Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Товарно-вартісні категорії у творчості Ксенофонта, Аристотеля, Фоми Аквінського, Ібн Хальдуна (реферат)

Зміст

1. Еволюція поглядів на товарно-вартісні категорії у творчості Ксенофонта, Аристотеля, Фоми Аквінського, Ібн Хальдуна. 3

Між ким з названих науковців мала місце спадкоємність поглядів, чому і в чому вона виявлялась. Які особливості економічного аналізу із вказаної проблематики були в кожного з них. 3

2. Теорія і практика протекціонізму і фритредерства в зовнішньоекономічних відносинах країн наприкінці 15 – початку 19 ст. 7

Які школи і науковці дотримувались тієї чи іншої концепції стосовно зовнішньоекономічної політики держави і чому. Проаналізуйте та порівняйте їхню економічну аргументацію. Наведіть приклади теоретичних міркувань і практичних розрахунків щодо даної проблеми. 7

3. Аналіз земельно-рентних відносин у працях У.Петті, А.Сміта, Д.Рікардо й К.Маркса. Еволюція розвитку цієї теорії і сучасність. 10

Список використаної літератури. 14


1. Еволюція поглядів на товарно-вартісні категорії у творчості Ксенофонта, Аристотеля, Фоми Аквінського, Ібн Хальдуна. Між ким з названих науковців мала місце спадкоємність поглядів, чому і в чому вона виявлялась. Які особливості економічного аналізу із вказаної проблематики були в кожного з них.

Якщо розглядати історію економічних вчень та історію економічної думки Давнього світу загалом та Давньої Греції зокрема, у першу чергу, треба говорити про роботи таких мислителів давнини як Ксенофонт та Аристотель. Найкращими досягненнями економічної думки античного рабства в період кінця V-IV ст. до н.е. з'явилися праці саме цих давньогрецьких філософів, за якими можна говорити про бачення «достоїнств» натурального господарства й «природному» характері рабовласництва тільки на прикладі названих авторів.

Ксенофонт (430-354 до н.е.). – автор трактату "Домострой" - був прихильником раціонального ведення господарства. Економічні погляди цього філософа найкраще відобразилися в його праці. Коротко з трактату "Домострой” можна виділити декілька основних тез, які є загальним фундаментом теорії та поглядів Ксенофонта: поділ праці на розумову та фізичну, поділ людей - на вільних та рабів має природне походження; переважний розвиток землеробства в порівнянні з ремеслом і торгівлею є більш природним; продуктивно може виконуватися «найбільш проста робота»; ступінь поділу праці обумовлений, як правило, розмірами ринку збуту; усякому товару властиві корисні властивості (споживча вартість) і здатність обмінюватися на інший товар (мінова вартість); гроші винайдені людьми для того, щоб з їхньою допомогою здійснювався товарний обіг і накопичення багатства, але не збагачення.

Ще один великий мислитель давнини – це Аристотель (384 - 322 р. до н.е.). Він досліджував економічні закони Греції. Устрій держави та товарно-вартісні відносини розглядаються в його роботах "Політика” та "Никомахова етика”. У цих творах виявляється думка про те, що сутність держави - прагнення до загального блага. Воно повинно переборювати класові протилежності, орієнтуватися на "середнього" громадянина (хлібороба-рабовласника). Рабство Аристотель уважав природним, а раба - знаряддям. Аристотель захищав інтереси натурального рабовласницького господарства, а явища, пов'язані з ним - природними й відносив їх до економіки, тобто до мистецтва придбання благ. Всі явища, що виражають товарно-вартісні відносини, що представляють торговельним капіталом, Аристотель розглядав як протиприродні й відносив їх до хрематистики (неприродної економіки), тобто до мистецтва наживати статку.

У своїх роботах Аристотель, подібно Ксенофонту наполягає на обумовленості розподілу суспільства на вільних й рабів й їхньої праці на розумову й фізичну винятково «законами природи» і вказує на більше високу роль у господарстві землеробства, а не ремесла або торгівлі. Аристотель засуджує використання грошей не за первинним призначенням, тобто з метою забезпечення зручностей у побуті «заради мінової торгівлі».

