Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економіка підприємства

Функціонально-рольовий вимір та етика відносин в підприємництві (реферат)

План

1. Етика відносин в системі «підприємець-підприємець».

2. Функціонально-рольовий вимір підприємництва.


 

1. Етика відносин в системі «підприємець-підприємець».

Особливим видом господарської діяльності є підприємництво.

Підприємництво – це самостійна ініціативна, систематична і ризикована діяльність щодо виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг з метою отримання прибутку.

Підприємець – це особа, яка займається підприємницькою діяльністю. Підприємці, зазвичай, створюють малі підприємництва – такі організації, що є в приватній власності однієї або кількох осіб. Вагома проблема підприємництва – це етична. Економічна діяльність підприємців не може успішно здійснюватись за відсутності деяких загальних етичних норм. Деякі з цих загальних норм виділити дуже легко: вони записані у вигляді законів і нормативів. Інші ж явно не записані, проте чітко усвідомлюються та виконуються більшістю членів суспільства. Сукупність цих формальних і неформальних норм складає предмет етики. Поведінка, що не відповідає встановленим стандартам, вважається неетичною.

У засобах масової інформації досить часто осуджується практика підкупу і хабарництва, шахрайства і обдурювання партнерів, нечесна реклама і лобістські інтереси, виходячи з інтересів комерційних угрупувань і знищення оточуючого середовища заради досягнення надприбутків. Навіть достатньо освічені, добре виховані, знаючі закони етики і моралі управлінці і підприємці, коли є можливість отримати великий прибуток, нерідко вчиняють аморальні та протизаконні дії

Етика в підприємництві – це особисті переконання про те, правильні чи неправильні поведінки, дії або рішення. Етична поведінка залежить від особи. Етичну поведінку завжди цінують, вона здебільшого узгоджується з загальноприйнятими нормами.

Нинішнім вітчизняним підприємцям необхідно працювати в суспільстві, де бізнесова активність є новим явищем і немає чітких стандартів. Закони часто суперечать один одному і навіть забороняють деякі види діяльності, які вважаються законними і етичними в більшості країн.

Є чимало важливих факторів, які стимулюють формування етичної поведінки. Можливо перший з них полягає в тому, що етика високого рівня – це запорука успішного бізнесу підприємця.

В діяльності підприємці повинні керуватися такими етичними принципами і цінностями:

–Чесність: бути чесним і відвертим один з одним, а також з клієнтами, громад кістю, постачальниками.

–Цілеспрямованість: казати те що думаємо, виконувати те, що обіцяємо, відстоювати те, що вважаємо правильним. Нехай ваше «так» буде «так» і ваше «ні» буде «ні», тобто, ви не повинні практикувати форму багаторазового повторення своїх обіцянок чи підтверджуючих потисків руки, чи підписання формального контракту, що змусило б вас дотримувати свого слова. Нехай кожна обіцянка, більша чи менша, буде для вас такою обов'язковою, як і офіційний контракт.

Поводьтеся відповідно до своїх обіцянок, навіть якщо це загрожує вам фінансовими втратами, зокрема у випадку тільки усної домовленості. Хоча ця порада, на перший погляд, виглядає як стежинка до банкрутства, насправді вона може стати шляхом до самовдосконалення і дисципліни, якими так вигідно відрізняються багато талановитих бізнесменів. Підприємець, який намагається виконувати кожну свою обіцянку, дуже швидко навчиться докладно обмірковувати, перед тим як щось обіцяти. Він навчиться економити час не тільки своїх колег, я й власний.

Підприємці повинні ставитися один до одного з гідністю і справедливістю. Необхідно пам'ятати, що неетичні протиправні дії можуть призвести до того, що хтось постраждає, а нас самих притягнуть до судового чи арбітражного розслідування, внаслідок чого ми зазнаємо збитків, які перевищать прибуток, одержаний законним чи незаконним шляхом.

Проте слід визнати, що навіть наявність «фактора свідомості» може виявитися недостатньою, щоб стимулювати етичну поведінку, оскільки у сфері економіки підприємець, на жаль, не завжди має можливість вибору між добром і злом.

Підприємець, залежно від організації праці може здійснювати підприємницьку діяльність одноосібно – індивідуальна трудова діяльність; у родинному колі – сімейна підприємницька діяльність; об'єднуватися з іншими підприємцями в партнерства; набирати найманих працівників та організовувати підприємницьку діяльність.

