Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економіка підприємства

Конкуренція як складова функціонування ринкової економіки (курсова робота)

Зміст

Вступ. 3

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти конкуренції 5

1.1. Загальне визначення конкуренції 5

1.2. Конкуренція як економічна категорія. 11

Розділ 2. Особливості конкуренції та її роль в сучасній економіці 14

2.1. Тенденції розвитку конкуренції в сучасних умовах. 14

2.2. Види та методи конкурентної боротьби. 17

Розділ 3. Проблеми та перспективи конкуренції як складової ринкової економіки 22

3.1. Проблеми конкуренції та конкурентної боротьби. 22

3.2. Функції конкуренції та її підтримка. 27

3.3. Конкурентні переваги. 33

Висновки. 37

Список використаної літератури. 39


Вступ

Актуальність теми. Розвиток ринкових відносин вимагає фундаментальних досліджень проблем конкуренції, яка є об'єктивним економічним законом розвинутого товарного виробництва і виражає внутрішні необхідні, стійкі та істотні зв'язки між відокремленими товаровиробниками в їхній боротьбі за найвищу результативність виробництва, з одного боку, і споживачами їхньої продукції — з іншого. Саме конкуренція виступає внутрішнім механізмом забезпечення ефективного й динамічного розвитку.

Формування конкурентного середовища в економіці України відбувається без наявної необхідної бази її функціонування в минулий період: інституціональної структури, інструментів, спеціалістів, досвіду та інших елементів. Це зумовлює необхідність й актуальність дослідження досвіду функціонування механізму конкуренції, накопиченого державами з ринковою економікою. Наукові основи конкуренції були закладені такими вітчизняними і зарубіжними авторами, як Г.Л. Азоєв, С.Л. Брю, В.П. Галушко, О.Д. Гудзинський, Й.С. Завадський, С.М. Кваша, Дж. Кейнс, К.Р. Маккон-нел, А. Маршалл, Б.Й. Пасхавер, М. Портер, Дж. Робінсон, Д. Рікардо, П. Самуельсон, А. Сміт, Р.А. Фатхутдинов, Ф.А. Хайєк, Е. Чемберлін, И. Шумпетер та інші.

Метою роботи є аналіз комплексного дослідження суті та особливостей конкуренції.

Реалізація цієї мети потребує розв'язання таких завдань:

· проаналізувати генезис конкуренції та якісну специфіку окремих етапів її розвитку;

· уточнити інструментарій дослідження конкуренції як економічного явища;

· дати визначення конкуренції як суперечливого економічного явища;

· виявити критерії класифікації конкуренції та особливості її окремих видів;

· з'ясувати та розкрити зміст основних функцій конкуренції;

· дослідити об'єктивні умови та суб'єктивні чинники функціонування конкуренції;

· визначити фактори оптимізації процесу регулювання конкуренції в сучасному українському суспільстві.

Об'єктом дослідження є конкуренція як економічне явище.

Предметом дослідження є характеристика конкуренції, як умови функціонування ринку.


Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти конкуренції 1.1. Загальне визначення конкуренції

В умовах поглиблення трансформаційних процесів в економіці України особливого значення набуває уточнення змісту такого поняття як "конкуренція".

Конкуренція є основним економічним поняттям, притаманним ринковим умовам господарювання, необхідним атрибутом їх існування і розвитку. Термін "конкуренція" є одним із найважливіших і найчастіше використовуваних в економічній літературі. Існує багато різних тлумачень цього поняття. Як свідчать літературні джерела', слово "конкуренція" походить від латинського "concurere", що означає "зіткнення". Таке тлумачення цього терміна було первинним в економічній літературі. З розвитком економічної науки його удосконалювали, деталізували та пояснювали мету, способи ведення конкурентної боротьби.

Закон України "Про захист економічної конкуренції", який визначає правові засади підтримки й захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності та спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин, містить таке поняття конкуренції: "Економічна конкуренція (конкуренція) — змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку".

У своєму розвитку конкуренція пройшла великий шлях — від простих до складних сучасних форм. Вона розвивалася водночас із розвитком ринкових відносин і була їхнім невід'ємним елементом.

Конкуренція — це багатоаспектний процес. У економічній літературі конкуренція визначається як суспільна форма зіткнення суб'єктів ринкового господарства у процесі реалізації їхніх індивідуальних інтересів.

Автором першого поняття стосовно конкуренції був А. Сміт. Він у своїй роботі "Дослідження про природу і причини багатства народів" доводить, що завдяки вільній конкуренції підприємців і через їхні власні інтереси ринкова економіка буде якнайкраще розв'язувати суспільні завдання і приведе до гармонії власну й колективну волю з максимально можливою користю для всіх і кожного.

А. Сміт сформулював поняття "абсолютної переваги". Він вважав, що кожна країна завжди виробляє один або кілька товарів з меншими витратами, ніж за кордоном. Саме абсолютні переваги є основою того, що можна було б вважати з певними застереженнями, конкурентоспроможністю як окремих фірм, так і національної економіки в цілому. Продаючи за кордоном надлишки конкурентоспроможних товарів, країна збільшує національне виробництво й зайнятість, а її дохід і багатство зростають. Зрозуміло, що від вільної конкуренції постраждають виробники неконкурентної продукції, але країна в цілому, вважав А. Сміт, від цього тільки виграє.

Пояснюючи, чому скорочення пропозиції призводить до зростання цін, А. Сміт посилався на конкуренцію, що "зараз же почнеться" серед покупців: якщо пропозиція занадто велика, ціна падатиме тим нижче, чим більша конкуренція між продавцями, "чи дивлячись по тому, наскільки важливим виявиться для них швидше збути товар". У цьому разі конкуренція означає суперництво з метою одержання дефіцитних товарів чи бажання найшвидшого збуту їх. Тобто, конкуренція — це реакція на нову силу та засіб досягнення нової рівноваги[9, c. 12-14].

У своєму дослідженні А. Сміт помітив, що чим численніші економічні суперники, тим швидше між ними виникає боротьба за перевагу за допомогою підвищення чи зниження цін: "Ремесла, в яких зайнято дуже багато людей, найбільш легко досягають таких угод... Якщо капітал розділений між двома бакалійниками, то взаємна конкуренція змушуватиме їх обох продавати свої товари дешевше, ніж якби товар знаходився в одних руках. Якщо ж весь капітал виявився б розподіленим серед двадцяти торговців, то їхня конкуренція була б набагато сильніша, а можливість змови між ними з метою підвищення цін набагато менша".

