Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економіка підприємства

Статистико-економічний аналіз матеріальних ресурсів (курсова робота)

План

Вступ

1. Теоретико-методологічні основи проведення статистико-економічного аналізу матеріальних ресурсів

1.1. Підприємництво як об'єкт статистичного вивчення

1.2. Статистичне вивчення основних напрямів діяльності підприємства.

1.3. Основні фонди, їх склад і класифікація. Види та оцінка основних фондів

1.4. Статистичне вивчення амортизації і зношення основних фондів

1.5. Показники наявності, стану і динаміки основних фондів та виробничих потужностей

2. Приведення статистико-економічного аналізу матеріальних ресурсів

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

У межах ринкових (товарно-грошових) відносин виробники певних благ намагаються обміняти власні товари на інші потрібні їм матеріальні чи нема­теріальні блага, при тому з таким розрахунком, щоб не лише відшкодувати витрати, пов'язані з виробництвом своїх товарів, а й отримати додатковий обсяг благ, який забезпечував би товаровиробнику можливість поліпшити умови свого життя. Отже, під підприємницькою діяльністю слід розуміти ці­леспрямовану діяльність людей, орієнтовану на одержання доходу в розмі­рах, які повністю відшкодовували б поточні витрати виробництва благ та за­безпечували їх виробнику деякий додатковий дохід (прибуток).

Статистика вивчає підприємства (фірми) за напрямами їх діяльності, за­стосовуючи для цього арсенал статистичних методів.

Одним із важливих факторів виробництва є капітал. Капітал - це сукуп­ність матеріальних благ (нагромаджена праця, знаряддя праці, сировина, ма­теріали, дороги, мости, комп'ютери і ін.) і нематеріальних елементів (освіта, людські здібності тощо).

Щодо поняття «капітал» серед економістів є різні точки зору. Одні з них «капітал» ототожнюють з засобами виробництва. Такої позиції дотримуєть­ся, наприклад, Д.Рикардо.

П.Самуельсон та Нордхаус капітал розглядають як блага довгостроково­го користування, що створені для виробництва інших товарів. Часто капітал трактується як сума грошей, інвестовані ресурси, що використані на вироб­ництво товарів і послуг, їх доставку до споживача.

Капітал можна подати в таких трьох формах: засоби виробництва (про­дуктивний капітал), гроші (грошовий), товари (товарний капітал).

Частину продуктивного капіталу (будівлі, споруди, машини і устаткуван­ня, транспортні засоби) називають основним капіталом (основними засоба­ми або основними фондами). Іншу частину продуктивного капіталу (сирови­ну, матеріали, енергетичні ресурси і ін.) називають оборотним капіталом (оборотними фондами).

Продуктивний капітал залежно від функцій, які ним виконуються в про­цесі виробництва, поділяється на засоби праці і предмети праці. Якщо пред­мети праці передають продукту праці свої матеріально-речові властивості, то засоби праці своїми матеріально-речовими властивостями уможливлюють цю передачу. Отже, до предметів праці належить та частина засобів вироб­ництва, на які людина впливає у процесі своєї діяльності, надаючи їм влас­тивості, які задовольняють потреби суспільства.

При написанні цієї роботи необхідно розглянути такі питанням, як статистичне вивчення основних напрямів діяльності підприємства, основні фонди, їх склад і класифікація, статистичне вивчення амортизації і зношення основних фондів, показники наявності, стану і динаміки основних фондів та виробничих потужностей та проведення статистико-економічного аналізу матеріальних ресурсів.

1. Теоретико-методологічні основи проведення статистико-економічного аналізу матеріальних ресурсів

1.1. Підприємництво як об'єкт статистичного вивчення

Підприємницька діяльність - це перш за все інтелектуальна діяльність енергійної, ініціативної людини, яка повністю або частково володіє певними матеріальними цінностями і використовує їх для отримання економічної ви­годи і, насамперед, привласнення додаткового продукту.

Підприємницькою називають діяльність людей, яка спрямована на ви­робництво благ, що призначені для задоволення не власних потреб, а потреб інших членів суспільства. Вона виникає лише в тих суспільних угрупуваннях, де переважає товарне виробництво, де матеріальні та духовні блага ви­робляються не лише для особистого споживання, а переважно для товарооб­міну з метою одержання тих благ, які необхідні підприємцю, але не можуть бути виготовлені ним особисто з достатньою ефективністю. Отже, підприє­мництво як вид людської діяльності виникає і існує лише в рамках товарного виробництва і ринкового товарообміну.

Підприємницька діяльність може здійснюватися за двома основними формами: індивідуальною, яка за українським законодавством називається індивідуальною трудовою діяльністю, та у формі кооперації з іншими осо­бами. Кооперування діяльності людей в процесі виробництва різних благ може здійснюватися у різних організаційно-правових формах.

Підприємництво виконує три основних функції:

1)мобілізує капітал, трудові, матеріальні та інформаційні ресурси;

2)організовує виробництво, збут, рекламу продукції, маркетинг і управ­ління;

3) здійснює роботу, пов'язану з генеруванням, розробкою та впрова­дженням у виробництво і торгівлю нових ідей, пропозицій, новаторства.

В умовах ринкової економіки підприємництво ґрунтується на високих моральних засадах господарської поведінки підприємця, повазі до чинного законодавства та добросовісній конкуренції.

Об'єднана єдиною метою група фізичних осіб, яка володіє необхідними засобами виробництва, утворює юридичну особу - підприємство (фірму).

Підприємницька діяльність здійснюється на мікроекономічному рівні на підприємстві, яке є первинною ланкою економіки.

Підприємництво - це не абстрактне поняття. Воно завжди розвивається в певному історичному та соціальному середовищі і включене в систему на­ціональних цінностей і традицій. В основі підприємницької діяльності ле­жить ряд обов'язкових умов і вимог.

По-перше, обов'язковою умовою підприємництва є свобода у виборі на­прямків і методів діяльності, самостійність прийняття рішень.

По-друге, підприємництво передбачає відповідальність за прийняті рі­шення, їх наслідки і пов'язаний з цим ризик.

Третьою вимогою підприємницької діяльності е орієнтація на комерцій­ний успіх, одержання прибутку, що зв'язано з ринковою структурою еконо­міки.

