Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Загальна характеристика та місце меркантилізму в економічній історії середньовічної Європи (реферат)

Зміст

Вступ. 3

1. Зародження та розвиток меркантилізму. 5

2. Меркантилізм, його загальна характеристика та місце в економічній історії середньовічної Європи. Ранній та пізній меркантилізм. 9

3. Основні положення теорії меркантилізму. 14

Висновки. 20

Список використаної літератури. 22


Вступ

Предметом дослідження в даній роботі є з'ясування розвитку економічних поглядів у меркантилістів. Курси по історії політичної економії, число яких досить велике, задовольняються здебільшого викладом теорії торговельного балансу й характеризують меркантилізм як економічну політику, зовсім не з'ясовуючи його класової сутності і його значення для виникнення політичної економії. А тим часом меркантилізм, і особливо епоха його розкладання, має величезне значення в розвитку економічних ідей.

Роль меркантилізму і його розкладання в справі створення економічної науки вказував Маркс у своєму "Введенні до критики політичної економії".

Економісти XVII в. - це меркантилісти, точніше - англійські меркантилісти й представники розкладання меркантилізму. Їхня роль в історії політичної економії складається в тому, що вони вперше виділили з конкретного хаотичного матеріалу дійсності основні абстрактні поняття, що лягли в основу пізнішої системи політичної економії.

У даній роботі розгляд меркатнелізма обмежується англійським меркантилізмом середніх століть.

Не слід представляти собі цього руху теоретичної думки як саморух, що відбувався шляхом логічного поглиблення. Зовсім чітко можна простежити в русі ідей, поступово від поверхні явищ до сутності, відбиття розвитку економічної дійсності й зіткнень, що випливали із цього розвитку, практичних класових і групових інтересів.

Основними представниками напрямку меркантелізму в середньовічній Європі були Вільям Стаффорд (1554 - 1612), Томас Ман (1571 - 1641), Антуан де Монкретьен (1575 - 1621), Антонио Серра (дати життя й смерті не відомі).

Меркантилізм виник у ході боротьби національних держав, що прагнули до одержання самостійності. Боротьба ця містила в собі два моменти. Перше, необхідно було домогтися внутрішньої єдності, а для цього зломити всі існуючі усередині країни перешкоди до об'єднання у вигляді внутрішніх мит, цехових і міських обмежень, феодальної роздробленості. Друге - потрібно було перебороти владу католицької Церкви, що зв'язувала в роки Середньовіччя європейські країни в загальний Християнський мир. Таким чином, держава повинна була досягти внутрішньої єдності й у той же час вирватися з єдності зовнішньої. І меркантилісти узялися забезпечити досягнення обох цих завдань, причому їхньою кінцевою метою була могутність національної держави.

Меркантилізм можна представити як сполучення двох підходів. По-перше, це висування на перший план інтересів національної держави. Друга складова меркантилізму - це протекціонізм, тобто захист інтересів національних виробників. Таким чином, меркантилісти наголошували на аналізі сфери обігу; звідси ясний і зміст назви цього напрямку в економічній думці, що произошли від італійського слова «mercante», що означає «торговець». Важливої складової меркантилістських поглядів було припущення про незмінність запасу світових ресурсів.

Зараз всі країни якоюсь мірою дотримуються політики меркантилізму, тобто основного методу нагромадження золотого запасу через введення величезних мит на імпорт товарів і послуг. Ця політика проводиться в цей момент й у країнах колишнього СРСР, тому що наша промисловість у цей момент неконкурентоздатна навіть при високих податках на експорт. І уряд змушений відмовитися від режиму вільної торгівлі, що так привітала перебудова, і повернутися до політики протекціонізму.

Але в цей момент існують такі країни, які відмовилися від цієї політики й живуть за рахунок корпорацій, які одержують величезні гроші за рахунок експорту своєї продукції.

1. Зародження та розвиток меркантилізму

Внаслідок Великих географічних відкриттів, в умовах формування світового ринку, загострення конкуренції та посилення боротьби за переділ сфер впливу потрібна була концепція, що обґрунтовує необхідність економічної експансії національних держав.

Такою концепцією, заснованою на принципах географічного детермінізму, став меркантилізм, що являє собою систему економічної політики періоду становлення буржуазної держави.

