Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Трудовий потенціал та формування продуктивної зайнятості населення України (реферат)

Зміст

1. Трудовий потенціал України та проблеми зайнятості населення

2. Сучасне формування продуктивної зайнятості населення України

3. Зайнятість населення України в умовах нестабільної економічної ситуації

Використана література

1. Трудовий потенціал України та проблеми зайнятості населення

Покращення показників якості життя населення України та наближення їх до європейських стандартів потребує інтенсивного розвитку економіки нашої держави на основі посилення її конкурентоспроможності. Динамічний соціально-економічний прогрес в Україні має базуватися передусім на розвитку та ефективному використанні найціннішого ресурсу сьогодення – трудового потенціалу суспільства та посиленні його інноваційної активності. Трудовий потенціал – це сукупна чисельність громадян працездатного віку, які за певних ознак (стан здоров'я, психофізіологічні особливості, освітній, фаховий та інтелектуальний рівні, соціально-етнічний менталітет) здатні та мають намір провадити трудову діяльність.

Багато робіт провідні вчені присвятили різним аспектам трудового потенціалу, а саме: соціальним переміщенням і трудовій міграції, збалансованості робочих місць і трудових ресурсів, якості робочої сили, проблемам зайнятості населення. Окремі аспекти проблеми, особливо питання співвідношення зайнятості з різними соціальними та економічними змінами, висвітлювались у працях Д. Кейса, А. Сміта і Д. Рікардо, М. Фрідмена, Ф. Хайєка. Аналіз соціальних чинників праці і зайнятості представлені у працях видатних соціологів: Г. Беккера, М. Вебера, Р. Мертона, Е. Мейо, Т. Парсонса, Н. Смелзера. Проблеми молодіжної зайнятості в умовах економічної реформи в Україні досліджували А. Копитов, Г. Соколова, А. Шаповалов, І.В. Золотова, А.С. Зуєв, Л.В. Константинов, С.А. Ушакін, Н.Н. Федотова, В.І. Чупров. Велике значення цих досліджень поза сумнівом, однак вони не повністю розкривають економічний і соціальний механізми трудового потенціалу. По суті не розглядаються управлінські аспекти проблеми зайнятості молоді, роль держави у реалізації цих програм.

Оцінка трудового потенціалу України на сучасному етапі є неоднозначною. З одного боку, відбувається поліпшення певних якісних його характеристик: збільшується частка населення з вищою освітою; зростає комп'ютерна грамотність; формується вміння працювати в ринковому середовищі; підвищується підприємницька активність. При цьому в Україні відбуваються процеси, що; призводять до руйнації трудового потенціалу. Не підвищуються темпи відтворення населення (рис. 1), внаслідок чого його структура набуває більш вираженого депопуляційного характеру: погіршуються показники здоров'я людей усіх вікових груп; посилюється інтенсивність трудової міграції працездатного населення – за експертними оцінками, нині за кордоном працює понад 3,5 млн. осіб переважно молодого та середнього віку; зростають показники старіння: понад 50 % зайнятого населення – це особи у віці після 40 років, що свідчить не тільки про старіння населення, але і про старіння робочої сили.

Рис. 1. Природний приріст населення, тис. осіб

Серед головних причин таких тенденцій – поширення бідності внаслідок недостатньої, а подекуди – невиправдано низької оплати праці, особливо в сільській місцевості; неефективна система професійного навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікації фахівців робітничих спеціальностей; незадовільний стан медичного обслуговування населення і низька ефективність заходів щодо покращення охорони здоров'я та праці тощо. Унаслідок цього нині за середнього рівня безробіття серед населення працездатного віку в першому кварталі 2007 р. 8 % підприємств, а в дев'яти регіонах України – понад 10 % відчувають гостру нестачу кваліфікованих робочих кадрів. Усе це надає підстав очікувати, що дефіцит кадрів в найближчому майбутньому може стати вагомим чинником, який гальмуватиме подальший розвиток вітчизняної економіки і відповідно підвищення добробуту громадян України (рис. 2).

Впродовж минулого року на ринку праці спостерігався попит інженерно-технічних та будівельних професій через зростання промислового виробництва та будівництва. Попит на "виробничі" професії перевищує пропозиції. Таку тенденцію легко пояснити. Частина фахівців радянського зразка за час виробничого застою втратили "робочу" кваліфікацію – здебільшого вони мігрували у прибутковіші на той момент підприємства, приміром, торговельні. Частина – пішли на заслужений відпочинок. Тоді як молодих спеціалістів на сьогодні дуже мало. З переходом на комерційну основу багато вищих навчальних закладів партіями викидають на ринок праці "модних" у 1990-2005 рр. фахівців – бухгалтерів, юристів, економістів.

Рис. 2. Динаміка кількості учнів та студентів усіх навчальних закладів, тис. грн.

До того ж значно знизився й рівень професійної підготовки випускників професійно-технічних навчальних закладів. Це пояснюється тим, що економічне становище підприємств не дає змогу проводити практику учням та студентами в умовах реального виробництва а з іншої сторони матеріальнотехнічне та кадрове забезпечення системи освіти невпинно погіршується. По суті понад 80 % навчального обладнання та техніки у таких закладах використовується більше, як 25 років. Воно морально та фізично застаріле. Дефіцит висококваліфікованих фахівців нині спостерігається в усіх галузях. За даними рекрутингових агенцій, із загальної кількості претендентів заявленим вимогам відповідають лише близько 10 %.

Для подолання негативних тенденцій у формуванні трудового потенціалу необхідно, по-перше, в основу соціально-економічної політики держави покласти завдання досягнення конкурентних переваг національного ринку праці. Насамперед, на нашу думку, необхідно забезпечити зростання заробітної плати в усіх сферах економіки, і, насамперед, для кваліфікованих працівників. Запровадження всіх складових соціально відповідального бізнесу дасть змогу не тільки підвищити заробітну плату в рази, але й на основі економічного зростання здійснити перерозподіл національного доходу на користь праці, головним чином, кваліфікованих працівників. На сьогодні відбуваються перші кроки у цьому напрямку: підвищення мінімальних стандартів в оплаті праці, запропоновано ІІ етап Єдиної тарифної сітки, в проекті Держбюджету на 2008 рік, реалізується 76 соціальних та гуманітарних державних цільових програм. Передбачені заходи безпосередньо сприяють збереженню та подальшому розвитку трудового потенціалу України.

