Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Трудова міграція та вплив безробіття на збереження трудового потенціалу (реферат)

Зміст

1. Вплив безробіття на становлення та збереження трудового потенціалу

2. Трудова міграція та безробіття як фактор народжуваності населення

3. Вплив безробіття на суспільство та соціально-економічні наслідки

Використана література

1. Вплив безробіття на становлення та збереження трудового потенціалу

Зайнятість населення на ринку праці – не лише важливий фактор розвитку соціально-економічної системи, а й показник забезпеченості працездатної частини суспільства роботою, що приносить прибуток. Стан зайнятості є одним з основних індикаторів національної економіки, який відображає характер використання ресурсів праці й можливостей економічного піднесення. Соціальна функція зайнятості полягає у тому, що працівник має змогу задовольнити найважливіші для його життя в суспільстві соціальні потреби, зберігати певний життєвий рівень, підтримувати здоров'я, забезпечити старість та самореалізуватись як творча особистість.

Під впливом нових економічних умов проблеми зайнятості населення посилилися. Не всі в такій складній ситуації змогли швидко переорієнтуватися, освоїти нові види діяльності, знайти застосування своїм професійним знанням і навичкам. Значна частина працездатного населення зіштовхнулася з крахом професійних ідеалів і установок, виявилася неготовою до кардинальної зміни професійних планів, а дехто опинився за межею активного професійного життя, ставши безробітним.

Безробіття – це така соціально-економічна ситуація в суспільстві, коли частина економічно активного населення не може знайти роботу, яку вона здатна виконувати, через перевищення пропозиції над попитом на неї. За українським законодавством, безробітними визначаються громадяни працездатного віку, що не мають роботи і заробітку, зареєстровані в органах служби зайнятості, шукають роботу та готові до неї приступити. Безробіття є в усіх країнах і це нормальне явище. Його гранично допустимий рівень сприяє економічному розвитку держави і фаховому росту професіоналів, адже підштовхує людину до намагання ставати кращою, поглиблювати знання, швидко перекваліфіковуватися, ставати суперпрофесіоналом зі знанням кількох професій.

У сучасних умовах економічного спаду, коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, виробництво згортається, похідний від сукупного попит на працю різко скорочується та швидко зростає безробіття, зумовлене кількісною нестачею робочих місць для всіх, бажаючих працювати. Воно значною мірою негативно впливає на якість трудового потенціалу окремої людини, а його високий рівень у межах держави – на трудовий потенціал загалом. Суспільство бере на себе, на жаль, дедалі менше функцій з питань формування професійної політики, гарантування працевлаштування і матеріального забезпечення своїх громадян та частіше покладається на "свободу вибору" й заповзятливість окремої людини.

Питання наслідків безробіття та проблем державного регулювання ринку праці досліджували такі науковці, як: С. Йолкін, Н. Запухляк, В. Близнюк, Д. Богиня, О. Грішнова, Е. Лібанова, Н. Нижник, В. Князева, Т. Степура, А. Чухно. Встановлено, що внаслідок безробіття простежується знецінення, недовикористання людського потенціалу суспільства, погіршується якість життя безробітних та членів їхньої родини, посилюється тиск на величину заробітної плати зайнятих осіб на ринку праці, збільшуються витрати суспільства й індивіда на відновлення чи зміну професійного статусу і рівня продуктивності праці, формується категорія осіб із девіантною поведінкою, схильних до вчинків, що суперечать прийнятим соціальним нормам і цінностям.

На макрорівні безробіття є однією з головних причин зниження продуктивності праці, погіршення якості та конкурентоспроможності продукції, що випускається. Частина економічно активного населення змушена погоджуватися на нецікаву для неї роботу і це породжує низькоефективну, неякісну працю та високу плинність кадрів. На індивідуальному рівні економічні наслідки безробіття полягають у втраті доходу чи частини доходу в майбутньому через втрату кваліфікації, у зменшенні шансів знайти високооплачувану, престижну роботу. Особливо безробіття небезпечне серед молоді, коли відсутність професійної підготовки робить для них проблему працевлаштування досить складною.

Так, за останніми даними статистичного управління ЄС (Євростат), з урахуванням сезонних змін, безробіття зросло у 16 країнах єврозони і в лютому 2010 р. становило 10 %. Серед чоловіків рівень безробіття в ЄС збільшився від 6,3 % до 7,2 %, серед жінок – від 7,4 до 7,7 %, серед молоді (до 25 років) – від 14,7 % до 16,6 %.

За Методологією МОП, рівень безробіття в Україні у 2010 р. становив 8,8 %. Однією з найуразливіших категорій населення на ринку праці є молодь, що становить майже 26 % загальної чисельності безробітних. Найнижчий рівень безробіття спостерігають серед осіб із повною вищою освітою, а найвищий – з базовою середньою.

У Львівській обл. рівень безробіття населення працездатного віку становив 8,3 % економічно активного населення відповідного віку та у 4,9 раза перевищував рівень зареєстрованого. На 1 січня 2011 р. на обліку в Державній службі зайнятості області перебувало 27,7 тис. незайнятих трудовою діяльністю громадян, що на 1,5 тис. осіб, або на 5,6 %, більше, ніж на 1 січня 2010 р. Статус безробітного отримали 26,9 тис. осіб (97,0 %), порівняно з 1 січнем 2010 р., їх кількість зросла на 1,1 тис. осіб, або на 4,2 %. У сільській місцевості кількість безробітних збільшилася відносно 1 січня 2010 р. на 0,3 тис. осіб (3,0 %) і становила 11,7 тис. осіб, тобто 43,4 % усіх безробітних. На одне вільне робоче місце (вакантну посаду) в середньому претендувало 12 осіб. У співвідношенні до загальної кількості осіб, які перебували на обліку впродовж 2010 р., частка працевлаштованих громадян становила 39,9 %. Однією з проблем працевлаштування є невідповідність професійнокваліфікаційної структури безробітного населення потребам робочої сили.

