Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економіка підприємства

Поточні витрати та ціни на продукцію. Загальна характеристика собівартості (реферат)

Собівартість продукції – це грошова форма витрат підготовку її виробництва, виготовлення і збут. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а значить, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Чим краще працює підприємство, інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше удосконалює техніку, технологію і організацію виробництва, тим нижча собівартість продукції. Тому собівартість є одним з важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв'язок а ї; ціною. Це проявляється в тому, що собівартість слугує базою ціни товару і її нижньою межею для виробника.

· При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються у собівартість, є питання їх розмежування між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розмежування полягає в тому, що через собівартість повинні відшкодовуватися витрати підприємства, що забезпечують просте відтворення усіх факторів виробництва; предметів, засобів праці, робочої сили і природних ресурсів. Відповідно до цього у собівартість продукції включаються витрати на:

· дослідження ринку і виявлення потреби у продукції;

· підготовку і освоєння нової продукції;

· виробництво, включаючи витрати на сировину, ,матеріали, енергію, амортизацію основних фондів, оплату праці персоналу;

· обслуговування виробничого процесу і управління ним;

· збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати і т. п.);

· розвідку, використання і охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацій земель, охорону повітряного, водного басейнів);

· набір і підготовку кадрів;

· поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.

Теба мати на увазі, що з різних причин на практиці повної відповідності між дійсними витратами на виробицтво і собівартістю продукції. Так, згідно з їм порядком не включаються у собівартість уї, а відшкодовуються за рахунок прибутку або джерел витрати на підготовку і освоєння нової продукції серійного і масового виробництва. Разом з тим є витрати, які включаються у собівартість продукції, але не мають прямого зв'язку з виробництвом. До них належать оплата часу виконання державних обов'язків працівниками підприємства, скорочення робочого дня підлітків, матерів, які мають дітей віком до одного року та ін.

Непродуктивні витрати підприємства, пов'язані з виробничою діяльністю (втрата від браку, недостач і псування матеріалів, простоїв тощо), включаються у фактичну собівартість продукції, а втрати від порушення договорів з іншими підприємствами і організаціями (штрафні санкції) відшкодовуються за рахунок прибутку.

Склад витрат, які включаються у собівартість, не є незмінним. Він може дещо змінюватися з різних практичних міркувань. Але загальною тенденцією таких змін повинно бути повніше відображення у собівартості дійсних витрат на виробництво продукції.

Класифікація витрат на виробництво. Слід відрізняти витрати загальні й на одиницю продукції. Загальні витрати — це витрати на весь обсяг продукції за певний період. ця сума залежить від тривалості періоду і кількості виготовленої продукції. Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями. В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.

Оскільки витрати є функцією обсягу виробництва з певною еластичністю, існує поняття граничних витрат. Граничні витрати характеризують їх приріст на одиницю приросту обсягу виробництва, тобто


 

 


 

де Сг — граничні витрати;

WC — приріст загальних витрат;

WN — приріст обсягу продукції на одиницю його натурального виміру.

Якщо загальні витрати виразити певною функцією обсягу продукції, то граничний їх рівень є першою похідною цієї функції. Це витрати на останню за часом виготовлення одиницю продукції. Показник граничних витрат використовується при аналізі доцільності зміни обсягу виробництва продукції.

При плануванні, обліку і аналізі витрати класифікуються за певними ознаками. Основними з них б ступінь однорідності витрат, спосіб обчислення на окремі різновиди продукції, зв'язок з обсягом виробництв (рис.16.1).

За ступенем однорідності витрати поділяються на елементні й комплексні. Елементні витрати однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. До них належать матеріальні витрати, оплата праці , відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування, інші витрати. Комплексні витрати різнорідні за складом, охоплюють декілька елементів витрат. Їх групують за економічним призначенням при калькулюванні та організації внутрішнього економічного управління. Наприклад, витрати на утримання і експлуатацію устаткування, загальновиробничі, загальногосподарські витрати, втрати від браку та ін.

За способом обчислення на окремі різновиди продукції витрати поділяються на прямі й непрямі. Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути обчислені на її одиницю прямо. Якщо виготовляється один різновид ,продукції, усі витрати — прямі. Непрямі витрати не можна безпосередньо обчислити на окремі різновиди продукціії, бо вони пов'язані з виготовленням різних виробів (зарплата обслуговуючого і управлінського персоналу, утримання і експлуатація будов, споруд, машин тощо). Поділ витрат на прямі та непрямі залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури, нормування і обліку. Зростання частки прямих витрат у загальній сумі підвищує точність обчислення собівартості одиниці продукції, зміцнює економічні основи управління.

Залежно від зв'язку з обсягом виробництва витрати поділяються на постійні й змінні.

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції. Їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах. Лише при істотних змінах обсягу виробництва, наслідком яких є зміни виробничої і організаційної структури підприємства, стрибкоподібно міняється величина постійних витрат, після чого вона знову залишається постійною. До постійних належать витрати на утримання і експлуатацію будов і споруд, організацію виробництва, управління. На практиці до групи постійних відносять також витрати, які неістотно змінюються внаслідок зміни обсягу виробництва, тому їх називають умовно-постійними.


