Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Зайнятість інвалідів та населення в соціальній сфері (реферат)

Зміст

1. Зайнятість населення в Україні

2. Зайнятість інвалідів в Україні

3. Зайнятість населення Харківської області в соціальній сфері

Використана література

1. Зайнятість населення в Україні

Стан і розвиток суспільства завжди визначаються чисельністю і складом населення, яке є елементом продуктивних сил і носієм соціально-виробничих відносин, джерелом добробуту країни.

Кризові явища, які виникли в економіці України на сучасному етапі, обумовлені насамперед кризою праці: зниженням професіоналізму кадрів на керівних посадах, невідповідністю підготовки кадрів існуючим потребам виробництва, відчуженням працівників від об'єкта праці та управління, зниженням соціальної активності та трудової дисципліни, формалізмом та корумпованістю чиновників, застарілими технологіями і формами організації праці. Ринкові умови господарювання безперечно вносять суттєві зміни в трудові відносини, економіку та організацію праці, формування нових методів їх регулювання.

Слід погодитися з висновками О.В. Мірошниченка, який стверджує, що існуюча сьогодні в Україні соціальна структура суспільства є вкрай поляризованою. При цьому поляризація «пронизує всю систему суспільних відносин: влада не сприймається масами; центр відокремлюється від регіонів; багаті зневажають «невдах» і хизуються своїм багатством; бідні ненавидять багатих; серед підприємців відбувається не просто недобросовісна конкуренція, а йде жорстка конкуренція; загострені протиріччя всередині підприємств; розмежовуються покоління тощо. Поляризація досягла такої межі, що загрожує антагонізацією і дезорганізацією суспільства».

Ринок праці, як і будь-який інший ринок, виконує низку загальних та специфічних функцій, які сприяють функціонуванню ринкової економіки. Це обумовлено тим, що ринок:

- є інструментом включення економічно активного населення в суспільне виробництво;

- забезпечує його перерозподіл між сферами економіки, регіонами, підприємствами відповідно до попиту та пропозиції робочої сили;

- сприяє зростанню конкурентоспроможності робочої сили та її якості;

- відіграє важливу роль у відтворенні робочої сили відповідно до вимог виробництва;

- підвищує роль мотивації та ринкової вартості робочої сили або ціни послуг робочої сили;

- прискорює адаптацію населення до ринкових відносин;

- активізує мобільність робочої сили;

- сприяє становленню ефективної зайнятості населення.

Ринок праці існує не одне століття. І хоч багато його характерних рис мають наскрізний характер, проте кожна країна, переживаючи ринкові перетворення, має свої специфічні умови, механізми та інституційні рамки розвитку. Наразі проблема кадрової політики в Україні досить загострена і тому потребує постійного вивчення стану зайнятості населення, аналізу оптимальних методів державного впливу на ринок праці та пошуку шляхів його регулювання.

Питання кадрової політики в сучасних умовах розвитку економіки України є об'єктом досліджень вітчизняних і зарубіжних учених-економістів, таких як Д.П. Богиня, Т. Горбунова, О.А. Грішнова, Н.І. Єсенова, А.М. Колот, О.В. Мірошниченко, А.М. Пилат, В.Г. Полонський.

Все населення країни науковці та практики-економісти поділяють (за методикою Міжнародної організації праці (МОП)) на:

- економічно активне (всі, хто працює або активно шукає роботу) населення – зайняті та безробітні;

- економічно неактивне населення;

- населення молодше 15-ти і старше 70-ти років.

Базою для подальшого аналізу зайнятості населення є дані перепису 2001 року. Головну частину населення складає економічно активне населення, яке забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів і послуг. Рівень економічної активності населення розраховується за формулою:

де Yе.а.н. – рівень економічної активності населення; dе.а.п. – частка в загальній чисельності економічно активного населення; чн – загальна чисельність населення.

Рівень економічної активності населення склав у 2001 р. – 0,41, а в 2008 р. – 0,45. Збільшення цього показника в основному пояснюється зменшенням загальної чисельності населення і ніяк не свідчить про підвищення його зайнятості.

Розглянемо цю проблему більш детально.

Економічно неактивне населення (поза робочою силою) – особи, які не можуть бути класифіковані як зайняті або безробітні. До складу цієї категорії населення належать: учні та студенти, пенсіонери за віком, за інвалідністю та на пільгових умовах; особи, зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей і доглядом за хворими; особи, які зневірились знайти роботу; особи, які вважають, що немає підходящої роботи, та не знають, де і як її знайти; інші особи, які не мали необхідності у працевлаштуванні, а також ті, діяльність яких не відноситься до економічної (виконання громадських обов'язків, благодійна діяльність тощо).

Економічно активними вважаються особи, зайняті економічною діяльністю, яка приносить дохід: зайняті та безробітні.

Зайняті економічною діяльністю – це особи у віці 15–70 років, які працювали впродовж тижня хоча б одну годину за винагороду в грошовому чи натуральному вигляді, індивідуально (самостійно) або в окремих громадян (роботодавців) та на власному (сімейному) підприємстві, працювали безкоштовно на підприємстві, у бізнесі, який належить будь-кому з членів домогосподарства, або в особистому селянському господарстві з метою реалізації продукції виробленої внаслідок цієї діяльності, особи, які були тимчасово відсутні на роботі, тобто формально мали робоче місце, власне підприємство (бізнес), але не працювали впродовж обстежуваного періоду з незалежних від них особисто обставин. Отже, зайнятими за цією методикою вважаються особи, які працювали впродовж тижня не менше однієї години, незалежно від того, постійна, сезонна, випадкова чи інша це робота.

За даними статистичних даних підприємств, установ, організацій та адміністративної звітності можна проаналізувати зайнятість населення України за останні 7 років у двох базових галузях: промисловості і сільському господарстві (табл. 1).