Проблема безробіття має міждисциплінарний характер і є об'єктом соціально-економічних, політичних та соціокультурних досліджень. Однак особливості поведінки безробітної особи на ринку праці, її особистісні характеристики поки що недостатньо вивчено. Особливої уваги, зокрема, заслуговує вивчення питання психологічних наслідків цього явища на особистість. Соціальний прошарок безробітних осіб – дуже різноманітний: у його складі є люди, які втратили роботу з об'єктивних (економічних) причин і не можуть її знайти; ті, хто залишається безробітним через особливості інтелекту, характеру, здоров'я; ті, що стають безробітними за власним вибором, вирішуючи таким чином певні перехідні завдання. Серед них є такі, хто зумів прилаштуватися до ситуації, що склалася (навіть отримати з цього певні преференції), та категорія, яка продовжує надіятися на допомогу держави.

Як соціальне явище, безробіття певною мірою може спричинити соціальне напруження окремих прошарків населення і негативно вплинути на психологічний стан окремого індивіда (безробітного). Соціальне напруження виникає унаслідок соціальної дезадаптації населення до різноманітних труднощів, які час від часу виникають у суспільстві. А ефективне та успішне вирішення багатьох суспільних криз безпосередньо пов'язане зі здатністю суб'єктів соціуму зберігати професійну і психологічну рівновагу в складних умовах.

За результатами низки наукових досліджень, окреслено фактори, які є визначальними у виборі стратегії поведінки людини на ринку праці, зокрема: інституціональні, соціально-демографічні, біографічні та ціннісні. До інституціональних факторів відносять діяльність різноманітних організацій, які визначають ситуацію на ринку праці: Державна служба зайнятості; приватні компанії, які займаються працевлаштуванням; підприємства, що надають робочі місця або, внаслідок скорочення, позбавляють їх. Соціально-демографічні – стать, вік, рівень освіти – переважно визначають стратегію поведінки людини. Наявність сім'ї, рівень та характер соціальних зв'язків індивіда відносять до біографічних чинників. До ціннісних, у цьому контексті, належать, передусім, уявлення людини про роль і цінність праці в житті, характер та шляхи кращої професійної самореалізації, трудова мотивація.

Перебування людей у статусі безробітних призводить до втрати вже набутих професійних навичок, стереотипів трудової поведінки, що заважає їхньому поверненню на ринок праці, змушує шукати нові робочі місця в інших галузях і сферах, здобувати нові професії, має істотний психологічний вплив, породжує почуття невпевненості. Зростає кількість осіб без певного роду занять, особливо молодих, які не прагнуть працевлаштування. Усе це формує живильне середовище для злочинності, посилює соціальне напруження в суспільстві.

Відомо, що безробіття виконує низку позитивних функцій у суспільстві, зокрема економісти вказують на: справедливість (економічно виправдані робочі місця); стимулювання (кожен, за певних умов, може опинитися на лавах безробітних); дисциплінованість (людина прагне до підвищення власної професійної активності та кваліфікації). Однак, незважаючи на стимулювальний ефект від безробіття, він зовсім малий, порівняно з моральними збитками, негативними соціальними та психологічними наслідками. Адже разом із соціальними проблемами людина отримує сильний удар як особистість, її охоплюють внутрішньоособистісні переживання, погіршується емоційний та функціональний стани, психічне здоров'я та самопочуття.

За дослідженнями російських учених, якщо для людини у роботі головне: виразити себе, реалізувати свої можливості, виявити здібності, то з втратою роботи вона може відчувати сором; якщо намагається виконати обов'язок, хоче бути корисною людям, то – відчуває себе винною; коли старається зайняти вище соціальне становище, то – схильна до почуття приниження і образи; коли прагне спілкування, близьких дружніх стосунків, втрата роботи призводить до почуття одинокості, самотності; якщо головне – безпека і впевненість у собі, то з'являється почуття страху, загрози і тривоги.

На думку деяких дослідників, на характер переживань людини у стані безробіття впливають такі чинники, як: труднощі, пов'язані з отриманням соціальної допомоги, сімейний стан, психічний стан, індивідуальні риси, ставлення людини до безробіття. Дестабілізують психічне самопочуття безробітного невпевненість у своєму майбутньому, зниження соціального статусу, монотонність життя та обмеження контактів з іншими, звуження цілей і мотивації життєдіяльності, нижчий рівень контролю за власним життям. Складніше знайти роботу тим безробітним, які наближаються за віком до пенсійного. Чоловіки старшого віку особливо відчувають тривогу з приводу втрати заробітків, бо мають більш виражену як моральну, так і соціальну потребу в гарантованій праці.

Безробіття спричиняє багато різноманітних людських переживань, та стан стресу є найпоширенішим наслідком такого соціального статусу. Психологічний стрес – це надмірне психічне напруження і дезорганізація поведінки людини, яка розвивається внаслідок небезпеки або реального впливу екстремальних факторів соціального, психологічного, екологічного і професійного характеру.

Оцінку події, як стресової, визначають три основні фактори:

1) емоції, що асоціюються з цією подією;

2) невизначеність події;

3) значущість події для конкретної людини.

Як особистісні передумови стресовим станам, розглядають такі індивідуально-психологічні риси характеру людини: амбітність, емоційність, надто сумлінне ставлення до своїх обов'язків, безкомпромісність, навіюваність. Американські дослідники Т. Холмс і Р. Рае розглянули 43 життєві ситуації, кожна з яких має рейтингову позицію і те, як вони впливають на виникнення стресового стану. Втрату роботи автори розглядають як один із сильних стресогенних факторів, який посів дев'яту позицію.