Витрати підприємства

Ступінь однорідності

Зв'язок з обсягом виробництва

Спосіб обчислення на одиницю продукції

Ознаки класифікації витрат

Елементні

Комплексні

Постійні

Змінні

Пропорційні

Непропорційні

Дегресуючі

Прогресуючі

Непрямі

Прямі

Рис. 16.1. Класифікація витрат підприємства.


 

Змінні витрати — це витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. В свою чергу їх можна розділити на пропорційні та порційні.

Пропорційні Витрати змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва. Для них коефіцієнт пропорційності kп = 1. До пропорційних належать переважно витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну зарплату робітників.

Непропорційні витрати поділяються на прогресуючі та дегресуючі. Прогресуючі витрати зростають більшою мірою, ніж обсяг виробництва, kп > 1. Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва вимагає більших витрат на одиницю продукції. Це, приклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, даткові рекламні та торгові витрати та ін. Дегресуючі витрати зростають менше, ніж обсяг виробництва, kп < 1. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машиин і устаткування, його ремонт, інструмент тощо.

На рис. 16.2. графічно показана динаміка загальних постійних і змінних витрат. Динаміка .витрат на одиницю продукції є іншою і легко може бути побудована, виходячи з наведеної закономірності. Так, змінні пропорційні витрати на одиницю продукції залишаються на одному рівні залежно від обсягу виробництва. На графіку їх лінія буде паралельна осі абсцис. Постійні витрати понижуються на одиницю продукції із зростанням її обсягу по параболічній кривій. Для дегресуючих витрат залишається та ж динаміка, тільки різкіше виражена.

В практичних обчисленнях загальну динаміку змінних витрат спрощують, вважаючи всю їх сукупність пропорційною. Це значно полегшує аналіз і прогнозування витрат.



Рис. 16.2. Динаміка витрат (С) залежно від обсягу виробництва (N): а) постійних; б) дегресуючих; в) пропорційних; г) прогресуючих.

Поділ витрат на постійні і змінні дозволяє аналізувати залежність витрат і прибутку від обсягу виробництва при виборі варіантів проектних і планових рішень. При цьому доцільно користуватися графічним зображенням. На рис.16.3 показано лінійні функції динаміки витрат і виручки від продажу продукції. Внаслідок наявності постійних витрат виробництво продукції до певного, критичного, обсягу (Nkp) збиткове — заштрихована площа 1. Протягом зростання обсягу продукції частка постійних витрат у їх загальній сумі знижується, зменшуються збитки і після досягнення критичного обсягу (Nkp) виробництво став рентабельним — заштрихована площа 2.

Критичний обсяг випуску певної продукції у натуральному вимірі, вище якого виробництво стає рентабельним, можна обчислити аналітично. Як видно з ірафіка на рис.16.3, для критичної програми виробництва витрати і виручка від продажу рівні, тобто


 

Nkp • Cзм + Спост = Ц • Nkp



Рис. 16.3. Залежність витрат і прибутку підприємства від обсягу виробництва:

1 — збитки; 2 — прибуток.

Звідси:

 

Де Сзм ~ змінні витрати на одиницю продукції;

Спост постійні витрати за розрахунковий період;

Ц — ціна одиниці продукції.


 

1. Класифікація витрат на виробництво: суть, залежність і розрахунок: граничних витрат, елементних витрат, прямих і непрямих витрат, постійних і змінних витрат; пропорційних і непропорційних; залежність витрат і прибутку від обсягу виробництва.

2. Показники собівартості продукції.

Лекція 15.2. Кошторис виробництва і собівартість продукції.

1. Зміст і методика обчислення кошторису виробництва.

2. Собівартість валової товарної і реалізованої продукції та порядок їх обчислення.

Собівартість валової продукції як показник , засовується для внутрішніх потреб підприємств, на яких не є стабільною величина залишків незавершеного виробництва. По валовій продукції обчислюється виробнича собівартість, по товарній і реалізованій — повна. Основним є показник собівартості товарної продукції. Її величина обумовлює собівартість реалізованої і валової продукції.

Собівартість товарної продукції підприємства обчислюється двома основними способами. Перший з них, синтетичний, грунтується на кошторисі виробництва. Його суть і послідовність обчислень показані у табл.16.1. Кошторис виробництва коригується таким чином:

· з кошторису віднімаються витрати, які з різних причин не включаються у виробничу собівартість продукції .витрати на підготовку і освоєння нової продукції, якщо вони фінансуються із прибутку чи інших джерел, позавиробничі витрати, відшкодування винуватцями втрат від браку та ін.);

• віднімається приріст, додається зменшення залишків витрат майбутніх періодів;

• додається приріст, віднімається зменшення залишків

майбутніх платежів (відпускних, винагороди за стаж

роботи, за підготовчі роботи у сезонних виробництвах

тощо).

