свідомості домінує думка, що основним напрямком під­вищення продуктивності праці може бути шлях, пов'язаний з вико­ристанням більш продуктивних знарядь праці, вдосконалених предметів праці. Це так. Але для досягнення рівня продуктивності пра­ці економічно розвинутих країн у першу чергу в умовах нашої дер­жави треба привести в дію та одержати відповідну віддачу від то­го, що має народне господарство. Мається на увазі максимальне використання резервів, які налічуються на робочих місцях, на під­приємствах, у галузях виробництва.

Висловлюючи своє ставлення з причин низької продуктивності праці у період економічної кризи 1924 року в США, американський вчений та організатор виробництва Ф.Тейлор визначав, що "знижен­ня "прохолодності" і різноманітних причин повільності в роботі повинно настільки знизити витрати виробництва, що як наш внутріш­ній, так і наш зовнішній ринок значно поширяться і ми будемо спро­можні конкурувати більш, ніж на рівних умовах, з нашими суперни­ками. Це б усунуло одну з головних причин періодів економічної депресії, "поганих часів", безробіття і бідності".

Поряд з високорозвиненими продуктивними силами, інтенсивність праці в сучасних умовах функціонування державного та ринкового ме­ханізмів економіки є одним із головних джерел стабілізації робо­ти підприємств, насичення споживчого ринку необхідними товарами та послугами, припинення інфляції. У вирішенні цих питань, на нашу думку, провідна роль належить тим факторам, які перетворюють існуючу можливість в дійсність. Саме це і обумовлює розглядати робоче місце, трудовий процес, який відбувається на ньому, резер­ви поліпшення його комплексного використання як одним із вирі­шальних напрямків підвищення продуктивності праці, результативності виробництва.

Але останнім часом ефективність роботи по працевлаштуванню на ро­бочих місцях дещо підвищилась. Найвищих результатів у працевлаш­туванні досягли у Дніпропетровській області, де частка громадян, які одержали роботу, становить 53,0$, у Республіці Крим - 48,0$ , Луганській області - 47,0$, Вінницькій - 46,3$, Херсонській -42,4$, Хмельницькій - 43,5$, Полтавській - 42,0$, Черкаській -41,8$ та у місті Києві - 43,1$, Івано-франківській області - 16,3-$, Волинській - 18,2$, Чернівецькій -I9.75S, Рівненській - 21,055, Львівській - 22,8$. Серед індустрі­альних областей у Донецькій області отримали роботу лише 31,6$ .

Нарощуються обсяги професійної підготовки та перепідготовки вивільнених працівників і незайнятого населення. Організація навчання запланована у 500 навчальних закладах різного типу, де будуть проходити перепідготовку кадри по укладеним 2,5 тисячам угод з навчальними закладами. Цьому сприяє державний фонд спри­яння зайнятості населення, з якого у 1993 році витрачено 8,8млрд.грн., в тому числі на виплату стипендій - 2,4млрд.грн.

У роботі по вирішенню питань зайнятості відкритими залиша­ються багато питань.

Найголовніше з них, на нашу думку, є проблема інформаційного забезпечення програм зайнятості. Треба наголосити, що це являєть­ся, важливим інструментом планомірного збалансування пропозиції і попиту на робочу силу в регіоні. Зараз дані про трудовий по­тенціал регіону, як джерело пропозиції робочої сили, відсутні. Ми маємо інформаційні дані про трудовий потенціал регіону тільки по області та по обласному центрові, але й вони не досить точні. Найбільш потрібною така інформація повинна бути на рівні адміністративного району та міс­та обласного підпорядкування, де йде формування бази програми зайнятості, основні дані про необхідність робочих місць.

Важливий вплив на ситуацію з наявністю робочих місць має проблема умов праці.

Проблема "людини в соціальному просторі" сьогодні набула дер­жавного значення. Першочергово сьогодні потрібна побудо­ва моделі інформації про соціальний стан людини, в тому числі і про наявність робочих місць та їх використання. Створення такої розподільчо-централізованої бази даних про всіх жителів України, Функціонування сучасних та перспективних інформаційних технологій персоніфікованого обліку населення з питань соціального, еконо­мічного, трудового стану, умов економічного середовища, здоров'я окремих груп громадян, інших даних про робочу людину буде мати неоцінне значення для ринку праці, для вирішення проблем зайнято­сті населення, серед яких проблемі робочого місця належить про­відна роль.

Серед багатьох проблем, які стоять перед матеріальним вироб­ництвом, особливо важливу роль мають ті, які пов'язані з розвит­ком та удосконаленням виробництва, з підвищенням його ефективно­сті.

Сучасне становище економіки України характерне розвитком ринкових відносин. У цих умовах найбільш раціональне використан­ня робочої сили та виробничих потужностей е необхідною умовою стабілізації соціально-економічного розвитку, подолання кризових явищ та створення передумов для ефективного функціонування ви­робничо-господарського механізму.

Оптимально організоване робоче місце плідно впливає на весь хід виробничого процесу, на його результати. Саме на робочому місці з усією повнотою находить прояв у використання прогресивних методів та прийомів праці, продумана її організація, високий рі­вень її технічного оснащення.

Робоче місце на підприємствах хлібопродуктів - це дільниця робочої площі, оснащеної різноманітним обладнанням, комплектом приладів та інструментів, до­поміжними устроями та інвентарем, необхідними для виконання пев­ної роботи.

По рівню спеціалізації робочі місця розпізнають:

· однопредметні – коли оброблюються деталі одного найменування, характерні для масового /поточного/ та багатосерійного виробницт­ва;

· охожопредметні – коли оброблюються декілька найменувань дета­лей, схожих по конструкторсько-технологічним ознакам, характерні для серійного виробництва;

· рїзнопредметні – коли здійснюється виконання робіт по обробці або виготовленню різних деталей-операцій, характерні для індивідуального та дрібносерійного виробництва.