Розуміючи конкуренцію як суперництво, А. Сміт зробив висновок, що скорочення пропозиції викликає конкуренцію серед покупців — гонитву за обмеженою пропозицією, що підвищує ціни, а надлишок пропозиції викликає суперництво заради позбавлення від надлишку, що приводить до зниження ціни. Він вважав, що конкуренція позбавляє учасників ринкового процесу влади над ціною і чим більша буде чисельність продавців, тим важче їм вступати в змову.

А. Сміт визначив п'ять умов існування конкуренції:

1. Конкуренти повинні діяти незалежно, а не в змові.

2. Кількість конкурентів, потенційних чи вже наявних, має бути достатньою, щоб виключити надприбутки.

3. Економічні одиниці повинні володіти знанням про ринкові можливості.

4. Має бути воля ( від соціальних обмежень) діяти відповідно до цього знання.

5. Потрібно досить часу, щоб напрям та обсяг потоку ресурсів відповідали б бажанню власників.

Таким чином, А. Сміт у своїй теорії робив наголос на тому, що конкуренція — це економічне суперництво. Чим більше учасників ринку протидіють між собою, тим краще для покупців. Конкуренція позбавляє учасників ринкового процесу влади над ціною. Його заслугою є те, що ним було визначено умови існування конкуренції та обґрунтовано теорію абсолютної переваги.

Ще один видатний англійський економіст Девід Рікардо розвинув теорію конкуренції. Він вважав, що теоретичні основи конкурентоспроможності продукції базуються на основі порівняльних переваг, і за якими країна повинна експортувати вироби, на які затрачено менше праці та коштів порівняно з іншими товарами, які вона виробляє. Цей принцип пояснював вигідність зовнішньоекономічних операцій різницею витрат виробництва в різних країнах за умов, коли виробники порівнюють пропорції обміну одного товару на інший і всередині країни, і при вивезенні товару за кордон.

Вихідні поняття конкурентоспроможності на світовому ринку можна розкрити за допомогою елементарної моделі часткової рівноваги, що передбачає наявність двох країн, які виробляють однакові товари, але з різними витратами.

Проте в теорії Д. Рікардо немає пояснення, чому саме один і той же ресурс - робочий час (або, в сучасних модифікаціях, прийнята за постійну питома заробітна плата) — має таку різну продуктивність в різних галузях. Інакше кажучи, якісна однорідність витрат виявляється оманливою. Д. Рікардо виходив із тези про те, що відмінності в порівняльних витратах залежать головним чином від природних, географічних умов. Однак у формуванні витрат дедалі більшу роль відіграють не природні, а інші передумови, оскільки в зовнішній торгівлі вищу питому вагу мають товари переробної промисловості та послуги.

Таким чином, класики політичної економії А. Сміт і Д. Рікардо відзначали, що конкуренція є змаганням заради прибутку. У своїх дослідженнях вони розрізняли галузеву й міжгалузеву конкуренції. Але провідним видом вважали конкуренцію між капіталами. Вони розробили теорії абсолютної та порівняльної переваги[14, c. 122-126].

Цікавою для науки є концепція конкуренції С. Джевонса. В своїй "Теорії політичної економії" (1874 р.) вона була складовою його концепції ринку, а досконалий ринок характеризувався двома умовами:

1. Ринок теоретично ідеальний, коли всі торговці мають вичерпні знання про умови пропозиції та попиту й мінове відношення, що випливає звідси.

2. Має бути абсолютно вільна конкуренція, щоб кожний здійснював обмін з будь-ким при наявності хоча б найменшої вигоди. Повинна бути виключена таємна змова, що має на меті поглинання товарів і затримку збуту для створення неприродних відносин'.

Поєднуючи поняття ринок і конкуренцію, Джевонс припускає пряму залежність між чисельністю продавців і ціною "...на тому самому ринку в будь-який момент не може бути двох цін на однаковий товар". Це правило єдиної ціни виключає цінову дискримінацію і, ймовірно, вимагає щоб на ринку було якомога більше покупців і продавців.

Отже, відповідно до концепції С Джевонса, під конкуренцією він розумів ринок, наявність ринкового механізму господарювання.

В економістів XX ст. є власні погляди на категорію "конкуренція". Так, Ф. Найт у праці "Ризик, невизначеність і прибуток", конкуренцію визначає як ситуацію, в якій конкурує багато одиниць і вони незалежні; конкуренція — це бажання індивідів мати справу з іншими індивідами та вибирати кращі, з їхнього погляду, умови серед пропонованих3.

Інші вчені вважають, що конкуренція — це процес управління суб'єктом своїми конкурентними перевагами для одержання перемоги чи досягнення інших цілей у боротьбі з конкурентами за задоволення об'єктивних чи суб'єктивних потреб у рамках законодавства або в природних умовах. Дане визначення яскраво ілюструє сучасні прагнення підприємницьких структур в умовах невизначеності до здійснення ними фінансово-господарських операцій.

Окремі науковці акцентують увагу на сутності монополістичної конкуренції. Так, Е. Чемберлін у своїй роботі "Теорія монополістичної конкуренції" стверджував, що разом із диференціацією продукції з'являється монополія, і в міру посилення диференціації елементи монополії стають значущими. Скрізь, де повною мірою існує диференціація, кожний продавець має абсолютну монополію на власний продукт. Виходячи з цього, реальний обсяг пропозиції товарів виявиться меншим, а ціни на них будуть вищими, ніж в умовах "чистої конкуренції". Суть монополістичної конкуренції полягає в контролі над пропозицією.

На думку В. Андріанова, конкуренція — одна з головних рис ринкового господарства... вона забезпечує творчу свободу особистості, створює умови для її самореалізації у сфері економіки шляхом розробки та створення конкурентоспроможних товарів і послуг.

Я не погоджуюся з окремими висловлюваннями вченого В. Андріанова, оскільки вважаю, що конкуренція не може забезпечувати творчу свободу особистості, тому що це досить жорстка боротьба за виживання на ринку.

Окремі вчені, зокрема Дж. Стонер і Е. Долан, дійшли до висновку про необхідність розмежовувати гостру й негостру монополістичну конкуренцію. Коли йдеться про конкуренцію, то суб'єктам зовнішнього ринку необхідно турбуватися насамперед про особисті інтереси. Якщо ринок великий, то одним суб'єктом зовнішнього ринку можуть не відволікатися клієнти з другого. Чим вищі доходи фірми, тим наполегливіше її переслідуватимуть конкуренти. Щодо конкуренції за ресурси, то вона частіше має непрямий і знеособлений характер.

