Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економіка підприємства

Аналіз організації виробництва на підприємстві "Вікторія" (курсова робота)

ЗМІСТ

Вступ 3

РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ ТИПУ ВИРОБНИЦТВА І ЙОГО ОРГАНІЗАЦІЯ 5

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТАНУ Й ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІЗАЦІЇ Й КЕРУВАННЯ ВИРОБНИЦТВОМ 25

2.1. Характеристика об'єкта виробництва, опис виробів 25

2.2. Маркетингові дослідження 28

2.3. Недоліки діяльності існуючих виробництв 32

2.4. Технологічне оснащення: устаткування, інструменти, робоче місце різьбяра 36

РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА Й КЕРУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ "ВІКТОРІЯ” 38

3.1. Організаційно-управлінська структура 38

3.2. Економіко-технологічна модель виробничого процесу 41

3.3. Економічна частина 44

ВИСНОВОК 50

СПИСОК ВИКОРИСТАНих джерел 52

ДОДАТКи 57

Вступ

Реформи в українській економіці незмінно пов'язані зі зміною стереотипів керування, методів і підходів у плануванні й здійсненні перетворень. У значній мірі успіх або неуспіх будь-якої справи залежить від організації керування. Володіння управлінськими технологіями забезпечує необхідний професійний рівень керівника при управлінні підприємством. До числа управлінських технологій ставиться, насамперед, уміння правильно визначити стратегічні й тактичні цілі. Крім того, успішний керівник повинен уміти прогнозувати розвиток важливих для підприємства ситуацій для того, щоб вчасно прийняти необхідне управлінське рішення. Сьогодні професійне керування неможливо без знайомства з основними технологіями, за допомогою яких здійснюється розробка, прийняття й реалізація управлінських рішень.

Ціль даної роботи - показати основні методологічні й практичні (технологічні) аспекти організації виробничого процесу й керування малим підприємством по виробництву сувенірів - Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія”.

У рамках роботи необхідно виконати ряд завдань:

1. Проаналізувати стан і характеристику організації й керування виробництвом по існуючих технологічних процесах.

2. Охарактеризувати технологію виробництва сувенірних виробів.

3. Охарактеризувати організацію виробництва й керування.

4. Визначити основні принципи й вимоги до техніки безпеки виробництва.

5. Зробити економічну частину дипломної розробки.

6. Зробити короткі висновки про особливості організації малого підприємства по виробництву сувенірної продукції.

Теоретичною основою даної дипломної роботи стали праці Ф.Тейлора, А.Файоля, Р.М.Мертона, М.Мескона, М.Альберта, Ф.Хедоурі, И.Н.Герчикової, А.С.Пелих, Н.Л. Зайцева, В.Е.Адамова, С.Д.Іл'єнкової, Г.В.Гудушаурі, Б.Г.Литвак, А.А.Абросимової, Н.И.Каплан, Т.Б. Митлянскої та ін.


РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ ТИПУ ВИРОБНИЦТВА І ЙОГО ОРГАНІЗАЦІЯ

Протягом останніх десяти років на заході відбулися значні зміни в типах виробництва, що знайшло своє відбиття в економічній літературі. Ці зміни відбуваються під впливом конкуренції як внутрішньої, так і зовнішньої. Вони впливають на продуктивність і рентабельність підприємств. Тому при аналізі результатів діяльності підприємств необхідно надавати їм велике значення. За допомогою фахівців визначаються тип виробництва, методи його організації й відповідність робочої чинності умовам виробництва.

Тип виробництва

У цей час розрізняються два типи виробництва: виробництво масовими партіями й виробництво за замовленням.

Виробництво масовими партіями становило й становить на численних підприємствах основний тип виробництва, воно є апогеєм тейлористської індустріальної культури. У ситуації, коли основною формою конкурентної боротьби є цінова, пріоритет дається економіці з масовим виробництвом (більшими партіями), а також процесу стандартизації продукції (коли клієнт обмежується відносно невеликим вибором) і стандартизації операцій, наслідку від якої виступають у вигляді поділу завдань і можливостей удатися до кваліфікованої робочої чинності, вузько спеціалізованої й незначно пов'язаної із самим процесом виробництва. Виробництво масовими серіями є виробництво максимально більшими партіями, де зміна знарядь праці зведено до мінімуму, для того щоб скоротити до мінімуму витрати при випуску великої кількості продукції.

Виробництво за замовленням. На сучасному етапі, коли всі частіше вводяться у виробництво технологічні нововведення, коли усе гостріше стає конкуренція, у тому числі через економічні кризи, коли кінцеві споживачі краще організовані, у свою чергу умови виробництва тейлористського періоду представляються менш організованими. Основною проблемою зростаючого числа підприємств є здатність швидко відповідати на мінливий і складний попит споживача за винятком случаючи, коли конкуренція викликана більше швидким і більше підходящою пропозицією. Таким чином, потрібно провадити за замовленням, тобто повернутися до типу виробництва ремісника, на відміну від якого тепер мова йде про виробництво не 2-3 одиниць товарів на місяць, а великої кількості всіляких товарів.

Мова йде про те, що потрібно швидко адаптуватися й переходити від одного типу виробництва до іншого з використанням тих же самих знарядь праці й провадити набагато менше обсягу продукції, чим в епоху тейлоризму. Цей тип виробництва, повністю відмінний від інших, вимагає високопрофесійного вміння швидкої зміни знарядь праці й прийомів робіт і додає до критеріїв мінімізації витрат також і критерій якості товару.

Звідси, крім іншого, виникає необхідність у більше професійному, більше відповідальному за свої дії персоналі.

Аналітик-експерт повинен вивчити економічне середовище, у якій діє дане підприємство й перевірити рівень відповідності його даному типу виробництва.

Він може провести наступну класифікацію підприємств у рамках двох з вищезгаданих типів:

· виробництво унікального продукту,

· виробництво малими серіями,

· масове виробництво,

· виробництво унікального продукту протягом тривалого часу (типовий процес),

· виробництво за замовленням (нові умови виробництва).

Середній тип виробництва може бути визначений як середньозважена до загального обсягу виробництва.

Форма організації виробництва

Аналогічні причини, які привели до модифікації типів виробництва, звичайно є причиною революції форм організації виробництва. Втім, можна протиставити, з одного боку, функціональне розміщення машин і встаткування при потоковому виробництві, виробництву зі складу при роботі із системи "точно в строк”.

Функціональне розміщення й побічне виробництво.