Мислення меркантилістів значно відрізняється від економічних поглядів античного світу. Керівним принципом останнього був арістотелівський поділ господарства на економіку і хрематистику із засудженням останньої як «неморальної». У центрі уваги меркантилістів опиняється саме хрематистика — «породження» грошей грошима. Меркантилісти шукають зв'язку між господарськими явища» ми, але шукають його на поверхні явищ, у сфері обігу. І це бути зумовлено особливістю епохи, коли домінував торговий капітал.[8, c. 56]

Отже, предметом дослідження меркантилістів є сфера обігу. Навіть сам термін «меркантилізм», що виник у XVII ст., походить від італійського слова «mercante» — купець. Метод дослідження меркантилістів — збирання й описування реальних фактів та часткова їх класифікація, тобто вони прямують від конкретного до абстрактного, що є неминучим у період зародження будь-якої науки. Відтак меркантилісти не створили й не могли створити розгорнутої теорії капіталізму, не визначили його законів і категорій, а присвятили свою діяльність суто практичним питанням економічної політики.

Економічні погляди меркантилістів не можна розглядати як єдину, цілісну, наукову теорію, яку вчитель міг викласти учневі. Те, що пізніше отримало загальну назву меркантилізму, було, по суті справи, сукупністю особистих поглядів і думок багатьох різних людей, які досить часто навіть і не чули один про одного, а також сукупністю практичних господарських заходів європейських держав у XVI — XVIII ст. Авторами економічних праць тоді були, як правило, не професійні науковці, а практики — купці, промисловці, фінансисти, службовці торговельних компаній, котрі не теоретизували, а вирішували конкретні економічні питання, формулювання яких здебільшого виносили прямо у заголовки своїх памфлетів (саме так називали тоді ці праці).

Кількість авторів-меркантилістів та їхніх праць надзвичайно велика. Тільки в Англії до 1764 р., за підрахунками одного з англійських істориків, було оприлюднено понад дві тисячі таких економічних памфлетів. Проте детальне їх вивчення протягом XVIII— XX ст. дало змогу виявити певну спільність теоретичних поглядів меркантилістів. Ідеологію меркантилізму розкривають такі головні положення. По-перше, багатством є лише те, що може бути реалізованим і справді реалізується у грошах; тобто багатство — це не що інше, як нагромадження грошей. По-друге, виробництво створює потрібні передумови для утворення багатства, а тому потребує постійного заохочення й розвитку. По-третє, безпосереднім джерелом багатства є сфера обігу, тобто сфера, де продукти перетворюються на гроші. По-четверте, сфера обігу є водночас і джерелом прибутку, що утворюється завдяки продажу товарів за більш високою ціною, ніж ціна купівлі: Г — Г' — гроші, що породжують гроші, — такою є формула капіталу в меркантилістів. По-п'яте, не будь-який обіг товарів і грошей є джерелом багатства. Обіг товарів усередині країни, на думку меркантилістів, хоч і збагачує одних осіб за рахунок інших, проте не збільшує і не зменшує загальної суми національного багатства. Джерелом багатства є лише зовнішня торгівля. По-шосте, баланс зовнішньої торгівлі має бути активним, тобто треба менше купувати в іноземців і більше їм продавати (проте щодо розуміння активного балансу погляди ранніх та пізніх меркантилістів дуже різнилися).

Конкретна меркантилістська політика і теорія меркантилізму пройшли два етапи у своєму розвитку. Це ранній меркантилізм, який Маркс назвав монетарною системою, і розвинутий меркантилізм, що його Маркс характеризував як власне меркантилізм, або мануфактурну систему[5, c. 38-39].

У своєму розвитку меркантилізм пройшов два етапи. Ранній, або монетарний меркантилізм (У.Стаффорд, Г.Скаруффі та ін., XV- поч. XVI ст.) базувався на підтримці системи грошового балансу, спрямованого на збільшення грошового багатства тільки законодавчим шляхом. Пізній, або мануфактурний меркантилізм виник наприкінці XVI - у XVII ст. (Т.Мен, А.Серра, А.Монкретьєн та ін.) і спирався на положення про те, що держава стає тим багатшою, чим більшою буде різниця між сумою вартості вивезених і завезених товарів, тобто центральним пунктом стає регулювання торгового балансу; підтримується політика протекціонізму.

