Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економіка підприємства

Основні проблеми та класифікація видів ризику в підприємницькій діяльності (курсова робота)

План

Вступ

І. Теоретичні проблеми психології ризику в підприємницькій діяльності

§ 1. Основні особливості й закономірності психології ризику

1.1 Ризик як загальнонаукове поняття

1.2 Ситуація ризику

1.3 Ризик як характеристика дій суб”єкту

1.4 Зміст ймовірнісних оцінок

1.5 Суб”єкт – головне джерело невизначеності

1.6 Коли і чого суб”єкт ризикує

2.1 Теорії ризику

2.2 Концепція мотивації досягнення успіху

2.3 Теорія рішень

2.4 Концепція надситуативної активності

§ 2. Психологічні особливості та характеритики ризику в сфері підприємництва

§ 3. Класифікація видів ризиків підприємницької діяльності

ІІ. Методика емпірико-практичного дослідження ризику у сфері підприємництва

§ 1. Цілі, задачі і програма емпір-практичного дослідження ризику в підприємництві

§ 2. Характеристика методик емпіричного дослідження ризику в підприємництві

1.1 Результати досліджень

Висновки

Використана література

Вступ

Навряд чи слід сьогодні доводити необхідність міждисциплінариних досліджень такої багатошарової категорії як ризик. Тому сприяє ситуація, можна сказати, тотального ризику, пов”язаного з масштабними соціальними перетвореннями в процесі переходу суспільства в якісно новий стан.

Одна з цілей та одночасно рушійних сил такого переходу – ставка на індивіда, який може самостійно приймати ризиковані рішення, несучи відповідальність і за їх здійснення. Це особливо важливо в умовах, коли здійснюється остаточна відмова від установок на „масовий трудовий героїзм” та зароджується опора на підприємця – економічно активного індивіда, суб”єкта який господарює, та не може не ризикувати. Такий перехід, не дивлячись на його санкціонування пакетом законів, дуже хворобливий, а його уповільнення, крім того, що загрожує економічними негараздами і навіть катастрофами, не дозволяє уявити господарчий потенціал даного індивіда, відповівши на запитання: що він по суті може? Ситуація усугубляється тим, що „героями” сучасного економічного життя часто являються дуже ризикові люди, які спекулюють на невизначеності нинішнього періоду. В зв”язку з цим одне з важливих завдань економічної психології – змоделювати прийнятний суспільством психологічний тип здатний до ризику сучасного підприємця, який міг би забезпечити економічний підйом в майбутньому. Природно, з опорою не тільки на задану мету економічного розвитку, але і на моделі традиційної господарської поведінки. І звичайно, з урахуванням того, яке місце в цих моделях займають різні види ризику – соціального, фінансового, комерційного.

В зв”язку з цим вражає майже повна відсутність робіт по проблематиці ризику в суспільній та психологічній літературі (за вийнятком розглядаємих нижче книг А.П.Альгіна). Це і спонукає нас задати питання: що ж таке ризик у самому загальному його розумінні ?

В словнику російської мови ризик визначається з одного боку як можлива небезпека будь-чого, а з іншої – як дія на вдачу, яка потребує сміливості, в надії на щасливий результат.

Згідно словнику Даля, ризикувати значить, в одному випадку пускатися на оманливу справу, піддаватися випадковості, а в іншому – діяти сміливо, рішуче, надіятися на щастя.

Етимологічний словник Фасмера виводить слова „ризик”, „ризикувати” від грецького rysikon - скеля; звідси – ризикувати – лавірувати між скелями.

Тема дослідження „Психологія ризику в підприємницькій діяльності”

А к т у а л ь н і с т ь науково-психологічного дослідження психологія ризику в підприємницькій діяльності полягає у тому, що сучасному світі зароджується опора на підприємця – економічно активного індивіда, суб”єкта який господарює, та не може не ризикувати.

О б ' є к т о м нашого дипломного дослідження є взаємозв'язок між підприємницькою діяльністю та вмінням ризикувати.

П р е д м е т о м нашого дипломного дослідження є науково-практичне вивчення взаємозв'язку між психологією ризику та підприємницькою діяльністю.

Г і п о т е з а нашого теоретико-практичного дослідження полягає у тому, що ризик розглядається як прагматична тенденція, пов”язана з розрахунком шансів на успіх. Це ризик мотивований, доцільний. Він завжди розрахований на ситуативні переваги. Це ризик для чогось: заради самоствердження, грошей, кар”єри та інше.

М е т а нашого дипломного дослідження психології ризику в підприємництві має три аспекти: теоретичний, методичний й емпіричний.

Теоретична мета дипломного дослідження полягає у аналізі й характеристиці психологічного стану ризику та вивчення його в контексті підприємницької діяльності.

Методичною метою емпіричного дослідження проблеми психології ризику в підприємництві є розробка нових методик та експериментальних підходів.

Емпіричною метою нашого дослідження є експериментально-практичне вивчення проблеми взаємозв'язку ризику та успішності в підприємництві у різних категорій (груп) піддослідних.

Виходячи з гіпотези та цілей дипломного дослідження, ми визначаємо основні завдання нашого теоретико-практичного дослідження.

Перше завдання нашого дипломного дослідження полягає у теоретичному огляді й аналізі наукових теорій і концепцій щодо проблеми психології ризику в підприємницькій діяльності .

Друге завдання нашого дипломного дослідження заключається у розробці теоретичного інтерсуб'єктно-діалогічного підходу до вивчення взаємозв'язку психічного здоров'я та сенсу життя людини.

Трете завдання дипломного дослідження полягає у визначенні основних напрямків і аспектів эмпирико-практического дослідження взаємозв'язку психічного здоров'я та сенсу життя людини.

Четверте завдання полягає в розробці нового методу аналізу й інтепретації граничних змістів випробуваного і модифікації наративно-проективной методики "Лист другу”.

П'ята задача нашого дипломного дослідження полягає в полягає у установленні взаємозв'язку між особливостями емоційного вигоряння ( як характеристики психічного здоров'я) і особливостями (параметрами) структури надії ( як характеристики ціннісної-значеннєвої сфери свідомості й особистості випробуваних).

Шоста задача нашого емпіричного дослідження складається у виявленні взаємозв'язку особливостей емоційного вигоряння (психічного здоров'я) і структури граничних сенсів життя особистості.

Сьома задача нашого дослідження полягає у вивченні взаємозв'язку психічного здоров'я й особливостей інтимно-приятельської комунікації.