Тейлористський тип виробництва передбачає, що машини, що проробляють той самий тип операцій, і розташовані в тому самому цеху або відділі цеху; існує спеціалізація розташування машин, що дозволяє розподілити обов'язку й використати спеціалізований робочий персонал під керівництвом керуючого або ж керівника групи, що у свою чергу також спеціалізується на даному типі машин. У цьому випадку говорять, що мова йде про впровадження функціонального типу (знаменитий підрозділ підприємства по його функціях, розроблене Файолом).

Цей тип організації виробництва підходить до масовому виробництву, де товар провадиться партіями й складується до того, як його відправляють у наступний відділ (для наступної операції). Ця форма організації не пристосована до виробництва за замовленням, що функціонує в умовах поставок у строк. Насправді при даному типі виробництва важко очікувати, що спеціалізований цех може провадити партії продукції залежно від власних потреб виробництва. Необхідно провадити в момент потреби клієнтів. Варто об'єднати встаткування, що бере участь у виробництві того самого виду продукції, таким чином, щоб вийшов безперервний ланцюг операцій: це буде переходом до "потокового виробництва”.

Потокове виробництво складається в об'єднанні машин, які провадять аналогічний вид або тип продукції. Розрізняються два варіанти: група машин і виробничі лінії.

Якщо говорити про групу машин, то мова йде про встаткування, розташованому залежно від послідовності операцій.

Коли мова йде про виробничу лінію, то встаткування розташовується по прямої лінії; цехи розділені на паралельні лінії, що спеціалізуються на певному товарі (або типах товарів).

Ці форми організації виробництва характеризуються наступної:

· скороченням, часто значним, транспортного переміщення деталей і відповідно часом циклу виробництва;

· можливістю управляти встаткуванням одному операторові;

· можливістю контролювати процес виробництва спостереженням ("керування поглядом”);

· можливістю працювати за замовленням клієнта й відповідно піти від тейлористськой системи (виробництво партіями з використанням системи складів). Інакше кажучи, перехід до потокового виробництва є умова для переходу до "виробництва в строк”.

Виробництво зі складу або виробництво точно в строк. Виробництво по системі Тейлора, як правило, здійснюється зі складу з урахуванням функціонального розташування машини й довжини руху деталей.

При виробництві по системі точно в строк всі операції, включаючи виробничі, повинні бути синхронізовані для того, щоб продукція поставлялася вчасно, замовленому споживачем, без затримки. Для того щоб задовольнити запит споживача в більше короткий строк (через конкуренцію), час виробничого циклу повинне бути максимально скорочено; це створює необхідність догляду від системи виробництва зі складу.

Зрозуміло, умови реалізації системи точно в строк численні.

Роль аналітика складається у вивченні відповідності форм організації виробництва й типів виробництва ринкам збуту продукції підприємства й ступені задоволення споживача в конкурентноздатній ситуації.

Характеристика зайнятого виробничого персоналу. Тип виробництва й форми організації виробництва не можуть не робити впливу на характеристику зайнятий робочої чинності. Докладніше про це в главі, присвяченої аналізу керування персоналом.

Аналіз технологічного рівня виробництва

Прискорення технічного прогресу змушує підприємство усе швидше обновляти основний капітал в умовах нових технологій. Отже, оцінка технологічного рівня засобів виробництва є першорядним завданням будь-якого економічного аналізу підприємств.

Фахівці з даного питання вважають, що цей аналіз не повинен абстрагуватися від сукупності умов дії глобальної стратегії підприємства. Мова йде не про те, щоб застосовувати скрізь одну методику й випливати необхідності досягнення найвищого рівня злагодженості машин і встаткування, навпаки, широко визнаний факт існування сильної взаємозалежності між характером вироблених товарів, використовуваною технологією й формою організації виробництва.

Оцінка технологічного рівня засобів виробництва підприємства повинна проводитися з урахуванням взаємозв'язків з іншими елементами аналізу як самого товару, так і з умовами виробництва. Ґрунтується ця оцінка на підрахунку відповідних показників, ув'язаних у систему. Але визначення технологічного рівня не є кінцем аналізу, важливо також оцінити рівень складності встаткування й ризику, що пов'язаний з його експлуатацією. Інтерес аналітиків також викликає рівень інтеграції встаткування в тій мері, у якій він відіграє роль у керуванні продукцією й аваріями (зупинками виробництва). І, нарешті, здатність устаткування до модифікації, необхідної при новій техніці керування виробництвом, становить один з основних моментів аналізу встаткування.

Визначення технологічного рівня машин і встаткування

Технологічний рівень групи машин і встаткування може бути оцінений за наступними показниками:

машини ручного керування

1

прості машини частково механізовані

прості машини повністю механізовані

машини частково автоматизовані

машини повністю автоматизовані

машини автоматизовані й програмувальні

4

гнучкі й автоматизовані й програмувальні системи

5

Процес удосконалювання остаткування, проведений без відповідного аналізу, створює складності для підприємства: чим більше складним є встаткування (у технологічному відношенні), тим вище ймовірність аварії.

Ідеалом для підприємства є просте й міцне встаткування, що проте буде відповідати технічним потребам дня, обумовленим конкуренцією. За умови рівного задоволення споживача більше "продуктивним” буде найпростіше встаткування. Зрозуміло, такого роду оцінка ступеня "простоти” устаткування може бути здійснена тільки фахівцями.

Оцінка ступеня гнучкості встаткування

Гнучкість - це одне із ключових понять нових технологій виробництва. Нові умови продажів змушують підприємства часто міняти характеристики виробленої продукції, а також провадити обмежене число додаткової продукції. У деякому змісті варто робити квадратуру кола: провадити в маленьких кількостях за низькою ціною, а для цього необхідно перейти від простого встаткування, що спеціалізується на одному типі виробництва, на гнучке встаткування, здатне швидко адаптуватися на випуск іншої продукції. Таким чином, якщо потреби ринку приводять до гнучкого встаткування, то аналітик повинен визначити, чи є всі необхідні компоненти цієї гнучкої системи.

Гнучкість устаткування може бути визначена за допомогою різних критеріїв:

· по ступені полівалентності встаткування,

· часу переходу,

· сегментації встаткування,

· наявності запасних частин устаткування,

· ступеня різнобічності персоналу.

Ступінь полівалентності встаткування. По типі встаткування можна сказати, чи призначено воно для виконання одного завдання, або ж програмується на рішення безлічі завдань.