По кількості виконаних операцій визначають одноопераційні ро­бочі місця, на яких виконується одна операція, та багатооперацій­ні, коли виконується декілька операцій над однією деталлю.

За ступенем автоматизації обладнання робочих місць відрізняють:

· механізовані, коли встановлювання, зняття деталі, управлін­ня верстатом здійснюються робочим ручним методом;

· напівавтоматизовані, коли робочий вручну виконує встановлен­ня та зняття деталі з верстату, а усі останні операції здійснюють­ся автоматично;

· автоматизовані, коли функції робочого зводяться до спостері­гання та управління роботою верстату.

Рівень спеціалізації робочого місця, ступінь автоматизації, другі ознаки здійснюють суттєвий вплив на характер, зміст та ре­зультативність праці на робочому місці.

Результативність праці багато у чому залежить від урахування усіх компонентів при організації праці /табл.1/.

Таблиця 1.1.

Схема організації праці на робочому місці та напрямки її удосконалення

Організація використання предметів праці

Сировина

Прогресивність виду матеріалу; методу виготовлення

Продукція

Простота виробництва, розмір, величина допустимого варіювання

Організація використання засобів праці в технології

Устаткування

Технічний стан устаткування, ступінь відповідності його сучасному рівню розвитку технології

Технологія

Прогресивність методу та стан діючої технології; технічна оснащеність виробничого процесу

Технологічне оснащення (прилади, устрої)

Якість матеріалу; прогресивність конструкції; технологічна конструкція

Якість праці та організація її вдосконалення

Раціональність трудових прийомів та рухів

Послідовність виконання прийомів та рухів; направленість та тривалість

Характер організації робочого місця

Паніровка, обслуговування, оснащення; культура виробничої обстановки; стан безпеки

Розділ та кооперація праці

Рівень спеціалізації, можливість злучання професій; колективні форми організації праці

Стан трудової дисципліни

Трудова, технологічна дисципліна, раціоналізація виробничого процесу

Професійний рівень виконавця

Виробничо-кваліфікаційний загальноосвітній рівень робочих кадрів

Організація використання живої праці

Регулювання витрат праці та виробництва

Встановлення та регулювання прогресивних норм та нормативів праці; нормування трудомісткості технологічного процесу

Так, при однопредметній спеціалізації та роботі на верстатах-напівавтоматах важливе значення для результативності роботи мають удосконалені технологічні режими обробки деталей, конструкція використовуємого інструменту та приладдя, раціоналізація трудових прийомів та рухів.

При виконанні чистової обробки важливе значення має зберіган­ня технологічної відповідності, забезпечення догляду за обладнанням, удосконалення використовуємих у процесі обробки інструментів та приладдя. При багатоверстатному обслуговуванні особлива увага при­діляється раціональному розміщенню верстатів та їх обслуговуванню.

Провідним початком у кожному виробничому процесі є робочий, який безпосередньо організує та виконує певну роботу, використо­вуючи для цього представленні у його розпорядження певні матеріальні, або технічні засоби.

Раціональна організація праці на робочому місці передбачає проектування та впровадження такої побудови трудового та виробни­чого процесу, при якому праця робочого була б найбільш продуктив­ною з найменшими витратами енергії людини.

Незалежно від робочих професій основою високопродуктивної праці на робочому місці є виконання робочим раціональних трудових ру­хів.

Найбільш досвідчені робочі знаходять у процесі праці більш короткі та найменш стомлюючі шляхи рухів зводять кількість рухів при виконанні роботи до мінімально необхідної, рівномірно розпо­діляють рухи та навантаження між обома руками, менш стомлюючись і виконуючі більші норми виробітку.

Протягом робочого дня кожен робочий виконує велику кількість повторюваних рухів. Так, наприклад, у токаря кількість трудових рухів за зміну становить біля 10 тис., а при обробці невеликих деталей збільшується до 15 тисяч.

Різні робочі застосовують самі різноманітні засоби виконан­ня одних і тих же прийомів роботи з різницею у часі в декілька разів.

Для відпрацювання найбільш досконалих та швидких прийомів роботи, необхідно з великою точністю вивчити кожну роботу, проана­лізувати усі прийоми використані у технологічному процесі.


При виконанні роботи, перш за все, необхідно забезпечити симет­ричність рухів, які є найбільш швидкими та раціональними. Симет­ричні рухи - це такі рухи рук, які здійснюються відносно уявляємої лінії, яка проходить через середину корпусу тіла робочого /мал.1, лінія АБ/.

Малюнок 1.1. Межи робочої зони.

Внаслідок симетричності людського тіла симетричні рухи рук виконуються значно легше, коли вони водночас направляються до корпусу або від нього. Коли прийоми здійснюються симетрично и од­ночасно досягається не тільки рівномірність рухів у продовженні часу, але й забезпечується рівновага усього корпусу, що значно полег­шує виконання роботи.


Малюнок 1.2. Зони досяжності на робочому місті.

а – зона досяжності рук без нахиляння корпусу робочого;

б – оптимальна робоча зона;

в – менш вигідна зона з нахилянням корпусу до 30°

Планування та оснащеність робочого місця передбачає раціо­нальне розміщення обладнання та організаційної оснастки, забезпе­чення скорочення стомлюючих допоміжних рухів. На робочому місці розміщення усіх предметів праці здійснюється у зонах найбільш лег­кої досяжності рук, тіла робочого /мал.1.2/. Зони досягнення да­ють можливість визначити раціональну відстань по розміщенню допо­міжного, обладнання. Найбільш зручна, вигідна вона у горизонталь­ній площині визначена дугою а радіусом приблизно 350 мм. Розмі­щення предметів далі вказаних трьох зон досяжності (а, б, в) обумовлюють зайві рухи.

