Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економіка підприємства

Інноваційна діяльність підприємства (курсова робота)

ЗМІСТ

Вступ ……..…………………………………………...……….…...……ст. 5

1. сутність інноваційної діяльнос...…………………….…....ст.9

1.1 Поняття та зміст інноваційних процесів………..…………….….ст.9

1.2 Науково-технічний прогрес………………………………….…...ст.14

1.3 Організаційний розвиток, його зміст, форми та визначення.......ст.16

1.4 Оцінка ефективності інноваційних процесів………………….…ст.17

2. СТАН ВІТЧИЗНЯНОГО НАУКОВО-ВИРОБНИЧОГО КОМПЛЕКСУ

І ОЦІНКА ЙОГО ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ……………ст.20

2.1 Інноваційна інфраструктура………………………………………ст.22

2.2 Міжнародне співробітництво……………………………………..ст.27

3. Методи економічної оцінки інноваційних процесів на підприємстві………………………………………………………..ст.29

4. Розрахункова частина ………………………………………..ст. 50

Висновки………..……………………………………………………….ст.55

Список літератури …………………………………………...…..…..ст.59


Вступ

У цей складний для України період відродження ринкових відносин, коли вкрай важливими завданнями є збереження промислового комплексу, його структурна перебудова і забезпечення подальшого науково-технічного розвитку, проблема підвищення ефективності інноваційної діяльності вітчизняних підприємств набуває принципового значення, оскільки її вирішення дасть змогу перейти до створення і використання технологій більш високого рівня, а отже, прискорити економічне зростання національної економіки.

Економіка України Й далі залишається несприйнятливою до науково-технічних нововведень через низький рівень виробничої бази промисловості та слабке фінансування державою науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок. Ось чому формування ефективної державної науково-технічної та інвестиційної політики, спрямованої на досягнення більш високих технологічних укладів, повинно здійснюватися на основі перетворення власних наукових і дослідно-конструкторських розробок у базовий елемент виробництва. Саме активізація інноваційної діяльності наукової і виробничої сфер є важливим завданням та умовою становлення економічної незалежності України.

Очевидним і зрозумілим є те, що вирішення проблем активізації інноваційної діяльності підприємств - головна запорука здійснення успішних ринкових реформ. Крім того, досвід розвинутих країн свідчить, що вихід з економічної кризи неможливий без активізації інноваційної діяльності.

Вплив інноваційного чинника на виробництво сьогодні є радикальним І комплексним. Надзвичайно велика вигода провідних фірм від інноваційної діяльності обумовлена тим, що вони під гаслом експорту новітніх технологій насправді передають тільки не дуже ефективні та застарілі технології. Справді, інновації, а значить і наука, що їх продукує, сьогодні набагато менш доступні, ніж найцінніші природні ресурси. Причиною є те, що ними володіють лише високорозвинуті країни, що дає змогу їм, по суті, утримувати монопольне становище і, таким чином, привласнювати надприбуток. Варто наголосити, що саме володіння інноваціями, котрі є стимуляторами розвитку підприємства, забезпечує перемогу У конкурентній боротьбі.

Методологічні та практичні засади інноваційної діяльності промислових підприємств в умовах перехідного періоду потребують детального опрацювання, оскільки зарубіжний досвід у цій сфері не може бути адаптований в Україні без урахування особливостей розвитку вітчизняної економіки.

Сьогодні інновації стають ключовим чинником розвитку для більшості підприємств. Характерною є зростаюча кількість наукових праць, де досліджується інноваційна діяльність. У більшості з них акцент робиться не на ціновому механізмі конкуренції, а на інноваційних процесах, пов'язаних з поліпшенням всього виробничо-господарського потенціалу підприємства. Ось чому вітчизняні вчені намагаються обґрунтувати національні інноваційні пріоритети, знайти дійові механізми залучення й ефективного використання інновацій. Однак масштаби та рівень наукової розробки зазначених проблем залишаються недостатніми.

Так, на наш погляд, недостатньо опрацьовані вітчизняними вченими питання економічної оцінки інноваційних процесів, що може призвести до впровадження у виробництво заздалегідь неефективних інноваційних проектів.

