Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Світова інтеграція та сталий розвиток України (реферат)

Зміст

1. Світова інтеграція та сталий розвиток

2. Національна модель сталого розвитку у контексті глобального призначення України

Використана література

1. Світова інтеграція та сталий розвиток

Сучасний світ характеризується дедалі ширшим і глибшим проникненням глобалізації у різноманітні види діяльності в різних країнах планети. Виникає питання про те, наскільки глобалізація є інструментом сталого розвитку та які можливі негативні наслідки вона в собі несе. Особливої уваги заслуговують питання взаємовпливу різних структурних складових світової економічної та соціальної інтеграції на компоненти сталого розвитку. Ці проблеми сьогодні не є достатньо дослідженими, оскільки обидва терміни важко піддаються структуризації та визначенню, що ускладнює аналіз взаємодії цих двох явищ. Визначення сталого розвитку за останні десятиліття еволюційно змінилися з ранніх підходів звичайної екологізації економіки до пізніших комплексних підходів, що намагаються охопити чимраз більше і більше складових. Для потреб проведеного аналізу використовувалися результати компонентного структурування сталого розвитку за C. Славою (2002 p.), а також рівнева градація світової інтеграції за Гордоном (1996 p.) та пояснення глобалізації за Yeung (2002 p.). У роботи застосовувалися відомі результати досліджень про позитивні та негативні впливи глобалізації на сталий розвиток. Такі дослідження є особливо важливими на пострадянських теренах, де раніше таке явище, як глобалізація, зазвичай досконало не вивчалося, а необхідність досягнення сталості та стабільності розвитку після першого і надзвичайно стресового десятиліття незалежності держави стає дуже актуальним. Таким чином, метою роботи є загальна постановка проблеми про необхідні дослідження взаємодії глобалізації та соціально-економічних складових сталого розвитку.

Незважаючи на велику кількість інформації про сталий розвиток, яка нагромадилися за останні десятиліття, розуміння цього терміна все ще залишається неясним і розпливчастим. Досі дебатується, що насправді означає сталий розвиток. Слід зауважити, що термін не є абсолютно новим. Крім науково-практичної літератури, класичну його інтерпретацію можна почерпнути зі словників, які прозоро вказують на такі поняття, як витривалість, спричинення продовження, про- лонгованість, збереження життєздатності тощо (Webster's New International Dictionary, Collins Gem English Dictionary).

Цілий ряд авторів (Munasinghe) наголошують, що різні дисципліни вкладають різні значення в цей термін. Економісти трактують його як дотримання та поліпшення життєвих стандартів, екологи та представники точних наук - розширюють значення терміна до необхідності збереження довкілля, а географи та антропологи розуміють його як життєздатність соціокультурних систем. У пізніших роботах M. Munasinghe впроваджує нове поняття ста- лономіки (sustainomics), яке зводить уже відомий нам трикутник конкуруючих цілей (за раннім визначенням ООН) до знаменника знань та науки: «..сталономіка має нейтральніші обриси, вона ясно фокусує увагу на сталому розвитку та уникає наслідків від упередження чи гегемонії жодної з наук. Такий підхід приводив би до збалансованого та послідовного розгляду економічного, соціального та екологічного напрямів сталого розвитку (так само як інших відповідних дисциплін та парадигм)».

Останнім часом серед українських публікацій так само можна зустріти численні праці науковців та практиків, присвячені проблемам сталого розвитку. Вчені намагаються запропонувати можливі шляхи збалансованого розвитку територій; серед цих праць роботи П. Борщевського, C. До- рогунцова, В. Мікловди, M. Пітюлича, В. Трегобчука, Ю. Манівчука, В. Хазана та інших. Концептуалізація сталого розвитку в Україні відбувалася на основі застосування ранніх визначень ООН (зрештою, як і в більшості інших країн) та розвинених країн з певними поправ - ками на відмінності умов нашої країни. Добрими прикладами досліджень сталого розвитку, зокрема в Закарпатті, є праці В. П. Мікловди та M. І. Пітюлича, які спрямовані на розробку концепцій еколого-економічного розвитку регіону.

На даному етапі поняття сталого розвитку розширюється. Багатьох дослідників, так само як і практиків, цікавить питання, чи збігається традиційний розвиток зі сталим, а якщо ні, то в чому полягають відмінності. Інноваційні громади розробляють плани сталого розвитку, але, на жаль, страждають від нестачі коштів на їх реалізацію. Таким чином, яскраво простежується тенденція збагачення поняття сталого розвитку як у світі в цілому, так і в Україні зокрема, і в науковій теорії, і на практиці. Навіть з уже наведених вище прикладів стає очевидною компонентна різноманітність терміна «сталий розвиток». Як бачимо, труднощі, з якими стикалися практики при впровадженні концепції в життя, породжують нові суттєві доповнення до цього терміна.

Для потреб цієї роботи автори використовуватимуть тільки соціально-економічні складові сталого розвитку. Вони відібрані в результаті аналізу 27 комплексних визначень сталого розвитку та 7 визначень від респондентів з бізнесової сфери (робота над збором та аналізом визначень триває), що дало змогу виявити п'ять важливих компонентних груп, а саме: економічний розвиток, соціальний розвиток, збереження та охорона довкілля, управління/урядування та спроможність/потенціал громад (див. детальніше C. Слава, 2002 p.). Автор намагалася охопити різноманітні джерела визначень, такі як інформація з наукової літератури, звіти ООН, а також визначення громад, які працюють у напрямі сталого розвитку на своїх конкретних територіях. Це мало на меті уникнути прогалин у джерелах, які можуть бути важливими з огляду ключових осіб чи інституцій, що мають відношення до сталого розвитку. Важливішою метою даного дослідження було збереження різноманітності джерел, ніж намагання виявити узагальнену думку кожного джерела; більше того, можна з упевненістю сказати, що принципової різниці між цими визначеннями у даному дослідженні не спостерігалося.