Інші вчені вважають, що конкуренція природним шляхом виникає з ринку і одночасно є неодмінною умовою його існування та розвитку.

У поглядах дослідників суттєвим аспектом існування ринку є конкурентна боротьба на ньому. Проте з їх висловлювання випливає, що між суб'єктами ринку не повинна і точитися жорстка боротьба через наявність великого ринку[13, c. 26-28].

1.2. Конкуренція як економічна категорія

Конкуренція безпосередньо впливає на ефективність виробництва, підвищує технічний рівень, забезпечує поліпшення якості й розширення номенклатури продукції.

М. Портер наголошує, що конкуренція в галузі має тривалий вплив, зменшуючи норму віддачі капіталовкладень до конкурентної норми або тієї норми, яку можна одержати в "абсолютно конкурентній" галузі. Ця конкурентна норма, або віддача "вільного ринку", наближається до норми віддачі від довгострокових цінних паперів уряду з поправкою на ризик втрати капіталу. Інвестори не погодяться на віддачу, меншу від цієї норми в довготривалому періоді, оскільки вони можуть інвестувати в інші галузі, а фірми, що звичайно мають меншу віддачу, врешті-решт вийдуть із бізнесу.

Цікавими видаються визначення інших вчених. Зокрема Г.Л. Азоєв розуміє під конкуренцією "...суперництво на якому-небудь поприщі між окремими юридичними чи фізичними особами (конкурентами), зацікавленими в досягненні однієї й тієї ж мети".

Отже, конкуренція ґрунтується на суперництві й задоволенні потреб, тому виграє той, хто найкраще задовольняє потреби споживачів.

А.Ю. Юданов[16] під конкуренцією розуміє боротьбу фірм за обмежений обсяг платоспроможного попиту споживачів, що ведеться ними на доступних сегментах ринку.

Я погоджуюся з деякими дослідниками, що конкуренція, з одного боку, — це економічна змагальність за досягнення кращих результатів у сфері якої-небудь діяльності, боротьба товаровиробників за вигідніші умови господарювання, одержання найвищого прибутку. З іншого боку, конкуренція — елемент ринкового механізму, що забезпечує взаємодію ринкових суб'єктів у виробництві та збуті продукції, а також у сфері додавання капіталу.

До перерахованих визначень поняття "конкуренція" варто додати, що це й економічні відносини, суть яких полягає в зіставленні індивідуальних затрат праці на виробництво якого-небудь матеріального блага із суспільно необхідною їх величиною.

Проаналізувавши визначення поняття "конкуренція" різними економістами, можна зробити висновки, що в даному випадку конкуренція як наукове поняття — багатоаспектне і в кожному випадку її зміст визначається залежно від цілей, у зв'язку з якими вона сформована. Отже, універсального трактування, що таке конкуренція, на всі випадки життя не може бути визначено.

Наведений аналіз стану трактування конкуренції показує, що на сучасному етапі гостро постає питання щодо необхідності подолання спрощеного, вузькоекономічного підходу до розуміння конкуренції як наукового поняття. Ця категорія припускає наявність на ринку великої чисельності незалежно діючих покупців і продавців будь-якого конкретного продукту чи ресурсу, коли жоден із них не може пред'явити попит чи пропозицію на такий обсяг продукту, якого було б необхідно й достатньо, щоб помітно вплинути на ціну. Такий стан досягається тому, що конкуренція забезпечує кожному продавцю волю вибору тих чи інших ринків, а економічній системі належну адаптацію до змін смаків споживачів, технології чи пропозиції ресурсів[8, c. 45-47].

З урахуванням розглянутих визначень, пропонуємо власне трактування цього поняття: конкуренція — це комплексна категорія, де в протиборстві сходяться дві й більше сторін в одному сегменті та визначають стан взаємовідносин продавця і покупця на ринку, що в кінцевому підсумку сприяє одержанню вигоди продавцем і задоволення потреб покупця.

Конкуренції властиві такі функції: вона охоплює всі зв'язки виробництва й споживання і поряд із державним регулюванням є засобом досягнення збалансованості між попитом та пропозицією; виконує функцію мотивації та узгодження інтересів товаровиробників. Через ринковий механізм конкуренція підпорядковує індивідуальні прагнення суб'єктів господарювання суспільним інтересам; примушує товаровиробників раціоналізувати індивідуальні виробничі витрати; стимулює поліпшення якості продукції та послуг; є потужним інноваційним чинником у сучасних умовах; історично важливою функцією конкуренції є формування ринкової ціни. З її допомогою конкуренція забезпечує збалансоване співвідношення між суспільними потребами й суспільним виробництвом[14, c. 126].


Розділ 2. Особливості конкуренції та її роль в сучасній економіці 2.1. Тенденції розвитку конкуренції в сучасних умовах

Ринкова економіка обов'язково передбачає наявність конкуренції. Переслідуючи свої економічні інтереси на ринку, споживачі і виробники вступають у складні ринкові відносини. Оскільки кількість товарів і послуг є надзвичайно великою, то аналогічною є і кількість відповідних ринків. Рішення, які змушені приймати покупці і виробники на різних ринках, будуть відрізнятися. Основною ознакою, за якою можна класифікувати велику різноманітність ринків, є конкуренція.

Конкуренція (з лат. зіштовхнутись) означає суперництво між фірмами за кращу реалізацію своїх господарських інтересів.

Конкуренція - це така ситуація на ринку, за якої фірми і продавці незалежно один від одного борються за покупців. В умовах конкуренції йде змагання за одержання прибутку чи збільшення власної частки ринку.

В ринковій системі розгортається змагання за споживача, за більш повне задоволення його потреб, що і забезпечує реалізацію виробленого товару. Конкуренція передбачає наявність таких умов, при яких постійно зберігається загроза того, що при зниженні обсягів виробництва, а також випуску неякісної або дорогої продукції хтось інший захопить певну нішу ринку. Метою кожного підприємця є максимізація прибутку, а це вимагає розширення масштабів виробництва господарської діяльності. Це в свою чергу призводить до боротьби підприємців за найбільш вигідні умови виробництва та збуту товару, зростання обсягів виробництва, під час якої вони виступають по відношенню один до одного суперником або конкурентом. Як складова господарського механізму, конкуренція діє через попит, пропозицію і ціни. Якщо пропозиція будь-якого товару більше, ніж попит на неї, в даному випадку буде посилюватися конкурентна боротьба між виробниками. Кожен з них, щоб продати свій товар, як правило, буде змушений знизити ціну, що може призвести до скорочення обсягів виробництва даного товару. Із посиленням конкуренції між виробниками для поліпшення своїх позицій на ринку компанії покращують, зокрема, якість виробів, сервісне обслуговування, асортимент, умови поставок і платежів, а також змінюють ціну.