Індивідуальна трудова діяльність виникає коли підприємець відкриває власну справу, сам знаходить споживачів своєї продукції; встановлює ціну на власну продукцію та одноосібно відповідає за результати діяльності. Якщо підприємець планує власну справу в якій буде працювати індивідуально то однією з важливих рис такої діяльності є контактність у налагодженні зв'язків зі споживачами, конкурентами, колегами.

Сімейна підприємницька діяльність виникає тоді коли один із підприємців бере на себе відповідальність за ведення загальної справи і за узгодження з членами сім'ї, родиною визначаються обов'язки кожного та ведеться розподіл доходів за домовленістю. Однією з головних рис підприємця в сімейному бізнесі уміння забезпечити авторитет серед членів сім'ї, забезпечити справедливий розподіл наявних прибутків.

Підприємницьке партнерство – це коли засновниками підприємницької організації є щонайменше два підприємця, економічні стосунки між якими регламентуються установчими документами.

За умов підприємницького партнерства від підприємців вимагається перш за все:

–уміння враховувати інтереси і потреби партнерської сторони;

–уміння знаходити спільну мову з партнерами у кризових або нестандартних ситуаціях;

–уміння переконувати у прихильності своїх рішень партнерів, клієнтів, інвесторів;

–уміння бути чесним і відвертим у ділових стосунках.

Вміння підприємця психологічно ефективно співпрацювати з колективом взаємодіяти в команді є запорукою успішної роботи його фірми в майбутньому.

Забезпечення організації спільної праці найманих працівників вимагає від підприємця уміння організовувати спільну виробничу діяльність, бути лідером колективу і підприємницької організації загалом, переконувати працівників і встановлювати потрібні громадські і бізнесові зв'язки, сприймати чужі думки і пропозиції, уміти залучити підлеглих до прийняття управлінських рішень, бути здатним узгоджувати власні інтереси з інтересами найманих працівників.

У взаємовідносинах з партнерами підприємці повинні бути толерантні, дотримуватися етики відносин.

Підприємець повинен легко входити в роль керівника, мати здатність відсторонюватись від впливу попередників, не вступати в конфлікт з групою. Вміти відстоювати свої ідеї, навіть якщо вони є непопулярними, не лякатися незгоди більшості, але не проявляти ригідність або догматизм.

У взаємовідносинах важливе значення має здатність підприємця до співпраці. Це вміння діяти, нівелюючи свою неприязнь, прояви ворожості до підлеглих. Для цього необхідно тактовно розмовляти з людьми, спілкуватися з ними на будь-якому півні, володіти доброю здатністю до між особових контактів. Вміння діяти коли інші вагаються, довіряючи власній інтуїції. Бути здатним створювати умови для зростання інших. Мати схильність передавати набуті знання іншим, сприяти в просуванні інших по службовій драбині. Бути відкритим для почуттів інших, здатним ставити себе на місце іншої людини, бути неупередженим, точним в оцінках. У випадку особистих невдач вміти передоручити роботу тим, хто здатен досягнути кращого результату.

Бути зацікавленим в успіхах організації, а не у власній кар'єрі. Мати відсутність вираженого устремління до особистої влади, відсутність намагань підігнати організацію до власних смаків.

Вміння стійко переносити невдачі без почуття поразки або приниження. Бути незалежним. Знати межі своїх можливостей, вміти орієнтуватись перш за все на себе при ухваленні важливих рішень, не бути надто впертим. Мати почуття гумору. Бути здатним насміятися над собою, а не перекладати провину на інших. Вміти співпрацювати і ставитися до інших з довірою.

У відносинах з своїми конкурентами підприємець повинен пам'ятати, що конкурент не ворог, а суперник. Тому стосунки з конкурентами регулюватимуться послідовною етикою і правилами чесної гри, а не етикою самозахисту і війни. На жаль неетичний конкурент може обернути суперництво в жорстоку битву. Тому бувають випадки, коли після вичерпання всіх правових засобів настає час для етики самозахисту.

Як і в будь-якій іншій сфері, було б неетично бажати великого зла конкуренту ні з погляду засобу для досягнення певних цілей, ні з погляду кінцевої мети.

