Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Теоретико-методологічні основи, функціонування та гнучкість ринку праці: системний підхід (реферат)

Зміст

1. Теоретико-методологічні основи становлення сегментів ринку праці

2. Функціонування ринку праці з позиції системного підходу

3. Гнучкість ринку праці: системний підхід

Використана література

1. Теоретико-методологічні основи становлення сегментів ринку праці

У кожній країні протягом її становлення і розвитку існує проблема економічного зростання та використання ресурсів. Якщо б вдалося забезпечити збіг обсягів виробництва і величини сукупності витрат, то це було б ідеальним вирішенням економічних проблем. Тоді весь вироблений продукт був би реалізований. Однак на практиці у більшості країн це скоріше виняток, ніж правило.

До таких країн належить Україна на сучасному соціально-політичному етапі свого розвитку. Якщо рівень витрат недостатній, то це в кінцевому підсумку призводить до падіння виробництва та появи безробіття, що являє собою складне соціально-економічне явище, при якому частина працездатного населення не знаходить роботи, поповнюючи резервну армію праці. Згідно з визначенням Міжнародної організації праці (MOT), безробітною вважається людина, яка хоче працювати, але не має робочого місця. Досягнення ефективної зайнятості вимагає мобілізації всіх можливостей держави для своєчасної підготовки нових робочих місць у перспективних галузях народного господарства, стрункої системи освіти, підготовки та перепідготовки кадрів, матеріального забезпечення осіб, які тимчасово залишилися без роботи.

Безробіття виступає в різних формах. Тут виділяють три основних сегменти - форми безробіття: функціональну, структурну і циклічну.

В умовах ринкової економіки працівник має свободу вибору місця прояву своїх здібностей, чим він час від часу користується. Оскільки таким правом у суспільстві в кожний даний момент користується достатня кількість працівників, то в результаті в кожний даний момент якась частина робочої сили виявляється незайнятою. Причини, з яких частина робочої сили шукає роботи, різноманітні. По-перше, це люди, які змінюють роботу з власного бажання, нерідко в пошуках більш високооплачуваної роботи; по-друге, працівник може бути звільнений з ініціативи роботодавця; по-третє, частина робочих місць характеризується сезонністю, і люди тимчасово втрачають ці робочі місця, щоб потім знову зайняти їх. Нарешті, частина працівників уперше шукає роботу. Усе це випадки фрикційного безробіття. Конкретні люди перебувають у цьому стані тимчасово, нетривалий час, однак сам факт фрикційного безробіття явище постійне. Як бачимо, ця форма безробіття є багато в чому неминучою, її роль не можна оцінювати однозначно негативно. Річ у тому, що в результаті пошуку роботи люди можуть знаходити робочі місця, що більшою мірою відповідають їхнім здібностям та прихильностям і, як наслідок, вони одержують вищі заробітки, від чого виграють і вони, і суспільство, оскільки в результаті розподілу робочої сили за сферами - сегментами прикладання праці стає більш раціональним.

Структура безробіття пов'язана з тим, що з розвитком виробництва відбуваються зміни в техніці й технології виробництва, що супроводжуються відмиранням реальних професій і появою нових. При цьому робоча сила, що вивільняється, не відразу може знайти свої сегменти, свою роботу, оскільки, незважаючи на появу нових професій одночасно з відмиранням старих, рівень кваліфікації вивільнених робітників не відповідає вимогам, що ставляться новими робочими місцями. Структурне безробіття має більш довгостроковий характер у порівнянні з фрикційним і створює для людей більше проблем.

Поряд з відзначеними вище двома формами безробіття кількість безробітних може збільшуватися в результаті циклічного спаду виробництва внаслідок дефіциту попиту. В міру подолання спаду циклічне безробіття постійно зменшується. У зв'язку з такими особливостями для повнішого відображення ринку праці використовують термін "повна зайнятість". Повна зайнятість не означає відсутності безробіття. Під повною зайнятістю мається на увазі стан ринку прані при нульовому рівні циклічного безробіття. Навіть якщо економіка працює на повну потужність, тобто з повним використанням ресурсів, у ній існує фрикційне і структурне безробіття, їхня сумарна величина утворює так званий природний рівень безробіття.

Яке ж насправді становище ринку праці в Україні та у Харківському регіоні? Економіка України реформується надто повільно. Протягом тривалого часу спостерігаються падіння валового внутрішнього продукту (ВВП), обсягів виробництва, високий рівень інфляції, девальвація гривні, не ростуть експортні поставки, не розвивається, а навпаки, падає система інвестування.

Як наслідок економічних факторів, а також помітного спаду чисельності населення через зростання смертності і зниження народжуваності, дуже стрімко збільшується чисельність безробітних. Так, у 1999 р. було зареєстровано безробітних в Україні 1003,2 тис. чол., що на 366,1 тис. чол. більше, ніж у попередньому році, тобто зростання становило 157,5 %. У Харківській області кількість безробітних у 1999 р. зросла на 21,5 тис. чол., або на 162,9 % у порівнянні з 1998 р.

Вихід з такого становища щодо скорочення природного рівня безробіття можна знайти тільки шляхом забезпечення надійної сегментації ринку праці, тобто виділення в межах ринку праці чітко визначених груп споживачів, що розрізняються за своїми потребами чи характеристиками або поведінкою, для обслуговування яких можуть знадобитися певні категорії робітників з існуючої армії безробітних чи спеціальні маркетингові комплекси за вирішенням проблем - центри зайнятості, що містять у собі складні соціально-економічні, технологічні й технічні системи.

