Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економіка підприємства

Характеристика малого та середнього підприємництва. Джерела фінансування (реферат)

Зміст

1. Види підприємств в Україні 3

2. Джерела фінансування малого та середнього підприємництва. 7

3. Лізинг як вид підприємницької діяльності 9

Список використаної літератури. 16


1. Види підприємств в Україні

За метою і характером діяльності підприємства поділяються на:

· комерційні, тобто підприємства мають комерційний характер з одержанням прибутку;

· некомерційні, до них належить доброчинні, освітянські, медичні, наукові та інші організації невиробничої сфери народного господарства.

За формою власності майна:

· приватні, що належать окремим громадянам на правах приватної власності та з правом найму робочої сили;

· колективні, що ґрунтуються на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариств або громадської організації;

· комунальне, яке засноване на засадах власності відповідної територіальної громади;

· державні (в т.ч. казенні), засновані на державній власності.

Казенні підприємства це такі, як і не підлягають приватизації. Рішення про перетворення державного підприємства на казенне приймає Кабінет Міністрів України за однією з таких умов:

а) підприємство проводить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до чинного законодавства може здійснюватись тільки державним підприємством;

б) головним споживачем продукції підприємства (понад 50%) є держава;

в) підприємство є суб'єктом природних монополій.

За національною належністю капіталу:

· національні, капітал яких належить підприємцям своєї краси;

· закордонні, капітал є власністю іноземних підприємців повністю або в тій частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства створюються у формі філій або дочірніх фірм і реєструються в країні місцезнаходження;

· змішані (спільні) – капітал належить підприємцям двох або кількох країн; їхня реєстрація здійснюється в країні одного із засновників такого підприємства; якщо метою створення змішаного підприємства є спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним.

За правовим статусом і формою господарювання:

· одноосібні, є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов'язання всім майном (капіталом), Форму одноосібних підприємств мають переважно малі за кількістю працівників фірми;

· кооперативні (кооперативи), добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності[3, c. 224-225].

В економіці України функціонують два основі типи кооперативів: виробничі й споживчі. У перспективі можна очікувати великого поширення кооперативів також і в інших сферах діяльності – науковій, фінансовій, страховій тощо;

орендні, полягають в тимчасовому (на договірних засадах) володінні й користуванні майном, необхідним орендатору для здійснення підприємницької діяльності;

господарські товариства є об'єднаннями підприємців.

Такі товариства поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, командитні та акціонерні.

За галузево-функціональним видом діяльності:

· промислові;

· сільськогосподарські;

· будівельні;

· транспортні;

· торгові;

· виробничо-торгові;

· торгово-посередницькі;

· інноваційно-впроваджувальні;

· лізингові;

· банківські;

· страхові;

· туристичні тощо.

За технологічною (територіальною) цілісністю і ступенем підпорядкування:

головні (материнські), особливістю є те, що вони контролюють інші фірми;

дочірні – юридично самостійне організаційне утворення. Що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій;

асоційовані – є формально самостійними, але з різних причин вони залежать від головної фірми і мусять підпорядковуватися її стратегічним цілям;

філії – на відміну від дочірніх та асоційованих підприємств не користуються юридичною й господарською самостійністю, не мають власного статуту та балансу, діють від імені і за дорученням головного підприємства, мають однакову з ним назву.

За розміром кількості працівників:

· великі (над великі);

· середні;

· малі (дрібні);

· мікропідприємства (до 10 осіб та обсягом виручки до 250 тис. грн. за рік від продажу продукції (надання послуг).

Малі підприємства.

З-поміж суб'єктів господарської діяльності окремо виділяють малі (дрібні) підприємства, що становлять основу малого бізнесу.

До них належать суб'єкти господарювання з кількістю працівників:

· у промисловості та будівництві – до 200 осіб;

· в інших галузях виробничої сфери – до 50 осіб;

· науці й науковому обслуговуванні – до 100 осіб;

· галузях невиробничої сфери – до 25 осіб;

· роздрібній торгівлі – до 145 осіб[1, c. 62-64].


2. Джерела фінансування малого та середнього підприємництва

За ринкових відносин важливе значення набуває вибір оптимальної структури джерел фінансування підприємств. Фінансування підприємств здійснюється за рахунок власних і залучених коштів (рис. 1).

Рис.1. Джерела фінансування підприємства

Структура джерел фінансування підприємства залежить від багатьох факторів:

- від оподаткування доходів підприємства;

- темпів зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності;

- структури активів підприємства;

- стану ринку капіталу;

- відсоткової політики комерційних банків;

- рівня управління фінансовими ресурсами підприємства, тощо.

Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування.