Час переходу. Полівалентність машин припускає, що можна швидко переходити на одній машині від однієї операції до інший, і що час переходу скорочений до мінімуму.

При виробництві масовими серіями машини не були призначені для швидкої заміни знарядь праці. При переході на роботу із системи "точно в строк” цей час переходу стало одним із ключових моментів технології: оптимальним у цьому випадку є натискання лише однієї кнопки.

Сегментація остаткування також становить важливі кошти гнучкості встаткування: замість того, щоб мати одне гнучке встаткування, що провадить кілька видів продуктів, краще мати кілька виробничих ліній, що відповідають кожному виду продукції; і не тільки тому, що весь процес стане менш дорогим і більше надійним, але більше стане його гнучкість, тобто встаткування буде краще підходити до обсягам партій, що замовляють по кожному товарі. Крім цього, у випадку якщо відпадає необхідність виробництва якогось товару, те відповідна лінія може бути зупинена, а персонал перейде на інший процес і вид діяльності. І, нарешті, якщо в якийсь момент на ринку виникає попит, то можна буде організувати виробництво різної продукції одночасно.

Наявність резервного встаткування. Цей фактор може також відігравати важливу роль у гнучкості встаткування. У випадку несподіваного термінового замовлення або поломки однієї з ліній наявність резервного встаткування становить особливий інтерес. Для того щоб зміст цієї лінії було б не занадто дорогим, можна припустити, що це встаткування, повністю зношене й самортизироване, і не займає багато місця. Таким чином, наявність такого недовикористаного встаткування не являє собою в цьому випадку свідоцтво нездатності підприємства повністю використати свої виробничі можливості, а є доказом його можливості забезпечити більше високу гнучкість виробництва за середньою ціною.

Дана ситуація може бути зрозуміла й прийнята в тій мері, у який переваги більшої гнучкості відображаються на вартості недовикористання встаткування. У цей час таке положення широко поширене.

Ступінь різнопрофільності персоналу. Крім якості підготовки різнопрофільність персоналу становить важливий елемент гнучкості. Саме при цьому умові можна замінити одну лінію на іншу, швидко пристосувати встаткування, замінити працівника, що вийшов з ладу. Додаткову інформацію із цього питання можна одержати, прочитавши відповідну главу.

Аналіз використання виробничої потужності

Протягом декількох років в економічній літературі акцентувалася увага на важливості й наслідках використання виробничих потужностей.

Ця поставлена проблема свідчить про те, що раніше вона залишалася без уваги.

Але незважаючи на безліч книг і статей, присвячених даному питанню, практики відзначають, що відсутність належної уваги до даного методу аналізу витрат пояснюється двома основними моментами:

1. Коли спостерігається економічний підйом у країні, те точному аналізу витрат надається вторинне значення, і керівники підприємств не виділяють на їхнє вивчення значних коштів.

2. Оскільки питома вага витрат на амортизацію залишається незначним у загальному обсязі витрат, застосування методу раціонального пошуку проблеми має обмежене значення.

У нових економічних умовах підприємства змушені оцінювати конкретно й точно використання основного капіталу. З одного боку, економічна криза й розвиток конкуренції приводять їх до необхідності більш точно підраховувати собівартість і прибуток; з іншого боку, більша механізація й дорожнеча на усе більше зроблені апаратури збільшують відносне значення амортизації в сукупних витратах.

Досягнення достатнього рівня використання встаткування стає тим більше складним в епоху "економічних потрясінь” ("дуже рухливу економічну еру”), у якій середньострокові плани важко формувати й виконувати. Підприємства можуть у свою чергу для дозволу цих проблем зробити максимально гнучкими свої машини й устаткування й докладно проаналізувати за короткий час причини недостатньо повного використання потужностей виробництва.

Для того щоб зробити такого роду аналіз, необхідно визначити поняття потужності виробництва, а потім запропонувати методику вирахування відхилень між фактичним виробництвом і обсягом виробництва, що відповідають потужностям виробництва. Але вивчення рівня використання потужності виробництва встаткування залишається недостатнім для фінансового аналізу, якому необхідно доповнити аналізом витрат.

Підвищення техніко-організаційного рівня й інших умов виробництва

Факторами підвищення економічної ефективності виробництва є технічний і організаційний розвиток, зовнішньоекономічні, соціальні й природні умови господарської діяльності. Удосконалювання техніко-організаційного рівня господарської діяльності - це комплексний безперервний процес її раціоналізації, що охоплює науково-технічний прогрес і науково-технічний рівень виробництва й виробленої продукції, структуру господарської системи й рівень організації виробництва й праці, господарський механізм і рівень організації керування й використання методів господарювання. У сферу управлінської діяльності входять керування зовнішньоекономічними зв'язками, соціальним розвитком трудових колективів і використанням людського фактору у виробництві, а також природоохоронної діяльності й раціональним використанням природних ресурсів. Методологічно такі фактори підвищення економічної ефективності виробництва, як зовнішньоекономічні, соціальні й природні умови, можна розглядати як самостійні теми економічного аналізу або як складові частини теми аналізу техніко-організаційного рівня виробництва.

Підвищення техніко-організаційного рівня й інших умов (зовнішньоекономічних, соціальній і природних) у будь-якій галузі матеріального виробництва в остаточному підсумку проявляється в рівні використання всіх трьох елементів виробничого процесу: праці, коштів праці й предметів праці. Якісні показники використання виробничих ресурсів - продуктивність праці, фондовіддача, матеріалоємність і оборотність оборотних коштів, що відображають інтенсивність використання ресурсів, - є одночасно й показниками економічної ефективності підвищення техніко-організаційного рівня й інших умов виробництва.

Методологічно варто розрізняти показники економічної ефективності підвищення техніко-організаційного рівня й показники самого рівня, тобто стану техніки, технології, організації виробництва й керування.

У понятті техніко-організаційного рівня органічно сполучаються технічні й організаційні фактори виробництва, що є факторами інтенсифікації виробництва. Аналіз приватних показників інтенсифікації, а саме продуктивності праці, фондовіддачі, матеріалоємності й оборотності оборотних коштів варто провадити по факторах техніко-організаційного рівня виробництва, які враховуються при плануванні якісних показників використання ресурсів.