Становлення сегментів ринку праці в Україні можливе тільки при наявності досить надійного прогнозу розвитку економіки. На жаль, в Україні відсутнє центральне планування і прогнозування основних тенденцій розвитку економіки. Програма "Україна - 2010" є першою спробою за останні 10 років створити комплексний план реформування економіки на перспективу.

Вирішення проблеми зниження безробіття може бути здійснене шляхом змін у виробництві і, зокрема, створення сприятливих умов для розвитку підприємницької діяльності, структурної перебудови економіки, що в часи адміністративнокомандного режиму була на 74 % зорієнтована на військово-промисловий комплекс, стимулювання зовнішньоекономічних зв'язків, виконання радикальних змін у податковій системі, ширше впровадження змін у формах власності і методах приватизації. Особливої уваги в реформуванні економіки заслуговує розробка системи управління інвестицій в державу. У табл. 1 наведена динаміка основних показників розвитку економіки України.

Дані табл. 1 свідчать про погіршення стану економіки за останні роки в Україні. У Харківській області динаміка виробництва промислової продукції в 1990-1999 pp. також має тенденцію до зниження (табл. 2). Зміни в темпах падіння можна розділити на два етапи: перший - з 1990-го по 1996 p.— стійке падіння обсягів виробництва, другий - з 1997 р. спостерігається деяке зростання у порівнянні з 1990р., при цьому темпи зростання залишаються досить повільними.

Наведена динаміка (табл. 2) аналогічна цим показникам і на державному рівні. Доведено 7, що стан економіки в країні докорінно впливає на зайнятість її громадян і на структуру ринку праці.

Змінити такий стан без спеціальних заходів дуже важко, але необхідно. Для вирішення цього питання необхідні додаткові вільні кошти, яких підприємства і держава не мають, тому для їхнього залучення треба використовувати спеціальний механізм, що може бути забезпечений шляхом розвитку системи інвестування і на регіональному, і на державному рівнях.

Проблема зайнятості, тобто ефективне управління ресурсами ринку праці повинна вирішуватися, крім ефективних методів використання інвестицій, шляхом оптимальної сегментації ринку праці.

Підприємства, зацікавлені в ефективному підборі кадрів для своєї діяльності, відрізняються одне від одного за найрізноманітнішими параметрами: потребою в робітниках, фінансовими та іншими можливостями, місцем розташування, поглядами на кадрові питання і т. ін.

Підприємств багато, вони роз'єднані і дуже відрізняються за своїх потребами у робочій силі й досвідом роботи з кадрами. Та й складові ринку праці (робітники й службовці) дуже відрізняються за своїми можливостями в області обслуговування різних сегментів ринку споживачів робочої сили. Замість того, щоб спробувати конкурувати з іншими, часом дуже сильними конкурентами в межах усього ринку праці в цілому, кожен елемент ринку праці (робітник і службовець) повинен вибрати для себе ту частину ринку, яку він може обслужити щонайкраще, тобто ту роботу, до якої він прагне. Таким чином, сегментацію у вирішенні проблеми зайнятості можна розглядати як деякий компроміс між масовим маркетингом на ринку праці, що припускає однаковий підхід до всіх потреб у робітниках, і припущення, що маркетинг на ринку пращ повинен виявити Індивідуальний підхід до кожної людини.

Далеко не всі споживачі робочої сили - роботодавці в особі компаній використовують масовий маркетинг. Замість нього практикується цільовий маркетинг - з виділенням ринкових сегментів, вибором одного чи декількох з них, а також навчанням і перекваліфікацією робітників, які орієнтовані на окремий сегмент. Завдяки цьому центри зайнятості можуть зосередитися на підготовці або пошуку робітників, призначених для цільових замовлень виробництв і фірм, регулювати рівень необхідної кваліфікації, вибирати канали розподілу і засоби реклами таким чином, щоб діяти на обраному цільовому ринку з працевлаштування з максимальною ефективністю. Замість того, щоб розсіювати свої маркетингові зусилля в процесі вирішення питання забезпечення зайнятості (образно кажучи, "стріляти з гармати по горобцях"), вони можуть сфокусувати їх на великих споживачах робочої сили, найбільш зацікавлених у використанні працівників, які шукають роботу, або підготовлених спеціально за прогнозними даними центрами зайнятості (тобто "стріляти можна в ціль").

Враховуючи викладені положення, розглянемо детально ці основні етапи процесу цільового маркетингу у вирішенні питань забезпечення ефективності раціональної зайнятості. Перший етап - сегментування ринку праці, тобто поділ ринку на чітко визначені цільові групи, члени яких розрізняються за своїми потребами, характеристикам і поведінкою, для обслуговування яких можуть використовуватися певні категорії або створені спеціальні навчальні центри, такі, наприклад, як факультет підвищення кваліфікації в Харківській державній академії міського господарства, яким керує автор цієї роботи. Для сегментування ринку праці й складання профілю кожного з отриманих сегментів центр зайнятості може використовувати різні методи.

Другий етап - вибір цільових сегментів ринку. На цьому етапі центр зайнятості оцінює привабливість сегментів ринку - непрацюючих фахівців, які звернулися до нього, і замовлення фірм споживачів цих фахівців, і обирає один або кілька сегментів для освоєння.

Третій етап - позиціювання наявних фахівців згідно зі своїм банком даних, або можливостями центрів підготовки чи перепідготовки цих фахівців, включає формування необхідного контингенту і створення деталізованого маркетингового комплексу центру підготовки для нього. Цілком ясно, що існує багато різних способів сегментування ринку праці, однак не всі вони однаково ефективні.