Згідно з табл. 1, можна розрахувати, що кількість зайнятого населення в 2008 р. порівняно з 2001 р. зросла на 4,3%, а кількість зайнятих у промисловості зменшилася з 21,3% до 17,1%, у сільському господарстві – з 11,8% до 4,7%. Це засвідчує загальну негативну тенденцію в розвитку головних галузей економіки країни. Розглядаючи зайнятість населення за видами економічної діяльності, можна спостерігати загальну тенденцію абсолютного зменшення зайнятості населення у 2008 р. порівняно з 2001 р. як у промисловості, так і сільському господарстві (відповідно на 674 тис. осіб і 1345 тис. осіб). При цьому слід звернути увагу на неточні дані про фактичну зайнятість населення, визначені за існуючою методикою.

Таблиця 1. Зайнятість населення України

Зайнятість як економічна категорія, за визначенням В.Д. Базилевича, розглядається з двох боків (рис. 1).

Рис. 1. Дві сторони економічної категорії «зайнятість»

За даними статистичних звітів, у 2008 р. зайнятість становила 45,3% кількості постійного населення України.

До працездатного населення відносяться:

- працюючі (зайняті) – L;

- безробітні (F) – ті, що не працюють, але активно шукають роботу;

- добровільно непрацюючі (H) – ті, що не працюють і не шукають роботу за даного рівня заробітної плати (до категорії безробітних не належать).

Отже, загальна кількість трудових ресурсів (R) складається з двох груп населення: працюючих (L) і безробітних (F) і розраховується за формулою:

Якщо розрахувати цей показник за даними табл. 2, то загальна кількість трудових ресурсів в Україні в 2001 р. склала 22,82 млн. осіб, а 2008 р. – 22,39 млн. осіб, тобто зменшилась на 430 тис. осіб.

Таблиця 2. Населення за економічною активністю

Безробітні (за визначенням МОП) – це особи у віці 15–70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які: - не мають роботи (прибуткового заняття);

- активно шукали роботу впродовж останніх чотирьох тижнів або намагались організувати власну справу;

- впродовж найближчих двох тижнів були готові приступити до роботи, тобто почали працювати за наймом або на власному підприємстві з метою отримання оплати або доходу.

До категорії безробітних також відносяться особи, які приступають до роботи протягом найближчих двох тижнів; знайшли роботу, чекають відповіді, зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, навчаються за направленням служби зайнятості (табл. 2).

Аналіз даних статистичного звіту свідчить, що в Україні кількість економічно активного населення зменшується в основному за рахунок осіб працездатного віку. Причиною цього є напружена демографічна ситуація, зменшується народжуваність і відповідно зайнятість населення працездатного віку. Також збільшується зайнятість населення старше працездатного віку в 2008 р. порівняно з 2000 р. (відповідно 102,3% і 97,7%). Відносна загальна зайнятість населення повільно, але поліпшується. Таку, у 2008 р. вона становила 104%.

Тобто абсолютний приріст зайнятого населення працездатного віку склав 0,73 млн. осіб, але при цьому загальна кількість економічно неактивного населення в 2008 р. складала 57,9%, чим підтверджується незадовільний рівень розвитку економіки, відсутність робочих місць.

Сучасний цивілізований ринок праці в Україні лише формується. Перехід до системи господарювання, що ґрунтується на багатоманітності форм власності і передбачає її функціонування на загальноприйнятих ринкових засадах, які домінують у світі, неминуче призводить до загострення проблеми зайнятості та безробіття. В Україні, досягши пікового розміру в 2000 р. (2655 тис. осіб), цей показник поступово зменшується. І якщо в 2000 р. кількість безробітних становила 11,6% до кількості економічного активного населення, то вже в 2008 р. – 6,4%, тобто спостерігається зменшення майже в 2 рази (табл. 2), що наближає нас до рівня розвинених країн світу (табл. 3).

Таблиця 3. Порівняння рівня безробіття в країнах світу, % до економічно активного населення

Дані табл. 3 підтверджують, що Україна за безробіттям знаходиться десь на рівні середнього світового рівня. Причини безробіття узагальнені в табл. 4.

Таблиця 4. Безробітні (за методологією МОП) за причинами незайнятості у віці 15–70 років

Значний відсоток вивільнення осіб з економічних причин і за власним бажанням підтверджує нестабільність роботи підприємств та організацій, реорганізацію та ліквідацію підприємств, скорочення їх кількості або штатів, низький рівень соціального забезпечення тощо. За останні роки господарювання в Україні особливої уваги потребує працевлаштування молоді, випускників вищих навчальних закладів, питома вага яких досягає 18,3% у кількості безробітних. Розвиток людського суспільства в усі часи базувався на новому знанні, новому розумінні законів природи і економіки. Знання, наука та сучасні технології, якими оволоділи люди, стали головним джерелом бурхливого розвитку економіки багатьох сучасних країн світу.

Кадрова політика є організаційно складним економічним процесом, вона включає досить важливі заходи і процедури пошуку шляхів формування кадрового потенціалу, забезпечення умов його розвитку і вдосконалення, становлення соціальної інфраструктури.

Аналіз зайнятості населення за видами економічної діяльності підтверджує загальну тенденцію зменшення показників в основних базових галузях економіки (табл. 5).