Важливим розділом аналізу науково-технічного рівня виробництва є аналіз економічної ефективності науково-технічних заходів. До них ставляться насамперед:

· заходу щодо впровадження прогресивної технології, механізації й автоматизації виробничих процесів;

· розширенню масштабів і вдосконалюванню застосовуваної нової техніки й прогресивної технології виробництва;

· застосуванню нових видів сировини й матеріалів і поліпшенню їхнього використання;

· зміні конструкції й технічних характеристик виробів;

· впровадженню обчислювальної техніки; освоєнню виробництва нових видів продукції.

При розрахунках економічної ефективності до науково-технічних заходів прирівнюються заходи щодо вдосконалювання організації й керування виробництвом,

Безпосередньою метою аналізу ефективності проведення науково-технічних заходів є виявлення можливості ефективного використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, а також визначення впливу заходів щодо технічного й організаційного розвитку на кінцеві результати виробництва: обсяг і якість, собівартість і прибутковість продукції, рівень рентабельності господарської діяльності.

Економічну ефективність заходів щодо технічного й організаційного розвитку рекомендується відображати по наступній системі показників:

· збільшення продуктивності праці, відносне відхилення чисельності працюючих і фонду оплати праці;

· збільшення матеріаловідддачі (матеріалоємності), відносне відхилення у витратах (економія або перевитрата) матеріальних ресурсів;

· збільшення фондовіддачі (фондоємності) основних виробничих фондів, відносне відхилення (економія або перевитрата) основних виробничих фондів;

· збільшення швидкості обороту оборотних коштів, відносне відхилення (вивільнення або додаткове зв'язування в обороті) оборотних коштів;

· збільшення обсягу продукції за рахунок інтенсифікації використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів;

· збільшення прибутку або собівартості продукції;

· збільшення показове фінансового стану й платоспроможності підприємства.

Пропонована система показників економічної ефективності нової техніки єдина для всіх галузей матеріального виробництва.

 

Екстраполяція. Інтерполяція

У практиці аналізу господарської діяльності широко використаються різні математичні методи наукового дослідження. Як приклад розглянемо два з них - це екстраполяція й інтерполяція.

ЕКСТРАПОЛЯЦІЯ — метод наукового дослідження, що укладається в поширенні висновків, отриманих зі спостереження над однією частиною явища, на його іншу частину. У просторі розуміється як поширення вибіркових даних на іншу сукупність, не піддану спостереженню; у часі припускає, що встановлена тенденція в минулому періоді буде зберігатися й у майбутньому. Застосовується в перспективному плануванні, прогнозуванні, при знаходженні наступному значенні (рівнів) динамічного ряду, коли відомі попередні.

Для цих цілей можуть бути використані вирівнювання рівнів динамічного ряду по способі найменших квадратів і підстановка в отримане рівняння відповідних значень t. Наприклад, вирівнюючи рівні ряду по параболі 2-го порядку за минулі 5 років, одержали аналітичне рівняння в101t+а2t2, і їсти підстава припускати, що в наступні 2 роки дана тенденція не зміниться. Підставивши в рівняння значення t=6 і 7, одержимо шукані рівні цього років.

ІНТЕРПОЛЯЦІЯ — знаходження невідомих проміжних значень (рівнів) динамічного ряду при відомих сусідніх. Може виконуватися шляхом використання двох або декількох рівнів, при цьому різні судження про динамік розвитку явища при інтерполяції приводять і до різних результатів, тому при виборі того або іншого припущення про тенденції розвитку досліджуваного явища динамічний ряд розглядають до й після (або одночасно) інтерполіруємого періоду й приходять до певного висновку.

Приклад:

Допустимо, що в 1995 р. випуск продукції склав 30 одиниць, а в 1997 р.- 42 одиниці (тис. рублів, м, т, м3 і т.д.). Потрібно виконати інтерполяцію, і обчислити передбачуваний рівень на 1996 р. Маємо:

t= 1, 2, 3 — порядкові номери років; y1, y2(?), y3 — їхні обсяги випуску продукції.

1. Припускаючи, що випуск продукції збільшується з постійним приростом D, рівним D = (y3 – y1) / (3 – 1) = (42 – 30) / 2 = 6, обчислимо рівень її випуску на 1996 р.:

y2 = 30 + 6 = 36 (як напівсума продукції).

2. Якщо рівні випуску перемінялися з постійним (середнім) коефіцієнтом росту, то

yi = yi-1 * Ö (yn / y1); y2 = 30 * Ö 42/30 = 35,5 одиниць.

3. Нехай відомий ще один рівень випуску продукції за 1994 р.— 20 одиниць. Припускаючи, що зміна випуску відбувалася по параболі 2-го порядку в101t+а2t2, одержимо систему із трьох рівнянь:

a0 + a1 +a2 = 20

a0 + 2a1 + 4a2 = 30

a0 + 4a1 + 16a2 = 42

де a0, a1, a2 — шукані параметри рівняння.

Вирішуючи систему, одержимо:

a0 = 7,33; a1 = 14; a2 = –1,33, yti = 7,33 + 14 * 3 – 9 * (–1,33) = 37,4 одиниці.

Також, інтерполяція шляхом використання рівнів, що передують невідомим і підуть за ними, може бути виконана за допомогою вирівнювання шуканої лінії способом найменших квадратів.

Суспільні форми організації виробництва

На різногалузевих підприємствах під впливом науково-технічного прогресу відбуваються складні й суперечливі процеси даль-його усуспільнення й суспільного поділу праці. Ці процеси виявляються в еволюційному розвитку низки суспільних форм організації виробництва. Серед них провідна роль належить концентрації виробництва, на засаді якої створюються й розвиваються інші форми його організації — деконцентрація, спеціалізація, конверсія, кооперування, комбінування і диверсифікація, кожна з яких має свої об'єктні види та показники рівня розвитку.

Концентрація виробництва означає його усуспільнення через збільшення розмірів підприємств, зосередження процесів виробництва, робочої сили, засобів виробництва й випуску продукції на все о великих підприємствах.

У господарській практиці виокремлюють три основні види концентрації:

агрегатну — збільшення одиничної потужності або продуктивності технологічних установок, агрегатів, устаткування;

технологічну - укрупнення виробничих одиниць (цехів, відділів, виробництв) підприємства;

заводську (фабричну) — процес збільшення розміру самостійних підприємств (заводів, фабрик, комбінатів, виробничих та інших об'єднань), що здійснюється на засаді агрегатної та технологічної концентрації виробництва.

Заведено розрізняти абсолютний і відносний рівні концентрації виробництва. Перший характеризується середнім розміром підприємств тієї чи тієї галузі народного господарства, другий — часткою великих підприємств за певним показником.