Звичайно, багато виявлених соціально-економічних характеристик взаємопов'язані (наприклад, питання зайнятості), тому при їх розгляді у разі потреби слід розмежовувати, до якої саме групи вони належать.

При цьому автори не стверджують, що даний перелік складових, так само як і груп, є вичерпним.

Нині перед кожним, хто цікавиться глобалізацією, неодмінно постане нелегке питання визначення даного терміна. Його дефініції в літературі залишаються здебільшого нечіткими, розпливчастими, а за означенням Jessop (1999 p.) - навіть хаотичними.

Розглянемо термін у розвитку, не претендуючи на остаточну вичерпність чи послідовність.

Giddens (1990 р.) визначає глобалізацію як «інтенсифікацію соціальних відносин в усьому світі, які поєднують віддалені місцевості таким чином, що місцеві події формуються під впливом дій, що відбуваються за багато миль від даного місця і навпаки».

Ohmae (1995 р.), один з найбільших прихильників позитивного впливу глобалізації, стверджує, що сьогоднішня економіка є справді без кордонів. Інформація, капітал та інновації переміщуються навколо світу з високою швидкістю завдяки технологіям та прагненням споживачів мати доступ до кращих та дешевших товарів. Подібно до нього Friedman (1998 p.) вважає, що рушійною силою глобалізації є капіталізація вільного ринку - що більше ви даєте ринковим силам влади і що більше ваша економіка відкрита для конкуренції, то ефективнішою та процвітаючою буде ваша економіка. Разом з тим Levitt (1995 p.) стверджує, що в міжнародній економіці домінує невелика кількість транснаціональних корпорацій (Levitt, 1995 p.; Ohmae, 1995 p.). Зростаючий вплив цих корпорацій зумовлює підвищення абсолютного та пропорційного рівня глобальної економічної інтеграції, важливішого, ніж коли б то не було (Dunning, 1993 p.). Глобалізація впливає не тільки на кількість взаємодій у глобальній економіці, а й на їхню якість (Biersteker, 1998 p.).

З іншого боку, Hirst and Thomson (1996 p.) мають більш скептичну точку зору. Через систематичне статистичне порівняння вони стверджують, що транснаціональні корпорації концентруються в кластерних зонах. Таким чином, подальші міжнародні економічні дії мають багатогранні результати, які демонструють досконалу інтеграцію в одних аспектах та відсталу - в інших. Інший аргумент, народжений у межах цього підходу, стверджує, що глобалізаційним процесам протистоять протилежні явища, такі як фрагментація та локалізм. Опір на місцевому, регіональному та національному рівнях може сильно позначитися на майбутніх формах глобалізації.

UNCTAD (1993 р.) визначає глобалізацію як «межі міжнародної інтеграції, коли зростаюче число національних економік стає взаємопов'язаним через транскордонні потоки товарів, послуг, факторів виробництва. Можливо, найважливішим є те, що глобалізація також описує якісні процеси управління зразками транскордонних зв'язків дедалі більшої складності. UNCTAD намагається розрізнити поняття «дрібної інтеграції, коли ринкові потоки створюються пожвавленням торгівлі та потоків факторів виробництва», та «глибокої інтеграції», яка ґрунтується на інтернаціоналізації транскордонних обмінів.

Глобалізаційні процеси, як уявляє їх Yeung (2002 р.),- це «інтенсивне збільшення транскордонної продукції, активізація торгівлі, пожвавлення інвестиційної діяльності з боку глобальних корпорацій та міжнародних фінансових інституцій, які сприяють виникненню і зростанню інтегрованої та взаємозалежної глобальної економіки».

Gordon (1996 р.) розрізняє три взаємопов'язані процеси:

- інтернаціоналізацію, де переважає логіка обміну;

- транснаціоналізацію з домінуванням логіки виробництва;

-глобалізацію, що пов'язана з логікою інновацій.

Тези Gordon (1996 p.) та Yeung (2002 p.) використовуватимуться і далі для потреб даної роботи з огляду на те, що вони є комплекснішими за інші. З певною мірою очевидності також можна зазначити, що ті види світової економічної інтеграції, які нами розглядаються, мають різний вплив на сталий розвиток, і саме тому вони вибрані як такі, що їх доцільно досліджувати в даному контексті.

Глобалізація вносить свої корективи і питання у поняття сталого розвитку. Чи світові інтеграційні економічні та інші механізми сприяють сталому розвитку? Чи поняття сталого розвитку однакове для країн з різним рівнем розвитку? M. Мшіа- singhe справедливо зазначає: «Баланс також потрібен між акцентами відповідно традиційного та сталого розвитку. Наприклад, багато сучасної літератури зі сталого розвитку, створеної на Півночі, має тенденцію фокусувати увагу на сталості довкілля, тоді як пріоритетами Півдня є поступовий розвиток, зростання, рівність, подолання бідності».

Завдання роботи полягає в тому, щоб виявити співвідношення між глобалізаційними процесами та сталим розвитком скоріше у вигляді постановки проблеми, ніж у пропонуванні конкретних рекомендацій для негайних дій. Як зазначалося, обидва терміни не є вичерпними, і вони важко піддаються структуруванню. Аналіз проводився матричним способом, тобто порівнянням кожного виду світової економічної інтеграції за Gordon (1996 p.) з визначеними соціально-економічними компонентами сталого розвитку (Слава, 2002 р.) з метою виявлення позитивного та негативного впливів на них.

Економічна складова сталого розвитку якнайочевидніше пов'язана з глобалізаційними процесами. Вибрані узагальнення авторів представлені у табл. 1.

Таблиця 1.