Необхідно врахувати, що фінансування за рахунок власного капіталу не приводить до виникнення зобов'язань, а за рахунок позичкового капіталу викликає фінансові зобов'язання підприємства. Водночас треба мати на увазі, що за всі зовнішні фінансові ресурси підприємства необхідно платити проценти. Тому ці ресурси с предметом особливої уваги менеджерів підприємства[9, c. 54-55].

Найдешевшим джерелом зовнішніх коштів для підприємства є фінансування з Державного бюджету України. Таке фінансування надається в обсягах, передбачених державним бюджетом поточного року на міжгалузеві енергозберігаючі заходи (на 2006 рік ця сума складає 17,039 млн. грн.) і в рахунок часткового використання на ці потреби коштів державних централізованих капітальних вкладень.

Пропозиції щодо отримання бюджетного фінансування необхідно надсилати до Державного комітету з енергозбереження України або до профільних міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, обласних, Київської, Севастопольської міських державних адміністрацій. Ці пропозиції повинні включати техніко-економічне обґрунтування обсягів та ефективного впровадження енергозберігаючих заходів.

Розподіл коштів на здійснення проектів, реалізація яких передбачається на об'єктах, що фінансуються з місцевих бюджетів, та підприємствах, у статутному фонді яких є частка державної власності, здійснюється з урахуванням рівня залучення коштів місцевих бюджетів та власних коштів підприємств.

Участь у конкурсі на отримання фінансування з бюджету можуть взяти підприємства будь-яких форм власності. Обмеження – наявність рішення суду про банкрутство підприємства або про порушення справи про банкрутство, перебування у стадії ліквідації, припинення господарської діяльності[9, c. 58].


3. Лізинг як вид підприємницької діяльності

Лізинг (від англійського терміну "1еаgе" брати і здавати майно в тимчасове користування) означає оренду. Це вид підприємницької діяльності, спрямованої на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, коли за договором лізингу лізингодавець зобов'язується придбати у власність майно за дорученням лізингоодержувача у відповідного продавця майна і надати це майно в користування лізингоодержувачу за плату на визначений строк для підприємницьких цілей.

До основних видів лізингу належать фінансовий і оперативний. Критерієм їх розмежування служать ознаки за обсягом зобов'язань лізингодавця і строками використання лізингового майна. Решта видів лізингу - різновиди основних видів, і залежно від ознак вони можуть бути віднесені до оперативного чи фінансового лізингу.

Однією з основних форм подолання проблем відсутності інвестиційних коштів є лізинг.

Лізингова операція - господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає надання основних фондів у користування іншим фізичним або юридичним особам, тобто врегулювання такої кількості відносин, які дають можливість передати лізингове майно в тимчасове користування на визначений термін за відповідну плату.

До ознак, які дозволяють виділити лізингову операцію з маси інших операцій, належать такі:

лізингодавець виступає як фінансуюча організація, яка придбає у продавця лізингове майно на умовах, що воно буде передане в лізинг лізингоодержувачу;

право вибору продавця лізингового майна (об'єкта лізингу) ще до укладання договору купівлі-продажу належить лізингоодержувачу, якщо інше не передбачено договором;

лізингове майно використовується лізингоодержувачем тільки в підприємницьких цілях;

сума лізингових платежів за весь період лізингу повинна включати повну (або близьку до неї) вартість лізингового майна за цінами на момент укладення договору;

майно, передане в лізинг, протягом всього строку дії лізингового договору є власністю лізингодавця, за винятком майна, придбаного лізинговою компанією за рахунок державних коштів;

у лізинговому договорі може бути передбачене право викупу лізингового майна лізингоодержувачем до закінчення або після закінчення строку договору;

за домовленістю сторін, у лізинговому договорі може бути передбачена прискорена амортизація лізингового майна згідно із законодавством України з подальшим повідомленням про це податкових органів;

термін лізингу майна визначається за домовленістю сторін згідно із законодавством України, але не може бути більшим від строку його повної амортизації.

З точки зору комплексу відносин, лізингова операція складається з двох взаємопов'язаних частин: відносини щодо купівлі-продажу, і відносини щодо тимчасового використання майна. З точки зору права, ці відносини можуть бути реалізовані за допомогою двох видів договорів: купівлі-продажу і лізингу[5, c. 24-27].

Об'єктом лізингу може бути будь-яке рухоме і нерухоме майно, яке за діючою класифікацією належить до основних засобів, крім майна, вільний обіг якого на ринку заборонений.

Головна умова лізингу полягає в тому, що майно, яке передається в лізинг, має бути використане тільки в підприємницьких цілях. В агропромисловому комплексі до об'єктів лізингу належать основні засоби, що використовуються у сфері виробництва, заготівлі, переробки сільськогосподарської продукції, громадському харчуванні та інших видах діяльності. Якщо в лізингову компанію звернулись дві організації з пропозицією взяти майно у лізинг, перша з яких - для використання об'єкта лізингу з підприємницькою метою, а друга - некомерційний благодійний фонд, то лише в першому випадку може бути укладена лізингова угода.