Основними эмпирико-практическими методами нашого дипломного дослідження є: бесіда, спостереження, тестування, контент-анализ, нарративный метод, математико-статистичні методи опрацювання результатів дослідження.

Контингентом нашого дослідження є три групи випробуваних: перша група – студенти Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки; друга група - люди, що працюють у державних організаціях (лікарі обласної дитячої поліклініки, вчителі середньої школи № 30, працівники Кіровоградського обласного центру зайнятості населення); третя група – приватні підприємці.

І. Теоретичні проблеми психології ризику в підприємництві

З огляду історії ризик - це одна із ключових ознак, яка визначає сутність підприємництва. Ризик як наукова інтерпретація підприємництва і діяльності підприємця зафіксована ще на початку XVIII століття, коли англійський економіст Р.Кантильйон визначив підприємця як людину, яка діє в умовах ризику.

З 20-х років ХХ століття почалася інтенсивна робота в новій області досліджень – аналіз ризику в першу чергу в сфері комерції ( а також в областях медицини, технологій) через обчислення шансів того чи іншого рішення та пророкування на цій основі ймовірності успіху. Сформувались контури теорії прийняття рішень, де ступінь ризику вже обчислювалась.

Будучи економістом, Дж. М. Кейнс, відомий своїми розробками в області теорії ймовірності, пов”язував ризиковане рішення з психологічними характеристиками економічного агента і включив аналіз ризику в якості одного з основних визначників діяльності підприємця. Але психологи практично не звернули на це уваги.

Але якщо будь-яка дія це ризик, то де ж власне ризик ? В пошуках відповіді на це запитання уважно розглянемо феномен ризику в бізнесі. Тут він найбільш рельєфний, хоч його і важче зафіксувати.

Характеризуючи ситуацію ризику в підприємництві, С. Бергстрем відмічає, що він знаходиться в самому серцевині бізнесмена. При цьому повна вдача – і щоб назавжди – не гарантована нікому. Це особливо чітко видно з результатів проведених автором досліджень невеликих (до 50 працюючих) фірм. Серед них скоріше можна відшукати дві крайності. „З одного боку є „ідеалісти”, люди, які бачать сенс життя в тому, щоб виробляти добре продукт та робити чесний бізнес. З другого боку ми можемо відшукати циніків, які не відмовляються від можливості робити гроші шляхами, які не можуть бути використані великими фірмами, тому вони прагнуть бути непізнаваними. В обох ситуаціях люди прекрасно знають на що вони йдуть”. Отож, робить висновок шведський психолог, програвати та вигравати можуть і перші і другі, але соціальним оточенням вони оцінюються по – різному.

Ясно, що європеєць ризикує не так як американець, японець чи росіянин. На ризиковану поведінку впливають багато детермінантів соціального оточення, культурних традицій та інше. Але в будь-якому суспільстві є певний шар „людей ризику”, а історія їх успіху – кращий посібник по вивченню ризику.

В другій книзі Альгіна міститься більш наближене до економічної практики визначення: „Ризик – діяльність суб”єктів господарського життя, пов”язана з подоланням невизначеності в ситуації неминучого вибору, в процесі якої є можливість оцінити ймовірність досягнення бажаного результату, невдачі та відхилення від цілі, що містяться в альтернативах вибору” (А.П.Альгин. Грани экономического риска. М., 1991). Найбільший успіх при цьому випадає на долю „ризик – тейкерів” – людей, які думають та діють непересічно , які творчо вирішують економічні проблеми, приймають зухвалі рішення, ломають стереотипи та долають психологічні бар”єри. Ризик – тейкери, або ризиковані люди, в повній мірі виявляють свій великий потенціал в умовах, коли запобігання ризику не заохочується, а можливість поразки не виводить людину з гри.

Такі умови гри створюються там, де закріплює свої позиції венчурний (ризиковий) капітал, який зосереджується в інноваційних банках та призначений для підтримки наукових дослідів та дослідних конструкторських розробок з не ясним результатом.

В. Роллер вказує на значимість регуляції ризику в умовах стабільної економіки. Тут „цивілізований ризик” виводиться із чинника взаємного розуміння та взаємного визнання („джентльменської угоди”), що сприяє створенню ефективних „портфелів ризику”, тобто набору рішень, які взаємно підстраховують. Психологічно вони виступають гарантом безболісного виходу з кризових та конфліктних ситуацій, рішення гострих соціальних проблем. Роллер, як і Дюкло, підкреслює також морально-психологічну готовність іти на ризик, яка насаджається в суспільній свідомості, через механізми „раннього оповіщення” про можливий неприємний результат , що підвищує рівень пошукової активності, мобілізує потенціал довіри до прийнятих рішень. Ризик – мотор творчого рішення, підкреслює автор, але і можлива небезпека невиправдоної ейфорії в соціумі.

В визначенні ступеня ризику, підкреслюють англійські економісти, важлива роль такого психологічного чинника, як „приватна інспекція”, тобто особистісне оцінювання здатності банківської системи до інвестування та відбору одержувачів кредитів. Брокери, ділери та інші раніше екзотичні для нас фігури, відповідно авторам – в першу чергу хороші практичні психологи. Саме тому „невдачі на ринці вони співвідносять з обманом, крадіжками, нерегулюємими діловими зв”язками”, які в принципі можна передбачити та уникнути, якщо знаєш людину, переконуючись з ким маєш діло. В цьому ракурсі „чисто фінансова поразка має обмежене значення”. Тому добре ім”я в підприємництві – вагомий ресурс, який дозволяє конструктивно сприймати поразку і знову починати діло ? А „приватна інспекція” значить і відбір людей в бізнес по моральним якостям? Тому положення – прибуток за будь-яку ціну - неприйнятно в сучасному підприємництві.

В цілому характеризуючи підприємництво та ефективний, креативний менеджмент, американські автори В. Врум та Е. Десі відмічають, що в принципі він – демократична процедура. В глибинному задумі рекреативний менеджмент (як інноваційне підприємництво) – це прорив індивіда за обмеження, які накладає суспільне оточення, вибух уставлених стандартів, що завжди загрожує ризиком.