Метою даного наукового дослідження є розробка напрямків часткового вирішення вказаних проблем на рівні підприємства. У пропонованій читачеві монографії розглянуто основні тенденції розвитку інноваційної діяльності промислових підприємств, досліджено значення такої діяльності для забезпечення економічного зростання національної економіки, намічено напрямки її активізації і розроблено методи оцінки економічної ефективності інноваційних процесів, пов'язаних з впровадженням нових видів продукції, нових технологічних процесів і методів організації виробництва, а також з вдосконаленням методів управління промисловим виробництвом.

Процес економічної глобалізації, а також ринкова орієнтація економіки України вимагають приведення в дію взаємозалежних техніко-технологічних, організаційно-економічних та управлінських чинників ефе­ктивного освоєння у виробництві науково-технічним досягнень. Інноваційний фактор стає вирішальним для виходу національної економіки з депресивного стану, забезпечення її сталого розвитку, зниження залежності держави від критичного імпорту, підвищення конкурентноздатності вітчизняної продукції і активізації експортної діяльності. Принцип поєднання інвестицій з інноваціями має бути головним принципом реструктуризації економіки України та й регіонів, управління нововведеннями у виробничих структурах тощо.

Незважаючи на створений у минулому потужний науково-технічний потенціал, розповсюдження новин в Україні в умовах адміністративної си­стеми господарювання гальмувалося відсутністю ефективної мотивації, яку створює лише ринкова конкуренція. За рубежем фірми купують науково-технічні розробки (НТР) в комплексі з відповідними технологіями; устат­куванням, "ноу-хау", матеріалами та інжиніринговими послугами. Вітчиз­няні науково-дослідні установи (НДУ) поки що не мають достатньої мате­ріально-технічної бази і досвіду комерційної взаємодії з виробництвом для обслуговування всього інноваційного циклу від ідеї до її комерційного вті­лення. Тому підприємства змушені купувати на внутрішньому ринку нау­ково-технічної продукції лише ідеї, а потім розробляти технологію, проек­тувати або купувати відповідне устаткування, освоювати виробництво но­вої продукції Це значно збільшує тривалість нововведень і гальмує науко­во-технічний прогрес.

В умовах розбудови відкритої економіки чітко виявилося, що низький техніко-технологічний рівень обмежує можливості інтеграції національної економіки у світову економіку. Особливістю сучасного періоду є також те, що колишня централізована система управління нововведенням зруйно­вана, а ринковий інноваційний механізм формується надто повільно. До того ж в Україні, в останні роки XX століття спостерігалися економічна та технологічна криза, зменшеній долі п'ятого та четвертого технологічних укладів та зростання долі третього та реліктового складів, що привело до зниження конкурентоспроможності вітчизняної продукції, втрати Украї­ною позицій на внутрішньому та зовнішньому ринках. Тому зростає акту­альність проблем, пов'язаних із формуванням ефективної інноваційної політики І раціонального інноваційного механізму на всіх рівнях управління національною економікою.

Підприємці повинні усвідомлювати, що управління нововведеннями є серцевиною підприємни­цької діяльності, необхідною умовою успішного бізнесу, тому що саме но­вовведення сприяють підвищенню якості і зниженню собівартості продук­ції, забезпечують її конкурентоспроможність, а відтак й ефективну присут­ність підприємств та організацій на ринку товарів і послуг. Фахі­вці мають оволодіти теоретичними основами, методологією та практични­ми навичками інноваційного менеджменту, усвідомлювати принципи фор­мування та реалізації державної інноваційної політики, особливості органі­зації інноваційної діяльності в регіонах, основні напрями вдосконалення інноваційної діяльності в окремих галузях економіки, навчитися самостій­но вирішувати інноваційні завдання від прогнозування нововведень до їх комерційного використання у підприємницьких структурах.