Отже, підприємництво починається з надання господарським системам автономії, перспектив саморозвитку через саморегулювання. Головна умова при цьому - всебічний розвиток товарно-грошових відносин, поновлення в правах товаровиробників, повернення споживачам права вибору постачаль­ника і тим самим цілеспрямованої дії на виробника. Перебудова всіх вироб­ничо-господарських систем на основі підприємництва дозволить позбутися елементів адміністрування, застосувати економічні методи управління.

Кожне суспільство для забезпечення нормального рівня життя займаєть­ся різними видами конкретної праці. З цією метою створюються певні орга­нізаційні формування (трудові колективи), які спільно виконують ту чи іншу місію (організовують програму) і діють на основі певних правил та проце­дур, їх мета і характер діяльності різні. Всі організації можна поділити на дві групи: підприємницькі (комерційні), що функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів і непідприємницькі (некомерційні), існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням держави. Організації, діяльність яких має підприємницький характер, називають підприємствами.

Підприємство - це організаційно відокремлена і економічно само­стійна основна первинна ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послу­ги). Підприємство - юридична особа, що має конкретного власника, яким може виступати індивідуальний власник, група фізичних осіб (членів това­риства, акціонерів, співвласників майна, інших організаційно-правових форм власності), будь-які організації (асоціації, фонди, союзи) та органи держав­ного і господарського управління.

Кожне підприємство має історично сформовану відповідну назву - фаб­рика, завод, електростанція, шахта, ательє, майстерня тощо; може включати декілька виробничих одиниць-заводів, фабрик (виробниче об'єднання, ком­бінат).

Основними ознаками, які дозволяють вважати те чи інше підприємство, організацію, установу юридичною особою, є:

• наявність затвердженого статуту, в якому визначені цілі, організаційна
структура, права та обов'язки органів управління, порядок ліквідації підпри­ємства, а також основні взаємовідносини між засновниками і власниками;

• право нести майнову відповідальність перед контрагентами в межах,
передбачених господарським законодавством, та наявного у власності дано­го підприємства майна;

Ø право захищати свої майнові інтереси в судових, арбітражних і інших
органах державної влади і управління;

Ø наявність реєстраційного свідоцтва, а в окремих спеціально обумовле­них випадках і ліцензії на право здійснення певних видів діяльності.

Формальними ознаками юридичної особи є наявність зафіксованої в ста­туті фірмової назви, наявність печатки, розрахункового рахунку у банку та ведення повного бухгалтерського обліку з складанням балансу.

Склад підприємств статистика вивчає за допомогою класифікацій.

Залежно від мети в основу класифікації можуть бути покладені різні ознаки.

За формами власності майна розрізняють підприємства:

а) приватні;

б) колективні;

в) державні;

г) спільні.

1.2. Статистичне вивчення основних напрямів діяльності підприємства.

Кожне підприємство (фірма) являє собою складну виробничо-економічну систему, здійснює багато конкретних видів діяльності, які за ознакою спорід­неності можуть бути об'єднані в окремі головні напрями.

За логікою і послідовністю стадій відтворювального процесу визначаль­ним напрямом діяльності кожного підприємства в умовах ринкових відносин є вивчення кон'юнктури ринку, наслідки якого служать вихідною базою для обґрунтування конкретних шляхів удосконалення і розвитку інновацій­ної діяльності підприємства (фірми) на перспективу. Інноваційна діяльність включає науково-технічні розробки, технологічну та конструкторську підго­товку виробництва, впровадження технічних, організаційних і інших нововведень, формування інвестиційної політики на найближчі роки, визначення обсягу необхідних інвестицій тощо.

Ефективність інноваційно-виробничих процесів значною мірою зале­жить від рівня організації комерційної діяльності.

Комерційна діяльність - це метод ведення господарства шляхом порів­няння у вартісному виразі затрат і результатів господарської діяльності під­приємства. Від масштабів і якості саме цього напряму діяльності підприємст­ва найбільшою мірою залежить фінансова результативність виробництва, яку найповніше характеризує величина одержаного прибутку.

Завершальним етапом послідовного циклу відтворювального процесу є після продажний сервіс, який охоплює пусконалагоджувальні роботи у сфе­рі експлуатації куплених на ринку товарів: машин, устаткування, автомобі­лів, комп'ютерної, розмножувальної, медичної і побутової техніки та інших видів виробничо-технічного і споживчого призначення. Цей етап є найваж­ливішим джерелом статистичної інформації для продуцентів (тих, що вироб­ляють певний товар) щодо надійності та довговічності виготовлених техніч­них засобів, а також експлуатаційних витрат, які в подальшому використо­вуються ними для удосконалення своєї продукції, оптимізації строків онов­лення її номенклатури і асортименту.

До інтегрованого напряму, який пронизує всі інші напрями діяльності, належить економічна діяльність. Він є визначальним для оцінки регулю­вання всіх елементів у системі господарювання, в його основі є стратегічне і поточне планування, облік і звітність, ціноутворення, система оплати праці, ресурсне забезпечення виробництва, зовнішньоекономічна і фінансова діяль­ність.

Непересічне значення має соціальна діяльність підприємства, оскільки вона істотно впливає на ефективність всіх інших напрямів її діяльності. Ре­зультативність інноваційної, виробничої, комерційної та економічної діяль­ності підприємства (фірми) безпосередньо залежить від рівня професійної підготовки і компетентності всіх категорій працівників, дієвості застосовано­го мотиваційного механізму, умов праці і життя колективу.

Статистика вивчає підприємства (фірми) за напрямами їх діяльності, за­стосовуючи для цього арсенал статистичних методів.

Одним із важливих факторів виробництва є капітал. Капітал - це сукуп­ність матеріальних благ (нагромаджена праця, знаряддя праці, сировина, ма­теріали, дороги, мости, комп'ютери і ін.) і нематеріальних елементів (освіта, людські здібності тощо).

Щодо поняття «капітал» серед економістів є різні точки зору. Одні з них «капітал» ототожнюють з засобами виробництва. Такої позиції дотримуєть­ся, наприклад, Д.Рикардо.