У випадку, коли попит більший за пропозицію, то конкурувати один з одним вимушені споживачі. Щоб мати можливість придбати дефіцитний товар, кожен з них старається запропонувати по можливості більш високу ціну, ніж це можуть зробити його суперники. Ціна підвищується, і це стимулює збільшення пропозиції даного товару. Головною особливістю ринкової економіки є свобода вибору: виробник вільний у виборі виду виробничої діяльності, споживач — у придбанні товарів та послуг, найманий працівник - у виборі місця роботи і т. д. Проте свобода вибору сама по собі ще не гарантує економічного успіху. Успіх завойовується у конкурентній боротьбі[12, c. 261-262].

Конкуренція вважається важливим чинником, що виконує роль регулятора темпів і обсягів виробництва, спонукаючи виробника впроваджувати науково-технічні досягнення, підвищувати продуктивність праці, вдосконалювати технологію, розвивати сервісне обслуговування споживачів, застосовувати нові форми організації праці і системи заробітної плати, витісняти зайвих торгових посередників, зацікавлених у "накручуванні" цін, слугує "барометром" доцільності чи ефективності державного регулювання економіки тощо.

Таким чином, конкуренція в умовах ринкової системи невпинно рухає прогрес, але їй притаманні як позитивні, так і негативні риси (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Позитивні та негативні риси конкуренції

Таким чином, не дивлячись на різноманітні недоліки та переваги, конкуренція є найважливішою умовою існування ринку з моменту його виникнення і появи національних ринків, коли товарне виробництво почало охоплювати всю економіку, а товарно-грошові відносини стали всезагальними. Тому в умовах конкурентної боротьби велика увага приділяється цілям підприємства, а саме: задоволенню потреб споживачів та рівню ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства. Динаміка обох цілей полягає у пошуку і реалізації конкурентних переваг, які забезпечують досягнення певних конкурентних позицій на ринку[5, c. 130-131].


2.2. Види та методи конкурентної боротьби

У ході еволюції економічної системи змінюється і конкуренція. Найбільшого розвитку конкуренція досягла при капіталізмі та стала невід'ємною складовою підприємництва.

На нижчій стадії розвитку капіталістичного способу виробництва (початок XVI - кінець XIX ст.) панувала вільна конкуренція між власниками невеликих підприємств, які виробляли товари на невідомий ринок, у виді внутрішньогалузевої та міжгалузевої конкуренції.

Внутрішньогалузева конкуренція - це конкуренція між підприємствами однієї галузі, що випускають однорідний (стандартизований) продукт.

Через різний рівень техніки, організації виробництва, продуктивності та інтенсивності тощо на кожному з них встановлюється індивідуальний робочий час на виготовлення певного виду товару, а отже, й індивідуальна вартість виробництва. Але ціни на ринку, як уже зазначалося при розгляді вартості товару, тяжіють до витрат, що встановлюються на підприємствах, які виробляють переважну масу продукції. Тому результатом внутрішньогалузевої конкуренції є перетворенням окремих індивідуальних витрат виробництва, індивідуальних вартостей на єдину ринкову або суспільну вартість. Вона забезпечує ефективні результати виробництва: поліпшення якості продукції і зниження витрат на її виготовлення, науково-технічне оснащення підприємств, збагачення асортименту товарів і послуг. Нині така конкуренція переважає на окремих вузькоспеціалізованих ринках (наприклад, на ринку телевізорів, міні-комп'ютерів тощо). Міжгалузева конкуренція - це конкуренція підприємств різних галузей, які випускають різні товари. Через різні умови виробництва у галузях підприємці за однакових витрат капіталу отримують неоднакову масу продукту. Тому в епоху вільної конкуренції вона приймає вигляд відтоку капіталу з менш прибуткових галузей і накопичення його у більш прибуткових галузях. Якщо це відбувалося, то пропозиція товарів у перших галузях (де низькі прибутки) зменшувалася (що згодом зумовлювало зростання попиту на них), а в других - збільшувалася пропозиція і зменшувався попит. Внаслідок цього ринкові ціни на товари, виготовлені у галузях, куди переливаються нові капітали, знижуються, а в інших (звідки відбувається відплив капіталів) - зростають і стають вищими від ринкової вартості. Коли кількість прибутків у різних галузях вирівнюється, переливання капіталів припиняється, і в кожній галузі на рівний капітал буде отримано рівний середній прибуток. Цей прибуток є елементом середніх ринкових цін або цін виробництва. Отже, перетікання капіталів з одних галузей в інші в пошуках більш вигідного їх застосування має наслідком вирівнювання прибутковості виробництва різних видів продукції. Таким чином, міжгалузева конкуренція веде до утворення середньої норми прибутковості виробництва для усіх галузей господарства. Відмінною рисою внутрішньогалузевої від міжгалузевої конкуренції є те, що у першому випадку виробники сперечаються за споживача, а в другому йде боротьба за найприбутковіший вклад капіталу[2, c. 109-110].

Серед основних методів конкурентної боротьби можна виділити:

• цінову конкуренцію - коли суперництво здійснюється за допомогою цін. Наявність на ринку конкурентів утримує продавців від встановлення надвисоких цін на свою продукцію. Ця боротьба здійснюється багатьма способами: зниженням цін, локальними змінами цін, сезонними розпродажами, наданням більшого обсягу послуг за існуючими цінами, подовженням термінів споживчого кредиту тощо. У такій боротьбі перемагає той, хто скорочує витрати виробництва завдяки використанню новітніх досягнень науково-технічного прогресу, наукової організації праці, підвищення її продуктивності. Здебільшого цінова конкуренція застосовується для виштовхування з ринку слабших суперників або проникнення на вже засвоєний ринок.

• нецінову конкуренцію - коли суперництво ведеться між конкурентами за покупця наданням товарам неповторних особливостей - якісних, технічних тощо. Велику роль в неціновій конкуренції відіграє до- і після продажне обслуговування, поліпшення якості продукції, збільшення кількості рекламних повідомлень, покращення умов продажу товарів та послуг та багато іншого.

Поєднання методів цінової та нецінової конкуренції дає найкращі результати в конкурентній боротьбі завоювання певного споживчого ринку. Проте, іноді конкуруючим між собою продавцям цих методів не вистачає, і тому вони починають застосовувати прийоми, що об'єднуються поняттям недобросовісної конкуренції.