Сутність інноваційної діяльності

1.1. Поняття та зміст інноваційних процесів

Всю сукупність процесів і явищ, що відбуваються на підприємствах різних галузей народного господарства, можна умовно поділити на дві групи — традиційні і інноваційні. Традиційні процеси і явища характеризують звичайне функціонування народного господарства, його галузей і підприємств, а інноваційні — розвиток останніх на якісно новому рівні. Впродовж тривалого періоду, коли економіка функціонувала і розвивалась переважно за рахунок екстенсивних факторів (застосування постійно зростаючого обсягу суспільних ресурсів — персоналу, виробничих фондів), у виробництві домінували традиційні процеси і явища. Оскільки екстенсивні фактори практично себе вичерпали або їх дія стала економічно невигідною, розвиток та інтенсифікація сучасного виробництва мають базуватися переважно на нових рішеннях у галузі технології, техніки, організаційних форм і економічних методів господарювання. Опрацювання, прийняття і реалізація таких рішень складають зміст так званих інноваційних процесів.

В звичайному розумінні інноваційні процеси, що мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській системі, характеризуються сукупністю безперервно виникаючих у часі і просторі прогресивних, якісно нових змін. Результатом інноваційних процесів є новини, а їх впровадження у господарську практику визнається нововведенням. Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері виробництва, спричинюючи у ній прогресивні зміни.

Технічні новини і нововведення проявляються у формі нових продуктів (виробів), технологій їх виготовлення, засобів виробництва (машин, устаткування, енергії, конструкційних матеріалів).

Організаційні нововведення охоплюють нові методи і форми організації усіх видів діяльності підприємств та інших ланок суспільного виробництва (організаційні структури управління сферами науки і виробництва, форми організації різних типів виробництва і колективної праці) .

Економічні методи господарського управління наукою і виробництвом через реалізацію функцій прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення, мотивації і оплати праці, оцінки результатів діяльності; соціальні різні форми активізації людського чинника (професійна підготовка і підвищення кваліфікації персоналу, в першу чергу складу керівників усіх рівнів; стимулювання його (їх) творчої діяльності; поліпшення умов і постійного підтримання високого рівня безпеки праці;охорона здоров'я людини і навколишнього природного середовища; створення комфортних умов життя.); юридичні — нові і змінені закони та різноманітні нормативно-правові документи, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств і організацій.

За масштабністю і ступенем впливу на ефективність діяльності певних ланок суспільного виробництва усі новини та нововведення можна об'єднати у дві групи — локальні (поодинокі, окремі) та глобальні (великомасштабні).

Якщо локальні новини (нововведення) призводять переважно до еволюційних перетворень у сфері діяльності підприємств і через це не справляють особливо істотний вплив на ефективність їх функціонування і розвитку, то глобальні, що у своїй більшості є революційними (принципово новими), мають кардинально підвищувати організаційно-технічний рівень виробництва і завдяки цьому забезпечувати суттєві позитивні зрушення в економічних і соціальних процесах.

Між окремими видами інноваційних процесів (новин, нововведень) існує порівняно тісний взаємозв'язок.

Ефективні технічні, організаційні та економічні нововведення неодмінно призводять до помітних позитивних змін у соціальних процесах на підприємствах, а все зростаюча актуалізація нагальних завдань соціального характеру ініціює їх розв'язання за допомогою нових організаційно-технічних і економічних рішень. Зрештою усі нововведення на підприємствах, які зорієнтовані на динамічний розвиток і невпинне підвищення ефективності виробництва, мають спиратися на власні юридичні підвалини, відповідні нормативно-законодавчі акти; Усі локальні і особливо глобальні нововведення різної спрямованості можуть забезпечувати максимально можливий прогресивний вплив на виробництво за умови, якщо вони використовуються підприємствами постійно, комплексно і гармонійно. Найбільший за наслідками безпосередній вплив на результативність (ефективність) діяльності підприємства справляють технічні і організаційні нововведення. Інші нововведення впливають на виробництво опосередковано (через ефективність нових технічних і організаційних рішень). Про ступінь впливу окремих організаційно-технічних та інших нововведень на відповідні економічні показники діяльності підприємств свідчать такі приклади.