Зі зміною строю та зміною натурально-господарських відносин у середньовіччі з'явився новий тип відносин – феодалізм, що зародився, як відомо, у Ш-VIII ст. у ряді держав Сходу й V-XI ст. - у країнах Європи. В економічній літературі в числі найбільш значимих представників середньовічної економічної думки на Сході, як правило, згадуються видний ідеолог арабських держав Ибн Хальдун, а в Європі - лідер так називаної пізньої школи канонизма Фома Аквінський.

Життя й творчість Ибн Хальдуна (1332-1406) пов'язані з арабськими країнами на півночі Африки. Цей філософ намагався донести до людей свої погляди, які ґрунтувалися на вірі в непорушність станової диференціації суспільства (Аллах дав перевагу одним людям перед іншими), а також у богоугодність бартерної торгівлі на всіх етапах еволюції суспільства від «примітивності» до «цивілізації». Ці ідеї доносилися до людей шляхом визначення концепції «соціальної фізики», у якій стверджувалась необхідність піднесеного відношення до праці, осуджувалася скнарість, жадібність та марнотратство, пояснювався об'єктивний характер прогресивних структурних змін у сферах економіки, завдяки яким до давніх господарських турбот людей у землеробстві й скотарстві додалися порівняно нові заняття в ремісничому виробництві й торгівлі.

Перехід до цивілізації й відповідно до надлишкового виробництва матеріальних благ дозволить, на думку Ибн Хальдуна, багаторазово примножити національне багатство, і згодом кожна людина зможе знайти більший статок аж до предметів розкоші, але при цьому ніколи не наступить загальна соціальна й майнова рівність і не зникне розподіл суспільства на «верстви» по майновій ознаці й принципу «предводительства».

Розвиваючи теорію про проблему достатку і недостатку матеріальних благ у суспільстві, мислитель указує на її обумовленість насамперед розмірами міст, точніше, ступенем їхньої заселеності й робить наступні висновки: з ростом міста росте статок в «необхідному» й «позбавленому необхідності», приводячи до зниження цін на перше й росту цін на друге й свідчить одночасно про процвітання міста; нечисленність населення міста є причиною дефіциту й дорожнечі всіх необхідних його населенню матеріальних благ; розквіт міста (як і суспільства в цілому) реальний в умовах зниження, податків, враховуючи мита правителів на міських ринках.

В Європі самим визначним ідеологом середньовіччя вважається монах – домініканець Фома Аквінський (Аквінат) (1225 – 1274). У своїй роботі «Про правління государів» Аквінат викладає подібні до Аристотеля мислі про людину як суспільну істоту, про загальне добро як мету державної влади, про моральне добро як середину між порочними крайностями.

Широку популярність придбав його трактат "Сума теології". У ньому дана морально-етична характеристика економічних категорій і подвійність оцінок (релігійна й природна). Вихідною категорією є праця як необхідність для задоволення потреб, усунення ледарства й зміцнення моральності. Однак праця в суспільстві розділена, що обумовлено божественним провидінням та природними причинами, які визначили те, що різні люди схильні до різних професій. Аквінат зробив висновок про те, що кріпаки створені для фізичної праці, а привілейовані шари суспільства - для духовної та розумової праці.

Як й античні автори, Аквінат ставився презирливо до фізичної праці. Приватну власність він визнає як необхідну для загальної користі й особистого інтересу. Поділ праці по Аквінату вимагає обміну, що можливе для власного споживання й для наживи (одержання прибутку). Перше природно, друге - ні, тому що не робить людину моральною. Однак уважає, що чимало випадків, коли можна продавати дорожче, ніж купив: поліпшення купленої речі, зберігання, перевезення, ризик втратити товар, плата за працю купця. Такий прибуток богоугодний і повинен включатися в ціну. Ціна є справедливої, якщо враховує витрати на виробництво товару й дає можливість жити продавцеві у відповідності зі своїм соціальним станом. Аквінат визнає необхідність грошей як міри вартості й кошти обігу, але засуджує використання грошей для одержання відсотка як і Аристотель.


2. Теорія і практика протекціонізму і фритредерства в зовнішньоекономічних відносинах країн наприкінці 15 – початку 19 ст. Які школи і науковці дотримувались тієї чи іншої концепції стосовно зовнішньоекономічної політики держави і чому. Проаналізуйте та порівняйте їхню економічну аргументацію. Наведіть приклади теоретичних міркувань і практичних розрахунків щодо даної проблеми.