Меркантилістська школа вважала, що джерелом багатства нації, зміцнення ролі держави є не сфера виробництва, а сфера обігу. Оскільки світ має обмежену кількість багатства (ресурсів), то його зростання можливе тільки за рахунок перерозподілу, тобто економічне зростання однієї країни можливе лише за рахунок зубожіння іншої. Саме тому нація, що розвивається, потребує сильної держави, здатної за допомогою військової могутності забезпечити свою перевагу.

Забезпечення контролю над своїми колоніями і захоплення нових, утримання армії, військового і торгового флоту залежить, на думку меркантилістів, від можливості накопичення в країні золота і срібла. Тому побудована на принципах меркантилізму зовнішньоекономічна політика держави передбачала здійснення зовнішньої експансії як військовими, так і економічним методами, активне використання протекціоністських інструментів з метою підтримки позитивного торгового балансу.

Меркантилісти вперше підкреслили роль держави в забезпеченні економічного зростання і запропонували відповідну модель. Зокрема, держава повинна була регулювати зовнішню торгівлю для збільшення експорту і скорочення імпорту, заборонити або обмежити вивіз сировини і дозволити її безмитний імпорт, заборонити своїм колоніям здійснювати зовнішню торгівлю. Оскільки меркантилістська концепція спирається на активну роль держави в забезпеченні економічного розвитку, закономірно, що її основні положення склали економічний базис сучасної геополітики.

Економічна система, згідно з поглядами меркантилістів, включає три сектори: виробничий, сільський та іноземні колонії. Торгівля розглядалася як необхідна умова забезпечення успішного функціонування всієї системи.

У такій державі, на думку меркантилістів, виробництво не повинно бути ні чисто аграрним, ні чисто індустріальним. Інакше держава бідуватиме, перебуваючи у постійних мирних відносинах з іншими державами, буде не в змозі вести війни за нові джерела сировини та ринки збуту. Вирішення цієї проблеми, за Р.Челленом, полягає у проведенні політики автаркії на принципах меркантилізму. Слід зазначити, що йдеться не про традиційну автаркію у значенні меж, закритих митними бар'єрами, а про автаркію неопротекціонізму, за якої головною стає система «закритих сфер інтересів»[8, c. 57-58].


2. Меркантилізм, його загальна характеристика та місце в економічній історії середньовічної Європи. Ранній та пізній меркантилізм

Меркантилізм (італ. - «купець, торговець») - напрямок економічної думки, послідовники якого бачили в зовнішній торгівлі джерело багатства за рахунок здійснення активного торговельного балансу (перевищення експорту над імпортом товарів).

Економічною ідеологією буржуазії був меркантилізм. Він безпосередньо виражав інтереси торговельної буржуазії епохи первісного нагромадження. Ця теорія являла собою спробу теоретичного обґрунтування системи економічної політики, що відстоює купцями.

Меркантилізм у цілому характеризується двома основними рисами:

q багатство ототожнюється із грішми, і та держава вважається багатішою, що має більше грошей;

q нагромадження грошового багатства досягається за допомогою королівської влади, що проводить відповідну економічну політику.

Меркантилізм відрізняється незрілістю методології. Головна увага приділяється сфері обігу. Тому замість аналізу явищ меркантилісти обмежуються їхнім описом (грубий емпіризм) і вимагають втручання держави в господарче життя країни.

Із цієї методології випливав погляд меркантилістів на предмет політичної економії і її категорії.Меркантилісти розглядали політичну економію як науку про торговельний баланс й її основне завдання вбачали в тому, щоб з'ясувати, як «збільшувати можливо більше число продавців всіх товарів, зменшувати можливо більше число покупців».

Багатство ранні меркантилісти ототожнювали із золотом і сріблом як річчю, не розуміючи, що «золото від природи не гроші» (К.Маркс). Пізні меркантилісти під багатством розуміють надлишок продуктів, що залишаються після задоволення потреб країни, але який повинен обов'язково на зовнішньому ринку перетворитися в гроші.