Щоб сегментування ринку праці приносило користь державі й людям, які шукають місце прикладення своєї праці, сегменти повинні мати такі характеристики: вимірність, доступність, значущість, придатність.

Вивчення трудоресурсної ситуації на Україні свідчить, що в умовах економічної кризи економіки першочергового значення набуває створення соціальне орієнтованої багатоукладної економіки на основі впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу, забезпечення співвідношення робочих місць з трудовими ресурсами шляхом сегментування ринку праці, підвищення ефективності використання устаткування, поліпшення якісної структури передового потенціалу, скорочення втрат робочого часу.

Вирішенню цих проблем сприятиме структурна перебудова, поступове подолання загальноекономічного спаду, створення сприятливих передумов для подальшого економічного зростання, організація конкурентоздатних підприємств, орієнтація на ресурсозберігаючі технології виробництва і формування сучасної ринкової інфраструктури.

2. Функціонування ринку праці з позиції системного підходу

Академік Н. П. Федоренко обґрунтував системний підхід до дослідження економічних явищ. Ринок праці є складною економічною системою, дослідження якої вимагає, з одного боку, розгляду та аналізу існуючого ринку праці як системи, з другого – створення, конструювання синтезу системи для досягнення визначеної мети. Вирішення методологічних засад дослідження функціонування ринку праці з позиції системного підходу ґрунтується, по-перше, на визначенні основних елементів та ознак, що характеризують сутність такого специфічного та важливого явища, як ринок праці; по-друге, на здійснення його відповідної структуризації; по-третє, об'єктивної оцінки його поточного стану та закономірностей розвитку.

Характеризуючи ринок праці, як і будь-яке соціально-економічне явище, насамперед необхідно зрозуміти його сутність, функції, етапи розвитку та стратегію його функціонування в умовах трансформаційної економіки.

Незважаючи на очевидність трактування, сучасна економічна думка однозначних відповідей на це запитання не дає. Зокрема, можна навести безліч визначень ринку праці, які розрізняються не тільки окремими специфічними ознаками та характерними рисами, а й досить різними тлумаченнями. Це пов'язано не тільки з неоднаковими теоретичними підходами до розуміння сутності ринку праці та його ролі, а й з визначенням об'єкта, стосовно якого дається тлумачення ринку праці.

Сучасні теорії ринку праці визначають його як систему взаємопов'язаних відносин між урядом, підприємцями та населенням. Причому уряд виступає і в ролі гаранта соціального захисту населення, і в ролі роботодавця на державних підприємствах; підприємці є власниками засобів виробництва і визначають попит на працю, як роботодавці; населення є робочою силою, що пропонує її з метою отримання доходів. В основі теорії ринку праці (згідно з цими поглядами) – відносини власності того чи іншого засобу виробництва. Представники іншої точки зору визначають ринок праці як відносини між продавцями та покупцями робочої сили, які вступають у контакт у процесі економічної діяльності. В цьому визначенні поняття "ринку праці” полягає в сукупності власників і продавців робочої сили.

Третя точка зору визначає ринок праці як інститут або механізм, "у якому покупці та продавці здійснюють процеси купівлі-продажу товару "робоча сила”, вступаючи у відносини товарного обміну”.

Заслуговує на увагу тлумачення ринку праці, яке об'єднує всі вищеназвані точки зору. Так, Д. П. Богиня, Г. Т. Куліков, В. М. Шамота, Л. С. Лісогор, В. І. Костриця, В. О. Мандибура, О. А. Грішнова, М. В. Семикіна, О. М. Левченко визначають ринок праці, по-перше, як систему суспільних відносин щодо найму та пропозиції робочої сили, яка купується та продається; по-друге, як певний економічний простір, на якому відбувається процес працевлаштування робочої сили, взаємовідносини між її покупцями та продавцями; по-третє, як складний соціально-економічний механізм, що забезпечує певні умови праці, встановлення ціни товару робоча сила.

Як уже було відзначено, на ринку праці основним товаром є робоча сила – товар як об'єкт купівлі-продажу, об'єкт передачі права власності. Проте необхідно відзначити, що тільки здібності до праці продаються та купуються.

Один із провідних фахівців в Україні з проблематики ринку праці Е. М. Лібанова зазначала, що "ринок праці є конкретним проявом системи суспільної організації найманої праці в умовах товарногрошових відносин”. На її погляд, ринок праці є відкритою соціально-економічною підсистемою, яка органічно взаємодіє з ринками праці інших регіонів через міграційний рух населення. Е. М. Лібанова обґрунтовувала і вужче трактування ринку праці як системи соціально-економічних відносин між роботодавцями та робочою силою з метою "задоволення попиту перших на працю, а інших – на робочі місця, які є їх джерелом засобів існування”. Методологічним підходам до теорії ринку праці, його трактуванням вона присвятила окремі ґрунтовні наукові дослідження, оскільки досі в цьому питанні ще багато дискусійних моментів, які навряд чи коли-небудь зникнуть, що обумовлене постійною еволюцією економічної системи і функціонування ринку праці.

Наявність соціально-економічних умов трудової діяльності, соціальних гарантій та соціального захисту населення обумовлює кількісні та якісні співвідношення між основними компонентами ринку праці.