Очевидно, що зле говорити неправду про своїх конкурентів чи їхню продуктивність.

Завдавати шкоди конкурентові можна також, створюючи перешкоди його виробництву та розподілу товарів. Так, колись неетичні конкуренти допомогали розпалювати трудові конфлікти і припиняти роботу, а також організовували байкоти продукції конкурента. Така груба і явно аморальна практика не дуже звична сьогодні, але все ще існують випадки переманювання ключових працівників конкурента чи використання своєї ринкової сили для зміщення продукції конкурента в кут, якщо не з полиць, в закладах роздрібного продажу. Переманювання працівників конкурента як засіб утруднення і дезорганізації його діяльності є неетичним.

Загалом неетично бажати зла конкурентові. Водночас, якщо один з конкурентів потерпає, тому що інші справді працюють ефективніше і краще відгукуються на потреби споживачів, це не буде неетичним, оскільки є результатом справжнього слугування економічному життю суспільства.

У системі відносин «підприємець-підприємець» повинен бути пріоритет етики над бажанням збагачення в будь який спосіб.


 

2. Функціонально-рольовий вимір підприємництва.

Як суб'єкт діяльності особу підприємця розглядають в чотирьох вимірах:

1. На індивідуально психологічному рівні.

2. На функціонально рольовому рівні.

3. На рівні соціально-демографічних і освітніх характеристик

4. На рівні масової свідомості.

Функціонально-рольовий рівень дає змогу розглянути реалізацію алгоритму підприємницької діяльності в динаміці зміни ролей, функціональних обов'язків.

Підприємницька діяльність потребує від підприємця багатьох ролей. Відповідно, всю сукупність підприємців можна розглянути під кутом характерних (типових) поведінкових дій і функцій, які вони виконують у системі виробничих і економічних відносин.

Роль (від франц. Role-список) – певна соціальна, психологічна характеристика особистості; спосіб поведінки людини залежно від її статусу і позиції у групі, суспільстві, в системі міжособистісних і суспільних відносин.

Особистість протягом життя виконує безліч ролей, що з часом сприяє їх закріпленню. Щодо особистості її оточення має певні рольові сподівання – систему уявлень про те як вона повинна поводитися у конкретній ситуації, яких вчинків від неї очікувати. Серед розмаїття ролей особливий інтерес становлять соціальні ролі, які визначаються високим ступенем нормування та психологічні ролі, які характеризуються стереотипністю поведінки людини, хоч і можуть бути різноманітними.

Кожна із ролей – це номінальне позначення функції, яку реалізує суб'єкт у процесі діяльності. На відміну від індивідуальної діяльності, умови спільної праці детермінують глибше структурування розподілу виконуваних функцій її учасниками. За таких обставин зростають вимоги до керівника, лідера організації; основним завданням якого є розкрити особистісний потенціал людей, що виконують спільне завдання. В окремих випадках, характерних і для ситуації підприємництва, можна спостерігати суміщення функцій, як і ролей, в одній особі. Така ситуація є особливо типовою для малого підприємництва, коли підприємець одночасно виконує генеруючи, координуючу, виконавську функції. У цьому розрізі проблеми необхідно врахувати також динамічний аспект розвитку підприємницького починання: від заснування до набуття конкретних організаційних форм та подальшого розвитку.

На думку російського психолога П.Власова (2003 р.), процес ініціювання підприємницької організації передбачає п'ять базових ролей: власника, керівника, лідера, комерсанта та людини-ініціатора.

Власник дуже часто відіграє формальну роль у створенні підприємницької організації. Будучи засновником, зазвичай не керує і не визначає концепції організації, не приймає стратегічних рішень.

Керівник або менеджер також, як правило, не визначає цілі та місію організації у всьому діапазоні станів і ресурсів, а лише забезпечує адміністративний контроль.

Лідер відповідно покликаний керувати групою, діяльність якої не завжди завершується формуванням життєздатної організації.

Комерсант здійснює пошук клієнтів і укладення угод, забезпечує взаємодію із середовищем.

Найпродуктивнішою стратегією є роль людини ініціатора, яка відповідає підприємницькому духу. На думку П.Власова роль «людини ініціатора» найбільше відображає всі особливості організаційної діяльності на етапі замислу, адже тут підприємець є власником концепції організаційного розвитку, її ініціює і впроваджує в життя.