Вплив процесів світової інтеграції на економічний розвиток як складову сталого розвитку

Рівні економічної інтеграції

Економічна складова

Позитивний вплив

Негативний вплив

Інтернаціоналізація (логіка обміну)

1. Збільшення асортименту товарів на ринку за рахунок обміну

2. Стимулювання конкуренції

3. Налагодження торговельних мереж (Kalantaridis C., Slava S., Sochka K., 2003)

4. Отримання додаткових знань (Kalantaridis C., Slava S., Sochka K., 2003)

1. Нерівний обмін

2. Ослаблення позицій вітчизняних виробників

3. Збільшення транспортних потоків

Транснаціоналізація (логіка виробництва)

1. Вдосконалення технологій та техніки (Kalantaridis C., Slava S., Sochka K., 2003)

2. Економічне зростання, створення додаткових робочих місць (Kalantaridis C., Slava S., Sochka K., 2003)

3. Налагодження виробничих та торговельних мереж (Kalantaridis C., Slava S., Sochka K.)

4. Отримання додаткових знань (Kalantaridis C., Slava S., Sochka K., 2003)

1. Асиметрія влади при укладанні контрактів (Kalantaridis C., Slava S., Sochka K., 2003)

2. Ослаблення позицій вітчизняних виробників

3. Збільшення транспортних потоків

4. Репатріація капіталу (Kalantaridis C., Slava S., Sochka K., 2003)

5. Асиміляція місцевих особливостей виробництва

6. Нерівність оплати (Kalantaridis C., Slava S., Sochka K., 2003)

Глобалізація (логіка інновацій)

1. Швидке поширення інновацій

2. Налагодження інноваційних мереж

3. Отримання додаткових знань

1. Нерівність оплати 2. Конфлікти у правах власності

Як видно з таблиці, цей зв'язок несе в собі широкий спектр позитивних та негативних наслідків. Налагодження мереж та отримання додаткових знань, на нашу думку, незаперечні позитиви інтеграційних процесів у контексті економічного розвитку, тоді як негативом у більшості випадків виступає нерівність. Цікаво, що отримані результати порівняння відповідають також соціальній складовій (див. табл. 2).

Таблиця 3.

Вплив процесів світової інтеграції на соціальний розвиток як складову сталого розвитку

Рівні економічної інтеграції

Економічна складова

Позитивний вплив

Негативний вплив

Інтернаціоналізація (логіка обміну)

1. Збільшення можливостей вибору, у т. ч. для населення з меншими доходами

2. Отримання додаткових знань (UN)

3. Інтенсифікація соціальних відносин (Giddens, 1990)

1. Ненадання переваги продуктам вітчизняного

виробництва 2. Недостатність знань для повноцінної та рівної участі в глобалізаційних процесах (UN)

Транснаціоналізація (логіка виробництва)

1. Створення додаткових робочих місць

2. Зниження рівня бідності (UN)

3. Отримання додаткових знань (UN)

4. Інтенсифікація соціальних відносин (Giddens, 1990)

1. Втрата робочих місць на вітчизняних підприємствах

2. Нерівність оплати (Kalantaridis C., Slava S., Sochka K., 2003)

3. Недостатність знань для повноцінної та рівної участі в глобалізаційних процесах (UN)

4. Асиміляція місцевих особливостей

Глобалізація (логіка інновацій)

1. Підвищення рівня знань (UN)

2. Інтенсифікація соціальних відносин (Giddens, 1990)

1. Нерівність оплати

Одним з логічних наслідків світової економічної інтеграції є залучення інвестицій, особливо в плані виробництва та інновацій. На прикладі швейної промисловості Закарпаття, в яку були вкладені значні іноземні інвестиції і яка відносно інших галузей помітно інтегрувалась у світову економічну мережу (див. детальніше C. Kalan- taridis, S. Slava, K. Sochka, 2003 p.), можна побачити зростання як виробництва, так і зайнятості

Водночас для промисловості регіону в цілому іноземні інвестиції поки що суттєвих змін не принесли, що і простежується нарис. 1. Очевидною причиною цього є їх недостатня частка у валових інвестиціях та певна хаотичність надходжень і нагромаджень, але обгрунтованіші результати можуть бути отримані через дослідження кореляційного зв'язку між різними складовими чи їх групами та виявлення тих чинників, що мають на них найбільший вплив.

Як свідчать недавні дослідження UN (2002), для повноцінної участі в глобалізаційних процесах різним країнам, особливо тим, що не належать до табору сильних та розвинених держав, потрібно зосереджувати увагу на трьох складових: освіті, зайнятості та соціальному захисті. Вважається, що ця політика діє продуктивніше у випадку проактивності, але якщо вона відсутня, все ж необхідно намагатися якнайшвидше реагувати на зміни у зовнішньому середовищі. У часи, коли глобалізація несе швидкі зміни в зразках виробництва, умовах праці та конкуренції, необхідно звертати особливу увагу на розвиток таких людських ресурсів, які могли б брати повноціннішу участь у цих процесах. Освіта може допомогти досягнути сталого економічного розвитку, підвищуючи конкурентоспроможність, що ґрунтується на інтенсивнішому використанні нових знань.

З огляду на аналіз питань зайнятості, звертаємо увагу на два принципи, задекларовані World Summit for Social Development (Copenhagen, 1995 p.):

1. Запобігання розширенню світової інтеграції з порушенням фундаментальних прав працівників.

2. Уникнення низької оплати праці та гірших умов праці в країнах з нижчим рівнем розвитку.

Аналіз впливу світової економічної інтеграції на компонентні групи сталого розвитку виявив, що ці процеси здійснюють як позитивний, так і негативний вплив, чим і було підтверджено тези попередників.

Серед позитивних впливів, що притаманні як економічній, так і соціальній складовій сталого розвитку, було виявлено налагодження мереж та можливість отримати додаткові знання; серед негативних - можливість використовувати об'єктивну передумову неоднакового розвитку країн для застосування нерівних схем контрактів, оплати праці, соціального забезпечення тощо. Нерівність країн також є частою причиною репатріації капіталу.

Упровадження тільки продуктивних проектів (з точки зору економіки та праці), використання при цьому професійних тренувань і трудової інтеграції, забезпечення рівних умов для партнерів інтеграційних процесів - це ті методи, що дали б змогу гармонізувати глобалізацію та сталий розвиток.