По-друге, забезпечити на кожному робочому місці безумовного дотримання законодавства про працю та гідних умов праці. Міністерство економіки України разом з іншими центральними органами виконавчої влади за участю науковців та громадськості розробило і скерувало до Кабінету Міністрів України проект Державної програми економічного і соціального розвитку України на 2008 рік. Окремий розділ цієї програми – "Забезпечення гідної праці та добробуту людей" – присвячено питанню розвитку людського капіталу. Організаційним комітетом з проведення Другого всеукраїнського форуму "Збереження і розвиток трудового потенціалу України" з квітня цього року розроблявся проект Концепції загальнодержавної цільової соціальної програми "Збереження і розвиток трудового потенціалу України на 2008-2017 роки".

Основним завданням Загальнодержавної програми буде створення умов для збереження і розвитку трудового потенціалу України через надання ефективного соціального захисту, забезпечення умов гідної праці та добробуту людей, підвищення якості життя населення, збереження здоров'я громадян, розвиток демографічного потенціалу країни та підтримання високих темпів економічного зростання. Та найважливіше, на нашу думку, одним із наріжних каменів національної політики у сфері розвитку людських ресурсів та сфері зайнятості має стати формування та розвиток єдиної цілісної системи неперервної професійної освіти. Рівень і якість трудового потенціалу, перспективи його розвитку є визначальними у стабільності та конкурентоспроможності економіки України.

2. Сучасне формування продуктивної зайнятості населення України

Забезпечення продуктивної зайнятості населення, ефективності використання трудового потенціалу та підвищення конкурентоспроможності робочої сили як складових соціально-економічного розвитку України залежать від комплексу факторів, пов'язаних, у першу чергу, із формуванням дієвих механізмів їх державного регулювання. Важливою складовою соціально-економічної політики, спрямованої на підвищення конкурентоспроможності робочої сили, є реформування системи зайнятості для сприяння повній, продуктивній та вільнообраній зайнятості, створення ринку праці, який за власними параметрами не відрізняється від аналогічних ринків розвинутих країн світу.

Зазначені питання є особливо актуальними на сучасному етапі, що характеризується не тільки впливом на зайнятість і конкурентоспроможність робочої сили процесів глобалізації та інтеграції України у світову економічну систему, а й негативними наслідками світової фінансової кризи (яка, безперечно, призводить до кризи у виробничій сфері і, таким чином, до скорочення робочих місць, збільшення рівня безробіття і зниження конкурентоспроможності працівників). Через це необхідними є розробка і прийняття комплексу заходів у сфері зайнятості України, які ґрунтуються на стандартах розвинених країн світу та дозволяють знизити негативний вплив світових кризових явищ на економіку України. Гостро актуальними проблемами в цьому аспекті є підвищення економічної активності населення, конкурентоспроможності робочої сили; недопущення зростання безробіття, забезпечення відповідності між попитом і пропозицією робочої сили і т. ін.

Проблеми, що пов'язані із забезпеченням продуктивної зайнятості, ефективності використання трудового потенціалу країни, підвищення конкурентоспроможності робочої сили, досліджуються у працях Е. Лібанової, О. Грішнової, А. Колота, І. Бондар, І. Петрової, В. Савченко та ін. Ці автори не тільки розглядають сучасний стан і проблеми ринку праці, але й пропонують власні підходи до їх вирішення.

Важливими факторами, що на сучасному етапі впливають на стан ринку праці України та конкурентоспроможність робочої сили, є не тільки загальний стан економіки країни, світова фінансова криза, а й процеси глобалізації, інтеграції України у світову економічну систему. Глобалізація є однією з основних характеристик світової економічної системи, яка визначає стан і тенденції національних економік, має домінуючий вплив на розвиток окремих країн та супроводжується посиленням економічних взаємозв'язків між ними. З одного боку, через розповсюдження інновацій у сфері технологій та менеджменту, активний обмін товарами, послугами, інвестиціями, поширення процесів трудової міграції глобалізація сприяє підвищенню конкурентоспроможності робочої сили, зайнятості населення та ефективності національних економічних систем, а з іншого – посилює нерівномірність, асинхронність та диспропорції у їх розвитку.

В умовах глобалізації виникає необхідність використання в Україні позитивного світового досвіду щодо розвитку економічних відносин, політики у соціально-економічній сфері. При формуванні конкурентних переваг національного ринку праці, продуктивної зайнятості населення у процесі розробки та реалізації соціально-економічної стратегії розвитку країни необхідно приділяти увагу таким її аспектам, як зростання інвестицій у людській капітал, забезпечення безперервної освіти протягом усього життя відповідно до потреб ринку праці з метою досягнення конкурентоспроможності робочої сили; узгодженість політики на ринку праці з відповідною політикою у сфері виробництва, торгівлі, інвестицій, загальної освіти, професійного навчання, регіональною політикою тощо.

Прискорення темпів науково-технічного прогресу, інвестиційна та інноваційна спрямованість економічного розвитку країни як умова забезпечення її конкурентоспроможності підвищує актуальність проблем освіти, професійного навчання, постійного підвищення кваліфікації працюючих. Набуття професійних навичок, безперервна освіта протягом життя займають важливе місце у розвитку сфери зайнятості в контексті економіки, що заснована на знаннях. Інвестиції в людські ресурси призводять до посилення компоненти зайнятості в економічному зростанні. Державна політика має бути спрямована на сприяння розвитку соціального партнерства між державою, бізнесом, профспілками і некомерційним сектором. Стимулюючи інвестиції в людські ресурси, соціальне партнерство сприяє продуктивній зайнятості і, таким чином, економічному зростанню. Безперервне навчання має стати невід'ємною частиною національної стратегії у сфері зайнятості.

Співпраця уряду і соціальних партнерів сприяє максимальній доступності безперервної освіти і збільшує можливості адаптації працівників до зміни умов на ринку праці. Необхідним є обмін інформацією між різними країнами у сфері професійних кваліфікацій, професійної підготовки і визнання сертифікатів (дипломів), а також створення механізмів, що сприяють визнанню іноземних професійних кваліфікацій. Необхідно підвищувати рівень освіти і соціальних навичок громадян, що дозволяє навіть недостатньо захищеним групам населення отримувати більш широкий доступ до можливостей зайнятості, брати активнішу участь у житті суспільства. Продуктивна зайнятість і гідна праця є важливими складовими конкурентних переваг ринку праці і значною мірою формують конкурентоспроможність країни в цілому.

