Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економіка підприємства

Статистичні показники та аналіз продуктивності праці на виробництві (курсова робота)

План

Вступ 3

1. Використання статистичних показників для аналізу

продуктивності праці. 5

1.1. Теоретико-методологічні основи аналізу продуктивності праці. 5

1.2. Рівень продуктивності праці та методи його обчислення 11

1.3. Використання індексного методу при вивченні продуктивності

праці 16

1.4. Факторний аналіз продуктивності праці у виробництві 24

2. Практичне застосування статистичних показників

продуктивності праці 32

Висновки 36

Список використаних джерел 39

Вступ

Серед показників ефективності виробництва чільне місце належить по­казнику продуктивності праці. Це зумовлено тією суспільною значущістю і роллю, яку відіграє цей показник у збільшенні виробництва матеріальних благ, підвищенні рівня матеріального добробуту населення, вирішенні со­ціальних питань суспільства. Продуктивність праці - це спроможність ро­бітника виробляти певну кількість продукції за одиницю часу.

Рівень продуктивності праці завжди виражає ступінь розвиненості вироб­ничих відносин. Водночас характер розвитку виробничих відносин створює відповідні передумови для зростання ефективності живої праці. За умов, коли вичерпуються джерела збільшення трудових ресурсів як фактор нарощування виробництва, незрівнянно зростає роль показника продуктивності праці. До­сить сказати, що підвищення продуктивності праці в промисловості України на 1% еквівалентне збільшенню виробництва продукції на 520 млн.грн.

І хоча за останні роки темпи зростання продуктивності праці знизилися, проте цей фактор залишається вирішальним у зростанні виробництва проми­слової продукції.

Основними завданнями статистики продуктивності праці є:

Ø розробка методики визначення рівня продуктивності праці;

Ø вивчення динаміки продуктивності праці і закономірностей її зміни у часі;

Ø аналіз впливу факторів на рівень і динаміку продуктивності праці;

Ø вивчення впливу зміни продуктивності праці на зміну обсягу продукції і затрат робочого часу;

Ø міжнародні порівняння рівня і динаміки продуктивності праці.

Виходячи з вищесказаного, можна сказати, що обрана тема є актуальною на сьогодні і потребує детального розгляду. Метою написання цієї курсової роботи є закріплення теоретико-методологічних знань з використання статистичних методів на практиці.

При написанні курсової роботи ми поставили перед собою наступні завдання:

Ø визначити актуальність обраної теми;

Ø зібрати і проаналізувати літературні джерела інформації, визначити критерії щодо інформації;

Ø дослідити використання статистичних показників продуктивності праці в різних умовах;

Ø ефективно використовувати прикладні комп'ютерні програми при написанні роботи;

Ø Написати висновок щодо проведеної роботи.

1. Використання статистичних показників для аналізу продуктивності праці.

1.1. Теоретико-методологічні основи аналізу продуктивності праці.

Система узагальнюючих, приватних і допоміжних показників продуктивності праці. Порядок їхнього розрахунку. Фактори зміни середньорічний, середньоденний і середньочасового вироблення. Методика розрахунку їхнього впливу. Джерела і порядок розрахунку резервів росту продуктивності праці.

Для оцінки рівня продуктивності праці застосовується система узагальнюючих, приватних і допоміжних показників.

До узагальнюючих показників відносяться середньорічна, середньоденна і среднечасовая вироблення продукції одним робітником, а також середньорічне вироблення продукції на одного працюючого у вартісному вираженні. Приватні показники - це витрати часу на виробництво одиниці продукції визначеного виду (трудомісткість продукції) або випуск продукції визначеного виду в натуральному вираженні за один людино-день або людино-годину. Допоміжні показники характеризують витрати часу на виконання одиниці визначеного виду робіт або обсягу виконаних робіт за одиницю часу.

Найбільш узагальнюючим показником продуктивності праці є середньорічне вироблення продукції одним працюючим. Величина його залежить не тільки від виробітку робітників, але і від питомої ваги останніх у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу, а також від кількості відпрацьованих ними днів і тривалості робочого дня (Рис. 1.1).


 

Непродуктивні затрати робочого часу

Організація виробництва

Середньорічний виробіток продукції одним робітником

Доля робочих в загальній кількості працівників

Середньорічний виробіток одним робочим за рік

Кількість відпрацьованих днів одним робочим за рік

Середня тривалість робочого дня

Фактори пов'язані із зниженням трудоємності

Середньорічний виробіток продукції одним робітником

Середньорічний виробіток продукції

Фактори пов'язані із зміною вартості оцінки продукції

Технічний рівень виробництва

Зміна структури продукції

Зміна рівня кооперації


 

Рис. 1.1. Взаємозв'язок факторів, що визначають середньорічне вироблення продукції працівником підприємства

Велику роль у вивченні впливу факторів на рівень середньочасового вироблення грають прийоми кореляційно-регресійного аналізу. У багатофакторну кореляційну модель середньочасового вироблення можна включити наступні фактори: фондоозброєність або енергооснащеність праці; відсоток робітників, що мають вищу кваліфікацію або середній тарифний розряд робітників, середній термін служби устаткування, частку прогресивного устаткування в загальній його вартості і т.д. Коефіцієнти рівняння множинної регресії показують, на скількох гривень змінюється середньочасове вироблення при зміні кожного факторного показника на одиницю в абсолютному вираженні. Для того щоб довідатися, як за рахунок цих факторів змінилося середньорічне вироблення робітників, необхідно отримані прирости середньочасового вироблення помножити на фактичну кількість відпрацьованих людино-годин одним робітником:

∆ГВ'хі = ∆ЧВХі *Дф* Пф. (1.3.)