Досвід експлуатації гнучких автоматизованих виробництв показує істотні переваги порівняно з технологічним устаткуванням традиційного виконання: питома вага оплати праці (у розрахунку на одну деталь) зменшується на 25-30%, накладні витрати — більш як на 80%, виробнича площа — на 60%, а тривалість виробничого циклу скорочується у 5-6 разів. Серед глобальних технічних нововведень за ступенем впливу на економіку підприємства відрізняються роторні та роторно-конвейерні лінії, які у порівнянні з традиційними знаряддями праці залежно від складності виготовлюваних деталей забезпечують: підвищення продуктивності праці у 4-10 разів; зменшення обсягу необхідної виробничої площі - 2-2,5 рази; скорочення тривалості циклу виготовлення — 15-20, а обсягу транспортування виробів — 25-30 разів.

Помітно посилюється вплив нових технічних (технологічних) систем не лише на економічні явища, але й на соціальні процеси. Це вимагає підвищеної уваги конструкторів нової техніки до показників її надійності, ергономічності і екологічності. Особливо нагальним є завдання екологічного виробництва на підприємствах. За результатами соціальних досліджень установлено, що, наприклад, збільшення у два рази забруднення повітря шкідливими викидами скорочує термін експлуатації промислового устаткування до першого капітального ремонту в середньому у півтора рази, а урожайність пшениці у зонах дії підприємств кольорової металургії на 40-60% менша, ніж за межами цих зон. У той же час сучасні прогресивні технології уможливлюють перетворення джерел подібних економічних витрат у чинники зростання обсягів продукції і прибутку. Зокрема застосування існуючої технології утилізації викидів сірчаного ангідриду тепловими електростанціями шляхом оснащення їх відповідними газоочисними установками може задовольнити половину потреби народного господарства України у сірчаній кислоті.

Варто обчислювати такі техніко-економічні показники:

— приріст обсягу виробленої продукції .

де Lвп — чисельність вивільнених працівників за рахунок технічних і організаційних нововведень, чол.; — продуктивність праці у розрахунковому (періоді), тис. гр./чол.; — обсяг виробленої продукції, тис. гр.

— приріст продуктивності праці

де - загальне зростання продуктивності праці у розрахунковому році (періоді), %; L1 — фактична чисельність персоналу, чол.; — продуктивність праці у базовому році (періоді), тис. гр./чол.

— приріст фондоозброєності праці

де — темп зростання фондоозброєності праці у розрахунковому році (періоді), %; Фосн — вартість основних виробничих фондів, тис. гр.; f0 — фондоозброєність праці у базовому році (періоді), тис. гр./чол.

— приріст фондовіддачі

де LF — темп зміни фондовіддачі за розрахунковий рік (період), %; F0 — фондовіддача у базовому році (періоді), гр.

— частка економії від впровадження технічних і організаційних новин в загальних витратах на виробництво продукції, %

де D1 — середня заробітна плата одного працівника у розрахунковому році (періоді), гр.; Р1 — загальна сума прибутку у тому ж році (періоді), тис. гр.

— приріст рентабельності виробництва

де R1 рівень рентабельності виробництва у розрахунковому році (періоді), %; Фвир — загальна вартість виробничих фондів, тис. гр.

Потенційні можливості розвитку і ефективності виробництва визначаються перш за все науково-технічним прогресом, його темпами і соціально-економічними результатами.

Чим цілеспрямованіше і ефективніше використовуються новітні досягнення науки і техніки, що є першоджерелами розвитку продуктивних сил, тим успішніше вирішуються кінцеві і пріоритетні (по відношенню до виробничих) соціальні завдання життєдіяльності суспільства.

1.2. Науково-технічний прогрес

Науково-технічний прогрес (НТП) в буквальному розумінні означає безперервний взаємообумовлений процес розвитку науки і техніки; у ширшому суттєво-змістовному значенні — це постійний процес створення нових і удосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки.

Спираючись на суть, зміст та закономірності сучасного розвитку науки і техніки, можна виокремити характерні для більшості галузей народного господарства загальні напрямки НТП, а по кожному з них — пріоритети на найближчу доступну для огляду перспективу.