Таблиця 5. Кількість зайнятого населення за видами економічної діяльності

Якщо в цілому спостерігається хоч повільне, але за останні роки більш стабільне зростання темпів росту зайнятості населення (в основному за рахунок діяльності готелів і ресторанів, операцій із нерухомим майном, будівництва, транспорту та торгівлі), то в промисловості та сільському господарстві з кожним роком зменшується кількість зайнятих у виробництві. В 2008 р. зайнятість у промисловості зменшилася на 519,9 тис. осіб, у сільському господарстві – на 817,3 тис. осіб порівняно з 2001 р. і склала відповідно 88% і 80% кількості зайнятих працівників у цих галузях в 2001 році (табл. 5). Аналізуючи сучасний стан зайнятості населення, слід зазначити, що кадрова політика в промисловості потребує докорінних змін і реформ, які повинні бути спрямовані на:

- створення нових робочих місць, сприяння розвитку малого та середнього підприємництва;

- впровадження сучасних технологій управління трудовими ресурсами;

- удосконалення планування та оптимізації чисельності і структури кадрів;

- реформи в професійній освіті та наближення якості підготовки кадрів до потреб виробництва;

- забезпечення вмотивованості працівників у результатах діяльності підприємств, залучення їх до управління процесом виробництва тощо. У вирішенні цих та інших проблем Україна має повною мірою враховувати та використовувати багатий зарубіжний досвід розроблення принципів і основ формування політики зайнятості і механізмів її реалізації, які особливо проявились в країнах з розвиненою економікою.

Дж. Гелбрейт визначає чотири процеси, які докорінно змінили ринкові відносини:

- зростання ролі профспілок, які багато зробили для зрівняння влади між роботодавцями і трудящими;

- послаблення найжорсткіших сторін ринкової економічної системи через закони про соціальне страхування, а також зосередження уваги на недоліках у таких сферах, як житлове будівництво, медичне обслуговування й освіта;

- зростання ролі держави, яка взяла на себе відповідальність за рівень виробництва, знижуючи податки чи збільшуючи витрати з державного бюджету або поєднуючи обидві ці дії. Держава підвищувала попит і нарощувала виробництво, повертаючи економіку до повної зайнятості в кризові роки;

- знищення колишнього підприємця, на зміну якому прийшов менеджер, корпоративний бюрократ.

Погоджуючись із впливом означених процесів, які функціонують на ринку праці і регулюють зайнятість населення, слід зазначити, що вони не є вичерпними. Вплив науково-технічного прогресу, інтернаціоналізації та диверсифікації виробництва, еволюції моделей соціально-економічного розвитку країни, зміни на ринку праці будуть мати дедалі динамічнійший характер.

Кадрова політика та державне регулювання зайнятості населення в таких умовах матиме пріоритетний вплив.

Отже, сучасна політика зайнятості населення в ринкових умовах господарювання орієнтується на досвід розвинутих країн, тому потрібно переглянути сутність активної державної політики в розвитку економіки країни та ринку праці. Особливої уваги потребує формування найсприятливіших умов для розвитку підприємництва, малого і середнього бізнесу, що буде стимулювати сукупний попит на робочу силу, сприяти створенню нових робочих місць і забезпечить активне повернення у виробництво незайнятої робочої сили, що функціонує.

Потрібно прискорити і надати новий імпульс реформуванню професійної освіти в Україні, наблизити зміст навчального процесу до вимог товаровиробника, роботодавця, сконцентрувати увагу навколо проблеми національної системи кваліфікацій і формування у випускників потрібних компетенцій, підготовці та перепідготовці, підвищенні кваліфікації фахівців і робітників, в тому числі і за рахунок навчання на підприємствах.

Саме на здійснення активної державної політики на ринку праці має бути спрямована діяльність законодавчої, виконавчої влади та місцевого самоврядування, яка стане важливою складовою подальшого розвитку відносин у сфері праці на основі реформування політики зайнятості населення і прискорить процес інтеграції України у світовий економічний простір.

2. Зайнятість інвалідів в Україні

Рівень соціального захисту населення в нашій країні в умовах хронічної інфляції не дає змоги повною мірою задовольнити найсуттєвіші потреби людей з особливими потребами, які потерпають не лише від матеріальних нестатків, а в багатьох випадках також і від усвідомлення власної нереалізованості та соціальної незатребуваності в суспільстві. У таких умовах все більше інвалідів намагаються змінити своє життя шляхом пошуку підходящої роботи та в разі потреби підвищити рівень своєї кваліфікації або набути нової спеціальності для подальшого працевлаштування.

Для ефективної реалізації проголошеного державою права на працю людей з особливими потребами та забезпечення отримання підходящої роботи інвалідами, які бажають працювати, особливої актуальності набуває постійна підтримка процесу їхнього працевлаштування та збільшення кількості зайнятих інвалідів у державних та громадських установах і на підприємствах. Основні напрями проведення державної політики зайнятості, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2006 р. № 922, та Державна програма розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на період до 2011 р., передбачають: державну підтримку осіб з обмеженими фізичними та розумовими можливостями, яка здійснюватиметься відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” шляхом їх гарантованого працевлаштування у межах встановленого законом нормативу робочих місць і впровадження механізму заохочення роботодавців до працевлаштування інвалідів; удосконалення механізму сприяння зайнятості осіб з обмеженими фізичними та розумовими можливостями, що пов'язане з ефективним використанням коштів Фонду соціального захисту інвалідів для створення робочих місць (у тому числі з використанням гнучких форм організації праці, застосуванням надомної праці), сприянням підприємницькій діяльності, а також активізацією роботи державної служби зайнятості, пов'язаної з їх професійною орієнтацією, навчанням та працевлаштуванням; збільшення у 2006–2009 рр. чисельності працюючих осіб з фізичними та розумовими можливостями до 420 тис. чоловік, зокрема шляхом створення 10 тис. робочих місць за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів, а до 2011 р. – створення 12 тис. робочих місць.