Огляд західної літератури показує, що в психографічному портреті ділової людини, підприємця здатність до ризику виявляється доволі рельєфно, надаючи вплив на мотивацію його не вкладаючоїсь в задані рамки поведінки; що підприємництво та ризик – глибинно пов”язані між собою феномени. Поняття ризику як ніяке інше випадає з чисто економічного аналізу. А без нього не можна прийняти ні одного енергійного й самоцінного господарського, комерційного або фінансового рішення. Причому ризик тут носить не характер гри, тобто не являється чистим підрахунком ймовірностей із принаймні трьох причин:

По-перше , тому , що гра по типу „казино” в підсумку має нульовий результат і зводиться до перерозподілу ресурсів готівки (грошей або фішок). Вдалий ризик при здійсненні господарського рішення, комерційної угоди (не орієнтованої лише на спекуляцію), впровадження інновації передбачає щось принципово нове: благо або послугу на ринку, зв”язок між економічними агентами, до комерційної угоди не існувавший. Тому комерція в своєму вищому прояві уподібнюється не дарвінському закону боротьби за існування, а соціобіологічному закону взаємодопомоги ( котрий не надав такої допомоги часто виводяться з гри). Введення нової технології чи нового виробництва – це результат саме ризикової поведінки, елімініруємої економічною наукою, але поставленої в центр уваги економічною психологією.

Характеризуючи відчуття людини, яка іде на економічний ризик (виявлений по ходу пілотажного дослідження та інтерв”ю), слід відмітити, що ризик являється своєрідною оболонкою креативної ідеї, замислу, плану, алгоритму дій. Один з опитуємих порівняв його з пелюшками для дитини, які абсолютно необхідні спочатку, але в подальшому вже заважають. Але можна сказати, що ризик – „одяг”, який потрібен завжди, на різних ступенях справи, але вона завжди різна, яка залежить від багатьох чинників особистості та середовища.

По-друге, ризик господарської діяльності - не тільки дії в ситуації невизначеності, але і в створенні таких ситуацій. Звідси неприйняття підприємцями установлених зразків діяльності, створення своїх форм та фірм, свого стилю поведінки, особистісно забарвленого та ситуативно змінюючогось.

Ризик – це несподіване рішення. Його когнітивні параметри відрізняються прив”язкою „тут” і „тепер”, так само як і прагненню робити „інакше, ніж другі”. Результати інтерв”ювування показали, що найбільш високо оцінювались ризиковані рішення, які розходяться з уявленнями, що встановилися про господарський суб”єкт. Так, високо була оцінена здатність до витримки одного з комерсантів, який раніше відрізнявся великою мобільністю в прийняті рішень . Він зловив мить перелому на ринці земельної власності та вигідно розмістив свої заощадження.

По – трете, ризик в підприємництві в відмінності від ситуації гри – це як би заміна випадку собою, ситуації – суб”єктом. Звідси, велика ризикованість ризику, більша його ціна. Так, відоме „слово купеческое” - це не тільки взяття на себе обов”язків, але і така опора на свої зовнішні засоби та внутрішні (психологічні) ресурси, які припускають можливість виходу з тупикової ситуації, налагодження діла на „пустому місці”. Це - енергія „створення із нічого”, а в психологічному плані – демонстрація необмеженого потенціалу суб”єкту. Це особистісно зафарбований прорив в нове разом з тягарем відповідальності.

Цікава в цьому плані думка висловлена в інтерв”ю одного з бізнесменів. Він переконаний, що сучасна комерційна діяльність всього лише тренінг для навчання прийняття дійсно відповідальних рішень, потрібних для конструктивної ділової активності. Сьогодні в таку діяльність залучені багато людей, які практично не вміють продуктивно працювати та ставити собі свідомі цілі. Лише приблизно один з шести „комерсантів” може вийти на новий рівень дійсно ризикової самостійної поведінки в господарській сфері. На жаль, виявлення такого індивіда також пов”язано з ризиком, підвів підсумок бізнесмен.

В продовження його думки можна сказати, що таке виявлення не може бути алгоритмізоване, бо власне суб”єкт підприємництва завжди орієнтований на щось нове, традиційно невловиме, психологічно не закріплене. Тому економіко-психологічні методи повинні бути направлені скоріше всього на виявлення здібностей, нахилів, спрямованості до підприємництва, а не навчання його.

Характерно, що порівняно невелика кількість людей, які давали інтерв”ю (14 чоловік) виявили неспівпадання думок та оцінок по стилю та характеру ризикових рішень. Більшість зазначила, що самі не знають, як будуть діяти в той чи іншій ситуації: з опорою на мобільні рішення або на чекання, з пошуком своїх можливостей або в надії на партнерів. В той же час практично всі згодні, що без почуття ризику не можна займатися підприємництвом. Приблизно рівно розділилися думки тих, хто вважає: кожний повинен сам платити за ризик (їх умовно можна назвати „індивідуалістами”) та тих, хто думає, що повинна існувати під страховка ризикую чого („колективісти”). Із числа останніх цікава думка підприємця, який стверджував, що власне ризикових людей дуже мало, що вони – свого роду „надбання нації”, їх потрібно берегти. Інший відмітив наявність деякої психологічно детермінованої „солідарності” підприємців, вони куди рідше „топлять” один одного, чим це уявляється поверхневому погляду. В той же час вони керуються певним кодексом поведінки, порушення якого блокує підтримку і може призвести до розвалу справи, яка починалася успішно. Ризик в підприємницькому середовищі тому осмислюється з огляду на думку значимих інших.

Сьогодні в нелегкі часи для підприємництва та підприємців (раніше було легше: сховався в „тінь” – та налагоджуй виробництво) безумовний інтерес викликають контури цієї вкрай необхідної кожному суспільству, яке розвивається, фігури. І в першу чергу – соціально-психологічні контури, щоб людині, який починає займатися підприємницькою діяльністю, знати, або хоч здогадуватися, підходить вона йому чи ні ? Представники економічної психології намагаються окреслити ці контури, виходячи не тільки з загального погляду та здорового глузду (але і не враховуючи його!), не тільки із міркувань про незнищеність у частини людей ( яка складає невелику частину населення) потягу до підприємництва, але і опираючись на серйозні психологічні дослідження.

Ризик – це невизначеність результату та можливі негативні наслідки, проте це і очікуємий виграш при реалізації доречних дій. Один з ключових моментів в пошуку сприятливого результату – активна та ціле направлена діяльність суб”єкту (не обов”язково „шокова”, швидкісна; ризик може проявлятися і в вмінні чекати), його здатність індивідуально зафарбовані рішення.