Відповідно до трактування ринку праці, в навчальному посібнику за редакцією професора Є. П. Михайлова розширене коло його складників (компонентів), доповнюючи його визначення правовими актами, що регламентують відносини між суб'єктами праці: роботодавцями і тими, хто шукає роботу; службою зайнятості населення; альтернативними тимчасовими формами забезпечення зайнятості.

Наявність, взаємодія та взаємообумовленість основних компонентів ринку праці вельми необхідні для його функціонування.

Ринок праці функціонує за законами ринкової економіки, що означає дію під впливом попиту та пропозиції, конкуренції, економічної свободи та незалежності тощо. Він забезпечує функціонування ринкової економіки на засадах дії закону попиту та пропозиції.

Однак більш повно сутність ринку праці розкривають його функції.

На думку провідного фахівця у галузі соціально-економічних відносин В. М. Петюха, функціями ринку праці є: суспільний поділ праці, інформаційна, посередницька, відтворювальна, стимулююча, оздоровлююча та регулююча.

Функція суспільного поділу праці передбачає виокремлення основних суб'єктів ринку праці та їх розподіл, структуру за професійно-кваліфікаційними ознаками, секторами та регіонами країни. Інформаційна функція полягає в отриманні достовірної інформації про купівлю та продаж робочої сили, її вартість, умови найму. Посередницька функція охоплює взаємовідносини між роботодавцями та найманими працівниками. Відтворювальна функція, як вважає вчений, є основною на ринку праці. Сутність її полягає у встановленні раціональних співвідношень між попитом на робочу силу та її пропозицією. Стимулююча функція покликана зробити всіх учасників трудового процесу матеріально зацікавленими у задоволенні своїх потреб. Оздоровлююча функція полягає в забезпеченні виробництва якісною робочою силою, ефективними робочими місцями; у створенні такої мотивації праці, яка стимулює ініціативність, компетентність, кваліфікованість робочої сили, її науково-технічну творчість. Регулююча функція полягає в перерозподілі робочої сили між секторами економіки, галузями та регіонами з метою ефективного використання її, включаючи рух робочої сили, її раціональне розміщення на території країни. До названих функцій ринку праці треба додати ще "захисну”, сутність якої полягає в забезпеченні диференційованого підходу до соціального захисту населення на ринку праці, в підтримці соціальної стабільності трудових колективів та збереженні найбільш цінної його частини, підтримці високої конкурентоспроможності робочої сили та ліквідації будь-якої її дискримінації, включаючи гендерну нерівність.

Усі ці важливі функції ринку праці через сферу обігу забезпечують перерозподіл робочої сили між різними сферами виробництва та видами економічної діяльності, забезпечують робочу силу робочими місцями, гідною працею, нормальними умовами праці, спонукають її до творчої, продуктивної праці. Кожна функція ринку праці є, в свою чергу, комплексною за змістом та включає в себе узагальнюючі функції, такі як планування, організація, мотивація і контроль. Узагальнюючі та конкретні функції ринку праці тісно пов'язані між собою і представляють різні сфери процесу регулювання зайнятості як особливої ланки відтворення соціально-трудових відносин у суспільстві.

Частина вітчизняних учених-економістів серед основних функцій ринку праці періоду трансформаційної економіки виокремлює такі:

– визначення та підтримка раціональних пропорцій між попитом робочої сили та її пропозицією;

– стимулювання ефективного використання робочої сили як на макро-, так і на мікрорівнях;

– розвиток та підвищення освітнього та кваліфікаційного рівнів робочої сили;

– розвиток та узгодження договірних інтересів роботодавців та найманих працівників;

– урегулювання соціально-економічних відносин на ринку праці;

– формування раціональної структури зайнятості згідно з розробленими програмами зайнятості як на рівні держави, так і на рівні окремих регіонів.

Зазначимо, що названі функції ринку праці віддзеркалюють його функціонування в умовах ринкової економіки і на макрорівні (в екосистемі, міжнародному поділі праці, національній економіці), і на мезорівні (в міжгалузевій економіці, галузях економіки, регіональній економіці), і на мікрорівні (у виробничих економічних системах).

Дуже важливу роль у розвитку економічної теорії ринку праці відіграли дослідження українських учених Г. Т. Завіновської, П. Ю. Буряка, М. І. Григор'єва, Б. А. Карпінського, в яких ретельно розглядаються функції ринку праці відповідно до наявності і взаємозв'язку всіх його елементів та сегментів.

Перелік визначень функцій ринку праці можна продовжувати, але загалом їм притаманна, і не безпідставно, чітка орієнтація на ефективне функціонування ринку праці – дію і взаємодію всіх його елементів у межах свого функціонального призначення. Так, Е. М. Лібанова, розглядаючи функціонування ринку праці в ринковій економіці, відзначає, що "функціонування за законами ринкової економіки означає дію впливу попиту та пропозиції, конкуренції, економічної свободи та незалежності тощо”.

Завершуючи еволюцію наукових поглядів на трактування сутності ринку праці, аналіз різних аспектів його функціонування економічною наукою, треба відзначити необхідність обмеження огляду літературних джерел. Цей огляд дав можливість проаналізувати існуючі підходи до трактування ринку праці, напрямів його дослідження та зробити такі висновки. Ключовою ознакою, яка дає змогу ідентифікувати ринок праці, є соціально-економічні відносини між робочою силою та роботодавцями при безпосередній участі державних та громадських організацій з приводу: продажу та купівлі здібностей найманих працівників (робочої сили) до праці; отримання гідної оплати праці, умов праці, її безпеки; забезпечення соціального захисту населення.