Невід'ємною умовою організації робочого місця, крім верстата, є забезпечення його всім необхідним для виконання роботи: тара для розміщення та зберігання напівфабрикатів, готової продукції, тумбочки, столи, етажерки для розміщення інструменту, приладдя, устрої, екрани для захисту, охолоджувальні пристрої та ін.

Усі рухи робочого, які мають місце при виконанні конкретної технологічної операції, підрозділяються на рухи, які витрачаються на завантаження(розміщення) напівфабрикатів та зняття готової продукції /заготовки/ на робочому місці, на рухи, які витрачаються при користуванні вимірювальним та допоміжним інструментом, та рухи, які витрачаються на управління робочим місцем та пристосуваннями, устроями.

При виконанні роботи найбільш раціональним є радіально-круго­ві розміщення предметів на робочому місці. Такі розміщення /див. мал.3/ випливають із самої природи рухів людини, як найбільш економні та продуктивні.

Зайві рухи руки /або рук/, повороти корпусу робочого збільшують витрати часу на виконання операції, стомлюють робочого, що кінцевому результаті веде до зниження продуктивності праці.

Раціоналізація робочих рухів і всього трудового процесу на робочому місці взагалі в значним резервом підвищення ефективності раці та виробництва.

Розглядаючи робоче місце, як первинну низову ланку підприємства, треба мати на увазі не тільки оснащену зону прикладання праці.

Насамперед треба враховувати, що на робочому місці усі матеріально-технічні елементи виробництва знаходяться у дії. Відправн­им елементом цих дій є праця людини, бо без наявності праці працюючої людини немає робочого місця.

У зв'язку з цим робоче місце слід розглядати з позицій усієї сукупності виробничої обстановки та умов, необхідних для здійснення процесу виробництва.

Невід'ємною частиною організації праці в забезпечення відповідних санітарно-гігієнічних умов праці, культури та естетики виробництва, побутового обслуговування працюючих на виробництві. Де в першу чергу:

· стан температурного режиму, освітлення, запилення, загазо­ваність повітряного середовища, наявність та рівень шуму на робо­чому місці і відповідність даних умов санітарно-гігієнічним нормам або нормативам;

· відповідне оформлення приміщень, обладнання та навколишніх предметів і відповідність його нормам та вимогам технічно: есте­тики та гігієни праці;

· забезпечення робочого відповідним спеціальним одягом, їжею та питною водою;

· обладнання побутових приміщень та відповідність їх санітарно-гігієнічним вимогам та нормам та інші /див. додаток/.

Організація праці на робочому місці робочих підприємств хлібопродуктів має свої специфічні ознаки, які характеризують наступні частини робочого місця – робоча зона, сировина /напівфабрикат/, тех­нологію обробки, технологічне оснащення, раціональні трудові прийо­ми, обслуговування робочого місця, кваліфікацію робочого, умови виробничої обстановки та техніки безпеки.

Робочі місця, маючи загальні характеристики, відрізняються своєю особливістю у залежності від їх професійного та техноло­гічного призначення.

Таким чином, організацію робочого місця слід розуміти, як вдосконалення усієї сукупності виробничих умов у цілях досягнення найбільш продуктивного використання робочого часу, обладнання, збереження сил людини й її здоров'я, найкращого використання усіх видів ресурсів виробництва.

1.2. Функції і системи обслуговування робочих місць.

Обслуговування робочих місць засновано на поділі праці між основними і допоміжними виробничими робітниками й охоплює ряд важливих функцій по видах, термінам і методам виконання допоміжних робіт. За рахунок організації обслуговування робочих місць основних робітників створюються необхідні умови для ведення трудових і виробничих процесів без перебоїв, з найбільш повним використанням технологічного устаткування за часом і потужністю, з високою продуктивністю праці.

Важко уявити собі сучасне виробництво, у якому були відсутні б найважливіші функції обслуговування, наприклад транспортна чи налагоджувальна. Це означало б, що основний виробничий робітник усякий раз, як тільки в нього кінчалися заготівлі ти матеріали або накопичувалася велика кількість готових виробів, змушений був би зупиняти верстат і займатися транспортними операціями. Ще складніше з налагодженням і регулюванням устаткування. При «самообслуговуванні» можуть виникнути не тільки значні простої, але і такі положення, коли сам робітник, чи верстатник оператор просто не здатний у силу недостатньої кваліфікації налагодити складне устаткування, наприклад автоматичні системи керування і контролю, якщо в них виникнуть неполадки. Останнє в міру ускладнення технічного оснащення виробництва здобуває усе більше значення.

Тому виділення допоміжних робіт з обслуговування основного виробництва в самостійні функції не тільки теоретично виправдано, але і життєво необхідно. У сучасних умовах у російській промисловості чисельність допоміжних робітників, що обслуговують основне виробництво, майже дорівнює чисельності основних виробничих робітників, а в деяких високомеханізованих і автоматизованих виробництвах навіть перевищує її. Це і зрозуміло, при автоматизації частина основних робітників-операторів скорочується, однак не тільки питома вага, але й абсолютна чисельність допоміжних робітників зростає. За рахунок цього підвищення продуктивності праці в розрахунку на всіх робочих, основних і допоміжних, виявляється менше, ніж у розрахунку тільки на основних виробничих робітниках. Таке положення змушує приділяти велику увага поліпшенню організації праці допоміжних, обслуговуючих робітників, інакше їхній зростаюча чисельність може "Поглинути” весь приріст продуктивності праці, досягнутий у результаті технічного прогресу на основних роботах.

Разом з тим недостатня чисельність допоміжних робітників у випадку їхнього необґрунтованого чи скорочення недокомплектування приводить до ще більшого економічного збитку, тому що за матеріалами спостережень і вивчення витрат робочого часу на багатьох машинобудівних підприємствах установлено, що близько 70% внутрізмінних утрат робочого часу зв'язано з недоліками в обслуговуванні робочих місць.