Ще в 1920 році західний економіст Ф. Найт відмітив, що підприємець – це людина, яка не боїться ризикувати в умовах невизначеності.. Пошук відповідних ситуацій, вміння вирішувати їх на свою користь описується психологами як схильність до ризику. В випадку з іноваціями це набуває першочергову значимість при пошуку ризикових ситуацій, „продуктивних аномалій”, „щілей в паркані”, „участків прориву”.

Ризикові ситуації характеризуються, згідно американським психологам А.Твєрскі та Д. Канеману, як принципова застосовність ідеї (усвідомлення цього моменту багатьма породжує, наприклад, таке питання: як же я не здогадався?...) або ініціативи (відповідно: чому я не взявся за це діло?); їх порівняльність з схожими, не вичерпуючими момент новизни ідеями або ініціативами; „прискореність” нових пропонуємих продуктів (благ) у вже існуючій кількості речей. Важливим параметром оцінки ризикової ситуації є і конкретність, іншими словами виявлення змісту ідеї (іновації) через інформацію, яка доступна іншим.

Ідучи на ризик, підприємець-іноватор знає (або здогадується) про ситуації та можливості її рішення більше, чим це здається іншим і навіть йому самому; він дуже прицільно вистрелює на ринок будь-яке нове благо: товар, послугу або ідею.

Дані параметри ризикових ситуацій описуються з опорою на теорію прийняття рішень та теорію інформаційних процесів, де все доволі чітко калькулюється. При цьому, підкреслюють психологи, не рідко з поля зору випадає „темна” сторона підприємництва (на в плані „тіньової” економіки, а наявності раціонально не пояснюваного відчуття, яке існує у підприємців). Де є повна ясність – там немає власне підприємництва, особливо інноваційного, а є рутинна діяльність, яка має якість понижати продуктивність діяльності. Тим самим, пошук ризикових ситуацій – не авантюризм, а неминучий спосіб втриматися „на плаву”. Та „зірвати банк” – далеко не головна ціль підприємця, навіть „тіньового”… Кейнс ще в 1925 році писав, що в Росії прагнення до ділової кар”єри розцінюється як бажання навчитися крадіжкам зі взломом, підлогам та розчищенням – в відмінності від Англії, де бажання грошей – стільки ж респектабельне заняття, так як бути чиновником або священником. У нас же саму активну частину популяції адміністративно-командна система або „наймала” на службу, або всіма засобами виживала. Хоч ця система порядком застаріла, стереотип несприйняття приватної ділової людини все ще давить на свідомість широкого соціального оточення. Ми все ще не можемо визнати безумовність того, що пошук ризикових ситуацій й вміння їх вирішувати - важливий засіб регулювання економічного життя, а люди, які здатні до цього – надбання нації.

Ризикована ситуація та вміння вийти з неї мають для підприємця самодостатню цінність (як тут не згадати прислів”я: „шукає на свою голову” – з логічним наголосом саме на „свою”). Якщо на ранніх ступенях своєї діяльності підприємець і буде розглядати в якості адекватної винагороди за свій ризик скоріше всього тільки гроші, то в подальшому все більше ним буде цінитися своє „бачення” суті справи. Визнаючи за собою здібність вирішувати ризикову ситуацію та високо оцінювати цю здібність, підприємець-іноватор може навіть ставити вище своє „право на поразку”, чим випадкове чуже – на успіх. І завжди починати справу з початку. В Америці „горять” кожного року дев”ять з десяти дрібних підприємців, але це не відлякує від „вогню підприємництва”. І державні структури змушують великий бізнес ділитися своїми надприбутками з дрібними через систему державної підтримки, пільгових кредитів. Адже дрібний бізнес – давно не довідок, а скоріше бездонний резервуар ініціатив та іновацій (при правильному регулюванні), наприклад, в „високих” технологіях. Ці міркування роблять зрозумілою на перший погляд „збиткову” політику великих банків, які – часто ризикують своїми засобами – вкладають великі суми в малий бізнес.

Цікава деталь: найбільший Ллойд-банк в Лондоні видає за свій рахунок і розсилає майже безкоштовно книгу Сари Вільямс „Введення в малий бізнес”. Вона про те, що бути своїм власним босом – соціальна цінність високого рангу в фінансовому та психологічному відношенні, якщо це , звичайно, вдається. Вона також про те, що багато дрібних підприємців, роблять ставку на ризик, багато досягають, забезпечують себе засобами та підвищують рівень добробуту держави. Тут важливі не тільки гроші, але і:

· готовність трудитися довго та тяжко

· вміння „держати удар” – бути стійкими до стресу

· вибирати бізнес по своїм схильностям

· незалежність

· потреба і прагнення до досягнень

· вміння володіти собою та обставинами

· володіння важелями особистісних відношень

Саме головне в цьому реєстрі якостей дрібного підприємця, який може в один чудовий день перетворитися в середнього, а то і в великого (доля молодих інженерів-іноваторів, сконструювавши персональний комп”ютер в гаражі – це тому підтвердження) – схильність до ризику. При цьому ризик – не сліпа вдача гравця в успішний бізнес – „кращі шанси на успіх виникають тоді, коли ризик можна прорахувати”.

Вміння ризикувати, згідно з посібником Сари Вільямс, - глибоко індивідуальна риса характеру, тут нема міста „колгоспній” посередності. Головне – як Ви хочете це робити, причому часто дане це і видно тільки Вам, наставляє книга, яка підвищує до всього іншого і рівень настрою на креатину діяльність в сфері економіки.

Вертаючись до підприємців-іноваторів слід підкреслити, що їх схильність до ризику з позицій повсякденної свідомості звичайно завищується: самі успішні підприємці ризикують помірковано, „приховуючи” за сміливим рішенням тверезий рахунок своїх можливостей, вміння використовувати конфігурацію навколишнього соціального середовища особистістні параметри майбутніх споживачів та контрагентів. Крім того, в феномені ризику є різні складові: ризикувати можна фінансовим станом, кар”єрою, соціальними зв”язками, емоційним благополуччям, коротше – чим завгідно, але не по принципу: пан чи пропав.