В умовах глобалізації посилюється актуальність залучення до вирішення проблем на ринку праці таких міжнародних організацій як Організація з економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) і Міжнародна організація праці (МОП). Країни-члени цих організацій зацікавлені у питаннях обміну інформацією щодо проведення реформ на ринках праці і формуванні соціальної політики. Забезпечення продуктивної зайнятості потребує проведення послідовної політики міжнародної співпраці та впровадження перспективних і ефективних заходів і механізмів регулювання ринків праці, що прийняті у світі, наприклад, уведення в дію нової стратегії ОЕСР у сфері робочих місць. Важливість соціальних аспектів глобалізації визнана в усьому світі. В цьому контексті актуальним є виконання в Україні програми дій МОП щодо забезпечення гідної праці як важливої компоненти міжнародного розвитку, як зазначено у підсумкових документах Всесвітнього саміту у 2005 р. і декларації, прийнятої сесією Економічної і соціальної Ради ООН у 2006 р. Має значення також дотримання основних стандартів у сфері праці, що зазначені у Декларації МОП 1998 р. щодо фундаментальних принципів і прав у сфері праці.

Поряд з певними позитивними тенденціями у сфері зайнятості, що спостерігаються в Україні останнім часом, має місце комплекс проблем, що поглиблюють фінансово-економічну кризу, негативний вплив її на зайнятість населення та потребують термінового вирішення.

Основними з них є: − невідповідність професійно-кваліфікаційного рівня робочої сили потребам економіки та ринку праці;

− відсутність належної мобільності робочої сили та мотивації у працівників до легальної продуктивної зайнятості, головним чином, внаслідок низької якості робочих місць за умовами та рівнем оплати праці;

− наявність тіньових відносин у сфері зайнятості населення, що також негативно впливає на конкурентоспроможність робочої сили.

Ускладнюють процес розвитку трудового потенціалу незадовільні умови праці та низька вартість робочої сили, що є безумовною проблемою ринку праці. Непривабливі умови праці та низький рівень її оплати зумовлюють наявність значної кількості вільних робочих місць та вакантних посад, які тривалий час не заповнюються працівниками. Низький рівень оплати праці не сприяє посиленню мотивації працівників до підвищення своєї кваліфікації, що негативно позначається на їх професійному рівні, а отже, на конкурентоспроможності на ринку праці. Негативні тенденції, що мають місце в системі освіти та формуванні висококваліфікованої робочої сили, призводять до погіршення якісних характеристик трудового потенціалу, зниження професійної придатності, збільшення розриву між рівнем кваліфікації претендентів на робочі місця і сучасними вимогами до якості працівників. Низька якість робочих місць за умовами та оплатою праці є однією з основних причин відтоку значної кількості кваліфікованої робочої сили за кордон. За експертними оцінками, за кордоном нині працює близько 3 млн співвітчизників, серед яких переважну більшість становлять кваліфіковані особи працездатного віку. Враховуючи, що проблема кадрового забезпечення характерна для більшості європейських країн, які зацікавлені в залученні іноземної робочої сили, можна очікувати зростання обсягів зовнішньої трудової міграції (зокрема, негативної), що ще більше ускладнює проблему кадрового забезпечення вітчизняних підприємств. На сучасному етапі економічного розвитку на ринку праці України спостерігається тенденція до збільшення дефіциту кваліфікованої робочої сили, особливо кваліфікованих робітників. Дефіцит кваліфікованих кадрів уже в найближчі роки – це джерело для стримування створення високотехнологічних робочих місць та, відповідно, уповільнення темпів розвитку виробництва. Таке становище з формуванням робочої сили зумовлене низкою причин, основними з яких є:

− невідповідність професійної підготовки кадрів навчальними закладами потребам ринку праці;

− незадовільний рівень якості підготовки кадрів;

− невідповідність умов праці та розмірів заробітної плати, які пропонуються роботодавцями на конкретних робочих місцях, очікуванням випускників.

Вирішення цих питань відноситься як до працівників робітничих професій, так і фахівців з вищою освітою. Державна політика у сфері розвитку і раціонального використання кадрового потенціалу має бути спрямована на розвиток системи професійної орієнтації; посилення мотивації до праці, державного впливу на структуру і якість підготовки та кваліфікації робочої сили, підвищення освітнього і професійно-кваліфікаційного рівня працюючих. Необхідно наблизити обсяги і структуру підготовки кадрів вищими та професійно-технічними закладами до обсягів і структури попиту на ринку праці.

Ситуація із забезпеченням національної економіки кадрами, що склалася в Україні, свідчить про недосконалість існуючого механізму взаємодії ринку освітніх послуг та ринку праці. Недостатньою залишається мобільність робочої сили та її мотивація до легальної продуктивної зайнятості. Наявна проблема безробіття серед молоді певною мірою є наслідком невідповідності ринку освітніх послуг потребам ринку праці. Крім того, в країні практично не сформовано системи профорієнтації населення, її спрямування на підвищення престижу робітничих професій та формування мотивації молоді до трудової діяльності. Залишається однією з найбільш складних проблем економіки та ринку праці проблема легалізації зайнятості. Пріоритети державної політики у сфері зайнятості визначаються з урахуванням стану і проблем економічного розвитку країни відповідно до законодавчого і нормативного забезпечення і фактичного стану ринку праці.

Ключовими позиціями щодо державного регулювання ринку праці є:

− взаємозв'язок політики зайнятості та економічної політики держави;

− консолідація зусиль усіх гілок влади, об'єднань роботодавців і профспілок у вирішенні питань зайнятості населення;

− посилення відповідальності центральних та місцевих органів виконавчої влади і соціальних партнерів за реалізацію політики зайнятості.

Важливою умовою забезпечення продуктивної зайнятості і підвищення ефективності державної політики у сфері зайнятості є розвиток соціального партнерства. Формування системи партнерських відносин, що повною мірою відповідають потребам ринку праці, є достатньо складною проблемою, про що свідчить світовий досвід. У країнах з розвинутою ринковою економікою система соціального партнерства містить комплекс заходів, що регулюються спеціальним законодавством і охоплюють не тільки сферу трудових відносин, а й інші сфери, де стикаються інтереси різних груп.

З метою забезпечення відповідності системи соціального партнерства вимогам ринкових відносин необхідна участь трьох незалежних сил, а саме:

− робітничого руху, що представлений профспілками, органами робочого самоврядування та іншими організаціями, що відстоюють інтереси найманих працівників;

− роботодавців, включаючи директорат підприємств державного сектора, окремих підприємців, комерційні та інші структури, що здійснюють наймання робочої сили;

− органів місцевого самоврядування, що реалізують регіональну політику зайнятості.