У сучасному промисловому виробництві, на прикладах машинобудівних підприємств, нараховується до 10 функцій обслуговування. Під функцією обслуговування розуміється конкретний вид трудової діяльності по обслуговуванню основного виробництва, виконуваний відповідними робітниками-фахівцями допоміжних підрозділів і служб підприємства.

Основні функції обслуговування і їхній зміст наступні.

1. Виробничо - підготовча — комплектування матеріалів, заготівель, деталей і розподіл робіт із забезпеченням технічною й економічною документацією (робітники креслення, схеми, інструкції, убрання на виконання відрядних робіт і т.п.).

2. Інструментальна — забезпечення робочих місць інструментом, пристосуваннями і підтримка їх у справному стані.

3. Налагоджувальна — налагодження, регулювання і підналагодження технологічного устаткування, пристосувань і складного інструмента.

4. Енергетична — забезпечення основного виробництва і всіх інших підрозділів і служб підприємства різними видами енергії (електричної, стисненим повітрям, водою, паливом), а також міжремонтне обслуговування всіх енергетичних установок, мереж і вимірювальних приладів.

5. Ремонтна — поточний ремонт і міжремонтне профілактичне обслуговування технологічного устаткування, чи виготовлення відновлення не одержуваних від постачальників запасних частин і деталей і зміст ремонтно-механічних цехів і ділянок.

6. Контрольна — контроль якості чи продукції робіт, аналіз і приймання сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів, одержуваних з боку, а також обслуговування і регулювання контрольно-вимірювальних приладів, облік, аналіз причин і попередження шлюбу чи продукції робіт.

7. Транспортна — переміщення сировини, матеріалів, заготівель і інших предметів праці усередині, а іноді і поза підприємством, а також вивіз готової продукції і виробничих відходів. Для виконання цієї функції на більшості підприємств створюються транспортні цехи, укомплектовані необхідними видами транспортної техніки.

8. Складська — приймання, зважування, сортування, маркірування, складування, облік, збереження і видача усіх видів речовинних матеріальних цінностей.

9 Ремонтно-будівельна — поточний ремонт і підтримка в робочому стані будинків і споруджень підприємства і всіх комунікацій на його території.

10 Господарсько-побутова — підтримка чистоти і порядку у виробничих і побутових приміщеннях на підприємствах, а також забезпечення всіх працюючих спецодягом з її пранням і ремонтом, питною водою, у належних випадках — спецїжою, засобами індивідуального захисту й інших видів побутового обслуговування працівників на виробництві.

Крім того, до функцій обслуговування на ряді підприємств відносять і організацію суспільного харчування, і медичне обслуговування, і організацію спортивної і культурно-масової роботи.

Та чи інша функція обслуговування здійснюється по визначеній системі. Під системою обслуговування робочих місць і працівників розуміється науково обґрунтований комплекс заходів щодо регламентації термінів, обсягів і методів виконання тих чи інших функцій обслуговування. Для кожної функції обслуговування може бути розроблена і установлена своя система обслуговування. Це залежить від конкретних умов, типу й обсягів виробництва, чисельності працюючих, складності устаткування і його стану і т.д.

Основні принципи організації системи обслуговування по тій чи іншій функції можна звести до наступного:

· розмежування функцій обслуговування і функцій основного виробничого процесу з метою переходу від самообслуговування і децентралізованого обслуговування до спеціалізованого централізованого чи хоча б до змішаного обслуговування, коли централізовано виконуються тільки найбільш складні і важливі функції обслуговування;

· забезпечення плановості усіх чи більшості систем обслуговування, їхнє узгодження й ув'язування з оперативно-виробничим плануванням, підпорядкування регламенту і термінів обслуговування задачам і регламенту роботи основного виробництва;

· розробка графіків планово-попереджувального, профілактичного обслуговування і впровадження таких графіків для попередження аварійних ситуацій і перебоїв у роботі основного виробництва;

· організація комплексного обслуговування з виконанням робіт із усіх найважливіших функцій відповідно до технологічної послідовності;

· раціональна організація праці допоміжних робітників із забезпеченням їх усім необхідним для високопродуктивної роботи (матеріалами, інструментом, що комплектують виробами, запасними частинами, транспортними засобами і т.п.);

· забезпечення високої якості обслуговування, надійності ремонту, стійкості налагодження, точності регулювань і своєчасності виконання всіх робіт з обслуговування;

· регулярний і надійний зв'язок робочих місць і робітників основного виробництва з обслуговуючим персоналом.

Як видно з переліку основних принципів організації системи обслуговування, вона не зводиться тільки до форми обслуговування, але містить у собі ряд інших елементів — від планування цієї роботи і підбора кадрів для неї до оснащення робочих місць обслуговуючого персоналу й оцінки якості обслуговування.

До форм обслуговування відносяться чергова, планово-попереджувальна і стандартна.

Чергова форма обслуговування по усім чи більшості функцій застосовується на невеликих підприємствах з одиничним чи дрібносерійним типом виробництва. Сутність її полягає в тому, що допоміжні, обслуговуючі робітники викликаються на основні робочі місця в міру потреби. Деякі функції обслуговування виконують основні робітники, у цьому випадку форма іменується самообслуговуванням. Достоїнство чергової форми обслуговування — відносно невелика чисельність допоміжних робітників, а основний недолік полягає в тім, що її застосування може приводити до втрат робочого часу в основних робітників: навіть у тих випадках, коли обслуговуючий робітник не зайнятий іншою роботою, між викликом і появою його на об'єкті обслуговування проходить якийсь час, що формує простій і втрату продуктивності праці в основного робітника. Якщо потрібний допоміжний робітник викликаний на інший об'єкт обслуговування, то простий значно зростає. Що стосується самообслуговування, то в ньому слід зазначити два істотних недоліки: по-перше, основні робітники-оператори далеко не завжди мають достатню кваліфікацію для виконання усіх функцій обслуговування, що особливо яскраво виявляється при ремонті і налагодженні складного автоматичного устаткування; по-друге, простої основного технологічного устаткування при самообслуговуванні багаторазово зростають за рахунок витрат часу на одержання необхідного інструмента, запасних частин, деталей і контрольно-вимірювальної апаратури. Тому форму самообслуговування можна допускати у виняткових випадках, при невеликих обсягах робіт і щодо простих устаткуванні і технології.