Інколи негативний вплив може бути усунений завдяки активній та зваженій політиці місцевих урядів, але часто це залежить від поведінки держави в цілому, а також - від дієвості всієї міжнародної спільноти. У багатьох країнах прояв глобалізації відбувається як поширення західних ідеалів ринкової економіки як на практиці, так і у вигляді панівної ідеології (Zha, D., 2000). Часто це викликає опір країн чи місцевостей з усталеними традиціями. Партнерам з обох, часом протилежних сторін світової інтеграції корисно пам'ятати вислів одного з найвідоміших ідеологів сталого розвитку D. Meadows: «Найунікаль- ніший ресурс - це не нафта, метали, чисте повітря, капітал, трудові ресурси чи технології. Це наше бажання прислухатися один до одного, вчитися один в одного та більше наполягати на пошуках істини, ніж доводити свою слушність».

Таким чином, подальші дослідження впливу процесів світової інтеграції на сталий розвиток бажано б здійснювати у напрямах виявлення комплексної взаємодії глобалізації та компонентів сталого розвитку. Особливу увагу при цьому слід приділити вивченню ролі інновацій, складової управління, а також глибшого застосування математичного моделювання даних процесів для кількісного обґрунтування існуючих залежностей.

2. Національна модель сталого розвитку у контексті глобального призначення України

Кінець ХХ - початок ХХІ ст. свідчить про загострення економічних, соціальних, екологічних, політичних та інших викликів, що перетворилися на глобальні загрози. Вони стають дедалі небезпечнішими для подальшого розвитку та існування земної цивілізації. Поряд зі зумовленістю цих загроз антропогенним та техногенним навантаженням, існують глибинніші чинники глобальної небезпеки, що породжені вадами світоглядного характеру. Економічне мислення іноді межує з безграмотністю, безграмотність - з невіглаством, а спотворене тлумачення основоположних економічних понять спричинює руйнівну "господарську діяльність".

Незважаючи на зростаюче витрачання природних та експлуатацію людських ресурсів, найнеобхідніші потреби третини людства залишаються не задоволеними. Марнування життєво необхідних ресурсів перетворюється на пограбування сучасних та майбутніх поколінь, зумовлюючи загострення соціальних та екологічних загроз. Внаслідок неефективності господарювання та несправедливості розподілу щоденний дохід близько 2 млрд. чол. не сягає навіть 1 дол. США, кілька сотень млн. землян перебувають під постійною загрозою голодної смерті. Вкрай небезпечним є спричинений руйнівним господарюванням тиск на довкілля.

Хибність світоглядних підходів зумовлює мізантропійні заходи протидії цим загрозам. Неефективність уживаних заходів щодо вирішення глобальних проблем породжує людиноненависницькі шляхи. Людству нав'язують сценарії "розрубування гордієвого вузла": від прихованих (як то теорія "нульового зростання") до відверто цинічних теорій (на взірець "золотого мільярда"). Останній сценарій ґрунтується на нібито нездатності змінити спотворене мислення та руйнівне господарювання. Неприхований зміст сценарію полягає у намірах винищення 5/6 теперішнього населення земної кулі. Теорія "золотого мільярда" належить до найнебезпечніших для людства світоглядних загроз: людей переконують, що вони потрапили до пастки, яка загрожує планетарним колапсом та омніцидом. Людство, що перебуває у стані страху, стає дедалі керованішим глобальною меншістю.

Натомість духовні, інтелектуальні й політичні лідери націй і спільнот, що розпізнають глибину загроз, прагнуть протидіяти їм, усвідомлюючи своє призначення у справі захисту загальнолюдських інтересів і сподівань. Розуміння небезпечності економічних, соціальних, екологічних та інших загроз для життєдіяльності теперішніх поколінь та існування нащадків привело світове співтовариство до необхідності зміни існуючої парадигми цивілізацій- ного розвитку.

Формування в останній чверті ХХ ст. засад сталого розвитку (sustainable development) свідчить про певний компроміс у погодженні інтересів сучасних та майбутніх поколінь. Однак втілення ідей сталого розвитку наштовхується на низку перешкод.

По-перше, спроби "уточнення", як ось розвиток за допомогою епітетів "стійкий", "збалансований", навіть "усталений" тощо, загрожують підміною понять та "вимиванням" його сутності, що полягає у захисті інтересів прийдешніх поколінь. По-друге, запровадження поняття "сталий розвиток" не забезпечує повноти вирішення проблеми: прагнення захистити інтереси нащадків не підтверджуються відповідями на питання про те, як реально їх захищати. По-третє, заяви про досягнення балансу інтересів між поколіннями є значною мірою декларативними: дискусії про захист нащадків нерідко виявляються прикриттям егоїзму сучасних поколінь, що зростає у глобальних масштабах. По-четверте, гуманістичні наміри представників більшості країн світу захищати інтереси своїх нащадків перекреслюються глобальною меншістю.

Це заважає втіленню рішень глобальних форумів з питань сталого розвитку, що проведені з ініціативи ООН. Найактуальніші проблеми виживання прийдешніх поколінь, порушені першим самітом у Ріо-де-Жанейро у 1992 р., до цього часу не вирішені. Другий саміт, що відбувся у Йоґаннесбурзі 2002 р. (Ріо+10), не досяг мети навіть з позицій спільного ухвалення узгоджених рішень. Істотною причиною низької результативності цих самітів є світоглядна неспроможність світової спільноти захистити інтереси власних нащадків.

Забезпечення сталості розвитку потребує адекватних заходів протидії глобальним загрозам, домінуючими серед яких є загрози, зумовлені вадами господарювання, нездатністю забезпечити мінімальний рівень якості життя для кожного третього мешканця планети, нищівним руйнуванням навколишнього середовища. Подальше базування на таких засадах господарювання вступає в антагоністичну суперечність з інтересами майбутніх поколінь, загрожуючи глобальним колапсом. Інструментом для забезпечення сталого розвитку у його первісному розумінні має стати еколого-економічна парадигма, яка передбачає узгодження цілей господарювання з унікальністю, вразливістю та обмеженістю ресурсів довкілля.