П.Самуельсон та Нордхаус капітал розглядають як блага довгостроково­го користування, що створені для виробництва інших товарів. Часто капітал трактується як сума грошей, інвестовані ресурси, що використані на вироб­ництво товарів і послуг, їх доставку до споживача.

Капітал можна подати в таких трьох формах: засоби виробництва (про­дуктивний капітал), гроші (грошовий), товари (товарний капітал).

Частину продуктивного капіталу (будівлі, споруди, машини і устаткуван­ня, транспортні засоби) називають основним капіталом (основними засоба­ми або основними фондами). Іншу частину продуктивного капіталу (сирови­ну, матеріали, енергетичні ресурси і ін.) називають оборотним капіталом (оборотними фондами).

Продуктивний капітал залежно від функцій, які ним виконуються в про­цесі виробництва, поділяється на засоби праці і предмети праці. Якщо пред­мети праці передають продукту праці свої матеріально-речові властивості, то засоби праці своїми матеріально-речовими властивостями уможливлюють цю передачу. Отже, до предметів праці належить та частина засобів вироб­ництва, на які людина впливає у процесі своєї діяльності, надаючи їм влас­тивості, які задовольняють потреби суспільства.

Засоби праці виражають комплекс елементів суспільної праці, за допо­могою яких людина впливає на предмети праці, вступає у виробничий кон­такт з природою, видозмінюючи її.

Для того, щоб визначити, куди належать певні засоби виробництва - до предметів праці чи до засобів праці, необхідно враховувати не їх фізико-хімічні властивості чи форму, а те, яку роль вони відіграють у процесі вироб­ництва. Від того, як використовуються ті чи інші засоби, залежить у кожно­му конкретному випадку, чи будуть вони засобом, чи предметом праці. Так, автомобіль, який використовується для перевезення вантажів, виступає як засіб праці, а автомобіль, який перебуває у якості готової продукції на складі підприємства-виготовлювача - як предмет праці.

Серед засобів праці вирішальну роль відіграють знаряддя праці, механі­чні, фізичні і хімічні властивості, які людина використовує відповідно до своєї мети. Рівень розвитку техніки і технології є головним показником ступеня оволодіння суспільством силами природи і характеризує ступінь воло­діння нею. До основних виробничих фондів належать не всі засоби праці, а лише ті, що мають вартість, тобто створені працею, беруть участь в утворен­ні вартості продукту і піддаються відтворювальному процесу. Основними фондами стають об'єкти з моменту їх функціонування в якості засобів праці, тобто з моменту зарахування їх на баланс основної діяльності промислового підприємства.

Предмети праці є складовою виробничих оборотних фондів.

Основні виробничі фонди - це засоби праці, які багаторазово беруть участь у виробничому процесі, зберігаючи при цьому свою первісну матері­ально-речову форму, і поступово зношуючись, переносять свою вартість на заново створений продукт.

На практиці до основних фондів промислових підприємств не відносять­ся і включаються до оборотних:

а) предмети, які служать менше одного року незалежно від їх вартості;

б) предмети варістю нижче від 250 грн. за одиницю незалежно від стро­ку їх служби (крім сільськогосподарських машин і знарядь, дорослої робочої і продуктивної худоби, включаючи дрібну і дорослу птицю), оскільки вони належать до основних фондів незалежно від їх вартості;

в) спеціальні інструменти і спеціальні пристрої незалежно від їх вартос­ті;

г) молодняк тварин і тварини на відгодівлі;

д) спеціальний одяг, спеціальне взуття, постільні речі незалежно від їх
вартості і строку служби.

Основними завданнями статистики основних фондів є:

1)визначення обсягу, складу і структури основних фондів;

2)характеристика стану і динаміки основних виробничих фондів;

3)вивчення рівня використання основних фондів;

4)характеристика озброєності праці основними виробничими фондами;

5)вивчення ефективності використання виробничих площ підприємства
(фірми).

1.3. Основні фонди, їх склад і класифікація. Види та оцінка основних фондів

Внаслідок того, що підприємства, як правило, виконують не лише основ­ну, а й інші види виробничої і невиробничої діяльності, склад їх основних фондів надзвичайно різноманітний. Його можна охарактеризувати за допо­могою такої схеми:

Основні фонди підприємства

Виробничі

Невиробничі

Непромислові

Промислово-виробничі


 

Рис. 1.1. Склад основних фондів підприємства.

Ділення основних фондів підприємства на виробничі і невиробничі до­зволяє встановити їх склад за економічною ознакою.

До основних виробничих фондів належать засоби праці, які прямо чи опосередковано беруть участь у промислово-виробничій діяльності підпри­ємства (фірми) і підсобних непромислових виробництвах інших галузей ма­теріального виробництва (капітальне будівництво, сільське господарство, торгівля і т.ін.).

До невиробничих відносяться основні фонди, які використовуються для задоволення культурно-побутових потреб працівників підприємства (фірми). Невиробничі основні фонди поділяються за сферами застосування праці (житлове господарство, комунальне і побутове обслуговування, освіта, фіз­культура і соціальне забезпечення, наука і т.ін.).

Основні промислово-виробничі фонди підприємства складаються з ком­плексу різних видів засобів праці, які різняться своєю матеріальною, нату­ральною формою та виробничим призначенням.

Беручи до уваги різні ознаки, які властиві різним елементам основних виробничих фондів, їх поділяють на окремі групи, тобто класифікують. У практиці роботи підприємств найчастіше застосовується класифікація, згідно якої всі основні фонди поділяються на окремі групи за своїм призначенням і натурально-речовими характеристиками. Така класифікація використовуєть­ся для організації обліку і планування основних фондів, характеристики їх структури, встановлення диференційованих норм амортизаційних відраху­вань і розрахунку щорічного розміру амортизації, визначення технічної оз­броєності праці, інших техніко-економічних показників.

У нині діючій класифікації основних фондів виділяються такі групи:

I. Будівлі - об'єкти, що забезпечують нормальні умови для здійснення
виробничого процесу (корпуси цехів, адміністративні, складські, господар­ські, інші приміщення).

II. Споруди - інженерно-будівельні об'єкти, які виконують технічні
функції у виробничому процесі (шахти, нафтові і газові свердловини, греблі,
шлюзи, канали, дамби, мости, дороги, естакади, резервуари для зберігання
нафтопродуктів, димові труби, водонапірні башти і ін.).