Планово-попереджувальна форма обслуговування застосовується в умовах серійного і крупносерійного виробництва і при досить великих обсягах робіт. Сутність цієї форми полягає в тім, що всі чи більшість функцій обслуговування здійснюються по заздалегідь розробленим і технічно обґрунтованих планах-графіках. Виконують таке обслуговування висококваліфіковані робітники в умовах професійно - кваліфікованого поділу праці: наприклад, електросилову й освітлювальну техніку обслуговують електрики, регулювання частин механізмів, що рухаються, виконують слюсарі і механіки, перевірку і налагодження автоматичних систем керування — висококваліфіковані наладчики, що володіють електронною технікою, і т.д.

Роботи ведуться за графіком незалежно від того, справно чи устаткування ні: як тільки підходить передбачений графіком термін, устаткування зупиняють на планово-попереджувальний ремонт. По подібним календарної, а усередині змін навіть по годинних графіках здійснюються транспортне обслуговування, постачання інструментом, контрольні функції. Основні робітники при такій формі обслуговування лише беруть участь у виконанні окремих робіт.

Стандартна форма обслуговування полягає в тому, що обслуговування по усім чи більшості найважливіших функцій виробляється по твердих тимчасових чи графіках так називаним «стандарт - планам», у яких передбачаються не тільки час обслуговування і простоїв устаткування і робітників місць, але і послідовність виконання різних видів обслуговування, багато хто з який можуть сполучатися за часом. При цій формі усі функції обслуговування виконуються фахівцями — допоміжними робітниками високої кваліфікації.

Стандартна форма обслуговування застосовується в умовах масового виробництва, а також на особливо відповідальних ділянках інших типів виробництва, наприклад при обслуговуванні могутніх силових установок, при передполітному і плановому оглядах і ремонтах літаків у цивільній чи авіації при профілактичних ремонтах механізмів і апаратури, що представляють підвищену небезпеку травматизму. Ефективність цієї форми обслуговування дуже висока при її належному застосуванні майже цілком усуваються втрати робочого часу і часу роботи устаткування з технічних причин, обслуговування здійснюється на високому професійному рівні й у стиснуті, регламентовані терміни.

Однак у реальному виробництві не завжди вдається застосовувати тут іншу форму обслуговування в чистому, «рафінованому», виді: по Деяких функціях, у зв'язку з невеликим обсягом робіт, у цьому не буває необхідності; по іншим, менш трудомістким і відповідальної, наприклад, таким, як збирання виробничих чи приміщень дрібні ремонтно-будівельні роботи, цілком достатньо і чергової форми. Тому на підприємствах нерідко застосовується змішана форма обслуговування, коли частина функцій виконується за регламентом, що відповідає планово-попереджувальній чи стандартній формам обслуговування, а частина менш відповідальних функцій — у порядку чергового (викличного) чи обслуговування самообслуговування. Критеріями вибору форм обслуговування є їхню достатність, надійність і економічна ефективність.

Важливе значення для організації обслуговування робочих місць і устаткування має вибір найбільш ефективного й економічного способу обслуговування, тобто умов його організації. Відомі три способи організації обслуговування: централізований, децентралізований і змішаний.

При централізованому способі обслуговування, застосовуваному в основному на великих підприємствах з масовим чи крупносерійним типом виробництва, функції обслуговування концентруються і здійснюються відповідними функціональними службами підприємства по всіх його підрозділах. Наприклад, усі транспортні роботи виконуються транспортним цехом, ремонтні — ремонтно-механічної майстерні під керівництвом відділів головного механіка і головного енергетика, контрольні функції — працівниками відділу технічного контролю підприємства і т.д. За рахунок централізації функцій обслуговування (за умови достатнього обсягу робіт) забезпечуються економічність і підвищення якості обслуговування.

При децентралізованому способі обслуговування, застосовуваному на середніх і дрібних чи підприємствах в умовах територіальної роз'єднаності підрозділів підприємств, функції обслуговування здійснюються безпосередньо в цих підрозділах (у цехах, на відособлених чи ділянках об'єктах). Достоїнствами такого способу організації обслуговування є, оперативність, посилення відповідальності лінійних керівників за своєчасність і високу якість обслуговування. До недоліків відносяться збільшення чисельності обслуговуючих робітників, не завжди достатній рівень їхньої кваліфікації і більш низьке, чим при централізованому способі, технічне оснащення.

Тому часто при організації обслуговування застосовується змішаний спосіб організації праці обслуговуючих робітників, при якому частина функцій обслуговування здійснюється централізовано, а частина — децентралізована.

Однак, яка б система обслуговування робочих місць ні застосовувалася на підприємствах, які б ні були обрані способи організації обслуговування основних робітників, їхніх робочих місць і виробничого устаткування, існує ряд загальних обов'язкових вимог до організації всієї системи обслуговування.

1 Обов'язкове ув'язування системи обслуговування із системою оперативно-виробничого планування. Особливо важливо погодити в часі і по можливості скоротити простої машин і устаткування при їхньому обслуговуванні, а також передбачити проведення робіт з обслуговування в періоди міжсмінних перерв у роботі, внутрізмінних (наприклад, обідніх) перерв і в загальні вихідні дні. Робота основного виробництва повинна плануватися з урахуванням часу і регламенту обслуговування по всіх його функціях.