Людина, як член соціуму, живе у просторі, де цінуються передусім соціальний статус, престиж, гроші, можливість владарювати, диктувати свою волю, контролювати, впливати. Коли людина є безробітною під час кризи, то, певною мірою руйнується власний простір особистості, вона переживає розчарування з приводу свого оточення і себе у ньому. Невпевненість породжує зниження соціального статусу, а статусна двозначність принижує гідність людини, тому що соціальна допомога, яку отримує безробітний, є лише невеликою часткою заробітної плати. Посилюється соціальна ізоляція особистості, безробітник часто обирає стратегію уникнення спілкування з колишніми колегами у праці. Таку людину можуть уникати знайомі, боячись прохань про матеріальну чи іншу допомогу. У відчаї її може охоплювати почуття сорому за те, що стала безробітною. Вимушене безробіття згубно впливає і на морально-психічну атмосферу в сім'ї. Стан здоров'я членів родини безробітних може погіршитися і ці розлади здатні поширюватися на дітей, впливати на їх успішність у школі, спричиняти відчуття покинутості батьками, які більше стурбовані пошуками роботи для того, щоб прогодувати сім'ю.

У нашому суспільстві робота – найважливіша цінність, а її відсутність може спричинити почуття провини. Безробітних людей часто не поважають, сприймають їх як лінивих, тому серед цього контингенту людей простежують збільшення кількості самогубств, психічних розладів та різноманітних захворювань. Кризову ситуацію безробіття сприймають багато осіб як вкрай важку, небажану, яка потребує перегляду перспективних планів, відмови від звичних життєвих стратегій, прийняття небуденних рішень. Для одних звільнення з роботи стає поштовхом для пошуку саме тієї роботи, про яку людина довго мріяла, а дехто переживає такий поворот подій, як певний професійний і особистий крах, як життєве фіаско. Встановлено, що як чоловіки, так і жінки однаковою мірою переживають втрату праці, однак останні використовують відмінні стратегії у боротьбі з проблемами безробіття. Жінки мають більшу потребу в налагодженні комунікативних і соціальних зв'язків із навколишнім світом, допомога, опіка іншими.

Тривале перебування у стані незайнятості породжує проблеми щодо відновлення мотивації до праці, професійно-кваліфікаційної та моральнопсихологічної реабілітації працівника. Змінити свою професію дорослій людині на таку, яка була б і престижною, і високооплачуваною досить важко. У сфері професійної діяльності існує висока конкуренція, і, крім того, не малі зусилля та кошти потрібні для того, щоб досягнути успіху. І далеко не кожна людина за своїми реальними можливостями може отримати престижну і високооплачувану працю, навіть якщо вона цього цілком заслуговує. Неадекватна сформованість мотивів вибору нової професії призводить до виникнення конфліктів настановчого смислу (особистісний смисл виражає ставлення суб'єкта до явищ об'єктивної дійсності). Підтримка навчальної діяльності безробітних осіб потребує трансформації мотивів вибору професії відповідно до вимог нової професійної діяльності. Причинами формування неадекватної мотивації вибору професії є активізація механізмів психологічного захисту особистості.

Отже, з психологічного погляду, вимушена незайнятість супроводжується синдромом соціально-психологічної дезадаптації, який проявляється у: невдоволеності життям; невпевненості у собі; зниженні самооцінки, соціальної активності та мотивації; руйнуванні базових життєвих цінностей і цілей. Унаслідок такого становища у суб'єкта підвищується рівень емоційного напруження, погіршується стан здоров'я, руйнуються міжособистісні стосунки з сім'єю, родичами, друзями по роботі, втрачається сенс життя, особистісні перспективи тощо.

Варто зазначити й про те, що у проміжку між 30 і 35 років наступає психологічна криза особистості, що пов'язана з нездійсненними сподіваннями, усвідомленням своїх потенційних можливостей, переоцінкою ставлення до обраної професії, наявністю несприятливих умов для подальшого кар'єрного росту та усвідомлення міри професіоналізму. У період втрати роботи криза безробіття накладається на психосоціальну поведінку, що може призвести до тяжких, навіть трагічних наслідків для молодої людини. В умовах безробіття може посилитися і криза середини життя людини, коли різко знижується самоповага, а динаміка переживань нагадує про стан тяжкого горя. Людина відмовляється вірити у те, що роботу втрачено, відчуває гнів та протест проти такої несправедливості. Коли криза середини життя вирішується не дуже конструктивним чином, можна спостерігати навіть регресію на попередні вікові стадії.

Люди, що втратили роботу знаходяться у внутрішньоособистісному конфлікті. Такий конфлікт спричинений суперечність, що виникає між потребою у досягненнях особистісно-значимих цінностей і можливістю їх реального досягнення. Для того, щоб проаналізувати проблеми осіб, які шукають роботу, необхідно скласти уявлення про особистісні та інтегральні особливості, включаючи параметри образу світу безробітних.

У кореляційній плеяді особистісних властивостей безробітних виражений взаємозв'язок відокремленості (відстороненості) і песимізму. Особи з низькою емоційною стійкістю особливо схильні до підозр і сумнівів. Їх важливою характеристикою є підкорення конкретним правилам і установкам. Такій людині важко орієнтуватися на ринку праці, внаслідок виникають нові перепони на шляху пошуку роботи. Безробітні з вищим інтелектуальним показником вирізняються вираженою динамічністю і меншою схильністю до переживань. Відносно професійних вимог у більшості відзначається висока ригідність очікувань. Чоловікам і жінкам, які у пошуках роботи більше року, характерні схильність до переживань, пошук миттєвої вигоди. Вони постійно ухиляються від правил, відчувають себе не зобов'язаними, а найбільш характерною рисою стає підозрілість. Такі люди постійне сумніваються, занурені у себе, скептичні та схильні до моралізування, їм важко перебудуватися, адаптуватися до нових обставин і переорієнтувати свої наміри, а прямолінійність у поведінці часто поєднується з грубістю і різкістю.