Функціонування ринку праці можливо досліджувати, враховуючи диференціацію поглядів на цей процес, що формуються залежно від вибору об'єкта дослідження. Функціонування ринку праці – процес взаємодії суб'єктів ринку праці, що формують співвідношення попиту та пропозиції робочої сили, її вартість у новому організаційному та правовому середовищі. З позицій економічної теорії "функціонування ринку праці” є економічною категорією, яка відображає найбільш узагальнюючі властивості, відношення і зв'язки ринку праці як самостійної економічної підсистеми.

Як економічне явище "функціонування ринку праці” є системою економічних механізмів, суспільних норм та інститутів, направлених на здійснення політики зайнятості в країні. З позиції розвитку соціально-трудових відносин "функціонування ринку праці” – це процес залучення людських ресурсів у сферу трудової діяльності з метою підтримки раціонального співвідношення між чисельністю наявної робочої сили і кількістю вільних робочих місць та вакансій, ефективного використання робочої сили в різних видах економічної діяльності, регіонах країни, що включає отримання гідної праці і достатнього рівня її оплати, надання необхідних соціальних пільг та гарантій, які сприятимуть відтворенню фізичних та духовних здібностей до праці, що, у свою чергу, підвищує рівень продуктивності суспільної праці та її науково-технічний розвиток.

З позиції системного підходу та життєвого циклу "функціонування ринку праці” – це діяльність ринку праці, в якій задіяні всі його взаємозалежні елементи, функціонування яких характеризує стан, розвиток ринку праці, його ресурси, їх динамічну зміну у взаємозв'язку з зовнішнім середовищем. Крім того, "функціонування ринку праці” можна подати як неперервний процес виконання управлінських функцій. Ринок праці, як живий організм, народжується, розвивається, зазнає певних змін, реформується. І все це відбувається протягом часового інтервалу від моменту створення до моменту його реформування – етапів розвитку ринку праці. Характеристика етапів розвитку ринку праці є підвалиною у розробці стратегії його розвитку. Умовно виокремлюють такі етапи розвитку ринку праці: зародження (І), створення (ІІ), функціонування (ІІІ), реформування (IV).

Етапи розвитку ринку праці – сукупність послідовних періодів, що характеризуються особливостями функціонування ринку праці у часі та просторі. Так, з позиції системного підходу та життєвого циклу, етап "функціонування” є третім циклом розвитку ринку праці після "зародження та створення” (І і ІІ етапів) відповідно. Кожний етап розвитку ринку праці може характеризуватися декількома параметрами: чисельністю зайнятих, співвідношенням попиту та пропозиції, обсягом ВВП та ін. Вивчення етапів розвитку ринку праці здійснюється за всіма параметрами його функціонування. Це дає змогу визначити шляхи пом'якшення циклічних коливань і можливих наслідків кризи в розвитку ринку праці.

"Зародження ринку праці” – це етап періоду формування та обґрунтування концепції його розвитку у період становлення ринкових перетворень, розробки методологічних підходів до самої ідеї необхідності постулатів, визначення пріоритетних напрямів розвитку ринку праці – найважливіший етап, оскільки тут закладається стратегія розвитку ринку праці на довготривалу перспективу.

"Створення ринку праці” – це етап його формування, становлення, створення інститутів ринку праці, налагодження взаємовідносин (економічних інтересів) між суб'єктами ринку праці, вирішення проблем щодо встановлення рівноважної ставки заробітної плати, зайнятості населення та його регулювання, розробка концепції соціального захисту населення на ринку праці тощо. На цьому етапі держава несе витрати на створення організаційної структури ринку праці.

Етап "функціонування ринку праці” – це безпосередня діяльність, "робота ринку праці”, що харатеризується одержанням соціально-економічного ефекту, який досягається шляхом залучення ресурсів праці в сферу трудової діяльності з метою підтримки раціонального співвідношення між чисельністю наявної робочої сили та кількістю вільних робочих місць, вакансій і ефективного використання робочої сили в різних видах економічної діяльності, регіонах країни, що включає отримання гідної праці і достатнього рівня її оплати, надання необхідних соціальних пільг та гарантій, які сприятимуть відтворенню фізичних та духовних здібностей до праці, що, в свою чергу, підвищує рівень продуктивності суспільної праці та її науково-технічний розвиток.

На етапі "функціонування” ринок праці може перебувати на одному з рівнів розвитку, який характеризується ефективним використанням ресурсів праці, ефективною політикою зайнятості: самозбереження, розвиток і розповсюдження.

Етап самозбереження характеризується одержанням та збереженням мінімального рівня ефективності функціонування ринку праці (відношення обсягу валового внутрішнього продукту, в першому випадку, до середньооблікової чисельності робочої сили (працівники виробництва), яка становить ресурси праці; в другому, до суми практично нарахованої заробітної плати, як грошової характеристики витрат живої праці).

На цьому етапі може спостерігатися збереження професійно-кваліфікаційної структури робочої сили – орієнтація на її якість. Відбуваються процеси пристосування робочої сили до умов ринку. Ринок праці перебуває в екстремальних умовах існування, коли необхідне чітке й оперативне виконання програм зайнятості.

Етап функціонування – розвиток – характеризується поліпшенням ситуації на ринку праці (зростанням рівня зайнятості, скороченням безробіття та зменшенням його тривалості); одержанням стабільного соціально-економічного ефекту використання ресурсів праці; підвищенням рівня ефективності функціонування ринку праці; удосконаленням професійно-кваліфікаційної структури робочої сили в різних видах економічної діяльності, в регіонах; встановленням рівноважної ставки заробітної плати; формуванням резервів праці для забезпечення процесу суспільного відтворення тощо.