У зв'язку з недоліком грошей, їхньої функції ранні меркантилісти зводили до коштів нагромадження, розглядаючи гроші як знаряддя розвитку продуктивних чинностей. Пізні меркантилісти вже бачили в грошах не тільки кошти нагромадження, але й кошти обігу. Разом з тим, відстоюючи посередницьку торгівлю, вони власне кажучи визнавали функцію грошей як капіталу.

Меркантилісти обходили проблему вартості товару й тому не могли пояснити вартість самих грошей, що вбачали в природних властивостях золота й срібла. У той же час ранні меркантилісти нерідко висловлювали номіналістичні погляди, а пізні з'явилися родоначальниками коли-чественной теорії грошей.

Меркантилісти вартість мислили у вигляді грошей. Тому прибуток вони розглядали як збільшення кількості грошей, учили, що прибуток усередині країни може бути тільки відносним і вважали його головним джерелом нееквівалентний обмін у зовнішній торгівлі.

Економічна політика меркантилізму (протекціонізм) сприяла первісному нагромадженню, скорочуючи перехід від феодалізму до капіталізму.

Разом з тим прогресивність меркантилізму вже на першому щаблі розвитку буржуазного суспільства відображала його антагоністичний характер.

Меркантилісти доводили вигоду підвищення цін на внутрішньому ринку, щоб збільшити експорт, а політика протекціонізму ознаменувалася також експропріюванням незалежних робітників, кривавим законодавством проти експропрійованих і пограбуванням колоній.

Методи меркантилізму розрізнялися в різні періоди. Тому іноді виділяють так звані ранній і пізній меркантилізм.

Перший щабель розвитку меркантилізму відомий за назвою раннього меркантилізму. Його найважливішими представниками є Стаффорд, Меляйнс (Англія), Десантис (Італія) і ін.

Ранній меркантилізм, або система грошового балансу, охоплює XV-XVI вв. Оскільки багатство - це гроші, головна мета держави складається в залученні в країну повновагої іноземної монети й перешкоджанню витоку за кордон власної валюти. Для цього використовувалися, головним чином, примусові кошти. Щоб перешкодити витоку грошей із країни, була уведена заборона на їхній вивіз. Згідно «Статуту витрачення» [Statute of Employment], усякий іноземець, що привозив товар в Англію, залишаючи його, повинен був витратити всі виручені гроші на покупку англійських товарів.

Ранній меркантилізм виникає до великих географічних відкриттів і зживає себе приблизно в середині XVI століття. У чинність слабкого розвитку вітчизняного виробництва зовнішня торгівля стоїть на невисокому рівні. У цих умовах дворянський уряд, піклуючись винятково про нагромадження скарбниці, проводить фіскальну економічну політику й представляє пільги іноземним купцям. Центральним пунктом добутків раннього меркантилізму є система «грошового балансу», що відстоювала політику, спрямовану на збільшення грошового багатства чисто законодавчим шляхом. З метою втримання грошей у країні заборонявся вивіз їх за кордон, створювалися «складові місця» для торгівлі іноземними товарами й т.п.

Ранній меркантилізм одержав назву монетарної системи, тому що його представники ще смутно бачили навіть безпосередній зв'язок між торгівлею й грошовим обігом.

Більше зважений підхід демонструють пізні меркантилісти, що жили в XVI-XVIII ст. Їхні погляди отримали назву мануфактурного меркантилізму, або системи торговельного балансу. Ціль залишилася колишньою (максимізація кількості дорогоцінних металів у країні), однак змінилися засоби її досягнення - потрібно не перешкоджати вивозу грошей із країни, а залучати їх у країну. Найважливішими представниками пізнього меркантелізму є Т. Ман (Англія), А. Серра (Італія), Монкретьен (Франція) і ін., Уважається, що свого розвитку меркантелізм досяг саме в цю епоху.