2 Будь-яка система обслуговування повинна бути попереджувальної, т е гарантуючої основне виробництво від простоїв і втрат робочого часу по яким би то ні було причинам (поломки, аварії, несвоєчасна доставка предметів праці, перебої в забезпеченні інструментом і т.д.).

3. Завчасна підготовка виробництва по всіх найважливіших функціях його обслуговування: попереднє планове комплектування матеріалів, заготівель, деталей, напівфабрикатів, інструмента, оснащення і технічної документації.

4. Система обслуговування в цілому повинна мати комплексний характер, тобто передбачати планомірне і взаємопов'язане виконання різних робіт з обслуговування робочих місць і устаткування різними службами і працівниками по заздалегідь розроблених графіках.

5. Висока якість і надійність обслуговування, що особливо важливо при виконанні ремонтів, регулюванню і налагодженню устаткування, а також при виготовленні і ремонті інструмента.

6. Економічність системи — виконання усіх функцій обслуговування з мінімальними витратами праці і засобів.

Виконання перерахованих вимог можливо за умови злагодженої, науково обґрунтованої організації праці всіх допоміжних робітників і чіткої координації функцій обслуговування як між основним і допоміжним виробництвом, так і усередині допоміжних підрозділів і служб підприємства. Рішення цієї задачі представляє визначені складності, оскільки сфера допоміжних робіт на підприємствах довгий час знаходилася як би на другому плані в рішенні організаційних питань: і нова техніка, і передова технологія, і заходу щодо наукової організації праці і виробництва впроваджувалися в першу чергу на ділянках основного виробництва, а допоміжне виробництво в цьому відношенні хронічно відставало від основного

Тому першим етапом роботи з упровадження наукової організації праці допоміжного персоналу, і в першу чергу робітників, що безпосередньо обслуговують основне виробництво, є вивчення й аналіз існуючих форм і систем обслуговування. Основні напрямки такого аналізу наступні.

1. Збір матеріалів, що характеризують організацію робочих місць і їхнє обслуговування на підприємстві й у його підрозділах. Для цього враховуються такі загальні техніко-економічні показники досліджуваного підприємства, чи цеху ділянки, як: склад устаткування; особливості технології; рівень механізації праці основних і допоміжних робітників; існуючі форми і системи обслуговування робочих місць із усіма їхніми достоїнствами і недоліками; рівень централізації допоміжних робіт; чисельність допоміжних робітників і їхнє співвідношення з основними робітниками; використання робочого часу допоміжними робітниками і виявлення причин і величини простоїв основних робітників у зв'язку з недоліками в обслуговуванні робочих місць.

2. Ретельне вивчення організації праці робітників, що здійснюють виробничо - підготовчу функцію обслуговування: спосіб і ефективність забезпечення основних робочих місць інструментом, підйомно-транспортним устаткуванням, сировиною, матеріалами, що комплектують виробами, технічною документацією — усім тим, що необхідно для безперебійної і високопродуктивної роботи основних робітників.

3. Аналіз організації налагодження і підналагодження устаткування: планово-попереджувальна чи виклична системи; величина простоїв устаткування й основного робітників під час чи налагодження профілактичних оглядів устаткування; міжремонтне обслуговування й організація праці робітників-наладчиків.

4. Аналіз транспортного обслуговування робочих місць основних робітників: організація внутрішньоцехового й усередині дільничного переміщення заготівель, напівфабрикатів, сировини, матеріалів; способи і рівень механізації вантажно-розвантажувальних робіт; виявлення втрат робочого часу в основних робітників із причин незадовільного транспортного обслуговування й у транспортних робітників по технічних і організаційних причинах.

5. Аналіз організації праці в області технічного контролю: вивчення існуючої системи централізованого контролю, стану й ефективності самоконтролю і взаємоконтролю, порядку здавання-прийняття й оцінки якості чи продукції робіт, визначення витрат робочого часу на здійснення контрольних функцій.

6. Перевірка наявності і надійності засобів зв'язку і сигналізації на робочих місцях основних і обслуговуючих робітників, а у випадках чи відсутності несправності засобів зв'язку — визначення втрат робочого часу з цих причин.

7 Аналіз ефективності діючих на підприємстві форм обслуговування (чергова, планово-попереджувальна, стандартна) і внесення на підставі зроблених спостережень пропозицій по зміні цих форм.

У результаті аналізу організації обслуговування робочих місць розраховуються наступні узагальнюючі показники.

Коефіцієнт ефективності обслуговування робочих місць. Він розраховується по формулі

К е обс = 1 – (Тпрв / Тсм)

Де, К е обс – коефіцієнти ефективності обслуговування;

Тпрв – час втрачений із причин неналежного обслуговування робочих чи місць ділянок, хв. чи година.;

Тсм – змінний чи час сумарний час спостереження, хв. чи година

Коефіцієнт якості обслуговування. Цей показник обчислюється по формулі

Кко = РМсо / РМТобщ ,

де РМсо і РМобщ — число своєчасне і робочих місць, що обслуговуються якісно, і загальне число робочих місць у виробничому чи підрозділі на підприємстві.

Відсоток зниження продуктивності праці основних робітників із причин недоліків в обслуговуванні робочих місць. Він розраховується як відношення сумарного часу втрат, зв'язаного з недоліками в обслуговуванні (Тирв), до сумарного робочого часу основних робітників, за яких велося спостереження

ф отр = Тсм – Тпрв)

де Тф отр – фактично відпрацьований час;

Пппт = Тпрв * (Тсм – Тпрв) * 100

Після того як вивчена існуюча організація обслуговування робочих місць і виявлені конкретні недоліки в цій області організаційної роботи, проектуються заходи щодо поліпшення обслуговування по всіх основних функціях. Заходи повинні бути конкретними (зміст заходів, форма і спосіб їхньої реалізації). адресними (найменування служб і посадових осіб, відповідальні за реалізацію заходів, і розподіл обов'язків між ними). Для всіх заходів повинні бути зазначені терміни виконання в цілому, а для великих заходів — терміни по етапах проведення робіт.