В умовах сучасних революційних перетворень у технічному базисі виробництва ступінь його технічної досконалості та рівень економічного потенціалу в цілому визначаються прогресивністю використовуваних технологій — способів одержання і перетворювання матеріалів, енергії, інформації, виготовлення продукції. Технологія виступає завершальною ланкою і формою матеріалізації фундаментальних досліджень, засобом безпосереднього впливу науки на сферу виробництва.

В галузі предметів праці варто виділити такі тенденції НТП:

1) істотне підвищення якісних характеристик матеріалів мінерального походження, стабілізація і навіть зменшення питомих обсягів їх споживання;

2) інтенсивний перехід до застосування у все більшій кількості легких, міцних та корозієстійких кольорових металів і сплавів, що став можливим внаслідок появи принципово нових технологій, які у багато разів зменшили вартість їх виробництва; 3) істотне розширення номенклатури та форсоване нарощування обсягів продукування штучних матеріалів з наперед заданими і унікальними властивостями.

До сучасних виробничих процесів ставляться такі вимоги, як досягнення максимально можливої безперервності, безпеки, гнучкості і продуктивності, що можуть бути реалізовані лише за відповідного рівня їх механізації і автоматизації — інтегрованого та завертаючого напрямку НТП. Механізація і автоматизація виробництва, яка відображає різний ступінь заміни ручної праці машиною, у своєму безперервному розвитку послідовно, паралельно або паралельно-послідовно проходить від нижчої (часткової) до вищої (комплексної) форми.

Вся сукупність сучасних напрямків НТП слугує фундаментальною базою технічного розвитку будь-якого підприємства. Технічний розвиток відображає процес формування і удосконалення техніко-технологічної бази підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати його господарської діяльності.

Технічний розвиток як об'єкт організаційно-економічного управління охоплює різноманітні форми, що мають відображати відповідні стадії процесу розвитку виробничого потенціалу і забезпечувати відтворення основних фондів підприємства (від капітального ремонту знарядь праці до розширення та нового будівництва певних виробничих ланок). Із сукупності форм технічного розвитку варто виокремлювати такі, які характеризують, з одного боку, підтримування техніко-технологічної бази підприємства, а з другого, — її безпосередній розвиток шляхом удосконалення і нарощування.

1.3. Організаційний розвиток, його зміст, форми та визначення

Організаційний прогрес виступає як узагальнена характеристика процесу використання організаційних факторів розвитку і підвищення ефективності виробництва. Його суть полягає в удосконаленні існуючих і застосуванні нових методів і форм організації виробництва і праці, елементів господарського механізму в усіх ланках управління економікою.

Основні сучасні тенденцій організаційного прогресу можна звести до такого:

прискорення темпів розвитку окремих та посилення взаємозв'язків усіх суспільних форм організації виробництва, що забезпечує демонополізацію виробництва багатьох видів продукції, конкуренцію продуцентів на ринку, мультиплікаційну ефективність діяльності підприємств різних типів і систем господарювання;

посилення безперервності та гнучкості виробництва на підприємствах багатьох галузей шляхом більш широкого застосування автоматичних роторних ліній робототехнічних комплексів і гнучких виробничих систем, що уможливлюють звести до мінімуму втрату часу і ресурсів, багатократно підвищити продуктивність праці, різко прискорити оновлення виготовлюваної продукції;

розвиток колективної (бригадної) форми організації і оплати праці, що за умов прискорення НТП, якісного удосконалення і ускладнення техніко-технологічної бази виробництва стає об'єктивно необхідним і економічно доцільним;

раціоналізація організації потоку і використання засобів виробництва і кінцевої продукції на всіх стадіях відтворювального процесу, переміщення певної частини організаційно-технологічних операцій з підготовки виробництва у сферу матеріально-технічного його забезпечення, що сприяє істотному скороченню виробничих запасів сировини, матеріалів і палива, зменшенню обсягів їх виконання, утилізації відходів виробництва;

формування нових типів суспільної комбінації речових і особистих елементів процесу виробництва, науки і виробництва, виробництва і сфери споживання у вигляді спільних міжгалузевих і міждержавних підприємств, науково-технічних комплексів, інженерних і сервісних центрів, створюваних з метою концентрації і раціонального використання суспільних ресурсів, підвищення ефективності науково-технічного прогресу;