Етап функціонування – розповсюдження – характеризується більш високим рівнем розвитку ринку праці. А це – наявність вільних ресурсів праці, їх мобільність, рух, у тому числі й міждержавний, і, як наслідок, входження в міжнародний ринок праці, гнучкіша політика зайнятості, більша стійкість ринку праці при зміні тих чи інших умов функціонування (до зовнішнього середовища і, відповідно, триваліший етап розвитку).

Четвертим етапом у розвитку ринку праці є процес реформування, трансформація ринку праці – набуття його нових форм. Це відбувається через зміну умов функціонування ринку праці, коли припиняють діяти наявні соціально-економічні відносини між основними суб'єктами ринку праці з приводу купівлі та продажу робочої сили. Наймані працівники і роботодавці вступають у протиріччя між собою щодо договірних зобов'язань. У цьому випадку держава не може регулювати стосунки між ними. Не виконуються умови функціонування ринку праці, що змінюють взаємини між категоріями населення на ринку праці, щодо власності ресурсів праці, вартості робочої сили. Входження до складу міжнародного ринку праці може супроводжуватися ослабленням позицій національного ринку праці. Наявність політичних, економічних та соціальних ризиків може змінити ситуацію на ринку праці, а зміна інноваційної стратегії ринку праці може привести до появи нової якості робочої сили в умовах невизначеності та конкуренції на ринку тощо.

Етап реформування потребує нової стратегії розвитку ринку праці. Розробка стратегічного плану передбачає зміну параметрів етапів розвитку ринку праці, направлених на встановлення ринкової рівноваги, тобто відповідності попиту та пропозиції робочої сили. Зазначимо, що етапи розвитку кожного ринку праці унікальні. Вони не мають чітких часових вимірів, описують тенденції розвитку ринку праці, що дозволяє своєчасно та адекватно реагувати на зміни умов функціонування. Перебування на цих етапах і рівнях функціонування різне, це стосується національних та регіональних ринків праці. Етапи розвитку ринку праці визначаються величиною одержаної економічної ефективності. Вони є сукупністю послідовних станів ринку праці. У кожний момент часу ринок праці характеризується не тільки станом ресурсів праці, а й їх зміною (динамікою, варіацією, взаємозв'язками).

Визначивши, на якому етапі розвитку перебуває ринок праці, можна спрогнозувати подальший його розвиток або кризову ситуацію, що може виникнути.

Етапи розвитку ринку праці – об'єктивна реальність, але їх розвиток потребує суб'єктивних дій з боку органів управління. Знання концепції етапів розвитку ринку праці необхідно органам управління для того, щоб намагатися максимально скоротити у часі перші етапи розвитку ринку праці (зародження, створення), якомога довше розвивати та утримати етап функціонування (самозбереження, розвиток, розповсюдження), і якнайшвидше пройти етап реформування.

Обґрунтування етапів функціонування ринку праці в Україні дозволить зменшити до мінімуму негативні наслідки і внутрішнього, і зовнішнього середовища, полегшить пристосування ринку праці та його окремих підсистем до змін, поліпшить ситуацію щодо коротко- та довгострокових програм розвитку ринку праці, дасть можливість запровадити систему стимулювання гнучких форм організації праці, стабілізації соціально-трудових відносин на принципах збалансованості, рівноправності та взаємної відповідальності в ході соціального діалогу, сприятиме підвищенню ефективності функціонування ринку праці.

Висвітлення поняття "функціонування ринку праці” насамперед пов'язане з дослідженням ринку праці за етапами його розвитку (з науковим обґрунтуванням життєвого циклу). Все це має певну цінність для розвитку економічної науки в галузі соціально-трудових відносин, оскільки дає змогу виділити новий аспект сутності ринку праці, оцінювання його діяльності, поновому розглянути таке надзвичайно складне, багатогранне, динамічне і суперечливе явище, як ринок праці.

3. Гнучкість ринку праці: системний підхід

Соціально-економічний стан країни в цілому і регіону зокрема визначається в значній мірі рівнем розвитку ринку праці. Починаючи з 70-их років ХХ століття, коли в більшості розвинених країн Заходу простежувалася нова криза перевиробництва, а також посилилася криза зайнятостi, увага вчених i практикiв була сконцентрована на виявленнi тенденцiй в галузi ринку працi й на розробцi заходiв стимулювання зайнятостi, а також розвитку ринку працi в напрямі бiльшої гнучкості. До цього часу темпи економiчного зростання були порiвняно високими та стiйкими; iнфляцiя була мало вiдчутна, а зайнятiсть — повна. Успiхи в цi роки пояснювались проголошенням полiтики повної зайнятостi як головної полiтики багатьох держав. Ринок працi в цей перiод вiдзначався такими характеристиками: гарантiя зайнятостi (забезпечувалась полiтикою повної зайнятостi та добре розробленою системою соцiального страхування); стабiльнiсть зайнятостi (завдяки розробці правил, якi строго регламентують звiльнення, встановлення значних витрат пiдприємцiв в разі звiльнення працiвникiв, чия квалiфiкацiя не задовольняє вимогам виробництва, та виплати їм великих вихiдних грошових допомог); забезпечення трудящих стабiльними доходами (узаконенням статусу профспiлок та їхнiх прав, розробкою систем оподаткування i допомоги, якi гальмують процес поляризацiї доходiв); стабiльнiсть змiсту роботи (строгим дотриманням встановлених класифiкацiй робiт та їхньої адекватностi тарифiкацiї працiвникiв); безпека роботи (дотримання правил технiки безпеки на робочому мiсцi, регулювання режиму роботи).