Одержана сума є собівартістю валової продукції. Після її коригування на зміну залишків незавершеного виробництва по собівартості (приріст віднімається, зменшеня додається) одержуємо виробничу собівартість готової продукції. Додавши до неї позавиробничі витрати, маємо повну собівартість товарної продукції. За даними табл.16.1, планова собівартість товарної продукції становить:


 

10000 - 450 - 300 + 200 + 350 = 9800 тис.г.о.

Цей спосіб цінний тим, що показує собівартість товарної продукції у зв'язку з загальною сумою витрат і динамікою їх списання.

Другий спосіб обчислення собівартості товарної продукції полягає у підсумовуванні попередньо визначеної собівартості окремих виробів, тобто

 

де Ст — собівартість товарної продукції;

n ~ кількість найменувань продукції (послуг);

Ci — собівартість одиниці і-ої продукції (послуги); '

Ni – виробництво і-ої продукції (послуг) у натуральному вимірі.

Існує ще один метод обчислення собівартості товарної продукції, який широко застосовувався на наших підприємствах для визначення рівня і динаміки витрат за " умов директивного планування. Це пофакторний метод. Він методично непогано опрацьований і може ; застосовуватися як допоміжний. Згідно з цим методом

 

де Ст - собівартість планового обсягу товарної продукції за рівнем витрат базового (минулого) періоду (розрахункова собівартість);

м — кількість факторів впливу на собівартість продукції в плановому періоді;

Сj — зміна собівартості у плановому (прогнозному) періоді під впливом j-ro фактору.

До числа факторів, що впливають на собівартість продукції, належать організаційно-технічні фактори (підвищення технічного рівня виробництва, удосконалення організації виробництва, праці, управління), а також зміна структури та обсягу продукції. Зміна собівартості під впливом організаційно-технічних факторів обчислюється на плановий обсяг виробництва як різниця витрат до і після впровадження заходу:

WC = (С2 C1)N2,

де С1, С2 витрати на одиницю продукції до і після впровадження заходу;

N2 — обсяг виробництва даної продукції після впровадження заходу в плановому періоді. Оскільки у розрахунковій собівартості Ст. умовно-постійні витрати взяті на рівні .базового періоду, а в плановому періоді обсяг виробництва може змінитися, що відповідно вплине на собівартість продукції, то це треба врахувати як окремий фактор, тобто

 

Де Су.п. - відносна зміна умовно-постійних витрат в плановому періоді;

Су.п.б. - абсолютна сума умовно.постійних витрат у базовому періоді;

Рв, Ру.п ~ зміна у плановому періоді відповідно обсягу виробництва і умовно-постійних витрат, %.

Приклад. Обсяг товарної продукції ц минулому році становив 10200 тис. г.о., а витрати на 1 г.о. — 0,9 г.о. У плановому році передбачено збільшити обсяг виробництва на 10%. Внаслідок впровадження нової техніки буде зекономлено 148 тис. г.о. Умовно-постійні витрати в минулому році 2500 тис. г. о„ у зв'язку із зростанням обсягу виробництва вони збільшаться на 4%. За таких умов плановий обсяг товарної продукції складе

Пт = 10200 • 1,1 = 11220 тис. г.о.,

а собівартість товарної продукції за рівнем витрат минулого року

Ст= 11220 • 0,9 = 10098 тис. г.о.

Відносна економія умовно-постійних витрат внаслідок зростання обсягу виробництва

у.п = 2500 • (4 - 10)/100 = -150тис. г.о.

Собівартість товарної продукції

Ст= 10098 - (148+150) = 9800 тис. г.о.

Представляє певний інтерес загальний рівень витрат на одиницю обсягу товарної продукції, тобто на 1 г.о., і його динаміка. У нашому випадку планові витрати на 1 г-о складуть 0,87 г.о. ( ) і знизяться порівняно з минулим роком на 3,3% ( ). Показник витрат на 1 г.о. товарної продукції досить поширений Проте треба мати на увазі, що він об'єктивно характеризує динаміку витрат тільки при незмінних цінах і структурі випуску продукції. В інших випадках він скоріше є модифікацією показника рентабельності, ніж витрат.

Собівартість реалізованої продукції обчислюється коригуванням собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції:

Ср = Ст + (Сс.п - Сс.к) + (Св.п + Св.к),

Де Ср — собівартість реалізованої продукції;

Сс.п, Сс.к — собівартість залишків товарної продукції на на початок і кінець розрахункового періоду;

Св.п, Св.к —- собівартість залишків відвантаженої , і.:ції на початок і кінець розрахункового періоду, яка перейшла у власність покупця.

Так, припустимо, якщо виробнича собівартість залишків продукції на початок розрахункового періоду відповідно на складі та відвантаженої без зміни її власника 200 і 100 тис. г.о., а на кінець — 248 та 150 тис. г.о., то повна собівартість реалізованої продукції

Лекція 15.3. Собівартість окремих виробів.

1. Калькулювання та його місце в економічних розрахунках, об'єкти калькулювання й калькуляційні одиниці.

2. Типова номенклатура калькуляційних статей витрат. Методика обчислення.

Ціноутворення в ринкових умовах. Методи встановлення ціни.





Реферат на тему: Поточні витрати та ціни на продукцію. Загальна характеристика собівартості (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.