Щоб об'єктивно визначити ефективність проголошених напрямів державної підтримки працевлаштування осіб з інвалідністю, збільшення рівня їхньої зайнятості та оцінити діяльність служб зайнятості в реалізації соціальної політики щодо осіб з інвалідністю, необхідно знати сучасний стан інвалідності, рівень зайнятості інвалідів та рівень їхнього працевлаштування. Це дає можливість своєчасно виявити проблеми в роботі центрів зайнятості щодо забезпечення працевлаштування інвалідів та запропонувати шляхи їх розв'язання.

Відділом робочих місць, профорієнтації та підготовки кадрів НДІ праці та зайнятості населення протягом тривалого часу провадиться збір та аналіз даних статистичної звітності щодо стану інвалідності, зайнятості та працевлаштування інвалідів. На підставі аналізу показників загальної кількості інвалідів, стану інвалідності за категоріями, кількості зайнятих інвалідів за видами економічної та промислової діяльності, оцінки динаміки процесу працевлаштування щорічно проводиться моніторинг фактичного стану трудової зайнятості та оцінюється рівень працевлаштування інвалідів.

Згідно з даними статистичної звітності загальна кількість інвалідівпенсіонерів останніми роками коливається в межах від 2 597,5 млн. осіб у 2000 р. до 2 449,5 тис. осіб у 2006 р., що становить 5,3% всього населення України.

За групами інвалідності переважають інваліди ІІ групи, проте їхня кількість має тенденцію до зменшення: якщо у 2000 р. їх налічувалося 1 333,7 тис. осіб, або 51,5% загальної кількості інвалідів, то у 2006 р. – вже 1 105,5 тис. осіб, або 45,1%; зростає кількість інвалідів ІІІ групи – з 768,5 тис. осіб у 2000 р. (29,6%) до 959,5 тис. осіб (39,2%); кількість інвалідів І групи за вказаний період зменшилася з 337,7 тис. осіб (13,0%) до 299,0 тис. осіб (12,2%). Зазначені тенденції мають позитивний вплив на потенційне збільшення кількості зайнятих інвалідів, оскільки інваліди ІІІ групи – це найбільш активні та працездатні особи, які мають найбільше шансів знайти собі підходящу роботу.

За період 2000–2006 рр. зростала кількість дорослих інвалідів (без урахування кількості дітей-інвалідів) – з 2 175,2 тис. осіб до 2 363,9 тис. осіб. Така тенденція привертає увагу, оскільки зростання кількості дорослих інвалідів незмінно пов'язане із необхідністю вирішення питання їхньої зайнятості.

Кількість дорослих інвалідів, зайнятих трудовою діяльністю, протягом зазначеного періоду мала переважно тенденцію до зростання і збільшилась на 63,1 тис. осіб (або на 21,7%) – з 290,9 тис. осіб у 2000 р. до 354,1 тис. осіб у 2006 р. Питома вага працюючих інвалідів серед дорослих інвалідів зросла відповідно з 13,4 до 15,0%. Частка безробітних серед дорослих інвалідів за цей період зменшилась з 86,6 до 85,0%, що є позитивним показником.

За категоріями в загальній кількості дорослих інвалідів простежуються такі тенденції:

1) кількість інвалідів праці за вказаний період зросла на 59,2 тис. осіб (або на 3,5%) – з 1 668,9 тис. осіб у 2000 р. до 1 728,1 тис. осіб у 2004 р., проте частка зайнятих у загальній структурі усіх зайнятих інвалідів зменшилась з 88,7 до 85,4%;

2) кількість інвалідів з дитинства зросла на 54,0 тис. осіб (або на 21,9%) – з 246,7 тис. осіб до 300,7 тис. осіб, відповідно і частка зайнятих у загальній структурі працюючих дорослих інвалідів зросла з 7,7 до 10,6%;

3) кількість інвалідів війни із числа військовослужбовців зменшилась на 41,0 тис. осіб (або на 15,8%) – з 259,6 тис. осіб, до 218,6 тис. осіб, а частка зайнятих зросла з 3,6 до 4,1%.

Тенденція щодо зменшення частки зайнятих інвалідів праці, які є найчисленнішою та найдинамічнішою категорією інвалідів, є негативною, що потребує більш уважного та обґрунтованого підходу до професійної орієнтації та працевлаштування цієї категорії осіб з обмеженими можливостями. Позитивним є збільшення частки зайнятих інвалідів з дитинства, що свідчить про підвищення соціальної активності даної категорії інвалідів.

Аналіз структури зайнятих дорослих інвалідів за характером захворювання дає змогу виявити такі тенденції:

1) найбільша кількість інвалідів серед усіх дорослих інвалідів мають серцево-судинні захворювання, їхня кількість протягом 2000–2004 рр. зросла на 37,8 тис. осіб (або на 8,9%) – з 422,2 тис. осіб до 460,0 тис. осіб; частка зайнятих серед цих інвалідів збільшилась з 18,8% у 2000 р. до 21,2% у 2004 р.;

2) кількість інвалідів із ураженням опорно-рухового апарату досить стабільна й становила у 2000 р. 344,5 тис. осіб, а у 2004 р. – 341,4 тис. осіб (зменшилася лише на 3,1 тис. осіб, або на 0,9%), відповідно частка зайнятих серед інвалідів цієї нозології за період 2000–2004 рр. майже не змінилась і становила відповідно 10,5 та 10,4%.

Позитивною тенденцією є зростання зайнятих серед інвалідів, хворих на серцево-судинні захворювання (з 18,8% у 2000 р. до 21,2% у 2004 р.), стабільністю характеризується рівень зайнятості серед хворих з психоневрологічними захворюваннями (відповідно 3,9 та 3,8%), негативною тенденцією є зменшення частки зайнятих серед інвалідів з вадами зору (з 4,9 до 3,8%), слуху (з 4,0 до 3,0%) та з туберкульозними захворюваннями (з 1,6 до 1,2%), що свідчить про проблеми в діяльності спеціалізованих підприємств, зокрема ГОІ. Дані характеристики засвідчують потребу у створенні сприятливих умов праці, які б відповідали вимогам інвалідів певної нозології, для збільшення рівня зайнятих.