• недобросовісну конкуренцію - яка спрямована на отримання комерційної вигоди й забезпечення панівного становища фірми на ринку через обман споживачів, партнерів чи державних органів.

Основними найпоширенішими формами недобросовісної конкуренції є: неправомірне використання товарних знаків, фірмового найменування або маркування товару; умисне поширення неправдивих або неточних даних, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця; отримання, використання та розголошення комерційної таємниці з метою заподіяння шкоди діловій репутації; підкуп і шантаж; махінація з діловою звітністю; приховування дефектів[6, c. 375-376].

На жаль, такі форми досить широко використовуються в Україні. Для пояснення змісту недобросовісної конкуренції розглянемо декілька прикладів. При визначенні можливостей введення товарним знаком в оману найважливішим критерієм є цілісне враження, яке він створює на споживача при своєму використанні. Споживач може бути як звичайним обивателем, так і фахівцем. Так, AT "Електрон-Рясне", яке без дозволу використовувало знак для товарів та послуг "Електрон"; українсько-австрійсько-американське спільне підприємство "Аускопрут" використовувало фірмове найменування "Роксолана". Донецьке виробниче об'єднання по випуску продовольчих товарів, AT "Лік", Молочанський завод по виробництву пива і напоїв незаконно використовували знак "Фанта"; Чернігівський пивзавод "Десна" знак "Coca-Cola". Мета використання всесвітньо відомого товарного знаку полягає в здобутті успіху в конкурентній боротьбі завдяки чужому авторитету на ринку - іміджу третьої особи, а не власним досягненням. Також як недобросовісні можуть бути визнані дії ТОВ (Товариства з обмеженою відповідальністю) "Світязь", що працює на ринку консалтингових послуг, щодо поширення неправдивих даних про фінансовий і майновий стан МП "Славутич", що працює на ринку посередницьких послуг тощо.

Часто терміни "промислове шпигунство" та "економічне шпигунство" застосовуються як синоніми. Але між ними існує певна відмінність. Основними об'єктами уваги промислових шпигунів є патенти, креслення, секрети виробництва, технології, структура витрат; економічне шпигунство, крім промислових секретів, охоплює й макроекономічні показники і вбирає в себе розвідку природних ресурсів, виявлення промислових запасів; у зв'язку з розвитком маркетингу великої цінності набуває збирання інформації про смаки й доходи різних соціальних груп.

З розвитком промислового шпигунства монополістичні фірми ретельно охороняють зміст патентів, результати науково-технічних досліджень, проекти і ескізи будь-якої своєї продукції. Існують різні способи здобуття конфіденційної інформації про діяльність конкурентів: як законні, так і незаконні. Законними засобами вважаються збирання й аналіз інформації з офіційно опублікованих джерел, публікації конкурентів і звіти про діяльність фірм, огляди ринків тощо. До незаконних способів збору конфіденційної інформації можна віднести: запрошення на роботу спеціалістів конкурента; таємне спостереження за спеціалістом, відділом, лабораторією; впровадження "потрібних" осіб в структуру фірми-конкурента; підслуховування розмов; викрадення документів, зразків. З розвитком комп'ютерної техніки й створення комп'ютерних мереж як глобального масштабу, так і різних локальних мереж, постає проблема захисту джерел інформації в цих мережах.

В іншому випадку це може призвести до втрати важливої інформації її секретності, і, як наслідок, використання цієї інформації з якоюсь корисливою метою. Саме тому недобросовісні дії, до яких можуть вдаватися учасники господарських процесів, порушують умови ділової активності на ринку. З метою запобігання різноманітному шпигунству були введені патенти на винаходи, правові норми захисту товарних знаків[4, c. 4-10].


Розділ 3. Проблеми та перспективи конкуренції як складової ринкової економіки 3.1. Проблеми конкуренції та конкурентної боротьби

Конкурентна боротьба - це динамічний (прискорюючий рух) процес. Він сприяє кращому забезпеченню ринку товарами (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Класифікація ринкових конкурентних структур у перехідний період (ринки товарів виробничого споживання)

Пошук переконливого пояснення процвітання фірми або країни в цілому варто почати з правильної постановки питання. Насамперед від поняття "конкурентоспроможна країна" як терміна, що має велике значення для економічного процвітання, доведеться відмовитися. Головна мета держави в економіці - забезпечити своїм громадянам достатньо високий рівень життя, який би поступово підвищувався. Здатність держави зробити це залежить не від якогось аморфного поняття "конкурентоспроможність", а від того, наскільки продуктивно використовуються національні ресурси - праця і капітал.

Єдине, на чому може ґрунтуватися концепція конкурентоспроможності на рівні країни, - це продуктивність використання ресурсів. Якби не було міжнародної конкуренції, рівень продуктивності в одній країні практично не залежав би від становища в інших країнах. Однак міжнародна торгівля та вивіз капіталу являють собою можливість для підвищення продуктивності використання ресурсів країни й одночасно загрозу її підвищенню чи підтримці на постійному рівні. Міжнародна торгівля дає змогу країні підвищувати продуктивність свого виробництва, тому що усуває необхідність самостійно виробляти всі товари та послуги. Тому країна може спеціалізуватися на тих галузях і сегментах ринку, де її фірми відносно більш конкурентоспроможні, ніж іноземні, й імпортувати ті товари та послуги, за якими її фірми поступаються закордонним. Тим самим підвищується середній рівень продуктивності в економіці. Таким чином, імпорт, так само як і експорт, прямо впливає на продуктивність.

Жодна країна не може бути конкурентоспроможною абсолютно у всьому, так само як і бути чистим експортером абсолютно всього. Людські й інші ресурси будь-якої країни неминуче обмежені. В ідеальному варіанті їх застосовують у найбільш продуктивних галузях[10, c. 8-10].

Говорячи про елементи ринкового механізму, треба мати на увазі, що споживач і виробник повинні мати економічну свободу.

Ринкова система створює свободу економічного вибору, кожний вправі виробляти та продавати свій товар. У результаті виникає економічне змагання, боротьба, іменована конкуренцією.

Конкуренція - це боротьба незалежних економічних суб'єктів за обмежені економічні ресурси. Це економічний процес взаємодії, взаємозв'язку та боротьби між діючими на ринку підприємствами з метою забезпечення кращих можливостей збуту своєї продукції, задовольняючи різні потреби покупців. На світовому ринку постійно існує гостра конкуренція товаровиробників. Для успішної діяльності на зовнішніх ринках необхідним є суттєве підвищення конкурентоспроможності пропонованих вітчизняних товарів. При імпорті використання конкуренції іноземних продавців дає змогу досягати більш вигідних умов закупівель.