Перспективним є підхід запроваджений Є.Ємельяновим та С.Поварніциною(1998р.), який передбачає рольову диференціацію дій і функцій підприємця залежно від розвитку підприємницької діяльності. В межах даного підходу виділено чотири основні функціональні ролі, які виконує підприємець в процесі діяльності або на своєму шляху: це ролі «підприємця», «менеджера», «інвестора», «лідера».

Провідна діяльність підприємця – це становлення справи, зароблювання поточних засобів, необхідних для нормального функціонування підприємства. Одне з його головних завдань – управління підприємством яке «стає на ноги», що вимагає від нього повсякчасного самостійного залучення до проведення бізнес операцій. Пріоритетами тут для нього є замовники, ефективність угод, способи максималізації прибутку від операцій та інше.

Для «Менеджера» провідною діяльністю є «організація організації», яка приносить йому прибуток.

Пріоритетами діяльності менеджера-підприємця виступають: управління, організаційні схеми і структури, взаємодія підрозділів, діловодство, організація контролю і виконання.

У разі успішного розв'язання попередніх завдань підприємець повинен засвоїти наступну роль – «Інвестора» головним завданням якого є зробити так, щоб ефективно працювали в його бізнесі вироблені ним гроші. Це також організаційна задача, але її рішення вимагає залучення нових категорій мислення – перспективність ринкових ніш і напрямів, бізнес-плани, перспективна оцінка ефективності ризиків тощо. Успішна реалізація цієї ролі залежить від менеджерських навичок, досвіду діяльності і психологічної готовності до виконання складних фінансових операцій.

Наступною роллю, яка відповідає вищому рівню розвитку підприємця, є роль «Лідера» спрямованого на інновації.

Статус «Лідера» й особливості його становища на ринку спонукають до віднайдення ходів, ніш і способів дій, які раніше не використовувались у цій сфері. Діяльність «Лідера» відбувається в умовах найвищого ризику, але й очікувана віддача також може бути максимальною. Постійне балансування на межі великих виграшів і великих втрат ставить свої високі вимоги до рівня внутрішньої стійкості і зрілості особистості підприємця на цій стадії.

Розвиток підприємницької організації зумовлює в окремих випадках перехід підприємця з позиції засновника невеликої фірми на позицію організатора великого виробництва. У таких випадках, як зазначає В.Радаєв(1998р.) можливе розщеплення підприємницької функції. На зміну одній фігурі з'являється декілька:

–фінансист (постачальник капіталу);

–«винахідник» технічної або маркетингової ідеї (постачальник нового знання);

–експерт з юридичною або економічною освітою, який пропонує організаційно-правові форми для створення або трансформації підприємства (постачальник організаційної схеми);

–менеджер, який вибудовує структуру внутрішніх і зовнішніх зв'язків нового підприємства (постачальник управлінських технологій).

У межах функціонально-рольового підходу дискусійною залишається проблема зближення між менеджером та підприємцем.

Функціональне призначення менеджера в системі виробничих відносин це коли менеджер як представник підприємства реалізує управлінську функцію, що розглядається як цілеспрямована дія на об'єкт з метою зміни його стану або поведінки у зв'язку зі зміною обставин. З позицій виробничої діяльності, управління – це таке керівництво людьми і таке використання засобів, яке дає змогу виконувати поставлені завдання гуманізованим економічним і раціональним способом. Однак, на думку американського спеціаліста С.Кові менеджмент належить до нижчого рівня управління і вмрішує питання: «Як краще виконат ті чи інші завдання?» У той же час як керівництво(управління) має справу з вищим рівнем і визначає, що саме необхідно робити. Таким чином, менеджмент є складовою частиною управління і, зазвичай, охоплює рівень безпосереднього виконання управлінських виробничих завдань.

В структурі організації (фірми, підприємства тощо) вперше найбільш обґрунтований аналіз ролі менеджера зробив Ч.Бернард(1938р.) Він виділив основні функції менеджера: адміністративну, координаційну і функцію контролю.

Менеджер в організації повинен приймати стратегічні рішення, раціонально зваживши альтернативи, повинен бути лідером і гарантувати узгодженість спільних дій і кооперацію зусиль; повинен забезпечувати узгодженість потреб організації та індивідуальних очікувань.