Формування ефективної системи соціального партнерства дозволяє здійснювати ефективний вплив на зайнятість, що є аналогічним існуючому в розвинутих країнах, де діяльність регіональних структур служби зайнятості передбачає обов'язкову участь представників усіх партнерів на ринку праці. З метою забезпечення продуктивної зайнятості держава регулює взаємовідносини між працівниками та роботодавцями з питань зайнятості незалежно від форм власності та господарювання. Зокрема, реалізується система допомоги з пошуку підходящої роботи; правовий захист від необґрунтованої відмови від прийняття на роботу; діють гарантії зайнятості для осіб, що потребують соціального захисту і є неконкурентоспроможними на ринку праці, шляхом встановлення квот прийому на роботу; здійснюється навчання за спеціальними програмами, реалізація програм зайнятості, дотримання режимів праці і відпочинку і т. ін.

Формування професійно-освітнього потенціалу населення, переорієнтація ринку освітніх послуг на потреби ринку праці має забезпечуватися, насамперед, шляхом:

− визначення потреб економіки у спеціалістах та кваліфікованих працівниках відповідно до програм розвитку окремих галузей та сфер економіки;

− здійснення державних інвестицій у розвиток освіти та підготовку кадрів; − проведення моніторингу потреби роботодавців у робочій силі, прогнозування потреби в кадрах;

− розроблення і впровадження ефективного механізму взаємодії навчальних закладів та роботодавців з метою їх оперативного реагування на потреби ринку праці;

− удосконалення механізму формування, розміщення та контролю за виконанням державного замовлення на підготовку кадрів вищими та професійно-технічними навчальними закладами;

− запровадження нових форм та механізмів залучення роботодавців до участі у розвитку системи професійно-технічної освіти, у працевлаштуванні випускників професійно-технічних навчальних закладів.

У сфері розвитку освітньої бази важливе значення відіграють зокрема питання розвитку системи підвищення кваліфікації працівників і, на цій основі, підвищення якості робочої сили. Ці питання відображені в Концепції розвитку системи підвищення кваліфікації працівників на період до 2010 р. Для посилення впливу держави на формування конкурентоспроможної робочої сили відповідно до потреб економіки Урядом України забезпечується подальший розвиток системи підвищення кваліфікації працівників. З цією метою розроблено "Концепцію розвитку системи підвищення кваліфікації працівників на період до 2010 року”, план заходів щодо її реалізації, інші нормативно-правові документи, якими визначено засади і механізми щодо економічної зацікавленості роботодавців у підвищенні професійного рівня працівників, підтримки на державному та регіональному рівнях підприємств, які здійснюють навчання кадрів на виробництві, заохочення працівників до підвищення професійного рівня упродовж трудової діяльності тощо.

Отже, підвищення конкурентоспроможності робочої сили є необхідною умовою формування продуктивної зайнятості та забезпечення національних інтересів України на етапі її інтеграції у світову економічну систему. Заходи державного впливу на ринок праці повинні враховувати інтереси як працівників, так і роботодавців (підприємців), тому державна підтримка зайнятості має включати:

- сприяння процесам створення нових робочих місць з належними умовами та гідною оплатою праці в окремих галузях і секторах економіки;

− підтримку самозайнятості і малого підприємництва, тобто форм зайнятості, що не потребують значних витрат з боку держави;

− вирішення питань підвищення професійної освіти та кваліфікації працюючих;

− організацію перенавчання працівників, що підлягають вивільненню внаслідок скорочення штатів;

− сприяння створенню у регіонах приватних агентств зайнятості з метою надання послуг у працевлаштуванні і самостійної зайнятості для кваліфікованих груп населення;

− вдосконалення механізмів соціального захисту населення, в тому числі окремих груп, що потребують державної підтримки і є неконкурентоспроможними на ринку праці;

− створення спеціальних підприємств для організації громадських робіт за умов, що кошти на оплату праці резервуються із регіональних фондів зайнятості, на матеріальні витрати – із регіональних і місцевих бюджетів;

− розробку і реалізацію спеціальних програм з питань забезпечення внутрішньої міграції населення з регіонів, що характеризуються наявністю критичної ситуації на ринку праці.

3. Зайнятість населення України в умовах нестабільної економічної ситуації

Трансформаційні процеси в економічній системі, складний кризовий період в Україні сприяли загостренню низки проблем, зокрема проблеми зайнятості, напруги на ринку праці, недосконалості регулювання попиту і пропозиції робочої сили з боку держави й механізмів соціального захисту звільнених працівників. Таким чином, проблема зайнятості та соціальної захищеності населення на сьогодні є вельми актуальною і болючою як для суспільства, так і для держави загалом.

Державна політика України у сфері зайнятості не відповідає умовам нестабільної економічної ситуації. Різке скорочення обсягів виробництва, зменшення кількості робочих місць, зростання рівня цін призводять до збільшення чисельності безробітних, зменшення реальних доходів громадян, зубожіння населення. У кризових умовах необхідно звернути увагу на оптимізацію зайнятості, розвиток малого та середнього бізнесу, забезпечення рівних можливостей на ринку праці. Держава повинна активно реалізовувати програми політики покращення зайнятості. Саме окреслене вище визначило актуальність обраної теми.

Проблеми зайнятості, можливості удосконалення державного регулювання та державної політики зайнятості розглядалися багатьма зарубіжними вченими, починаючи ще від Дж. Кейнса та К. Маркса. Проблеми ефективної зайнятості досліджували М. Алле, Р. Еренберг, М. Портер, Р. Сміт, Дж. Ріфкін, Й. Шумпетер. Загальнотеоретичні основи розвитку ринку праці та зайнятості в Україні розглядалися в працях В. Близнюк, Д. Богині, В. Будкіна, Т. Коропчук, Т. Мірошниченко, Л. Шевченко, Т. Заєць, М. Корецького. Зайнятість в умовах трансформаційної економіки досліджувалася в працях В. Секретарюка, В. Герасимчука, А. Колота, В. Летюха, Л. Чижова.

У науковій літературі проблема зайнятості розглядається переважно з економічного боку, а питання удосконалення державної політики в сфері зайнятості та безробіття є фрагментарними і потребують подальшого дослідження.

Зайнятість – це головна характеристика ринку праці, саме вона визначає соціально-економічний розвиток країни. У законодавстві України дається таке визначення зайнятості: зайнятість – це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі. У ринковій економіці зайнятість – це сукупність соціальноекономічних відносин із приводу включення суб'єкта праці в сферу матеріального і нематеріального виробництва за допомогою купівлі-продажу робочої сили з метою задоволення ним потреби в праці й одержання доходу. В економічній ситуації, що склалася в 2008 – 2010 рр. у світі та в Україні зокрема, безробіття стало однією із основних соціально-економічних проблем, зумовивши поглиблення бідності, соціальної нестабільності, зростання злочинності, недовикористання суспільних ресурсів.