Підприємець, судячи по тестовим випробуванням, схильний до всіх видів ризику, та ще може придумати і свої особисті різновидності ризиків. Але в відмінності від „гравця”, він прагне поєднувати оптимальним образом суб”єктивні та об”єктивні обставини, проявляючи витримку та розрахунок, бачить в „темряві” невизначеної ситуації те, що не бачать інші. Це не фаталіст, який вірить в щасливу зірку; це людина, яка враховує і розширює „зазор” між об”єктивними обставинами і суб”активною здатністю змінити їх на свою користь – з допущенням можливих відхилень та готовністю їх виправити.

Дивовижно, але підприємці, починаючи нову справу, впевнені, що вони особливо не ризикують; якщо ж за цю справу беруться інші люди, то посилаючись на відсутність у себе відповідних здібностей, вони перебільшують рівень ризику до такого ступеня, що не вірять в досягнення успіху. Прислів”я: очі бояться, а руки – роблять, явно не про них.

Американський психолог Дж. Ронен вважає, що підприємець має специфічну „ризикову” евристику, вміння, подібно справжньому вченому, не стандартно вирішувати завдання. Він опирається тиску обставин твердіше, бо вміє міняти позиції бачення стану справ та своїх можливостей; одні рішення (звичайно, як сприяють успіху) задумує та здійснює куди швидше, а інші (нейтральні, або ті, які містять небезпеку) куди повільніше. Дуже важлива особливість евристики ризику – вміння швидко знайти дію, яка підходить для ситуації та її темп, гнучко змінювати стратегію поведінки при досягненні мети, відшукуючи ідеї та унікальну інформацію. Не дивлячись на тиск обставин, конкуренцію, жорстоку форми контролю, підприємці-іноватори вміють відкривати нові „ніші” для здійснення та розвитку своїх замислів, вдало уникаючи небезпеки. І сьогодні доволі важко передбачити, що підприємець-іноватор може відкрити завтра, яку непомічену потребу виявити на ринку. Історія успіху десятків промислових магнатів, біржових ділків в ХІХ столітті і творців „високих технологій” та принципово нових виробництв в ХХ говорить про це з достатньою визначеністю.

Особливе значення в діяльності підприємців має готовність до негайного переструктурування інформації, специфічна спостережливість , жартівливо описуємо як „вміння відшукувати дірку в паркані”. Підприємець інстиктивно не сприймає ризику, якщо інформація яку він має говорить лише про можливість втрат або про автоматичний виграш. „Портфель ризику” (набір можливих рішень) в нього набитий планами та вказівками, тому він не довго стоїть „на перехресті”, а рішуче іде вперед (часто в правильному напрямку), осмислюючи своє рішення вже в дорозі.

§ 1 Основні особливості й закономірності психології ризику

Сьогодні немає загальноприйнятого або узгодженого поняття предметної області „ризик”, його концептуального та операційного змісту. В психологічних дослідженнях ризику сьогодні можна виділити три основні напрямки:

Перше - визначає ризик як ситуативну характеристику діяльності суб”єкту, що означає невизначеність їхнього результату для діючого суб”єкту і можливість „неприємних наслідків в разі неуспіху”. Ризик розглядається як міра очікуваного неблагополуччя, яка визначається сполученням вірогідності неуспіху та ступеня збитку (програшу, втрати). Психологічний смисл цього визначення має загальний характер, постільки мова йде лише про активність суб”єкту, його діяльність або дії. Праці цього напрямку доповнюються дослідженнями деяких психологічних характеристик ризику як мотивованого або немотивованого, виправданого або невиправданого.

Другий напрямок розглядає ризик як ситуацію вибору між альтернативними або можливими варіантами дій і безпосередньо вписуються в контекст прийняття рішень. В психологічному плані зміст поняття „ризик” операціоналізується за допомогою різних шкал, які відносяться до психологічних реалій (рівень прив'язаності, здібності суб”єкту).

Третій напрямок вивчає взаємозв”язок індивідуальної та групової поведінки в ситуаціях ризику і представляє собою соцільно-психологічний аспект досліджень.

Трохи по-іншому виділені напрямки досліджень в статті Кумбса (Coombs, 1975). Праці по аналізу ризику діляться на ті, які зв”язані з оцінкою ризику, і ті, які відносяться до „прийняття ризику”, до прийняття рішень в ситуаціях невизначеності і ризику. Стаття Кумбса присвячена в основному аналізу ризику в ситуаціях гри (лотереях) і вміщає деякі „емпіричні узагальнення” відносно поведінки суб”єкту при різних початкових умовах лотереї.

Ряд додаткових характеристик поведінки, які відносяться до мотивації суб”акта та його готовності до ризику, проаналізований в монографії Т.В. Корніловой (1997). Однак подібних робіт, власне психологічних по змісту небагато. Значно більше уваги приділяється традиційним для дослідження операцій в теорії прийняття рішень інтерпретаціям ризику і модельним представленням про ситуації, в яких суб”єкту доведеться приймати важкі ризиковані рішення. В праці Москвича і Банна (Moskowitz, Bunn, 1987) проаналізований взаємозв”язок поняття „ризик” і „невизначеність”, також подається класифікація можливих моделей та прийомів оптимізації поведінки в ситуації ризику, сформульовані основні напрямки аналізу ризику. Серед робіт загального характеру можна виділити книгу А.П. Альгіна (1989), в якій викладаються деякі постановки проблеми ризику, які перетинаються з психологічною теорією прийняття рішення , Ю. Козелецкого (1979). В цілому ж працю по виявленню власне психологічного змісту цього поняття ще потрібно виконати.

1.1 Ризик як загальнонаукове поняття

Сьогодні термін „ризик” широко використовується не тільки в спеціальних дослідницьких областях, але і масовій прогностичній практиці. Ми вільно говоримо про екологічні, інвестиційні, технологічні і політичні ризики, ризик захворіти, або померти, або програти. В більшості випадків мова фактично йде про ситуації, розвиток яких може призвести до негативних наслідків і ознаки яких відомі по прецеденту і в тій чи іншій мірі виявляються в теперішній момент. Це той основний контекст, в якому ставляться практичні завдання мінімізації ризику.

В загальному випадку дослідження ситуацій ризику направлені на оцінку вірогідності погіршення положення або негативного результату. Спосіб виявлення вірогідності може бути відносно простим (якщо закон розподілу перемінних, описуючих ситуацію, знайомий) або достатньо складний (якщо такого закону нема або ситуацію потрібно описувати в погано визначених термінах „лінгвістично” перемінних). Приклад першого випадку - визначення вірогідності наявності третьої дами у вістующого в грі в преферанс; приклад другого – визначення вірогідності смерті от інфаркту міокарда . Значення поняття „ризик” сформувалось майже п”ятдесят років тому. Нині, як і раніше, вірогідності задаються, наприклад, для катастрофічного розвитку ситуації, а прогрес складається в тому, що збільшується кількість розглядаємих допусків та обмежень. Останнє призводить до уточнення зони ризику, точки якої інтерпретуються як вірогідності настання небажаного розвитку та завершення ситуації.