Такий ринок працi називався жорстким. В галузi ринку працi було встановлено багато обмежень стосовно положень трудового законодавства, укладання колективних угод, практики встановлення розмiрiв мiнiмальних тарифних ставок i структури надтарифних елементiв заробiтної плати, регулювання режиму роботи, форм працевлаштування, процедур найму та звiльнення, соцiального забезпечення, умов створення власного бiзнесу. Це призвело до негативних наслiдкiв: високих витрат на робочу силу (прямих та побiчних); гальмування мобiльностi робочої сили; перешкоджання встановленню рацiональних режимiв роботи (тривалостi робочого часу, графiкiв роботи, використання змiнної та понадурочної роботи). Без сумнівів, проблема спiввiдношення гнучкостi та жорсткостi ринку працi є досить актуальною як для України, де ринок працi лише проходить перiод свого становлення, так i для iндустрiально розвинених країн, якi активно використовують гнучкiсть у реальнiй дiйсностi.

Аналіз останніх досліджень і публікацій з проблем становлення національного ринку праці засвідчує, що проблема гнучкого ринку праці як багатокомпонентної складної системи недостатньо досліджена, хоча значні теоретичні здобутки з цього питання можна відстежити у працях таких відомих вчених як С.Бандур, В.Васильченко, О.Грішнова, Е. Лібанова, В.Петюх та інші. Тому метою даної роботи є переосмислення наявних теоретичних засад з гнучкості ринку праці з метою подальшої розробки науково-практичних заходів з її використання в соціально-економічній, виробничій та правовій політиці.

Як відомо, пiд гнучкiстю ринку працi треба розумiти комплекс заходiв соцiально-економiчного, виробничого та юридичного характеру для пристосування дiяльностi пiдприємства до мiнливих умов господарювання. Результатом заходів з гнучкості є створення в певній мірі більш або менш гнучкого ринку праці. В сучасних вітчизняних теоретичних працях гнучкий ринок праці характеризують з інституційної точки зору як інститут надання будь-яких форм реалізації економічної (трудової) активності, що передбачають вихід за межі нормальної тривалості робочого дня (тижня) і цілорічної зайнятості, підписання тимчасових (зокрема короткочасних) трудових контрактів тощо.

Проте підійдемо до характеристики гнучкого ринку праці з іншої сторони. З точки зору системного аналізу гнучкий ринок праці – це складна система, яка складається з підсистеми гнучких форм зайнятості, підсистеми гнучких витрат на робочу силу та підсистеми всіх форм мобільності робочої сили. У свою чергу для ідентифікації та вирішення проблем соціальноекономічного, виробничого, правового кадрового та ін. характерів доцільно надалі проводити декомпозицію підсистем гнучкого ринку праці.

Схема декомпозиції системи гнучкого ринку праці показана на рис.1. Використовуючи складові підсистеми гнучких форм зайнятості, можна вирішити наступні завдання:

1. вони надають можливiсть вибору працездатному населенню мiж робочим часом та вiдпочинком;

2. вони допомагають пiдприємцям манiпулювати кiлькiстю та якiстю робочої сили, яка використовується на пiдприємствi, виходячи з потреб розвитку виробництва та економiчної ситуацiї, що склалась, не створюючи соцiальної напруженостi при звiльненнi працiвникiв;

3. вони дають змогу ефективно розв'язувати проблеми працi жiнок, пенсiонерiв, працюючих студентiв, iммiгрантiв;

4. вони допомагають збiльшити (або зберегти при скороченнi обсягiв виробництва) число зайнятих, не збiльшуючи при цьому число робочих мiсць;

5. зменшити рівень безробіття в депресивних регіонах зі слаборозвинутою промислово-виробничою інфраструктурою шляхом самозайнятості та (або) відкриття власного бізнесу.

Щодо підсистеми гучких витрат на робочу силу, то в Україні з початком ринкових реформ простежується тенденцiя до переходу вiд фiксованої заробiтної плати до системи додаткових виплат, коли частка загального доходу працiвника, яка залежить вiд дiї ринкових сил, значно помiтнiша порiвняно з тарифною частиною заробiтку. В умовах ринкової економiки доцiльніше всi витрати на робочу силу (дохід працiвника пiдприємства) розподiляти за такими напрямами:

1. Оплата за тарифними ставками та окладами.

2. Ринкова компонента.

3. Доплати та компенсацiї.

4. Надбавки.

5. Премiї.

6. Соцiальнi виплати.

7. Дивiденди.

В Україні в останні роки в структурі заробітної плати знизилася тарифна складова, що призвело до деякого зростання гнучкості у витратах на робочу силу. В органiзацiйному планi гнучкiсть певною мiрою забезпечувалась послабленням ролi тарифної системи оплати працi, введенням безтарифної системи оплати працi тощо. На жаль, процес посилення гнучкостi заробiтної плати супроводжується надмiрним збiльшенням частки доходу, не забезпеченого результатами дiяльностi, тобто зростанням продуктивностi працi та зниженням витрат виробництва; посиленням iнфляцiї; руйнуванням мотивацiйного та стимулюючого механiзму заробiтної плати. Тому в Українi довелось вiдмiнити деякi правовi заходи посилення гнучкостi, зокрема це стосувалось iндексацiї заробiтної плати та свободи пiдприємств у сферi формування фондiв споживання. Змiни на ринку робочої сили в Українi в напрямі посилення жорсткостi стосувались встановлення мiнiмальної заробiтної плати.