III. Передавальне устаткування - засоби праці, що призначені для пе­редачі різних видів енергії, рідких і газоподібних речовин (електро-, тепло­
мережі, нафтопроводи і т.п.).

IV. Машини і устаткування, до яких належать такі засоби праці:

1) силові машини і устаткування - засоби праці, за допомогою яких ви­робляють і перетворюють енергію (електрогенератори, електромотори,
трансформатори і т.ін.);

2) робочі машини і устаткування - знаряддя праці, які впливають на
предмети праці (верстати, преси, вугільні комбайни, доменні і сталеплавиль­ні печі і т.п.);

3) вимірювальні і регулювальні прилади, обладнання та лабораторне
устаткування - засоби праці, які призначені для управління, регулювання,
контролю і вимірювання параметрів виробничого процесу;

4) обчислювальна техніка - сукупність машин і пристроїв, які застосовуються для виконання обчислювальних робіт і управління технологічними процесами (електронно-обчислювальні машини і т.д.).

V. Транспортні засоби - засоби для переміщення вантажів і людей все­редині цехів і між цехами (автомобілі, локомотиви, електрокари і т.ін.).

VI. Інструменти загального призначення - немеханізовані і механізо­вані знаряддя ручної праці (гайковерти, електродрелі і т.ін.).

VII. Виробничий інвентар і приладдя - предмети для охорони праці
(огорожі машин, верстаки, чани і т.п.).

VIII. Господарський інвентар - предмети організації конторської праці
(меблі, друкарські машинки тощо).

IX. Інші основні засоби (технічні бібліотеки і т.ін.).

Розглянуті групи основних фондів відрізняються призначенням у вироб­ничому процесі, конструктивними особливостями, іншими якісними параме­трами, що дозволяє використовувати дану класифікацію для вирішення різ­них завдань загального характеру в економіко-статистичному дослідженні. Однак вона не завжди дозволяє вивчити основні фонди стосовно їх ролі у виробничому процесі, створює певні труднощі в техніко-економічних розра­хунках при плануванні і дослідженні показників технічної оснащеності під­приємств і ефективності їх використання. Позиції їх не завжди точно визна­чають технологічну структуру основних фондів у вигляді співвідношення їх активної і пасивної частин, не дають можливості вивчати галузеве поход­ження і функціональний склад. Перешкоджають цьому укрупнені групи нині діючої класифікації основних фондів. Так, у групу «Будівлі», наприклад, входять виробничі корпуси, де розміщені цехи, майстерні і будівлі адмініст­ративно-господарського призначення - склади, контори тощо.

Окремо слід зупинитися на групі «Споруди», яка особливо завантажена різними за своїм призначенням і матеріально-речовим складом об'єктами. Сюди відносять як споруди, що виконують, по суті, активні функції знарядь праці (шахти, свердловини, залізничні і автомобільні дороги, мости, канали), так і споруди, що забезпечують умови виробництва (огорожі, сховища і т.ін.).

Аналогічний недолік мають інші групи діючої класифікації основних фондів, що створює певні перешкоди у дослідженні співвідношення їх акти­вної і пасивної частин, технологічної структури галузевого походження і прогресивних тенденцій.

У сучасній економічній літературі пропонуються детальніші класифіка­ції основних фондів.

Класифікація основних фондів періодично уточнюється, вносяться певні зміни залежно від науково-технічного прогресу і утворення нових галузей народного господарства. Науково обґрунтована класифікація має велике значення для потреб планування і обліку основних фондів, вивчення їх структури і ефективності використання.

Залежно від поставлених завдань основні фонди можуть групуватися і за іншими ознаками. Особливий інтерес викликає їх ділення залежно від ступе­ня участі різних елементів у виробничому процесі на активну і пасивну час­тини. За прийнятою методологією до активної частини основних фондів відносять виробничі і силові машини та устаткування. В широкому розумінні поняття активних основних фондів, крім машин і устаткування, включає та­кож вимірювальні та регулювальні прилади, виробничі інструменти, транс­портні засоби і окремі види споруд. До пасивної частини основних фондів належать засоби праці, які забезпечують нормальні умови процесу виробни­цтва (будівлі, споруди, виробничий та господарський інвентар, інші основні фонди).

Необхідно відзначити, що кожна галузь промисловості має властиву їй структуру основних фондів. Наприклад, для машинобудування, металообробної та легкої промисловості характерна висока питома вага машин і устатку­вання в загальному обсязі основних фондів, для мукомельної, круп'яної і ко­мбікормової промисловості, - навпаки, - висока питома вага будівель і споруд.

По всій сукупності промислових підприємств України у загальному об­сязі основних фондів питома вага окремих їх видів впродовж останніх років коливалась в межах: будівель і споруд - 45-47%, машин і устаткування - 40-42%, у тому числі робочих - 30-32%, транспортних засобів - 2,5-3,0%.

Питома вага активної частини основних виробничих фондів у їх загаль­ному обсязі становить по промисловості в цілому 53,9%, з них у важкій про­мисловості - 54,2%, легкій -55,1%, харчовій - 49,2%.

Важко уявити, що у таких галузях, як паливна промисловість, активну участь у виробничому процесі беруть лише 30% основних виробничих фон­дів. З іншого боку, викликає сумнів правомірність віднесення до активної ча­стини основних фондів таких споруд у галузі електроенергетики, як шлюзи і греблі електростанцій.

Планування і облік основних фондів здійснюється в натуральному і вар­тісному виразах. У натуральному виразі основні фонди обліковуються в роз­різі окремих елементів у фізичних одиницях виміру (штуках, кілограмах, тоннах, метрах і т.ін.). Використовується він для характеристики складу ос­новних фондів, їх технічного стану, складання балансів у розрізі окремих ви­дів устаткування, розрахунку виробничої потужності дільниць, цехів і під­приємства в цілому.

Для того, щоб визначити загальний обсяг основних фондів, охарактери­зувати їх структуру, вивчити технічний стан і ступінь використання, розра­хувати амортизаційні відрахування, визначити розмір плати за користування фондами і показники рентабельності роботи, необхідна вартісна (грошова) оцінка основних фондів.