Для визначення відносного рівня концентрації виробництва всі підприємства групують за їхніми розмірами. Групувальною ознакою може бути чисельність персоналу, вартість основних фондів, обсяг продукції. Однак треба усвідомлювати, що чисельність персоналу (особливо за умови високомеханізованого й автоматизованого виробництва) не спроможна дати вірогідну характеристику рівня концентрації, а вартість основних фондів лише опосередковано характеризує розмір підприємства. Інакше кажучи, тільки обсяг чистої продукції найбільш точно й повно відображає рівень концентрації виробництва.

У монопродуктових галузях розмір підприємств доцільно визначати за обсягом продукції в натуральному виразі, а в галузях з однорідним устаткуванням, але широким асортиментом продукції, — за кількістю встановленого устаткування (наприклад, у текстильній промисловості — за кількістю ткацьких верстатів або веретен). У сезонних галузях (наприклад, цукровій промисловості) розмір підприємств обчислюють за показником середньодобової переробки сировини.

Підвищення рівня концентрації виробництва має забезпечувати зростання його внутрішньої ефективності. Зі збільшенням розмірів підприємств поліпшуються, як правило, усі техніко-економічні їхні показники: зменшуються питомі капітальні вкладення, зростають фондовіддача й продуктивність праці, ліпше використовуються матеріальні ресурси, знижується собівартість продукції, зростає рентабельність.

Це зумовлюється тим, що вартість сконцентрованих засобів виробництва зростає повільніше, ніж економічний ефект від їхнього спільного використання.

Проте рівень концентрації має верхню економічну межу, перевищення якої унеможливлює дальше зростання ефективності виробництва.

Створення і функціонування надміру великих підприємств є часто недоцільним не лише з економічних, а й з екологічних та соціальних міркувань; воно призводить до посилення монополізму і через це заважає розвитку конкуренції продуцентів на світовому й національному ринках. Тому в період переходу до ринкових відносин між виробниками і споживачами більш важливим стає зворотний процес — деконцентрація виробництва. Такий процес повинен здійснюватись завдяки утворенню широкої мережі малих та середніх підприємств і поділу існуючих великих підприємств Світовий досвід свідчить про те, що малі підприємства (фірми4) є технічно (технологічно) передовими, спеціалізованими, мобільними та економічно ефективними виробництвами, які домінують передовсім у науково-виробничій сфері діяльності. Наприклад СІЛА в науково-дослідно-конструкторській сфері близько 90% усіх компаній — це малі фірми, так звані венчурні (ризикові) організації, які на одиницю витрат створюють новин і реалізують нововведень у кілька разів більше, ніж великі концерни; понад 80% несільськогосподарських підприємств належать до дрібних і середніх (з чисельністю робітників менше 500 осіб, а на більшості з них — навіть менше 50 осіб), їхня частка в загальній кількості робочих місць становить понад 45%.

Ця, добре розвинута в усіх галузях економіки, суспільна форма організації виробництва відображає процес зосередження діяльності підприємства на виготовленні певної продукції або виконанні окремих видів робіт.

До предметна спеціалізованих відносять підприємства, що випускають кінцеву, готову до споживання продукцію (тракторний завод, взуттєва чи кондитерська фабрика тощо);

подетально спеціалізованих - підприємства з виготовлення окремих деталей (редукторів, гумотехнічних виробів, інтегральних схем тощо) та агрегатів і вузлів для комплектування готової продукції (двигуни, електроустаткування, будівельні конструкції);

технологічно (стадійна) спеціалізованих — самостійні виробництва з виконання окремих стадій технологічного процесу (ливарні, ковальсько-штампувальні, складальні заводи в машинобудуванні, прядильні та чаєрозважувальні фабрики у легкій і харчова промисловості тощо);

функціонально спеціалізованих — ремонтні заводи, підприємства із виготовлення стандартної тари, машиносервісні організації.

Спеціалізація підприємств є важливою передумовою неухильного підвищення ефективності їхньої господарської діяльності. Поглиблення й розвиток усіх видів спеціалізації підприємств чайно супроводжуються більш широким застосуванням прогресивної технології і високопродуктивного спеціалізованого устаткування, запровадженням комплексної механізації й автоматизації в мозв'язаних виробничих ланок.

Усе це сприяє ліпшому використанню всіх елементів процесу

виробництва, про що свідчать такі приклади: кожний відсоток підвищення рівня предметної спеціалізації підприємств забезпечує зростання продуктивності праці на 0,4—0,5%; на підприємствах подетальної спеціалізації фондовіддача у 3—5 разів вища, ніж на великих предметне спеціалізованих заводах і фабриках; питомі втрати металу на одну тонну кріпильних виробів (гайок, болтів, гвинтів тощо) на спеціалізованих заводах у 2,5—3 рази менші, ніж на підприємствах, що виготовляють таку продукцію у невеликих обсягах (лише для власних потреб) і використовують для цього універсальне устаткування.

Конверсія як форма організації виробництва характеризує істотне (іноді повне) перепрофілювання частини або всього виробничого потенціалу підприємства на виробництво іншої продукції під впливом докорінної зміни ринкового середовища або глобальних чинників розвитку економіки.

За сучасних умов в Україні йдеться передовсім про необхідність прискореного перепрофілювання підприємств військово-промислового комплексу у зв'язку з різким скороченням народногосподарської потреби в його продукції. Конверсія підприємств цього комплексу має здійснюватись за національними програмами (в Україні таких програм розроблено понад 500) з виділенням трьох загальних пріоритетів:

перший—устаткування для виробництва продуктів харчування;

другий — медична та інша техніка для охорони здоров'я людини;

третій — товари масового споживання.

При цьому передбачається організувати виробництво також інших видів цивільної продукції з урахуванням потреби в ній та реальних можливостей комплексу.

Кооперування є формою виробничих зв'язків між підприємствами спільно виготовляють певний вид кінцевої продукції. Воно органічно зв'язане з розвитком спеціалізації виробництва характеризується відносною підприємствами-суіжниками відповідних техніко-технологічних головних підприємств з випуску готових до споживання виробів.

Комбінування як специфічна суспільна форма виробництва і організації виробництва — це процес органічного поєднання в одному підприємстві багатьох виробництв, що належать до різних галузей промисловості чи народного господарства в цілому.