Різниця між експортом (надходженням грошей через границю) і імпортом (платежами за кордон), або сальдо торговельного балансу, було, на думку меркантилістів, найважливішим джерелом накопичення багатства країни. Тому головні кошти збільшення національного багатства - створення сприятливого для країни торговельного балансу, максимізація позитивного сальдо торговельного балансу. Політика держави укладається в тому, щоб максимально скоротити ввіз іноземних товарів і збільшити вивіз вітчизняних товарів за кордон. Для цього застосовується протекціоністська політика, що включає в себе наступні елементи:

1. Зовнішньоторговельна політика. Забороняється ввіз у країну багатьох іноземних товарів, уводяться охоронні й заборонні мита, встановлюються експортні премії; заохочується створення торговельних монополій.

2. Промислова політика. Насаджуються й розвиваються мануфактурні виробництва, тому що промислові продукти мають більшу цінність, чим первинні блага, і легше транспортуються.

В області промислової політики меркантилісти прагнули до максимізації доданої цінності. Виконання даного завдання можна домогтися, з одного боку, шляхом підвищення ступеню обробки благ, а з іншого боку, шляхом скорочення витрат на їхнє виробництво.

Щоб понизити витрати на робочу силу, застосовувалися наступні міри: прийняття законів, що встановлюють максимальне значення заробітної плати, що обмежують переміщення робочої сили (як приклад, можна привести заборону на еміграцію у Францію); обмеження експорту харчових продуктів для того, щоб понизити вартість життя; залучення іноземних фахівців.

Для зменшення витрат на сировину вживалося захоплення колоній для того, щоб перетворити їх у джерела дешевої сировини й одночасно в ринки збуту готової продукції.

У зв'язку з розвитком вітчизняної промисловості підвищується роль зовнішньої торгівлі, особливого значення набуває посередницька торгівля, політика фіску змінюється заохоченням національної промисловості й торгівлі.


 

 

 

3. Основні положення теорії меркантилізму

Сам термін "меркантилізм" використовується для характеристики певних поглядів на роль зовнішньої торгівлі та зовнішньоторговельну політику, які домінували в роботах економістів у сімнадцятому та вісімнадцятому століттях. У суто формальному плані меркантилізм не можна вважати цілісною науковою школою. Це була саме сукупність ідей, появу яких викликав бурхливий процес розвитку національних держав та їх утвердження в системі світогосподарських зв'язків. [2, c. 17]

Першу спробу осмислити капіталістичну ринкову економіку зробили меркантилісти. Поняття "меркантилізм" походить від латинського слова "mercari"— торгувати. В англійській і французькій мовах "mercantile" означає "торговий", а італійське "mercante" означає "торговець" або "купець". Проте, слід зазначити, що меркантилістська система насправді є значно складнішою концепцією.

Як відомо, витіснення натурального господарства товарно-грошовими, а по суті — ринковими економічними відносинами охоплює конкретний історичний відрізок часу. К. Маркс назвав його періодом "первісного нагромадження капіталу". Значна частина економістів, у тому числі і К. Маркс, пов'язують цей період з великими географічними відкриттями, які сприяли розвитку міжнародної торгівлі. У цей період гроші стали тією економічною силою, яка протистояла силі феодального маєтку. Більше того, сам феодальний маєток, втягнутий у ринкові відносини, відчуває ненаситну жадобу до грошей. Сила не тільки окремих господарських одиниць, а й цілих держав починає вимірюватись безпосередньо їхніми грошовими ресурсами.[9, c. 24-25]

Багатство нації, на думку меркантилістів, визначається обсягом дорогоцінних металів, який вона має в своєму розпорядженні. Тому кожна нація повинна проводити таку політику, яка б сприяла накопиченню золота, срібла та інших коштовностей. Такому накопиченню серед інших факторів (наприклад, розширення колоніальних володінь за рахунок приєднання нових територій як джерела надходження коштовностей) сприяє і розвиток виробництва та реалізація товарів на зовнішньому ринку. Водночас необхідно по можливості скорочувати імпорт, оскільки купівля товарів за кордоном веде до відтоку повноцінних грошей з даної країни.

Узагальнюючи інтерпретацію даного "перехідного періоду", у тому числі і марксистську, слід відзначити, що економісти сходяться в основному:

був період меркантилізму з характерною йому доіндустріальною економікою, точніше кажучи — це ціла епоха, коли так звані меркантилісти, хоч і не погоджували між собою ні принципів, ні загального аналітичного інструментарію, але майже протягом трьох століть дотримувалися загальних "принципів" наукового світогляду.