Третя підсистема — географiчна та професiйна мобiльнiсть робочої сили — означає створення умов для її рухливостi мiж регiонами, пiдприємствами та професiями. Це можливо при вiдмiнi режиму прописки в Українi, достатньому розвитку ринку житла та ефективної системи безперервного навчання, яке дає змогу розширювати можливостi виконання широкого кола сумiжних функцiй та операцiй. Професiйна мобiльнiсть забезпечує взаємозамiннiсть працiвникiв у перiоди «пiкових» навантажень, вiдпусток, хвороб i дозволяє виконувати кiлька видiв робiт протягом робочого дня, знижуючи при цьому монотоннiсть роботи i пiдвищуючи iнтерес до неї. В результатi пiдвищується продуктивнiсть працi i заробiтна плата. Географiчно та професiйно мобiльнi працiвники мають ширшi можливостi для працевлаштування. Як відомо, законодавством України встановлено певні обмеження гнучкості з метою соціального захисту найбільш вразливих верств населення. Ці обмеження стосуються форм зайнятості та організації робочого часу.

Зважаючи на необхідність надання додаткових гарантій зайнятості для окремих категорій працездатних громадян у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, законодавством України встановлено деякі обмеження свободи підприємців у галузі працевлаштування таким категоріям населення:

а) жінкам, які мають дітей віком до шести років;

б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;

в) молоді, яка закінчила або припинила навчання в середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій вперше надається робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п'ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

г) особам передпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам — 53 років);

д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування.

Для працевлаштування зазначених категорій громадян місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 чоловік до 5 % загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, в тому числі з гнучкими формами зайнятості. Підприємства, установи і організації, незалежно від форм власності, мають зареєструватися в місцевих центрах зайнятості за місцезнаходженням як платники зборів до державного фонду сприяння зайнятості населення, щомісяця в повному обсязі надавати їм інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) і дані про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють через простої виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний термін — про всіх прийнятих працівників згідно з формами державної статистичної звітності та первинного обліку, затвердженими Державним комітетом статистики України. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, неподання статистичних даних або подання їх недостовірними чи із запізненням тягнуть за собою накладення на службових осіб штрафу в розмірі, передбаченому законодавством України. Жорсткі заходи держави, які обмежують свободу підприємців у галузі визначення витрат на робочу силу, передбачено рядом законодавчих актів стосовно заробітної плати, обов'язкового соціального страхування (включаючи страхування на випадок безробіття), обов'язкового державного пенсійного страхування.

Згідно із Законом України «Про оплату праці» держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності через встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, регулювання фондів оплати праці працівників підприємствмонополістів згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України, а також шляхом оподаткування доходів працівників. При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх утримань не може перевищувати 20%, а у випадках, передбачених законодавством, — 50% заробітної плати, що належить до виплати працівникам. Не допускаються утримання з вихідної допомоги компенсаційних та інших виплат, на які згідно з законодавством стягнення не поширюється. Найголовніше є те, що виплати до соціальних фондів, пов'язаних із наймом працівника, не залежать від результатів господарської діяльності господарюючого суб'єкта. Існує багато інших суттєвих елементів жорсткості ринку праці, закріплених на державному рівні.

Таким чином, вирішення завдань в кожній підсистемі наштовхує на думку про те, що найважливішою проблемою є визначення оптимального співвідношення гнучкості та жорсткості на ринку праці. Саме розробка показників гнучкості ринку праці в конкретних умовах соціальноекономічного розвитку та подальших заходів держави і суб'єктів господарювання з її реалізації для досягнення цілей загальнодержавного та регіонального розвитку є одними з найважливіших факторів розвитку національного ринку праці, які повинні відображатися в працях провідних науковців.

В результаті проведеного дослідження потрібно зазначити, що в контексті системного підходу гнучкість ринку праці виконує дві найважливіші групи функцій:

1. Стабілізуюча – зниження наслідків безробіття в умовах зниження попиту на робочу силу під час спаду ділової активності на макрорівні та в умовах виникнення труднощів у розрахунках із заробітною платою підприємств на мікрорівні. Цю групу функцій дають змогу реалізувати насамперед такі форми гнучкої зайнятості як неповна зайнятість, тимчасова зайнятість, при цьому потрібно враховувати місцеві особливості економічного розвитку, тобто найбільш чутливими до реалізації цих функцій будуть регіони з розвиненою промислово-індустріальною інфраструктурою та переважаючим жорстким ринком праці.

2. Стимулююча – створення нових робочих місць та стимулювання попиту на працю в тих регіонах, де спостерігається стійка депресивність у розвитку в зв'язку з відсутністю або недостатністю промислового потенціалу, в результаті чого виникає надлишкова пропозиція робочої сили, а також негативні процеси, пов'язані з географічною трудовою міграцією працездатного населення.

Використана література:

1. Ачкасов А. Є. Теоретико-методологічні основи становлення сегментів ринку праці / Наукові записки. Том 19. Економічні науки, с.44-47

2. Бараник З. П. Функціонування ринку праці з позиції системного підходу / Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки, 15, 2009, с.44-49

3. Боборикін С.В. Гнучкість ринку праці: системний підхід





Реферат на тему: Теоретико-методологічні основи, функціонування та гнучкість ринку праці: системний підхід (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.