При проектуванні заходів щодо обслуговування робочих місць визначаються форма і спосіб обслуговування по кожній функції, розподіляються обов'язки між основними й обслуговуючими робітниками, розраховуються регламенти виконання робіт і баланси робочого часу робітників.

При розробці і реалізації заходів щодо поліпшення обслуговування робочих місць першочергова увага повинна приділятися таким видам допоміжних робіт, як організація планових ремонтів машин і устаткування і їхнього міжремонтного обслуговування, налагодження і підналагодження устаткування, інструментальне забезпечення робочих місць і організація транспортного обслуговування.

Як видно навіть з короткого викладу проблеми організації й обслуговування робочих місць на промислових підприємствах, робота ця досить трудомісткого, потребуюча і часу, і засобів, і трудових витрат.

Тим часом у міру механізації, автоматизації виробництва й уніфікації устаткування розходження у вимогах до організації, оснащенню й обслуговуванню робочих місць поступово згладжуються. Так, ще кілька десятиліть назад був організований масовий випуск універсальних токарських верстатів типу I-A-62 чи I-K-62 і ними було оснащене більшість ремонтно-механічних цехів у всіляких галузях господарства. Приміром, у гірничодобувній промисловості рудники оснащувалися однотипними електровозами, на відкритих гірських роботах застосовувалися однакові екскаватори і драги і т.п. У цих умовах з'явилася можливість розробляти і впроваджувати типові проекти оснащення й обслуговування робочих місць.

Ще більш згладжуються розходження в змісті праці, оснащенні й обслуговуванні робочих місць при автоматизації виробництва. Наприклад, вимоги до оснащення, плануванню й обслуговуванню робочих місць операторів пультів керування майже однакові і на хімічному комбінаті по виробництву сірчаної кислоти, і на кондитерській фабриці, і на автоматичній лінії по виробництву будівельних деталей. Типове проектування робочих місць у цих умовах здобуває усе більше значення. Використання типових проектів для однотипних робочих місць у багато разів скорочує трудовитрати; по розробці технічної документації по оснащенню, плануванню робочих місць і по організації їхнього обслуговування. Крім того, робітники місця проектуються більш якісно, з урахуванням передового досвіду кращих підприємств і вимог наукової організації праці.

У типовий проект робочого місця для масових професій і подібних організаційно-технічних умов входять наступні елементи:

1. Склад, кількість і техніко-економічні характеристики основного технологічного устаткування, оснащення, інструмента, універсальних і спеціальних пристосувань, робочих меблів, а також технічної документації.

2 Типове зовнішнє і внутрішнє планування робочого місця з указівкою його площі, висоти, розташування устаткування, пристосувань, робочих меблів і положення даного робочого місця стосовно інших (суміжним) і до транспортних комунікацій.

3 Найбільш ефективні системи обслуговування по всіх необхідних функціях і графіки обслуговування.

4 Прийоми, методи праці аж до складу і послідовності трудових дій і рухів з урахуванням передового досвіду найбільш кваліфікованих робітників (ці дані вносяться в карти організації праці).

5 Оснащення робочих місць засобами зв'язку з підрозділами обслуговування і робітниками місцями суміжників.

6 Комунікації, що забезпечують сприятливі умови праці на робочому місці (висвітлення, вентиляція, шумозаглушення і т п.) і безпека праці (захисні пристосування, сигналізація, спецодяг, а в ряді випадків — спецїжа і нейтралізуючі речовини).

7. Вимоги до робітників-виконавців: професійний склад, кваліфікація, підлога і вік, стан здоров'я і т.п.

За матеріалами проектування типового робочого місця складається карта організації праці. У неї включаються всі перераховані вище елементи не тільки у формі описових і цифрових показників, але й у виді наочних зображень — планів, ескізів, схем.

Важливим етапом роботи з упровадження типових проектів організації робочих місць є їхнє узгодження (так називана прив'язка) з конкретними умовами на підприємстві. У якихось деталях типовий проект може не збігатися з місцевими умовами, наприклад по габаритах устаткування, по оснащенню підйомно-транспортними чи механізмами по розмірах і вазі предметів праці. У цих випадках необхідне коректування окремих елементів типового проекту: чи Збільшення зменшення площі робочого місця, його чи висоти зміна розмірів стелажів для тимчасового збереження заготівель, матеріалів і продукції і т.д. Але такі чи коректування, прив'язки не повинні порушувати загальних принципів організації й обслуговування робочих місць, передбачених у типових проектах, перевірених практикою.

Загальний стан організації й обслуговування робочих місць може бути приблизно охарактеризоване за допомогою коефіцієнта рівня організації робочих місць (Корм), що визначається за формулою:

Корм = РМтип / РМобщ

де РМтип і РМобщ — відповідно кількість робочих місць, організованих по типових проектах, і загальна кількість робочих місць на чи підприємстві в цеху.

З огляду на, що на робочих місцях колективної праці може бути зайнята різна кількість робітників, на додаток до приведеної формули доцільно розрахувати коефіцієнт зайнятості робітників на типових робочих місцях (Кзан трм):

Кзан трм = Чзан.трм / Чобщ

де Чзан.трм і Чобщ – відповідно чисельність робітників, зайнятих трудовою діяльністю на типових робочих місцях, і загальна чисельність усі робочі чи підприємства цехи.

Під оснащенням робочого місця розуміється забезпечення його всіма необхідному , способами за допомогою яких можна створити працівнику умови для ефективного виконання їм своїх професійних обов'язків.

Конкретні види оснащення, що можуть бути найрізноманітнішими, повинні відповідати особливостям кожного робочого місця і забезпечувати раціональне використання робочого часу, економію фізіологічних зусиль, безпека праці, комфортність і ефективність роботи.