удосконалення організації функціонування господарського механізму підприємств. їх перехід на ринкові економічні відносини з державою і іншими контрагентами, що посилює відповідальність за кінцеві результати діяльності, конкурентоспроможність на світовому і національному ринках, фінансову стійкість і прибутковість;

активізація людського чинника шляхом здійснення кадрової політики, що відповідає сучасним вимогам, правильного підбору керівників усіх рівнів, підвищення їх компетентності, діловитості і відповідальності; подальшого розвитку демократії в управлінні виробництвом; повсюдного забезпечення належної організованості і виконавської дисципліни.

1.4. Оцінка ефективності інноваційних процесів.

Розвиток і поглиблення окреслених тенденцій в галузі організації виробничо-трудових процесів та функціонування господарського механізму необхідно вважати сучасними завданнями прискорення організаційного прогресу. При цьому пріоритетними мають бути заходи щодо раціоналізації організаційно-господарського управління і подальшого взаємоузгодженого розвитку суспільних форм організації виробництва. Лише комплекс заходів такої спрямованості може забезпечити реалізацію наявних резервів прискорення і підвищення ефективності організаційного прогресу.

До груп технічних новин і нововведень, стосовно яких визначаються і оцінюються економічна та інші види ефективності, відносяться створення, виробництво та використання нових або модернізація (поліпшення експлуатаційних характеристик) існуючих засобів праці (машин, устаткування, будівель, споруд, передавальних пристроїв), предметів праці (сировини, матеріалів, палива, енергії) і споживання (продукції для безпосереднього задоволення потреб населення), технологічних процесів, включаючи ті з них, що містять винаходи і раціоналізаторські пропозиції.

Єдиним узагальнюючим показником економічної ефективності будь-якої групи технічних нововведень слугує економічний ефект, що характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оцінки очікуваних (фактичних) результатів над сумарними витратами ресурсів за певний розрахунковий період. Залежно від кола вирішуваних завдань величина економічного ефекту може і повинна обчислюватись в одній з двох форм: народногосподарській (загальний ефект за умовами використання нововведень) і внутрішньо-господарський (ефект, одержуваний окремо розробником, виробником і споживачем технічних новин або нововведень).

Народногосподарський економічний ефект визначається шляхом зіставлення результатів за місцем застосування технічних нововведень і усіх витрат на розробку, виробництво і споживання; він віддзеркалює ефективність тієї або іншої групи технічних нововведень я позиції їх впливу на кінцеві показники розвитку економіки країни.

Внутрішньогосподарський (комерційний) економічний ефект, що обчислюється на окремих стадіях відтворювального циклу "наука — виробництво - експлуатація (споживання), дозволяє оцінювати ефективність певних технічних новин і нововведень з огляду на ринкові економічні інтереси окремих науково-дослідних (проектно-конструкторських) організацій, підприємств-продуцентів і підприємств-споживачів.

З огляду на особливості оцінки ефективності усю сукупність нових організаційних рішень можна умовно розподілити на дві групи: першу організаційні нововведення, здійснення яких вимагає певних (нерідко істотних) додаткових одночасних витрат (капітальних вкладень); другу — ті з них, що не потребують додаткових інвестицій.

Визначення і оцінка економічної ефективності організаційних нововведень, що відносяться до першої групи (наприклад, організація нових спеціалізованих або комбінованих виробництв; концентрація виробництва на діючому підприємстві, яка спричинює необхідність його розширення, реконструкції або технічного переозброєння) здійснюються так же, як і нових технічних рішень. Разом з цим слід враховувати одну важливу обставину — до складу поточних витрат повинні включатись додатково транспортні витрати, а також втрати сировини (матеріалів) і готової продукції при їх транспортуванні і зберіганні.