Другим важливим критерієм визначення майна є те, що воно не повинно втрачати своїх натуральних властивостей у виробничому процесі, тобто після закінчення строку лізингу предмет повинен бути придатним для продажу або подальшого передавання в лізинг. Цим вимогам відповідають основні засоби виробництва.

Об'єктом лізингу можуть виступати складні речі, наприклад, якщо предметом лізингу є підприємство, то дія угоди поширюється на всі складові частини єдиного цілого: приміщення, споруди, устаткування та інші компоненти.

Об'єктом лізингу може бути сукупність предметів, в якій є головна річ, наприклад приміщення і прибудова до нього. Головна річ має в господарському обігу самостійне значення, а приналежність залежить від неї, слугує головній речі і пов'язана з нею загальним господарським призначенням. Тому, якщо головна річ передана в лізинг, то разом з нею в лізинг передається і приналежність[2, c. 148-149].

Суб'єктами лізингової угоди є сторони, які мають безпосереднє відношення до об'єкта лізингового договору. Класичному лізингу властивий тристоронній характер взаємовідносин, оскільки в лізинговій угоді беруть участь три суб'єкти. В цій схемі лізингових взаємовідносин сторонами угоди виступають: лізингодавець, лізингоодержувач і продавець майна.

Лізингодавець - суб'єкт підприємницької діяльності, який передає в користування об'єкт лізингу за договором лізингу. Ним можуть бути:

• установи банку або його філії, фінансові компанії, кредитні установи, в статуті яких передбачений цей вид підприємницької діяльності;

• фінансово-лізингова компанія, яка створюється спеціально для здійснення лізингових операцій, основною і фактично єдиною функцією якої є оплата майна, тобто фінансування лізингової операції;

• спеціалізована лізингова компанія, яка в додаток до фінансового забезпечення лізингової операції бере на себе весь комплекс послуг нефінансового характеру (утримання, ремонт майна, заміну зношених деталей, консультації щодо його використання та ін.);

• будь-яка фірма або підприємство, для яких лізинг не є профілюючою діяльністю, але й не .забороненою статутом сферою підприємництва, і які мають фінансові джерела для проведення лізингових операцій.

Другою стороною, лізингоодержувачем, є користувач майна.Лізингоодержувач - юридична особа, що здійснює підприємницьку діяльність, або громадянин, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і зареєстрований як індивідуальний підприємець, що отримує майно в користування за лізинговим договором. Ним можуть бути юридичні особи будь-якої форми власності або громадяни: державне підприємство, організація, кооператив, громадянин, акціонерне товариство та ін.

Третій учасник лізингової операції - продавець лізингового майна, яким може бути юридична чи фізична особа і підприємство-виробник майна (кооператив, торговельна, постачальницько-збутова організація).

Фінансовий лізинг являє собою комплекс економічних і майнових відносин, що виникають у зв'язку з придбанням майна у власність з подальшим його передаванням у тимчасове користування за відповідну плату на строк, наближений за тривалістю до строку його експлуатації та амортизації всієї або більшої частини вартості майна. Основними ознаками, що характеризують фінансовий лізинг, є:

• участь у лізинговій угоді, крім лізингодавця і лізингоодержувача, третьої сторони (виробника або постачальника лізингового майна);

• придбає лізингодавець майно не для власного використання, а для передачі його в тимчасове користування лізингоо-держувачу;

• право вибору майна та його продавця належить лізинго-одержувачу;

• продавець майна знає, що майно придбається спеціально для передачі його в тимчасове користування лізингоодержувачу;

• майно безпосередньо доставляється лізингоодержувачу і приймається ним в експлуатацію;

• претензії щодо якості майна, його комплектності, виправлення дефектів у гарантійний строк лізингоодержувач направляє безпосередньо продавцю майна;

• ризик випадкової загибелі і пошкодження майна переходить до лізингоодержувача після підписання акта приймання-передавання майна в експлуатацію.

Для сільськогосподарських підприємств фінансовий лізинг є привабливим способом придбання основних засобів. Проте цей вид інвестування не набув широкого застосування в Україні. Розвиток фінансового лізингу стримує високий ризик лізингових операцій для лізингодавця через низьку платоспроможність більшості сільськогосподарських підприємств і низький рівень їх ділової етики.

Підприємство, яке бажає отримати майно у фінансовий лізинг, звертається до потенційного лізингодавця із заявою, де має вказати бажаний об'єкт лізингу, його вартість, бажаний строк лізингової угоди та умови сплати лізингових платежів. Для прийняття попереднього рішення лізингодавцем до заяви потрібно додати інформацію про діяльність та стан підприємства, його керівництво[8, c. 59-63].