Оцінка вірогідності небажаного завершення виноситься на основі аналізу факторів, які впливають і служать прогнозом розвитку ситуації. Практична задача мінімізації ризику та небезпеки наслідків вирішується шляхом виділення факторів які їх обумовлюють та пошуку засобів їх нейтралізації. Подібну стратегію не можна назвати оптимальною, постільки вона потребує перебору багатьох окремих факторів-перемінних та їх сполучень. Більш конструктивно, на наш погляд, змістовно-психологічний аналіз ситуацій, пов”язаних з ризиком, і перш за все визначення основних характеристик ситуацій, які традиційно відносяться до ризикованих.

1.2Ситуація ризику.

Не викликає заперечення, що поняття „ризик” пов”язують з рядом уявлень: про ситуацію, яка ще не наступила; про вірогідне завершення ситуації; про неблагополучне завершення ситуації. Ризик, таким чином, виражає прогностичну оцінку вірогідності неблагополучного завершення ситуації, яка розвивається (ще не закінчилася). Ризик – це не описова (атрибутивна) характеристика ситуації, а оціночна категорія, нерозривно пов”язана з діями людини, його оцінкою – „оцінкою для себе”. Однак в цьому випадку всі ситуації ризику можуть розглядатись як ситуації прийняття рішень суб”єктом в умовах невизначеності. Для більш строгого визначення ризику (ситуації ризику) необхідно перш за все порівняти це поняття з поняттям небезпеки (небезпечної ситуації).

М.А.Котик (1981) описує небезпечні ситуації як ситуації - які відображають зовнішній вплив і викликають пошкодження „субъектно-организменной целостности субъекта”. Потрібно відмітити, що по-перше, вірогідність пошкоджень в небезпечних ситуаціях оцінюється достатньо високо. А вся психологія безпеки зводиться до пошуку факторів та умов, при яких вірогідність небажаного завершення зменшується. По-друге, характеристика „небезпека” означає об”єктивну оцінку ситуації, в якій виявляється суб”єкт незалежно від того, чи буде він в ній діяти чи ні. Небезпека, таким чином, рівнозначна загрозі пошкодження, яка виходить із самої ситуації, дії суб”єкта в якій направлені на їх запобігання або зменшення. Психологічно інший зміст мають ситуації, в яких джерелом небезпеки є дії самого суб”єкту. Небезпека в цьому випадку повинна розумітися ширше – як „пошкодження” намірів, планів, очікувань та інше.

В зв”язку з цим доцільно всі ситуації, які потенційно можуть неблагополучно закінчуватися, розділити на два класи: перший – ті ситуації, завершення яких може бути неблагополучним для суб”єкта, але безпосередньо не залежить від нього і не визначається його актуальними діями, - небезпечні ситуації; другий – ситуації, завершення яких прямо залежить від дій людини, визначається її рішенням і актуальними діями, - ситуації ризику. При такому розподілі всі ситуації, де діють природні сили, можуть бути небезпечними, якщо є підстава для прогнозування неблагополучних або катастрофічних наслідків (наприклад, паводок, розрив нафтопроводу). Ситуації можливого настання екологічних катастроф внаслідок природних або техногенних процесів, які розвиваються в не залежності від поточних дій людей, не слід визначати як ризиковані. Ситуації ризику виникають тільки тоді, коли з”являється суб”єкт, який діє в цій ситуації. При цьому потрібно відмітити, що ситуація ризику може бути небезпечною, якщо суб”єкт повинен в ній діяти, але небезпечна ситуація не обов”язково являється ризикованою. Ризик в його „чистом” вигляді ще не пов”язаний з небезпекою. Для різних суб”єктів, діючих в одних і тих же умовах, ситуація може бути різною – ризикованою для одного і не ризикованою для іншого. Ризик в цьому випадку може бути визначеним як можливість не одержати бажаний результат в актуальній діяльності.

1. 3 Ризик як характеристика дій суб”єкту

Із сказаного вище слідує, що поняття „ризик” нерозривно пов”язане з уявленням про дії суб”єкту і може бути визначено як характеристика цієї дії. Але він відноситься до другого класу характеристик, чим часові або структурні та їх похідні. Які звичайно використовуються при описі дії, постільки і повільні і швидкі, і прості і складні дії можуть бути ризикованими. Характеристика дії як ризикованої не атрибутивна, а оціночна. Використовуючи різні критерії та шкали, можна оцінити дії як добрі або погані, корисні або шкідливі, успішні або неуспішні у відповідності з критеріями, пред”явленими до нього зовнішніми оцінниками або самим діючим суб”єктом.

Ці характеристики оцінюють дію як завершену, за досягне ним результатом. Ризик є оцінкою можливості здійснення дії, можливості досягнення результату, який відповідає поставленій цілі. Це означає, що ризик є прогностична, попередня оцінка дій, яка формується на стадії організації або планування дії. Тільки після завершення дії її можна оцінювати як ризиковану. За змістом ця оцінка виводиться з точки початку дії і залишається оцінкою потенційних (як правило, нереалізованих) можливостей одержання результату з метою накопичення досвіду та знань реалізації подібних дій в аналогічних умовах.

Ризик можна пов”язати і з оцінкою вірогідності успіху загальної практики, так як діяльність деякого „загального” суб”єкту, яка планується та оцінюється ним, але власний психологічний зміст цього поняття потрібно співвідносити з характеристиками індивідуальної діяльності, індивідуального чи колективного прийняття рішень та оцінювати ризик як вірогідність невдалого завершення в досягненні індивідуальної цілі.

1. 4 Зміст ймовірнісних оцінок

З приведеного визначення ризику можна зробити висновок, що оцінці належить вірогідність невдалого завершення дії – відношення кількості небажаних завершень до всіх можливих. Але постає питання: що та як оцінювати, якщо дію ще не розпочато і немає реального результату ? Можна передбачити, що на етапі планування дій суб”єкт намагається сформувати уявлення про те, що він може одержати в результаті дій в даних конкретних умовах. П.К.Анохін називав це уявлення акцептором результату дії. Суб”єкт формує уявлення про результат майбутніх дій шляхом „проигрывания» впливу наявних зовнішніх умов (об”єктивних факторів) на уявлення про мету та фіксує результат такого „мысленного эксперимента” в вигляді про майбутній (можливий) результат дій. Це означає, що оцінці належить вірогідність співпадання уявленого та реального, прогнозує мого та дійсного.