Однак процес Ріо свідчить про сподівання на те, ніби глобальні економічні, соціальні, екологічні та інші проблеми можна вирішити завдяки удосконаленню ринкових важелів, передусім засобів конкуренції. Прихильники таких поглядів ігнорують положення класичної економічної науки про обмеженість регулятивних можливостей ринку та необхідність усвідомленого регулювання сфери господарювання. Водночас неупереджене формулювання відповідей на канонічнім питання економікс показує, що суб'єкти ринку спроможні відповісти тільки на питання "що виготовляти?". Натомість відповіді на питання соціального та екологічного змісту ("для кого?" і "скільки виготовляти?") потребують втручання державних органів, інститутів громадянського суспільства чи міжнародних організацій. Відтак запровадження "торгівлі" квотами на забруднення довкілля, "зеленого" кредитування, страхування, інших ринкових важелів та конкурентних засад не дає змоги вирішувати глобальні проблеми.

Критичний аналіз пропозицій щодо зміни існуючих моделей виробництва і споживання, критеріїв їх оцінювання свідчить про безперспективність використання для розв'язання цих проблем новацій, що концептуально спираються на засади політичної економії. Для забезпечення сталості розвитку потрібні принципово інші економіко-філософські підходи.

Україна володіє передумовами, що дають їй змогу пропонувати сценарії протидії глобальним загрозам і завдяки цьому відігравати провідну роль у світовому співтоваристві, втілюючи покладену на неї місію. Україна має чорноземи, концентрація яких забезпечує їй елітарне становище на земній кулі. Вони є унікальним антиентропійним потенціалом глобального виміру. Порівняльний аналіз забезпеченості чорноземами мешканців Землі й України свідчить про володіння українства безпрецедентною антиентропійною надпотугою, якої не має жоден етнос у світі.

Тільки Україна володіє оригінальним інтелектуальним надбанням, яким є започаткована С. Подолинським, продовжена В. Вернадським і творчо розвинута М. Руденком українська наукова школа фізичної економії, що відкриває природні закони суспільно-господарського буття. Світоглядно вона споріднена з антропокосмізмом, який розглядає людину як космічну істоту, а її господарювання на Землі - як економіку Всесвіту. Разом з класичною французькою школою українська школа утворює європейську наукову школу фізичної економії. Вона є однією із двох шкіл світового виміру і єдиною у сучасній економічній думці науковою школою фізичної економії, яка впродовж 125 років не має рівних собі аналогів.

Україна належить до країн, що мають інтелектуальні сили, завдяки яким відбувається продовження і розвиток новітньої світової економіко-філо- софської думки. Ці сили є єдиними на земній кулі, що утримують світові надбання фізичної економії і забезпечують їх цілісність. Саме вони є носіями не- руйнівного економічного мислення. В Україні також наявні нові суспільно- політичні та національно-демократичні сили, що стали рушіями революційних змін у бутті нації. Їх унікальність полягає в тому, що вони є силами, здатними втілювати новітню модель господарювання і відігравати антиен- тропійну роль у національному, європейському та світовому вимірах.

Безпрецедентним у світовій історії сигналом до початку здійснення покладеної на Україну місії є парадигмальний злам у розвиткові українського суспільства, що відбувся завдяки національно-демократичній (помаранчевій) революції.

Жодна країна світу не мала і досі не має передумов такого рівня масштабності та самодостатності. Їхня наявність є найважливішою запорукою глобального покликання України. Проте місія України, що випливає з об'єктивних передумов та закономірностей цивілізаційного розвитку, залишається неосмисленою ні світовим співтовариством, ні українським суспільством, ні його провідниками.

У намірах і діях сил, які мають бути рушіями змін у національному та світовому просторі, немає глибини бачення елітарного природо-ресурсного потенціалу України. Українська економіко-філософська школа, яка належить до унікальних здобутків світової економічної думки, здебільшого невідома для національної та зарубіжної освіти, науки і суспільно-господарської практики. В Україні та поза її межами відсутнє бачення того, що вихід "помаранчевих" на українські майдани, який прикував увагу планети, ознаменував появу на світовій арені нових сил, покликаних відвернути людство від загрози загибелі і врятувати Землю для нащадків.

Політичні сили, що здобули владу завдяки помаранчевій революції, неповністю усвідомлюють, що зміни, здійснювані наперекір природним законам загальнолюдського буття чи без їх урахування, приречені на неефективність і перетворюються в імітацію реформ або стають псевдореформами. Всупереч суспільним сподіванням та прагненням влади задовольнити їх, ігнорування чи нехтування об'єктивними закономірностями містить загрози погіршень навіть порівняно зі станом, що мав місце за часів попередньої влади.

Інформаційний "вакуум", який утворився внаслідок відсутності достовірної оцінки змін глобального масштабу, що відбуваються в Україні, призводить до їх пасивного споглядання чи ігнорування суспільством та міжнародною спільнотою. Своєрідною компенсацією такого "вакууму" стає спотворення сутності цих парадигмальних змін, що провокує розчарування, зневіру та суспільну апатію.

Як результат, українська нація та світове співтовариство продовжують залишатися непоінформованими про об'єктивні передумови й інтелектуальні надбання та дезінформованими про суспільні сили, спроможні здійснити покладену на Україну місію. Песимістичним настроям, що мають національний та загальнолюдський вимір, необхідно протиставити новітнє концептуальне бачення стратегій, моделей і механізмів суспільно-господарського розвитку.

Україна здатна винести на міжнародний рівень пакет рішень та програму дій, які спрямовані на захист інтересів сучасних та майбутніх поколінь, що є підставою для проведення у 2012 р. у Києві Всесвітнього саміту ООН зі сталого розвитку "Ріо+20". Київський саміт має започаткувати утвердження гуманістичної ідеї справді сталого розвитку, покликаного захищати нащадків на противагу загрозам їх знищення.