Меркантилісти підкреслювали, що золото і будь-який скарб є показниками багатства країни.

Вони вважали доцільним:

1) підтримку владою імпорту дешевої сировини для промисловості;

2) регулювання зовнішньої торгівлі з метою забезпечення припливу в країну золота і срібла;

2) протекціоністські тарифи держави на імпортовані промислові товари, а також заохочення нею експорту, особливо готової продукції;

4) ріст населення для підтримки низького рівня заробітної плати, розширення бази оподаткування і нагромадження капіталу.

Таким чином, багатство країни меркантилісти вбачали у золоті і сріблі, а його джерелом вважали зовнішню торгівлю, яка через нееквівалентний обмін забезпечувала активний торговельний баланс. Саме тому об'єктом дослідження у меркантилістів була виключно сфера обігу. Це видно навіть з назв багатьох публікацій того часу. Наприклад, назва книги Томаса Мена "Багатство Англії у зовнішній торгівлі, або баланс нашої торгівлі як принцип нашого багатства"(1664).

В умовах середньовіччя і цехової системи основою соціально-економічного і адміністративно-політичного порядку суспільства були праця і земля; державне втручання здійснювалося як "традиція і звичай". В умовах же меркантилізму нові державні функціонери надавали перевагу указам і статтям. Так, в Україні діяли Литовський статут XVI ст. і "Устав на волоки"( 1557 p.). Вони, на відміну від "Руської правди", яка сприяла формуванню феодальних відносин у добу раннього середньовіччя, мали захищати ці відносини і сприяти їх поширенню в період розкладу феодальної системи, що почався під натиском нових економічних явищ — розвитку товарно-грошових відносин, торгівлі тощо. Меркантилісти, будучи прихильниками розвитку цих нових явищ, як і прихильники феодального порядку, не підтримували ідею комерціалізації праці і землі — вихідної умови формування ринкової економіки. Більше того, їхня безоглядна віра в абсолютну владу освіченої деспотії ще не була похитана навіть натяками на демократію. Очевидно, саме тому так довго в більшості європейських країн зберігалися ремісничі цехи і феодальні привілеї: у Франції — до 1790 р., в Англії — до 1834 р., в Україні — 1861 р.

При меркантилізмі національне промислове виробництво контролюється торговим капіталом і розвивається вже на комерційній основі, більше не замикаючись у рамках міст. Причиною цього було те, що купець знав ринок, обсяг існуючого попиту, міг забезпечити постачання товарів, які використовувалися в домашньому виробництві. Оскільки дорогого устаткування ще не існувало, то купець нічим особливо не ризикував, беручи на себе відповідальність за виробництво. Ось чому аж до кінця XVII ст. промислове виробництво в Західній Європі і до середини XIX ст. — в Україні лишалось простим додатком до торгівлі.

В доіндустріальній економіці через відсутність регулярної зайнятості, фабричної дисципліни, як і раніше, переважала думка про нееластичність попиту. Меркантилістські положення про активне сальдо торговельного балансу, у яких обґрунтовується перевищення експорту над імпортом, заохочується експорт капіталу та залучення в країну зарубіжного золота і схвалюється громадська праця, дійсно спонукають до думки, що вищі класи суспільства зобов'язані забезпечувати робочі місця, оскільки лише політика, суть якої можна виразити двома словами — "розори сусіда", збагатить націю, а більш висока заробітна плата знизить, а не підвищить пропозицію праці. Розвиток меркантилістських економічних ідей про державне регулювання зовнішньої торгівлі, ототожнення грошей і багатства та інші — слід розглядати з урахуванням двох етапів, які виділяють у розвитку меркантилізму, а саме: раннього і пізнього. Основним критерієм розрізнення цих етапів є шляхи досягнення активного балансу. [5, c. 32-34]

Отже, можна зробити висновок, що меркантилісти розглядали міжнародну торгівлю як гру з нульовою сумою, в якій виграш однієї країни неминуче означає програш її торговельного партнера. У такій ситуації нації об'єктивно приречені на жорстке економічне та політичне суперництво. Ось чому, на думку меркантилістів, сильна армія, військово-морський та торговельний флот, міцна виробнича база є найважливішими умовами для посилення позицій нації в світі. До того ж більшість політичних діячів та вчених того періоду були щиро впевнені в тому, що держава повинна досить жорстко регулювати економічну діяльність, обмежуючи тим самим свободу індивіда, оскільки без державного контролю поведінка окремих економічних агентів може входити в протиріччя з цілями нації-держави (в тому числі і в плані накопичення коштовних металів).