Для визначення впливу їх на середньорічне вироблення працівника потрібно отримані прирости середньорічного вироблення робітників помножити на фактичну питому вагу робітників у загальній чисельності виробничо-промислового персоналу:

∆ГВХі = ∆ГВ'Хі * УДф. (1.4.)

Щоб розрахувати вплив цих факторів на зміну обсягу випуску продукції, необхідно приріст середньорічного виробітку працівника за рахунок і-го фактора помножити на фактичну середньоспискову чисельність промислово-виробничого персоналу:

∆ГВХі = ∆ГВ'Хі *УДф, (1.5.)

або зміну середньочасового вироблення за рахунок і-го фактора помножити на фактичну величину тривалості робочого дня, кількості відпрацьованих днів робітником за рік, питомої ваги робітників у загальній чисельності працівників і середньоспискової чисельності працівників під-ства:

∆ВПхі = ∆ЧВХі *Пф * Дф* УДф * ПППф. (1.6.)

З табл. 1.1 видно, які фактори зробили позитивний, а які - негативний вплив на зміну показників продуктивності праці і випуск продукції. На аналізованому підприємстві великі невикористані можливості росту рівня даних показників зв'язані з цілоденними, внутрізмінними і непродуктивними втратами робочого часу, що потрібно враховувати при плануванні й організації виробництва в майбутньому.

На закінчення аналізу необхідно розробити конкретні заходи щодо забезпечення росту продуктивності праці і визначити резерв підвищення середньочасового, середньоденного і середньорічного вироблення робітників.

Таблиця 1.1.

Результати факторного аналізу

Фактор

∆ЧВ, тис.

грн.

∆ГВ', млн

грн.

∆ГВ,

млн

грн.

∆ВП, млн

грн.

1. Чисельність персоналу

-

-

-

+960

2. Середньорічне вироблення одного працівника

-

-

-

+3840

Разом

-

-

-

+4800

2.1. Питома вага робітників

-

 

+ 10,08

+2036

2.2. Кількість відпрацьованих днів одним робітником за рік

 

-27,27

-22,27

-4498

2.3. Тривалість робочого дня

-

-10,81

-8,83

-1784J

2.4. Зміна середньочасового вироблення робітників

 

+48,99

+40,03

+8086

Разом

 

+10,91

+ 19,01

+3840

2.4.1. Організація виробництва (інтенсивність праці)

+12,03

+19,70

+16,09

+3520

2.4.2. Підвищення технічного рівня виробництва

+11,22

+ 18,38

+15,01

+3032

2.4.3. Мимовільні витрати робочого часу 2.4.4. Структура виробництва

-1,85 +8,51

-0,3 +1,40

-2,46 +11,39

-497 1 +2300

Разом

+29,91

+48,99

+40,03

+8086

Основні напрямки пошуку резервів росту продуктивності випливають із самої формули розрахунку її рівня: Ч У = = ВП/Т, відповідно до якої домогтися підвищення продуктивності праці можна шляхом:

а) збільшення випуску продукції за рахунок більш повного використання виробничої потужності підприємства, тому що при нарощуванні обсягів виробництва збільшується тільки перемінна частина витрат робочого часу, а постійна залишається без зміни. У результаті витрати часу на випуск одиниці продукції зменшуються;

б) скорочення витрат праці на її виробництво шляхом інтенсифікації виробництва, підвищення якості продукції, упровадження комплексної механізації й автоматизації виробництва, більш досконалої техніки і технології виробництва, скорочення втрат робочого часу за рахунок поліпшення організації виробництва, матеріально-технічного постачання й інших факторів відповідно до плану організаційно-технічних заходів.

При цьому можливі наступні варіанти співвідношення зміни обсягу випуску продукції і витрат праці, що повинні враховуватися при виборі управлінської стратегії по забезпеченню росту продуктивності праці при існуючих у даний момент економічних умовах:

а) відбувається збільшення обсягу випуску продукції при зниженні витрат праці на її виробництво;

б) обсяг продукції росте швидше, ніж витрати праці;

в) обсяг продукції росте при незмінних витратах праці;

г) обсяг продукції залишається незмінним при зниженні витрат праці;

д) обсяг продукції знижується більш повільними темпами,
чим витрати праці.

Незалежно від обраного варіанта стратегічної політики резерви збільшення середньочасового вироблення визначаються в такий спосіб:

(1.7.)

де Р ЧВ - резерв збільшення середньочасового вироблення;

ЧВВ, ЧВф - відповідно можливий і фактичний рівень середньочасового вироблення;

Р ВП - резерв збільшення валової продукції за рахунок упровадження заходів НТП;

Тф - фактичні витрати робочого часу на випуск фактичного обсягу продукції;

Р Т - резерв скорочення робочого часу за рахунок механізації й автоматизації виробничих процесів, поліпшення організації праці, підвищення рівня кваліфікації працівників і ін.;

Тд - додаткові витрати праці, зв'язані зі збільшенням випуску продукції, що визначаються по кожному джерелу резервів збільшення виробництва продукції з урахуванням додаткового обсягу робіт, необхідного для освоєння цього резерву, і норм виробітку.