Оперативний лізинг характеризується тим, що строк, на який майно передається в тимчасове користування, набагато менший від нормативного строку служби майна. Для оперативного лізингу характерні такі ознаки:

• оскільки строк лізингового договору значно менший від нормативного строку служби майна, лізингодавець не розраховує відшкодувати вартість майна за рахунок платежів від одного лізингового контракту;

• майно передається в лізинг багаторазово;

• у лізинг передається не спеціально придбане майно за замовленням лізингоодержувача, а наявне в лізинговій компанії;

• лізингова операція має двосторонній характер (лізингодавець - лізингоодержувач);

• обов'язки щодо технічного обслуговування, ремонту, страхування покладаються на лізингову компанію;

• лізингоодержувач може розірвати договір, якщо майно через непередбачені обставини виявиться непридатним для використання;

• ризик випадкової загибелі, втрати, пошкодження лізингового майна покладається на лізингодавця;

• після закінчення строку лізингового договору майно, як правило, повертається лізингодавцю.

Лізинговий процес - від концептуальної ідеї до практичної реалізації лізингового проекту, експлуатації техніки, виробництва продукції і закінчення договору - умовно можна поділити на такі чотири великі етапи: підготовка і обґрунтування; юридичне оформлення; використання об'єкта лізингу; оформлення відносин після закінчення строку дії договору.

На першому (попередньому) етапі здійснюють всі підготовчі роботи, які необхідно виконати перед укладенням ряду юридичних договорів. На ньому оформляються такі документи: заява майбутнього лізингоодержувача до лізингодавця на придбання лізингового майна; висновок про платоспроможність лізингоодержувача й ефективність лізингового процесу; заява-наряд, яка подається лізингодавцем постачальнику устаткування; заява лізингової компанії банку про надання кредиту для проведення лізингової операції. Проведення великої кількості робіт зумовлене складним характером багатосторонніх відносин при лізингу.

Надзвичайно важливу роль в організації управління лізингом відіграє другий етап - юридичне закріплення лізингової угоди. Для досягнення цієї мети оформляються такі документи: кредитний договір між лізинговою компанією і банком про надання позички для проведення лізингової операції; договір купівлі-продажу об'єкта лізингу; акт приймання-передавання об'єкта лізингу в експлуатацію; договір з технічного обслуговування техніки; договір із страхування майна, переданого в лізинг; лізинговий договір.

Третій етап лізингового процесу - період використання об'єкта лізингу. Він супроводжується тим, що лізингоодержувач забезпечує збереження лізингового майна, виконує роботи, спрямовані на підтримку його в робочому стані, здійснює виплати лізингових платежів. Лізингові операції відображуються в бухгалтерському обліку і звітності.

Четвертий етап лізингового процесу - період оформлення взаємовідносин між лізингодавцем і лізингоодержувачем після закінчення строку дії лізингового договору. Лізинговий договір вважається припиненим після закінчення строку його дії. Лізингоодержувач після закінчення або до закінчення строку дії договору може стати власником об'єкта лізингу після повної сплати його вартості відповідно до умов лізингового договору та законодавства України[6, c. 131-134].


Список використаної літератури

1. Гетьман О. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Оксана Гетьман, Валентина Шаповал,; Мін-во освіти і науки України, Дніпропетровський ун-т економіки і права. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -487 с.

2. Дратвер Б. Основи підприємницької діяльності: Навчальний посібник/ Борис Дратвер, Наталія Пасічник; М-во освіти і науки України, Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В.Винниченка. -Кіровоград, 2003. -186 с.

3. Ісаков М. Види та організаційні форми підприємств в Україні // Вісник Академії правових наук України. -2004. -№ 4. - С. 224-230

4. Карич Д. Маркетинг на підприємствах / Драгомир Карич,. -К., 1994. -95 с.

5. Лях О. Лізинг як один із шляхів фінансування потреб підприємств // Фінанси України. -1998. -№ 7. - С. 24-27

6. Мочерний С. Основи підприємницької діяльності: Посібник/ Степан Мочерний, Олександр Устенко, Сергій Чеботар. -К.: Академія, 2001. -279 с.

7. Основи підприємницької діяльності : Навчальний посібник/ Борис Дратвер, Наталія Пасічник, Дмитро Закатнов та ін.; М-во освіти і науки України, АПН України, Ін-т проблем виховання. -Кіровоград, 2004. -223 с.

8. Ушаков В. Застосування фінансового лізингу в розвитку підприємств // Фінанси України. -2000. -№ 11. - С. 59-63

9. Чемодуров О. Зовнішні джерела фінансування українських підприємств // Економіка України. -2005. -№ 9. - С. 54-61

10. Щербань В. Маркетинг: Навчальний посібник/ Володимир Щербань,; М-во освіти і науки України, Черкаська академія менеджменту. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -202 с.





Реферат на тему: Характеристика малого та середнього підприємництва. Джерела фінансування (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.