Комбінати відрізняються кількома характерними ознаками: виробничо-технологічною, економічною й територіальною єдністю; єдністю сировинної, паливно-енергетичної і транспортної бази, а також системи управління. Найважливішими є виробничо-технологічна та економічна єдність, що означає пропорційність потужностей і обсягу випуску відповідних видів продукції, узгодженість виробництва в часі. Виробництва в складі комбінатів є технологічно та організаційно взаємозв'язаними настільки тісно, що кожне з них не може функціонувати самостійно, хоч і має чітку виробничу спеціалізацію.

На підприємствах металургійної, хімічної, нафтохімічної і деревообробної промисловості комбінування стало основною формою суспільної організації виробництва. Частка продукції комбінатів сягає 65—90% загального обсягу виробництва в названих галузях.

Проте в Україні комбінування ще недостатньо розвивається на базі, наприклад, комплексного використання окремих видів сировини та утилізації відходів виробництва.

Раціональні форми та схеми комбінування виробництва забезпечують істотну економію затрат суспільної праці. Зокрема, в процесі комбінування хімічних виробництв економія капітальних вкладень становить 20—30%, зростання продуктивності праці — 15— 35%, зниження собівартості продукції- 15—30% як порівняти з виготовленням відповідних видів продуктів на окремих (автономних) підприємствах.

Диверсифікація будь-якого виробництва є однією виробництва з поширених форм його організації за умов розвиненої ринкової економіки і гострої конкуренції продуцентів на ринку. Сутність диверсифікації полягає в одночасному розвитку багатьох технологічно не зв'язаних між собою видів виробництва, у значному розширенні номенклатури та асортименту виробів, що їх виготовляє підприємство. Вочевидь диверсифікацію можна вважати своєрідним видом стратегії маркетингу того чи того підприємства, стратегії, спрямованої на розширення сфер діяльності на ринку нових продуктів, виготовлення яких не зв'язане з основним виробництвом.

Така господарська діяльність підприємства дає йому можливість ліпше маневрувати своїми матеріальними й людськими ресурсами, істотно зменшувати економічний ризик, зв'язаний з виробництвом і реалізацією на ринку нових видів власної продукції, підтримувати на належному рівні свою фінансову стабільність.


 

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТАНУ Й ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІЗАЦІЇ Й КЕРУВАННЯ ВИРОБНИЦТВОМ

2.1. Характеристика об'єкта виробництва, опис виробів

Різьблення по дереву широко поширене в нашій країні як дуже популярне народне декоративно-прикладне мистецтво. Українські майстри здавна вміли працювати із цими матеріалами, створюючи з них високомистецькі вироби. Достаток лісів на Поліссі, доступність матеріалу зробили мистецтво його обробки дуже розвиненим.

Мистецтво різьбярів по дереву завжди було й залишається предметом уваги й замилування як фахівців-художників, так і рядових споживачів у нашій країні й за її межами.

Ще за давніх часів з дерева зводили кріпосні, палацові й культові спорудження, будували житло, виконували безліч побутових предметів: меблі, знаряддя праці, транспортні засоби, дитячі іграшки, ковші, чашки, ложки й т.д.

Розглядаючи сьогодні зразки виробів, що збереглися в музейних колекціях або відтворених у книгах і альбомах, ми дивуємося їхній художній досконалості. З одного боку, всі вони дуже прості, не перевантажені різними деталями й різьбленим орнаментом, з іншого боку - всі вони струнко, гармонійно, органічно сполучають форму й призначення самої речі.

Наприклад, прядки вже рідко можна зустріти навіть у самому віддаленому куточку нашої країни. Тим часом прядки дотепер старанно збирають музеї, тому що вони є справжнім витвором народного мистецтва різьблення по дереву. Вони звичайно прикрашалися геометричним різьбленням. Тому що прядка відігравала більшу роль у житті української жінки-селянки, виготовляли їхні майстри з особливою старанністю. Якщо це була різьблена прядка, то різьбленням покривалися верхня вертикальна її частина, лопата й підтримуюча лопата ніжка, рідше - нижня частина прядки. На прядках дуже часто зустрічається геометричне різьблення, в основі якої лежать усілякі комбінації найпростіших, зовні нескладних геометричних форм: кружків, трикутників, куточків, смужок. Мистецтво тут полягає в тому, що вмілим комбінуванням цих найпростіших елементів створюється складний візерунок, і в тім, що кожний окремий елемент, кожний штрих виконані з великою точністю, акуратністю. На північних різьблених прядках важливу частину малюнка становить коло-розетка. Іноді усередині розетки вирізані рівномірно розташовані по колу овальні загострені пелюстки. Але частіше сонячна розетка буває вся покрита дрібними паралельними смужками - жолобками, які ледве розширюються до краю кола, начебто біжать один за іншим. Таких сонячних розеток, покритих жолобками, на лопаті прядки іноді буває трохи.

На підприємстві ТОВ "ВІКТОРІЯ” передбачається провадити прядки в невеликій кількості.

На підприємстві також передбачається виготовляти скульптурні вироби. Це ложки з фігурними різьбленими ручками, чашки, ковші, іграшки, скульптурні композиції, скриньки, дошки обробні, кружки, прикраси.

При виготовленні скульптурних виробів застосовують об'ємне скульптурне різьблення. Народні майстри здавна вирізали ложки, чашки й ковші з фігурними різьбленими ручками. По краї чашок проходили різьблені паски. Округлі, плавних обрисів ковші прикрашалися різьбленими об'ємними голівками коней або птахів. Ківш для води завершувався голівкою й хвостиком водоплавного птаха.

За старих часів майстри-різьбярі вирізали звичайно із цілої дерев'яної колоди вулики у вигляді людських або звіриних фігур. Ще з ХVII століття відомі дерев'яні скульптури-іграшки. Це невеликі фігурки людей, тварин, птахів, що вирізують із липової цурки, так називаного "тригранника”, тобто із четвертинки розколотого уздовж на чотири частини липового поліна. Фігурки укріплені по двох, по трьох на підставочках і нерідко становлять разом яку-небудь забавну сценку. За допомогою нехитрого устрою - пружинки, схованої в підставці, підвісного вантажу-балансу або розсувних планок - фігуркам надається рух.

На підприємстві ТОВ "ВІКТОРІЯ” не прагнуть наслідувати або імітувати ці вироби, однак майстри будуть використати прийоми виконання виробів.