Помноживши резерв росту середньочасового вироблення на планову тривалість робочого дня, одержимо резерв росту середньоденного вироблення. Якщо ж цей резерв помножимо на планований фонд робочого часу одного робітника, то довідаємося резерв росту середньорічного вироблення робітників.

Для визначення резерву збільшення випуску продукції необхідно можливий приріст середньочасового вироблення помножити на плануємий фонд робочого часу всіх робітників:

Р ВП = Р ЧВ * Тв. (1.8.)

Резерв росту продуктивності праці за рахунок проведення визначеного заходу (Р ПТхі..) можна розрахувати також по наступній формулі:

(1.9.)

де Р ЧР%Х1 - відсоток відносного скорочення чисельності робітників або управлінського персоналу за рахунок проведення спецзаходу.

1.2. Рівень продуктивності праці та методи його обчислення

Рівень продуктивності праці може характеризуватися кількістю продук­ції, виготовленої за одиницю часу одним робітником або затратами часу на виробництво одиниці продукції. У першому випадку рівень продуктивності праці W розраховують шляхом ділення обсягу продукції q на затрати праці Т, що зв'язані з його виготовленням; у другому як зворотну величину t Вза­ємозв'язок між ними можна виразити таким чином:

тобто між виробітком продукції і трудомісткістю існує зворотний зв'язок:

Якщо, наприклад, робітник за 8 год. виготовив 48 деталей, то це означає, що середній виробіток (W = 48 : 8) становив 6 деталей за годину, а на вироб­ництво одного виробу затрачено (t = 8 : 48) 0,167 год., або 10 хв. (0,167-60).

Розрізняють індивідуальну продуктивність (продуктивність живої пра­ці) та продуктивність суспільної (сукупної, тобто живої і уречевленої) праці. У першому випадку враховують тільки затрати праці робітників підпри­ємств, виробництв, на яких виготовляється продукція, у другому - включає­ться також минула праця, що затрачена на попередніх стадіях суспільного виробництва і уречевлена в сировині, матеріалах, паливі, енергії, засобах ви­робництва, які спожиті в процесі виробництва даної продукції. Підвищення продуктивності праці проявляється у тому, що жива праця приводить в дію все більшу масу уречевленої праці.

Продуктивність суспільної праці характеризує економічну ефективність сукупних затрат праці, що виникали на всіх стадіях суспільного виробницт­ва, вираховується в цілому по народному господарству як відношення націо­нального доходу до середньої річної чисельності працівників сфери матері­ального виробництва.

При вивченні продуктивності праці зіставляють, з одного боку, показни­ки продукції, з іншого - показники затрат праці на її виготовлення. Звідси випливає важлива методологічна проблема, яка пов'язана з різними метода­ми вимірювання продукції і різними одиницями вимірювання затрат робочо­го часу при моделюванні системи показників продуктивності праці.

Різноманітність методів вимірювання обсягу промислової продукції ви­магає застосування відповідно натуральних, трудових і вартісних методів вимірювання продуктивності праці. Якщо на підприємстві виробляють однойменну продукцію, то виробіток визначають у натуральних одиницях (штуках, кілограмах, метрах, літрах і т.д.). Інколи виробляють однойменну продукцію, що розрізняється за деякими ознаками - видами, марками (електромотори - за потужністю, мило - за жирністю). У таких випадках ви­робіток доцільно вимірювати в умовно-натуральних одиницях, попередньо перерахувавши окремі види продукції в один вид, що взятий за умовний. На­туральний і його різновид - умовно-натуральний метод виміру продуктивно­сті праці - застосовується, головним чином, на підприємствах галузей видо­бувної промисловості, а також на окремих робочих місцях, виробничих ді­льницях підприємств. Натуральні показники найбільш прості і зрозумілі, то­му їм слід надавати переваги де це можливо.

Однак на більшості підприємств виробляється різноіменна продукція, яка не піддається вимірюванню в натуральному виразі (устаткування, маши­ни, меблі). Крім того, при цьому методі вимірювання продуктивності праці не враховується незавершене виробництво, якість продукції. Тому застосо­вують трудовий і вартісний методи вимірювання продуктивності праці, які базуються на відповідних методах обліку продукції.

Трудовий метод, що базується на вимірюванні продукції в трудових оди­ницях, знаходить поки що обмежене застосування. Він використовується в ос­новному на машинобудівних підприємствах, - в окремих дільницях, цехах.

Найпоширеніший у практиці економічних розрахунків вартісний метод, в основі якого лежить вартісний облік продукції. Його універсальність поля­гає в тому, що різноіменні вироби, а також елементи продукції, що перебу­вають на різних стадіях готовності, можуть з'єднуватися в одному підсумку. Це відкриває можливості для обчислення узагальнюючих показників проду­ктивності праці на різних рівнях виробництва. Показниками продуктивності праці у цьому разі є виробіток товарної (валової, нормативної чистої) проду­кції на одного робітника чи одного працюючого основної діяльності.