Детермінуючу і регулюючу роль в життєдіяльності людини мають її уявлення про навколишній світ. Це особливо проявляється у надзвичайних ситуаціях, зокрема у стані безробіття. Для неуспішних безробітних властиве заспокоєння на фоні неконструктивної нестабільності. Психологічний стан часто має занепадницько-депресивний характер (безвихідність, туга, образа, сильно виражений екзистенціальний фактор), а їх страхи пов'язані з темою смерті та асоціальною тематикою. Серед неуспішних багато одиноких, розведених або тих, хто має негативні стосунки у сім'ї, брак довірливих стосунків із навколишніми людьми. Вони досить часто вирішують конфлікти непродуктивним шляхом, зазвичай на фоні зниженої активності, з використанням механізму психологічного захисту. Емоційно-оціночний компонент, переважно має негативний відтінок та звучить: образа "на весь світ". Внутрішні конфлікти пов'язані з недовірою до себе, недооцінкою своїх можливостей, внутрішніх резервів, надією на допомогу зовнішніх сил. Конфлікти, загнані всередину під дією психологічного захисту, можуть знаходити вирішення своїх проблем у пориваннях до суїциду або агресивної поведінки.

Загалом особливості неуспішних безробітних (ті, що не можуть знайти роботу більше року) проявляються у тому, що за низького рівня особистісної зрілості, недостатньої сформованості психологічних і моральних опор, вони очікують допомоги від інших, але не від самих себе. Професійна спрямованість виражена слабо, часто має пасивний характер і виявляється у вигляді заниженої мотивації, споглядання, фантазії.

У тих, хто здатний за короткий час влаштуватися на роботу, виявлена інша смислова структура образу світу: притаманний активний характер; події часто пов'язані з навчально-професійною діяльністю; переважають позитивні або нейтральні відносини з близькими. Міжособистісні конфлікти вони вирішують продуктивніше завдяки високої активності, вмінню брати на себе відповідальність, простежується тенденція до пошуку опори в собі, своєму життєвому досвіді, спілкуванні з оточуючими. Для них характерне позитивне ставлення до себе, самосприйняття, притаманна віра у світле майбутнє, конструктивна рефлексія і устремління до взаємодії з іншими, ставлення до безробіття як до тимчасового явища.

Пошуку роботи можуть заважати певні риси характеру безробітного, зокрема такі, як: невпевненість у собі, труднощі у корекції звичок, переконань, схильностей, які уже склалися. Їм не вистачає навичок спілкування, зокрема таких, як: вміння вступати у контакт, слухати співбесідника, переконувати, вирішувати конфлікти. Тож здатність взаємодіяти з оточуючими, навчання прийомам спілкування можуть допомогти не тільки знайти роботу, але й вирішити інші життєві проблеми. Ще одна з причин утруднень у працевлаштуванні пов'язана з тим, що безробітні не можуть знайти роботу за тією спеціальністю, якою володіють, або ж незадоволені нею і хотіли б її змінити. Не бажаючи допустити помилки, намагаються дізнатися, які професії найбільш відповідають їхнім інтересам, схильностям і здібностям. Тут допомогти можуть психологічні служби, які здатні оцінити професійну придатність до тої чи іншої спеціальності та рекомендувати низку відповідних професій.

Нерідко безробітних супроводжує високий рівень тривожності, а намагання звільнитися від нього – не завжди продуктивне. Одним із найпоширеніших способів зняття напруження є агресія, що спрямована на інших людей, які сприймаються як перешкода на шляху до задоволення особистих потреб. Особи, які схильні до агресивної форми реагування на життєві труднощі, відчувають гнів, сердяться, кричать, критикують і звинувачують інших у своїх бідах, а інтереси інших при цьому просто ігноруються. Коли ж агресія спрямована на самого себе, людина тамує потреби, нівелює їх, наповнюється почуттям печалі, смутку, відчаю, незадоволенням, звинуваченням і особистою критикою. Шукати роботу в такому стані не має сенсу.

Окремі індивіди можуть вдавати, що не помічають утруднень, не звертають на них уваги, стараються витіснити із свідомості, ігноруючи перешкоди. При цьому стають веселими, життєрадісними, задоволеними собою, активними й оптимістичними. У них з'являється велика кількість шансів, легко захоплюються новим і так само відволікаються, схильні до зміни обставин, стають непостійними і непослідовними у досягненні цілей. Довго і систематично шукати роботу в такому стані зазвичай вони не здатні. Але, завдяки стихійній активності, робота знаходить їх сама. Для них великою проблемою є не стільки знайти роботу, скільки втриматися на ній.

Інший спосіб психологічного захисту від тривоги та емоційного напруження полягає у тому, що людина, з метою уникнення загрози і небезпеки, старається нічого практично не робити, поки не передбачить усі можливі наслідки своїх дій. Намагаючись застрахуватися від будь-яких невдач, особа обмежується, стримує власну поведінку. Це призводить до того, що вона старається ретельно планувати і контролювати себе, дотримуватися звичних ситуацій і добре знайомих людей, відчуває сумнів, вагання у процесі прийняття рішення, відзначається обережністю, точністю, педантичністю, несміливістю, недостатньою впевненістю у своїх силах і можливостях. Пошук роботи таких людей утруднений внаслідок браку інформації і необхідності швидко приймати рішення.

У випадку життєвої скрути окремі особи стараються привернути до себе увагу оточуючих, справити враження на інших, досягти зовнішнього ефекту, продемонструвати свої достоїнства або навіть недоліки, шляхом примх і відтворення дитячих форм поведінки, змусити інших вирішувати власні проблеми. Ще один спосіб уявного вирішення проблем – так званий "відхід у хворобу". У цьому випадку, людина, стикнувшись із труднощами, пред'являє велику кількість скарг на своє здоров'я, може навіть не удавати, а дійсно захворіти, щоб виправдати перед іншими і собою свою бездіяльність та нездатність вирішувати проблему. Вона стає чутливою, дратівливою, швидко втомлюється, прискіплива до умов праці й вимагає різних пільг. Незначна частина людей, втративши роботу заглиблюються у власний внутрішній світ. Вони схильні до фантазування, удаваного задоволення своїх потреб, стають замкнутими, відчуженими, мають труднощі у налагодженні контактів, і тому їх сприймаються як незвичних людей та диваків.