Меркантилісти вважали, що економічна система кожної країни складається з трьох основних секторів: промисловості, сільського господарства (географічно сконцентрованого на території метрополії) та закордонних володінь (колоній). Вони виходили з того, що визначальну роль серед усіх класів суспільства відіграють торговці, а серед факторів виробництва — праця. В цьому зв'язку зазначимо, що меркантилісти, як і їхні наступники — представники класичної школи — стояли на позиціях трудової теорії вартості.

Меркантилісти весь час підкреслювали необхідність реалізації такої зовнішньоекономічної політики, яка б сприяла досягненню позитивного сальдо торговельного балансу. Такий погляд частково пояснювався тим, що перевищення експорту над імпортом означало накопичення повноцінних грошей у країн і-експортері, які були для меркантилістів синонімом багатства та джерелом фінансування військових витрат.

У зв'язку з цим слід також відзначити, що, на думку меркантилістів, національна економіка функціонує в умовах неповної зайнятості, тому збільшення пропозиції грошей сприяє не стільки інфляції, скільки зростанню рівня виробництва та зайнятості. [2, c. 8-9]

Наприкінці вісімнадцятого століття наукова цінність поглядів меркантилістів була поставлена під сумнів. Так, зокрема, Давід Г'юм (David Hume) вказав на дві слабкі сторони меркантилістської логіки. По-перше, в реальному житті кількість золота та срібла, накопичена окремою нацією, не має вирішального значення; важливішим є обсяг товарів та послуг, які можна придбати за золото та срібло. Очевидно, що в загальному випадку потреби споживачів задовольняються не дорогоцінними металами та коштовностями, а тими товарами та послугами, які можна на них купити. Саме споживання цих конкретних продуктів і є метою суспільства кожної країни. Якщо ж іти за логікою меркантилістів, які виступали за максимально широкий розвиток експорту та обмеження імпорту, то можна припустити, що в кінцевому підсумку одні нації сконцентрували б у себе всі товари, що виробляються в світі, тоді як нація меркантилістів акумулювала б усі світові запаси золота.

Друге зауваження Давіда Г'юма стосувалося життєздатності меркантилістської політики в довготерміновому плані. Якщо припустити, що країна протягом певного часу може мати позитивне сальдо торговельного балансу, то можна зробити висновок, що приплив золота та срібла призвів би до збільшення пропозиції грошей та зростання цін. У свою чергу, зростання цін неминуче зробило б товари даної країни менш привабливими для закордонних споживачів, тоді як позиції імпортних товарів на внутрішньому ринку країни посилилися б. Але такий ціновий ефект призвів би до припинення припливу золота та срібла, тобто повноцінних грошей у країну.

Критику поглядів та політики меркантилістів продовжив А. Сміт. [1, c. 27]

.


Висновки

Першим проявом економічних ідей буржуазного суспільства став меркантилізм. У Західній Європі він зародився вже у XV ст., але великого поширення набув у XVII ст. Головною передумовою генезису меркантилізму був розклад феодалізму та зародження капіталізму. Виникнення капіталістичного способу виробництва у країнах Західної Європи датується XVI ст. Раніше в окремих містах узбережжя Середземного моря можна було спостерігати лише певні окремі прояви капіталістичних відносин. Велике значення для формування капіталістичного способу виробництва мало первісне на­громадження капіталу, зв'язане з найбільш грубими формами насильства: розоренням дрібних виробників, колоніальними загарбаннями, работоргівлею. Ці насильницькі заходи здійснювалися за активної підтримки держави через державні позики, податкову систему, протекціонізм.