Зайнятість інвалідів за видами економічної діяльності в Україні, який подається за період 2002–2006 рр., характеризується загальною позитивною тенденцією стабільного зростання кількості зайнятих інвалідів – з 289,9 до 354,1 тис. осіб (або на 22,1%), тобто в середньому на 13 тис. осіб щорічно. Кількість інвалідів, зайнятих у сфері матеріального виробництва (промисловості, сільському господарстві, рибному господарстві, на будівництві), за період 2002–2006 рр. зросла на 4,9 тис. осіб (або на 2,9%): з 165,9 тис. осіб у 2002 р. до 170,8 тис. осіб у 2006 р., проте частка інвалідів, що задіяна в даній сфері, має зворотну тенденцію до зменшення – з 57,2% у 2002 р. до 48,3% у 2006 р. по відношенню до галузей невиробничої сфери.

Кількість інвалідів, зайнятих у невиробничій сфері (оптова й роздрібна торгівля, готелі й ресторани, транспорт, пошта та зв'язок, фінансова діяльність, операції з нерухомістю, державне управління, освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога, колективні, громадські та особисті послуги), за період 2002–2006 рр. зростала більш високими темпами, збільшившись на 59,4 тис осіб (або на 7,8%): з 124,0 тис. осіб у 2002 р. до 183,3 тис. осіб у 2006 р., випередивши за цей період за кількістю зайнятих інвалідів сферу матеріального виробництва.

Виявлені тенденції засвідчують про сприятливіші можливості для збільшення кількості зайнятих інвалідів у сфері нематеріального виробництва. Умови праці для інвалідів тут комфортніші, є більше шансів для організації гнучкого режиму праці та надомної праці, немає шкідливого виробництва. Це дає змогу залучати більше інвалідів II групи інвалідності, жінок-інвалідів, а також, по можливості, і інвалідів I групи.

Для прискорення темпів зростання кількості зайнятих інвалідів потрібно створювати більше спеціалізованих робочих місць, обладнаних відповідно до вимог індивідуальної програми реабілітації, та збільшувати кількість зайнятих інвалідів на підприємствах галузей виробничої сфери, використовуючи досвід та кваліфікацію інвалідів праці.

Важливо ефективно задіяти всі можливі джерела фінансування для підтримки цих процесів – як Фонду соціального захисту інвалідів, так і Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Підтримка з боку Фонду соціального захисту інвалідів спрямована на створення робочих місць для працевлаштування людей з обмеженими фізичними можливостями; завданнями Фонду соціального страхування є попередження виробничого травматизму, аварійності та професійної захворюваності, викликаних умовами праці, та турбота про людей, які в результаті отриманих на виробництві травм або професійних захворювань стали інвалідами праці, виплата потерпілим відповідної страхової виплати. Таким чином, обома фондами створюється ґрунтовна база для збільшення кількості зайнятих інвалідів, особливо інвалідів праці, які серед зайнятих інвалідів є найчисленнішою та найдинамічнішою категорією.

На збільшення кількості зайнятих інвалідів активно впливає процес їх раціонального працевлаштування, який проводиться органами соціального захисту населення та центрами зайнятості.

НДІ праці та зайнятості населення протягом тривалого часу проводив моніторинг процесу працевлаштування інвалідів органами соціального захисту України як одного з головних шляхів збільшення кількості зайнятих інвалідів, за рахунок якого щорічно поповнюють ряди працюючих більше ніж 5,0 тис. інвалідів (див. табл.).

У динаміці кількості інвалідів, які звернулись з питань працевлаштування до органів соцзахисту за період 2002–2006 років, простежується певна стабільність: кількість інвалідів коливається від 9,1 тис. осіб у 2002 р. до 8,5 тис. осіб у 2006 р., що підтверджує досить стійкий рівень активності інвалідів у пошуку підходящої роботи через органи соціального захисту.

Кількість працевлаштованих інвалідів за 2002–2006 рр. має переважну тенденцію до зменшення – з 6,0 тис. осіб у 2002 р. до 5,0 тис. осіб у 2006 р., або на 16,6%. Рівень працевлаштування за звітний період збільшився на 5% – з 21,6% у 2002 р. до 26,6% у 2006 р. Однак скорочення безробіття серед людей з інвалідністю все ще залишається проблематичним питанням, адже серед дорослих інвалідів, які звернулися до центру зайнятості по допомогу в працевлаштуванні, частка безробітних інвалідів сягає на даний час 73,4%.

Збільшенню рівня працевлаштування у 2006 р. сприяло надання статусу безробітного інвалідам, які звертаються до державної служби зайнятості згідно з Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість”, у якому доповненням до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про зайнятість населення” безробітними визнаються інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють і зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Недостатнє підвищення рівня працевлаштування зумовлене причинами як організаційного, адміністративного, так і психологічного характеру.

Наприклад, інваліди часто не відчувають себе на ринку праці конкурентоспроможними і впевненими через недостатній рівень освіти та неможливість здобути певну кваліфікацію, а також через проблеми із пошуком роботи.

Пошук роботи – це складний і нерідко тривалий процес навіть для людини, що не має обмежень за своїм фізичним станом, – процес, який потребує активного спілкування з численними потенційними роботодавцями, звернення до багатьох джерел інформації та оперативного реагування на пропозиції підходящої роботи, швидкої оцінки умов запропонованого робочого місця та визначення власного потенціалу. Пошук і вибір підходящої роботи для осіб з інвалідністю пов'язаний з іще більшими труднощами, зумовленими, з одного боку, фізичними можливостями самих інвалідів, з другого – небажанням роботодавців приймати на роботу людей з обмеженнями, які остерігаються мати додаткові ускладнення на виробництві (потреба в частій заміні такого робітника під час періодичного проходження ними курсів лікування, у витратах на обладнання робочого місця інваліда додатковими пристосуваннями та механізмами, організації гнучкого графіка роботи для інваліда тощо).