Протекціонізм (франц. protectionnisme, від лат. ptotectio — захист, заступництво), економічна політика держави, спрямована на підтримку національної економіки. Здійснюється за допомогою торгово-політичних бар'єрів, які огороджують внутрішній ринок від ввозу іноземних товарів, знижують їх конкурентноздатність у порівнянні з товарами національного виробництва. Для цього напрямку характерно фінансове заохочення національної економіки, стимулювання експорту товарів. Характер протекціонізму і відповідно кошти торгівельної політики (заборона ввозу, ставки мит і структура тарифів, кількісні обмеження й т.д.) змінювалися залежно від загальної економічної політики, що проводилася в ту або іншу епоху. У період початкового накопичення капіталу і зародження капіталістичних відносин теоретиками й практиками протекціонізму стали меркантилісти, які вимагали від державної влади захисту вітчизняної промисловості від іноземної конкуренції. Протекціонізм був широко розповсюджений у Франції (протекціоністські тарифи 1664 й 1667 Кольбера), в Австрійській монархії, у багатьох німецьких державах, у Росії з'явився вперше при Петрові I. Протекціонізм у більшості країн Західної Європи й США, спрямований на охорону національної промисловості від більш розвиненої промисловості. Глибокий аналіз протекціонізму і вільної торгівлі дали у своїх працях К. Маркс і Ф.Енгельс.В. І. Ленін підкреслював зв'язок протекціонізму з певним історичним ладом суспільного господарства, що опирається на підтримку уряду: «... питання про протекціонізм і свободу торгівлі є питання між підприємцями (іноді між підприємцями різних країн, іноді між різними фракціями підприємців даної країни)». Посилення інтернаціоналізації капіталістичного виробництва й подальший розвиток державно-монополістичного капіталізму приводять до того, що поряд із традиційними методами прикордонного регулювання росте використання в протекціоністських цілях внутрішніх економічних й адміністративних важелів, а також валютно-фінансових і грошово-кредитних коштів, що обмежують застосування іноземних товарів. Під час світової аграрної кризи кінця 19 в. Виник аграрний протекціонізм, як різновид, що захищає інтереси національних монополій.

Фритредерство (від англ. free trade — вільна торгівля), напрямок в економічній теорії й політику промислової буржуазії, що висувало вимоги свободи торгівлі й невтручання держави в приватнопідприємницьку діяльність. Рух прихильників фритредерства зародився у Великобританії в останній третині 18 ст. і був пов'язаний з промисловим переворотом. Однак вимога введення системи вільної торгівлі висловлювалося ще раніше французьким. економістами Ф. Кене, Э. Крюсе, англійським економістом Н.Барбоном. Всебічне теоретичне обґрунтування цьому напрямку в економіці дали А. Сміт та Д.Рікардо, які представляли цю політику як ідеальну, завжди вигідну всім країнам і народам. Боротьба англійських фритредерів була спрямована проти аграрних мит, що підтримували в інтересах великих землевласників високі ціни на сільсько-господарчі продукти. Англійська промислова буржуазія була зацікавлена в низьких цінах на ці продукти, тому що це забезпечувало здешевлення сировини й робочої чинності. Крім того, зниження мит у взаємній торгівлі сприяло б збільшенню вивозу англ. товарів за кордон. Фритредери виступали також проти пережитків середньовічної регламентації промислового виробництва. Під тиском фритредерів в 20-х р. 19 ст. у Великобританії була проведена реформа митної системи: скасовані або значно знижені мита на багато товарів, високе протекціоністське мито на імпортне зерно були замінені ковзною шкалою мит, відповідно до якої мито на ввезене через границю зерно підвищувалася з падінням цін на зерно, вирощене усередині країни, і знижувалася з їхнім підвищенням. До середини 19 ст. фритредерство повністю перемогло у Великобританії; разом зі скасуванням законодавчих обмежень імпорту зерна, сировини й промислових товарів були ліквідовані й ін. протекціоністські обмеження. Були збережені тільки фіскальні мита. Тенденції фритредерства виявилися й у торговельній політиці Франції в період Другої імперії (1852—70), Німеччини, Росії (в 50—60-і р. 19 в.) і інших країн. Однак у більшості капіталістичних країн як і раніше переважав протекціонізм. Останній особливо підсилився в епоху імперіалізму.


3. Аналіз земельно-рентних відносин у працях У.Петті, А.Сміта, Д.Рікардо й К.Маркса. Еволюція розвитку цієї теорії і сучасність.