Оскільки кожний вид (тип) основних фондів на певний момент має вод­ночас кілька вартісних оцінок, що характеризуються тривалістю періоду їх функціонування, протягом якого вони зношуються, змінюються умови від­творення, розрізняють три види їх вартісної оцінки: повна первісна вартість, повна відновна вартість і залишкова вартість основних фондів.

Повна первісна вартість основних фондів - це загальна сума факти­чних затрат на придбання (будівництво), включаючи витрати на до­ставку і монтаж засобів виробництва в діючих на той час цінах. Складо­вим елементом повної первісної вартості основних фондів можуть бути та­кож додаткові затрати, викликані розширенням і модернізацією засобів праці в процесі їх експлуатації. За цією оцінкою (за винятком випадків, коли про­водиться переоцінка) основні фонди обліковуються на балансі підприємства протягом всього періоду функціонування. Визначають її таким чином. Нехай підприємство в січні 1996р. придбало верстат певної марки вартістю 7000 грн., затрати на його доставку становили 60 грн., а вартість монтажу- 80 грн. Звідси, повна первісна вартість верстата - 7140 грн. (7000 + 60 + 80). Якщо припустити, що в січні 2003 р. придбано другий верстат цієї ж марки, ціна якого 6420 грн., а затрати на його доставку і монтаж становили 180 грн., тоді повна первісна вартість його становитиме 6600 грн. (6420 + 180), а двох вер­статів - 13740 грн. (7140 +6600). Таким чином, придбані в різні роки однако­ві засоби праці можуть обліковуватися на балансі підприємства за різною первісною вартістю. Це призводить до того, що розраховані на основі даних про первісну вартість основних фондів показники не завжди порівняльні.

Повна відновна вартість - це сума витрат на придбання (будів­ництво), включаючи витрати на доставку і монтаж за цінами і умовами виробництва на момент переоцінки основних фондів. Повна відновна вартість основних фондів визначається за матеріалами переоцінки. При цьо­му ліквідується різномасштабність цін, що забезпечує можливість розкрити правильне співвідношення обсягів старих і нових засобів праці, які надійшли в різні роки. Однотипні види основних фондів включаються в підсумок за однаковою вартістю незалежно від їх первісної оцінки. Так, якщо оцінити придбаний у 2000 р. верстат за цінами 2003 р., то повна відновна вартість становитиме 6600 грн., а за два верстати разом взятих - 13200 грн. (6600 + 6600).

Залишкова вартість - це та частина повної первісної вартості об'єкта основних фондів, яка ще не перенесена на продукт, її визначають як різницю між повною первісною (повною відновною) вартістю кожного об'єкта основних фондів і сумою нарахованого за весь період функціонуван­ня зношення. Якщо сума зношення придбаного у 1996 р. верстата становила у 2003 р. 4200 грн., то його залишкова вартість дорівнюватиме 2940 грн. (7140 - 4200), а двох верстатів - 9540 гр. (2940 +6600).

Дані про залишкову вартість основних фондів наводяться у річному звіті «Рух основних фондів і амортизація основних фондів».

Застосування різних видів оцінки основних фондів зумовлюється трива­лим періодом їх функціонування. Зіставляючи роль і значення повної первіс­ної і повної відновної вартості основних фондів, можна надати перевагу дру­гому виду оцінки, особливо при вивченні їх обсягу і динаміки.

Дані про повну відновну вартість одержують на основі переоцінки осно­вних фондів, проведення якої вимагає залучення великої кількості спеціаліс­тів, значних затрат часу і коштів.

1.4. Статистичне вивчення амортизації і зношення основних фондів

У процесі функціонування основний капітал зношується. Розрізняють зношення фізичне і моральне. Фізичне розуміють як поступове зниження споживної вартості основних засобів внаслідок виробничого їх споживання (деформація деталей, конструкцій), а також під впливом сил природи (корозія металу, гниття дерев'яних конструкцій і т.п.). Ступінь фізичного зношення основних фондів залежить не лише від режиму їх експлуатації, кількості годин роботи на добу, робочих днів у році та інтенсивності їх вико­ристання, а й від якості і надійності виготовлених верстатів, устаткування, транспортних засобів, інших видів засобів праці. Тому підвищення якості надійності основних виробничих фондів, збільшення строків їх експлуатації є одним з найважливіших напрямів економії суспільної праці.

Моральне зношення основних фондів є наслідком науково-технічного прогресу. Старі основні фонди, незважаючи на їх фізичну придатність для експлуатації, з економічного боку себе вже не виправдовують. Розрізняють два види морального зношення основних фондів. Перший проявляється в тому, що внаслідок підвищення продуктивності праці у галузях, які виготов­ляють верстати, машини, устаткування, затрачають на їх виробництво менше часу, і тому вартість їх знижується. При цьому машини і устаткування, які виготовлялися раніше при більш високих затратах праці, втрачають частину своєї вартості незалежно від ступеня фізичного зношення.

Другий вид морального зношення пояснюється винаходом і впрова­дженням у виробництво нових, більш продуктивних і досконалих машин внаслідок науково-технічного прогресу, у зв'язку з чим експлуатація старих машин стає економічно невигідною. Моральному зношенню першого і дру­гого виду підлягають всі основні виробничі фонди підприємств, проте у різ­них рівнях. Порівняно з робочими машинами і устаткуванням в меншій мірі піддаються моральному зношенню виробничі будівлі.

Моральне зношення основних фондів ураховується при визначенні строків служби окремих видів засобів праці, норм амортизації, економічної ефективності капітальних вкладень. У процесі виробництва основні фонди зношуються і поступово втрачають свою вартість, яка переноситься на собі­вартість заново створеного продукту. З метою повного чи часткового віднов­лення зношення основних фондів встановлені норми амортизаційних відра­хувань.

Відшкодування фізичного і морального зношення основних фондів про­ходить шляхом включення частини їх вартості в затрати на виробництво продукції у вигляді амортизаційних відрахувань, розміри яких залежать від норм амортизації.

Нарахування амортизації починається з кварталу наступного за кварта­лом їх зарахування на баланс підприємства.