На київському саміті світовому співтовариству має бути запропоновано українську модель сталого розвитку. Модель передбачає, що господарювання відповідає вимогам сталого розвитку, якщо спирається на положення фізичної економії. Визначальною передумовою формування моделі є нові економічні знання, покликані змінити спотворене мислення та деструктивне господарювання.

Оновлення економічних знань на засадах фізичної економії забезпечує утвердження мислення, адекватного природним законам людського буття.

Надбання національної наукової школи фізичної економії створюють підґрунтя для новітньої інтерпретації ефективності господарювання, яка має бути покладена в основу національної моделі. Ефективним є наповнене анти- ентропійним змістом господарювання, що забезпечує повноту використання можливостей природи. Ефективність господарювання досягається, з одного боку, за допомогою уподібнення економічних систем природі, а з іншого - завдяки "вписуванню" економіки у природу.

Система суспільного відтворення, доповнена макроекономічними підрозділами видобутку, виготовлення та рисайклінгу, має бути уподібнена природі за аналогією до екології - шляхом виокремлення продуцентів (сфера виробництва), консументів (сфери видобутку, виготовлення, обміну, розподілу, споживання) та редуцентів (сфера рисайклінгу). Пропонований підхід узгоджується з моделлю ентропійного потоку Н. Георгеску-Роугена, забезпечуючи її декомпозицію на засадах фізичної економії.

Уподібнення економіки природі, своєю чергою, є основою побудови моделі екологічно та соціально орієнтованої ринкової економіки (ЕСОРЕ), призначеної для "вписування" господарювання у довкілля. Концептуально воно стає можливим завдяки фізико-економічній інтерпретації відповідей на згадані канонічні питання класичної економічної теорії.

Осердям моделі ЕСОРЕ є власне економіка, структуризована та інтерпретована за викладеною схемою аналогічно до екології. Ринкова економіка, як складова пропонованої моделі, уособлює свободу підприємництва, межі якої вичерпуються із відповіддю на питання "що виготовляти?", тобто вирішенням проблеми ефективності розміщення виробництва. У цих межах доцільно шукати й відповіді на питання про припустимі рамки конкуренції. Що стосується екологічної та соціальної складових моделі ЕСОРЕ, то вони встановлюють обмежуючі параметри господарювання, які відповідно передбачають необхідність дотримання справедливості розподілу та оптимальності масштабу обсягів господарювання, не загрозливих для забезпечення можливостей самовідтворення довкілля.

Успішна апробація в Україні моделі сталого розвитку, що заснована на здобутках національної наукової школи фізичної економії, даватиме змогу поширювати її серед країн-учасниць світового співтовариства. Застосування пропонованих концептуальних підходів сприятиме екологізації господарювання, узгодженню ринкового автоматизму з державним, суспільним чи міжнародним втручанням, визначенню параметрів конкурентного середовища та меж використання конкурентних важелів у вирішенні економічних, соціальних та екологічних проблем, що набули глобальних масштабів.

Рішення київського саміту повинні відкрити перспективу рушійним інтелектуальним, суспільно-політичним та національно-демократичним силам, що здатні стати адвокатами нащадків, і реалізувати в українському, європейському та світовому вимірах притаманний їм антиентропійний потенціал. Київський саміт має продемонструвати світові парадигму мислення та модель господарювання, що спрямована на захист інтересів теперішніх і прийдешніх поколінь.

Втілення пропонованої моделі сталого розвитку потребує модифікації внутрішньої політики. Ґрунтовані на новітніх економіко-філософських засадах економічні та суспільно-політичні реформи мають оновити мислення, господарювання та суспільне буття нації, модифікувати стратегію інтегрування України у регіональні та світові структури, її входження у міжнародний науковий та освітній простори.

Презентація глобальної місії України серед країн світового співтовариства, її позиціонування як подвижниці глобальних ініціатив вимагає активізації зовнішньополітичних механізмів, котрі забезпечать винесення на міжнародний рівень пропозицій щодо сталого розвитку, глобальної безпеки, інших світових проблем, які потребують невідкладного вирішення.

З метою донесення місії України до власного народу та світового співтовариства потрібне їх інформування за допомогою масштабних видавничих проектів, проведення представницьких наукових форумів, активного використання глобальної інформаційної мережі.

Новітня модель сталого розвитку має сприяти системним реформам економічного і суспільно-політичного буття України. Зусилля мають бути зосереджені на реформуванні реального сектора економіки, до того ж зміни повинні розпочинатися з сільського господарства.

Пріоритетність аграрних реформ обумовлюється рівнем концентрації запасів світових чорноземів на території України. Першочергове реформування сільського господарства пояснюється його значущістю для життєдіяльності суспільства. Господарювання в аграрній сфері має антиентропійний характер, а дотримання вимог фізичної економії забезпечує збереження українських чорноземів, сприяє зростанню ефективності сільського господарства.

Дотримання принципу системності аграрних реформ потребує дотримання заснованої на природних законах збалансованості сільського господарства та взаємно узгодженого розвитку галузей рослинництва і тваринництва та забезпечує нарощування родючості землі і зростання антиентропійного ефекту від її використання. Відповідно тваринництво повинно стати: споживачем фуражного зерна, соломи, сіна та інших кормів; сферою створення нових робочих місць, передусім на селі; виробником м'яса, молока, жирів, яєць тощо, шкіри, вовни та іншої сировини для харчової, легкої, парфумерно-косметичної, фармацевтичної промисловості, насичення внутрішнього ринку та виходу на світові ринки.

Ідеологією реформування індустріальної сфери має бути активне спрямування її галузей на обслуговування неруйнівних потреб економіки. Пришвидшеного розвитку вимагає виготовлення сучасної техніки для рослинництва, тваринництва та галузей переробки їх продукції, спорудження елеваторів, автомобільних доріг і залізниць та засобів транспортування (спеціальних автомобілів, вагонів, суден тощо) сільськогосподарської продукції на внутрішні та зовнішні ринки. Для того, аби очікувані здобутки аграрних реформ не стали "здобиччю" ентропійних сил, реформи індустріальної сфери економіки повинні підпорядковуватися реформам сільського господарства.