На початку 17 ст. почалося формування нової економічної ідеології, яка пізніше отримала назву класичної школи політекономії. Класична політична економія міцно зайняла своє місце в історії економічної науки й дотепер деякі її ідеї актуальні, що безумовно, говорить про їхню цінність для економічної науки.

Одним з видатних діячів цього періоду був Вільям Петті. Його погляди носили перехідний характер від меркантилізму до класичної політекономії. Він пояснював такі економічні явища, як ціна товару, заробітна плата, ціна землі та інших.

Петті розмежував "природну ціну” товару (вартість, обумовлену працею) і ринкову ціну. Їм були вперше сформульовані зачатки теорії трудової вартості. Прямим джерелом вартості він уважав тільки один вид праці - видобуток золота й срібла (тобто грошового матеріалу).

З теорією вартості в Петті безпосередньо пов'язане його вчення про заробітну плату й ренту. Відповідно до суджень Петті товаром є не робоча чинність, а праця, а зарплата - ціна праці, потрібно тільки визначити її величину.

Рента, на думку Петті, це вартість урожаю. Вартість врожаю напряму залежить від якості ділянки, на якій він виріс. До цієї вартості не потрібно включати витрати на виробництво. Витрати на виробництво містять у собі створений працею надлишок вартості над заробітною платою.

Прибуток як таким Петті окремо не розглядає.

Петті висказував дуже цікаві думки, що стосувалися питання про ціну землі. Згідно його поглядів продаж землі є продажем права на одержання ренти. Виходячи з цього, ціна землі повинна обчислюватися із суми річних рент (без позичкового %).

У другій половині 18 в Англії склалися сприятливі умови для подальшого розвитку економічної думки. Свого вищого розвитку класична політична економія досягла в працях британських учених Адама Сміта й Давіда Рікардо.

Адам Сміт, засновник класичної політекономії, жив в 18 столітті (1723-1790). Його головною працею є книга " Дослідження про природу й причини багатства народів", що вийшла в 1776 р.

Сміт розглядав людство немов союз по обміну видами праці. При цьому кожна людина, переслідуючи тільки свій інтерес, щонайкраще сприяє інтересам суспільства - росту його продуктивних чинностей. В одній зі своїх книг Сміт розкрив суть подолу праці, що збільшує віддачу, робить виробництво універсальним, сприяє створенню машин.

Сміт говорив про прибуток, що з доданої праці й обумовлений кількістю цієї праці вартості товару найманому робітникові дістається у вигляді зарплати лише деяка його частина.

Зовсім іншим Сміт уважав прибуток підприємця. Прибуток підприємця складається, за поглядами Сміта, із земельної ренти, позичкового % і підприємницького доходу. Він визначив прибавочну вартість як різницю між доданою вартістю й зарплатою. Пізніше Сміт розглядав прибуток як складову частину ціни товару.

Сміт відділив ренту від прибутку та звів її до праці. До того ж фізіократи, до яких відносився Сміт, уважали ренту єдиною можливою форму додаткової вартості, а також "вирахуванням з продукту праці”, який створюється неоплатною працею працівників.

Важливо, що Сміт розділяв валовий і чистий доход жителів країни. Розуміючи під першим сукупний суспільний продукт і всі матеріальні витрати. Чистий доход - це національний доход, знову створена працею за рік вартість.

Продовжувачем навчання А. Сміта був Давид Рікардо. Давид Рікардо (1772-1823). Він написав книгу «Початку політичної економії й податкового обкладання», у якій продовжив вивчення класичної політекономії. Праці Рікардо представляють собою вершину класичної буржуазної політичної економії.

Рікардо довів, що вартість товарів, єдиним джерелом якої є праця робітника, лежить у основі доходів різних класів буржуазного суспільства – заробітної плати, прибутку, відсотків, ренти. В основі поглядів Рікардо лежить визначення вартості витраченою працею. В умовах вільної конкуренції можна лише пожертвувати частина прибутку, а не перекладати приріст зарплати на ціни.

Рікардо, як і Сміт, натрапив на проблему перетворення вартості в ціну виробництва. Він бачив, що в реальному житті прибуток на капітал залежить від розмірів цього капіталу.

Аналізуючи земельну ренту, Рікардо побудував її теорію на основі трудової вартості. Згідно цієї теорії джерелом ренти є прикладена до землі праця в умовах власності.