Класичне учення Бернарда заклало фундамент для більшості парадигм призначення ролі менеджера в сучасній виробничій організації. У контексті цієї проблеми А.Мартінеллі(1994р.) говорить про чотири парадигми у сучасному трактуванні менеджменту.

Першою є парадигма, яка трактує менеджера як неформального, орієнтованого на людські відносини лідера. Ця концепція наголошує на ролі менеджерів у здійсненні неформального лідерства, що сприяє високій моральності, зростанню зусиль і кооперації працівників, як наслідок збільшення продуктивності праці.

Другою є парадигма, яка трактує менеджера як людину, яка приймає рішення в межах організації. Так, згідно з поглядами Г.Саймона, організаці допомагають тим, хто приймає рішення, в яких вони зацікавлені. Організації підтримують раціональне прийняття рішень.

Третьою є парадигма, яка розглядає менеджера як посередника між організацією і суспільством.

Четверта парадигма розглядає менеджера як посередника у конфліктних ситуаціях як людину наділену владою. У цьому підході множинність цілей і різноманітність інтересів учасників спільної діяльності робить конфлікт не симптомом недосконалого організаційного регулювання, а нормальною рисою організаційного життя. Тут менеджери можуть обирати різноманітні механізми для розв'язання конфлікту, йти на компроміси.

Сьогодні формується п'ята парадигма, яка розглядає менеджера як особу, яка не лише сліпо виконує управлінські функції, але й здатну до тверезого пошуку внутрішньо організаційного підприємництва. В межах цього підходу йде зближення менеджменту і підприємництва, їх взаємопроникнення і формування нових принципів управління організацією.

Я наслідок виникнення такого явища, як «інноваційний менеджмент». Статус інноваційного менеджера полягає в тому, що він виступає не в ролі адміністратора, а радше як «тренер» який допомагає підлеглим розкрити свій талант, творчий потенціал, підприємливість.

На відміну від менеджера, підприємець працює в не структурному середовищі, в умовах швидких ситуативних змін. Його характерною ознакою є свобода дій в економічній сфері. Він постійно шукає нових можливостей для свого бізнесу, керується інтуїцією, прогнозує зміни кон'юктури ринку.

Піідприємництво – це діяльність із дуже динамічною структурою виконуваних дій. Характерною особливістю підприємницької діяльності є те, що вона стосовно трудового процесу не несе в собі наперед визначеної нормативності. Присутність творчої складової в підприємництві індивідуалізує спосіб діяльності, стимулює процеси саморегулювання і ситуативну корекцію дій. Такий характер підприємницьких дій не звільняє підприємця від необхідності набуття знань у сфері управління та менеджменту. Їх присутність особливо є необхідною, коли підприємець залучає людські ресурси, організовує спільну діяльність, розподіляє обов'язки серед найманих працівників, здійснює оцінку і контроль за виконанням виробничих завдань. За таких умов відбувається зближення підприємця і менеджера у площині використання адміністративних навичок, пов'язаних з внутрішньо організаційним комуні куванням і управлінням персоналом.

Однак, основне призначення менеджменту в підприємництві – це виконання ролі засобу для досягнення більш глобальної мети. Інакше кажучи, менеджмент у підприємництві – це створення працюючих механізмів і передумов, забезпечуючи підприємцеві найоптимальніше використання ресурсів, задумів, ідей для цілей власної справи. Звідси менеджмент є необхідною складовою підприємництва, озброює його перевіреними методами і підходами роботи з людьми і різного роду технічними і економічними засобами.

Психологічні дослідження проведені в США, дали змогу побудувати типові моделі підприємця і класичного менеджера. Отже для підприємця характерними є прагнення до незалежності, опора на власні сили, вміння не боятися рутинної роботи, орієнтація на суть справи, а не на структуру управління (відносини у справі управління). Окрім того, підприємець звертає увагу перш за все на технології та ринки, надає перевагу незначним показникам ризику, що ґрунтується на розрахунку; готовий інвестувати чималі суми грошей за умови прогнозованої їх віддачі, цінує власну незалежність, орієнтується на власну думку, невдачі – це уроки життя для нього, поганий сім'янин, повністю віддається власній справі. Класичний менеджер мотивований перш за все, прагненням досягнути успіху у службовій ієрархії, вміє делегувати повноваження, керувати спільною діяльністю. Головним вважає професійне управління, звертає передусім увагу на атмосферу, що панує у фірмі. Обережний, для нього має велике значення символіка його статусу, прагне уникнути помилок і непередбачуваних ситуацій, поразку визнає вкрай рідко, погоджується зтими хто має владу, приймає узгоджені рішення з вищим керівництвом, добрий сім'янин.