Тому для кращого вивчення проблем працевлаштування інвалідів та пропозицій щодо розширення можливостей пошуку для них підходящої роботи НДІ праці та зайнятості населення було здійснене анкетування інвалідів з питань зайнятості. Воно проводилось в управліннях праці та соціального захисту населення всіх регіонів України. У ньому взяли участь близько 3 тис. інвалідів, різних за віком, захворюваннями, освітою, місцем проживання. Аналіз анкет дав змогу виявити вузькі місця у відносинах між інвалідами та центрами зайнятості, роботодавцями, а також отримати багато цінних пропозицій для вирішення виявлених проблем.

У деяких анкетах звертається увага на таку проблему в організації обслуговування інвалідів у центрах зайнятості, як наявність великих черг, що створює значні незручності для інваліда. Для розв'язання цієї проблеми інваліди пропонують організовувати позачергове обслуговування інвалідів та відвідування працівниками центрів зайнятості інвалідів на дому; оперативніше обслуговувати інвалідів; надавати їм юридичні консультації з працевлаштування по телефону або через Інтернет; збільшити кількість співробітників, які працюють з інвалідами; організувати спеціалізовані відділи та центри з працевлаштування інвалідів; зменшити кількість відвідувань, враховуючи групу інвалідності; надавати інформацію щодо пропозицій з працевлаштування в письмовому вигляді; організувати представництва (філії) з обслуговування інвалідів у селах.

Інваліди звертають також увагу на проблеми, з якими вони стикаються при постановці на облік у центрах зайнятості: вони не погоджуються з тим, що центри зайнятості ставлять на облік не всіх інвалідів, а лише тих, хто відпрацював певний період у тому ж році (29 тижнів); часто відмовляють у реєстрації інвалідам І групи, пояснюючи це тим, що на них немає заявок від роботодавців; не бажають ставити на облік інвалідів з дитинства ІІІ групи; для постановки на облік вимагають багато довідок, і сама ця процедура, на думку інвалідів, відбирає багато часу. Для розв'язання цих проблем пропонуються такі заходи: прийняття на облік усіх інвалідів, які бажають працювати, без обмеження термінів страхування, тобто тривалий час непрацюючих; при постановці на облік не обмежувати інвалідів у віці – ставити на облік до досягнення інвалідом пенсійного віку; спростити процедуру постановки на облік.

Наступною важливою проблемою, яку називають інваліди у своїх анкетах, є недостатня поінформованість інвалідів щодо робочих місць, які їм пропонують. Шляхами її розв'язання є: створення бази даних для працевлаштування інвалідів, яка була б доступна для всіх інвалідів, що бажають працювати; надання під час прийому більше інформації про робочі місця та про роботодавця; розширення банку даних про приватні підприємства, які працевлаштовують інвалідів; проведення для інвалідів семінарів та надання більшої кількості консультацій щодо робочих місць; розміщення інформації про спеціальності для інвалідів з повною назвою підприємств та повною адресою на стендах, щоб інваліду не доводилося ходити по кабінетах; створення доступної інформації про відкриття власної справи; надання більшої кількості інформації про навчання новим професіям; друкування інформації про робочі місця для інвалідів у місцевих газетах.

Найболючішими для інвалідів є проблеми, які виникають у процесі вибору робіт, що пропонуються для працевлаштування. Це, зокрема, недостатня кількість вакансій, на які б могли претендувати інваліди, а якщо вже й пропонується якась робота, то вона не відповідає професії, яку вже має інвалід (особливо це стосується інвалідів з вищою освітою), та не влаштовує за рівнем заробітної плати. Найчастіше інвалідам пропонують підсобні роботи, які часто є заважкими, вони не в змозі їх виконувати за станом здоров'я (двірник, прибиральниця, сторож, пакувальник), та з низькою оплатою праці. Для вирішення цієї проблеми інваліди пропонують: проводити індивідуальний підбір робочих місць із врахуванням особистих інтересів і уподобань кожного інваліда; працевлаштовувати незалежно від групи інвалідності, згідно з рекомендаціями МСЕК; збільшити кількість вакансій та професій для інвалідів; забезпечувати гарантоване працевлаштування; працевлаштовувати інвалідів першочергово за інших рівних умов; організовувати можливість надомної роботи для інвалідів, особливо для інвалідів І групи; організовувати спеціалізовані робочі місця; пропонувати ту роботу, яка є реальною, а не ту, яка є тільки на паперах підприємств та установ; надавати кращі робочі місця, а не ті, на які ніхто не хоче йти.

Наступною важливою проблемою у процесі працевлаштування, на яку звертають увагу інваліди, є транспортна доступність робочих місць. Для її вирішення інваліди подають такі пропозиції: пропонувати роботу тільки в межах свого району; надавати більше інформації про роботу поблизу місця проживання інваліда; розширити вибір вакансій для працевлаштування за місцем проживання в сільській місцевості; організовувати надомну працю; працевлаштовувати в населених пунктах з транспортною доставкою до місця роботи.

Однією з проблем, на яку також звертають увагу інваліди, є недостатня увага з боку працівників служб зайнятості, які, на думку інвалідів, мало часу приділяють спілкуванню з ними, тому необхідно посилити відповідальність співробітників центрів зайнятості та більше залучати спеціалістів, які сприятимуть кращому спілкуванню, наприклад, сурдоперекладачів, психологів.