Антиентропійність має стати критерієм сталого розвитку енергетики, промисловості, транспорту, будівництва та інших ресурсомістких галузей економіки. Повинні рішучіше згортатися деструктивні сфери господарювання. Продукція антиентропійних галузей має послідовно витісняти з українського експорту метал, хімікати тощо, виготовлення яких "спалює" унікальний природо-ресурсний потенціал України. Однією із передумов ефективності реформ є наповнення антиентропійним змістом діяльності монетарного сектора економіки. Національні та іноземні фінансові і кредитні потоки, бюджетні, банківські та приватні інвестиції, інші грошові ресурси мають спрямовуватися у сфери антиентропійної діяльності.

Щоб запобігати пограбуванню виробників сільськогосподарської продукції шляхом цінових та монетарних маніпулювань, на засадах фізичної економії має бути реформовано фінансово-кредитну сферу. Цінові, тарифні, фіскальні та інші регуляторні важелі повинні попереджувати спрямування грошових потоків в енерго- та матеріаломісткі галузі ентропійного поглинання ресурсів.

Україна має апробувати засновану на біоенергетичних засадах грошову систему, в якій, на відміну від чинної грошової системи, ентропійні явища і процеси в економіці вимірюються за допомогою антиентропійних критеріїв. Така грошова система покликана витіснити існуючу, що сприяє руйнівному господарюванню.

Викладені вимоги фізичної економії мають дотримуватися у процесі реформування суспільно-політичного життя в Україні, оскільки господарювання зумовлює форму державності, а не навпаки. Те, що є ефективним з позицій фізичної економії, має бути соціально ефективним. Йдеться про системну суспільно-правову реформу, яка передбачає прихід нових сил на зміну застарілим і повинна охопити сфери державної влади, місцевого самоврядування та громадянського суспільства.

Внаслідок реформ до влади мають прийти сили, що стали рушіями української національно-демократичної революції і покликані оновлювати суспільство на неруйнівних, розбудовчих засадах. Ці сили мають взяти на себе місію наповнення діяльності державних, муніципальних та суспільних інститутів антиентропійним змістом. Надалі вони повинні втілювати та поширювати ідею антиентропійності суспільного буття.

Відповідність змісту реформ вимогам фізичної економії, дотримання їх послідовності і системності сприятиме пришвидшеному входженню України до європейських та світогосподарських структур. Свєю чергою, це відкриває перспективу покладеної на Україну місії подальшого ініціювання економічних та суспільно-політичних реформ на міжнародному рівні.

Пропоноване бачення моделі сталого розвитку відкриває можливості висунення низки ініціатив, що полягають у підготовці національної доповіді ООН, розробленні концепції глобальної безпеки та ін. Вони покликані стати внеском України у розв'язання проблем виживання нащадків.

Втілюючи новітню парадигму сталого розвитку, Україна має ініціювати спеціальну доповідь ООН "Наша глобальна місія". Призначення доповіді полягає у презентації наявних передумов та висуненні ініціатив, що дають змогу вбачати в Україні державу-новатора у побудові моделей загальнолюдського буття, державу-провідника світових антиентропійних суспільно- політичних сил, державу-лідера у прокладанні нових шляхів цивілізаційного розвитку.

Наша глобальна місія - це місія кожного українця, покликаного сповідувати божественні закони загальнолюдського буття. Наша місія - це місія світового співтовариства, усіх землян, це призначення теперішнього людства, нас і наших сучасників. Нашою місією є здатність виконувати нове світоглядне та духовно-інтелектуальне, освітнє і просвітницьке, світогосподарське та суспільно-політичне призначення.

Необхідно активніше поширювати у міжнародному просторі українську наукову школу фізичної економії, яка репрезентує новітні інтелектуальні надбання цивілізації. Вона уособлює континентальні наукові традиції, що збагачують надбання світової економічної думки, забезпечує їх цілісність у форматі європейської наукової школи фізичної економії, що має чверть тисячолітню історію. Це передбачає об'єднання зусиль України та інших країн для спільного донесення до світового співтовариства здобутків української школи.

Стає невідкладним введення у світовий науковий та освітній простори українських інтелектуалів, завдяки зусиллям яких зберігаються, нагромаджуються, розвиваються і поширюються унікальні економіко-філософські надбання України. Потрібне позиціонування на міжнародній арені суспільних сил, які зініціювали українську національно-демократичну революцію і покликані взяти на себе місію носіїв антиентропійного мислення та господарювання у світовому просторі.

Потрібне бачення зосередженої на території України третини світових чорноземів як глобального полігону практичного запровадження ідей антро- покосмізму та фізичної економії. Втілення глобальної місії дає змогу розкрити потенціал українських чорноземів, повернути Україні статус європейської житниці, утвердити її як світову економічну державу.

Призначенням України є власна версія концепції глобальної безпеки, вирішальне значення в обґрунтуванні якої має світоглядний характер заходів протидії глобальним загрозам. Пріоритетні зусилля необхідно спрямувати на захист об'єкта глобальної безпеки, яким є, насамперед, природо-ресурсний потенціал планети. Використання цього потенціалу призначається для задоволення найнеобхідніших життєвих потреб людства. Володіючи антиентро- пійним потенціалом планетарного значення, Україна повинна ініціювати конкретні кроки щодо втілення концепції глобальної безпеки.

Спотворене, руйнівне мислення має бути витіснене мисленням, заснованим на засадах новітньої економічної парадигми. Гуманний, світоглядно оптимістичний антропокосмізм повинен бути протиставлений руйнівному, технократичному глобалізму. Україна має запропонувати світові адекватну до вимог глобальної безпеки модель господарювання, яка: будується на засадах новітньої економічної парадигми; має антиентропійну спрямованість на протидію руйнації природних та рукотворних ресурсів; є ефективною щодо природних законів економічного буття.