Незважаючи на видиме зближення між менеджером та підприємцем, все ж таки принципова різниця між ними залишається ще досить тривалий час.

Щодо подальшої перспективи зближення підприємництва і менеджмента, її треба шукати у рольових взаємостосунках, які б у часовому вимірі ідентифікували поєднання в одній особі реалізацію одно порядкових виробничих функцій. Професор Гарвардської школи бізнесу в цьому питанні говорить про проблему зміщення у «рольовому порядку». На етапі заснування фірми і формування команди на першому місці повинні стояти риси підприємців-лідерів. На другій стадії життя фірми – стадії розвитку і зростання, від підприємця вимагаються адміністративні(менеджерські) навички, що стосуються планування, внутрішньо організаційних комунікацій, управління персоналом.

Інший дослідник П.Кілбі висловлює думку про важливість домінування управлінської кваліфікації в підприємця в країнах, що лише роблять перші кроки на шляху до ринку. Тут роль підприємця-менеджера повинна бути пріоритетною, оскільки неефективність здійснення рутинних функцій управління заважає підприємцям у цих країнах розширювати діяльність своїх фірм, переходити до вищого рівня виробництва.

У цілому ж, як вказує Л.Філіон(1992р.), успіх у підприємництві, і особливо в малому бізнесі, передусім визначатиметься здібностями власника-менеджера, його здатністю вловлювати зміни середовища і реагувати на них.

Загалом у стратегічному аспекту даної проблеми важливим є не стільки пошуки суттєвих відмінностей між менеджером і підприємцем, а скільки вміле поєднання менеджерських і підприємницьких підходів, вмінь, навичок до розв'язання реальних практичних завдань.

Дуже часто розвиток організації при переході від малої до великої організаційної форми супроводжується кризою управлінської свідомості. Якщо є підстави говорити про кризу організації, то її глибинною причиною, на думку Ю.Красовського(1999р.) є психологічне розбалансування трьох базових ролей керівників фірми. Вони є наступними: власник, підприємець і управлінець. Ці ролі сильно суперечать одна одній в управлінській свідомості, задаючи взаємонесумісні моделі поведінки з різною мотивацією. Подолання цих суперечностей відбувається, як правило, за рахунок втрати «ваги» якоїсь однієї ролі на певному етапі розвитку організації.

Гармонія ролей має місце, коли фірма зароджується і робить перші кроки у бізнесі. За цих умов управлінська свідомість підприємця, керівника фірми діє як злагоджений механізм, забезпечуючи так чи інакше рівноцінний перерозподіл функцій залежно від актуалізованого напрямку діяльності. Ознаки кризових явищ в управлінській свідомості з'являються внаслідок ускладнення структури організації, збільшення її чисельності і, особливо, при появі не одного, а значної кількості бізнес-напрямів у діяльності фірми. Чим їх більше, тим більше проблем у налагодженні нормальної співпраці підрозділів, якщо в таких умовах не забезпечити баланс ролей організація може опинитися на грані банкрутства і краху. За таких обставин подолання кризи управлінської свідомості є можливим лише тоді, коли роль управлінця виявиться домінуючою.


 

Список літератури:

1. Пачковський Ю.Ф.Психологія підприємництва: Навч.посібник.3-є вид. – К.:Каравелла, 2007, – 401с.

2. Герет Томас М., Клоноскі Річард Дж. Етика бізнесу: Пер з англ.. – К.:Основи, 1999. – 214с.

3. Гріфін Р., Яцура В. Основи менеджменту: Підручник/ Наук. Ред.. В.Яцура, Д.Олесневич. – Львів: БаК, 2001. – 624с.





Реферат на тему: Функціонально-рольовий вимір та етика відносин в підприємництві (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.