Проблемою неадаптованих безробітних є низький рівень домагань та несформована мотивація досягнень. Їм бракує орієнтованості на успіх, вони вважають, що потрібно дочекатися нормальних умов (відновлення соціальної справедливості, зміни ситуації в країні тощо), і тільки тоді реалізувати свої цілі. Таке ставлення впливає на небажання брати на себе відповідальність за власне життя, неготовності до зустрічі з реальними перешкодами, а відтак, неспроможності самостійно долати їх у майбутньому як у плані реальних дій, так і психологічної готовності до цього.

Ситуація втрати роботи для людини є складною і критичною, але у водночас може стати поворотною подією на життєвому шляху та надати їй нові можливості зміни власного життя. Безробіття і працевлаштування є індикатором самореалізації особистості в професійній сфері, оскільки саме в умовах безробіття перевіряється здатність вирішувати важкі проблеми життєдіяльності, а швидке працевлаштування обумовлене її високим реалізаційним потенціалом. Криза дає простір для розвитку креативності, вимагаючи від особистості нового погляду на все, що відбувається, нових інсайтів, прозрінь та творчих злетів. Багатьох осіб емоційне напруження безробіття змушує мобілізувати свої внутрішні ресурси, підвищити рівень активності, енергійно шукати шляхи виходу зі складної ситуації, зокрема: пошук нової роботи, вибір і засвоєння нової професії, створення власної справи. Це найбільш конструктивна форма поведінки. Стан незатребуваності суспільством може стати вагомим імпульсом для особистості, який підштовхує її до нової, більш досконалої траєкторії саморозвитку, правильної роботи "внутрішнього годинника", адекватного ставлення до часу свого життя, до міри самореалізованості.

Отже, психологічні властивості можуть сприяти швидшому пошуку роботи і налагодженню доброзичливих стосунків. Це – турбота про інших, адаптивність, розвинене почуття обов'язку, довіра у стосунках, прояв гнучкості та дипломатичності у діяльності, емоційна стійкість, наявність здатності перебудуватися і діяти в екстремальних ситуаціях, природна поведінка, успішне використання шансу, що випадає.

До загальних принципів, на які варто опертися під час вирішення питання зайнятості, науковці відносять:

1. Соціальний діалог (роботодавці зобов'язуються надавати робочі місця для молоді, організувати навчання на виробництві, профспілки ідуть на поступки з оплати праці і відстоюють інтереси працівників, а держава забезпечує професійну підготовку спеціалістів необхідних професій).

2. Зростаючу молодіжну зайнятість (збалансованість потреб ринку праці та підготовка необхідної кількості спеціалістів). На сьогодні існують неточності у підготовці кадрів, що виражається у надлишку фінансистів, економістів, юристів і нестачі працівників з робочими професіями. Завдання держави – чітко окреслити попит тих фахівців, яких потребує її економічний розвиток. Разом з тим, потрібен новий закон про працевлаштування, діагностика ринку праці, тому що у звітах Державної служби зайнятості чітко не зазначено кількість безробітних у державі.

3. Необхідно розірвати ганебне коло, за якого молоді люди не можуть набути досвід тому, що не можуть знайти роботу, а на роботу їх не приймають через брак досвіду. Аби вирішити таку проблему, в багатьох країнах стажування на підприємствах стало обов'язковою складовою професійної підготовки. У країнах ЄС працює система, яку називають learnership (система заохочення для отримання нових знань), коли під час підготовки спеціалістів високої кваліфікації ВНЗ постійно адаптують у навчальні плани нові технології і відкриття.

4. Молодій людині, вибираючи кар'єру, необхідно оцінити можливості майбутнього працевлаштування, бо навіть ті спеціальності, які сьогодні мають значний попит, з розвитком технологій можуть стати непотрібними. За оцінками спеціалістів, у найближчі декілька років не більш ніж 75 % на нині існуючих робочих місцях від працівника вимагатиметься вміння працювати за комп'ютером. Справжній професіонал має бути готовим до зміни виду діяльності, рівня кваліфікації, універсальних вмінь, високого рівня освіченості, здатності приймати самостійні рішення, бути професійно гнучким і адаптивним.

Щоб людина могла просуватись у кар'єрному рості та не втратити роботу, в психології праці сформовані такі принципи, як: безперервності; осмисленості (зіставлення свого розуміння смислу життя, служби та соціальних процесів); відповідності між індивідуальним та командним й усвідомлення для себе, що є більш надійним; маневрування (вміння завчасно передбачати та обходити перешкоди і труднощі, пом'якшувати сили, що призводять до зіткнення, знаходити компроміси); економічні (розумний розподіл сил на все життя); презентабельності (вміння презентувати себе, свої результати). Особистість повинна навчитись бути готовою до самостійного й ефективного планування, корегування та чіткого виконання запланованого. Важливу роль у такому становленні професійної самосвідомості відіграють: сприйняття світу індивідом, його спрямованість, професійна ідеологія, баланс між попереднім навчанням та особливостями самої роботи, взаємозв'язки з процесами розвитку професіоналізму.

Усі економічно розвинені країни приділяють значну увагу проблемам зайнятості, без вирішення яких неможливо забезпечити соціально-економічну стабільність у суспільстві. Для подолання масового безробіття в Україні також задекларовані заходи, які надають однакові можливості всім громадянам країни у реалізації права на працю і вільний вибір зайнятості, стимулюють індивідуальну економічну ініціативу і розвиток підприємництва, що відкриває можливість створення нових робочих місць, гарантують соціальний захист у сфері зайнятості тощо.

Одним із важливих шляхів вирішення проблем безробіття є дедалі більша гнучкість ринку праці, що передбачає можливість пристосування його суб'єктів до мінливих умов, демократизацію і розмаїття форм зайнятості, широкий спектр умов найму, організації праці, заробітної плати, зокрема вихід за межі стандартної тривалості робочого часу і цілорічної зайнятості, укладання тимчасових трудових контрактів та інші форми урізноманітнення трудових угод. Політика держави на ринку праці має бути спрямована на забезпечення можливості реалізації трудової активності всім громадянам: збільшення попиту на робочу силу як з боку держави, так і приватного сектору економіки; підвищення конкурентоспроможності робочої сили та забезпечення відповідності робочих місць і найманих працівників.