Однак поняття конкуренції настільки багатозначне, що воно не охоплюється будь-яким універсальним визначенням. Це і спосіб господарювання, і такий спосіб існування капіталу, коли один капітал суперничає з іншим капіталом. В конкуренції вбачається як головна суттєва риса, властивість товарного виробництва, так і спосіб розвитку. Крім того, конкуренція виступає в ролі стихійного регулятора суспільного виробництва.

Наслідком конкуренції є, з одного боку, загострення виробничих і ринкових відносин, а з іншого - підвищення ефективності господарської діяльності, прискорення НТП. Конкуренція відноситься до неконтрольованих факторів, які впливають на діяльність організацій і які не можуть управлятися організацією.

Конкуренція - це суперництво між учасниками ринкового господарства за кращі умови виробництва, купівлі та продажу товарів. Таке зіткнення є неминучим і породжується об'єктивними умовами:

· повною господарською відокремленістю кожного суб'єкта ринку;

· його повною залежністю від господарської кон'юнктури; протиборством з іншими претендентами за невеликий доход. Як і будь-яке явище, конкуренція має свої позитивні та негативні сторони.

Позитивні сторони конкуренції:

- змушує постійно шукати та використовувати у виробництві нові можливості;

- вимагає вдосконалювати техніку та технології;

- стимулює підвищення якості товару;

- змушує знижувати витрати (ціни);

- вимагає від постачальників товарів (продавців) знижувати ціни на товар, що пропонується;

- орієнтує на асортимент товарів підвищеного попиту;

- підвищує якість продукції (клієнт завжди правий);

- вводить нові форми управління. Негативні сторони конкуренції:

- при конкуренції спостерігається нещадність і жорстокість по відношенню до невдахи;

- численність "жертв" у виді банкрутств і безробіття.

Конкуренція сприяє вирівнюванню індивідуальних вартостей і, відповідно, диференціації розмірів прибутку на основі розходжень у продуктивності праці, в управлінні виробництвом. У міжгалузевому аспекті конкуренція, до того ж, формує середню норму прибутку, веде до переливу капіталу на користь найбільш необхідних у суспільному відношенні виробництв. При цьому зрозуміло, що вона виявляє найсильніших[11, c. 13-15].

Важливу роль у ринкових відносинах відіграє конкурентоспроможність товару. Під конкурентоспроможністю товару розуміють його перевагу на ринку, що сприяє успішному збуту. Однак це загальне поняття розкривається через систему показників.

Перша група показників - якість товару. Вона складається з технічного рівня товару та корисності його для споживача через його функціональні, соціальні, естетичні, ергономічні, екологічні властивості.

Друга група - сумарні витрати споживача, що враховують ціну виробу та витрати на його експлуатацію протягом усього терміну служби.

На конкурентоспроможність товару впливають такі фактори:

а) при виробництві:

- продуктивність праці;

- рівень оподатковування;

- впровадження науково-технічних розробок;

- розміри прибутку підприємства;

- величина оплати праці;

б) при його споживанні:

- продажна ціна товару;

- якість;

- новизна;

- післяпродажне обслуговування;

- рівень передпродажної підготовки.

Таким чином, конкурентоспроможність - це характеристика товару, що відображає його відмінність від аналогічного конкурентного товару як за ступенем відповідності конкретній потребі, так і за витратами на її задоволення.

Конкуренція щоразу спонукає підприємство "налагоджувати" виробництво на задоволення попиту, а через нього - на наявні потреби, високу якість, створення нових конкурентоспроможних товарів. Завдяки конкуренції створюється могутня альтернатива монополізації в сфері економіки, яка, як показує світовий досвід, призводить до застою в науково-технічному прогресі, бюрократизації управління народним господарством[5, c. 133-135].


3.2. Функції конкуренції та її підтримка

Конкуренція виконує низку функцій. Найважливіші з них такі:

1. Функція регулювання. Для того, щоб вистояти у боротьбі, товаровиробник має пропонувати вироби, які користуються пріоритетним попитом у споживача (суверенітет споживача). Тому і фактори виробництва під впливом ціни спрямовуються в ті галузі, де в них існує найбільша потреба.

2. Функція мотивації. Для товаровиробника означає шанс і ризик одночасно:

· підприємства, що пропонують кращу за якістю продукцію чи виробляють її з меншими виробничими витратами, отримують винагороду у вигляді прибутку (позитивні санкції). Це стимулює технічний прогрес;

· підприємства, що не реагують на побажання клієнтів або порушення правил конкуренції своїми суперниками на ринку, отримують покарання у вигляді збитків чи витісняються з ринку (негативні санкції).

3. Функція розподілу. Конкуренція не тільки включає стимули до більш високої продуктивності, але і дає змогу розподіляти доход серед підприємств і домашніх господарств відповідно до їх ефективного внеску. Це відповідає пануючому в конкурентній боротьбі принципу винагороди за результатами.

4. Функція контролю. Конкуренція обмежує та контролює економічну силу кожного підприємства. Наприклад, монополіст може призначати ціну. В той же час конкуренція надає покупцеві можливість вибору серед декількох продавців. Що більш досконала конкуренція, то більш справедлива ціна.

Політика в області конкуренції покликана опікуватися тим, щоб конкуренція могла виконувати свої функції. Керівний принцип "оптимальної інтенсивності конкуренції" в якості цілей політики в області конкуренції припускає, що:

- технічний прогрес щодо виробів і процесів швидко впроваджується (інновація під впливом конкуренції);

- підприємства гнучко адаптуються до мінливих умов, наприклад схильності споживачів (адаптація під впливом конкуренції).

Масштаб інтенсивності конкуренції визначається тим, як швидко переваги щодо прибутку втрачаються в результаті успішного відтворення інновації конкурентами. В першу чергу це залежить від того, наскільки конкуренти реагують на ривок уперед підприємства-піонера і наскільки динамічним є попит.

Відповідно до керівного принципу інтенсивної оптимальної конкуренції сприятливі умови для нормального функціонування суперництва з'являються тоді, коли мають справу з "широкою" олігополією з "помірною" індивідуалізацією продукції. "Вузька" олігополія із сильною індивідуалізацією продукції, навпаки, зменшує інтенсивність конкуренції.