Якщо суб”єкт неодноразово діяв в подібних ситуаціях з аналогічними цілями та має досвід успішного прогнозування майбутнього результату, ситуація для нього може бути охарактеризована як відома, визначена. Ризик тут як оцінка вірогідності співпадання результату, якого чекають та результату наявного зведений до мінімуму. Умови дій, які по деяким причинам не можуть бути обліковані, є невизначеними, а самі дії – ризикованими. В даному контексті умови дій суб”єкту можуть бути розповсюджені на ситуацію в цілому. При співпаданні результату, якого чекають та реального результату ситуація характеризується як визначена і дія в ній не допускає ризику. Всі останні ситуації можна віднести до класу невизначених, а дії в них розглядаються як ризиковані з тою чи іншою вірогідністю досягнення результату якого чекають. В умовах невизначеності суб”єкт може або почати діяти, або відкласти дію, або зовсім відмовиться від реалізації дії. Так, як він учинить, визначається оцінкою вірогідності досягнення результату який вимагають. Ризик відноситься тільки до ситуацій в яких суб”єкт діє, а аналіз ситуацій ризику допускає аналіз власне дій суб”єкту.

1. 5 Суб”єкт – головне джерело невизначеності

Із поняття ризику як прогностичної характеристики дії слідує, що головне джерело невизначеності знаходиться в самому діючому суб”єкті. Саме він „зважує” умови, в яких дія буде здійснена, фактори, які впливають чи можуть впливати на успішність дій. В кінцевому результаті всі джерела невизначеності суб”єктивні та визначаються можливостями і обмеженнями людини зараховувати різні фактори, які впливають на дію та майбутній результат. Можливості людини аналізувати та обчислювати зміни зовнішніх умов обмежені можливостями аналізаторних систем, перцептивних та мислительних процесів. Умовно можна говорити про зовнішні об”єктивні джерела невизначеності як про не відповідаючі можливостям людини. Ці джерела можуть бути співставлені з неконтролюємими (наряду з контролюємими) факторами, розробка яких достатньо успішно здійснюється в дослідженні операції. Систематизація „зовнішніх” джерел невизначеності відносно повно розроблена в рамках інформаційного підходу. Виділяють два класа джерел інформаційної невизначеності – її дефіцит та надлишок. Дефіцит інформації (для одержувача) може народжуватися її недостовірністю, суперечливістю, викривленістю, неможливістю оцінки; надлишок – великим (для суб”єкта) об”ємом, зашумленістю. Можлива невизначеність часового інтервалу, протягом якого з”являється і існує інформаційний потік. Дослідження зовнішніх джерел невизначеності та факторів, які не контролюються суб”єктом, ускладнюється в силу умовності їх виділення.

Для психологічного аналізу головне значення набуває виявлення внутрішніх джерел невизначеності. Їх систематизація не має однозначних та загальноприйнятих критеріїв. Д.Н. Завалишина (1976), виходячи з уявлення про структуру дії як єдність „мета – засіб - результат” , передбачає, що кожна з вказаних структурних складових дії може бути джерелом невизначеності. Такий напрямок психологічного аналізу дії є не тільки можливим, але й конструктивним з точки зору виявлення джерел невизначеності та мінімалізації ризику. Зауважимо, що використання такого концептуального підходу до аналізу дії вже дозволило розробити класифікацію типів задач (по джерелу невизначеності) та процедуру оцінки їх важкості ( по кількості елементів структури, які є джерелом невизначеності).

Для виявлення внутрішніх джерел невизначеності може бути використано інше уявлення про структуру діяльності, наприклад, трьохрівнева чотирьохкомпонентна модель діяльності (Волков, Мікадзе, Солнцева, 1987). В відповідності з цією моделлю джерелом невизначеності може бути:

1. когнітивний компонент – зміст відображення в суб”єктивному образі окремих властивостей та характеристик реальності, властивостей цілісних об”єктів або явищ, а також їх зв”язків та відношень;

2. зміст суб”єктивного досвіду – наприклад, відсутність необхідних для прогнозування ситуації знань, вмінь та навичок;

3. мотиваційний компонент – мотив діяльності, мета окремих дій або задача;

4. операційна складова діяльності – плани, стратегія та тактика.

Яким би чином не аналізувались джерела невизначеності, їх визначення дозволяє зрозуміти, як у суб”єкта формується уявлення про ситуацію, про майбутній результат дії, що заважає йому діяти „напевне” та одержувати результат, який вимагають, що створює ситуацію ризику. Якщо знаєш джерела невизначеності можна допомогти суб”єкту подолати їх, зменшити невизначеність, звести до мінімуму ризик.

1.6 Коли і чого суб”єкт ризикує

Для розуміння ризику дуже важливо оцінити ступінь невизначеності та вибрати критерії прийняття рішення суб”єктом про те, чи потрібно йому діяти, чи відкласти дію, чи відмовиться від неї. Логіка підказує, що при суб”єктивній вірогідності успіху, близькій до одиниці, суб”єкт оцінює ступінь ризику як нульову та приступає до дії. При ймовірності позитивного кінця, близькій до нуля, суб”єкт скоріше всього відмовиться від дії. В загальних випадках із статистичної теорії рішень та логіки слідує, що суб”єкт приступає до дії, якщо ймовірність успіху більше 0, 5 так якщо ризик не одержати результат, який чекають не перевищує 0, 5. Ця ймовірність і виступає як критерій прийняття рішення дії. Але на вибір критерію мають вплив також багато численні суб”єктивні фактори, статистичний і психологічний (реальний) критерії прийняття рішень не співпадають.

На думку В.А. Лефевра, людська здібність до рефлексії – вирішальний механізм в організації дій людини, в оцінці ситуації та можливості успіху; людині властиве прагнення до усунення невизначеності та підвищення суб”єктивної ймовірності успіху. Статистичний критерій (ймовірність 0, 5) не забезпечує доцільність дії, позбавляє активності та впевненості в успіху, він повинен бути вищим. Автор визначає цю ймовірність як 0, 62, а відношення ймовірність „успіх – неуспіх” – за правилом „золотого сечения” (Лефевр, 1991).