Ефективність безвитратних нових організаційних рішень (зокрема запровадження бригадної або іншої прогресивної форми організації і оплати праці; удосконалення окремих елементів господарського механізму — організаційних структур управління, систем планування і фінансування; створення нових ринкових структур) визначають на основі обчислення переважно економії поточних витрат, обумовленої здійсненням таких нововведень. При цьому у кожному конкретному випадку необхідно точно окреслювати коло показників для оцінки ефективності тієї або іншої групи безвитратних організаційних рішень.


2. Стан вітчизняного науково-виробничого комплексу і оцінка його інноваційного потенціалу

Для того щоб краще уявляти собі масштаб і специфіку задач, з якими приходитися мати справу, реалізуючи стратегіч­ний вибір України на користь інноваційних механізмів госпо­дарського розвитку, необхідний змістовний аналіз актуального стану її науково-технологічного і виробничого комплексів, на­явних систем організації й управління, забезпечуючих інфра­структур, а також виділення в структурі цих комплексів тих елементів, що в найбільшій мірі підготовлені до розвитку і коо­перації в рамках сучасної світогосподарської системи.

Здійсненню такого аналізу має передувати вивчення спрямованості і специфіки процесів глобалізації світової еко­номіки, формування в її рамках нових полюсів сили: регіональ­них агломерацій, транснаціональних корпорацій і їхніх альян­сів, найбільших мегаполісів, а також інформаційного і фінансо­вого «каркасу» нового світового економічного порядку. Тільки шляхом постійного зміщення фокусів аналітичної роботи з внутрішніх аспектів проблем реорганізації національного гос­подарства на зовнішні закономірності функціонування і розви­тку світогосподарської системи (і навпаки), та зіставлення оде­ржуваних результатів, можливо буде оцінити інноваційний по­тенціал української економіки, виділити в ній перспективні се­ктори та визначити спрямованість і характер штучних впливів, здатних перебороти загрозливу «природну» динаміку асиміля­ції національного господарства світовою економікою в якості її периферійного елемента, яка спостерігається сьогодні. А також визначити ефективні механізми здійснення таких впливів. І маючи при цьому на увазі, що однією з найважливіших ознак

розвитку систем є така організаційно-управлінська співорганізація процесів функціонування і процесів змін, що здатна за­безпечувати стабільне відтворення систем життєдіяльності при динамічній зміні структур і форм здійснення самої діяльності.

Перш, ніж перейти до аналізу ситуації в науково-технічному і виробничому комплексах країни й оцінці їх інно­ваційного потенціалу та перспектив розвитку, буде доцільним коротко зупинитися на історії конверсії оборонного комплексу, - проблеми, з проведенням якої в минулому десятилітті зв'язу­валися великі надії на структурну перебудову промисловості країни і пріоритетний розвиток її наукомістких галузей. Звер­тання до теми конверсії1, критичний аналіз зусиль по її прове­денню і оцінка отриманих результатів повинні допомогти більш рельєфно побачити проблеми, над якими треба працювати, реа­лізуючи інноваційну стратегію на державному і регіональному рівнях, а також на рівні галузей і виробництв. Підставами для такого твердження можуть бути наступні.

Перше. Конверсія, як процес зміни ряду базових харак­теристик виробництва, може бути класифікована у якості мас­штабної інновації або процесу розвитку. А саме ці процеси і проблеми їхньої активізації в господарській практиці є центра­льною темою дослідження.

Друге. Очевидно, що, як і десять років тому, так і сьо­годні перспективи господарського розвитку нашої країни здебі­льше пов'язуються з потенціалом наукомістких виробництв, що у найбільшій мірі відповідають світовому рівню технологій, які використовуються. Очевидно також, що цим критеріям у першу чергу відповідають підприємства військово-промислового комплексу (ВГЛК) (колишні чи такі, що залишились).

Третє. Досвід проведення конверсії показав, що однією з найважливіших умов успішного здійснення таких масштабних перетворень є попередня глибока аналітична проробка усіх зна­чущих аспектів проблеми і формування на цій основі таких програм, які б враховували і пов'язували в єдиний цільовий комплекс усі фактори, критичні для успіху модернізації: право­ві, технологічні, організаційні, фінансові, кадрові, інформацій­ні, соціальні. Традиційна недооцінка значущості попереднього аналітичного обґрунтування «великих програм» і зневага до їх наступного інтелектуального супроводу - це небезпека, яка реа­льно загрожує перспективам реалізації стратегії інноваційного розвитку. Формування інноваційної економіки - не менш масш­табна і складна проблема, чим глибока конверсія виробництва, і вона пред'являє настільки ж тверді вимоги до рівня і якості робіт на всіх етапах реалізації.

