Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економіка підприємства

Сучасний стан фінансового ринку та перспективи розвитку інвестиційних фондів в Україні (реферат)

Однією з умов динамічного зростання української економіки є ефективне функціонування фінансового ринку. Запорукою цього є наявність різноманіт­них фінансових інститутів у відповідних секторах фінансового ринку. Українсь­кий фінансовий ринок доти не можна буде назвати зрілим і збалансованим, до­ки не буде створено умов для діяльності основних класичних видів фінансово-кредитних установ, що функціонують сьогодні у країнах із розвине­ною економікою. Нині в Україні тільки зароджуються такі установи, як пайові інвестиційні фонди, тому перспективи їхнього розвитку викликають особливе зацікавлення.

В економічній науці до проблеми розвитку небанківських фінансових уста­нов зверталося чимало вчених-економістів, зокрема В. Геєць, М. Крупка, В. Лінніков. Досліджувалася переважно діяльність страхових, лізингових та фак­торингових компаній. Сьогодні інститутам спільного інвестування треба приді­лити більшу увагу, бо з розвитком фінансової системи України в їх ефективно­му функціонуванні є нагальна потреба. Слід також дослідити наслідки негативного впливу зловживань у цій сфері як на економічний розвиток держа­ви в цілому, так і на окремих інвесторів.

Інвестиційні фонди акумулюють кошти інвесторів із метою їх розміщення в облігаціях, акціях та інших інструментах фінансового ринку. Значна частина населення, що має достатні заощадження, воліє отримувати дохід на свої кош­ти більший, ніж пропонує банківська система.

Крім того, інвестиційні фонди мають й інші переваги перед банківськими установами: діяльність інвестиційного фонду прозоріша для інвестора. Банк роз­поряджається отриманим прибутком від операцій із коштами вкладників на власний розсуд, сплачуючи лише заздалегідь обумовлений процент незалежно від результатів діяльності. У пайовому інвестиційному фонді весь чистий при­буток належить пайовикам.

Відсутність у більшості потенційних інвесторів відповідних знань та мож­ливостей для ефективного вкладання своїх коштів є підґрунтям для виникнен­ня інвестиційних фондів, які професійно займаються діяльністю на фондовому та грошовому ринках.

Інвестиційні фонди вперше виникли у Бельгії в двадцятих роках XIX сто­ліття. У другій половині XIX століття вони набули поширення в Англії, де го­ловною метою їхньої діяльності було інвестування коштів в акції колоніальних компаній, що давали досить великий дохід.

Стрімкого розвитку інвестиційні фонди досягли у США, як у країні з най­більшим обсягом фінансових ресурсів. У фінансовій системі США розрізняють інвестиційні фонди трьох типів: відкриті та закриті інвестиційні фонди і пайові інвестиційні трасти. Ця класифікація притаманна також більшості інших країн із зрілою фінансовою системою. Взаємні інвестиційні фонди діють на принци­пах відкритості для нових інвесторів і нових коштів, розміщення їхніх акцій здійснюється постійно й безперервно. Акції випускаються у необмеженій кіль­кості відповідно до попиту на них. Закриті інвестиційні фонди здійснюють роз­міщення своїх акцій одноразово. Вони перебувають в обігу на фондовому рин­ку на зразок звичайних корпоративних акцій, тому їхня ціна може відрізнятися від вартості чистих активів фонду. Власники акцій закритого фонду, на відміну від відкритого, не можуть пред'являти їх фонду для викупу.

Пайові інвестиційні фонди формують свій портфель із заздалегідь встанов­леною структурою, яка залишається незмінною до закриття фонду. Пайові трас­ти у США емітують обмежену кількість паїв, що продаються інвесторам у ме­жах первинного публічного розміщення.

Найбільшого поширення у розвинених країнах набули все-таки відкриті ін­вестиційні фонди завдяки їхній високій ліквідності. У США ці фінансові інсти­тути за обсягами акумульованих коштів поступаються лише страховим компа­ніям та пенсійним фондам.