Наступним важливим методологічним питанням вимірювання продук­тивності праці є вибір одиниці виміру затрат праці, що пов'язана з виробни­цтвом продукції. Затрати робочого часу на виробництво продукції можуть бути виражені в людино-годинах, людино-днях і середньосписковим числом робітників чи працюючих. Діленням обсягу продукції на затрати робочого часу (в людино-годинах, людино-днях, середньоспискову чисельність) розраховують середньогодинний, середньоденний і середньомісячний (квар­тальний, річний) виробіток на одного робітника чи працюючого. Вибір оди­ниці виміру робочого часу залежить від мети дослідження.

Середній годинний виробіток характеризує продуктивність праці за го­дину чистого робочого часу (без втрат) і обчислюється шляхом ділення ви­робленої продукції за місяць (чи інший період) на число людино-годин, від­працьованих робітниками за цей період.

Середній денний виробіток розраховують як частку від ділення вироб­леної за місяць продукції на кількість відпрацьованих робітниками за цей пе­ріод людино-днів.

Середньомісячний виробіток робітника розраховується діленням кіль­кості виробленої продукції на середню спискову чисельність робітників. Він залежить від середнього денного виробітку і числа днів роботи, які припа­дають на одного робітника.

Аналогічно розраховується і показник середнього місячного виробітку одного працюючого.

На практиці використовуються різні показники продуктивності праці, що зумовлено метою і завданням дослідження. Серед них економічну ефек­тивність найповніше виражає годинна продуктивність. Всі інші (денна, місяч­на, річна) показники - інтегральні, вони відбивають рівень годинної продук­тивності праці і ступінь використання робочого часу в середині робочого дня, місяця, року.

У даний час у промисловості України основним показником продуктив­ності праці є виробіток продукції на одного середньоспискового працівника промислово-виробничого персоналу, а не на одного робітника. Такий підхід точніше відбиває поняття «сукупного» робітника, який бере участь у вироб­ничому процесі. Річ у тім, що середній виробіток може зростати не тільки внаслідок збільшення продуктивності праці робітників, а й за рахунок змін у структурі персоналу, наприклад, збільшення частки робітників.

У будівництві основним показником рівня продуктивності праці є серед­ній виробіток обсягу будівельно-монтажних робіт в розрахунку на одного працівника, зайнятого на цих роботах і в підсобних виробництвах.

Взаємозв'язані показники середнього виробітку створюють відповідну ієрархію, що дозволяє переходити від одного показника до іншого. Якщо се­редньогодинний виробіток Wr перемножити на середню фактичну трива­лість робочого дня в годинах Г, то одержимо середньоденний виробіток Wa. Якщо середньоденний виробіток Wa помножити на середню тривалість ро­бочого місяця (року) в днях Д, то одержимо середній місячний виробіток од­ного робітника за місяць Wp. Нарешті, перемноживши середній місячний ви­робіток Wp на частку робітників d у загальній чисельності працюючих, одержимо виробіток одного працюючого Wn. Розглянемо взаємозв'язок на­званих показників (табл.1.4.).

У наведеному прикладі середній денний виробіток 60,3 грн. може бути розрахований як добуток (7,9 • 7,8), а середній місячний виробіток робітника 1304,3 грн.-як (30,3-21,6).

Існуючий взаємозв'язок показників рівня продуктивності праці може вико­ристовуватися для кількісної оцінки впливу окремих факторів на зміну серед­нього денного чи середнього місячного виробітку, про що йтиметься нижче.

Таблиця 1.4.

Розрахунок показників середнього виробітку

Показник

Фактично за місяць

1 . Товарна продукція, тис.грн.

2. Середня спискова чисельність працівників ПВП, чол.

3. У тому числі робітників, чол.

4. Число відпрацьованих людино-годин

5. Число відпрацьованих людино-днів

6. Середньогодинний виробіток (ряд 1 : ряд 4), грн.

7. Середня тривалість робочого дня (ряд 4 : ряд 5), год.

8. Середній денний виробіток (ряд 1 : ряд 5), грн.

9. Середнє число днів роботи на одного робітника за місяць (ряд 5 : ряд 3).

10. Середній місячний виробіток робітника (ряд 1 : ряд 3), грн.

11. Частка працівників у складі працівників основної діяль­ності (ряд 3 : ряд 2).

12.Середній місячний виробіток одного працюючого (ряд 1 : ряд 2), грн.

1200

1190

920

150920

19900

7,9

7,8

60,3

21,6

1304,3

0,773

1008

1.3. Використання індексного методу при вивченні продуктивності праці

Одним з найважливіших завдань статистики продуктивності праці є вивчення закономірності зміни її рівня. Це завдання виконують за допомо­гою індексного методу. Залежно від вихідних даних і мети дослідження за­стосовують різні види індексів.

Уявлення про динаміку продуктивності праці можна одержати, зіставив­ши рівні продуктивності праці звітного і базисного періодів (Wj : W0). Якщо підприємство випускає одноіменну продукцію, динаміку продуктивності праці характеризують за допомогою індивідуального індексу, який має вигляд:

(1.10)

Це натуральний індекс продуктивності праці, який найбільш придатний для вивчення характеристики продуктивності праці на окремих ділянках, ро­бочих місцях, бригадах. Його можна розраховувати на базі даних окремих виробництв чи галузі, де виробляється одноіменна продукція, зокрема, у ву­гільній, нафтовій, газовій, цукровій, цементній та інших галузях. У цих ви­падках динаміка продуктивності праці визначається за допомогою загально­го індексу продуктивності праці:

(1.11)

Якщо замість q підставити його похідні WT, а співвідношення — вира­зити відповідно через dT, то цей індекс матиме такий вигляд:

(1.12)

Без сумніву, перевагою цього індекса слід визнати те, що одержані показ­ники можуть бути використані для міжзаводських і міжнародних зіставлень.