Під основними фондами, що підлягають амортизації, розуміють матері­альні цінності, експлуатаційний період і вартість яких відповідно перевищу­ють один календарний рік та 15 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Річні норми амортизаційних відрахувань встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного пері­оду в таких розмірах:

•на будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальне устатку­вання - 5%;

•на транспортні засоби, включаючи вантажні та легкові автомобілі, меб­лі, конторське (офісне) обладнання, побутові електромеханічні прилади та
інструменти; інформаційні системи, включаючи електронно-обчислювальні
та інші машини для автоматичної обробки інформації - 25%;

•інші основні фонди, що не ввійшли у дві перші групи, включаючи сіль­ськогосподарські машини і знаряддя, робочу і продуктивну худобу та бага­торічні насадження - 3-15%*.

Сума амортизаційних відрахувань, що підлягає віднесенню на витрати виробництва (обігу) у звітному кварталі, визначається як добуток балансової вартості окремих основних фондів відповідної групи за станом на початок звітного кварталу та встановленої для цієї групи основних фондів норми амортизаційних відрахувань.

У разі застосування прискореної амортизації сума амортизаційних від­рахувань після 1 січня 2003р. визначається як сума відповідних добутків первинної вартості окремих видів основних фондів та норм амортизаційних відрахувань, визначених в таких розмірах (%):

- перший рік експлуатації - 15

- другий рік експлуатації - 30

- третій рік експлуатації - 20

- четвертий рік експлуатації - 15

- п'ятий рік експлуатації - 10

- шостий рік експлуатації - 5

- сьомий рік експлуатації - 5

Балансова вартість окремих видів і груп основних фондів на початок звіт­ного кварталу для нарахування амортизації розраховується за формулою:

де БП - балансова вартість окремих основних фондів на початок звітного

кварталу;

БП-1 - балансова вартість окремих основних фондів на початок

поперед­нього кварталу;

ПП-1 - витрати на придбання та введення в експлуатацію основних фон­дів відповідних груп (крім будівель, споруд, їх структурних компонентів та передавальних пристроїв); витрати на виконаний капітальний ремонт, рекон­струкцію, модернізацію та інші види поліпшення основних фондів протягом попереднього кварталу з врахуванням транспортних, митних і страхових платежів, а також інших витрат, спричинених придбанням без урахування сплаченого податку на додану вартість. У разі самостійного виготовлення основних фондів для власних потреб балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму всіх виробничих витрат, пов'язаних з їх виготовленням та введенням в експлуатацію без урахування сплаченого податку на додану вартість;

ВП-1 - вартість виведених з експлуатації основних фондів (крім буді­вель, споруд та передавального устаткування) протягом попереднього квар­талу;

АП-1 - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у попередньому кварталі. При цьому частина фактичних витрат на проведення всіх видів ре­монту, реконструкції, модернізації, технічного переоснащення та інших ви­дів поліпшення основних фондів відносяться на витрати виробництва (обігу) в сумі, яка не перевищувала б 5% сукупної балансової вартості основних фондів на початок звітного року.

Витрати, що перевищують зазначену суму, відносяться на збільшення балансової вартості основних фондів.

ІП-І - індекс інфляції у попередньому кварталі.

Підприємства і організації всіх форм власності проводять щоквартальну індексацію балансової вартості груп основних фондів та нематеріальних ак­тивів згідно з офіційним Індексом інфляції кварталу, що передує звітному. Індексація не проводиться у тому випадку, якщо протягом кварталу, який передує звітному, індекс Інфляції не перевищував 102,5%.

Віднесення сум амортизаційних відрахувань на витрати виробництва (обігу) здійснюється щоквартально в розмірі 1/4 норми амортизаційних від­рахувань. При цьому на витрати виробництва (обігу) підприємство відносить щомісячно 1/3 суми квартальних відрахувань.

Нарахування амортизаційних відрахувань на будівлі, споруди, їх струк­турні компоненти та передавальне устаткування проводиться до досягнення кожним об'єктом групи балансової вартості 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Залишкова вартість таких основних фондів відноситься на витрати виробництва (обігу) за результатами податкового періоду, в якому досягнута така вартість.

У багатьох розвинених зарубіжних країнах діє політика прискореної амортизації основних фондів. Це обумовлено високими темпами морального зношення в результаті науково-технічного прогресу, інфляції, намагання власників знизити розміри податків. У США, наприклад, амортизаційні від­рахування складають біля 70 відсотків до обсягу приватних інвестицій.

Амортизаційні відрахування у більшості розвинених країн використо­вуються в основному на реновацію. Щодо витрат на капітальний ремонт, то вони фінансуються за рахунок капітальних вкладень і він як самостійний вид витрат не розглядається. Капітальний ремонт збільшує залишкову вартість основних фондів.

1.5. Показники наявності, стану і динаміки основних фондів та виробничих потужностей

У статистичній звітності наявність основних засобів відбивається за пов­ною і залишковою вартістю на початок і кінець звітного року, а також їх се­редньорічна величина. Наявність основних фондів на кінець кожного місяця визначають за даними бухгалтерського обліку.

Якщо нововведене в експлуатацію підприємство працювало неповний рік, то середню річну вартість основних фондів слід визначати таким чином: у чисельнику формули підсумовуємо основні фонди, які рахуються на перші числа кожного місяця у періоді функціонування підприємства, знаменник при цьому залишається попереднім.

Однією з важливих умов забезпечення безперервного виробництва є стан засобів праці. Серед показників, які характеризують стан основних фондів на певний момент, головне місце в економічній літературі відводить­ся показникам зношення і придатності.

Суму зношення окремого об'єкта основних засобів на початок року роз­раховують добутком річної суми амортизаційних відрахувань на кількість років його фактичної служби. Суму зношення на всі основні засоби разом взяті визначають як різницю між їх повною і залишковою вартістю.

Відношенням нагромадженої суми зношення (амортизації) діючих основ­них засобів на певний момент часу (на початок чи кінець року) до їх повної первісної вартості визначають коефіцієнт зношення. Він виражає частину вартості основних засобів, передану на вироблений продукт.

Якщо відняти від 100% коефіцієнт зношення, одержимо коефіцієнт при­датності основних засобів. Цей показник можна розрахувати і як відношення залишкової вартості до повної первісної (відновної) вартості основних засо­бів. Коефіцієнт придатності відбиває частку вартості основних засобів, яка ще не зносилася, і, отже, не передана на вироблений продукт. Як слушно від­значає професор А.К.Устинов, коефіцієнт придатності характеризує непри­датність основних засобів до роботи, а тому зручніше його називати коефіці­єнтом збереження основних засобів.