Світова економічна криза, за оцінками експертів є набагато масштабнішою порівняно з кризою 1929-1933 рр. Оптимістичні прогнози щодо її розвитку, які були зроблені на початку появи кризових явищ, не підтверджуються. Сьогодні не відчувається покращання ситуації в жодній з країн: поглиблюється криза банківської системи, скорочується виробництво, зменшується споживання товарів і послуг, зростає безробіття.

Глобальна фінансова криза може призвести до зростання на 20 мільйонів світової чисельності безробітних чоловіків і жінок. Беручи за основу переглянуті прогнози глобального економічного росту, зроблені Міжнародним валютним фондом, ООН, а також недавні доповіді, де для більшості країн, по яким є дані, прогнозується зростання безробіття: попередні оцінки Міжнародної організації праці вказують на можливе збільшення чисельності безробітних з 190 млн. у 2007 році до 210 млн. наприкінці 2009 року. Поточна криза найбільш серйозно вплине на такі сектори економіки, як будівництво, автомобільна галузь, туризм, фінанси, сфера послуг і ринок нерухомості.

За даними експертів Міжнародної організації праці (МОП), в 2009 році глобальне безробіття може становити від 6,3% до 7,1%, серед жінок - від 6,5% до 7,4%, серед чоловіків - від 6,1% до 7%. Кількість безробітних може зрости на 24-52 млн. осіб, серед них жінки становитимуть 10-22 млн.. Серйозні диспропорції між попитом та пропозицією на ринку праці спостерігаються в усіх країнах.

Падіння промисловості України в січні 2009 року було найглибшим, починаючи з повоєнних років, а будівництво різко знижує обсяги виробництва вже другий рік поспіль. Враховуючи, що промисловість та будівництво формують 1/3 ВВП, економіка України на 1/3 вже перебуває в кризі, а інші 2/3 економіки знаходяться "на підході" до кризи. "Дно" кризи поки що не спостерігається, є перспектива різкого обвалу та тривалої депресії промисловості. Спад валового внутрішнього продукту в січні 2009 року відносно до аналогічного місяця 2008 року становив близько 15 %.

Рівень безробіття в ЄС у січні 2009 року становив 7,6% порівняно з 6,8% минулого року. За 9 місяців 2009 року становив 8,8%. За прогнозами в 2010 році рівень безробіття в Європі може сягнути 10%.

Рівень зареєстрованого безробіття загалом по Україні на 1 лютого 2009 р. становив 3,2% населення працездатного віку. Найвищий рівень зареєстрованого безробіття спостерігався у Черкаській області (5,4%), а найнижчий - у м. Києві (0,7%). Для порівняння, на 1 листопада 2008р рівень зареєстрованого безробіття в цілому по країні становив 1,9% населення працездатного віку і був у 2008 р. меншим на 0,1 відсоткового пункту порівняно з відповідним періодом 2007 року. Зазначений показник у сільській місцевості залишився на рівні попереднього місяця і становив 3,1% сільського населення працездатного віку. Рівень зареєстрованого безробіття серед міського населення зріс на 0,1 відсоткового пункту і становив 1,4% але, як і раніше, був значно нижчим порівняно з відповідним показником серед сільського населення.

За даними державної служби зайнятості, у січні–жовтні 2008 р. її послугами скористалися 2,0 млн. незайнятих трудовою діяльністю громадян проти 2,1 млн. у січні–жовтні 2007 р.. На обліку цієї установи на 1 листопада 2008 р. перебувало 560,5 тис. незайнятих громадян, які шукали роботу, з них близько двох третин (62,9%) становили жінки, майже половину – мешканці сільської місцевості, понад третину – молодь у віці до 35 років. На 1 лютого 2009 р. на обліку перебувало 930,0 тис. незайнятих громадян, які шукали роботу, з них понад половину становили жінки та понад третину - молодь у віці до 35 років. На кінець лютого 2010 року даний показник знизився на 58,5% і складав 530 тис. осіб. З безробіттям зіткнулися 13,9% українських сімей (кожна сьома сім'я).

У 2008 р. серед безробітних майже кожний другий раніше займав місце робітника, майже кожний третій – посаду службовця, а кожний четвертий не мав професійної підготовки. У 2009 році дані показники відповідно склали: кожний другий – робітник, кожний четвертий – службовець та кожний п'ятий без професійної підготовки. Кількість зареєстрованих безробітних за 10 місяців 2008 р. порівняно з відповідним періодом минулого року скоротилася на 4,3% і на 1 листопада 2008 р. становила 530,1 тис. осіб, або понад третину безробітних працездатного віку, визначених за методологією МОП, що враховує також незайнятих осіб, які самостійно шукають роботу. Разом з тим порівняно з 1 жовтня 2008 р. зазначена кількість безробітних зросла на 3,2%.

Невідповідність попиту на робочу силу її пропозиції у професійнокваліфікаційному та територіальному розрізі зумовлює значну міжрегіональну диференціацію зареєстрованого безробіття. Так у 2008 р. найвищий рівень зареєстрованого безробіття спостерігався у Рівненській області (3,3%), а найнижчий – у м. Києві (0,3%).

Слід зазначити, що у січні–вересні 2008 р. середня тривалість зареєстрованого безробіття порівняно з аналогічним періодом 2007 р. зменшилась на 1 місяць і на кінець вересня становила 6 місяців. При цьому кількість безробітних, які перебували на обліку державної служби зайнятості більше одного року, за останні 12 місяців зменшилася на 21,7% і на кінець вересня 2008р. становила 52,4 тис. осіб, або 10,2% від загальної чисельності зареєстрованих безробітних.

За повідомленнями підприємств, установ та організацій, кількість вільних робочих місць і вакантних посад упродовж жовтня 2008 р. зменшилась на 21,1 тис. і на кінець місяця становила 177,5 тис., що на 14,4% менше, ніж на цю ж дату 2007 р. Із зазначеної кількості вільних робочих місць (вакансій) більше половини призначалось для робітників, близько третини – для службовців і кожне сьоме вільне робоче місце – для осіб, які не мають професії.