Значно прискорило розвиток капіталістичного виробництва виникнення світового ринку. Початок формування такого почався зі здійсненням великих географічних відкриттів XV — XVI ст. Після відкриття Америки й морського шляху навколо Африки почалося небувале пожвавлення зовнішньої торгівлі країн Західної Європи. Дрібне товарне виробництво не могло задовольнити зростаючого попиту на промислові вироби. Наспіла необхідність створення великих капіталістичних підприємств, які могли б поставляти значні партії товарів на експорт. З'явилися великі майстерні, що працювали під контролем капіталістів (проста кооперація). Розвиток поділу праці зумовив перетворення капіталістичне організованих майстерень на мануфактури.

Велику роль у виникненні капіталістичного способу виробництва відіграв торговий капітал, який у добу розкладу феодалізму був переважаючою формою капіталу. Світова торгівля привела до зосередження величезних багатств у окремих осіб, передовсім у купців і монопольних торговельних компаній. Торговий капітал підпорядковував дрібних виробників і одночасно сам проникав у сферу виробництва.

Розклад феодального устрою, розвиток товарно-грошових відносин, зародження капіталізму зачіпали інтереси всіх верств населення і надавали питанням економічного розвитку все більшого значення. Ліквідація монополії церкви у царині ідеології, розвиток наукових знань створили сприятливі умови для вивчення й узагальнення явищ економічного життя. З'явилося багато економічної літератури, що брала за головну мету визначення характеру та завдань економічної політики.

Меркантилізм як перша теоретична спроба пояснити суть капіталістичного способу виробництва виник на підставі узагальнення досвіду первісного нагромадження капіталу й вирішував практичні питання прискорення цього процесу. Намагаючись подолати гострі економічні суперечності, що їх породжував розклад феодальної системи, дворянський абсолютизм у Франції, Росії та інших країнах Західної Європи спробував форсувати торгівлю і промисловість меркантилістськими методами, щоб усунути економічну обмеженість феодалізму з допомогою розвитку мануфактурної промисловості.

Меркантилізм відображав інтереси торгової буржуазії, і саме тому Голландію, яка у XVII ст. досягла надзвичайного розквіту та збагачення, розвиваючи судноплавство, зовнішню торгівлю та колоніальну експансію, було проголошено ідеалом меркантилізму. Меркантилісти закликали вчитися у Голландії, і поступово на цей шлях ставали Англія, Франція, Португалія, Іспанія.

Отже, меркантилізм не був випадковим явищем в історії економічної думки Європи. Він мав реальну базу й вирішував практичні проблеми того часу.


Список використаної літератури

1. Білоконенко О.В. Історія економічних вчень : Конспект лекцій/ О.Білоконенко; М-во фінансів України. -К.: Укр.-фінський ін-т менеджменту і бізнесу, 1998. -89 с.

2. Бураковський І. Теорія міжнародної торгівлі/ Ігор Бураковський,; Ред. Ю.Набока. -К.: Основи, 1996. -240 с.

3. Дзюбик С. Основи економічної теорії : Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. -К.: Знання , 2006. -481 с.

4. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

5. Климчук І. З історії економічної думки (концепції й учені) // Географія та основи економіки в школі. -2006. -№ 6. - С. 37-42

6. Ковальчук В. Історія економічних вчень : Навч.- метод. посібник/ В'ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господ., Кафедра економіч. теорії. -Тернопіль: Астон, 1999. -126 с.

7. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. -2-ге вид., стереотип.. -К.: Знання, 2006. -477 с.

8. Нікітіна М.Г. Класична геополітика і меркантилізм // Український географічний журнал. -2006. -№ 4. - С. 56 – 58

9. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

10. Рут Ф.Р. Міжнародна торгівля та інвестиції/ Ф.Р. Рут, А. Філіпенко,; Пер. з англ.: Даніела Олесневич, Олександр Олесневич, Петро Кузик,. -К.: Основи, 1998. -743 с.

11. Циганкова Т. Міжнародна торгівля : Навч. посіб./ Тетяна Циганкова, Людмила Петрашко, Тимур Кальченко,; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. -К., 2001. -487 с.

12. Юхименко П. Історія економічних учень : Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. -К.: Знання, 2005. -583 с.





Реферат на тему: Загальна характеристика та місце меркантилізму в економічній історії середньовічної Європи (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.