На підприємстві також планується виготовляти меблі: столи, бюро, секретери, крісла, комоди й буфети (у невеликій кількості). Буде виготовлятися меблі як змішаних стилів, так і під стилі певних епох. Приміром, у другій половині ХVIII століття для меблів була характерна строгість профілів і симетрія орнаментів, форми важкі. Ніжки столів і крісел завершуються головами й крильми фантастичних істот - грифонів з левиними лабетами, підлокітники крісел - левиними головами. При виготовленні меблів буде застосовуватися ажурне, прорізне, рельєфне, скульптурне різьблення, накладні різьблені прикраси, з орнаментом геометричного й рослинного характеру.

Вироби планується провадити переважно на замовлення, під конкретні договори. Для кожного виробу буде розроблятися відповідне впакування. Практично всі вироби будуть авторськими роботами, у скульптурних композицій, комплектів меблів будуть назви, придумані майстрами.


2.2. Маркетингові дослідження

Однією з основних умов успішного ведення бізнесу в умовах ринкової економіки є проведення ефективної політики в області збуту виробленої підприємством продукції.

Сучасне підприємство може ефективно функціонувати й розвиватися, якщо воно має у своєму розпорядженні достатні кошти для закупівлі необхідної сировини й комплектуючих, для оплати рахунків обслуговуюче підприємство структур, для своєчасної виплати зарплати й т.д.

Основним джерелом грошових надходжень на підприємстві є реалізація продукції, що випускає їм. Однак в умовах твердої конкуренції для успішної реалізації продукції необхідне проведення ефективної маркетингової політики.

Маркетинг у буквальному значенні слова означає процес просування товарів на ринок. В основі процесу маркетингу лежать наступні ключові поняття: потреба, бажання, попит, продукт, обмін, угода, ринок (Додаток № 1).

У більше вузькому, підприємницькому змісті, маркетинг - система керування виробничо-збутовою діяльністю організації, спрямована на одержання прийнятної величини прибутку за допомогою обліку й активного впливу на ринкові умови.

В іншім формулюванні - маркетинг визначається як цільна система, призначена для планування асортиментів і обсягу виробів, що випускають, визначення цін, розподілу виробів між обраними ринками й стимулювання їхнього збуту для того, щоб досягнуте при цьому розмаїтість приводила до задоволення інтересів як виробників, так і споживачів.

Насамперед, почнемо дослідження зовнішнього підприємницького середовища. При проведенні маркетингових досліджень необхідно вивчити наступні групи факторів: політичні, економічні, правові, соціально-демографічні, культурні, науково-технічні й екологічні.

Вивчаючи ринок збуту, можна використати головним чином три підходи: 1) за допомогою аналізу вторинної інформації; 2) шляхом дослідження мотивації й поводження споживачів; 3) шляхом аналізу що випускає й реалізованої продукції.

У рамках першого підходу вивчалися всі документи, що представляють для підприємства інтерес, видані статистичними органами, різними міністерствами, торговельними палатами, регіональними органами керування. Однак для одержання надійних результатів такої інформації недостатньо. Згідно з офіційними даними, у цей час у місті й області працюють близько 30 підприємство з виробництва й реалізації високомистецьких виробів. В основному це вузько спеціалізовані підприємства, що випускають або кераміко-порцелянову продукцію, або вироби з дерева, кості, рога й ін. Це підприємства різної величини й форми власності, багато хто з них випробовують сьогодні труднощі зі збутом продукції, однак високомистецькі вироби попитом все-таки користуються.

В 1993-1994 роках ("пікові” роки продажів) норма прибутку від реалізації цих виробів становила 80-100%. Цей вид діяльності був високорентабельним, і ним займалися багато підприємств. Наступне насичення ринку, викликане падінням купівельного попиту як в Україні, так і за рубежем, привело до зниження обсягу продажів і рентабельності до 15-20%, збут цієї продукції перестав бути надприбутковим. Число фірм, що займаються виробництвом таких виробів, різко скоротилося.

Вивчення документів все-таки не дало оперативної інформації необхідної якості, воно дало лише деяке подання про обсяги виробництва й збуті досліджуваної продукції. Номенклатура продукції звичайно занадто укрупнена, тому дану інформацію важко перевірити.

Другий підхід до вивчення ринку припускав дослідження мотивації й поводження споживачів шляхом проведення спеціальних обстежень: інтерв'ювання, співбесід, заповнення анкет. У якості опитуваних виступали професіонали-експерти, що глибоко розбираються в проблемі: користувачі, що впливають на вибір продавця, покупці, для яких продукт не має ніяких таємниць. Крім вивчення думок споживачів, вивчалася також думка керівників і фахівців посередницьких служб, дистриб'юторських організацій, а також підприємства-виробників.

Ціноутворення на підприємстві планується будувати на наступних принципах:

1. Ціна повинна покривати всі витрати.

2. Ціна повинна бути досить високої у зв'язку з одиничністю й неповторністю продукції.

3. Ціна буде встановлюватися на договірній основі й може містити певну пільгу.

Підприємство буде будувати своє ціноутворення, проводячи політику престижних цін, з огляду на прагнення покупців до високої якості товару. При цьому підприємство буде прагнути до досягнення найбільш високого рівня прибутку, а також максимально використати сприятливу ситуацію на ринку. Ціну на вироби передбачається встановлювати методом націнки на витрати, де мінімальна ціна буде визначатися індивідуально для кожного виробу, а максимальна - потенційною можливістю замовника.

Підприємство буде працювати на замовлення, тобто заздалегідь відомий ринок, і тому виробництво й реалізація будуть здійснюватися відповідно до наявного портфеля замовлень, укладеними контрактами й попередніми згодами про поставки продукції. При цьому заздалегідь передбачається обмовляти строки, технічні й естетичні характеристики товарів, обсяги поставок, ціни. Дотримання договірної дисципліни й взаємних згод буде зводитися до того, що підприємство зобов'язуємося вчасно зробити й надати споживачеві відповідний вид товару, а замовник повинен оплачувати в зазначений термін товар. Вивіз продукції замовник буде провадити самостійно.

Новостворене підприємство "ВІКТОРІЯ” проектує, що на початку своєї діяльності, завдяки укладеним договорам, воно не буде мати проблеми зі збутом продукції. Підприємство ставить своїм завданням не тільки рекламу конкретного товару, але й рекламу самого підприємства.

Звідси його рекламна кампанія буде носити цілеспрямований характер, основною її метою буде вселяння довіри до самого продавця, і, отже, до продаваного ним товару, у рекламі підприємству варто підкреслювати, що воно завжди виходить із потреб клієнта.