Співвідношення середнього виробітку звітного і базисного періодів є індек­сом змінного складу. Він показує, що на середні величини, які порівнюються, впливають не лише зміни рівня продуктивності праці на окремих підприємст­вах, а й структурні зрушення у співвідношенні затрат праці, які мають різний рівень продуктивності праці. Ось чому статистика і дає кількісну оцінку впливу цих факторів на загальний результат, доповнюючи до цього індекс змінного складу індексами постійного складу і структурних зрушень. Індекс продуктив­ності праці постійного (фіксованого) складу дозволяє елімінувати вплив зміни затрат праці і виявляти вплив лише зміни рівня продуктивності праці на окре­мих підприємствах на загальний результат. Він має такий вигляд:

(1.13.)

Індекс впливу структурних зрушень, елімінуючи вплив змін у рівнях ви­робітку на окремих підприємствах, характеризує зміну середнього виробітку під впливом лише зрушень у співвідношенні затрат праці на окремих під­приємствах:

(1.14)

Наприклад, дані про випуск однорідної продукції двома виробничими одиницями

Таблиця 1.5.

Виробництво каменю на дільницях кар'єроуправління

Дільниці

Базисний період

Звітний період

Індекси продук­тивнос­ті праці

Кількість виробленого каменю

Середньоспис­кова чисельність робітників

Середній виробіток на одного робітника

Wo

Кількість виробленого каменю, м3, q1

Середньоспис­кова чисельність робітників

Середній виробіток на одного робітника W1

чол.

Тo

частка dт

чол.

T1

частка dт

№1

№2

16000 120000

400 600

0,4

0,6

40,0

200,0

25200 123000

600 600

0,5

0,5

42,0

206,0

1,05

1,025

Всього

136000

1000

1,0

136,0

148200

1200

1,0

123,5

0,908

З таблиці видно, що в базисному періоді на дільниці №1 було зайнято 40% всіх працівників кар'єру, в звітному періоді частка працівників цієї ді­льниці підвищилася до 50%. Відповідно до цього змінилась і частка праців­ників, що зайняті на дільниці №2, де вона знизилась з 60% до 50%. Це означає, що повинні відбутися певні зміни і у загальному середньому видобутку по кар'єру в цілому.

Для характеристики зміни продуктивності праці в цілому по кар'єроуправлінню на основі даних табл.20.2. обчислимо індекс продуктив­ності праці змінного складу:

(1.15)

Одержаний результат в цілому по управлінню, на перший погляд, не­сподіваний і викликає збентеження: середній видобуток по кар'єру знизився на 9,2%, тоді як середній виробіток на дільниці №1 збільшився на 5%, на ді­льниці №2 - на 2,5%. Це явище відоме під назвою «статистичного парадок­су», коли величина індексу змінного складу виходить за рамки узагальнюю­чих ними індивідуальних індексів. Причина цього не тільки в тому, що мало місце зростання виробництва на окремих дільницях. Як виявляється, він су­проводжувався зростанням частки дільниці, де рівень продуктивності праці значно нижчий. Ці фактори діяли в різних напрямах: частка більш високо­продуктивної дільниці №2 знизилась з 60% до 50%. Причому структурні зрушення діяли настільки стрімко, що їх вплив виявився значно сильнішим, ніж вплив зростання продуктивності праці. Для оцінки ізольованого впливу зазначених факторів слід розрахувати індекси продуктивності праці постій­ного складу і структурних зрушень у складі робітників дільниць.

Індекс постійного (фіксованого) складу:

(1.16)

Таким чином, при фіксованому складі робітників звітного періоду зрос­тання продуктивності праці становило 2,8%. Отже, одержаний показник свідчить про зростання продуктивності праці на двох дільницях, а не про спад, як це показує індекс змінного складу. Цей індекс відбиває вплив тільки внутрішньовиробничих факторів, тому індексованою величиною тут висту­пає витробіток W, а фіксованою - частка затрат праці dT. Його абсолютна ве­личина ніколи не виходить за рамки узагальнюючих ним індивідуальних ін­дексів. У нашому прикладі 102,5% < 102,8% < 105,0%. Індекс впливу струк­турних зрушень у розподілі робітників за дільницями, які мають різний рі­вень продуктивності праці, розраховується за формулою:

(1.17.)

Одержаний результат свідчить, що якби середній виробіток одного робі­тника за окремими дільницями не змінювався, тобто був зафіксований на рі­вні базисного періоду W0, то структурні зрушення в розподілі робітників зумовили б зниження середнього виробітку по кар'єроуправлінню загалом на 11,7%. У цьому індексі індексованою ознакою виступає частка затрат праці dT, а фіксованою - рівень виробітку W.