Інші фактори, які визначають критерій прийняття рішення про дію, недостатньо добре систематизовані, але добре вивчені. Обмежимося їх коротким переліком. Насамперед це значимість успіху або ціна неуспіху майбутньої дії. Якщо значимість висока, суб”єкт готовий ризикувати, знизити критерій прийняття рішення та приступити до дії при ймовірності успіху нижче 0, 62. Критерій також знижується, якщо ціна (плата за неуспіх) невелика. (На цьому, зокрема, ґрунтується рішення людини зробити ставку в грі, якщо вона невелика, в виграш її значно перевищує). В ситуаціях, де небажані наслідки мають високу ціну, критерії прийняття рішень підвищуються, дії суб”єкта стають більш обережними.

Ще один фактор – суб”єктивна оцінка витрат на досягнення бажаного результату. В загальному виді дія цього фактору визначається правилом: чим більше затрат потребує дія, тим вище критерій прийняття рішення про його необхідність.

Особлива група факторів, які впливають на вибір критерію, пов”язана з індивідуально-особистісними особливостями суб”єкта. Насамперед це схильність до ризику. Різні люди в ідентичних ситуаціях ведуть себе по-різному: одні діють, хоча і правильно оцінюють високу ймовірність ризику, інші воліють „виждати”, відкласти дію до кращих часів, незважаючи на те, що ймовірність успіху велика. Певне, є глибинні зв”язки схильності до ризику з іншими особистісними особливостями.

Добре відомо, що багато інтерпретацій рис особистості або процесів людської діяльності, які претендують на пояснення їхніх психологічних коренів або закономірностей, запозичується не тільки із суміжних, але інколи і з дуже далеко розташованих галузей знань або зовсім будуються на побутовій лексиці. Ми часто говоримо про людей як про азартних гравців, схильних до невтримного ризику, чи про інших, обачливих та обережних, які воліють сім раз відмірити, а потім вже різати. Математична теорія гри та статистичних рішень містить ряд принципів-стратегій, описуваних в термінах ризику: мінімаксна стратегія, мінімізації середнього або допустимого ризику. При цьому легко виводиться деяка умовна типологія стратегій поведінки (прийняття рішень), грубо кажучи, від стратегії мінімізації збитків до стратегії максимілізації виграшу. Бачиться дуже актуальним розглядати психологічні закономірності, які лежать в основі вибору цих стратегій, фактори, які обумовлюють дії суб”єкта в ситуації ризику.

Таким чином, зміст поняття „ризик” може бути визначеним як прогностична оцінка можливості не одержати бажаний результат дії. При такому розумінні стають значимими наступні напрямки психологічних досліджень ризику:

1. вивчення рефлексивної природи можливостей та обмежень як визначаючої передумови оцінки ситуації невизначеності та прийняття рішення в ній;

2. систематизація джерел невизначеності та аналіз чинників та умов, які перетворюють ситуації невизначеності в ситуації ризику;

3. дослідження індивідуально – особистісних особливостей рефлексивної регуляції дій суб”єкта в ситуації ризику.

Аналіз психологічної літератури про ризик дозволяє зробити деякі висновки. Існують дві основні різновидності ризику – мотивований та немотивований. Ступінь ризикованого рішення, яке приймають змінюється в залежності від суб”єкта (індивід або група), які беруть участь в виборі ризикованої альтернативи. Мотивований ризик зазвичай ототожнюється з наступними рисами та елементами:

· емоційним очікуванням неуспіху при досягненні бажаної мети;

· мірою очікуваної невдачі в випадку несприятливого результату діяльності або ймовірністю наступу для здійснення певної дії несприятливих наслідків для людини, яка йде на ризик;

· відсутністю впевненості в досягненні поставленої мети;

· ймовірністю досягнення поставленої мети;

· вибором між декількома варіантами дій – менш привабливими, але більш надійними та більш привабливими , але менш надійними.

2.1 Теорії ризику

Ризик в психології може означати „звернення до діяльності при відсутності впевненості в досягненні мети”.

Під ризиком розуміють дію направлену на привабливу мету, досягнення якої поєднується для людини з елементами небезпеки, загрозою втрати, неуспіху (програш, травма, захворювання, смерть та інше).

Поєднання цих двох підходів створює передумови для того, щоб розглядати ризик як ситуативну характеристику діяльності, яка включає невизначеність результату і можливість несприятливих наслідків в разі неуспіху.

Інколи ризик постає як міра очікуваної невдачі, неблагополуччя при неуспіху в діяльності. Ця міра визначається співвідношенням ймовірності неуспіху та ступеня несприятливих наслідків, які можуть настати в цьому випадку.

В деяких дослідженням під ризиком розуміється ситуація неминучого вибору між декількома варіантами дії: менш привабливим, але більше надійним та більш привабливим, але менше надійним. Результат другого варіанту завжди проблематичний і пов”язаний з можливими несприятливими наслідками.

Психологія прагне дослідити причини, умови, обставини, які заставляють одних людей уникати ризику, а інших – добровільно ставити себе в нелегкі ситуації. Останні цілком могли б не наражати себе небезпечному ризику , ходити в визначений час на роботу, а в визначені години повертатися додому, в одні і ті ж годити снідати, обідати, вечеряти. Але це їм чомусь не подобається. Їм більше подобається мерзнути в кучугурах снігу на Крайній Півночі, йти при температурі 50 С в пустині, пробиватися під дощем, боротися з настирливими комарами в тайзі.

В психології ризик досліджується переважно в рамках:

· теорії мотивації досягнень

· теорії рішень

· та концепції надситуативної активності. Різні підходи припускають і різне розуміння феномену „ризик”. Виділимо головні з них.

2. 2 Концепція мотивації досягнення успіху

Концепція мотивації досягнення успіху вивчає мотиваційну сферу людини, яка відображає прагнення особистості до найкращого виконання діяльності в ситуації досягнення. Розглянемо більш докладно зміст цієї теорії.

Людина в професійній, учбовій, спортивній та інших видах діяльності часто зіштовхується з ситуаціями, які характеризуються наявністю двох умов: задачі, які необхідно виконати, та стандарту якості виконання цієї задачі.




Реферат на тему: Основні проблеми та класифікація видів ризику в підприємницькій діяльності (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.