Цілями реформування трудового законодавства мають бути правове забезпечення принципів і норм регулювання праці та соціально-трудових відносин, створення умов працівникам для виявлення ними своїх здібностей до певної трудової діяльності, піднесення рівня їх творчої активності, посилення ступеня захищеності працівників у всіх сферах життєдіяльності. Воно має відповідати не тільки реаліям та вимогам ринкової економіки, а й нейтралізувати негативний вплив ринку праці.

Люди мають усвідомити, що життя в країні й подальша перспектива її розвитку, як і власна доля кожного, залежить не тільки від економічної політики держави, а й від їхніх особистих зусиль, суспільної активності та відповідальності. Особистість завжди і скрізь реалізується відповідно до свого внутрішнього потенціалу, а форми і масштаби цього процесу залежать від соціальних умов, епохи чи культури. Лише поєднання самоактуалізуючої особистості з соціальною сприйнятливістю та інструментальною компетентністю робить її (реалізацію) не тільки індивідуально доцільною, але й соціально адекватною. Важливо і те, наскільки професійне суспільство готове прийняти нові правила поведінки, ціннісні орієнтири і критерії професійної відповідності, щоб людина могла адекватно діяти в умовах реформ і глобалізації.

2. Трудова міграція та безробіття як фактор народжуваності населення

В контексті дослідження демографічної ситуації логічно активізується вивчення народжуваності населення, яке безпосередньо залежить від зайнятості населення, очікуваного рівня безробіття. Аналіз народжуваності в Україні в залежності від безробіття та трудової міграції на найближчу та віддалену перспективу є актуальним завданням, оскільки від цього залежить стійкість національних економік.

Аналізом демографічної ситуації, зокрема народжуваності населення в контексті зайнятості і безробіття та трудової міграції, займалися такі українські вчені як В.М.Геєць, Е.М.Лібанова, У.Я.Садова, Л.К.Семів, Л.Т.Шевчук та інші дослідники. Але, з плином часу, виникають нові проблеми, пов'язані з народжуваністю населення в Україні, які потребують нових досліджень. У цьому контексті тема цієї публікації є своєчасна і актуальна.

Оскільки народжуваність населення детермінується трудовою міграцією, простежимо особливості її формування. В Україні сучасний інтерес до вивчення проблем міграції викликаний цілою низкою обставин, серед яких ключову роль відіграють її вплив на народжуваність. Крім того, цей інтерес посилюється у зв'язку з глобалізаційними змінами розвитку економіки. Стрімкі переміщення не лише капіталів, але й людей активізують поглиблення поділу праці, створюють передумови для формування нових суспільних відносин, удосконалення системи цінностей.

Незважаючи на значні масштаби міграційного руху, українська офіційна статистика практично не відображає їх. Наприклад, міграційний рух населення, згідно даних Держкомстату України був незначний (табл. 1), в той час, як за оцінками різних експертів такий рух був значно інтенсивніший. В деякій мірі такий висновок підтверджується збільшенням кількості бажаючих отримати закордонні паспорти і візи.

Про більші від офіційних даних масштаби міграції засвідчує те, що в Україні саме внаслідок неї виникла диспропорція у спеціальностях на ринку праці. Обмежена пропозиція інженерних працівників зумовлює неналежний відбір на ринку праці, що перешкоджає технологічним інвестиціям. Багато кваліфікованих фахівців-інженерів не мають необхідної універсальності з погляду мовної та загальноекономічної підготовки. Виникає парадокс, коли високе безробіття поєднується з браком працівників потрібної кваліфікації. Окрім цього, за експертними оцінками, попит на робочі спеціальності перевищує пропозиції в 4-6 разів, в той час як потреба у фахівцях з вищою освітою є набагато меншою, ніж готують ВНЗ.

З іншого боку, в інші країни світу виїжджає ряд осіб, оскільки в Україні такі люди не можуть самореалізуватися. Таким чином, одним із негативних ефектів міжнародного обміну людським капіталом є втрата талановитих дослідників, які їдуть за кордон. Як правило, ми втрачаємо саме молодих науковців. Підраховано, що найбільш продуктивний час для науковця – від 20 до 45 років. Саме в цей час робляться відкриття, започатковуються нові напрями і технології, після 45 років йде спад, після 60-70 років потенціал вичерпується. Вікова структура науковців бажає бути кращою, адже кожен шостий науковий дослідник – пенсіонер, а середній вік академіків в Україні за 70, а професорів університетів – наближається до 60 років. Державна стратегія на створення робочих місць для молодих вчених відсутня.

Оскільки за кордон виїжджають переважно молоді люди, це не може не позначитися негативно на народжуваності населення. Шляхом опрацювання відповідних наукових праць в даній тематиці, виділено основні негативні наслідки трудової міграції:

по-перше, виїжджає більша частина трудового потенціалу з області, в тому числі досвідчені висококваліфіковані працівники, які погоджуються на просту роботу і втрачають свій професіоналізм;

по-друге, набувають масштабного характеру соціальні наслідки, зокрема: розпадаються молоді сім'ї, де діти залишаються без одного із батьків; мігранти, працюючи нелегально, не отримують належної медичної допомоги; через тяжкі фізичні навантаження і некомфортні побутові умови втрачають власне здоров'я, що призводить до зниження рівня народжуваності.

На народжуваності населення позначається і рівень безробіття, який за неофіційними даними є дуже високий, а згідно з даними Держкомстату – невисоким (табл. 2).

Адже, середній розмір допомоги безробітним за місяць (дані табл. 2) не дає змоги прожити одній людині, а не те що утримувати родину. Безумовно, це стримує народжуваність населення в Україні. Такі показники людського розвитку, як тривалість життя, рівень охоплення початковою освітою та чисельність випускників середніх загальноосвітніх закладів – як правило, суттєво знижуються. У країнах із низьким прибутком жінки, діти та найбідніші верстви населення найвірогідніше стануть жертвами економічного занепаду. Внаслідок різкого спаду в об'ємах грошових переказів, спаду торгівлі, а також зростання цін на товари, чисельність сімей, які опиняються в крайній бідності значно зростає.