(1.18)

тобто індекс продуктивності праці змінного складу дорівнює добутку індексу продуктивності праці постійного складу на індекс структурних зрушень:

(1.20)

Між розглянутими індексами існує певний зв'язок, що дозволяє побуду­вати систему взаємозв'язаних індексів:

При моделюванні індексів постійного складу та структурних зрушень до­водиться вирішувати важливе методологічне питання, що пов'язане з вибором ваг індексованих ознак. У індексі продуктивності праці постійного складу як і в аналогічних індексах інших якісних показників (фондовіддача, собівартість і ін.), вагами, на нашу думку, повинна виступати структура відповідного кількіс­ного (об'ємного) показника звітного періоду. В статистичній літературі, зокре­ма, в підручнику «Статистика промисловості» за редакцією В.Е.Адамова про­понується дещо інший підхід до порядку вибору ваг при побудові індексів постійного складу. Зокрема, у зазначеному підручнику в індексах постійного складу структурні зрушення фіксуються на рівні базисного періоду, а в індексах структурних зрушень виробіток - на рівні звітного періоду:

(1.21)

Така система зважування не узгоджується з принципами зважування в індексах, що розроблені у вітчизняній статистиці, згідно з якими в усіх інде­ксах якісних показників (цін, собівартості, фондовіддачі, продуктивності праці і т.ін.) в якості ваг використовуються відповідні кількісні (об'ємні) по­казники звітного періоду.

Натуральний індекс продуктивності праці використовується для харак­теристики динаміки або виконання завдання з продуктивності праці за умо­ви, якщо виробляється однорідна продукція. Проте це швидше випадок, аніж закономірність; на підприємствах виробляють, як правило, різноіменну про­дукцію значної номенклатури, що робить неможливим використання цього індексу для загальної характеристики продуктивності праці по підприємству загалом. За умов випуску різноіменної продукції показники виконання за­вдання та динаміки продуктивності праці вимірюють і аналізують за допо­могою загальних індексів, у яких в ролі співвимірника використовують тру­домісткість або ціни. Відповідно з цим розрізняють два види загальних інде­ксів: трудовий і вартісний.

Трудовий індекс продуктивності праці моделюється у двох варіантах: на основі фактичних і нормативних затрат часу. Метод нормо-годин викори­стовується там, де здійснюється нормування праці і робіт. Зокрема, для за­значених причин у практиці обліку і статистики підприємств машинобуду­вання часто використовують індекси продуктивності праці, що розраховані за обсягом виконаної роботи у фіксованих нормо-годинах. Розрізняють ін­декс продуктивності праці змінного та постійного складу:

(1.22)

де £?'„ - нормативні затрати робочого часу при фіксованих рівнях тру­домісткості на обсяг робіт відповідно звітного і базисного періодів.

Якщо нормативну трудомісткість І„ зафіксувати на рівні базисного періоду to, то індекс змінного складу буде перетворений на індекс постійного складу:

(1.23)

Це класична формула трудового індекса продуктивності праці, який роз­рахований на базі фактичної трудомісткості. Крім відносного показника змі­ни продуктивності праці він дозволяє визначити абсолютну величину еконо­мії робочого часу, одержану внаслідок підвищення продуктивності праці:

(1.24)

Трудовий індекс продуктивності праці не знаходить широкого застосу­вання у виробництві. Однією з причин цього є відсутність у галузі єдиних норм виробітку і норм часу на виконання однотипних робіт, оскільки ступінь технічної оснащеності і умови виконання робіт на різних підприємствах сут­тєво розрізняються. Тому цей метод порівняння не став основним в економі­чних дослідженнях продуктивності праці, це місце зайняв вартісний метод, який, дякуючи простоті вимірювання, перетворився в універсальний.

Вартісний метод вимірювання продуктивності праці використовується в практиці планування і статистики як найбільш загальний, що охоплює весь результат виробництва. Він забезпечує можливіть використання узагальню­ючих показників по території, галузі, і, отже, всі показники продуктивності праці, що публікуються на сторінках періодичних видань, в дослідженнях, розраховані на основі вартісного методу.

На основі цього методу і моделюється відповідний індекс продуктивно­сті праці, який є головною формою загального індексу. Він має такий вигляд:

(1.25.)

де qp0 - обсяг продукції в порівняльних цінах;

w- середній рівень виробітку в грошовому виразі.

У наведеному індексі в ролі співмірника різних видів продукції викорис­товується ціна одиниці продукції кожного виду. Перемноживши ціну на кількість відповідних виробів і розділивши одержані суми добутків на за­гальні затрати праці, одержимо рівень продуктивності праці.

Важливим методологічним питанням побудови вартісних індексів про­дуктивності праці є питання про те, який із вартісних показників продукції слід брати для вимірювання рівня продуктивності праці: валову, товарну, чи­сту, нормативну чисту продукцію чи нормативну вартість обробки. Показник валової продукції не дає об'єктивної характеристики продуктивності, оскіль­ки його величина в значній мірі залежить від розміру перенесеної вартості (затрат уречевленої праці). Цей недолік притаманний і показнику товарної продукції. Для того, щоб виключити спотворюючий вплив нашарувань ма­теріаломісткості на показники продуктивності праці, починаючи з 1979 р. у якості її вимірника стали використовувати показники чистої і нормативної чистої продукції. У деяких галузях промисловості, зокрема, у швейній, хут­ряній продуктивність праці вимірюють за нормативною вартістю обробки.

Запроваджений у 80-х роках на промислових підприємствах країни по­казник нормативної чистої продукції не виправдав сподівань. Через технічну складність і відсутність відповідної нормативної бази він не став основним оціночним показником, і у даний час переважна більшість промислових під­приємств вимірюють продуктивність праці на основі товарної продукції.