Слід зауважити, що сума нарахованого зношення, а отже, і коефіцієнт зношення, і коефіцієнт придатності не завжди достатньо точно відбивають ступінь фізичного зношення основних фондів, оскільки зношення засобів праці нараховується за нормами амортизації, у зв'язку з чим оцінка стану ос­новних фондів є дещо умовною.

Уяву про наявність і динаміку основних фондів, їх зміну на окремому під­приємстві, галузі чи промисловості загалом, а також про вплив на цю зміну їх надходження і вибуття дає баланс основних фондів. Останній може складатися як за окремими видами, так і за всіма основними фондами разом взятими за пов­ною первісною (відновною) або залишковою вартістю. У балансі основних фондів за повною первісною (відновною) вартістю відбивається зміна їх фізич­ної маси. Джерелами даних для складання балансів за повною вартістю є річний звіт «Звіт про наявність і рух основних засобів (фондів) і аморти­заційного фонду». У розділі 1 «Наявність і рух основних засобів (фондів)» по­дано баланс основних фондів промислового підприємства (виробничого об'єднання) за повною вартістю. У цьому ж розділі наведені дані про величину основних фондів за залишковою вартістю на кінець року. У розділі II «Склад і амортизація основних засобів (фондів)» наводяться детальні дані про наявність основних фондів у розрізі видів на початок і кінець за повною вартістю і про ве­личину нарахованих амортизаційних відрахувань.

Дані балансів використовуються для визначення показників інтенсивно­сті руху основних фондів - розрахунку абсолютного приросту, темпів зростання і приросту, абсолютного значення 1% приросту і відповідних середніх показників (середнього рівня, середнього абсолютного приросту, середньо­річних темпів зростання і приросту і т.ін.).

Для того, щоб розрахувати показники динаміки, необхідно спочатку пе­рерахувати повну первісну вартість тих матеріально-речових елементів ос­новних фондів, які придбані після їх переоцінки, у порівняльний вигляд, тобто за відповідними цінами. Повна первісна вартість об'єктів, придбаних після переоцінки основних фондів, перераховується шляхом ділення їх пер­вісної вартості на індекс цін капітальних вкладень.

Важливими показниками динаміки основних фондів є коефіцієнти над­ходження, оновлення і вибуття. Коефіцієнт надходження основних фондів визначають як відношення загальної суми основних фондів, які надійшли за звітний період, до їх вартості на кінець даного періоду. Коефіцієнт онов­лення - як частку від ділення вартості нових основних фондів, які надійшли за звітний період, на їх повну вартість на кінець цього періоду. Коефіцієнт вибуття - як відношення вартості вибулих за звітний період основних фон­дів до їх вартості на початок періоду.

Нині діюча методологія побудови цих показників є небездоганною. По-перше, у чисельнику і знаменнику цих показників зіставляються не порівняльні величини (в чисельнику використовуються інтервальні, а у знаменнику - моментні дані). По-друге, оскільки база порівняння цих показників різна, вони між собою непорівняльні. За їх величиною важко судити про те, що пе­реважало у звітному періоді: оновлення чи вибуття основних фондів.

Проведені розрахунки доводять, що рівні вибуття як всіх основних фон­дів, так і тих, які прийшли в непридатність від старості, дещо перевищують рівень їх оновлення, з чим, звичайно, не можна погодитись.

У практиці роботи підприємств з метою одержання порівняльних даних обидва коефіцієнти часто розраховують відносно однієї бази - вартості ос­новних фондів на початок періоду, що теоретично також неправильно.

Економічна ефективність функціонування основних виробничих фондів -складне, багатофакторне явище. Вона формується під впливом результатів ви­користання основних виробничих фондів, робочої сили і оборотних фондів.

Оцінка використання основних виробничих фондів значною мірою за­лежить від правильного визначення критерію і показників ефективності. Еко­номічна наука і практика виробили систему показників ефективності вико­ристання основних фондів промисловості, в якій можна виділити дві основні групи: економічні і техніко-економічні. До складу першої увійшли показни­ки, що пов'язані з дією закону вартості, товарно-грошових відносин і госпо­дарського розрахунку. До другої групи належать якісні і кількісні показники, за допомогою яких характеризують використання основних виробничих фондів і, передусім, їх активної частини.

Техніко-економічні показники характеризують лише окремі сторони ефективності використання основних виробничих фондів, тоді як економічні відбивають їх використання більш комплексно, систематично. До економіч­них показників відносять співвідношення темпів зростання випуску продук­ції і темпів зростання основних фондів, показники рентабельності, фондо­віддачі і продуктивності праці.

Основним критерієм ефективності використання основних фондів бага­то економістів вважають рентабельність, яку визначають відношенням суми прибутку до середньорічної вартості основних і нормованих оборотних фон­дів. Перевагою цього показника є те, що він забезпечує можливість врахову­вати якісну сторону використання основних фондів (зниження собівартості). Однак йому властиві і певні недоліки. Найістотнішим є велика чутливість до факторів, які нерідко мало залежать від роботи підприємства і використання основних фондів (зміна цін, асортиментні зрушення).

Особливе місце в системі показників ефективності використання основ­них фондів посідає фондовіддача, в основу обчислення якої покладено вира­ження кількісного зв'язку між результатами виробництва і розмірами зужит­ковуваних засобів праці. Таким чином, показник фондовіддачі базується на основі співвідношення між ефектом і затратами, які пов'язані з його одер­жанням. У якості ефекту, тобто чисельника фондовіддачі, може виступати обсяг виробленої продукції в натуральному, умовно натуральному і вартісно­му виразі. Однак у натуральних вимірниках він може розраховуватися лише на підприємствах, які випускають один вид продукції. У більшості галузей промисловості фондовіддача розраховується на основі вартісних показників, виходячи з обсягу виробленої продукції у поточних (порівняльних) цінах і середньорічної вартості основних фондів (власних і орендованих) за виклю­ченням фондів, які перебувають на консервації, в резерві і здані в оренду. Ви­мірниками фондовіддачі можуть виступати нормативна чиста продукція, то­варна, валова продукція. В якості знаменника фондовіддачі береться величина середньорічних промислово-виробничих основних фондів за повною вартіс­тю. Існують і інші точки зору. Одні економісти при побудові показника фон­довіддачі віддають перевагу залишковій вартості основних фондів, обґрунто­вуючи це тим, що вони в процесі використання втрачають свою продуктив­ність немов би пропорційно зношенню. Інші пропонують в якості знаменника фондовіддачі брати не вартість основних фондів, які використовувались у звіт­ному періоді, а їх спожиту частину, тобто амортизацію основних фондів.