У кожній ринковій економіці існує небезпека того, що учасники конкурентної боротьби спробують ухилитися від обов'язкових норм і ризику, пов'язаних з вільною конкуренцією, вдаючись, наприклад, до змови щодо цін або імітації товарних знаків. Тому держава має видавати нормативні документи, що регламентують правила конкурентної боротьби і гарантують:

· якість конкуренції;

· саме існування конкуренції;

· ціни та якість виробів мають бути в центрі уваги конкуренції;

· послуги, що пропонуються, мають бути відповідними до ціни й інших договірних умов;

· захищені правовими нормами товарні знаки та марки допомагають покупцеві розрізняти товари за їх походженням і своєрідністю, а також робити висновок про деякі їх властивості;

· обмежений за часом патентний захист (20 років) і зареєстровані промислові зразки, а також зразки промислової естетики[15, c. 74-76].

Конкурентна стратегія має ґрунтуватися на всебічному розумінні структури галузі та процесу її зміни. У будь-якій галузі економіки не має значення, діє вона лише на внутрішньому ринку чи зовнішньому теж, - суть конкуренції виражається п'ятьма силами:

- загрозою появи нових конкурентів;

- загрозою появи товарів або послуг, які б могли замінити існуючі;

- здатністю постачальників комплектуючих виробів та інших торгуватися;

- здатністю покупців торгуватися;

- суперництвом уже наявних конкурентів між собою (рис. 3.2).

Рис. 3.2. П'ять сил, які визначають конкуренцію в галузі

Значення кожної з п'яти сил змінюється від галузі до галузі та визначає, врешті-решт, прибутковість галузей. У тих галузях, де дії цих сил складаються сприятливо (скажімо, у виробництві безалкогольних напоїв, промислових комп'ютерів, торгівлі програмним забезпеченням, у виробництві лікарських препаратів або косметики), численні конкуренти можуть одержувати високі прибутки від вкладеного капіталу. В тих же галузях, де одна чи кілька сил діють несприятливо (наприклад, у виробництві гуми, алюмінію, багатьох металовиробів, напівпровідникових приладів і персональних комп'ютерів) далеко не всім фірмам удається довгий час зберігати високі прибутки.

П'ять сил конкуренції визначають прибутковість галузі, тому що вони впливають на ціни, які можуть диктувати фірми, на витрати, які їм приходиться нести, та на розміри капіталовкладень, необхідні для того, щоб конкурувати в цій галузі.

Розглянемо кожну з цих сил окремо.

1. Нові конкуренти. їх появі в галузі можуть запобігти такі бар'єри:

- економія на масштабі та досвіді виробництва фірм, які вже тривалий час функціонують у певній галузі, допомагає утримувати витрати на такому низькому рівні, який недоступний потенційним конкурентам;

- диференціація продуктів і послуг, тобто акцент на торгові марки, що підкреслюють унікальність товару та визнання його покупцями (наприклад, важко конкурувати з унікальними властивостями виробів народних промислів - Палеху, Гжелі. Сама поява численних товарів-підробок підкреслює практичну неперевершеність цих торгових марок);

- потреба в капіталі. Дуже часто ефективна конкуренція вимагає великих початкових інвестицій;

- витрати переорієнтації, пов'язані зі зміною постачальників, перенавчанням персоналу, науковими та проектними розробками нового продукту тощо;

- необхідність створення нової системи каналів розподілу. Так, через відсутність добре налагоджених каналів розподілу фірма "Епл" не змогла широко впровадитися зі своїми персональними комп'ютерами на російський ринок;

- політика держави (уряду), що не сприяє проникненню на ринок, наприклад установлення високих митних ставок для іноземних конкурентів або відсутність пільгових державних субсидій для новачків.

2. Товари-замінники. Загострити конкуренцію може поява товарів, які ефективно задовольняють ті ж потреби, але трохи іншим способом. Так, конкуренцію виробникам вершкового масла можуть скласти підприємства, що випускають маргарин, у якого є свої конкурентні переваги: це дієтичний продукт із низьким рівнем холестерину.

Перешкодами на шляху товарів-субститутів можуть стати:

- проведення цінової конкуренції, що переключає увагу покупців з проблеми якості на зниження ціни;

- рекламні атаки на споживачів;

- виробництво нових, привабливих продуктів. Наприклад, відчуваючи конкуренцію з боку виробників ковбасних виробів, виробники сиру починають випуск нових, оригінальних сортів з різноманітними добавками;

- поліпшення якості обслуговування при продажу та розповсюдженні товару.

3. Внутрішньогалузева конкуренція та її інтенсивність. Інтенсивність конкуренції може коливатися від мирного співіснування до жорстких і грубих способів виживання з галузі. Найбільш сильно виявляє себе конкуренція в галузях, для яких характерні:

- велика кількість конкурентів;

- однорідність товарів, що випускаються;

- наявність бар'єрів зниження витрат, наприклад, стабільно високі постійні витрати;

- високі вихідні бар'єри (коли фірма не може вийти з галузі, не отримавши при цьому значних збитків);

- зрілість, насиченість ринків (ця ситуація сьогодні характерна для світового комп'ютерного ринку, що зіштовхнувся з насиченням потреб покупців).

4. Сила впливу постачальників. Фірма конкурує, тобто веде економічну боротьбу, не тільки із собі подібними виробниками, а й зі своїми контрагентами-постачальниками, конкурентами.

Сильні постачальники можуть:

- підвищувати ціни на свої товари;

- знижувати якість продуктів і послуг, що постачаються.

Сила постачальників визначається:

- наявністю великих компаній-постачальників;

- відсутністю замінників товарів, що постачаються;

- ситуацією, коли галузь, куди здійснюються постачання, - один із неголовних замовників;

- вирішальним значенням товарів, що постачаються, в переліку необхідних економічних ресурсів;

- здатністю приєднати фірму-покупця шляхом вертикальної інтеграції.

5. Сила впливу покупця. Конкуренція з боку покупців має прояв:

- у тиску на ціни з метою їх зниження;

- у вимогах більш високої якості;

- у вимогах кращого обслуговування;

- у зіткненні внутрішньогалузевих конкурентів один з одним.

Сила покупця залежить від:

- згуртованості та сконцентрованості групи споживачів;

- ступеня важливості продукції для покупців;

- діапазону її застосування;

- ступеня однорідності продукції;

- рівня інформованості споживачів;

- інших факторів.

Значення кожної з п'яти сил визначається структурою галузі, тобто її основними економічними та технічними характеристиками. Структура галузі є важливою для міжнародної конкуренції через низку причин[5, c. 136-141].