(1.26)

Користуючись даними про частку кожного підприємства в загальній чи­сельності працюючих, його можна розрахувати:

(1.27)

Темпи зростання продуктивності праці по двох підприємствах вияви­лись вищими, ніж у кожному з них окремо.

Розрахований вартісний індекс продуктивності праці - це індекс змінно­го складу, оскільки він відбиває не лише середню динаміку продуктивності праці на окремих підприємствах, а й структурні зрушення в затратах праці з різним рівнем виробітку. Для виключення впливу структурних зрушень роз­раховують індекс продуктивності праці постійного складу, а також індекс структурних зрушень:

Таким чином, за рахунок підвищення продуктивності праці на окремих підприємствах в цілому по двох підприємствах вона зросла на 29%, а внаслі­док перерозподілу працюючих, тобто збільшення частки працюючих другого підприємства, де вища продуктивність праці, забезпечено її додатковий при­ріст на 11%.

Стосовно нашого прикладу він становить

Індекс продуктивності праці постійного складу може бути розрахований у інший спосіб - осередненням індивідуальних індексів. Ще в 20-ті роки акад.С.Г.Струмилін при складанні першого п'ятирічного плану для еліміну­вання структурних зрушень застосував середньоарифметичний індекс, який з того часу увійшов в статистичну літературу під його іменем. Він має такий вигляд:

Слід пам'ятати, що використання середнього арифметичного індексу продуктивності праці у ролі індексу постійного складу на доповнення до ін­дексу вартісного правомірно лише, якщо перерозподіл чисельності працюю­чих і обсягу продукції відбувається в одному і тому ж напрямку.

Між обсягом продукції, чисельністю працюючих і продуктивністю праці існує зв'язок:

Різниця між чисельником і знаменником кожного індекса характеризує абсолютну величину зміни обсягу продукції під впливом відповідного фак­тора: виробітку і чисельності працюючих.

У наведеному прикладі обсяг товарної продукції зріс у звітному періоді порівняно з базисним на 128,5%, або на 1800 тис.грн. (32000 -14000). Вплив зміни середнього виробітку на зміну обсягу продукції становив:

Тобто за рахунок цього фактора одержано 53% приросту продукції. Во­дночас за рахунок другого фактора — зміни чисельності працюючих одержа­но:

1.4. Факторний аналіз продуктивності праці у виробництві

Рівень продуктивності праці формується під впливом різних факторів, що діють з різною силою, у різних напрямах і комбінаціях. Вивчення харак­теру і сили впливу, закономірностей зміни її рівня і на цій основі виявлення резервів подальшого зростання ефективності праці статистикою здійснюєть­ся за допомогою методів групування, кореляції і регресії, дисперсії та індек­сів.

Розглянемо приклад застосування методу аналітичного групування при вивченні залежності виробітку на одного працюючого від рівня їх електро-озброєності (табл.1.6.).

Дані таблиці свідчать, що рівень продуктивності праці прямо залежить від ступення електроозброєності робітників. Підвищення електроозброєності робі­тників лише на 1 кВт веде до збільшення виробітку продукції на 10%. І отже, ступінь електроозброєності праці від першої групи підприємств до останньої зростає на 3 кВт, а рівень виробітку - на 2,4 тис.грн., що становить 64,9%.

Таблиця 1.6.

Залежність середнього виробітку на одного працюючого від рівня електроозброєності

Групи підприємств за рівнем електроозброє­ності праці, кВт на одного працівника

Кількість підприємств

Середній виробіток товарної продукції на одного працюючого, тис.грн.

В % до рівня виробітку працівників першої групи

3-4

4-5

5-6

6-7

6

16

21

7

3,7

4,1

5,3

6,1

100,0

110,8

143,2

164,9

Всього

50

4,9

132,4

Метод групування дає уяву про наявність і напрям залежності, дозволяє приблизно розрахувати зміну результативної ознаки на кожну одиницю змі­ни факторної ознаки.

Важливим статистичним методом, що дозволяє кількісно виміряти ін­тенсивність впливу на продуктивність праці одного чи сукупності кількох факторів при елімінуванні впливу інших, є метод кореляції і регресії, який, по суті, є логічним продовженням методу статистичних групувань.

Кореляційно-регресійний аналіз служить інструментом кількісної харак­теристики напряму і сили впливу факторів на рівень продуктивності праці у конкретних умовах місця і часу.

Сам аналіз як такий має кілька етапів, зокрема:

Ø виявлення наявності зв'язку між ознаками;

Ø вибір відповідного математичного рівняння, яке б теоретично описува­ло наявний зв'язок між ознаками;

Ø розрахунок параметрів цього рівняння;

Ø інтерпретація одержаного рівняння і його використання для прогнозу­вання зміни рівня продуктивності праці.

Зважаючи на досить глибоке вивчення методу кореляції та регресії у курсі загальної теорії статистики, зупинимося на принципах його практично­го застосування.

При виборі відповідного рівня регресії виходять з економічної суті до­сліджуваного явища, тобто об'єктивної оцінки тих реальних зв'язків, які іс­нують в економіці. Вони, як відомо, можуть розвиватися прямолінійно чи криволінійно, прямо чи обернено. Будь-яку криволінійну залежність на не­значному відрізку часу можна розглядати як прямолінійну, тому, як правило, в дослідженнях перевагу надають цьому класу рівнянь.