Регулювання діяльності інвестиційних фондів здійснюється насамперед із метою захисту інтересів вкладників, запобігання шахрайству, заподіянню неком­петентними або зловмисними діями керівництва фондів шкоди майновим інте­ресам інвесторів. З цією ж метою у законодавстві більшості країн встановлені досить жорсткі вимоги до структури активів фондів, процедурних та управлін­ських аспектів їхньої діяльності. Залежно від диверсифікації портфеля наклада­ються обмеження на участь певних категорій інвесторів. Наприклад, у США і ФРН інвестиційним фондам заборонено вкладати понад 5% своїх активів у цін­ні папери одного емітента.

Формально в Україні інвестиційні фонди працюють із 1995 року, однак створені вони були для реалізації завдань ваучерної приватизації і не відіграють тієї важливої ролі на фінансовому ринку, що притаманна таким фінансовим ін­ститутам. Сьогодні лише незначна частина взаємних фондів узагалі здійснює ви­куп своїх інвестиційних сертифікатів, до того ж, як правило, за номіналом, що не приносить інвесторам навіть символічного доходу.

На відміну від України, де інститути спільного інвестування перебувають у стадії формування, у Росії наприкінці 2002 року діяло близько 50 пайових ін­вестиційних фондів. Досвід цієї країни у сфері регулювання діяльності та конт­ролю за інститутами спільного інвестування може бути корисним для України. Розвиток нашого вітчизняного фінансового ринку значно відстає від російсько­го. Причин такого відставання можна назвати кілька. На нашу думку, головні з них — затримка формування нормативної бази, низька капіталізація і майже повна пасивність ринку акцій, який сьогодні значною мірою слугує лише пере­розподілу корпоративних прав між промислово-фінансовими групами.

У Росії пайові інвестиційні фонди зарекомендували себе як надійні інсти­тути фінансового ринку. Навіть після кризи 1998 року жодна з російських ком­паній з управління активами не оголосила себе банкрутом. Згідно з російським законодавством пайові інвестиційні фонди не сплачують податку на прибуток, оскільки не є юридичними особами. У Росії налагоджена система розкриття ін­формації про діяльність пайових інвестиційних фондів, встановлена щоденна звітність щодо вартості чистих активів фондів.

Закон України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпора­тивні інвестиційні фонди)", прийнятий у березні 2001 року, визначив правові аспекти діяльності інститутів взаємного інвестування, окреслив нові типи інвес­тиційних фондів. Однак активність їх створення досі не простежується. З прий­няттям закону діяльність інвестиційних фондів стала більш наближеною до сві­тових стандартів. їхня надійність значно вища за попередні організаційні форми, бо функції обслуговування поділено одразу між кількома різними компаніями, які займаються лише діяльністю на ринку цінних паперів і не можуть дублюва­ти дій одна одної.

Так, наприклад, зберігачем цінних паперів інституту спільного інвестуван­ня не може бути компанія з управління активами або пов'язані з нею особи. Облік коштів пайового інвестиційного фонду ведеться на окремому рахунку компанії з управління активами в банку, окремо від коштів самої компанії, що знижує ймовірність зловживань із боку відповідальних осіб компанії.

Залежно від юридичного статусу інвестиційні фонди в Україні поділяються на пайові та корпоративні. Особливістю корпоративного інвестиційного фонду є його юридична форма — тільки відкрите акціонерне товариство. Пайовий ін­вестиційний фонд — це активи, що належать інвесторам на правах спільної час­ткової власності й перебувають у віданні компанії з управління активами та об­ліковуються нею. Учасниками пайового інвестиційного фонду є особи, які придбали інвестиційний сертифікат цього фонду. Емітентом таких цінних папе­рів є компанія з управління активами цього фонду.

Для подолання відставання української економіки у технологічних науко-містких галузях економіки слід бути пильнішими до венчурного фінансування. У країнах із розвиненою економікою цей механізм набув великого поширення уже кілька десятиріч тому, що відіграло важливу роль у реалізації значних нау­ково-технічних проектів. Інвестори венчурних фондів за умови успішної реалі­зації проектів, ризикуючи, як правило, незначною часткою свого капіталу, от­римують дохід значно більший від звичайного.