Типовими основними видами оснащення є наступні:

· основне технологічне устаткування, що призначене для виконання основної роботи на даному робочому місці. Це можуть бути верстати, механізми, агрегати, апарати, конвеєрні лінії, рахункова й обчислювальна техніка, персональні комп'ютери, печатно-множильна техніка, пульти керування і т.п. Можливо і таке основне технологічне устаткування, що збігається з поняттям робочого місця, це відноситься до індивідуальних рухливих засобів: автомобілям, комбайнам, тролейбусам і т.д.;

· допоміжне устаткування - індивідуальні підйомно-транспортні пристрої, транспортери, візки, рольганги, сковзала для переміщення матеріалів і ін..

· технологічне оснащення - робочі і міряльні інструменти, пристосування, запасні частини, канцелярські приналежності для службовців, змінні приналежності типу картриджів і т.п. для печатно-множильної техніки;

· робоча документація і спеціальна література - інструкції, технологічні карти, правила техніки безпеки, картотеки, справи, довідники, посібники й ін.;

· організаційне оснащення, до якого відносяться робочі меблі (столи, верстати, стільці, крісла, шафи, тумбочки, стелажі полиці), годинник, засоби для розміщення технологічного оснащення і робочих документів (ложементи, пюпітри, картотеки), пристосування типу підставок, приставок до столів, підлокітників, підніжних ґрат, упорів. Специфічним різновидом організаційного оснащення будуть будівельні ліси, що зводяться на що споруджуються чи ремонтуємих об'єктах для доступу будівельників до своїх робочих місць;

· засобу безпеки - огородження, екрани, засоби індивідуального захисту (окуляри, респіратори, рукавички, спеціальні одяг і взуття), засобу протипожежного захисту, витяжний вентиляція, що попереджають про небезпеку напису і графіка ін.;

· засобу висвітлення (загального для всього приміщення і місцевого для робочої чи поверхні простору);

· засобу зв'язку з іншими робітниками місцями і з місцем керівника;

· засобу сигналізації (звукові, світлові, знакові, комбіновані) про несправності, аварійні ситуації;

· робоча тара для сировини, матеріалів, напівфабрикатів, готових виробів, відходів виробництва (контейнери, піддони, ємності для рідких речовин, коробки, шухляди);

· засобу для підтримки на робочому місці нормального мікроклімату - нагнітальна вентиляція опалення;

· предмети естетизації виробничого інтер'єра (портьєри, занавеси, жалюзі, квіткарки, твору декоративно-прикладного мистецтва, коврики, доріжки й ін.);

· господарські засоби для відходу за устаткуванням і робочим місцем (щітки, дрантя, совки, віники, масельнички, урни для сміття й ін.).

· Можуть бути й інші види оснащення.

Засоби оснащення підрозділяються на постійні і тимчасові. Постійні засоби оснащення знаходяться на робочому місці завжди, незалежно від виду і характеру проведених робіт. Перемінні, на відміну від постійних, надаються робітнику місцеві для проведення разових, чи випадкових робіт. Постійні предмети оснащення доцільно вносити в описі оснащення, який варто мати на робочому місці.

До кожного різновиду елементів оснащення робочих місць пред'являються визначені вимоги.

Основне і допоміжне устаткування повинне забезпечувати: зручність його обслуговування, налагодження і ремонту; раціональних у робочу позу (краще перемінну) виконавця; безпека експлуатації і ремонту; можливість застосування прогресивних прийомів і методів праці; зручність і легкість керування; економію фізіологічних зусиль працівників і зниження нервово-психічного навантаження на них.

Усі перераховані вимоги до устаткування адресовані, насамперед, конструкторам, творцям нової техніки, що при конструюванні машин, механізмів, оргтехніки і т.п. повинні керуватися нормами і стандартами, що забезпечують не тільки функціональна відповідність устаткування своєму призначенню, але і відповідати вимогам безпеки праці, ергономіки'4, виробничої естетики. У свою чергу, замовникам устаткування необхідно жорстко контролювати виконання цих вимог конструкторами і виготовлювачами техніки.

Якщо встановлюване устаткування не відповідає деяким із пропонованих вимог, то його доцільно чи модернізувати доробити, дооснастити. удосконалити.

Технологічне оснащення повинне відповідати вимогам технології виробництва по своєму складі і кількості. Різальні інструменти повинні бути зручними в роботі, легко встановлюватися на устаткуванні і легко зніматися з його. Робочі ручні інструменти крім функціональної придатності також повинні бути зручні у використанні, пристосовані до руки людини і до його фізичних можливостей. Чимале значення має і їхній естетичний вид, утворений формою, чи фарбуванням поліруванням. Ці ж вимоги застосовні до ручних міряльних інструментів.

Канцелярські приналежності, креслярський інструмент, засоби управлінської техніки повинні відповідати сучасним вимогам до їх якості, виду, розмаїтості і естетичному оформленню.

Доцільно використовувати уніфіковані зразки технологічного оснащення, що здешевлює і прискорює її виробництво, відновлення, ремонт.

Організаційне оснащення покликане забезпечувати ефективне виконання працівником своїх обов'язків. При виборі робочих меблів необхідно вважатися з антропометричною даними і підлогою працівників, мати регульовані по висоті сидіння і регульовані по куті нахилу спинки сидінь. Висота робочої поверхні столів вибирається з урахуванням характеру роботи і пола працівників. Наприклад, для жінок, що виконують дуже тонкі зорові роботи (зборка годин, гравірування й ін.), висота поверхні столу рекомендуються в розмірі 930 мм, а при друкуванні на чи машинці зборці великих деталей - 630 мм. Для чоловіків ця висота буде дорівнює відповідно 1020 і 680 мм.





Реферат на тему: Впровадження та основні вимоги до організації робочих місць на хлібопродуктових підприємствах (дипломна робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.