Визначення параметрів рівняння регресії здійснюється методом найме­нших квадратів. Суть розрахунку полягає в тому, щоб знайти значення кое­фіцієнтів при факторних ознаках у рівнянні, за яких сума квадратів відхи­лень емпіричних даних від теоретичних була б мінімальною.

Звернемося до прикладу і для спрощення обчислень побудуємо рівняння не множинної, а парної регресії, за допомогою якої охарактеризуємо залеж­ність продуктивності праці W робітників від рівня їх електроозброєності X. Вихідні дані та розрахунки необхідних показників наведені у табл.1.7.

Таблиця 1.7.

Номер

підприємства

Виробіток продукції на одного працюючого за рік, тис.грн. W

Електроозброєність праці, тис. кВт год.

на одного працюючого X

XW

X2

W2

Ws=a0+a1*x

1

8,7

7

60,9

49

75,69

0,53+1,18*7=8,79

2

3,7

3

11,10

9

13,69

0,53+1,18*3=4,07

3

6,0

4

29,0

16

36,00

5,25

4

6,2

5

31,0

25

38,44

6,43

5

5,9

4

23,6

16

34,81

5,25

6

7,8

6

46,8

36

60,84

7,61

7

8,7

7

60,9

49

75,69

8,79

8

3,6

3

10,8

9

12,96

4,07

9

6,2

5

31,0

25

38,44

6,43

10

7,5

6

45,0

36

56,25

7,61

Всього

64,3

50

345,1

270

442,81

64,3

Розраховане рівняння парної, як і рівняння множинної регресії, може бу­ти використане для виявлення інтенсивності впливу факторів на рівень про­дуктивності, особливо при її прогнозуванні. Наприклад, регулюючи рівні техніко-економічних факторів, можна визначити очікувану зміну рівня про­дуктивності праці і цим виявити внутрішньовиробничі резерви, які можуть бути включеними в модель. Такі моделі можуть використовуватися і для по­рівняння рівнів продуктивності праці у споріднених підприємствах, що до­зволяє об'єктивно оцінити ступінь реалізації можливостей у кожному колек­тиві. Так, у наведеному прикладі підвищення енергоозброєності праці на 1 тис.кВт/г на одного працюючого дає приріст виробітку за рік на 1,18 тис.грн. Зрозуміло, що надійність такого прогнозу значною мірою залежить від того, чи достатньо однорідна сукупність, в межах якої ведеться дослідження.

Регресійний аналіз використовується також для оцінки міри тісноти зв'язку варіюючих ознак, яка досягається за допомогою відповідних крите­ріїв. Ними служать лінійний коефіцієнт кореляції г, тоді, коли залежність до­сліджуваних явищ має лінійний характер, або кореляційне відношення г\ чи індекс кореляції у всіх інших випадках.

Підставивши одержані дані в формулу, отримаємо:

Розрахуємо лінійний коефіцієнт кореляції на основі даних табл.1.7.

Отже, лінійний коефіцієнт дорівнює 0,96, що свідчить про досить висо­кий ступінь тісноти вибраної теоретичної лінії регресії та фактичних даних.

У зв'язку з обмеженістю кількості одиниць спостереження (а доказовість застосованих методів тим сильніша, чим більше одиниць охоплено спосте­реженням), що нерідко трапляється в практиці через обмеженість інформації, виникає потреба в оцінці достовірності результатів дослідження. Адже будь-яка сукупність являє собою не що інше як вибірку із генеральної сукупності. Тому важливо оцінити величину розходження вибіркових і генеральних ха­рактеристик, а також встановити, чи не пов'язане це розходження з дією ви­падкових факторів, тобто тих, що не покладені в основу групування.

З прикладу видно, що між рівняннями виробітку працівників і їх електроозброєністю існує прямий тісний зв'язок. Коливання, тобто варіація факторної ознаки, значною мірою збігається з варіацією результативної ознаки. Чи є цей збіг закономірним?

У математичній статистиці доведено, що це завдання вирішується шля­хом зіставлення міжгрупової і внутрішньогрупової дисперсій. Різниця між груповими і середніми носить випадковий характер, якщо відношення між оцінними дисперсіями F не перевищує відомої межі з вірогідністю (рівнем довір'я) 0,95 чи 0,99. Чим вища ця межа, тим менша ймовірність того, що при випадковій розбіжності рівнів групових середніх результативної ознаки відношення обчислених дисперсій перевищить цю межу.

У наведеному прикладі фактичне значення критерію становило F = 16,34, а табличне FT = 5,12, тобто значно нижче фактичного. Це означає, що у 5% від загальної кількості випадків відношення міжгрупової дисперсії до випадкової може дорівнювати або перевищувати величину 5,12. Фактич­но воно становить 16,34. Таким чином, при даному рівні ймовірність відно­шення міжгрупової і внутрішньогрупової дисперсії суттєво відрізняється від межі його випадкових значень. Тобто вплив електроозброєності праці на її продуктивність можна вважати цілком достовірним.

При факторному аналізі широко використовується індексний метод, який, на відміну від кореляціцно-регресійного, застосовується при вивченні жорстких, а не відносних зв'язків. Такі зв'язки називають функціональними.





Реферат на тему: Статистичні показники та аналіз продуктивності праці на виробництві (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.