У загальній кількості вільних робочих місць (198,6 тис.) на кінець вересня 2008р. кожне четверте було в переробній промисловості, восьме – в торгівлі та ремонті автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку, одинадцяте – в державному управлінні та будівництві. Кількість вільних робочих місць і вакантних посад упродовж січня 2009 р. зменшилася на 4,6 тис., або на 5,1%, і на кінець місяця становила 86,5 тис. Майже половина вільних робочих місць (вакансій) передбачалася для робітників, більше третини - для службовців та кожне сьоме вільне робоче місце для осіб, які не мають професії. За останніми даними, у загальній кількості вільних робочих місць (вакантних посад) кожне шосте було в переробній промисловості, сьоме у державному управлінні, десяте - в торгівлі та ремонті автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку, п'ятнадцяте - в будівництві.

Навантаження незайнятого населення, яке звернулося за сприянням у працевлаштуванні до державної служби зайнятості, на кінець жовтня 2008 р. становило 32 особи на 10 вільних робочих місць (вакантних посад) проти 27 на кінець попереднього місяця. Навантаження на 10 вільних робочих місць (вакантних посад) збільшилось з 96 осіб на початок січня до 108 осіб на початок лютого 2009 р. За регіонами зазначений показник коливався від 2 осіб у м. Києві до 150 осіб у ІваноФранківській області (2008 рік), та від 6 осіб у м. Києві до 584 осіб у Черкаській області (2009 рік).

У січні 2009 р. за сприяння державної служби зайнятості працевлаштовано 39,3 тис. осіб, що на 23,9% менше, ніж у грудні 2008 р. Серед працевлаштованих майже половину становили жінки та молодь у віці до 35 років.

У січні–вересні 2008 р. майже кожний четвертий незайнятий громадянин отримав роботу в переробній промисловості, кожний п'ятий – у сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві або у торгівлі та ремонті автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку. Найбільше зростання обсягів працевлаштування незайнятого населення порівняно з січнем–вереснем 2007 р. спостерігалося у торгівлі та ремонті автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку (на 9,1 тис. осіб), сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві (на 1,6 тис. осіб), діяльності транспорту та зв'язку (на 1,4 тис. осіб). У 2009 році серед працевлаштованих незайнятих осіб більше половини зайняли місця робітників, 23,2% – посади службовців, 21,6% – місця, які не потребують спеціальної підготовки.

Рівень працевлаштування незайнятих громадян у січні–жовтні 2008 р. порівняно з відповідним періодом минулого року зріс на 2,9 відсоткового пункту і становив 48,9%. За регіонами зазначений показник знаходився в межах від 42,4% у Чернівецькій області до 74,8% у м. Києві. У січні 2009 р. порівняно з груднем 2008 р. рівень працевлаштування незайнятих громадян скоротився на 1,5 відсоткового пункту і становив 3,8%. Найбільше скорочення зазначеного показника за вказаний період спостерігалось у Дніпропетровській, Івано-Франківській областях та м. Києві.

Найвищий рівень працевлаштування незайнятих громадян спостерігався у м. Києві (9,2%), а найнижчий - у Запорізькій області (2,3%).

Із Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття у жовтні 2008 р. на допомогу по безробіттю витрачено 214,3 млн.грн. Середньооблікова кількість безробітних, які її отримували впродовж зазначеного місяця, становила 406,6 тис. осіб, або 76,7% від загальної кількості тих, що мали статус безробітного. Середній розмір допомоги у жовтні 2008 р. порівняно з відповідним місяцем минулого року зріс на 68,0% і становив 526,97 грн., що дорівнює 96,7% законодавчо встановленого мінімального рівня заробітної плати (545 грн.). У січні 2009 р. на допомогу з безробіття витрачено 306,3 млн. грн. Середньооблікова кількість безробітних, які її отримували впродовж зазначеного місяця, становила 506,7 тис. осіб, або 56,3% від загальної кількості тих, що мали статус безробітного.

Без вирішення питання працевлаштування з обліку державної служби зайнятості у січні–жовтні 2008 р. знято 447,6 тис. осіб, у тому числі у жовтні – 40,1 тис. осіб. В аналогічному періоді 2007 р. зазначені показники відповідно становили 557,2 тис. осіб та 55,5 тис. осіб.

Експерти також прогнозують відтік людей у регіони. Адже чимало з них зайняті у промисловості та будівництві. До того ж вони орендують житло. Також важливою є проблема міграції робочої сили. Експертні оцінки дають підставу стверджувати, що реальна кількість працівників-мігрантів у десятки разів більша за офіційну. Згідно із результатами загальнонаціонального соціологічного моніторингу, досвід тимчасової трудової міграції за кордон мають члени 10,2% українських сімей. За інформацією дипломатичних представництв України, в Польщі перебувають 300 тис. громадян України, в Італії та Чехії – по 200 тис, у Португалії 150 тис, Іспанії – 100 тис, Туреччині - 35 тис, у СІЛА – 20 тис. Водночас існують й інші оціночні дані щодо кількості українських працівників-мігрантів. Деякі економісти називають цифру до 5 млн. осіб.

Дослідження ринку праці підтверджує невідповідність вимог професійнокваліфікаційної структури до попиту на робочу силу. Не менш важливою є якісна невідповідність попиту та пропозиції на ринку праці. За даними соціологічного моніторингу, який щорічно проводить Інститут соціології НАН України, частка респондентів, які зазначили, що характер їх роботи не відповідає їх професійноосвітньому рівню зросли з 30% у 2002 році до 37,8% у 2003 році. Причому тільки 15,3% у 2003 році були згодні з тим, що вони мають можливість реалізувати себе як фахівці.

Що стосується питання стану зайнятості населення в галузях, то в даний момент страждають експортно-орієнтовані галузі економіки: виробництво мінеральних добрив, сільське господарство (у зв'язку із зниженням цін на зернові із-за хорошого урожаю цього року у всьому світі), металургійна галузь. Навіть в умовах кризи продовжує розвиватися вітчизняний транзитний бізнес. Через Україну йде велика кількість вантажів, і це саме та галузь, в якій зараз варто шукати роботу. Робота в Україні - свого роду чинник ризику: якщо ви працюєте на вітчизняну компанію, ви одними з перших підпадаєте під ризик звільнення. Тому що все взаємозв′язано в економіці, відбувається ланцюгова реакція кризи: банки мають борги, але не мають грошей і довіри кредитувати підприємства, підприємства-експортери не дають достатньої кількості валюти для забезпечення внутрішнього ринку країни. Перше веде до зупинки виробництва на підприємствах з поганим управлінським апаратом. Друге – до штучного напруження інфляції усередині країни, що впливає на решту всіх компаній, примушуючи їх підвищувати ціни на свою продукцію. Завищені ціни зменшує кількість споживачів, здатних купити товар.