Така реклама буде носити перспективний характер, її планується проводити на регіональному рівні (Північно-Західний регіон) і за рубежем у країнах Західної Європи. Підприємство припускає провести так званий "рекламний” маркетинг, тобто аналіз стану ринку рекламних послуг з метою вибору рекламного агентства або іншої рекламної служби, що забезпечують найбільшу ефективність реклами товарів підприємства.

Можливе підприємство створить навіть власний рекламний відділ, на який буде покладена відповідальність за підготовку рекламних заходів. Підприємство при цьому буде самостійно визначати потреба в рекламі й фінансувати її за рахунок власних коштів.

У випадку обігу підприємства в рекламне агентство, планується скористатися наступними послугами:

Ø підготовка рекламних матеріалів і розміщення їх у засобах масової інформації;

Ø підготовка й реалізація комплексних рекламних кампаній, рекламних програм (які надалі будуть здійснюватися в рамках стратегії маркетингу);

Ø проведення рекламних заходів на виставках і ярмарках;

Ø редакційна підготовка й поліграфічне виконання друкованої реклами;

Ø розробка рекламних сувенірів і впакування до них;

Ø розробка товарних знаків і фірмового стилю;

Ø надання рекомендацій з урахуванням змінюваної кон'юнктури ринку.

На основі завдання, отриманого від підприємства, і іншої наданої їм попередньої інформації, агентство буде розробляти рекламну програму, основні блоки якої показані в Додатку № 2.

Спочатку розмір асигнувань, виділюваних на проведення рекламної програми, буде визначатися виходячи із цілей і завдань підприємства. Розмір асигнувань передбачається періодично переглядати з урахуванням результатів проведення рекламної програми. Надалі розмір асигнувань буде визначатися у відсотках до суми продажів. Необхідно знайти оптимальне співвідношення реклама/збут.

2.3. Недоліки діяльності існуючих виробництв

Тут мова йтиме головним чином про вивчення конкурентів і завоюванні переваг у конкурентній боротьбі. По-перше, необхідно встановити привабливість даної галузі в довгостроковій перспективі. По-друге, необхідно визначити конкурентні позиції підприємства і його продуктів у порівнянні з іншими підприємствами даної галузі.

Найчастіше питання визначення позиції в конкурентній боротьбі розглядаються тільки з погляду рішення другого кола проблем. Хоча, безумовно, насамперед, потрібно визначитися взагалі з перспективами даного бізнесу, тобто розглянути перше коло проблем.

Коротко розглянемо ці конкурентні чинності, що визначають привабливість галузі.

Існує поняття "бар'єр входу в галузь”, висоту якого варто враховувати як організаціям, що перебувають усередині галузі (для них чим вище бар'єр, тим краще), так і організаціям, які припускають здійснити вхід у нову галузь (для них він чим нижче, тим краще). Висота бар'єра визначається наступними факторами.

1. Економікою масштабів. Звичайно організації, що вперше з'явилися на ринку, починають діяльність по збуті нового продукту в масштабах істотно менших, ніж його традиційні виробники. Тому виробничо-збутові витрати ТОВ "ВІКТОРІЯ” будуть вище, що обумовлює при зразковій рівності ринкових цін одержання ними меншого прибутку, а може бути й збитки.

2. Звичністю марки товару. Як правило, споживачі конкретних товарів орієнтовані на придбання товарів певних марок. ТОВ "ВІКТОРІЯ” необхідно свою марку зробити популярною серед нових споживачів. А це завдання складне.

3. Фіксованими витратами, пов'язаними із входом у нову галузь.

4. Витратами на основні фонди.

5. Доступів до системи руху товарів.

Традиційні виробники даної галузі можуть створити бар'єри для нових виробників на шляху їхнього проникнення у вже давно функціонуючі збутові мережі. У цьому випадку підприємство повинно буде створювати свої канали збуту, що вимагає високих витрат.

6. Доступом до галузевої системи постачання.

7. Відсутністю досвіду виробництва даного виду продукту, внаслідок чого собівартість продукту може бути вище, ніж у традиційних виробників даної галузі.

8. Можливими відповідними діями підприємств-конкурентів, спрямованими на захист своїх інтересів.

Що стосується погрози заміни даного продукту новими продуктами, то мається на увазі виробництво нових продуктів, що задовольняють ту ж потребу, але створених на основі зовсім нових принципів, або технологій.

Чинність позиції постачальників багато в чому визначається типом ринку, на якому діють постачальники й підприємства галузі. У цьому випадку ми маємо ринок постачальників, де ціни на продукцію диктує споживач.

Чинність позиції покупців визначається наступним факторам:

1. Можливістю перемикатися на використання інших продуктів.

У нашому випадку це малоймовірно.

2. Обсягом закуповуваних продуктів.

Обсяги закуповуваних продуктів у цьому випадку не будуть фіксованими й можуть змінюватися залежно від кон'юнктури ринку.

Вивчення позицій і можливостей підприємства-конкурентів у цілому припускає пошук відповідей на чотири основні групи питань, навколо яких будується система спостереження за конкуренцією:

1. Які основні цілі конкурента?

2. Які поточні стратегії досягнення цих цілей?

3. Якими коштами розташовують конкуренти, щоб реалізувати свої стратегії?

4. Які їх імовірні майбутні стратегії?

На перше питання можна відповісти так, основні цілі конкурентів - це одержання можливо більшої частки прибутку, зниження витрат виробництва, при збереженні щодо високого рівня якості.

Поточні стратегії до досягнення наміченої мети - збереження стабільного ринку постачальників сировини й матеріалів і ринку збуту, скорочення асигнувань на рекламу й маркетингові дослідження.

Імовірна стратегія на майбутнє буде виражатися швидше за все в прагненні зберегти існуючі ринки постачальників і ринки збуту.

Можна сказати, що основним недоліком існуючих виробництв є саме механізованність технології виготовлення сувенірів. Ринок сувенірної продукції досить насичений, залучити покупця можна, лише запропонувавши йому оригінальну високо художню якісну продукцію, здатну викликати інтерес як твір мистецтва.


2.4. Технологічне оснащення: устаткування, інструменти, робоче місце різьбяра

Для художньої обробки дерева не потрібно великої кількості устаткування й інструментів. Специфіка художньої обробки дерева укладається у використанні природної будови матеріалу, своєрідності його форм і широкому застосуванні ручної праці. Механічне встаткування служить лише для полегшення первісної обробки сировини й прискорення деяких тривалих процесів.





Реферат на тему: Аналіз організації виробництва на підприємстві "Вікторія" (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.