В анкетах піднімаються питання щодо умов обслуговування в центрах зайнятості інвалідів з порушеннями опорно-рухового апарату (наприклад, розташування на другому поверсі із незручними східцями). Пропонується проводити прийом інвалідів у приміщенні першого поверху зі зручними східцями та пандусами; створювати та облаштовувати місця, де б інваліди могли зручно розташуватися, чекаючи прийому.

До інших проблем, на які звертають уваги інваліди, належать, перш за все навчання інвалідів та працевлаштування після навчання. Для покращення навчання інваліди пропонують: надавати допомогу в перекваліфікації за рахунок коштів центрів зайнятості; організовувати заочне навчання для оволодіння новою професією; більше інформувати інвалідів про навчання в державних закладах (спеціалізованих); частіше влаштовувати виставки професій; забезпечувати навчання інвалідів за бажанням та працевлаштовувати відповідно до отриманої професії; давати направлення на роботу після закінчення навчання в навчальних закладах на певний термін.

Таким чином, на підставі проведеного опитування можна зробити висновок, що інваліди зацікавлені в роботі служби зайнятості. Називаючи наболілі проблеми, вони пропонують заходи, які сприятимуть найшвидшому їх вирішенню, покращенню процесу працевлаштування. Це свідчить про соціальну активність інвалідів та їхнє бажання знайти ту роботу, яка давала б їм змогу найповніше реалізовувати свої можливості й задовольняти власні потреби та при цьому зробити цей пошук більш цивілізованим і комфортним для інвалідів та самих спеціалістів центрів зайнятості.

Реалізувати ці пропозиції необхідно та можливо за умови активної співпраці всіх зацікавлених учасників процесу працевлаштування. Для цього необхідно використовувати різноманітні форми інформаційнороз'яснювальної роботи в органах соціального захисту, центрах зайнятості, ЗМІ. Дуже важливо поширювати найкращий досвід підприємств, які вже мають позитивний досвід працевлаштування інвалідів, шляхом проведення спільних семінарів, конференцій, тренінгів, активно використовуючи засоби масової інформації та соціальної реклами.

Одним із дієвих шляхів державного регулювання у сфері зайнятості з метою повернення зареєстрованих безробітних до активної трудової діяльності та забезпечення їхнього соціального захисту є посилення взаємодії державних служб зайнятості, Фонду соціального захисту інвалідів, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, громадських організацій інвалідів для працевлаштування осіб з обмеженими фізичними та розумовими можливостями.

3. Зайнятість населення Харківської області в соціальній сфері

Галузева структура зайнятість населення є одним із факторів визначення економічного рівня розвитку країни та приналежності останньої до певного технологічного укладу. При цьому враховується диспропорція зайнятих як у різних сферах діяльності, так і в гендерному аспекті. На сьогодні переважна більшість населення України зайнята у виробничій сфері, що характерно для 3-4 технологічних укладів. У той час розвинені країни, які вже досягли 6 технологічного укладу, мають переважну більшість зайнятих саме в соціальній сфері. Таким чином, з кожним роком зростатиме відрив між розвиненими країнами та Україною.

Дослідження різних аспектів соціальної сфери України та виявлення перспектив їх подальшого розвитку сприятиме скороченню такого відриву. Проте, на сьогоднішній день не менш важливими являються дослідження зайнятості населення в соціальній сфері як провідної для економіки розвинених країн. На жаль, цим питанням на сьогодні приділяється недостатня увага, а особливо серед вчених соціо-економіко-географів.

Питаннями зайнятості в рамках дослідження ринку праці займаються вчені як економісти (О.В. Волкова, М.І. Долішній, Е.М. Лібанова, А.О. Нікіфорова), так і соціо-економікогеографи (О.В. Безпала, Ю.Ю. Заволока). В той же час зайнятість населення в соціальній сфері розглядається або як частина загальної зайнятості, або не виділяється окремо взагалі.

Зайнятість населення являється одним з вирішальних факторів розвитку економіки країни. Вона визначається за матеріалами вибіркового обстеження населення (домогосподарств) з питань економічної активності протягом одного тижня. Зайнятими вважаються особи віком 15-70 років, які впродовж обстежуваного тижня працювали хоча б 1 годину:

- за наймом за винагороду в грошовому чи натуральному вигляді, індивідуально (самостійно), у окремих громадян або на власному (сімейному) підприємстві;

- працювали безкоштовно на підприємстві, у бізнесі, що належить будь-кому з членів домогосподарства, або в особистому селянському господарстві з метою реалізації продукції, виробленої внаслідок цієї діяльності;

- особи, які були тимчасово відсутні на роботі, тобто формально мали робоче місце, власне підприємство (бізнес), але не працювали впродовж обстежуваного періоду з незалежних від них особисто обставин.

Таким чином, до категорії зайнятих відносяться не лише люди, які працюють і отримують заробітну плату, а й такі, що працюють безкоштовно на власному підприємстві заради отримання прибутку.

На сьогоднішній день серед вчених немає єдиної думки з приводу того, які саме галузі відносити до соціальної сфери. Ми віднесли до останньої освіту, охорону здоров'я та надання соціальної допомоги, а також торгівлю, ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку, діяльність готелів та ресторанів, операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям, державне управління, надання комунальних та індивідуальних послуг, діяльність у сфері культури та спорту.