Існуючим загрозам спроможні протистояти тільки антиентропійні сили. Саме вони покликані стати провідними суб'єктами глобальної безпеки. Україна є однією із небагатьох країн, що володіють такими силами. Вона має згуртувати й міжнародні сили, що можуть нагодувати від кількох сотень млн. до мільярда чол., рятуючи їх від загрози загибелі внаслідок голоду. Україна спроможна запропонувати вирішення цієї соціально-економічної проблеми без шкоди, що містить загрозу глобального руйнування довкілля. Об'єднавши навколо себе світову антиентропійну спільноту, Україна здатна стати рушієм принципово нової протидії глобальним загрозам.

Усвідомлюючи відповідальність перед теперішніми і прийдешніми поколіннями, Україна має інформувати свою націю, народи інших країн світу про новітню модель сталого розвитку, всебічно й оперативно доносити до кожного землянина покладену на нього антиентропійну місію. До світової спільноти має бути донесене усвідомлення того, що нинішня Україна є самодостатньою державою, яка володіє ініціативами та спроможністю наповнити новим змістом, процес цивілізаційного розвитку, відвести людство від загроз занепаду та загибелі.

Глобальна місія України має відбражатись у наукових, навчальних, періодичних, популярних та інших виданнях. Потрібні багатотомні академічні видання концептуального характеру, що утверджуватимуть новітню еко- номіко-філософську парадигму і створюватимуть нову теоретико-методоло- гічну основу мислення та господарювання. Формою їх втілення мають бути міжнародні проекти, що здійснювані Україною разом з іншими країнами.

Невідкладним видавничим пріоритетом є публікація першоджерел, насамперед - доробку подвижника українського і світового антропокосмізму, фундатора національної наукової школи фізичної економії С. Подолинського.

Необхідне видання основоположних праць мислителя мовами їх первісного опублікування, сучасною українською та англійською мовами. Необхідно систематизувати і видати праці В. Вернадського і М. Руденка з проблем ан- тропокосмізму та фізичної економії.

На основі праць класиків української економіко-філософської думки повинні бути створені монографії, довідники, словники, енциклопедії та інші наукові видання. Утверджувати наукові здобутки нації в європейському та світовому просторі покликані фундаментальні видання "Український антро- покосмізм", "Українська економічна думка для третього тисячоліття" тощо. Позиціонуванню здобутків України у контексті світових інтелектуальних досягнень мають сприяти масштабні видавничі проекти "Надбання українського і світового антропокосмізму", "Українські та світові аннали фізичної економії" та ін.

В основу навчальних видань необхідно покласти інтелектуальні здобутки нації. Місія України полягає в тому, щоб мислення українства, що ґрунтується на ідеях антропокосмізму та фізичної економії, подавати світові як новітнє європейське економіко-філософське мислення. Доробок українських подвижників економіко-філософської думки необхідно розглядати як уособлення національної ідеї, яка повинна надати навчальним виданням світоглядну, теоретичну та практичну новизну.

Сучасним втіленням національної економічної ідеї повинні стати навчальні видання нової змістовної наповненості, призначені для широкого вікового діапазону тих, хто навчається. Мають бути здійснені видавничі проекти, пронизані національною ідеєю.

Донесення до молоді новітніх світоглядних ідей, привиття їй нового економіко-філософського мислення є завданням навчальних видань. Необхідно започаткувати проект "Новітнє економічне мислення українця", до складу якого мають увійти серії видань для дітей і школярів - "Економічна абетка українця", "Економічний буквар українця", "Економічна читанка українця", "Економічна хрестоматія українця" тощо.

Відповідно до належності здобутків української економіко-філософської думки до європейських інтелектуальних надбань, ці ідеї надалі заслуговують на втілення у формі масштабного континентального проекту "Новітнє економічне мислення європейця", складовими якого повинні стати адресовані наймолодшим поколінням європейців видання абеток, букварів, читанок, хрестоматій тощо за українськими аналогами. Здійснення разом з іншими країнами спільних проектів навчальних видань, що доносили б ідеї фізичної економії до учнівської і студентської молоді та ширшого читацького кола, мають стати важливим напрямом міжнародного співробітництва.

Безальтернативним засобом інформування європейського та світового загалу має стати створення низки періодичних видань, що призначені для висвітлення результатів досліджень, розвитку і впровадження ідей антропо- космізму та фізичної економії. Такі видання повинні містити: повідомлення (роботи, дослідження, розвідки) про оригінальні результати наукових досліджень, аналітичні, критичні та інші огляди новітніх наукових досягнень, дискусії з прогнозами напрямів розвитку української та світової науки, повідомлення та аналітичні огляди результатів проведення наукових конференцій та ін.

Періодичні видання покликані нагромаджувати і систематизувати наукові надбання, повідомляти наукову спільноту про результати досліджень економіко-філософських проблем, впроваджувати і використовувати ідеї національної наукової школи у суспільно-господарській практиці. Поряд з внутрішньо українськими мають бути започатковані періодичні (щорічні, щоквартальні, щомісячні) видання спільно з іншими країнами світу.

Застосування новітніх технологій відкриває перспективу інформування європейського та світового співтовариства про модель сталого розвитку та місію України. Виконання інформаційної місії має сприяти зростанню економічної грамотності української нації, європейської та світової спільноти завдяки донесенню до них достовірних знань, які в епоху глобалізації стають безальтернативним джерелом збагачення людства.

Запровадження національної моделі сталого розвитку у контексті втілення глобальної місії України сприятиме розв'язанню проблем існування сучасних та виживання майбутніх поколінь.

Використана література:

1. Слава С., Кондрей С, Бойко M. Світова інтеграція та сталий розвиток: взаємодія соціально-економічних складових / Наукові записки, том 22, частина 1, с.350-356

2. Шевчук В.О. Національна модель сталого розвитку у контексті глобального призначення України / Науковий вісник, 2005, вип.15.6, с.49-60





Реферат на тему: Світова інтеграція та сталий розвиток України (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.