Збільшення рівня бідності, майже автоматично, призводить до підвищення рівня смертності. Національний інститут стратегічних досліджень (НІСД) пропонує чотири варіанти демографічного прогнозу, базовані на прогнозній зміні рівня народжуваності, оскільки прогнози змін смертності в Україні на найближчі десятиріччя песимістичні. Очікувані рівні народжуваності виражені сумарним показником народжуваності – 1,7 народжень/жінку в міських поселеннях, 2,3 – у сільській місцевості. Вчені безапеляційно стверджували, що «в найближчі роки слід чекати дальшого зниження народжуваності в Україні в основному за рахунок її падіння в міських поселеннях». З очікуваною соціально-економічною стабілізацією, як стверджують дослідники, почнеться повільне підвищення народжуваності за песимістичним варіантом з 2016 року, за усередненим варіантом з 2006 р., за оптимістичним – з 2001 р. в міських поселеннях, та, відповідно, 1 – з 2011 р., 2 – з 2001 р., 3 – з 2001 р. в сільській місцевості.

На 2025 р. за означеним прогнозом НІС кількість населення України, , мала б становити 46,7 – 48,7 млн. осіб. За даними Держкомстату, станом на 01.01.2010 р. в Україні налічували 45,9 млн. осіб, поза як внаслідок стимулювальної демографічної політики вдалося змінити тренд народжуваності, насамперед в містах, однак рівень смертності залишається доволі високим. Спостерігається високий рівень смертності чоловіків у працездатному віці, зайнятих у базових галузях промисловості, через травматизм, отруєння (40% 16-річних хлопчиків не мають шансів дожити до 60 років). Внаслідок цього у найбільш продуктивному віці коефіцієнт смертності чоловіків в Україні перевищує аналогічні показники для жінок, а різниця між очікуваною тривалістю життя жінок та чоловіків досягає 11 років (в окремих областях України до 13 років).

Національна статистика на сучасному етапі підтверджує прогнозовані тенденції демографічного розвитку. Запровадження стимулювальної демографічної політики держави було однобоким, що не дало змогу перебороти природне скорочення населення України. Припинення депопуляції, констатують Стешенко В., Рудницький О., Хомра О., Стефановський А., можна очікувати на період 2021-2025 рр., лише за оптимістичним варіантом і лише у сільській місцевості. За середнім варіантом до 2026 р. кількість населення України і далі зменшуватиметься; дещо знизиться частка міського населення; погіршиться статева пропорція в міських поселеннях, а у сільській місцевості, навпаки покращиться; знизиться частка дітей; дещо пригальмується процес старіння населення в сільській місцевості і зрівноважиться з міськими поселеннями, з подальшим постарінням в містах; в містах народжуваність зменшиться, в селах – зросте; натомість смертність прогресуватиме в міських поселеннях, а у сільській місцевості – зменшиться.

Згідно відкоригованого у 2010 р. демографічного прогнозу, представленого Інститутом демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи НАН України, у 2050 р. за оптимістичним сценарієм українців налічуватимуть 47 мільйонів, через дещо кращі темпи народжуваності, фіксовані в останні роки. За середнім варіантом передбачається, що до 2050 р. населення України становитиме 39 мільйонів 386 тисяч осіб. За песимістичним сценарієм кількість українського населення до того часу скоротиться до 30 мільйонів 607 тисяч. Оптимістичний сценарій враховує, у тому числі, й міграційний приріст населення, який мав би ґрунтуватися на виваженій державній міграційній політиці.

Розроблений аналітичний варіант прогнозу народжуваності є спробою з'ясувати, який саме рівень народжуваності є необхідним для збереження сучасної чисельності населення України (чисельність постійного населення України на початок 2008р. – 46 192,3 тис. осіб). Щоб уникнути впливу інших демографічних компонентів – смертності та міграцій – у даному варіанті прогнозу повікові коефіцієнти смертності зафіксовані на рівні реальних.

Динаміка чисельності народжених на найближчі п'ятнадцять років також відрізняється виключно за рахунок гіпотез щодо народжуваності, а з 2024р. додається вплив структурного фактора, що збільшує відмінності між варіантами. За середнім варіантом у 2035р. має народитися 331,7 тис. дітей, за високим – 395,4 тис., а за низьким – 267,4 тис. дітей.

Таким чином, наведений вище текст підтверджує те, що народжуваність в Україні в наш час залежить від масштабів безробіття та трудової міграції. Така залежність збережеться і на найближчу та віддалену перспективу. Отже, важливо реалізувати ефективну демографічну та економічну політику, здатну забезпечити підвищення народжуваності до оптимального рівня та поліпшення якості життя населення загалом, що сприятиме зростанню стійкості національної економіки.

3. Вплив безробіття на суспільство та соціально-економічні наслідки

Безробіття – одна з основних соціально-економічних проблем сучасного етапу розвитку економіки. Глобальна світова фінансово-економічна криза посилила негативні процеси та явища у сфері зайнятості. Україна – одна з країн, які найбільше постраждали від впливу цього процесу. У таких умовах, посилених значним рівнем безробіття, збільшується кількість проблем, які призводять до скорочення рівня купівельної спроможності населення, зменшення кількості платників податків і, як наслідок, – до зростання ризику соціального напруження. Треба зазначити, що такі закономірності поширюватимуться на всі сфери суспільного і державного життя. Ця тема залишатиметься актуальною і не може бути вирішена остаточно, оскільки природний рівень безробіття є неминучим. Оптимальний шлях вирішення окресленої проблеми, на думку науковців і економістів, полягає у пошуках зниження рівня безробіття до мінімуму, сприятливого для нормального і безперебійного функціонування економіки.