Перші ознаки кризи у вітчизняних компаніях можна спостерігати вже сьогодні. Деякі організації скорочують 40% – 60% чисельності свого персоналу. В першу чергу, скорочують свої штати девелоперські компанії, фінансові інститути, банківські установи, холдинги. Так само є компанії, які використовують економічну кризу з метою позбавитися від "роздутого” кадрового штату.

Наступними кого торкнулась криза були будівельні і рієлторські контори. У будівельній галузі персонал залишився без роботи із-за застою на ринку нерухомості і заморожених проектів нових будівництв. Багато будівельних фірм відправили свої бригади, а разом з ними і технічних будівельних спеців (інженерів, проектувальників), в безкоштовні відпустки до лютого 2009 року. Потім хвиля звільнень почалася в масовому масштабі. Починаючи від хатніх робітниць і до банківських службовців. Так зниження об'ємів споживчого кредитування привело до падіння продажів в магазинах електроніки і побутової техніки. Найбільші торгові мережі буде звільнено не менше 20 - 30% співробітників. "Під роздачу кризи”, перш за все, потрапили продавціконсультанти і касири. Більш менш на ринку праці ситуація залишалась стабільною для ІТ-специалістів, програмістів, системних адміністраторів, менеджерів з продажу. Їм повезло більше, на противагу від маркетологів і піарників. Але, на сьогоднішній день ринок ІТ фахівців вже насичений.

Кількість резюме в області "Страхування” виросло на 84%, "Юристи” – майже на 48%, "Будівництво і нерухомість” – 60%. Сьогодні в галузі будівництва вже налічують 100 тис. безробітних тільки в Києві.

Попри фінансову кризу, яка призвела до скорочень з робочих місць працездатного населення, попит на низку спеціальностей в Україні залишається. Адже кризові менеджери чи то менеджери з продажів зараз, як ніколи затребувані. Однак здебільшого нині власники підприємств вимушені через різке падіння доходів відправляти частину працівників у неоплачувані відпустки, переводити їх на неповний робочий день або ж і звільняти. Згідно з даними останнього моніторингу Міністерства праці та соціальної політики, з 12 мільйонів зайнятого населення у режимі неповного робочого дня працюють 82 тисячі осіб, а ще близько 22 тисячі – змушені були піти у відпустку. Що ж до рівня безробіття, то він, за прогнозами відомства, може зрости до 8%.

Експерти кажуть, що у даній ситуації найбільш уразливими є працівники металургійної, будівельної, фінансової галузей, а також сфери сервісу. А от убезпеченими є бюджетники. Через подорожчання паперу та зменшення надходжень від реклами, деякі друковані видання скорочують персонал, відмовляються від позаштатників. Така ж ситуація спостерігається на радіостанціях та телевізійних ЗМІ.

Втім сьогодні на ринку праці через фінансову кризу з'явилися й етичні проблеми, які лежать в площині роботодавець-найманий працівник. Зараз роботодавець почуває себе дуже впевнено стосовно своїх працівників. Тому може використовувати кризу у своїх інтересах. Наприклад, щоб не виконувати раніше взяті на себе зобов'язання.

Зараз криза ще десь "в головах", на папері. Вона дуже сильно піариться роботодавцями. Є випадки, коли роботодавці без реальних на те причин відіграються на працівниках, які раніше диктували свої умови. Це випереджає ситуацію на ринку праці. Можливо, ситуація цього не вимагає, але це відбувається. Про що свідчать ті ж скорочення працівників, коли компанії намагаються зекономити гроші, не думаючи про стратегічний розвиток. Криза закінчиться і треба буде шукати нових працівників. А колишніх повертати буде важко, якщо підприємство неетично з ними повелося.

Про етику говорити складно, якщо звільнення працівників – єдиний метод збереження підприємства. Менеджер повинен шукати інші способи вирішення проблеми. Якщо компанія презентує себе як соціально орієнтована, не потрібно йти на такі кроки скорочення персоналу. Олімпійський спокій зберігають деякі українські підприємці. З іншого боку, бізнес - це бізнес, він повинен приносити гроші, тому це (звільнення) може стати вимушеним кроком за певних обставин. Зараз головне – не панікувати та не робити різких рухів.

В умовах фінансової кризи на ринок праці виходять професіонали, які, образно кажучи, триматимуть компанію чи підприємство на собі. Зараз потрібні топменеджери, управлінці вищої ланки, які виведуть компанію з кризи з мінімальними затратами. Це люди з твердою рукою, здоровим розумом, ті, які можуть приймати непопулярні рішення, володіти харизмою, щоб надихнути команду на результат. Кризові явища, що намітились наприкінці 2008 р., спричинили загострення ситуації у сфері розрахунків із працівниками. Заборгованість із виплати заробітної плати упродовж січня–вересня 2008 р. збільшилась на 27,0%, або 180,7 млн.грн., і на 1 жовтня становила 849,4 млн.грн. У цілому на зазначену дату обсяг невиплаченої заробітної плати дорівнював 3,8% фонду оплати праці, нарахованого за вересень.

Борг економічно активних підприємств у січні–вересні 2008 р. збільшився на 85,6%, або 210,4 млн.грн., і на початок жовтня становив 456,2 млн.грн., або 53,7% загальної суми заборгованості.

З кожних 100 гривень, не виплачених економічно активними підприємствами на 1 жовтня 2008 р., 63 заборгували своїм працівникам підприємства промисловості, 13 – будівельні організації, ще 11 – організації, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям.

Найбільше зростання суми невиплаченої заробітної плати на економічно активних підприємствах упродовж 9 місяців зафіксовано у промисловості (на 150,4 млн.грн.), здебільшого за рахунок підприємств з добування вугілля, лігніту і торфу (на 61,8 млн.грн.), виробництва транспортних засобів та устаткування (на 34,4 млн.грн.), виробництва та розподілення електроенергії, газу та води (на 23,8 млн.грн.) і виробництва електричного, електронного та оптичного устаткування (на 14,4 млн.грн.), а також у будівництві (на 29,9 млн.грн.), сфері операцій з нерухомим майном, оренди, інжинірингу і надання послуг підприємцям (на 20,8 млн.грн.), діяльності транспорту та зв'язку (на 11,3 млн.грн.).