Погані ділянки, на думку Рікардо, не приносять ренти. З них можна отримати лише середній прибуток. Проте на гарних ділянках можна отримувати прибуток вище середнього. Саме цей прибуток привласнюється землевласником у вигляді ренти.

За поглядами Рікардо ренту можна підняти. Це буде залежати від кількості поганих ділянок. У тому випадку, коли в оборот залучаються всі гірші ділянки, рента починає рости сама.

Теорію земельної ренти Рікардо будував на основі теорії вартості, що становить її теоретичне достоїнство.

Рікардо думав, що теорія грошей пояснює регулювання платіжних балансів. Якщо в даній країні занадто багато золота, то в ній підвищуються товарні ціни й стає вигідно ввозити товари через кордон. У торгівельному балансі утвориться дефіцит, який доведеться покривати золотом. Золото йде з країни, ціни знижуються, приплив іноземних товарів припиняється й усе приходить у рівновагу. Звідси Рікардо робив висновок на користь свободи торгівлі.

Одним з основних мислителів 19 століття був К.Маркс. Погляди К. Маркса на теорію ренти збігаються з поглядами Д. Рікардо.

Заслуга К. Маркса складається у визнанні «абсолютної» ренти. Під останньою розуміється рента із земель гіршої якості (родючості) або більше віддалених від ринків збуту. Розвиваючи рікардівську теорію ренти, Маркс доводить існування поряд з диференціальною рентою, пов'язаної з розходженнями в родючості й місці розташування ділянок, ще й абсолютної ренти, обумовленої самим фактом власності на землю, що представляє, по суті, монополію. Маркс виділяє диференційну та абсолютну ренти. Перша випливає з розходжень у родючості й місці розташування земельних ділянок різної категорії, друга виникає коли цінність сільськогосподарської продукції перевищує її ціну виробництва

Маркс ретельно уникає затверджень, що органічна будова капіталу в сільському господарстві дійсно нижче середнього показника. Обговорення диференціальної ренти в Маркса більше докладне, чим у Рікардо, але менш вичерпне.

У цілому, економічна теорія марксизму мала великий вплив на розвиток європейської, а особливо російської економічної науки.

Розвиток економічної думки в епоху капіталізму приводить до формування політичної економіки як науки, розробці її основних принципів і категорій.

Добутки Петті, а також добутки класиків політичної економії А.Сміта й Д.Рікардо. оказали дуже великий вплив на розвиток історії економічних учень взагалі. Одним з фундаментальних економічних навчань у 19 століття стає марксизм. Одночасно з марксизмом у європейській економічній думці розвивалися наступні напрямки: нова історична школа, "соціальний напрямок”, "неокласицизм”. У цей же період розробляли свої ідеї представники російського народництва.

Основні напрямки економічної думки в 20 столітті сучасні автори поєднують у два основних плини. Це теорії "регульованого капіталу” і теорії "волі підприємництва” (неокласицизм).

Таким чином, у розвитку економічної думки можна виділити безліч різних концепцій і напрямків. Всі вони намагаються розв'язати проблеми, які вставали перед суспільством, і знайти шляхи врегулювання суспільно-економічних криз.

 

Список використаної літератури

1. Бартенев С.А. Экономические теории и школы. М., 1996

2. Всемирная история экономической мысли. М., 1987. Т.1, 2.

3. Э.Жаме. История экономической мысли XX века. - М.: Иностран. лит-ра, 1959

4. Хрестоматия по истории Древнего Востока. - М: Дело ЛТД, 1994

5. Ксенофонт. Воспоминания о Сократе. - М-.: Наука, 1993

6. История экономических учений. Под ред. В.А.Жамина. Е.Г.Василевского. -М.:МГУ, 1989

7. Майбург Е.М. Введение в историю экономической мысли. М., 1996.

8. Аристотель. Политика. // Соч. в 4-х томах. Т.4. - М.: Мысль, 1984

9. Антология экономической классики. Т.1,2. - М., МП Эконос, 1993

10. А. Сміт. Исследование о природе и причинах богатства народов. - М.,1994

11. Д. Рікардо. Начала политической экономии и налогового обложения. – М., 1196





Реферат на тему: Товарно-вартісні категорії у творчості Ксенофонта, Аристотеля, Фоми Аквінського, Ібн Хальдуна (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.