Значний внесок в аналіз причин і розроблення шляхів вирішення проблеми безробіття зробили такі вітчизняні вчені: О.А. Бугуцький, О.Г. Булавко, М.Х. Вдовиченко, П.І. Гайдуцький, О.І. Здоровцов, І.Г. Кириленко, Е.М. Лібанова, М.К. Горлатий, І.В. Прокопа, С.М. Рижук, П.Т. Саблук, В.М. Скупий, Л.О. Шепотько, К.І. Якуба та інші. Вони не лише теоретично обґрунтували фактори зниження безробіття, але й дали конкретні практичні пропозиції, що були використані для розроблення цілої низки нових законів та указів, що прямо або опосередковано впливають на соціально-економічні умови життя працівників.

Безробіття вважають важливим стимулятором активності працюючого населення, але у реальному економічному житті – це велике суспільне лихо. Воно призводить до найтяжчих негативних соціально-економічних наслідків (рис. 1).

Причин незайнятості може бути безліч. Так, у 2009 р., за даними Державного комітету статистики України, вони були такі (рис. 2):

● звільнені з економічних причин (45,5 %);

● звільнені за власним бажанням (27,0 %);

● непрацевлаштовані після закінчення загальноосвітніх та вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації (14,1 %);

● звільнені у зв'язку з закінченням терміну контракту (9,0 %);

● безробітні з інших причин (2,9 %);

● демобілізовані з військової строкової служби (0,8 %);

● звільнені за станом здоров'я, або через оформлення пенсії за віком, інвалідністю (0,7 %).

Наприкінці 2009 р. рівень безробіття в Україні був одним з найнижчих в Європі, а, за даними Держкомстату, загалом по Україні станом на 1 березня 2010 р. цей рівень становив 1,9 % від кількості населення працездатного віку. Проте ці дані враховують лише офіційно зареєстрованих безробітних і з огляду на це – не завжди відповідають дійсності, через що реальний його рівень у країні може бути набагато вищим, адже українці не поспішають ставати на облік у місцеві центри зайнятості, звітність яких є основою для розрахунку офіційних показників безробіття. Не беруть до уваги громадян, які перебувають у неоплачуваних відпусках, а за останніми підрахунками таких у країні понад 3 млн. Ці люди фактично є безробітними, проте офіційна статистика їх не враховує. Це дає підстави стверджувати, що фактичне безробіття перевищує 10 %. Якщо людина звільняється за згодою сторін, то, відповідно до нового законодавства, вона може стати на облік у центр зайнятості тільки на 91-й день з дня звільнення. Підхід Міжнародної організації праці, який застосовується у всьому світі, полягає у тому, що з усієї кількості працездатних віднімають працівників і деякі категорії населення, які працюють за наймом на сімейних підприємствах, тимчасово відсутніх на роботі, а всіх інших вважають безробітними. Отже, точна кількість незайнятих в Україні залишається невідомою через недосконалість системи їх підрахунку.

У 2010 р. спостережено значне зниження рівня безробітних з січня по червень. Детальніше показано цю ситуацію на рис. 3.

Таким чином, у вересні, вперше з початку року, в Україні зріс рівень безробіття. Кількість осіб, які стали на облік у службі зайнятості, збільшилася на 11,7 тис. осіб і становить близько 408,1 тис. осіб.

Високий рівень безробіття призводить до соціальної напруги і погіршення рівня життя людей, заподіює економічні, демографічні та соціальні втрати для суспільства. Але загалом його вплив на економічне та соціальне життя суперечливий: крім негативних і важких наслідків, потрібно зазначити і низку позитивних моментів, які слугують умовою зростання виробництва, появи нових підприємств, підвищення дисципліни та ефективності праці зайнятих (рис. 4).

Отже, для вирішення проблеми безробіття і підсилення впливу цих наслідків потрібно розробити та ухвалити антикризову програму заходів подолання негативних явищ в економіці; стимулювати розвиток малого та середнього бізнесу, шляхом зменшення податкового тиску, полегшення порядку реєстрації підприємств.

Існує потреба у дослідженні ринку праці щодо актуальності різних спеціальностей та здійсненні перекваліфікації працівників відповідно до неї, застосуванні нових методів подолання безробіття, покращенні стану виробництва. Важливими заходами є активна державна політика зі сприяння зайнятості – працевлаштування незайнятих на вільні та новостворені робочі місця, професійне навчання та перенавчання, організація громадських, сезонних робіт, надання дотацій роботодавцям.

Потрібно також спрямувати грошово-кредитну політику на підтримку реального сектора економіки, сконцентрувати фінансові ресурси на сприянні діяльності перспективних підприємств, здатних забезпечити гідну працю робітникам. З метою створення сучасних робочих місць потрібно збільшити бюджетні витрати на підтримку інноваційно-інвестиційної діяльності та поступово послабити податковий тиск на бізнес, щоб створити привабливі умови для започаткування і здійснення підприємницької діяльності.

На підставі нашого дослідження, можна зробити такі узагальнення: негативних наслідків безробіття значно більше, ніж позитивних, і вони масштабніші та всеохопні, становлять загрозу національному розвитку і національній безпеці країни, оскільки можуть бути головною причиною соціально-економічної дестабілізації. Потрібно зменшити їх вплив за допомогою впровадження державою запропонованих заходів, що дасть змогу знизити рівень безробіття і зняти соціальну напругу. Це, своєю чергою, приведе до підвищення рівня зайнятості, збільшення особистих доходів населення, шляхом створення нових високооплачуваних робочих місць, покращення рівня виробництва, і як результат – підвищення розвитку національної економіки.

Використана література:

1. Ваврик А.Й Вплив безробіття на становлення та збереження трудового потенціалу: соціально-психологічні аспекти / Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. – Вип. 21.19, с.228-239

2. Шевчук О.І. Трудова міграція та безробіття як фактор народжуваності населення / Всеукраїнський науково-виробничий журнал Сталий розвиток економіки, с.28-31

3. Заярна Н.М., Севрюкова А.Р. Вплив безробіття на суспільство та соціально-економічні наслідки / Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. − Вип. 21.2, с.309-313





Реферат на тему: Трудова міграція та вплив безробіття на збереження трудового потенціалу (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.