Зростання суми боргу перед працівниками економічно активних підприємств спостерігалося у 22 регіонах, при цьому найбільше – у Донецькій (на 59,5 млн.грн.), Харківській (на 42,1 млн.грн.), Львівській (на 33,6 млн.грн.), Луганській (на 26,2 млн.грн.) областях та в м. Києві (на 17,1 млн.грн.). Кількість працівників економічно активних підприємств, яким вчасно не виплачено заробітну плату, на 1 жовтня становила 263,4 тис. осіб, або 2,3% загальної кількості працівників, зайнятих в економіці. Кожному із зазначених працівників не виплачено в середньому 1557 грн., що на 18,8% менше середнього розміру заробітної плати за вересень 2008 р.

Зменшення суми заборгованості з виплати заробітної плати протягом січня– вересня 2008 р. спостерігалося на підприємствах, які призупинили виробничогосподарську діяльність (економічно неактивні) – на 11,5% та на підприємствахбанкрутах – на 6,0%. Заборгованість із виплати заробітної плати на 1 січня 2009 р. досягла 1188,7 млн. грн., порівняно із 668,7 млн. грн. на цю ж дату у 2008 р. Таке стрімке зростання порушило тенденцію постійного щорічного зменшення показника, яке спостерігалося впродовж останніх десяти років. Динаміка показника впродовж 2008 р. була неоднозначною: починаючи з жовтня сума боргу зростала значно швидшими темпами, ніж у січні – вересні, а станом на 1 грудня 2008 р. у 2,6 рази перевищила рівень на початок року.

Протягом 2008 р. сума невиплаченої заробітної плати збільшилася в усіх регіонах України, за винятком Тернопільської області, за цього найсуттєвіше – у Донецькій (на 94,6 млн. грн.), Харківській (на 56,2 млн. грн.) областях та у м. Київ (на 90,8 млн. грн.).

Протягом 2008 р. заборгованість працівникам економічно активних підприємств збільшилася в 3,1 рази (на 514,8 млн. грн.) і на 1 січня 2009 р. становила 760,6 млн. грн. Високі темпи зростання суми невиплаченої заробітної плати у 2008 р. спостерігалися в усіх видах економічної діяльності. Найбільший приріст заборгованості зафіксовано на економічно активних підприємствах промисловості (279,2 млн. грн.) та будівництва (120,7 млн. грн.).

У регіональному розрізі збільшення суми боргу економічно активних підприємств спостерігалось у 26 регіонах, де темпи зростання становили від 9,3% в Одеській області до 48,9 % у м. Київ. Виняток становила Автономна Республіка Крим, де заборгованість зменшилася на 0,7%.

На 1 січня 2009 р. вчасно не отримали заробітну плату 371,7 тис. осіб, що становить 3,4% від загальної кількості штатних працівників, охоплених спостереженням. Рік тому ці показники становили, відповідно, 119,4 тис. осіб та 1,1%. Кожному із зазначених працівників не виплачено в середньому 1820 грн., що майже на рівні середньомісячної заробітної плати за 2008 р.

Серед регіонів найбільша питома вага працівників, яким не виплачено заробітну плату, зафіксована у Житомирській (11,3% від загальної кількості штатних працівників регіону), Луганській (7,2%) та Донецькій (5,6%) областях. В умовах такого масштабного безробіття виникає необхідність як розроблення державних програм щодо захисту працездатного населення, так і пошук самими працівниками та працедавцями шляхів зниження рівня безробіття. Так Верховною Радою України був прийнятий Закон "Про внесення змін в деякі закони України відносно зменшення впливу світової економічної кризи на сферу зайнятості населення". Відповідно до цього закону в умовах виникнення страхового ризику Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України (далі – Фонд) на випадок безробіття може здійснювати заходи, направлені на попередження настання страхових випадків, у межах засобів, передбачених бюджетом Фонду. До цих заходів належать:

– фінансування витрат роботодавця на оплату праці працівників, які з метою запобігання вивільненню тимчасово переводяться за їх згодою на іншу роботу (до 6 місяців протягом року);

– фінансування витрат працедавця на професійну перепідготовку чи підвищення кваліфікації працівників, відносно яких є загроза вивільнення через реорганізацію чи перепрофілювання підприємства, тимчасову зупинку виробництва, за умови збереження за працівниками робочого місця;

– інші профілактичні заходи, визначені правлінням Фонду.

Порядок здійснення профілактичних заходів, направлених на попередження настання страхових випадків, затверджується правлінням Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування, при узгодженні з центральним органом виконавчої влади в сфері праці та соціальної політики. Стосовно осіб, які отримують допомогу з часткового безробіття, профілактичні заходи не використовуються.

На основі проведеного дослідження ми зробити такі висновки:

– зайнятість населення є найважливішою характеристикою ринку праці;

– питання ефективної зайнятості населення є особливо актуальним в умовах нестабільної економіки;

– до основних причини безробіття в Україні можна віднести: міграцію робочої сили, спад економіки і відповідне скорочення сукупного попиту на робочу силу;

– важкі умови праці; нерегулярну чи взагалі відсутню виплату заробітної плати.

Необхідно якісно змінити діючий соціально-економічний курс, переглянути пріоритети соціально-економічної політики, щоб основою зробити людину з її інтересами. Тільки така політика може стати основою для консолідації суспільства, для виходу з кризової ситуації з якомога меншими втратами. Вирішення короткотривалих проблем повинно враховувати можливості досягнення стратегічних цілей.

В умовах кризи та посткризової ситуації головна ціль державної політики повинна полягати в забезпеченні гарантованого прожиткового мінімуму. Основні напрями політики боротьби з безробіттям: оптимізація зайнятості, розвиток підприємництва, сприяння посиленню здатності працівників до адаптації, забезпечення рівних можливостей на ринку праці. Держава повинна активно висувати та реалізовувати програми політики покращення зайнятості. Зокрема, здійснювати якісну професійну підготовку, надавати дотації підприємцям, які беруть на себе зобов'язання підтримувати обумовлений рівень зайнятості, надавати консультаційну допомогу безробітним, створити сприятливі умови для бажаючих.

Використана література:

1. Дуда С.Т., Івасишин М.М. Трудовий потенціал України: проблеми зайнятості населення та шляхи їх подолання / Науковий вісник НЛТУ України. – 2008, вип. 18.5, с.125-128

2. Кір'ян Т.М. Сучасне формування продуктивної зайнятості населення України та підвищення конкурентоспроможності робочої сили в умовах глобалізації / Вісник Хмельницького національного університету № 5 '2009 / Т. 2, с.10-13

3. Глевацька Н.М., Михайлович В.А. Зайнятість населення України в умовах нестабільної економічної ситуації: основні проблеми і напрями їх вирішення / Наукові праці КНТУ. Економічні науки, 2010, вип. 17





Реферат на тему: Трудовий потенціал та формування продуктивної зайнятості населення України (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.