Четверте. Рішення загальнонаціональних задач неми­нуче веде до необхідності узгодження повноважень і функцій усіх рівнів, які залучені до їх реалізації і тісної координації від­повідних програм: державних, регіональних і виробничих (га­лузевих і окремих підприємств). Критичний аналіз практики конверсії може дати відповідь на питання про можливі техно­логії і механізми розробки і узгодження програм подібної скла­дності.

П'яте. Реалістичне програмування конверсії було немо­жливе без глибокого аналізу світової кон'юнктури й оцінки пе­рспектив інтеграції галузей вітчизняного виробництва в систе­ми міжнародної кооперації. Ці ж задачі стоять і в порядку ден­ному сьогоднішнього дня, і їхня значущість тільки зростає.

Нарешті, аналіз зусиль по проведенню конверсії може дати відповідь на питання про те, якою мірою наявний у країні управлінський ресурс і досвід програмування відповідають ма­сштабу і складності поставленої мети - переводу національно­го господарства на інноваційний шлях розвитку.

2.1 Інноваційна інфраструктура

Відомо, що роль інфраструктури як каталізатора ділової активності і її внесок у забезпечення процесів розвитку стали особливо помітними, починаючи з другої половини XX століт­тя, що було обумовлено швидким розширенням міжнародної господарської кооперації, експансією капіталу на нові терито­рії, а також реалізацією програм розвитку депресивних регіонів. Сьогодні вважається загальновизнаним, що упереджаючи ство­рення на тих чи інших територіях, у тих чи інших сферах діяль­ності високорозвиненої інженерної, фінансової і соціальної ін­фраструктури є необхідною умовою для залучення й ефектив­ного освоєння інвестицій та розвитку відповідних видів діяль­ності.

Що можна сказати про рівень розвитку інноваційної інфраструктури в науково-технічній сфері України?

У нормативно-правовій області ми маємо ряд базових законів, зокрема Закони «Про наукову і науково-технічну дія­льність», «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на позначен­ня походження товарів», «Про охорону прав на топографії інте­гральних мікросхем», «Про обмеження монополізму і недопу­щення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності», «Про авторське право і суміжні права». У 1999 році прийнята державна "Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України». У розвиток вищезгаданих Законів випуще­но низку нормативно-правових актів Кабінету Міністрів і більш 40 нормативних документів різних міністерств і відомств Укра­їни. Країна є учасником ряду міжнародних договорів і угод в області охорони об'єктів інтелектуальної власності й активним учасником Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Усе це свідчить про те, що вітчизняна правова база практично відповідає міжнародним стандартам і може розглядатися як основа для подальшого розвитку.

На жаль, значно гірше ідуть справи з практикою її ви­користання. Тут ми маємо дуже багато проблем, які стримують співробітництво науки і промисловості, розвиток інноваційних процесів. Фахівцями в області інноваційної діяльності найчас­тіше згадуються такі проблеми, як дуже низький рівень залу­чення нематеріальних активів у господарський оборот і практи­чно повна відсутність цивілізованого ринку інтелектуальної власності, невизначеність процедур і відсутність ефективних механізмів рішення питань співвідношення прав власності на результати НДДКР, що створені у державних установах, відсу­тність вільного доступу до патентної інформації, тривалість термінів розгляду заявок і видачі патентів, очевидна слабкість національної системи підготовки патентознавців і фахівців з інноваційного управління, відсутність спеціалізованих судів з розв'язання спорів в області інтелектуальної власності

Інституціональну інноваційну інфраструктуру предста­вляють сьогодні більш 50 інноваційних центрів різног





Реферат на тему: Інноваційна діяльність підприємства (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2017. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.