Законом України "Про інститути спільного інвестування" окреслено кри­терії, за якими інвестиційний фонд можна вважати венчурним. Його ознака­ми є належність до недиверсифікованих фондів, здійснення лише приватно­го розміщення цінних паперів фонду та структура портфеля, яка передбачає наявність у ньому понад 50 відсотків цінних паперів, що не входять до ліс-тингу фондових бірж або торговельних систем. Слід зазначити, що фізичні особи не можуть бути учасниками недиверсифікованого інвестиційного фон­ду. Якщо активи диверсифікованого інвестиційного фонду можуть складати­ся тільки із цінних паперів і коштів, то до складу активів венчурного фонду можуть входити також оформлені боргові зобов'язання. їхні активи можуть повністю складатися з цінних паперів, що не входять до лістингу бірж і тор­говельних систем.

На нашу думку, в Україні на сучасному етапі не варто очікувати стрімкого розвитку пайових інвестиційних фондів, особливо стосовно інвесторів — фізич­них осіб, що пов'язано з відносно невеликою часткою накопичень населення і низьким ступенем довіри до небанківських фінансових установ. Однак безпе­речною є зацікавленість корпорацій, що стосується участі у цих фінансових ін­ститутах. На першому етапі більшою мірою слід очікувати інтересу компаній щодо використання пайових інвестиційних фондів, пов'язаного з можливістю мінімізації податкових платежів та впровадження нових схем кредитування. Ймовірне, наприклад, кредитування підприємств через викуп пайовим фондом корпоративних облігацій, при якому відпадає потреба у застосуванні такої про­міжної ланки, як банк. До того ж, якщо інвестор і підприємство належать фак­тично одному власникові, отримується подвійний ефект. Підприємство — емі­тент облігацій збільшує свої валові витрати за рахунок процентів, що сплачуються за облігаціями. У свою чергу, підприємство-пайовик не долучає приросту вартості свого паю в інвестиційному фонді до валових доходів доти, доки пай не буде продано або погашено. При потребі існує можливість повер­нути кошти підприємству-пайовику без викупу паю через реінвестування фон­дом коштів у його власні акції шляхом додаткової емісії.

Державним наглядовим органам слід ретельно вивчати діяльність фондів, проводити моніторинг збиткових трансакцій, що здійснюються інвестиційними фондами, з метою запобігання фіктивному заниженню прибутків та від­пливу капіталів.

Участь підприємств у пайових інвестиційних фондах дає можливість зни­жувати витрати на операції з цінними паперами, скорочувати строки трансак­цій тощо.

Отже, найближчим часом очікується активізація, пов'язана зі створенням нових інвестиційних фондів в Україні. Унаслідок низької активності українсь­кого ринку цінних паперів швидшими темпами розвиватимуться венчурні фон­ди, оскільки вони передбачають гнучкішу політику інвестування, дають шир­ший простір для впливу на об'єкти інвестицій, бо їхня інвестиційна діяльність не обмежена ринком цінних паперів, а поширюється і на боргові зобов'язання.

Залучення коштів від населення інвестиційними фондами можливе лише за умови активізації і розширення фондового ринку. Повинен також функціону­вати вторинний ринок державних фінансових інструментів, які мають відрізня­тися умовами обігу, строками тощо. Державні цінні папери при зваженій фінан­совій політиці держави виступатимуть альтернативою корпоративним цінним паперам, задовольняючи попит консервативних інвесторів, пропонуючи надій­ну альтернативу банківським депозитам. Аби створити конкуренцію банкам у за­лученні коштів фізичних осіб, інститутам спільного інвестування треба запро­ваджувати високі стандарти роботи з інвесторами, надавати комплекс додаткових послуг: консалтингових, аналітичних, інформаційних тощо.





Реферат на тему: Сучасний стан фінансового ринку та перспективи розвитку інвестиційних фондів в Україні (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.