Проаналізувавши галузеву структуру зайнятості населення Харківської області у соціальній сфері за 2009 рік (рис. 1) слід зазначити, що найбільшу частку тут займають освіта (30%), охорона здоров'я та надання соціальної допомоги (20%), торгівля; ремонт автомобілів та предметів особистого вжитку; діяльність готелів і ресторанів (15%). На наш погляд, це пояснюється тим, що Харків – важливий науковий та освітній центр, тут сконцентрована значна кількість закладів освіти різних рівнів акредитації. До того ж у місті добре розвинена інфраструктура та торгівля; остання зіграла дуже важливу роль у розвитку регіону. Два перші показники по Харківській області вищі, ніж по Україні в цілому (відповідно на 7% та 2%) (рис. 2). Це закономірно, адже місто Харків називають «студентською столицею України». Третій показник по Харківській області на 5% нижчий, ніж по Україні в цілому. На думку авторів, це відбувається у зв'язку з наявністю значної кількості готельно-ресторанних комплексів у курортних зонах нашої держави, та недостатнім рівнем їх розвитку на Харківщині. Проте, у зв'язку з проведенням у місті Харкові чемпіонату Євро-2012 зайнятість населення у сфері діяльності готелів та ресторанів дещо зросте. Найменші частки зайнятих як в Україні, так і в Харківській області спостерігаються у наданні комунальних та індивідуальних послуг; діяльності у сфері культури та спорту та у фінансовій діяльності (рис. 1, рис. 2). Це пояснюється тим, що дані напрямки діяльності з'явилися не так давно і ще не набули тут значного розвитку. Це в свою чергу пов'язано з переважанням у колишньому Радянському Союзі, частиною якого була і Україна, розвитку виробничої сфери над невиробничою.

Рис. 1. Галузева структура зайнятості населення Харківської області у соціальній сфері за 2009 р.

Рис. 2. Галузева структура зайнятості населення України у соціальній сфері за 2009 р.

Галузева структура зайнятості населення Харківської області у соціальній сфері за віковими групами (рис. 3) має наступні особливості. Найбільша частка молодих людей (для виділення зазначеної вікової групи ми користувалися методологією МОП та включили до категорії «молодь» осіб у віці 15 – 34 роки) зайнята в фінансовій діяльності (55,3%) та торгівлі; ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; діяльності готелів та ресторанів (49,0%). Це пояснюється тим, що зайнятість у даних галузях потребує значної ініціативності, активності, комунікабельності, опори на власні сили, а саме молодь володіє вказаними якостями найбільше серед усіх вікових груп. До того ж вона може швидко перекваліфіковуватися та пристосовуватися до нових умов на ринку праці, що особливо важливо саме для зазначених галузей. Найменша частка молоді зайнята в освіті (22,9%). На це впливають перш за все низький рівень заробітної плати в даній галузі.

Рис. 3. Галузева структура зайнятості населення Харківської області у соціальній сфері за віковими групами у 2009 р.

Цифрами на діаграмах 3 та 4 показано: 1. Охорона здоров'я та надання соціальної допомоги; 2. Освіта; 3. Державне управління; 4. Фінансова діяльність; 5. Надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту; 6. Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; діяльність готелів та ресторанів; 7. Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям.

Рис. 4. Галузева структура зайнятості населення Харківської області у соціальній сфері за статтю у 2009 р.

Найбільша частка пенсіонерів (під пенсіонерами ми маємо на увазі осіб, які отримують пенсію за вислугу років, за віком та за інвалідністю, при цьому переважну більшість все ж таки становлять пенсіонери за віком) зайнята в операціях з нерухомим майном, оренді, інжинірингу та наданні послуг підприємцям. Це пов'язано з тим, що дана діяльність не потребує значних фізичних навантажень та частої перекваліфікації. Найменша частка пенсіонерів зайнята в торгівлі; ремонті автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; діяльності готелів та ресторанів (10%), фінансовій діяльності (10,3%) та державному управлінні (11,8%). Це можна пояснити тим, що більшості пенсіонерів важко справлятися з даними видами діяльності.

Можна виділити наступні тенденції галузевої структури зайнятості населення Харківської області у соціальній сфері за статтю (рис. 4). Жіноче населення зайняте переважно в галузі охорони здоров'я та надання соціальної допомоги, освіти, державного управління, фінансової діяльності, наданні комунальних та індивідуальних послуг; діяльності у сфері культури та спорту. Натомість чоловіче населення дещо переважає серед зайнятих у торгівлі, ремонті автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; діяльності готелів та ресторанів,операціях з нерухомим майном, оренді, інжинірингу та наданні послуг підприємцям. Таку тенденцію можна пояснити переважанням зайнятості чоловічого населення у виробничій сфері аби отримувати більшу заробітну плату.

Проаналізувавши суспільно-географічні особливості галузевої структури зайнятості населення Харківської області у соціальній сфері в віковому та гендерному аспектах можна зазначити наступне. Місцевим органам влади необхідно звернути посилену увагу на дисбаланс у зайнятості населення за окремими галузями соціальної сфери. Особливо тривожна ситуація склалася у сфері освіти, де на сьогодні пенсіонерів зайнято більше, ніж молоді. Аналогічна ситуація склалася також у галузях надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльності у сфері культури та спорту, а також охорони здоров'я та надання соціальної допомоги.

Молоді люди не бажають працювати в даних сферах діяльності через наявний тут низький рівень заробітної плати. На наш погляд необхідно розробити соціальні програми для залучення молоді у дані галузі та підвищити їх фінансування, зокрема через залучення іноземних інвестицій та розробку спеціальних регіональних програм підвищення зайнятості молоді.

Використана література:

1. Майсюра О.М. Зайнятість населення і вирішення кадрової проблеми в Україні / Актуальні проблеми економіки №5(107), 2010, с.166-174

2. Стульпінас Н.К. Зайнятість інвалідів: сучасний стан, проблеми та шляхи їхнього вирішення

3. Юлія Заволока, Ольга Яновська Зайнятість населення Харківської області в соціальній сфері





Реферат на тему: Зайнятість інвалідів та населення в соціальній сфері (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.