3.3. Конкурентні переваги

Конкурентна перевага досягається виходячи з того, як фірма організовує та виконує окремі види діяльності. Дії будь-якої фірми розподіляються на різні види. Наприклад, агенти в справах продажу ведуть телефонні переговори, техніки з обслуговування виконують ремонт за бажанням покупця, вчені в лабораторії розробляють нові товари чи процеси, а фінансисти нарощують капітал.

За допомогою цієї діяльності фірми створюють певні цінності для своїх клієнтів. Кінцева цінність, створена фірмою, визначається тим, скільки клієнти готові заплатити за товари чи послуги, що пропонуються фірмою. Якщо ця сума перевищує сукупні витрати на всю необхідну діяльність, фірма рентабельна. Щоб одержати конкурентну перевагу, фірма повинна або. давати покупцям приблизно таку ж цінність, як і конкуренти, але виробляти товар з меншими витратами (стратегія менших витрат), або діяти так, щоб давати покупцям товар з більшою цінністю, за який можна одержати більшу ціну (стратегія диференціації).

Види діяльності при конкуренції в певній галузі можна розділити на категорії. Вони об'єднані в так званий ланцюжок цінності. Всі види діяльності, що входять у ланцюжок цінності, роблять свій внесок у споживну вартість. їх можна умовно розділити на дві категорії:

1. Первинна діяльність - постійне виробництво, збут, доставка й обслуговування товару.

2. Вторинна (підтримуюча) діяльність - забезпечення компонентами виробництва (технологією, людськими ресурсами тощо) чи забезпечення функцій інфраструктури для підтримки іншої діяльності.

Фірми одержують конкурентну перевагу, розробляючи нові способи виконання діяльності, впроваджуючи нові технології чи вихідні компоненти. Наприклад, японська фірма "Макіта" вийшла в лідери у виробництві електроінструменту завдяки використанню нових, більш дешевих матеріалів і продажу стандартних моделей інструментів, що випускаються на єдиному заводі в усьому світі.

Проте фірма - це не лише сума всіх видів її діяльності. Ланцюжок цінності фірми - це система взаємозалежних видів діяльності, між якими існують зв'язки. Ретельне управління зв'язками може стати вирішальним джерелом конкурентної переваги.

Багато з цих зв'язків є непримітними, тому фірми-конкуренти можуть не звернути на них уваги. Для того, щоб отримати вигоду від цих зв'язків, потрібні і складні організаційні процедури, і прийняття компромісних рішень заради майбутньої вигоди, в тому числі у випадках, коли організаційні лінії не перетинаються (такі випадки трапляються рідко). Японські фірми найбільш вдало управляють зв'язками. З їх подачі стала популярною практика взаємного "накладення" стадій розробки нових товарів з метою спрощення їх випуску та скорочення часу розробки, а також посилення контролю за якістю "на потоці" для зниження витрат на післяпродажне обслуговування[7, c. 100-103].

Для досягнення конкурентної переваги варто підходити до ланцюжка цінності як до системи, а не як до набору компонентів. Зміна ланцюжка цінності шляхом перестановки, перегруповування чи навіть виключення з нього окремих видів діяльності часто приводить до значного поліпшення конкурентної позиції.

Ланцюжок цінності окремої фірми, що застосовується при конкуренції в даній галузі, входить у більш велику систему діяльності, яку можна назвати системою цінності (рис. 3.3). У неї входять постачальники сировини, комплектуючих виробів, устаткування та послуг. По шляху до кінцевого споживача товар даної фірми часто проходить крізь ланцюжки цінності каналів збуту. Зрештою товар стає сукупним елементом у ланцюжку цінності покупця, що використовує його при виконанні своєї діяльності.

Рис. 3.3. Система цінності

Конкурентна перевага усе більше визначається тим, наскільки чітко фірма може організувати всю цю систему. Вищезгадані зв'язки не тільки з'єднують різні види діяльності фірми, а й зумовлюють взаємну залежність фірми, суміжників і каналів збуту. Фірма може отримати конкурентну перевагу, краще організовуючи ці зв'язки. Регулярні та своєчасні постачання (ця практика вперше введена в Японії і одержала там назву "канбан") можуть знизити операційні витрати й уможливити зменшення необхідного рівня запасів.

Концепція ланцюжка цінності дає змогу краще зрозуміти не тільки типи конкурентної переваги, а й роль конкуренції в її досягненні. Сфера конкуренції важлива тому, що вона визначає напрямки діяльності фірми, способи виконання цієї діяльності та конфігурацію ланцюжка цінності.

Важлива причина конкурентної переваги в тому, що фірма вибирає сферу конкуренції, відмінну від тієї, яку вибрали конкуренти (інші сегменти ринку, інший регіон світу), чи з'єднує продукти родинних галузей.

Інший розповсюджений прийом посилення конкурентної переваги - бути в числі перших фірм, що перейшли до глобальної конкуренції, у той час як інші вітчизняні фірми обмежуються внутрішнім ринком. Країна базування відіграє важливу роль у тому, як саме виявляються ці розходження в сфері конкуренції.

Форми міжнародної конкуренції в різних галузях істотно розрізняються. На одному кінці спектра форм конкуренції знаходиться форма, яку можна назвати "множинно-національною". Конкуренція в кожній країні чи невеликій групі країн, по суті, протікає незалежно; певна галузь є в багатьох країнах, але в кожній з них конкуренція йде по-своєму. У числі конкурентів можуть бути і МНК, але дія їх конкурентних переваг у більшості випадків обмежується межами тієї країни, в якій ці компанії діють. Таким чином, міжнародна галузь являє собою своєрідний набір галузей (кожна в межах своєї країни). Звідси і термін "множинно-національна" конкуренція.

На протилежному кінці спектра - глобальні галузі, в яких конкурентна позиція фірми в одній країні істотно впливає на її позиції в інших країнах. Тут конкуренція йде на дійсно глобальній основі, фірми, що конкурують, покладаються на переваги, які випливають з їх діяльності по усьому світі. Фірми комбінують переваги, досягнуті в країні базування, з тими, які вони отримали завдяки присутності в інших країнах, наприклад ефект масштабу, здатність обслуговувати клієнтів у багатьох країнах або репутація, яку можна затвердити й в іншій країні. Глобальна конкуренція має місце в таких галузях, як випуск цивільних літаків, телевізорів, напівпровідникових приладів та ін. Глобалізація галузей особливо підсилилася після другої світової війни.





Реферат на тему: Конкуренція як складова функціонування ринкової економіки (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.