Всі ці методи обчислення показника фондовіддачі збагачують статистич­ну методологію вивчення ефективності використання основних фондів, оскільки кожен з них має свій економічний зміст.

Наявність різних точок зору щодо методології побудови показника фон­довіддачі не применшує його ролі і значення в оцінці використання основ­них фондів.

Фондовіддача - це узагальнений показник ефективності використання основних виробничих фондів. Він досить простий, наочний і характеризує не лише рівень використання засобів праці, він відбиває і якісні зміни в динамі­ці основних фондів.

У галузях промисловості, як і в інших галузях народного господарства, показник фондовіддачі вимірюється відношенням обсягу виробленої про­дукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів.

Показник фондовіддачі залежить від тривалості періоду, за який він роз­раховується. Отже, фондовіддача за один місяць у три рази менша, ніж за квартал, і у дванадцять разів менша, ніж за рік. Цю умову необхідно врахо­вувати при проведенні економічних аналізів.

Характерною особливістю показника фондовіддачі є те, що його змен­шення не завжди свідчить про зниження ефективності виробництва. Водно­час його зростання завжди свідчить про підвищення ефективності виробниц­тва. Так, впровадження у виробництво нової техніки нерідко призводить до зниження фондовіддачі. Однак це не може бути основою для того, щоб стверджувати про зниження ефективності використання основних фондів, оскільки ефективність їх використання може характеризуватися не зростан­ням рівня фондовіддачі, а економією поточних витрат виробництва і живої праці. І, отже, ефективність виробництва може зростати не лише при зростанні, а й при зниженні показника фондовіддачі. Це спостерігається тоді, ко­ли збільшення вартості основних виробничих фондів перекривається зни­женням затрат живої праці.

Одним із важливих показників ефективності використання основних фондів є фондомісткість, яку визначають як відношення середньорічної вар­тості основних фондів до обсягу випущеної продукції за відповідний рік. Інколи фондомісткість розглядається як величина, обернена фондовід­дачі.

У зв'язку із змінами складу і структури продукції та основних виробничих фондів збільшується кількість устаткування, яке слабо або зовсім не використову­ється. І тоді фондомісткість не буде величиною, оберненою показнику фон­довіддачі, оскільки при визначенні фондомісткості у розрахунок береться лише та частина основних фондів, яка справді потрібна для випуску продук­ції, тоді як при обчисленні фондовіддачі у розрахунок беруться всі основні фонди, які рахуються на балансі підприємства, об'єднання, галузі.

Показник фондомісткості перебуває у певному взаємозв'язку з показни­ками фондоозброєності і продуктивності праці. Остання може бути тим ви­щою, чим вищою буде фондоозброєність праці і нижчою при підвищенні продуктивності праці. Зростанню фондоозброєності праці повинні відповіда­ти темпи зростання продуктивності праці. Якщо темпи зростання фондоозб­роєності випереджають підвищення продуктивності праці, неодмінно збіль­шиться фондомісткість.

Динаміку показників ефективності використання основних виробничих фондів за групою однотипних підприємств вивчають за допомогою індексів фондовіддачі (фондомісткості) змінного складу, постійного складу і структур­них зрушень.

На рівень фондовіддачі впливають різні фактори, які пов'язані як із змі­ною обсягу продукції, так і з ефективністю використання основних виробни­чих фондів, особливо їх активної частини. До таких факторів можна віднести продуктивність устаткування, коефіцієнт змінності, вартість одиниці устат­кування, питому вагу машин і устаткування в загальній вартості основних фондів. На фондовіддачу мають певний вплив і зміна рівня матеріальних за­трат, який визначають відношенням товарної продукції до вартості продукції за відрахуванням матеріальних затрат.

Під виробничою потужністю підприємства (цеху, дільниці), об'єднання, комбінату, галузі розуміють максимально можливий річний (добовий, змін­ний) випуск продукції або обсяг переробки сировини, визначений на основі планових річних завдань з виробництва продукції потрібної номенклатури і асортименту з урахуванням максимального використання виробничого устат­кування, площ виробничих приміщень, застосування прогресивної техноло­гії, сучасних форм організації виробництва і праці.

Виробнича потужність характеризує максимальні можливості підприєм­ства при використанні всіх його внутрішніх резервів і постійному проведенні заходів щодо впровадження раціональних методів переробки сировини, еко­номії паливно-енергетичних ресурсів, підвищення виходу продукції.

Виробничу потужність підприємства визначають на основі даних головних цехів, дільниць, агрегатів з урахуванням впровадження розроблених заходів, спрямованих на ліквідацію вузьких місць і можливої кооперації виробництва.

Виробнича потужність підприємства, об'єднання розраховується на ос­нові технічних норм виробітку або проектних показників продуктивності устаткування, агрегатів, використання площ, трудомісткості виробів, норм виходу продукції з сировини з урахуванням застосування передової техноло­гії, прогресивних форм організації виробництва і праці.

У деяких галузях промисловості виробнича потужність характеризується кількістю переробленої сировини за певний період часу.

На підприємствах широкого номенклатурного виробництва, коли окремі структурні підрозділи випускають комплектуючі вироби, виробнича потуж­ність підприємства визначається як частка від ділення фонду часу устаткуван­ня на трудомісткість умовного комплексу деталей (набору деталей, що забез­печує випуск одиниці готової продукції). Однак ця методологія розрахунку виробничої потужності недосконала. Вона не забезпечує одержання кількіс­них характеристик виробництва споживних вартостей за будь-якою ознакою.





Реферат на тему: Статистико-економічний аналіз матеріальних ресурсів (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.